.

Вивчення структурно-функціональних особливостей передміхурової залози людини на етапах онтогенезу (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
209 4781
Скачать документ

Курсова робота

Вивчення структурно-функціональних особливостей передміхурової залози
людини на етапах онтогенезу

ЗМІСТ

І Розділ. Огляд літератури.

Анатомія передміхурової залози.

Фізіологія передміхурової залози.

ІІ Розділ. Методика та об’єкт дослідження.

Ін’єкційний метод дослідження передміхурової залози щурів в нормі.

Морфологічна будова паренхіми передміхурової залози щура в нормі.

Морфофункціональний стан передміхурової залози під впливом дії різних
факторів.

ІІІ Розділ. Практична частина.

Ембріогену передміхурової залози.

Передміхурова залоза в дитячому і юнацькому віці.

Вікові зміни передміхурової заходи.

Кристалізація секрету простоти при клімаксі.

Ендокринна система і простата.

Висновки.

Література.

Додатки.

ВСТУП

Перед медико-біологічною наукою поставлені великі задачі. Однієї з них є
проблема продовження повноцінного, творчого періоду життя, проблема
боротьби з передчасною старістю.

Новим у геронтології можна вважати визнання неспроможності старих
положень про стабільність людського організму у віці 25-50 років.
Дослідження дозволяють розглядати старіння організму як тривалий,
динамічний процес функціональних, морфологічних, біохімічних і
психологічних змін, що накопичуються протягом усього життя індивідуума.

Процес старіння, починаючи з ранніх етапів онтогенезу, протікає
нерівномірно. Повільні зміни функції, структури різних органів і
поводження людини можуть змінюватися своєрідним стрибком, що особливо
яскраво виявляється в період клімаксу. Інтенсивна вікова перебудова
організму в цей період може приводити до зрушень, що виходять за рамки
фізіологічних, і до різноманітних патологічних станів, що можуть
виникати на молекулярному, клітинному, органному і системному рівнях.

Відповідно до сучасних уявлень, у механізмі старіння організму важливу
роль відіграють зрушення в нейрогуморальній регуляції, в
нейрогормональних зв’язках, нервовій регуляції трофіки тканин. З віком
відбуваються різноманітні зміни в ендокринній системі. Значних зрушень
зазнає функція розмноження, обумовлена станом системи: гіпоталамус —
гіпофіз — гонади при інтегруючому впливі центральної нервової системи.

У складному ланцюзі фізіологічних змін репродуктивної системи визначене
місце займає передміхурова залоза. Особливий інтерес до вивчення
передміхурової залози виник у зв’язку з тенденцією її тканин до
посиленого росту, що у літньому віці нерідко приводить до залозистої
гіперплазії і раєу.

Разом з тим в опублікованих монографіях висвітлюються питання, що
стосуються, в основному, так званої гіпертрофії (аденоми) простати. У
посібниках і підручниках з фізіології й ендокринології дані про неї
викладаються або стисло або не представлені зовсім.

В останні роки збільшилася кількість робіт з вивчення ендокринної
функції простати, але досліджень, що узагальнюють отримані при цьому
результатів, обмаль. Особливий інтерес представляє вивчення ролі
простати в механізмі вікових порушень статевої діяльності. Володіючи
рясною і різноманітною іннервацією і васкуляризацією, передміхурова
залоза є периферичним статевим центром, що чинить як нервовий
так і гуморальний регулюючий вплив на еректильну і еякуляторну функції
чоловічого організму.

На підставі даних літератури і власних спостережень ми намагалися
розглянути питання про роль передміхурової залози в організмі, її
нейрогормональної регуляції, секреторної функції і впливу секрету
простати на соматичні функції. Представлені дані про вікові порушення
статевої діяльності, їх особливостей у клімактеричному віці, методи
діагностики, роль передміхурової залози у виникненні статевих розладів у
цей період.

Проблема адаптації людини до екстремальних умов зовнішнього середовища є
актуальною як із загальнобіологічної, так і з медичної точок зору.
Відомо, що наслідки навіть короткочасних стресових впливів, до яких
відноситься і переохолодження, можуть проявитися через великий період
часу; разом з тим, тривале перебування в некомфортних умовах викликає
виражені морфофункціональні зміни у різних органах і тканинах.

У характері і умовах праці також є немало факторів, які впливають на
розвиток захворювань. Так, зокрема, з холодом, впливу якого найчастіше
зазнає людина, пов’язано ряд професій: водолази, працівники полярних
станцій, холодильних установок, моряки при тривалому плаванні в низьких
широтах.

Не дивлячись на великі досягнення у вивченні впливу холодового фактора
на різні органи, проведений нами аналіз джерел наукових публікацій
засвідчив, що вивчення структурно-функціональних особливостей елементів
передміхурової залози залишилось поза увагою дослідників. У той же час
відомо, що переохолодження відіграє не останню роль у розвитку
захворювань простати , яка є важливим репродуктивним і гормональним
органом, у зв’язку з чим її влучно названо “другим серцем чоловіка” .

Різноманітність і важкість клінічних проявів захворювань передміхурової
залози, незадовільні результати лікування, які негативно впливають на
такі показники як народжуваність, частота розлучень, розвиток ускладнень
(склероз тканини простати, порушення уродинаміки, розлади психіки
(астенодепресивний, іпохондричний синдроми)), вимагають глибоких знань
про будову і функцію простати як в нормальних умовах, так і при дії
несприятливих факторів зовнішнього середовища, зокрема, холодового. Всі
ці обставини виступають в якості відправної точки у виборі даного
дослідження, що продиктовано медичною і соціальною значущістю зазначеної
проблеми.

І. РОЗДІЛ. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.

1.1. Анатомія передміхурової залози.

Встановлено, що передміхурова залоза у досліджуваних тварин добре
розвинена. У кроликів кінцеві секреторні відділи і протоки широкі, з
нерівними просвітами, вистелені високим циліндричним епітелієм. У
паренхімі передміхурової залози собак кінцеві секреторні відділи і
протоки дрібні, вистелені багаторядним циліндричним епітелієм, подекуди
– низьким кубічним. Структури дифузної передміхурової залози щура, яка
оточує уретру по всій її довжині, були згруповані, зважаючи на
топографію, будову і хімічний склад, їх секрет, в три пари гістологічно
диференційованих залозистих утворень -коагуляційні залози, дорсальні і
вентральні частки. Дані порівняльної морфології людини та щура вказують
на подібність часток і окремих ділянок їх передміхурової залози стосовно
гормональних реакцій та впливу інших факторів. Так, зокрема,
прослідковується гомологічність коагуляційних залоз щура і середньої
частки передміхурової залози людини.

В той же час, зустрічаються варіації певних реакцій у різних частках
передміхурової залози щура. Наприклад, однією із своєрідних особливостей
епітелію коагуляційних залоз, на відміну від вентральної і дорсальної
часток, є секреція фруктози і лимонної кислоти. Найбільша кількість
цинку, необхідного для ферментних реакцій у вуглеводневому, білковому і
стероїдному обміні, для збільшення життєздатності сперматозоїдів, теж
виявляється в коагуляційній залозі. Вентральні частки швидше реагують на
кастрацію, ніж коагуляційні залози і дорсальні частки . Такі дані
підтверджують необхідність досліджень всіх часток передміхурової залози
щура.

Передміхурова залоза — це багатотканинна система, що складається з
м’язових та еластичних волокон, які формують її м’язово-еластичну
строму, і чисельних простатичних залозок, згрупованих у залозисті
часточки. Залозисті утворення коливаються за своїми розмірами від 60 до
200 мкм і мають грушеподібну або овальну форму з фестончастими стінками,
які виступають у їх просвіт. Кінцеві секреторні відділи вистелені
залозистим епітелієм, який лежить на базальній мембрані. Вона, в свою
чергу, місцями утворює складки та звивистості, що й забезпечує ІМР
зазначену рельєфність стінок. Залозистий епітелій кінцевих секреторних
відділів представлений секреторними (люменальними) та базальними
клітинами, розміщеними біля основи перших, при цьому їх співвідношення у
передміхуровій залозі людини становить 1:1, в той час, як у щура – 7:1
відповідно . Високі циліндричні секреторні (люменальні) клітини на
апікальній поверхні містять велику кількість мікроворсинок, спрямованих
у просвіт кінцевих секреторних відділів. Ядро цих клітин округлої або
овальної форми, знаходиться ближче до базальної частини клітини.
Люменальні клітини мають добре виражені секреторні потенції. Ближче до
апікального полюса, в їх цитоплазмі знаходяться секреторні вакуолі та
гранули, інколи спостерігаються зв’язані з апікальною поверхнею
поліморфні гладкі структури. Таким чином, поряд з класичним мерокриновим
типом секреції, присутній і альтернативний апокриновий тип, при цьому
останній у щура більше характерний для його коагуляційних залоз Ядро
базальних, веретеноподібної форми, клітин, розташованих на базальній
мембрані, овальне, містить велику кількість гранул хроматину. Базальні
клітини характеризуються високим вмістом рибонуклеопротеїдів, глікоген у
них, на відміну від секреторних люменальних клітин, не виявляється, що
пов’язано з інтенсивним синтезом у них нуклеїнових кислот з
використанням глюкози через пентозний цикл. На сьогоднішній день питання
про роль базальних клітин, які ще називаються резервними або
міоепітеліальними, залишається відкритим, хоча й відомо, що вони є
камбіальними елементами, володіють широкими потенціалами диференціювання
і знаходяться під контролем нейрогуморальної системи організму; в них
утворюється інтрапростатичний дигідротестостерон. Окрім того, базальним
клітинам відводиться роль у формуванні гематопростатичного бар’єру .

Встановлено також, що серед клітин залозистого епітелію на базальній
мембрані знаходяться клітини APUD-системи, які виконують паракринну
функцію і регулюють простатичну секрецію. Вони є поліморфними, мають
цитоплазматичні відростки, які, переплітаючись, утворюють сітку.
Виділяють від

2-х до 9-ти ультраструктурних варіантів таких клітин. Переважають
клітини, що містять імунореактивні серотонін. Рідше зустрічаються
клітини із серотоніном і кальцитоніном. Малочисельна група клітин
містить тільки соматостатин. При цьому, деякі нейропептиди, які є
продуктом секреції нейроендокринних клітин, можуть діяти як фактор росту
в аутокринно-паракринному режимі . В той же час, є повідомлення про те,
що клітини APUD-системи в передміхуровій залозі щура відсутні або наявні
в дуже мізерній кількості.

М’язово-еластична строма оточує залози простати і представлена великою
кількістю еластичних, в меншій кількості — колагенових волокон, та
радіально розміщеними пучками гладких міоцитів. Окрім того, строма
багата кровоносними судинами і нервовими закінченнями. Чисельні нервові
волокна, переважно безмієлінові, утворюють сплетення, які містять
гангліонарні клітини. Термінальні волокна адренергічних сплетень
сконцентровані переважно саме в місцях розміщення судин та
гладком’язових елементів і усть проток залози. Присутні і холінергічні
волокна, однак, кількість їх набагато менша. Завдяки стимулюючому впливу
симпатичної частини нервової системи під час еякуляції відбувається
скорочення гладких міоцитів, що сприяє викиду секрету залози. На
противагу будові строми передміхурової залози людини, у щурів вона є
менш розвиненою, оскільки процес сім’явикиду в них здійснюється
повільніше. Проточки передміхурової залози вистелені залозистим
епітелієм і також оточені м’язово-еластичною стромою, в якій, поряд із
гладкими міоцитами, інколи виявляють невелику кількість
поперечнопосмугованих м’язових волокон .

Рис. 1. Топографія передміхурової залози (схема по Алешину):

1 – передміхурова залоза; 2 – urethra; 3 -переуретральні простатичні
залози; 4 – symphysis pybica; 5 – ductus deferens; 6 – fossula
prostatica; 7 -сечовий міхур, дно (розтин); 8 -colliculus’ seminalis; 9
– utriculus prostaticus; 10 – ampulla ductus deferentis; 11 – vesicular
seminalis; 12 -ductus ejacnlatorius; 13 – головні (або зовнішні)
простатичні залози; 14 – rectun; 15 – підслизові простатичні залози.

Залозисті часточки зв’язані між собою сполучною тканиною, що містить
еластичні волокна і могутні гладко м’язові пучки, що складають кільцевий
м’яз простати, скорочення якого обумовлюють викидання секрету.

Сполучнотканині-м’язові прошарки охоплюють у повздовжньому і круговому
напрямках як окремі часточки, так і залозу в цілому. Розходячись
радіальне від області colliculus seminalis, вони розділяють простату на
окремі ділянки, серед яких можна виділити три основні групи залоз.

Безпосередньо навколо простатичної частини сечівника розташовані
периуретральні залози. Вони знаходяться між слизовим і м’язовим шарами
уретри, і кожна з них відкривається самостійно в сечівник.

За периуретральною групою розташований концентричний шар під слизистих
залоз. Далі в зовнішньому, найбільш розвинутому шарі передміхурової
залози розташовуються основні, чи власне простатичні, залози, вивідні
протоки яких відкриваються на задній стінці чоловічої маточки.

Зовні передміхурова залоза покрита капсулою, що складається з щільної
сполучної тканини з елементами гладком’язих волокон.

Залозисті розгалуження простати закінчуються осередками розміром від 40
до 400 мк, стінки яких вистелені одно – двошаровим циліндричним
епітелієм. Установлено, що за своєю гістологічною будовою залозиста
частина передміхурової залози – відноситься до трубчасто-альвеолярних
залоз, але епітелій її на відміну від залоз того ж типу — двошаровий.
Крім того, у передміхуровій залозі є лімфоїдна тканина у вигляді
фолікулів, розташованих довкола залозистих елементів.

Двошаровість епітелію і наявність лімфоїдних елементів дають можливість
вважати передміхурову залозу органом складної секреції.

Епітелій, що вистилає аденомери простати, змінюється в залежності від її
функціонального стану.

Цитоплазма залозистих епітеліальних клітин містить численні гранули,
переважно ліпоїдного характеру. При вивченні екскреторних продуктів, що
знаходяться в цитоплазмі епітелію простати у виді гранул і в просвіті
ацинусів, було встановлено, що вони дають позитивну ШИК-реакцію. Різке
ослаблення її після ацетилування вказує на наявність у досліджуваному
матеріалі 1.2-гліколевих груп вуглеводів. Вуглеводна природа
екскреторних речовин підтверджена метахромазією при фарбуванні азуром А
після сульфування.

Виявлені два типи вуглеводів в епітеліальних клітинах передміхурової
залози: спирторозчинні і спиртонерозчинні. Перший зафарбовується
альціановим синім і дає метахромазію з толуїдиновим синім при pH = 3,5.
Вуглеводи обох типів не фарбується чорним судаком і не відділяються під
впливом діастази.

Є вказівки на присутність аргентофільних елементів у цитоплазмі епітелію
простати. Крім того, у ній міститься велика кількість кислої фосфатази,
цинку, глікопротеїнів.

У надядерній ділянці епітеліальних клітин передміхурової залози при
відповідній обробці виявляється сіточка Гольджі. Електронномікроскопічне
дослідження показало, що клітинна мембрана епітелію покрита
мікроворсинками. В епітеліальній клітині особливо інтенсивно розвинута
ендоплазматична сітка, яка складається із широких цистерн, що заповнюють
майже всю цитоплазму.

Передміхурова залоза забезпечується кров’ю із середніх гемороїдальних,
головним чином, нижніх артерій міхура, що підходять до залози у вигляді
дрібних гілочок, утворюючи на її поверхні петлясту мережу зовнішніх
анастомозуючих артерій. Від останніх уздовж проток простати, у глибину
її входять дрібні артерії, що складають багату сітку капілярів, що
обплітають простатичні залозки у вигляді кошичків.

Вени передміхурової залози дуже численні. Анастомозуючи, вони утворюють
міхурно-простатичне сплетення, що приймає венозну кров не тільки з
простати, але і з сім’яних міхурців, сім’євивідних проток і сечового
міхура.

Лімфатичні судини, утворюючи петлясту сітку усередині залози,
направляються від залозистих часточок до периферії. Вийшовши на задню
поверхню простати, вони зливаються в кілька великих стовбурів, через які
відтік лімфи йде в трьох напрямках: до клубових, надчеревних і нижніх
поперекових лімфатичних вузлів.

Особливо складним є нервовий апарат передміхурової залози.

Спинальну іннервацію передміхурова залоза одержує з 1-3 крижових
корінців через n. errigentes, симпатичну — через підчеревні нерви (п.
hypogastricus). Крім цього, до простати підходять гілки від plexus
renalis, aorticus, n. mesentericus.

Функція окремих нервових стовбурів ще недостатньо вивчена. Можна думати,
що руховим нервом є n. errigens, а секреторним — n. hypogastricus, тому
що роздразнення його підсилює секретоутворення передміхурової залози.

Крім цієї, властивої майже всім паренхіматозним органам іннервації,
простата має систему гангліїв з багатою сіткою нервових вузлів. Основна
маса цих гангліозних вузлів і клітин лежить на бічних поверхнях залози й
в основному зосереджена у верхньо-задній частині. Число цих гангліїв
таке велике, що вони утворюють навколо передміхурової залози ніби
“мозкову кору”.

Кінцевими нервовими закінченнями в простаті є тільця Фатера — Пачіні,
колби Краузе, інкапсульовані кінцеві апарати, нервові стовбури судин,
специфічні структури для сецернуючих клітин і стовбури, що йдуть через
усю залозу і розсипаються в слизовій оболонці уретри в густу нервову
сітку.

В осередках простати, їхніх вивідних протоках, у слизовій оболонці
простатичної частини сечівника закладені вільні нервові фібрили, у
гладкій мускулатурі — кінцеві сплетення і, нарешті, у зовнішній частині
передміхурової залози, між її часточками,— складні органоїдні утворення.

Достатня кількість таких чутливих нервових структур, треба думати, може
сприяти виникненню загальних розладів організму при порівняно невеликих
місцевих змінах у передміхуровій залозі. Це питання залишається
відкритим, тому що «білою плямою» в анатомії простати є її
інтероцептивна структура, що повинна брати участь у комплексній
афферентній сигналізації.

Центри нервової системи передміхурової залози знаходяться в спинному
мозку між VI поперековим і II крижовим нервами. Встановлений корковий
центр передміхурової залози: на 1 см від великої церебральної щілини і
на 0,5 см до заду від хрестоподібної борозни, подразнення якого
викликало підвищення секретоутворення простати.

1.2. Фізіологія передміхурової залози

Вже в 90-х роках минулого сторіччя почалося глибоке вивчення питання про
роль передміхурової залози в організмі, і в багатьох роботах того часу
був зроблений висновок, що вона відноситься до залоз статевої системи
чоловічого організму.

Передміхурова залоза відсутня у нижчих тварин і з’являється тільки у
ссавців. Такий факт, що чітка анатомічна диференціація її як органа
властива

вищим видам цього класу, дозволяє думати про значення передміхурової
залози не тільки для місцевого, сечостатевого апарата, але і для
життєдіяльності всього організму.

Було показано, що ріст і розвиток передміхурової залози в чоловічому
організмі зв’язані з розвитком індивідуума, і в цьому відношенні вона
знаходиться в єдності не тільки з органами розмноження, але і з органами
внутрішньої секреції. Ріст її починається в тримісячного ембріона. Він
продовжується паралельно з ростом всього організму; до періоду статевого
дозрівання залоза цілком сформована як орган.

Передбачалося, що секрет передміхурової залози підтримує рух і
життєдіяльність сперматозоїдів, підвищуючи їхню стійкість до різних
несприятливих умов, наприклад, до зниження температури (А. В.
Вишневський, 1909, 1910). Довгий час вивчення функції передміхурової
залози проводилося в напрямку з’ясування її ролі в акті еякуляції і як
екскреторного органа (виявлення стимулюючого впливу екскрета
передміхурової залози на сперматозоїди).

У той же час анатомічне положення передміхурової залози, багате
постачання нервовими волокнами, кровоносними і лімфатичними судинами
дозволяло віднести її до числа важливих органів, що відіграють важливу
роль не тільки в системі статевих органів, але й у системі залоз
внутрішньої секреції.

На підставі цілого ряду експериментальних даних встановлено, що
передміхурова залоза, крім зовнішньої, має осоливу, специфічну
внутрішнью секрецію. Матеріальною основою інкрета залози є спермін,
найбільша кількість якого виробляється епітелієм простати.

Як відомо, спермін має властивість не тільки стимулювати статеву функцію
взагалі, але і підсилювати загальний обмін і підтримувати енергію всього
організму.

Є дані, що простатичний сік, не використаний статевому акті,
накопичується в залозі і починає надходити в кола кровообігу, чинячи

загальний вплив на організм. При цьому зовнішній секрет, ніби
перетворюється у внутрішній (факультативна внутрішня секреція).
Припущення про внутрішню секрецію передміхурової залози базується на
дослідах, які показали, що витяжки з її тканини впливали на різні
системи організму, підвищували артеріальний тиск, сповільнювали пульс і
прискорювали дихання.

Той факт, що ріст і розвиток передміхурової залози залежить від функції
статевих залоз і що в сім’яниках і передміхуровій залозі є той самий
білок, що має те саме фізіологічне значення, в певній мірі підтверджує
наявність внутрісекреторної діяльності передміхурової залози. Участь
простати в механізмах нейрогуморальної регуляції підтверджували також
результати численних клінічних спостережень.

Було замічено, що хвороби передміхурової залози, і особливо видалення
її, викликають величезну перетурбацію у всьому організмі, обумовлюючи
численні розлади, загальну прострацію, цілий ряд невралгій, припадки
грудної жаби, меланхолію і глибокі зміни з боку психіки.

Підвищення функції передміхурової залози супроводжувалося такими
загальними явищами, як схуднення, посилення нервово-м’язової
збудливості, прискорення дихання, підвищення кров’яного тиску,
уповільнення пульсу, а зниження функції залози характеризувалося
нейроастеничністю, меланхолією.

Ці спостереження дозволили багатьом клініцистам, з огляду на важливу
роль передміхурової залози в організмі, називати її «другим серцем»
чоловіка .

Доказом внутрісекреторної діяльності простати є досліди, у яких вивчався
вплив екстрактів її і яєчок на сечовий міхур тварин. Відповідно до
результатів цих дослідів, при впорскуванні екстракту яєчок
розслаблюється детрузор сечового міхура і скорочується сфінктер, що веде
до збільшення місткості міхура. Навпаки, екстракт передміхурової залози
викликає скорочення детрузора і розслаблення сфінктера, у результаті
чого зменшується місткість сечового міхура і настає виділення сечі.
Перерізання спинного мозку на рівні II шийного хребця, руйнування
поперекового відділу мозку, перерізання гіпогастрального нерва і n.
errigentes не змінюють відповідної реакції міхура на простатичний
секрет. Після атропінізації ж сечовий міхур не реагує на введення
екстракту передміхурової залози. Ці дані дозволяють вважати, що вплив
передміхурової залози на сечовий міхур здійснюється внутрісекреторним
шляхом.

Клінічні спостереження показують, що посилена секреція передміхурової
залози викликає явища подразнення блукаючого нерва і приводить до
розладу функції кишечника, нападів бронхіальної астми і серцебиття.

В даний час ще немає достатньої кількості експериментальних робіт, що
пояснюють ці патологічні стани при гіперфункції передміхурової залози.
Однак ясно одне, що під впливом змін внутрісекреторної функції простати
ці явища так чи інакше змінюються.

Напрошується висновок про наявність гормонів простати ще не встановленої
природи, значення яких для соматичних і психічних проявів організму не
може підлягати ніякому сумніву.

Результатом зміни діяльності передміхурової залози, зумовленої атрофією,
або запаленням її тканин, є нервові і психічні розлади. Хворі на
простатит — це сумні меланхолічні люди з імпотенцією при наявності
вираженого лібідо.

При захворюваннях простати спостерігаються серцево-судинні порушення:
явища стенокардії, задишка, екстрасистолія, серцебиття, зумовлені
спастичними явищами, викликаними підвищеним всмоктуванням її секрету.

Розглядають більшість захворювань передміхурової залози з погляду вчення
про її внутрішню секрецію. Вважають, що виступаючі на перший план при
атрофії передміхурової залози розлад сечовипускання, а також симптоми
зменшення статевої сили і зміну сперматогенезу можна пояснити тільки з
погляду порушення ендокринної діяльності передміхурової залози, а саме
її гіпофункції і порушенням рівноваги між діяльністю сім’яників і
передміхурової залози. З іншого боку, при анатомії передміхурової залози
скарги хворих в основному зводяться до загальних нервових розладів і
стосуються нерідко органів, що не мають, здавалося б, прямого відношення
до статевої сфери. До них відносяться почуття постійної втоми,
дратівливість, безсоння, шлунково-кишкові розлади, серцебиття й інші,
пояснення яким ми знаходимо в підвищеному всмоктуванні в кров секрету,
що затримується в передміхуровій залозі, а це змінює нейрогуморальне
середовище організму. Усі ці симптоми, безсумнівно, пов’язані з
порушенням ендокринної функції передміхурової залози.

Загальновідомий факт, що кастрати, які втратили статеві залози до
розвитку передміхурової залози, є такими в повному змісті цього слова,
тоді як у кастратів, позбавлених статевих залоз після розвитку
передміхурової залози, на довгий час зберігаються секреція і можливість
здійснення статевого акта. Це клінічне спостереження є доказом
внутрішньої секреції передміхурової залози.

Доказом внутрішньої секреції передміхурової залози є той факт, що серед
хворих захворюваннями простати найбільш частим конституційним типом є
дегестивний тип і що особи, які страждають простатитом, є антиподами
хворих цукровим діабетом (серед них майже немає страждаючих діабетом);
крім того, у районах, у яких розповсюджений ендемічний зоб,
спостерігається дуже багато випадків гіпертрофії передміхурової залози.

Вчені висловили припущення про гормональну діяльність передміхурової
залози і її зниження в похилому віці. Своє припущення вони
обґрунтовували на великому клінічному матеріалі, що свідчив про те, що у
випадку відсутності лікувального ефекту при пересадженні сім’яників
введення екстракту передміхурової залози приводить до припинення
імпотенції, поновлення статевої функції і поліпшення загального стану.
При цьому особливо гарні результати були отримані у хворих з вилученою
передміхуровою залозою або з її гіпертрофією.

Докази існування внутрішньої секреції передміхурової залози, головним
чином, ґрунтуються на клінічних спостереженнях. Однак вкажемо і на деякі

експериментальні факти: а) простатектомія викликає в собак пригнічення
сперматогенезу, що відновляється після введення гліцеринових екстрактів
передміхуровоїзалози; б) введення екстрактів передміхурової залози
експериментальним тваринам іноді викликає негативний азотистий баланс.

Відомо, що одним з методів з’ясування ролі ендокринної залози в
організмі є вивчення її впливу (шляхом видалення чи введення її
екстрактів) на ті чи інші функції організму. У цьому відношенні велике
значення могли б мати роботи з вивченню наслідків простатектомії. Однак
таких досліджень мало і результати їх суперечливі.

Досліджуючи взаємини між сім’яниками і простатою, встановили, що повне
видалення останньої в дорослих щурів не викликає змін гістологічної
структури статевих залоз принаймні протягом 4-7 місяців після видалення.

Вчені встановили, що простатектомія не впливає на лібідо білих мишей і
структуру сім’яників, викликаючи атрофію сім’яних міхурців.

Експериментуючи на морських свинках, І. Lowlah (1930) не установив
яких-небудь мікроскопічних змін у статевих залозах після видалення
простати.

Не було встановлено будь-яких помітних гістологічних відхилень у
гіпофізі, наднирниках, щитоподібній залозі і сім’яниках після
простатектомії в пацюків.

Після введення екстрактів простати в експериментальних тварин виявлені
ознаки гіперфункції в наднирниках, щитоподібной залозі й у клітках
підшлункової залози. Інші автори вважають, що екстракт простати гальмує
функції наднирників зменшуючи вміст у них аскорбінової кислоти.

Екстракти простати чинять дію і безпосередньо на передміхурову залозу,
збільшуючи висоту й активізуючи функцію її залозистого епітелію.

Частина авторів не визнають існування інкреторної діяльності
передміхурової залози (С. Huggins, 1945; A. Carrol,. 1948).

У зв’язку з з’ясуванням питання про фізіологічну роль передміхурової
залози в організмі становлять великий інтерес дослідження функції
окремих її частин.

Відомо, що в процесі розвитку закладка передміхурової залози походить з
п’яти окремих трубочок, що поступово диференціюються в п’ять окремих
часток. І хоча цей поділ на частки майже губиться до моменту народження,
можна з великою підставою припускати, що в змісті своєї функції кожна
частина передміхурової залози зберігає індивідуальність.

Передміхурова залоза має дві різні за своєю функцією частини. Мозкову
частину, чи внутрішню залозу, що знаходиться під впливом жіночих полових
гормонів, і кортикальну, чи “чоловічу”, функцією якої, по Блюму, є
активізація сперматозоїдів і збільшення об’єму сперми.

Функція “жіночої”, чи мозкової, частини передміхурової залози не
встановлена, але дуже можливо, що вона відповідальна за утворення
естрогенів у чоловічому організмі. Припущення про роль мозкової частини
передміхурової залози у певній мірі підтверджує той факт, що до моменту
настання клімактеричного періоду в чоловіків, коли наяві зрушення в
співвідношенні жіночих і чоловічих статевих гормонів у бік переваги
перших, гіпертрофується тільки “жіноча” частина передміхурової залози,
тоді як “чоловіча” атрофується.

Клінічно гіпертрофія “жіночої1” частини передміхурової залози
характеризується явищами фемінізації чоловічого організму зі зворотним
розвитком вторинних полових ознак і гінекомастією.

Ці спостереження дають підставу думати, що передміхурова залоза відіграє
певну роль у змінах гормонального балансу в організмі в зв’язку з
віковими процесами інволюції й у механізмі виникнення ряду симптомів,
характерних для андропаузи.

Дослідивши, що передміхурова залози пацюків складається з трьох
самостійних частин, культури яких при експлантуванні мають різний
характер росту. Тканини однієї частини передміхурової залози дають
найкращий ріст епітелію і найбільш слабкий — сполучної тканини, тканини
іншої частини, навпаки,— найкращий ріст сполучної тканини і найгірший
ріст епітелію. У третій частині передміхурової залози виявляється
рівномірний ріст епітелію і сполучної тканини. Це розходження росту на
однакових середовищах тканин окремих частин передміхурової залози, у
свою чергу, говорить про різноманіття її функції.

Окремі частини простати містять різну кількість мікроелементів, зокрема
металів. Так, через 20 хв. після внутрішньовенного введення чи через
годину після підшкірного введення дитизона в пацюків відзначається
нерівномірне фарбування різних відділів передміхурової залози. Бічні
частки забарвлюються інтенсивно, дорсальні — слабко, а інші — не
змінюють кольору. Така нерівномірність фарбування залежить від різного
вмісту цинку в окремих частинах передміхурової залози, який дає
фарбування, вступаючи в реакцію з дитизоном.

На підставі вивчення гормонального балансу в організмі (по вмісту в сечі
андрогенів, естрогенів і гонадотропинів) до і після видалення аденоми
передміхурової залози було встановлено, що секреторна активність
краніальної і каудальної частин передміхурової залози мають різну
гормональну регуляцію. Краніальна частина знаходиться в залежності від
естрогенів, тоді як функціональний стан каудальної частини
передміхурової залози пов’язаний з кількістю в організмі андрогенів (J.
Fabre і ін., 1957).

Зазначена функціональна різнорідність передміхурової залози послужила
підставою приписувати ендокринну функцію її окремим структурам. Зокрема,
інкреторною діяльністю володіють периуретральні залози, які об’єднюють
під назвою парапростати. На думку вчених, інкрет парапростати гнітить
розвиток сім’яників, тоді як андрогени, у свою чергу, гальмують функцію
парапростати.

Приведені дані про фізіологічне значення передміхурової залози, не
дозволяючи остаточно судити про внутрісекреторну діяльність цього
органа, не залишають сумніву в тім, що вона активно включається в ряд
регуляторних процесів. У цьому зв’язку цікаво привести висловлення про
роль передміхурової залози в організмі: “Якщо наші знання у відношенні
ролі простати і її функцій малі, те це не значить, що цей орган не має
функції. Навпаки, треба зосередити всі зусилля, щоб продуктивно
розв’язати цю проблему”.

Тим часом спроби знайти об’єктивну основу ендокринної діяльності
передміхурової залози, виділити гормон і вивчити його специфічну дія
дотепер не увінчалися успіхом.

От чому багато вчених, схильні думати, що основна функція передміхурової
залози полягає у виробленні екскрета (а не інкрета), необхідного для
акта запліднення.

Участь передміхурової залози в життєдіяльності організму безсумнівна.
Про це свідчать її тісний зв’язок (ембріологічний і топографічний) з
вивідними шляхами статевої системи, наявність мускулатури, розташованої
навколо часточок залози що дозволяє швидко і із силою викидати секрет
під час статевого акта, а також залежність її функціонального стану від
рівня андрогенопоеза в організмі.

Важливим етапом у вивченні субстрату ендокринної функції передміхурової
залози є одержання з її тканин і секрету простагландина — препарату, що
володіє вираженою дією на деякі вісцеральні функції. Дані, опубліковані
в останні роки, показали, що простагландин впливає на обмін речовин,
гальмуючи мобілізацію вільних жирних кислот і гліцерину з жирової
тканини, і є антиподом норадреналіна при дії його на серцево-судинну
систему.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ТА ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Виходячи з поставленої мети дослідження, а саме, вивчення
структурно-функціональних особливостей передміхурової залози людини на
етапах онтогенезу проведено макрота мікроскопічне дослідження зразків
тканини простати, забраних під час операції резекції даного органу у
чоловіків різного віку. Макроскопічне оцінювали розміри залози її
концистенцію, характер поверхні, наявність вузловатих утворень. Для
мікроскопічного дослідження кусочки тканини фіксували у розчині
формаліну, зневоднювали у спиртах і заливали у парафінові блоки. В
подальшому виготовляли зрізи товщиною 7-8 мкм., фарбували
генатоксилін-еозином і вивчали при різному збільшенні світлового
мікроскопа. Крім того, використовували також препарати виготовлені із
секційного матеріалу патолого-анатомічного бюро.

2.1. Ін’єкційний метод дослідження передміхурової залози щурів в
нормі.

Для вивчення передміхурової залози щурів ми використовували
ефірно-хлороформну суміш паризької синьої (10г фарби на 100 мл
розчинника, який складався з ефіру і хлороформу у співвідношенні 3:1).
Цю суміш ін’єкували в черевну частину аорти. Через 3-4 год після
закінчення вищезазначеною сумішшю, проводили забір усіх часток
передміхурової залози і фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну
впродовж 14-ти діб.

На заморожуючому мікротомі виготовляли зрізи, товщиною 30-50 мкм, які
зневоднювали в спиртах зростаючої концентрації, просвітлювали в
мети-леновому ефірі саліцилової кислоти і заключали в полістирол. В
подальшому вивчали під бінокулярним мікроскопом МПС-6 при різних
збільшеннях.

Для оцінки взаємної паренхіми і тканинних базофілів, частину
ін’єкованого матеріалу, після його фіксації в 10% розчині нейтрального
формаліну, ми використали для приготування гістологічних зрізів з
наступним фарбуванням їх гематоксиліном і еозином, толуїдиновим синім.

Після забору матеріал фіксували 14 діб в 10% розчині нейтрального
формаліну, після чого проводили до парафінових блоків за
загальноприйнятою методикою. На санному мікротомі отримували зрізи,
товщиною 5-8 мкм, з наступним фарбуванням їх фукселін-пікрофуксином,
гематоксиліном і еозином. Для виявлення тканинних базофілів
використовували забарвлення толуїди-новим синім.

Дослідження проводили під мікроскопом МБР-3 при різних збільшеннях
(окуляр 10, об’єктив 8-20-40-90).

2.2. Морфологічна будова паренхіми передміхурової залози щура в нормі

Ззовні передміхурова залоза вкрита тонким сполучнотканинним шаром з
невеликою кількістю гладком’язових волокон, який віддає в товщу органа
тяжі, поділяючи його на часточки. Вони, в свою чергу, представлені
групами залоз, кожна з яких теж оточена розвиненою волокнистою сполучною
і гладкою м’язовою тканинами, які становлять м’язово-еластичну строму
простати, її каркас. Паренхіму ж формують вище вказані залози, які
складаються з кінцевих секреторних відділів і проточок. Кінцеві відділи
залоз простати мають вигляд вузьких розгалужених трубочок, що чергуються
з розширеними, неправильної форми, альвеолами. У просвіті залоз наявний
гомогенний секрет. На базальній мембрані знаходиться одношаровий
циліндричний епітелій; в окремих ділянках він псевдобагатошаровий. У
проточках зустрічається також і одношаровий кубічний епітелій. Базальна
мембрана, разом із вистилаючими її клітинами, місцями утворює складки,
різноманітні випинання в просвіт залоз, що більше характерно для
коагуляційних залоз (рис. 3.9). При цьому слід зазначити, що нерідко в
товщі цих формувань знаходяться капіляри, огорнені базальною мембраною
із залозистим епітелієм.

2.3. Морфофункціональний стан паренхіми передміхурової залози під
впливом дії різноманітних факторів

Багатокомпонентний склад передміхурової залози знаходиться в постійній
перебудові у зв’язку з віковою, функціональною активністю, зазнаючи
впливу різних чинників.

Питанню впливу різноманітних факторів на передміхурову залозу присвячено
ряд робіт. Так, вивчався вплив гормонального дисбалансу, алкоголю,
вібрації, травми, оскільки вони часто є етіологічними факторами розвитку
захворювань передміхурової залози. А, як відомо, в основі клінічних
проявів лежать морфологічні зміни.

У літературі досить широко висвітлено питання про залежність змін у
передміхуровій залозі людини від гормонального балансу в її організмі.
Структура і функція простати знаходяться під контролем андрогенів,
естрогенів, стероїдних гормонів і гормонів гіпофізу. Різні відділи цієї
залози мають різну гормональну чутливість: естрогени стимулюють ближчу,
а андрогени – дальшу частину органа; естрогени сприяють розвитку
сполучної тканини, а андрогени – епітелію.

У цитоплазмі і ядрах епітеліальних клітин залози виявлено рецептори
статевих гормонів, які володіють високою органо- і гормоноспецифічністю;
під впливом статевих гормонів знаходяться ультраструктура і функція її
епітелію Як гормонозалежний орган, передміхурова залоза є основною
мішенню андрогенів яєчка. Вже давно відомо, що при видаленні останніх
(кастрації) різко знижується її функція, в ній сповільнюються, а потім
припиняються всі біосинтетичні процеси, а сама залоза поступово
зменшується за рахунок загибелі клітин залозистого епітелію. Так,
найбільш виражені зміни відбуваються в епітелії: зменшується висота
секреторних клітин, у них зникають секреторні гранули, редукується
апарат Гольджі. Ефект, близький за дією до кастрації, викликає і
введення естрогенів. При цьому клітини високого циліндричного
секреторного епітелію перетворюються в кубічні несекреторні клітини.
Наслідки кастрації усуваються замісною терапією андрогенами.

Багатьма вченими вивчались вікові зміни передміхурової залози, що є
дзеркалом гормональних порушень організму, пусковим моментом яких
служить зменшення синтезу андрогенів внаслідок атрофії гермінативного
епітелію яєчок, збільшення кількості неактивних клітин Лейдіга і
переважання рівня естрогенів над андрогенами.

Морфофункціональна перебудова передміхурової залози людини на кожному
етапі онтогенезу пояснюється специфічністю функціональних потреб;
структурні і функціональні перетворення в її тканинах взаємопов’язані І
взаємообумовлені. Так, найбільшого функціонального і морфологічного
розвитку епітелій передміхурової залози досягає в 16-45 років. З 46-50
років відбувається зниження функціональної активності епітелію,
пов’язане із зміною нормального гормонального статусу і наступними
морфологічними змінами в клітинних елементах, основній речовині,
колагенових, еластичних волокнах сполучної тканини (відбувається
фрагментація останніх і заміщення їх колагеновими), що приводить до
процесів атрофії в її периацинарних ділянках і епітеліальних клітинах
ацинусів.

В експериментах на щурах виявилась різна гормональна чутливість часток
передміхурової залози. Реакція вентральних часток і коагуляційних залоз
у більшості експериментальних досліджень була одинаковою. На противагу
цьому, в дорсальній частці спостерігалась більш виражена гіперплазія
строми при введенні статевих гормонів (як андрогенів, так і естрогенів).
Значне розростання сполучнотканинних і м’язових елементів строми
відмічалось у дорсальній частці при введенні синестролу. Залозистий
епітелій цієї частки менш чутливий до

стимулюючого впливу андрогенів, а строма має підвищену реактивність до
естрогенів в порівнянні з іншими частками передміхурової залози.
Андрогени мають найбільш виражений стимулюючий вплив на залозистий
епітелій вентральних часток і коагуляційних залоз, в той час як
активність залоз дорсальної частки до андрогенів значно посилюється під
впливом пролактину. Після кастрації щура маса, загальний вміст ДНК та
кількість клітин зменшується на 75-85%. Спостерігаються атрофія
залозистого епітелію, строми, припинення секреції.

Дослідження впливу вібрації на передміхурову залозу людей показали
збільшення маси, довжини, ширини і товщини залози, посилення секреції і
виникнення застійних явищ . Однак, в опублікованих роботах немає
достатньо глибоких характеристик змін, які відбуваються в передміхуровій
залозі під впливом цього фактора.

При експериментальному дослідженні морфофункціонального стану
передміхурової залози собак в умовах екзо- і ендокринної недостатності
підшлункової залози було виявлено, що панкреатектомія приводить до
деструкції передміхурової залози. Так, у всіх структурних елементах
простати передміхурової залози спостерігались колоїдна дистрофія,
кистоутворення, склероз.

Вивчались морфологічні зміни в передміхуровій залозі щурів, які
перебували в умовах шахти гірничо-добувної промисловості. Виявлено, що
при хронічній дії на організм комплексу шкідливих виробничих факторів
шахти патологічні зміни в передміхуровій залозі проявляються як
атрофічними, так і проліферативними процесами та метаплазією, а також
осередками лейкоцитарної інфільтрації строми, які, в подальшому, можуть
сприяти розвитку різноманітних захворювань передміхурової залози.

Як з наукової, так і з практичної точок зору, важливим є оцінити роль
холодового фактора (як можливого природного індуктора досліджуваних
змін), впливу якого зазнає більшість живих істот.

ІІІ РОЗДІЛ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА РОБОТИ

3.1. Ембріогенез передміхурової залози людини

Передміхурова залоза закладається на 3-у місяці внутріутробного життя.
На цей час у ембріона чоловічої статі парамезонефральні (мюлерові)
протоки піддаються зворотньому розвитку (редукуються) за винятком
кінців, які зливаючись, залишаються в складі майбутньої передміхурової
залози у вигляді передміхурової маточки. До кінця 3-го місяця
спостерігається вростання тяжів уретрального епітелію, в якому
утворюються канальні, в сполучну тканину, що оточує сечовипускний канал.
До кінця 4-го місяця утворюється близько 50 таких виростів, що
відповідає кількості простатичних залозах у дорослого. До 7-го місяця
внаслідок розвитку фіброзно-м’язевих перегородок залоза набуває
дольчатої структури.

3.2. Передміхурова залоза в дитячому і юнацькому віці

У новонародженого передміхурова залоза складається переважно з
гладенької м’язевої і сполучної тканини. В середині залози знаходяться
епітеліальні трубочки без вивідних проток. В цей період залоза ледь
помітна, її маса складає всього 0,82г. У віці до 2-х років залоза
збільшується незначно. Помітний ріст залози розпочинається у віці 6-10
років. До 10 років епітелій прямих нерозгалужених проток починає
виробляти специфічний секрет. Значний ріст простати відбувається з 10 до
16 років. До 12-ти років протоки залози починають розгалужуватися,
секреція її епітелію посилюється, що пов’язано з функціональним
розвитком статевих залоз. До 16-17 років відкриваються вивідні протоки
трубчасто-альвеолярних простатичних залозах. До періоду статевої
зрілості передміхурова залоза набуває щільної

консистенції, її вага зростає майже в 20 разів в порівнянні із
залозою новонародженого.

3.3. Вікові зміни передміхурової залози

Вікові зміни в таких ендокринних залозах, як гіпофіз і сім’яники
впливають на стан простати.

Простата має величезне значення як індикатор змін у системі гіпофіз —
гонади, у тому числі і вікових.

З віком спостерігається зміна не тільки функції сем’яників, але і
діяльності передміхурової залози.

У зв’язку зі збільшенням людей літнього віку в структурі населення,
питання про простату стало привертати увагу фахівців різних галузей
медицини. У морфологічному плані старіння її виражається в збільшенні
розмірів і ваги, або навпаки, в атрофії структури і зменшенні ваги.

Зміни, що настають у передміхуровій залозі з віком, відомі давно. У
древніх писемностях ми зустрічаємо опис захворювань у чоловіків літнього
віку, що за клінічною картиною нагадують аденому передміхурової залози.

Пізніше широко поширилася думка про те, що збільшення в тій чи іншій
мірі передміхурової залози настає у всіх чоловіків літнього віку.

Однак факти, отримані пізніше, не підтвердили цього.

Вивчення передміхурової залози в залежності від віку показало, що більш
ніж у половини обстежених чоловіків у віці старше 60 років
спостерігається її збільшення.

Вчені вказують на різну частоту вікових змін передміхурової залози:
-50,7%, – 35%, – 34%. .

Збільшення розмірів передміхурової залози виникає в літньому віці, тобто
в той період життя чоловіка, коли на тлі згасання діяльності статевих
залоз виникають визначені зрушення в нейрогуморальному середовищі
організму, обумовлені зміною функціонального стану центральної і
вегетативної нервово” систем і порушенням гонадо — гіпофізарно рівноваги
й інших функцій залозі: внутрішньої секреції. Природно зробити висновок,
що зміна функціонального стану передміхурової залози в літньому віці є
проявом клімактеричного період) в чоловіків у зв’язку з порушенням
гормонального балансу.

Варто погодитися з думкою, що найбільш яскравим проявом чоловічого
клімаксу є зміни з боку простати і що «механізм розвитку дисгормональної
гіперпластичної простатопатії лежить у сфері складних інкреторних
перебудов, що настають після 50 років і залежать, у першу чергу, від
спотворення продукції в чоловічих статевих залозах».

В даний час нагромаджений великий експериментальний і клінічний
матеріал, що доводить вплив ендокринних факторів на функціональний стан
передміхурової залози і що дозволяє зробити висновок, що вікові зміни
передміхурової залози виникають у результаті порушення гормональної
рівноваги, зв’язаної, з настанням клімактеричного періоду. Однак,
дотепер не встановлено, чому в одних випадках виникає збільшення
передміхурової залози, а в інших атрофія, як міняється з віком функція
передміхурової залози. Дискусійним залишається питання, у чому
виражається порушення гормонального балансу в старіючому організмі, що
веде до зміни простати, чи є вона органом, що пасивно змінюється під
впливом цих гормональних порушень, чи відіграє визначену роль у
характері нейроендокринних змін у клімактеричний період. Нарешті, не
вирішеним залишається питання про специфічну — гормональну роль інкрета
простати.

Вивчаючи стан передміхурової залози при клімаксі в чоловіків,
установили, що починаючи з ембріонального періоду й протягом всього
життя існує паралелізм між статевим розвитком і станом цього органа. У
літньому віці інволюція сім’яників приводить до збільшення продукції
гонадотропних гормонів, що зумовлюють зміну секреції клітин простати,
внаслідок чого виникають вікові зміни передміхурової залози.

Цікаво відзначити, що при вивченні екскреції гонадотропних гормонів у
хворих з гіпертрофією простати не було встановлено підвищення змісту
гормонів у порівнянні з практично здоровими особами.

Ще більш суперечливі дані отримані при дослідженні гормонального балансу
в хворих зі збільшеною передміхуровою залозою.

За даними деяких авторів у хворих з гіпертрофією передміхурової залози
спостерігається збільшення змісту андрогенів.

Інші вчені відзначили зменшення кількості андрогенів і повну відсутність
естрогенів при гіпертрофії передміхурової залози.

Вивчаючи гормональний баланс в осіб літнього віку, що страждають
гіпертрофією передміхурової залози до і після видалення аденоми,
установлено, що до операції спостерігається зменшення виведення із сечею
17-кетостероїдів і значне збільшення виділення естрогенів, а операція
ніби нормалізує ці показники. На думку вчених, це узгоджується з
переважною локалізацією аденоми в осіб літнього віку в частині
передміхурової залози, особливо чуттєвої до впливу естрогенів. Хвостова
ж частина, чутлива до андрогенів, звичайно при цьому атрофуються.

Аналогічні дані були отримані при дослідженні гормонального балансу до і
після аденомектомії у хворих зі збільшеною передміхуровою залозою.
Низький зміст андрогенів до операції відновлювалося до норми після
оперативного втручання: У той же час після операції знижувався до норми
зміст естрогенів. Вчені прийшли до висновку, що стан функції простати є
найбільш вірним критерієм, що дає можливість судити про андропаузу і
чоловічий клімакс.

З приведених вище даних видно, що в даний час питання про те, чи
переважають при аденомі передміхурової залози андрогени чи естрогени не
вирішений остаточно. Наявні в літературі дані носять дуже суперечливий
характер. Це можна пояснити, з одного боку, тим, що вивчення
гормонального балансу значно ускладнюється компенсаторною реакцією кори
наднирників і в організмі, за певних умов, андрогени можуть переходити в
естрогени і навпаки. З іншого боку, передміхурова залоза сама по собі не
є пасивним органом і, цілком ймовірно, вихідний стан останньої багато в
чому визначає характер і ступінь зміни гормонального балансу при її
гіпертрофії.

Крім того, в екстракті аденоми передміхурової залози знайшли субстанцію,
що впливає на розвиток статевого апарата в статевозрілих і
статевонезрілих пацюків. Аналіз цієї субстанції дозволив знайти в ній
наявність великої кількості мукопротеїдів, а спостереження над хворими з
аденомою передміхурової залози показали, що виділення із сечею
17-кетостероїдів і інволюція яєчок знаходяться в прямій залежності від
наявності цієї субстанції в аденомі. Це свідчить про те, що
функціонально змінена передміхурова залоза може впливати на характер
гормональних змін, зв’язаних з віковою перебудовою організму.

Однак для підтвердження даного положення необхідно подальше вивчення не
тільки морфологічних, але і функціональних особливостей стану
передміхурової залози в старіючому організмі.

Викликає інтерес та обставина, що приблизно однаковий терапевтичний
ефект було отримано при лікуванні хворих з гіпертрофією передміхурової
залози андрогенами і естрогенами.

Ще більш неясним залишається питання, чому в одних випадках настає
атрофія, а в інших гіпертрофія передміхурової залози.

У цьому відношенні заслуговує на увагу концепція що пояснює різний
характер вікових змін передміхурової залози особливостями перебігу
клімактеричного періоду. На думку вчених, нормальний клімактеричний
період у чоловіків характеризується угасанням функції сім’яників з
наступною атрофією передміхурової залози й інших залоз полового апарата.

Однак при цьому функції генітальних залоз можуть угасати неодночасно. Як
відомо, статеві залози мають дві функції — герментативну і
внутрісекреторну. Зміна їх з віком може відбуватися нерівномірно: настає
дисфункція полових залоз з наступними змінами в нейрогормональному
середовищі організму, у результаті яких відбувається збільшення
передміхурової залози.

Таким чином,вікове збільшення простати характерно для патологічного
перебігу клімаксу в чоловіків, тоді як фізіологічному клімаксу більш
властива атрофія, що наростає з часом. У зв’язку з цим для вивчення
функціонального стану передміхурової залози крім визначення шляхом
пальпації, застосовують метод кристалізації секрету простати. Варто
вказати, що пальпаторне дослідження передміхурової залози не завжди дає
результати, що відбивають її – справжній .функціональний стан, і є
суб’єктивним.

З огляду на цю обставину, ми обстежували групу чоловіків (103 чоловік) з
патологічним перебігом клімаксу, діагноз якого встановлювався на
підставі характерної клінічної картини, даних, отриманих при визначенні
вмісту гормонів (гонадотропин у сечі), вивченні рецепторно-рефлекторної
активності статевих залоз і результатів застосованого в окремих випадках
діагностичного терапевтичного тесту.

З клінічної точки зору, стан хворих, характеризувалося поліморфними
симптомами, аналіз яких дозволив виділити чотири основних синдроми:
загальний (слабість, швидка стомлюваність, болі в м’язах);
психоневротичний (нервозність, занепокоєння, безсоння, дратівливість,
погіршення пам’яті, утруднення концентрації думки, плаксивість,
депресія); серцево-судинний (припливи жару, підвищене потовиділення,
почуття оніміння і похолодання кистей і стіп, запаморочення, головні
болі, фотопсії, миготливі скотоми, болю в області серця, посилене
серцебиття, ангіоспастичні болі в кінцівках) і сечостатевий (частішання
сечовипускання, зменшення сили і розмірів струменя сечі, термінальний
дриблінг, болі в області паху і сечового міхура, зміна лібідо, зниження
потенції, недостатня ерекція і передчасна еякуляція).

Найбільш тяжкими для хворих відчуттями були симптоми з боку
серцево-судинної системи, що протікають на тлі загальної слабості і
швидкої стомлюваності. В основі суб’єктивних проявів лежали визначені
об’єктивні зрушення у функціональному стані апарата кровообігу на
різному рівні. Відзначалися підвищення артеріального тиску зі зниженням
оптимальності його адаптаційних реакцій на різні рефлекторні впливи,
збільшення тонічної напруги периферичних судин, а також зміна
функціонального стану артеріол, що полягає в загальному їхньому спазмі і
порушенні взаємин між силою і тривалістю реакції артеріол у відповідь на
їхнє компресійне знекровлювання.

Крім того, під нашим спостереженням знаходилися практично здорові
чоловіки (40 чоловік) того ж віку.

Порушення з боку сечового міхура були дуже частими проявами в хворих, що
спостерігаються нами. Такі симптоми, як тупі болі в області сечового
міхура й у паховій області, утрата сили сечового струменя, тенденція до
утруднення початку сечовипускання, термінальне крапання сечі,
спостерігалися без якого-небудь збільшення кількості залишкової сечі,
збільшення загального діурезу при відсутності зменшення питомої ваги чи
сечі інфекції сечового міхура.

Перераховані вище симптоми характерні для гіпертрофії простати, однак
при клімаксі вони носили трохи інший характер.

Якщо при гіпертрофії вони в основному були пов’язані з обстрікцією, то
при патологічному клімаксі вони були результатом слабості мускулатури
сечового міхура. Це пояснюється, очевидно, недостатністю м’язового
метаболізму в зв’язку з втратою чи зменшенням анаболічного впливу
статевих гормонів.

Пальцеве дослідження передміхурової залози дозволило одержати – уявлення
про величину, форму, консистенцію, рухливості і чутливості простати.

Найбільш характерною і частою пальпаторною зміною передміхурової залози
було збільшення її розмірів, що спостерігалося в 60,8% випадків. При
цьому згладжувалися її деталі, майже не визначалася подовжня борозна,
зникала чіткість границь.

Консистенція передміхурової залози була, як правило, м’якої, в’язкою; що
свідчило про зниження її звичайного тонусу.

Отже, за даними пальпаторного обстеження, збільшення і гіпотонія
передміхурової залози були найбільш типовими для хворих з патологічним
клімаксом.

3.4. Кристалізація секрету простати при клімаксі

На підставі пальпаторного дослідження важко одержати представлення про
функціональний стан передміхурової залози. Так, наприклад, незважаючи на
тенденцію до збільшення простати в похилому віці, гістологічне в ній
найчастіше знаходять ознаки атрофії залозистої тканини.
Більш точне

представлення про функцію передміхурової залози дає вивчення її
секрету, що відбиває біологічну активність її епітелію в зв’язку з
нервовою і гормональною регуляцією.

У серії спостережень вивчали фізичні властивості секрету передміхурової
залози в хворих з патологічним клімаксом, зокрема, характер
кристалізації секрету у фізіологічному розчині, що у здорових чоловіків,
як показали наші дослідження, має своєрідний чіткий малюнок, що нагадує
за формою лист папороті.

Проведене дослідження показало, що характер кристалізації секрету
передміхурової залози значно відрізняється в хворих патологічним
клімаксом від здорових осіб. У 19,4% обстежених хворих кристалізація
секрету передміхурової залози мала чітко виражену структуру листків
папороті. Однак на відміну від такої в здорових осіб гілки кристалів
були стоншені, були відсутні поперечні відгалуження, тобто вид кристалів
носив ніби скелетозуючий характер. Крім того, бічні гілки кристалів
розходилися від основного стовбура під гострим кутом, у зв’язку з чим
губилася ступінчатість кристалів.

Вищеописаний тип кристалізації розглядають як помірне її порушення.

Деформація кристалів, стовщення основних і бічних гілок, поява ділянок
кристалізації у вигляді окремих грубих, безформних і потовщених стебел
спостерігалися в 38,9% хворих патологічним клімаксом. Типова
папоротниковидна структура кристалів була відсутня. Такий вид
кристалізації розглядають як виражене її порушення (рис. 3). Сліди
кристалізації секрету передміхурової залози у вигляді окремих значно
деформованих стебел, місцями різко стовщених, відзначалися в 27,2%
хворих. Цей тип кристалізації розглядають як різке її порушення.

Серед обстежуваних хворих патологічним клімаксом тільки 6% випадків був
установлений нормальний тип кристалізації секрету простати. У 2,9%
випадків вона була відсутня, тобто була аморфною без слідів кристалів,
мала гладкий чи зернистий вид, аналогічний тому, що спостерігався в
кастратів.

Отже, в осіб, що страждають патологічним кристалізації секрету простати
клімаксом, можна констатувати нормальну, помірковано порушену, значно
порушену, різко порушену кристалізацію секрету передміхурової залози і
її відсутність.

Кристалізація, яка характеризується чіткими, добре вираженими
кристалами, що нагадують за формою листи папороті, розглядаються як
показник нормальної функції передміхурової залози, тому що вона
закономірно спостерігається-в практично здорових чоловіків у віці 20-45
років. Різноманітні порушення структури, форми, розташування і кількості
кристалів свідчити про той чи інший ступінь гіпофункції передміхурової
залози, а відсутність кристалів — про повну втрату функції.

3.5. Ендокринна система і простата

Вирішення питання про роль передміхурової залози в організмі взагалі і
про її можливу участь у патогенезі того чи іншого симптомокомплекса
клімактеричного періоду тісно зв’язано з вивченням взаємин між
передміхуровою залозою й іншими органами і системами організму і
насамперед нейрогормональним середовищем організму.

Найбільш тісний взаємозв’язок існує між статевими залозами і
передміхуровою залозою, і ґрунтується на взаємодії їх секрецій. Із
самого початку пробудження статевого життя розвиток цих органів
відбувається паралельно і загибель одного з них веде за собою атрофію
іншого.

Про зв’язок сім’яників із передміхуровою залозою свідчать факти,
відзначені багатьма вченими. Відомі випадки, коли при вродженій
відсутності сім’яників на місці передміхурової залози відзначалося лише
невелике потовщення відповідної частини сечівника.

Спостереження показали, що в скопців, кастратів і осіб, які перенесли
перев’язку сім’євиносної протоки, відбуваються органічні і функціональні
зміни простати.

Установлено, що і передміхурова залоза впливає на функцію сім’яників.
При упирскуванні собакам малих доз її екстракту спостерігалося
посилення, а при уведенні великих — пригнічення сперматогенезу. Доказом
впливу передміхурової залози на стан статевих залоз є і та обставина, що
екстирпація її в собак супроводжується атрофією сім’яників і зникненням
сперматозоїдів із сперми.

Вчені вважають, що діяльність передміхурової залози збуджується при
посиленій і гнітиться при ослабленій функції сім’яників і навпаки.
Посилена секреторна діяльність передміхурової залози пригнічує
діяльність сім’яників, у той час як зменшення її секреції збуджує їхню
функцію. Це положення автор підтверджує рядом клінічних фактів,
,вказуючи на те, що чим частіше відбуваються статеві акти, тим сильніше
прагнення до них.

На думку вчених, це пояснюється тим, що при активній статевій діяльності
велика кількість секрету передміхурової залози викидається назовні, у
результаті чого в кров надходять малі дози його, що підсилює функцію
сім’яників і статевий потяг.

Навпаки, чим рідше відбуваються полові акти, тим менше прагнення до них,
тому що секрет передміхурової залози, що надходить у кров у великій
кількості, гальмує діяльність сім’яників.

Взаємовідносини між передміхуровою залозою і статевими залозами
розглядають як рефлекторну взаємодію. При цьому в нормі рефлекси, що
виходять з сім’яників, викликають приплив крові до передміхурової залози
і підвищують її секрецію. У свою чергу, підвищення секреції
передміхурової залози знижує секрецію яєчок, у зв’язку з чим і настає
рівновага в діяльності цих органів.

Факти, що свідчать про існування зв’язку між сім’яниками і
передміхуровою залозою, а також про регуляторний вплив сім’яників на її
варіабельність і ріст, спонукали дослідників до ретельного вивчення
морфологічних і функціональних змін передміхурової залози під впливом
кастрації і наступного застосування статевих гормонів.

Кастрація веде за собою атрофію залози, перев’язка vas deferens подібної
атрофії не викликає. Вивчаючи за допомогою електронного мікроскопа
гістоструктуру передміхурової залози в різний термін після кастрації,
установили, що через 24 години після операції спостерігається набрякання
апікальних ергастопластичних мішків. При цьому їхня речовина, що
заповнює, стає менш щільною що вказує на ослаблення секреторної
діяльності передміхурової залози. На другий день після кастрації
апікальна частина клітин редукується, на четвертий — настає масова
редукція ендоплазматичної сітки клітин.

Надалі дегенеративні зміни проявляються в зменшенні маси цитоплазми й
атрофії всіх цитоплазматичних компонентів.

Великий інтерес представляє вивчення дії чоловічих і . жіночих статевих
гормонів на морфолого-функціональний стан передміхурової залози.

Роботами вчених було показано, що посткастраційна інволюція
передміхурової залози в морських свинок може бути відвернена за
допомогою андрогенів. У цьому дослідженні як джерело андрогенів були
використані екстракти з сім’яників і сечі бика.

У собак і пацюків введення андрогенів запобігає викликане кастрацією
зниження секреції передміхурової залози, що супроводжується клітинною
регресією (зменшення діаметра ацінусів і ядер).

Естрогени, уведені статевонезрілим і кастрованим тваринам, не змінюють
ацинусів передміхурової залози, але при цьому змінюється циліндричний
епітелій, що вистилає задню уретру. Метаплазуючись у сквамозний, він є
першою ознакою домінування естрогенів у тварин.

З іншого боку стимулюється дія естрогенів поширюється на строму
передміхурової залози, що викликає атрофію епітелію.

Вчені встановили, що застосування в кастрованих тварин суміші з
андрогенів і естрогенів веде до збільшення ваги передміхурової залози з
гіперплазією як епітеліальних кліток, так і строми.

Однак великі дози естрогенів можуть блокувати дію андрогенів. Механізм
цього блокування, можливо, залежить від прямого антагонізму андрогенів і
естрогенів у, поєднанні з непрямою дією за допомогою впливу через
гіпофіз.

При чоловічому гіпогонадизмі андрогени нормалізують секрецію
передміхурової залози.

У нормі в людини, уведення тестостерону викликає збільшення і
гіперсекрецію передміхурової залози, при цьому чутливій до андрогенів є
задня частка передміхурової залози. Уведення естрогенів викликає
зменшення розмірів і секреції передміхурової залози.

Вивчали функціональний стан передміхурової залози під впливом дії її
секрецію активних стероїдів, зокрема чоловічих і жіночих статевих
гормонів.

Уведення тестостерон-пропіоната в дозах, що збільшуються, (від 2 до 10
мг у день) протягом декількох тижнів призводило до збільшення обсягу
передміхурової залози, ступінь якого залежала від дози тестостерону.

Ефект уведення естрогенів у малих дозах одночасно з тестостероном у
великих дозах (10-40 мг) виражався в повному пригнічений естрогенного
ефекту андрогенами: крива секреції передміхурової залози підвищувалася,
гістологічне в залозі не відзначалося «естрогенних» змін (утворення
плоского багатошарового епітелію несекреторного типу).

При введенні андрогенів у малих дозах разом з естрогенами у великих
дозах (1-5 мг у день) андрогенний ефект (утворення високого
циліндричного епітелію) цілком витіснявся естрогенним. При цьому
секреція залози придушувалася, а в епітелії спостерігалися атрофічні
зміни.

Необхідно підкреслити, що більш точним показником зміни функціонального
стану передміхурової залози є не її вага, а ступінь споживання кисню
зрізами її тканин. Установлено, що зміна споживання кисню тканинами
передміхурової залози настає вже на другий день після кастрації тоді як
вага змінюється на 15-20-й день після неї.

Певний інтерес представляють гістохімічні дослідження. Так, апарат
Гольджі в клітках простати дорослих пацюків добре зафарбовується по
Гочкісу, що вказує на присутність у складі анарат-глікопротешів. При
введенні тестостерон-пропюната клітини – залози збільшуються, апарат
Гольджі витягається, а гранули його відходять одна від одної на значну
відстань. Кастрація і введення протягом тижня естрад іола викликають
зменшення кліток передміхурової залози. При цьому окремі елементи
апарата 1 ольджі зливаються, розташовуючись у вигляді глибок над ядром.

Розподіл води (усередині і поза межами клітини) у передміхуровій залозі
кастрованих пацюків після ін’єкцій тестостерону вивчався за допомогою
радіоактивного натрію.

Максимальне збільшення екстрацеллюлярної рідини спостерігалося через 24
години після ін’єкції пропіоната тестостерону, а через 48, 72 і 96 годин
відзначене поступове зменшення змісту екстрацеллюлярної води в тканинах
залози.

Зі збільшенням ваги простати під впливом уведення тестостерону
відбувається збільшення кількості інерцеллюлярної рідини, ядра клітин

ВИСНОВКИ

Передміхурова залоза (простата) відноситься до статевих залоз чоловіка і
її розвиток відбувається паралельно з ростом і розвитком організму: до
періоду статевого дозрівання залоза кінцево формується як орган, її
розвиток проходить в тісному взаємозв’язку як з органами розмноження так
і з іншими залозами внутрішньої секреції.

Розрізняють елекреторну та інкреторну функції передміхурової залози.
Секрет простати (простатичний сік) підтримує рухливість і життєздатність
сперматозоїдів, підвищуючи їх стійкість до різних несприятливих умов,
тобто є вагомим фактором впливу на репродуктивне здоров’я чоловіка.
Багаторазові спроби виділяти гормон і таким чином підтвердити роль
передміхурової залози, як залози внутрішньої секреції, до цього часу
були безуспішнимт. Однак незаперечним є вплив простати на деякі
вісцеральні функції, діяльність серцево-судинної системи, нервової
системи, обмін речовин. Цей вплив, ймовірно, опосередковується через
певні біологічно-активні речовини, що поступають в кров.

Функція передміхурової залози тісно пов’язана з діяльністю інших
статевих залоз, наднирників, гіпофізах та гіпоталамуса.

Найпомітніші структурно-функціональна перебудова передміхурової залози
пов’язана з процесом старіння, а зміни простати є найбільш яскравим
проявом чоловічого клімаксу. Інтенсивна вікова перебудова організму в
цей період в результаті порушення гормональної рівноваги призводить до
змін, які виходять за рамки фізіологічних і супроводжуються розвитком
доброякісної гіперплазії передміхурової залози (аденоми) або карциноми
(злоякісної пухлини).

При фізіологічному андроклімаксі наступає атрофія передміхурової залози.
Паталогічний клімакс у чоловіків супроводжується розростанням залоз, що
проявляється клінічно збільшенням її розмірів а також порушенням
кристалізації секрету передміхурової залози.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авакян А.Р., Бровкина И.Л., Лазарев А.И., Утешев B.C.
Иммуномодулирующее действие препаратов жирорастворимых витаминов после
интенсивных физических нагрузок, вьполнявшихся при низкой
температуре окружающей среды // Патологическая физиология и
экспериментальная терапия. – 2002. – № 3. – С. 26-29.

2. Автандилов Г.Г. Медицинская морфометрия. -М.: Медицина, 1990. –
384 с.

3. Адыширин-Заде Э.А., Гелашвили П.А., Бадалянц Е.С., Гелашвили
O.A. Фактори регуляции местного кровотока й их роль в патогенезе й
лечении заболеваний // Морфология. – 1996. – Т. 102, № 2. – С. 28.

4. Алексеев Ю.Д., Неклюдов Ю.А., Павлов A.B., Ефимов A.A. Количественная
оценка структурной перестройки мужских половьіх же лез // Межвуз. сб.
научн. работ “Посвящается 45-летию научной й педагогической
деятельности засл. деятеля науки России, д.м.н., проф.
В.С.Сперанского”. — Саратов. – 1995. – Вьш. 3. – С. 31-33.

5. Аполихин О.И., Сивков A.B., Ощепков В.Н. Термальные незндоскопические
методы лечения доброкачественной гиперплазии предстательной железы:
гипертермия, термотерапия, термоаблация // Урология й нефрология. -1996.
-№ 4. – С. 48-55.

6. Арнольди З.К. Хронический простатит: проблемы, перспективы, опыт.
-Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 320 с.

7. Бадлуев З.Б. Строение й некоторьіе гистохимические показатели
предстательной железьі кролика // Морфология. – 2000. – Т. 117, № 3. –
С. 17

8. Банин В.В., Фомина Л.В. Топология клеточньїх взаимоотношений в
онтогенезе // Морфология. – 1998. – № 3. – С. 21-22.

9. Бондаренко Т.В. Влияние пролактина на клеточные белки предстательной
железы у гипофиз- й гонадзктомированных крыс // Ендокринологія. — 1999.
— Т. 4,№2.-С. 207.

10. Бородин Ю.И., Обухова Л.А. Особенности структурного реагирования
тимуса при зкстремальных охлаждениях организма // Морфология. – 2000. –
Т. 117, №3.-С. 25-26.

11. Бузуева И.И., Филюшина Е.Е., Шмерлинг М.Д. Вляние
криелана на структурную реакцию печени и скелетной мышцы мышей к
холодовому стрессу // Морфология. – 2002. – Т. 121, № 2-3. – С. 27.

12. Василовский В.Ю., Козлов A.B., Бабийчук Г.А. Особенности
микроциркуляции при краниоцеребральной гипотермии // Влияние
охлаждения на биологические обьекты. — Харьков. — 1990. — С. 15-18.

13. Великородний В.І. Зміни в гемомікроциркуляторному руслі
передміхурової залози при її травматичному ушкодженні // 36.
наукових праць ІП-го Національного конгресу АГЕТ України “Актуальні
питання морфології”. -2002. – Тернопіль: Укрмедкнига. – С. 49-50.

14. Верхотин М.А., Иванов В.И., Остапенко В.И., Ржешутек Е.П.
Средства виведення человека из состояния гипотермии // Морской
медицинский журнал. – 1997.-№ 16. – С. 20-22.

15. Витер В.И., Пермяков A.B., Закиров Т.Р. Некоторые
Особенности, способствующие наступлению смерти от общего
переохлаждения организма // Сб. научных работ “Актуальные аспекты
судебной медицины”. – Ижевск. -1992.-Вьш. 4.-С. 78-80.

16. Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., Андреєв А.О. Роль факторів росту у
патогенезі гіперплазії простати // Урологія. – 1999. – № 3. – С. 93-98.

17. Возіанов О.Ф., Люлько О.В. Урологія. – Дніпропетровськ: РВА
“Дніпро-VAE”, 2002. – 830 с.

18. Воробйова Л.Р. Передрак та ранні форми раку передміхурової
залози: імуногістохімічне дослідження // Урологія. – 1998. – № 1. – С.
11-16.

19. Вылегжанина Т.А., Кузнецова Т.Е., Манеева O.A.,
Рыжковская Е.Л. Сравнительньш анализ структурно-метаболических
показателей эндокринных органов при холодовом воздействии у животных в
различные возрастные периоды // Морфология. – 2000. – Т. 117, № 3. – С.
32-33.

20. Ганонг В.Ф. Фізіологія людини.- Львів, 2002. – 392 с.

21. Гансбургский А.Н., Антипанова E.H. Сравнительное изучение
пролиферативной активности клеток сосудов разного калибра // Бюллетень
зкспери-ментальной биологии й медицины. – 1990. – № 4. – С. 387-389.

22. Гатин P.M., Ильясова З.Х., Яшакова З.Я., Тешабаева М.Г. Состояние
микроциркуляторного русла предстательной железы при алкогольной
интоксикации // Тез. докл. П-й Всесоюзн. конф. “Система
микро-циркуляторного русла й гемокоагуляции в экстремальных условиях”.
– Фрунзе. – 1990. – С. 80-81.

23. Георгиевская Л.С., Козлов В.В., Троценко Б.В. Формирование
сосудистой системыпредстательной железы человека в пренатальном периоде
онтогенеза // Матеріали наукової конференції, присв. 100-річчю з дня
народження проф. М.С.Спірова “Морфологічні та клінічні аспекти
лімфології. – К. – 1992. -С. 20-21.

24. Гладкова А.И., Озерова М.Р., Бондаренко Л.А. Адренергическая
регуляция мужских половых желез в условиях низкотемпературного
воздействия на предстательную железу // Эндокринология. – 1982. – Вып.
12. – С. 35-39.

25. Гладкова А.И., Криворотько В.Ф. Особенности кардиоваскулярной
реакции при замораживании предстательной железы //
Криобиология и криомедицина. -1983.-№ 11.-С. 83-87.

26. Голубчиков В.А., Родоман В.Е., Ситников Н.В., Кочетов А.Г.
Патогенетическое обоснование сочетанного применения физических
факторов в комплексной лечении больных хроническим простатитом //
Урология. – 2001. -№4.-С. 15-19.

27. Гончаров С.Ф., Ландо Н.Г., Москалев Ю.Ю., Утехин Б.А. Способы
выведения человека из состояния гипотермии при авариях на море и водных
бассейнах // Морской медицинский журнал. – 1997. – № 1. – С. 25-28.

28. Граевская Е.З., Ахалая М.Я., Гончаренко E.H. Влияние холодового
стресса и адреналовой нагрузки на дегрануляцию перитонеальных тучных
клеток крыс // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. —
2001. – № 4. — С. 396-398.

29. Гресь A.A., Вощула В.Й. Хронический простатит // Здравоохранение.
– 1997. -№9.-С. 29-33.

30. Гресь A.A., Вощула В.И. Морфологические особенности строения
предстательной железы // Здравоохранение. – 1998. – № 10. – С. 46-47.

31. Гундорова Л.В. Соотношение между экспрессией рецепторов к андрогенам
и степенью дифференцировки при раке предстательной железы человека //
Архив патологии. – 2002. – № 4. – С. 41-44.

32. Даценко Г.В., Шаповал E.H. Морфофункциональные изменения в организме
в ответ на общую й локальную гипотермию (обзор литературы) // Вісник
морфології. – 2001. – № 2. – С. 305-307.

33. Диллер K.P. Измерение й моделирование осмотического поведения клеток
при замораживании // Криобиология й криомедицина. – 1990. – № 1. – С.
11-17.

34.Доронин Ю.Г., Григорьев В.В. Светооптические и
электронно-микроскопические изменения в поперечнополосатой мышечной
ткани в условиях действия морской воды и тимогена в эксперименте //
Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1992. – № 1. – С.
94-96.

35. Евтушенко В.М. Анализ морфологических и гистологических изменений
предстательной железы человека в пренатальном онтогенезе // Таврический
медико-биологический вестик. – 2002. – Т. 5, № 3. – С. 48-50.

Євтушенко В.М. Морфофункціональні особливості лімфоїдних утворень
передміхурової залози людини в зрілому віці // 36. наукових праць ІП-го
Національного конгресу АГЕТ України “Актуальні питання морфології”. –
2002. – Тернопіль: Укрмедкнига. – С. 107-108.

ДОДАТКИ

Сечовий міхур (vesica urinaria), передміхурова залоза (prostata) і
статевий член (penis) (розріз):

1. vesica urinaria; 2. tun. mueosa et tcla submucosa; 3. trigonum
vesicac; 4. ostium urcthrac intcrnum; 5. prostata; 6. gl.
bulbourcthralis; 7. bulbus penis; 8. :orpus cavcrnosum penis; 9. glans
penis; 10. prcputium; 11. ostium urcthrae externum; 12. corpus
spongiosum penis; 13. cms penis; 14. pars membranacca urethrac; 15.
ductuli prostatici; 16. ostium uretcris; 17. plicae mucosae; 18. ureter
dexter.

Рис. 1. Схема макроструктури передміхурової залози щура в нормі.
Вентральні частки (1), дорсальні частки (2), коагуляційні залози (3).

Рис.2. Ультраструктура залозистої передміхурової залози в нормі 1. Ядро;
2. Мітохондрія; 3. Комплекс Гольджі.

Рис. 4. Ультраструктура залозистої клітини передміхурової залози

1. Ядро; 2. Ендоплазматична сітка; 3. Вакуолі.

Рис. 5. Гранулярна ендоплазматична сітка.

Рис. 6. Будова паренхіми простати щура на світлооптичному рівні в нормі.
а – вентральна; б – дорсальна частка; в – коагуляцій на залоза.
Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб.: ок.10, об.20.

Рис. 7. Топографія тканинних базофілів простати щура в нормі: – а –
клітини. Розташовані біля судин; б – біля залоз простати; в – вільно
розміщені в м’язево-еластичній стромі. Забарвлення толуїдиновим синім.
Зб.:ок.10, об.90.

Передміхурова залоза чоловіка 56 років. Зафарбування
гематоксілін-еозином. х80.

1. Долька залози; 2. Долька залози з конкреціями; 3.
Долька залози з простатичними каменями; 4. Дольова сполучна тканина з
гладелькими м’язовими волокнами.

PAGE

PAGE 55

3

1

2

1

2

3

б

а

в

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020