.

Правове регулювання звільнення від покарання та його відбування (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
493 3607
Скачать документ

Курсова робота

З кримінального права

на тему:

Правове регулювання звільнення

від покарання та його відбування

План

Вступ

1. Суть інституту звільнення від покарання

2. Амністія

3. Помилування

4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

5. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування
основного покарання з випробуванням

Список використаної літератури

Вступ

Звичайно, жодне суспільство не може функціонувати без чітко
регламентованих правил співвідношення норм «людина—держава», тобто
законів, порушення яких веде до хаосу і анархії. Тому і покарання за
недотримання встановлених правил у різні часи і в різних народів було, є
і буде наріжним каменем життєдіяльності країни, її
соціально-економічного і політичного устрою. І чим цивілізованіша
держава, тим ширший діапазон форм і методів її впливу на людину, яка
перейшла межу дозволеного, — причому впливу, що дає можливість
порушникові з найменшими втратами для співвітчизників перевиховатись,
повернутися до суспільно корисної праці.

Протягом останніх років у нашій країні 35-36 відсотків осіб, які
притягувались до кримінальної відповідальності, були позбавлені волі.
Звичайно, більшість із них скоїли тяжкі проступки: вбивства,
згвалтування, крадіжки в особливо великих розмірах тощо. І їх
перебування за гратами не викликає заперечень. Але ж нерідко траплялося,
коли за крадіжку велосипеда, лантуха зерна, паливного насоса суди давали
строк від 1 до 3 років.

Тільки на сьогодні в місцях позбавлення волі перебуває 183 тисячі осіб,
більше половини яких — молодь. Причому, наприклад, у дитячі колонії
потрапляє чимало підлітків із неповних родин. Кожен третій — з
відхиленнями у психічному розвитку. Деякі не вміють навіть читати і
писати, бо все свідоме й несвідоме життя своє провели в бродяжництві,
жебракуванні, без опіки дорослих, без шансу випростатися і звестися на
ноги. Отож чи варто за малозначущий проступок засилати таких порушників
закону за грати? Це питання має не тільки моральний, а й матеріальний
аспект. Адже збитки від злочинів, про які йдеться, становлять приблизно
50 гривень, а на утримання того, хто їх скоїв, витрачається в рік 1—2
тисячі, які важким тягарем лягають насамперед на плечі платників
податків.

Де ж вихід? Більшість країн Європи його давно знайшли. Це застосування
покарання, альтернативного тюремному ув’язненню, — звільнення під
поруку, заставу, штрафи, компенсаційні санкції, громадські роботи. В
новому кримінальному законодавстві, розробленому науковцями, цей досвід
враховано, але значного поширення він ще не набув.

На підставі закону України про амністію або акта про помилування
засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і
додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання
або невідбуту його частину більш м’яким покаранням.

Амністія і помилування — це складові частини міжгалузевого правового
інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння з повним
або частковим анулюванням правових наслідків вчиненого злочину, яке
здійснюється у судовому або позасудовому порядку.

Окрім амністії та помилування існують інші форми звільнення від
покарання. Існуванням даного інституту слід завдячувати принципам
гуманізму й економії кримінально-правової репресії.

1. Суть інституту звільнення від покарання

Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів
принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване
на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання
виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та
вимог дотримання правопорядку.

Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК: 1)
засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального
відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого
відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може
бути: а) замінено покарання більш м’яким; б) пом’якшено призначене
покарання.

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш
м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключну
прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом’якшення
покарання на підставі закону України про амністію чи акта про
помилування.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є
недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в
силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка
вчинила злочин, погіршення стану її здоров’я або ж в силу зміни закону.
Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення
від покарання та його відбування.

КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння,
караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати
особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв’язку із
закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д)
на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст.
85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76,
77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей
віком до семи років (ст. 79); в) у зв’язку із закінченням строків
давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове
(ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох
років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про
помилування (ст. 85);

3) заміна більш м’якши покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст.
82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі
закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом’якшення призначеного покарання (ч. З ст.74).

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування
встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104— 107 та коментар до
них).

Частина 2 ст. 74 Кримінального Кодексу України передбачає негайне
звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий
закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її
було засуджено, а ч. З ст. 74 — пом’якшення (зниження) призначеного
засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до
максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну
відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох
випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом
за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає
виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК
підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на
підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за
діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4
розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають
покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від
відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного
розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші
злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити
відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо
вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних
меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в
ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності
особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), Допускається тільки за
сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або
середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення
до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового
злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати
втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від
вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується
загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить
себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар
до ст. 91.

Звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності
(ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може
звільнити особу від відповідальності у зв’язку із закінченням строків
давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за
нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає
закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за
наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний
вирок і звільняє її від покарання.

2. Амністія

Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або
частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання
або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Амністія — це вид звільнення від покарання та його відбування, який на
підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально
невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна
амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної
відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його
невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна
амністія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої
вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені
справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього
слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними,
підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію
з’ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до
кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від
покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про
амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього
заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному
порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а
особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні
злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у
судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амністію
те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією
нереабілітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в
інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію — це позбавлений персоніфікованого характеру акт
вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови
ухвалення правозастосовчим органом процесуального рішення про звільнення
конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання, про
заміну покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як
правило не частіше одного разу протягом календарного року

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини,
вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з
метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність
амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після
оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати
вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Якщо має
місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини,
які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і
продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання
чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший
злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на злочини, що
тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані
після прийняття відповідного закону.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і
спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від
покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш
м’яким покаранням тільки певної категорії осіб, визначених у цьому
законі.

Законом України “Про застосування амністії” визначено коло осіб, щодо
яких не допускається застосування амністії. Конкретним законом про
амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія
не поширюється.

У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило,
при цьому не враховується поведінка засудженого в період відбування
покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть
потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від
відбування як основного, так і додаткового покарання. Проте амністія не
звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду,
покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано
амністію, вирішується відповідно до положень ст.ст. 88 — 91, виходячи із
виду і терміну фактично відбутого винним покарання.

Згідно Закону України „Про амністію” від 5.07.01 р. Амністія є повне або
часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної
категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається

відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу
України та цього Закону.

Законом про амністію може бути передбачене:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної

відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування

призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного

покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від
відбування покарання .

Не допускається застосування амністії:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими

за вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено

на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення
волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення

тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини

проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих

обставинах;

д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім

зазначених у пункті “г” цієї статті, і які відбули менше половини
призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амністію
можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не
поширюється.

Положення закону про амністію, які не відповідають вимогам

цієї статті, не мають сили і застосуванню не підлягають.

Дія закону про амністію поширюється на злочини,

вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на
злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені
або перервані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільно

небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на
діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови
обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про
амністію (умовна амністія).

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від
відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного
судом.

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну

злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду .

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких

застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального
кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним
покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна
Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного
року.

Закон про амністію підлягає обов’язковій публікації в офіційних виданнях
Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від
відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як
протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію

застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно
поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату
закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування
закону про амністію.

Є „3” види амністії :

a.- „повна амністія” – повне звільнення осіб від кримінальної
відповідальності або від покарання.

b.- „частична амністія” – частичне звільнення осіб від відбуття
призначеного судом покарання(фактично різновид полегшення покарання).

c.- „умовна амністія” в виключних випадках, в цілях припинення
суспільнонебезпечних групових проявів, дія амністії може бути поширено
на дії, здійснені до відповідної дати після оголошення амністії, при
умові обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом.

3. Помилування

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально
визначеної особи.

Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому
призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на
позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років.

Помилування — це індивідуальне державно-владне веління у формі вибачення
особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у
виняткових випадках може бути помилувано особу, до якої раніше було
застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від
покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким,
відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості
знову вчинили умисний злочин. Розгляд клопотань про помилування
засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину
призначеного їм строку покарання, а також клопотань осіб, засуджених за
особливо тяжкі злочини, здійснюється лише за наявності надзвичайних
обставин. Але загалом надія на помилування — важливий стимул для
виправлення. Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення
волі.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену
кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового
застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально
зазначених в указі Президента осіб.

Як і амністія, помилування у КК розглядається як підстава звільнення і
від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44 і 85), і від покарання
(ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як правило,
зорієнтована на непов’язане із звільненням від кримінальної
відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді: 1)
заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк
(згідно з ч. 2 ст. 87 — на строк не менше двадцяти п’яти років); 2)
повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного
позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання; 3)
заміни інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також
додаткового покарання або його невідбутої частини більш м’яким
покаранням.

Помилування здійснюється Президентом України. Коло осіб, які мають право
клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду
цих клопотань, повноваження Управління з питань помилування
Адміністрації Президента України і Комісії при Президентові України у
питаннях помилування визначаються Положенням про порядок здійснення
помилування.

4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового
обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення
волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу
винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість
виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти
рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування
призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового
строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох
років.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні
засудженого від основного покарання за умови, що він протягом
визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає
покладені на нього обов’язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки:
1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового
обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення
волі на строк п’ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину,
особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути
застосований, якщо: а) особі призначено основне покарання у виді штрафу,
громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для
військовослужбовців, позбавлення волі на строк – більше п’яти років; б)
у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що
для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні
покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього
може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на
строк п’ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її
вік, стан здоров’я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем
роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї
нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших
обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від
відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище
винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання
членів сім’ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про
врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див.
також коментар до ст. 65.

Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2
ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного,
судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених
на нього обов’язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3)
невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях
виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78).
Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє
виправлення.

Згідно зі ст. 77 Кримінального Кодексу України у разі звільнення
засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути
призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення
засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то
в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному
покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72, і направляє
засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних
правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були
систематичними, та/або не потягли за собою адміністративні стягнення,
та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення,
за змістом ст. ст. 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні
випробування успішним.

Ч. 3 ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого
засуджена особа повинна довести своє виправлення, — від одного до трьох
років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри
призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового
строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного,
вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього
іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (Ч. З
ст. 104).

5. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування
основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути
призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового,
спеціального зрання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Відповідно до ст. 77 Кримінального Кодексу України у разі звільнення від
відбування покарання з випробуванням суд може призначити засудженому
будь-яке із передбачених ст. 52 покарань, що застосовуються як
додаткові, крім конфіскації майна, а неповнолітньому засудженому — і
крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу .

Призначення засудженому додаткових покарань у випадку звільнення від
відбування покарання з випробуванням здійснюється на підставах і в
порядку, безпосередньо визначених у КК для даних видів покарання.

Так, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо
його прямо передбачено в санкції Особливої частини КК (ч. З ст. 53), а
щодо неповнолітнього — з урахуванням вимог ст. 99. Позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове
покарання може бути призначене за певних умов і у випадках, коли воно не
передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ст. 55).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу згідно зі ст. 54 може бути призначене лише за
тяжкий або особливо тяжкий злочин. Згідно ж з ч. 1 ст. 75 суд може
звільнити від відбування покарання з випробуванням засудженого, якому
призначене більш м’яке покарання, ніж позбавлення волі, або покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а згідно зі ст. 12
злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк
не більше п’яти років і покарання у виді позбавлення волі на строк не
більше двох років або інше, більш м’яке покарання, є злочинами,
відповідно, середньої або невеликої тяжкості. Це означає, що у разі
вчинення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину їй може бути
призначене вказане додаткове покарання лише у разі, якщо суд відповідно
до ст. 69 попередньо визначив за необхідне призначити винному більш
м’яке покарання, ніж передбачено законом.

Список використаної літератури:

Конституція України. – К.: 1996.

Закон України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996.

Закон України “Про амністію” від 11 травня 2000 р.

Кримінальний Кодекс України. – К., 2003.

Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. –
Днепропетровск: Издательство «Пороги», 1992. – с. 130-136.

Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. — с.
283-285.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак./За ред. професорів

М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — X.: Право, 1997. — с.
249-258.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком
Інтер, 1997. — с. 303-308.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В.
І. Шакуна. – К.: НАВСУ. – “Правові джерела”, 1998.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.М.І.
Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2003. 

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под
ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020