Реферат на тему:
Трансформація соціально-економічної парадигми в економічній теорії
1. Сучасний етап наукового пізнання (в тому числі і економічного)
характеризується переходом до методологічного плюралізму. Сьогодні жодна
окремо взята (як було раніше) економічна теорія не може пояснити
соціально-економічного розвитку суспільства. Визначальним стає плюралізм
соціально-економічної теорії. Для осмислення цього важливо відмітити дві
тенденції характерні для економічної науки в новітній час.
2. Концепція наукових парадигм — це концепція базових принципів, що
розділяються фахівцями в тій або іншій науці. Зміна парадигми веде до
появи нового бачення в тій же галузі наукового знання.
Поняття “парадигма” трактується двояко. По-перше — це наукова теорія,
втілена в систему понять та закономірностей, які визначають істотні риси
дійсності. По-друге — вихідна концептуальна схема, модель постановки та
розв’язання проблем, що тривалий час домінує в науковому середовищі.
3. Економічна парадигма пройшла еволюційний шлях розвитку від поглядів
А. Сміта і Д. Рікардо до сучасного етапу стану економічної науки.
Становлення і використання різноманіття соціально-економічної теорії в
той же час визначає необхідність виділення провідного начала в її
системі для пояснення «стрижня» об’єкта аналізу, що змінюється в
сьогоднішніх умовах — інституціональної теорії. Це викликане тим, що
економічна теорія в своїх колишніх постулатах перестала бути
самодостатньою.
4. Об’єктивна необхідність методологічного плюралізму пояснюється
наступними обставинами: відправною точкою для нього є категорія
різноманіття (наявність різних станів певної системи, тобто різноманіття
об’єктів); ускладненням кількісних зв’язків, що змінюються і
залежностями.
Зростаюче різноманіття економічних теорій, що пояснюють
соціально-економічне життя – це об’єктивна необхідність сучасного світу.
5. Головними чинниками нової економічної парадигми є виробництво
інформації і знання, а головним суб’єктом — вільний творчий індивід.
Начальною категорією для методологічного плюралізму є категорія
різноманіття (число різних станів певної системи, тобто різноманіття
об’єкта). Цим пояснюється підвищений інтерес до інституціоналізму що
пояснює економічну поведінку людини з її навичками, звичками, традиціями
та ін.
Еволюція розвитку поняття “парадигма” привела до поняття “системна
парадигма”. На відміну від класичної схеми (Т. Кун), що передбачає
монополію домінуючої парадигми, Я. Корнаї вважає, що вчені користуються
однією й тією ж парадигмою у своїй дослідницькій діяльності за таких
умов:
— при розв’язанні одних і тих самих проблем вони розглядають
соціально-економічну діяльність під одним і тим самим кутом зору,
вивчають одні й ті ж або подібні явища з огляду на однакові або подібні
погляди та підходи;
— використовують єдиний або близький понятійний апарат;
— застосовують одну й ту саму або близькі методології для
спостереження, емпіричної обробки та формулювання висновків, причому
підкреслюють їх однаковими або схожими методами.
Тобто партнери за парадигмою не обов’язково спираються на однакові
аксіоматичні передумови чи доходять одних і тих самих загальних
висновків. Одночасно істотним є те, що парадигма – це довготривалий
загальний спосіб мислення певного наукового співтовариства. Це важливий
критерій того, що кожна парадигма певною мірою є системною.
Життєздатність парадигми виявляється через реальну можливість пояснення
розвитку тих чи інших суспільних та економічних явищ упродовж тривалого
часу.
6. Адекватно змінюється і методологія дослідження, що спирається на
плюралізм економічних теорій, тобто, методологічний плюралізм стає новою
парадигмою у економічній науці. Сучасна методологія вибудовується на
основі наступних принципів: (Мейлінс Е.)
— відбувається зміна моністичного пояснення соціально-економічного
розвитку на користь плюралістичного (наприклад, зростає значення
позаекономічних факторів розвитку); послаблюються позиції поділу
економічних відносин на первинні і вторинні, домінування базису над
надбудовою – можливі інші варіанти;
— висхідним об’єктом економічного аналізу у розвитку варто вважати
людину (у мікроекономіці) або суспільство (у макроекономіці) так як
повне уявлення щодо економіки повинно формуватися на їх взаємодії як
цілому;
— недоцільно встановлювати певні жорсткі кордони поміж сфер суспільного
життя і замикати у “залізний” каркас саму економіку. Світ цілісний і
неподільний і на сьогодні значущість “єдиної” методології настільки
зросла, що відслідковуємо новітні зрушення саме на стику наук
(наприклад, економії і філософії; недалеким є час формування економічної
філософії, тощо); сам економічний простір плюралістичний. Незважаючи на
формування глобальної економічної системи, окремі її елементи
розвиваються на основі власних закономірностей, тим самим впливаючи на
увесь процес у цілому;
— плюралізм притаманний і “економічному часу”. Різні
соціально-економічні процеси протікають у своєму власному часі,
розвиваються темпами, притаманними тільки їм; різним є і суб’єктивне
сприйняття простору і часу у різних зонах і у різні епохи;
— неправомірним є віднесення економіки, а значить і економічної теорії
або до нормативної, або до позитивної. У ній присутні елементи аналізу і
синтезу, співвідношення яких в різних дослідженнях неоднакове.
Необхідно, щоб нормативне, “програмне” начало базувалося на глибокому
позитивному аналізі дійсності. Разом з тим важливо, щоб результати
аналізу були об’єктивними і піддавалися перевірці;
— можливим є і повернення до “монізму”, але це вже буде нова його
якість, новий продукт суспільно-економічної еволюції; економічна наука
повинна ґрунтуватися на багатоманітності вимірювань плюралістичних
економічних явищ, процесів. Кількісна оцінка повинна будуватися на
цілісній, внутрішньо взаємопов’язаній системі соціально-економічних
заходів.
7. Практичне значення методології плюралізму зводиться до таких
постулатів, як, наприклад (все неможливо відмітити):
— можливість зміни початкового моменту соціально-економічного аналізу
(духовний, соціально-культурний, соціально-технологічний і т.п.), тобто
навряд чи правомірно стверджувати про примат матеріального виробництва
завжди і скрізь;
— більш демократичний підхід до розуміння основних суб’єктів в
економічному аналізі (людина в мікроекономіці, сукупність людей в
макроекономіці), Тільки загалом, — в єдності можна отримати повну
картину їх взаємодії, тим більше, що виявився новий зріз — мезоекономіка
(регіони, ТНК та ін.);
— глобалізм, що охопив і економічне «поле» характеризується поки тим, що
окремі його частини розвиваються у багатстві своїх специфічних
закономірностей, надаючи вплив і навіть видозмінюючи спільні межі. А,
отже, — неможливо сліпо копіювати і накладати моделі розвитку на
економіку, що трансформується;
— що стосується навчальної діяльності, то тут можна відмітити такі
моменти. Не можна відносити економічну науку або до нормативного
(програмного) начала, або до позитивного. Нормативний аналіз повинен
базуватися на об’єктивному аналізі діяльності. Так само потрібно
зазначити, що, як ніколи раніше, в галузі вивчення економічної теорії
основний акцент потрібно робити на формуванні економічного мислення, а
не на формалізації її, а, отже,— на вимозі знати предмет «від і до».
Зокрема, сьогодні, головним акцентом у використанні вимог Болонської
декларації є заміна кількісними параметрами викладання якісних, що
суперечить самому її духу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
