.

Проблеми інноваційного розвитку житлово-комунального господарства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
505 2943
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми інноваційного розвитку житлово-комунального господарства

Міське господарство – це складна сукупність підприємств, служб,
інженерних споруд і мереж, розташованих на території міста і призначених
задовольняти повсякденні комунальні, побутові, матеріальні та
соціально-культурні потреби жителів міста.

Складовою частиною міського господарства є житлово-комунальне
господарство. Недосконалість системи управління житлово-комунальним
господарством України, зволікання з його реформуванням призвели до того,
що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах
і надавати споживачам послуги належних рівня та якості. На 1 січня 2004
року дебіторська заборгованість у галузі становила 8,7 млрд. гривень,
кредиторська – 8,6 млрд., з них 5,2 млрд. гривень – з оплати
житлово-комунальних послуг населенням. За підсумками роботи у 2003 році
збитки підприємств перевищили 1,1 млрд. гривень, що у 2,2 раза більше,
ніж у 2002 році [1].

Недосконалість системи соціального захисту населення у сфері
житлово-комунального господарства, неякісне надання житлово-комунальних
послуг, низький рівень поінформованості населення, неузгодженість норм
законодавства і відсутність у ньому певних норм щодо регулювання
взаємовідносин споживачів і виробників житлово-комунальних послуг
зумовлює зростання актуальності проблеми реформування
житлово-комунального господарства.

Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального
господарства на 2004-2010 роки затверджена Законом України [1] визначає
принципи реалізації державної політики реформування житлово-комунального
господарства, основними з яких є: стимулювання інвестиційної діяльності
у сфері житлово-комунального господарства; пріоритетність інноваційного
розвитку в життєзабезпеченні населених пунктів, сприяння
науково-технічному прогресу у сфері житлово-комунального господарства.

Для реалізації державної політики програма передбачає її реалізацію за
такими основними напрямами: технічне переоснащення житлово-комунального
господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників
використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво
житлово-комунальних послуг; проведення науково-технічних досліджень з
питань експлуатації та технічного обслуговування об’єктів
житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів,
захисту територій від шкідливої дії вод; розроблення та впровадження
новітніх технологій і обладнання, спрямованих на технічне переоснащення
підприємств житлово-комунального господарства та скорочення питомих
витрат енергетичних і матеріальних ресурсів; налагодження виробництва
нових зразків комунальної техніки та обладнання для потреб
житлово-комунального господарства; розроблення і забезпечення виконання
програм стимулювання економного використання споживачами питної води і
теплової енергії.

Цілком зрозуміло, що реалізація поставлених завдань вимагає досить
солідних інвестицій. Загальнодержавна програма реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки [1] визначає джерела
фінансування реалізації заходів Програми, а саме: кошти державного та
місцевих бюджетів; кошти підприємств житлово-комунального господарства;
гранти, кредити міжнародних організацій, благодійні внески; іноземні
інвестиції та кошти фізичних і юридичних осіб, що залучаються шляхом
приватизації підприємств житлово-комунального господарства, передачі
об’єктів галузі в управління, оренду, концесію; кредити вітчизняних
комерційних банків.

Якщо розглянути структуру джерел фінансування заходів спрямованих на
реалізацію програми реформування житлово-комунального господарства, то
цілком зрозуміло, що фінансово вона, практично, ніяк не підтримана.

Так сподіватися на інвестиції або кредити у галузь, що є дотаційною
практично у всьому світі сподіватися не варто. А пошук внутрішніх
резервів для здійснення інвестицій у збитковій галузі марна справа. Так
за даними Звіту про використання у 2004 році коштів Державного бюджету
України по Держжитлокомунгоспу України [2], на фінансування галузі було
виділено 6635,3 тис. грн., які були використані у повному обсязі. При
цьому за рахунок спеціального фонду було профінансовано 404,0 тис. грн.,
що складає 6,1 % від загального фонду.

Фізичні особи здійснюють капітальні вкладення у модернізацію житлового
фонду, однак процес обмежений фінансовим станом більшості громадян
України та техніко-економічними характеристиками таких інвестицій.
Дійсно квартиронаймачі здійснюють поточний або капітальний ремонт
житлових приміщень з використання новітніх ресурсозберігаючих
технологій, що аж ніяк не покращує загальний стан житлових будинків,
споруд, передавальних пристроїв та не зменшує загальний розмір витрат на
надання житлово-комунальних послуг. Так утеплення залізобетонних
будинків, що лишилися нам у спадок від СРСР має наступну структуру: 30 %
– витрати на встановлення нових вікон зі склопакетами, 70 % – витрати на
зовнішнє утеплення стін будинків. При цьому баланс енергозбереження
виглядає так: нові вікна у структурі економії енергоресурсів на опалення
займають 10 %, а утеплення стін – 90 %. Звичайно, що кожен окремо взятий
квартиронаймач не може виконати роботи по зовнішньому утепленню стін
будинків, а може лише встановити нові вікна.

Маючи надію на інвестиції фізичних осіб у комунальну сферу
Держжитлокомунгосп України розробив схему передачі у власність об’єднань
співвласників багатоквартирних будинків житлових споруд. Однак небажання
громадян України створювати такі об’єднання не дає суттєвих результатів.
Тому на 01.10.2004 р. в Україні зареєстровано 3489 таких об’єднань [3].
При цьому в Україні налічується 234497 будинків, в тому числі: 198499
житлових будинків комунальної власності, 9662 житлових будинків ОСББ,
ЖБК, 2427 житлові будинки громадської (колективної) власності [6]. Тому
основний тягар капітальних вкладень у галузь покладено на Бюджет.

За даними Звіту про використання у 2004 році коштів Державного бюджету
України по Держжитлокомунгоспу України [2] на фінансування галузі було
виділено 6635,3 тис. грн., які були використані у повному обсязі. При
цьому на „дослідження і розробки, державні програми” було використано
3181,3 тис. грн., що складає 47 % від загального обсягу бюджетних
асигнувань на галузь. Не можна заперечувати, що показник досить високий,
але у показниках витрат галузі відсутні дані про впровадження
результатів проведених досліджень у виробництво. Крім того за даними
Звіту вказані витрати були профінансовані неповністю.

Отже проблема фінансування капітальних витрат галузі має лягти на
місцеві бюджети, більшість з яких також не можуть нести ці витрати.

Тому спробуємо знайти внутрішньогалузеві резерви фінансування
капітальних витрат. Для цього для прикладу візьмемо фактичні дані
районного житлового комунального комбінату назву якого залишимо у
комерційній таємниці. Для простоти викладення назвемо підприємство
ЖЕК №1. Основним видом діяльності ЖЕК №1 є експлуатація житлового фонду.
За 2004 рік виручка від реалізації послуг підприємства склала
620,5 тис. грн., а непокритий збиток склав 142,8 тис. грн. при цьому
підприємство до бюджетів усіх рівнів сплатило 82,7 тис. грн., у тому
числі ПДВ – 76,1 тис. грн., податок за землю 4,4 тис. грн., податок з
власників транспортних засобів – 1,1 тис. грн., комунальний податок –
1,1 тис. грн. та податку на прибуток підприємств 20 грн.

Як видно звільнення підприємства від сплати ПДВ зменшить непокритий
збиток більш як вдвічі, а, головне, сума податку є достатньою для
самостійного здійснення підприємством капітальних витрат. Оскільки
рівень витрат галузі втричі перевищує відповідний показник європейських
країн, то капітальні вкладення мають бути швидкоокупними. Так витрати на
встановлення міні котельні на будинок площею 3000-4000 м2 (50-60 квартир
загальною площею 60 м2) становлять 60-70 тис. грн. (сума ПДВ сплачена
ЖЕК №1 за рік). Витрати на опалення зменшуються приблизно втричі. Тобто
при тарифі 2,5 грн. за м2 економія за календарний рік сягає розміру
витрат на встановлення міні котельні.

У зв’язку з цим, можна зробити висновок, що відміна ПДВ для
житлово-комунальних підприємств на досить короткий період (до трьох
років) може дати щорічне підвищення розмірів капітальних вкладень в
галузь у геометричній прогресії.

Тому вважається за доцільне встановити законодавчу норму, яка б
направляла нараховану до сплати суму ПДВ житлово-комунальних підприємств
на модернізацію житлових фондів та відповідної інфраструктури, що у
результаті дасть докорінну зміну ситуації у галузі на протязі 5-10
років.

 

 

1. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки: Закон України від
24 червня 2004 року N 1869-IV // www.djkg.gow.ua

2. Звіт про використання у 2004 році коштів Державного бюджету України
по Держжитлокомунгоспу України // www.djkg.gow.ua

3. Інформація про кількість створених об’єднань співвласників
багатоквартирних будинків // www.djkg.gow.ua

4. Звіт про використання у 2004 році коштів Державного бюджету України
по Держжитлокомунгоспу України // www.djkg.gow.ua

5. Перелік державних підприємств, установ і організацій, які входять до
сфери управління Держжитлокомунгоспу України // HYPERLINK
“http://www.djkg.gow.ua/” www.djkg.gow.ua

6. Новини Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального
господарства України: Розпочато роботу з підготовки підгалузей
житлово-комунального господарства до роботи в зимових умовах 2005-2006
років // www.djkg.gow.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020