Реферат на тему:
Формування доходів місцевих бюджетів
Місцеві бюджети як інструмент впливу місцевого самоврядування на
економічні й соціальні процеси, які відбуваються в державі, відіграють
сьогодні надзвичайно важливу роль.
Проблеми місцевих бюджетів, особливо в частині формування доходів
досліджували у своїх працях вчені-фінансисти: О. Д. Василик, О. П.
Кириленко, І. О. Луніна, Ц. Г. Огонь, В.І. Кравченко та інші.
Важливим питанням, яке було і залишається актуальним на даний час, є
доходи місцевих бюджетів. Їх формування вимагає пошуків нових форм і
методів планування податків, зборів і обов’язкових платежів та
вироблення дієвих механізмів міжбюджетного регулювання.
Недосконалість законодавства була серйозною проблемою на шляху
наповнення місцевих бюджетів доходами. Бюджетний кодекс України,
прийнятий 21 червня 2001 року, запропонував новий порядок формування
доходної частини місцевих бюджетів. Безумовним досягненням у частині
формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що
Бюджетний кодекс закріпив на стабільній основі не тільки перелік доходів
бюджетів місцевого самоврядування а й постійні відсотки їх розмежування
між видами бюджетів. Рада вищого рівня більш не має права встановлювати
для бюджетів місцевого самоврядування обсяги відрахувань від жодного з
податків.
У 2002 році вперше було прийнято державний та місцеві бюджети,
розроблені на основі положень Бюджетного кодексу України. Незважаючи на
такий позитивний крок як прийняття Бюджетного кодексу, бюджетна система
України ще не відповідає потребам розвитку регіонів – місцева податкова
база забезпечила 2% надходжень до місцевих бюджетів у 2002-2004 роках, а
відрахування від загальнодержавних надходжень в цей період складали 57-
69%. У той же час частка трансфертів з державного бюджету становила
29-41%. Така ситуація не дозволяє органам місцевого самоврядування
відчувати себе фінансово самостійними. Для порівняння, у 2001 році такі
трансферти в Італії складали 12%, Іспанії – 15%, Ісландії – 17%.
Особливого значення набуває аналіз взаємозалежностей між можливостями
регіонів та чинною системою оподаткування. У Бюджетному кодексі одним із
основних параметрів для визначення кошика доходів є показник індексу
відносної податкоспроможності регіонів. На його основі в системі
положень Бюджетного кодексу здійснюється решта розрахунків, зокрема
надання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирівнювання тощо.
Застосування індексу відносної податкоспроможності виявило низку
недоліків.
По-перше, при розрахунку індексу відносної податкоспроможності регіону в
кошику доходів органів місцевого самоврядування враховуються податкові
пільги, що формально завищує потенціал податкоспроможності регіону.
Таким чином, своїми діями держава впливає на диференціацію податкової
бази регіонів, що може спричинити ситуацію, при якій реальний дефіцит
бюджету органів місцевого самоврядування не буде фінансуватися.
По-друге, методологічною базою усіх розрахунків кошика доходів, обсягів
трансфертів у Бюджетному кодексі України є показник кількості населення,
тобто демографічний показник. Він простий і ефективний у використанні.
Однак його практична цінність істотно знижується при використанні у
країнах, де велика кількість населення працевлаштована у тіньовому
секторі економіки. Україна належить до таких країн. Тому ефективність
використання демографічних показників як методологічної бази розрахунків
у Бюджетному кодексі України, і зокрема для обчислення індексу відносної
платоспроможності, на нашу думку сумнівна.
По-третє, на величину коефіцієнта податкоспроможності впливає зміна
податкового законодавства, зміна ставок, розширення податкової бази,
введення пільгових режимів оподаткування в окремих районах чи галузях
промисловості. Прикладом цього можуть бути зміни в місцевому
оподаткуванні. Місцеві податки і збори не враховуються при визначенні
коефіцієнта відносної податкоспроможності, оскільки не дають значних
доходів до місцевого бюджету. Однак із введенням до місцевих податків
таких вагомих як податок на нерухомість, виникає викривлена картина
відносної податкоспроможності регіонів. Не кожен регіон матиме однакову
податкову базу й однакові можливості щодо справляння податку на
нерухомість. Це ще більше посилить соціально-економічну нерівність
регіонів.
По-четверте, виходячи із планування доходів від досягнутого рівня та
рівня тіньового сектору економіки України ( від 40 до 60% за методикою
Міністерства економіки ) можна стверджувати, що аналогічний рівень
податків на прибуток та з доходів фізичних осіб не враховуються при
розрахунку коефіцієнта відносної податкоспроможності. Детінізація
економіки, в тому числі детінізація доходів населення, що буде
запроваджуватись урядом, буде викривлять картину відносної
податкоспроможності регіонів.
При сучасній моделі бюджетної системи під час формування місцевих
бюджетів не враховується основний принцип дії показника відносної
податкоспроможності, величина якого в зарубіжних країнах відіграє значну
роль для надання фінансової допомоги. Саме завдяки цьому показнику на
основі науково обґрунтованих норм визначається загальний обсяг
фінансових ресурсів у абсолютних величинах та внески багатих територій у
фонд фінансового вирівнювання для розвитку бідних. Обчислюючи середню
податкоспроможність кожної адміністративно-територіальної одиниці й
порівнюючи її з середньою податкоспроможністю окремих територій,
центральний уряд визначає, яку частку акумульованих у регіоні коштів
можна надати у фонд фінансового вирівнювання.
Виходячи з досвіду країн СНД, більш прийнятною для нашої країни може
бути методика обчислення кошика доходів, яка ґрунтується на визначенні
індексу податкового потенціалу. В основу розрахунку індексу податкового
потенціалу регіонів покладено врахування галузевої структури їхньої
економіки. Визначення цього індексу дає змогу оцінювати міжрегіональні
відмінності щодо мобілізації податкових доходів та допомагає місцевим
органам влади чітко бачити стан справ на своїй території, та на фоні
інших регіонів.
Вважаємо за доцільне, для визначення можливостей регіону щодо сплати
податків з урахуванням їхньої податкоспроможності врахування усіх
нарахованих податків та зборів. Це спонукатиме місцеві органи влади до
активніших зусиль у справлянні податків, а не до споживацьких очікувань
на фінансову допомогу з боку держави, що надається у вигляді
трансфертів.
Важливим питанням при плануванні дотацій вирівнювання є визначення
обсягу видатків місцевих бюджетів. Такі видатки розраховуються на основі
фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих
коефіцієнтів до них. Однак, якщо врахувати, що ці нормативи відображають
можливість держави профінансувати наявну мережу, то це скоріше бюджетні
нормативи а не фінансові. Фінансові нормативи повинні відображати
потребу ( нормативну ) бюджетних установ у фінансових ресурсах для
здійснення всіх видів поточних і капітальних видатків, а не лише на
заробітну плату і енергоносії.
Для більш реального наповнення місцевих бюджетів, підвищення
відповідальності за його виконання потрібно, щоб за цю роботу відповідав
конкретний виконавець, наприклад, фінансове управління. На даний час
оперативне управління місцевими бюджетами знаходиться як мінімум у
чотирьох незалежних один від одного фінансових установ. Фінансові
управління займаються плануванням, податкові органи – наповненням,
казначейство – обліком і контрольно-ревізійні управління – контролем та
використанням бюджетних коштів. На нашу думку, всі ці підрозділи повинні
працювати під одним керівництвом і не дублювати функцій.
Розв’язання багатьох проблем місцевих бюджетів залежить від зміцнення
їхньої фінансової незалежності від державного бюджету. Тому щорічне
збільшення питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів, переведення
частини трансфертів у дотації вирівнювання будуть суттєво підвищувати
роль і відповідальність місцевого самоврядування у вирішенні соціальних
потреб регіону.
Література:
1. Бюджетний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей “, 2004. – С. 66-86.
2. Василик О. Д., Павлюк К .В. Державні фінанси України: Підручник. –
К.: НІОС, 2002. – 608с.
3. Огонь Ц. Г. Формування доходів місцевих бюджетів в контексті
міжбюджетного регулювання // Актуальні проблеми економіки. – 2003. –
№11. – С. 62-78.
4. Darby J., Muscatlli A., Roy G. Fiscal Federalism and Fiscal Autonomy:
Lessons for the UK from other industrialized countries // Paper
presented at the Center for regional and Publik Finance Seminar on
Fiscal Autonomi. – June 2002. – Scotland.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
