Реферат на тему:
Східнослов’янська культура. Історичне значення Київської Русі
Народ Київської Русі створив багату, самобутню і на той час високу
матеріальну й духовну культуру, що розвинулась на основі попередніх
здобутків східних слов’ян. Позитивний вплив на неї справили також
культурні зв’язки південно-східних слов’ян з південними і західними
слов’янами, народами Західної Європи, Візантії, Кавказу, Азії. Культура
Русі зайняла визначне місце у розвитку світової культури епохи
середньовіччя.
Здобутки в ремісницькій техніці, архітектурі й живопису. Київська Русь
славилася своїми ремісниками, які майстерно виготовляли знаряддя праці,
зброю, предмети домашнього вжитку.
Давньоруські гончарі, удосконаливши техніку виробництва, виготовляли
гарний глиняний посуд (глечики, горщики, миски, блюда та ін.),
оздоблений кольоровою поливою й різними візерунками.
Ковалі робили добротні залізні лемеші і чересла для плугів, ножі,
сокири, серпи, підкови для коней, замки, мечі, щити, кольчуги, шоломи
тощо. На поверхню усіх цих виробів часто накладалися художні оздоби й
написи. Особливо славилося мистецтво ювелірів, які вміли обробляти
дорогоцінні метали, робити з них чудові прикраси. Вони знали, як
карбувати, гра вірувати й золотити речі, оздоблювати їх так званою зерню
— маленькими металевими кульками, припаяними на поверхні.
Талановиті зодчі споруджували величні дерев’яні і кам’яні будівлі,
архітектура яких славилася в усьому світі. .Вони використовували досвід
і традиції античної архітектури та будівельної техніки. Будівельними
матеріалами були в них цегла-плінфа, цементівка (розчин, що складався з
вапна, товченої цегли, кераміки), камінь тощо. Окрасою Києва стали такі
споруди, як Десятинна церква, Софійський собор. Золоті ворота (головний
в’їзд до міста), Успенський собор, ряд кам’яних князівських теремів,
Відомими стали архітектурні споруди Чернігова (Спаський собор),
Переяслава (Михайлівський собор), Галича та багатьох інших міст. Чимало
споруд збереглося до наших днів. Вони засвідчують високий розвиток
архітектури наших предків.
Архітектура дала поштовх поширенню живопису. Князівські палаци й
культові храми прикрашалися різьбою по дереву і кості, настінними
мозаїками, фресками, різьбленими ‘ кам’яними деталями, іконами. Таке
оздоблення можна побачити сьогодні в Софійському соборі в Києві.
Давньоруські художники майстерно оздоблювали шкіряні оправи рукописних
книжок. За часів Київської Русі у Печерському монастирі діяла навіть
майстерня живопису, де працював талановитий художник Аліпій.
Усна народна творчість і музика. З давніх часів у східних слов’ян
існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, билини, казки,
легенди, прислів’я, приказки тощо. У Київській Русі значного поширення
набули билини — поеми, присвячені важливим подіям, особливо боротьбі з
ворогами.[ З курсу літератури відомі билини «Ілля Муромець і
Соловей-розбійник», «Добриня Нікітич і Змій», «Альоша Попович і Тугарин
Змієвич» та інші, в яких оспівувалися подвиги богатирів. У піснях
звеличувалися любов до рідної землі, героїзм її захисників, селянська
праця, засуджувалися кривда й несправедливість.
Розвивалося музичне мистецтво. Серед музичних інструментів були відомі
дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні, бубни тощо. Вони поділялися на
духові, щипкові й ударні. Музика записувалась нотними знаками. При
дворах князів створювалися музичні ансамблі, а при церквах — хори.
Скоморохи-мандрівника грали на музичних інструментах у святкові дні на
торгах міст і сіл. У супроводі музики виступали в походи військові
дружини, відбувалися весілля й відзначалися свята.
Писемність, літописання та література. Писемність у Київській Русі
з’явилася задовго до запровадження християнства. Про це свідчать
документи — договори київських князів з імператорами ‘ Візантії другої
половини IX і першої половини X ст., а також берестяні грамоти, знайдені
й прочитані ученими.» Після введення християнства на Русі з
давньоруської і церковнослов’янської мов утворилася писемна мова,
з’явилося більш досконале слов’янське письмо — кирилиця, створене
болгарським просвітителем Кирилом у IX ст^ Збереглися написи на ливарних
формах, господарських речах, зброї, цеглі тощо. Чимало їх знайшли
археологи в Києві, Новгороді та інших містах. Центрами переписування й
перекладу іноземних книжок на слов’янську мову були княжі двори,
монастирі, церкви Києва, Новгорода, Чернігова, Переяслава, Суздаля,
Галича. За часів Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі
існувала майстерня для перекладу і переписування книг. Писали на
спеціально обробленій телячій чи овечій шкірі — пергаменті, на бересті,
дошках. Паперу ще не було.
Руські вчені створювали перші історичні праці — літописи, куди
заносилися події того часу по роках. Визначним історичним твором XII ст.
є літопис «Повість временних літ», автором початкового (ще XI ст.) зводу
якого вважають ченця Печерського монастиря (Київ) Никона. У літопису
розповідається «звідки пішла Руська земля», викладається її давня
історія. Літописання існувало і в інших містах Київської Русі.
У Київській Русі з’явилася й художня література переважно церковного
змісту. І Найбільш визначні твори — «Слово про закон і благодать»
митрополита Іларідна, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Ізборники»
Святослава Ярославича.
Школа, освіта і наукові знання. При монастирях і церквах
відкривалися школи, бібліотеки і навіть архіви для документів. Ярослав
Мудрий заснував – бібліотеку і архів при Софійському соборі в Києві. Там
же створено і школу для «книжного навчання”.
При Андріївському монастирі в Києві була школа для дівчат.
У Київській Русі поширювалися твори античних авторів Сократа, Платона,
Арістотеля, Геродота, Софокла та інших учених і письменників. З
перекладів їхніх книг черпалися наукові знання. Накопичені знання з
різних галузей наук використовувалися на практиці в ремеслі,
будівництві, торгівлі, лікуванні людей і тварин. Відомим лікарем у Києві
став Агапіт («лєчець»), який умів робити хірургічні операції.
А онука Володимира Мономаха Євпраксія Мстиславівна склала медичний
трактат «Мазі У творах давньоруських учених (Іларіона, Володимира
Мономаха, Кирика, Никона та ін.) розвивалась суспільна думка; у них
звучали мотиви патріотизму, єдності Руської землі, захисту від ворогів.
Отже, східнослов’янська культура збагатила скарбницю світової
культури.
Історичне значення Київської Русі.
Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила
економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала
етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі
від ворожих вторгнень кочівників, а також зазіхань імператорів Візантії.
\3авдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад
життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.
Київська Русь сприяла економічному й культурному розвитку багатьох
неруських народів, які здавна проживали на її території або по
сусідству.
Велике і міжнародне значення Київської Русі. За свідченням
сучасника-літописця, Київська Русь була відома «в усіх кінцях землі».
Вона впливала на політичні події і міжнародні відносини в Європі і Азії,
на Близькому Сході. Руські князі підтримували династичні зв’язки з
Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією.
Зокрема, дочка Ярослава Мудрого Анна стала дружиною французького короля
Генріха І. Після смерті короля вона правила Францією до повноліття свого
сина Філіппа. (Про діяльність цих королів йдеться в підручнику з історії
середньовіччя).
Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Київської Pyci
Центром міжнародної торгівлі залишався Київ. Руські купці торгували в
багатьох країнах світу. Іноземні купці торгували в руських містах.
Разом з тим Київська Русь не стала єдиною і монолітною державою. Це була
клаптикова країна без точно визначених кордонів, утворена з численних
слов’янських і неслов’янських племен, неміцна і недостатньо
централізована, складена з кількох територій і політичних
центрів-суперників (Київ, Галич, Чернігів, Новгород). Київ найзначніший
вплив справляв на прилеглу до нього територію в басейні Дніпра: там
проживали споріднені слов’янські племена, які стали основою формування
української народності. Усе це наштовхує на справедливу думку, що
Російська імперія пізніших часів не могла претендувати на роль
спадкоємниці Київської Русі і домагатися переходу України і Білорусі
«під високу царську руку».
Загалом в історичний період Київської Русі на Подніпров’ї, в Галичині й
на Волині, в Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної
державності на території України. Саме в цей час українська народність
отримала могутній стимул для свого господарського, політичного,
етнічного й культурного розвитку. І На думку Михайла Грушевського,
«Київська Русь е першою формою української державності». Племена, які
населяли територію України, виступили творцями східнослов’янської
держави Київської Русі. А це засвідчувало їх високу цивілізацію,
провіщало давнім українцям вільне й незалежне існування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
