Реферат на тему:
Організаційно-економічні умови залучення іноземних інвестицій в процесі
активізаціі економічного потенціалу підприємства
Зараз інвестиційні ресурси у світі – один з найвагоміших чинників
економічного розвитку будь-якої країни. Інколи внутрішній потенціал
держави є недостатнім для забезпечення необхідного рівня інвестиційних
вкладень. Особливо потребують зовнішніх інвестицій економіки, що
перебувають у стані трансформації, коли найбільш відчувається брак
приватних та, звичайно, державних інвестиційних ресурсів.
Іноземні інвестиції – це не тільки фінансування капіталовкладень в
економіку України, але й спосіб підвищення продуктивності та
технологічного рівня українських підприємств. Розміщуючи свій капітал в
Україні, іноземна компанія (інвестор) приносить із собою новітні
технології, нові способи виробництва та прямий вихід на світовий ринок.
Надходження іноземних інвестицій життєво важливе для виходу з сучасної
економічної кризи, подолання спаду виробництва та для покращення якості
життя українців. Але при цьому необхідно пам’ятати, що інтереси
українських підприємств, з одного боку, та інтереси іноземних
інвесторів, з іншого, не співпадають. Українські підприємства
зацікавлені у відновленні свого виробничого потенціалу та засвоєнні
західної культури управління. Та зрозуміло, що іноземні інвестори
зацікавлені в отриманні прибутків за рахунок великого внутрішнього ринку
України, кваліфікованої та дешевої робочої сили та інше. Тому треба
вирішувати цю задачу (заохочувати інвесторів вкладати кошти в українські
підприємства) за допомогою створення привабливих умов, тобто
сприятливого інвестиційного клімату.
Важливою ініціативою уряду щодо стимулювання інвестиційного капіталу в
українську економіку була „Програма розвитку інвестиційної діяльності на
2002-2010 роки”. Програму було створено відповідно до вимог Указу
Президента України „Про заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в
економіку України”, де створення позитивного інвестиційного клімату було
визначено як один із головних пріоритетів для національної, так і
місцевої влади [1].
Основні положення державної програми мало чим відрізняються від
загальних заяв уряду стосовно подальших реформ і серед головних завдань
програми є: подальша дерегуляція та лібералізація економіки; завершення
формування стабільної нормативно-правової бази; забезпечення прозорості
процедур прийняття рішень центральним та місцевим органами виконавчої
влади; удосконалення механізмів управління корпоративними правами;
підвищення ефективності процедур банкрутства; реформа податкової
системи; підвищення інвестиційної привабливості об’єктів приватизації;
подальше проведення адміністративної реформи; зміцнення банківської
системи; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних вільних
економічних зонах; сприяння судовій реформі; створення додаткових
стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки тощо
[4].
На жаль, програма не містила конкретних заходів щодо упровадження
кожного із завдань та чітких рамок їх виконання. Більше того, враховуючи
політичні ризики, виконання програми ускладнилося.
Також вважалося, що наявність в Україні вільних економічних зон та
територій пріоритетного розвитку відіграватиме головну роль у
надходженні іноземного капіталу в економіку. Реально ж склалась інша
ситуація. Станом на 1 жовтня 2002 року в Україні створено 11 вільних
економічних зон та 66 територій пріоритетного розвитку в Автономній
Республіці Крим і 12 областях України. Найбільше їх було створено
упродовж 2000-2001 років, незважаючи на певні сумніви в економічних
колах щодо ефективності їх функціонування в Україні. Ілюзією була думка,
що спеціальні режими зможуть розв’язати проблеми регіонів. Бо рівень
прямих іноземних інвестицій, що надходили до вільних економічних зон та
територій пріоритетного розвитку, щодо частки загального обсягу
іноземних інвестицій в Україні були неймовірно малим. І це переконує, що
„привілеї” спеціальних режимів не є вирішальними для іноземних
інвесторів. А головною складовою інвестиційного клімату, якій
приділяється основна увага потенціальних інвесторів, є рівень ризику і
згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень,
підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 % [6, с.231].
Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій.
Отже, саме державі приналежна головна роль у заохоченні іноземних
інвесторів до вкладання коштів в українські підприємства. Це
обумовлюється тим, що державний інвестиційний клімат визначає та впливає
на інвестиційний клімат підприємств всієї країни.
Але заохочення іноземних інвесторів до вкладання коштів на конкретне
підприємство – це „клопіт” самого підприємства. Адже сприятливий
інвестиційний клімат країни лише допоможе звернути увагу інвесторів на
можливість співпраці з її контрагентами, а для залучення інвестицій на
підприємстві також повинен бути сприятливий інвестиційний клімат.
Сприятливий інвестиційний клімат підприємства є продуктом його
інвестиційних конкурентних переваг, що поділяються на шість груп:
структурні, ресурсні, технічні, управлінські, ринкові та ефективність
функціонування самого підприємства.
До структурних інвестиційних конкурентних переваг належать виробнича
структура підприємства, його місія, організаційна структура,
спеціалізація виробництва, регулювання виробничих процесів, наявність
кваліфікованого персоналу, відповідна нормативно-методична база [2].
Найважливіші з ресурсних інвестиційних конкурентних переваг – це
можливість використання якісної дешевої сировини, облік та аналіз
використання всіх ресурсів та оптимізація цього процесу.
До технічних переваг належать наявність на підприємстві патентів,
сучасного устаткування та якість виготовленої продукції. Для іноземних
інвесторів важливість цієї групи конкурентних переваг полягає в чітко
визначеній перспективі розвитку об’єкта інвестування, а значить і в
отриманні достатньо великого прибутку.
Управлінські інвестиційні конкурентні переваги полягають у наявності на
підприємстві кваліфікованих менеджерів та у функціонуванні системи
управління якістю продукції.
Ринкові інвестиційні переваги характеризуються доступністю ринків
ресурсів для даного підприємства, його можливостями для завоювання або
збереження лідируючого становища на ринку, ексклюзивність каналів
розподілу та прогнозування політики ціноутворення, а також ринкової
інфраструктури.
Не можна оминути увагою таку групу інвестиційних конкурентних переваг як
ефективність функціонування самого підприємства, що виражається
показниками доходу, інтенсивності використання капіталу, фінансовою
стійкістю. Тому як на фінансово нестабільному підприємстві жоден з
інвесторів не реалізовуватиме інвестиційні проекти.
На даний момент не існує підприємств, які б мали всі групи інвестиційних
конкурентних переваг у своєму активі. Головне – це мати ті переваги, що
найбільше впливають на успішну роботу підприємства у даній галузі і при
пошуку інвесторів робити акцент саме на них.
Отже, наявність інвестиційних конкурентних переваг відіграє провідну
роль у визначенні рівня інвестиційної привабливості підприємств,
оскільки інвестування передбачає подальший розвиток підприємства та його
прибутковість, що є основним мотивом інвестора.
При формуванні сприятливого інвестиційного клімату підприємства не слід
оминати увагою такі слабкі моменти, як урахування необхідності різного
інвестиційного клімату для різних типів інвестицій, збалансування
інтересів всіх учасників інвестиційного проекту, стабільність і достатню
гнучкість самого інвестиційного клімату, забезпеченість сполучення
інвестицій з інноваційними факторами розвитку, сприяння підвищенню
кваліфікації працівників [5, стор.19].
Таким чином, умови інвестиційної привабливості підприємства відіграють
не останню роль у залученні іноземних інвестицій, тому що для цього мало
лише наявності привабливого інвестиційного клімату держави. Саме
організаційно-економічні умови всередині підприємства визначають, чи
буде воно обране з-поміж інших підприємств даної галузі для реалізації
інвестиційного проекту.
Література
1. Указ Президента України „Про заходи щодо збільшення надходжень
інвестицій у економіку України”.
2. Бутко А. Д., Шерстюк О. Л. Вплив нормативно-правового забезпечення на
інвестиційну привабливість підприємств // Фінанси України. – 2004. – №
4.
3. Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого
інвестиційного клімату в Україні // Фінанси України. – 2000. – № 12.
4. Шаповалов О. В. Роль місцевих органів влади у створенні сприятливого
інвестиційного клімату в Україні // Фінанси України. – 2004. – №7.
5. Денисенко М. П.
Основи інвестиційної діяльності: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів. – К.: Алеута. – 2003.
6. Федоренко В. Г.
Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. – К.: МАУП,
2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
