Реферат на тему:
Парадигма імператива у французькій мові
У мові кожна одиниця виконує певну функцію: під функцією мається на
увазі та роль, яку відіграє одиниця мовлення. Об’єкт нашого дослідження
– дієслово у формі імператива, що функціонує в текстах французької
мови.
Традиційна граматика налічує чотири способи: indicatif, subjonctif,
conditionnel, imperatif. Однак, у зв’язку з особливістю їх морфології й
семантики в різних працях висловлюються сумніви щодо правомірності
виділення форм subjonctif, conditionnel або imperatif. Тому в деяких
теоріях французької мови категорія способу виступає як опозиція не
чотирьох, але трьох або навіть двох форм, причому бінарна опозиція може
охоплювати різні члени: indicatif, subjonctif або conditionnel
(suppositif).
Можна зробити висновок із головних варіантів у вигляді таблиці ( + –
позначимо те, що подана форма виділяється автором як окремий спосіб ) .
Таблиця 1.
Автори Іndicatif Сonditionnel Subjonctif Imperatif
О.І Богомолова + + + +
Грамм. «Ларусс» + – + +
Дамурет-Пішон + – + –
Івон + +
suppositif – –
Дюбуа – – – –
Реферовська-Васильєва + – + –
У теоретичній граматиці висловлюються сумніви щодо виділення imperatif
як окремого способу. На користь цього є аргументи:
а) Іmperatif не має індивідуальних форм; він переймає форми в indicatif,
в деяких випадках у subjonctif;
б) Іmperatif відрізняється від indicatif тільки синтаксичною
дистрибуцією, відсутністю підмета: пор. Vous parlez – parle!, а також
місцем придієслівних займенників у стверджувальній формі: Donnez le lui
і Vous le lui donnez;
в) Іmperatif не має специфічного значення, оскільки спонукання може
бути виражено іншими способами: infinitif (Ne pas se pencher dehors),
indicatif ( Tu viendras demain замість viens demain); умовним способом
(Qu’il vienne), який доповнює відсутні форми imperatif у 3-й особі:
qu’il(s) vienne(ent) !
З огляду на це imperatif вважається винятково синтаксичною формою
вживання indicatif у реченні із спонукальним значенням.
Однак є аргументи і на користь відокремлення imperatif від indicatif.
Французькій мові взагалі притаманна неповнота морфологічного вираження
граматичних категорій. Наприклад, у розмовній мові лише невелика частина
іменників відрізняє форми числа (oeil-yeux ;travail-travaux), але це є
достатнім для виділення числа як морфологічної категорії.
Іmperatif відрізняється від indicatif:
а) наявністю в деяких дієсловах форм, що збігаються не з indicatif, але
з subjonctif (sois, aie) ;
б) наявністю у двох дієсловах специфічних форм, що відрізняються від
indicatif і від subjonctif: пор. sachez, veuillez i que vous sachiez,
vouliez ;
в) відсутністю – s у письмовій формі: parle i tu parles.
Що стосується семантики imperatif, то вона має свою специфіку; зближення
його за значенням із іншими способами є виявом звичайної в граматиці
асиметрії.
Первинна функція imperatif – це вираження спонукань у всіх його
відтінках, а також наказ, прохання, запрошення і т.д. Позначена ним дія,
як правило, відноситься до майбутнього, в абстрагованому значенні має
позачасовий характер.
Вторинна функція imperatif – вираження логічного відношення; частіше за
все – умови. Це значення реалізується у складному реченні, infinitif
зазвичай imperatif: Depends le perdard, il te penelra ; Passe-mоi la
casse et je passe le sense ; Fais un pas, et je t’assomme. [2, с.184].
Інші способи можуть виражати спонукання у своїх вторинних функціях,
передаючи при цьому деякі специфічні відтінки. Іmperatif безпосередньо
стосується співрозмовника. Iinfinitif у спонукальній функції виражає
дію абстрактно, безвідносно до означеного суб’єкта: Prenez i Prendre ces
comprimes pendant trois jours. Умовний спосіб виражає не спонукання, а
побажання, звернуте не до співрозмовника, а до іншої особи. (пор.:
Laissez-le entrer i Qu’on le laisse entrer.)
Іmperatif, як уже згадувалось, виражає, переважно, наказ:
« Renterez, si vous voulez, dit Patricia. Mais sans moi » [4, c.156].
Але imperatif передає також і інші нюанси :
1. прохання:
«Entrez, je vous prie» [4, c. 36];
« Pardonne-nous nos offenses! » ( Біблія );
2. пораду:
« Soyez plus tranquille! » [4, c.88];
3. пропозицію, запрошення :
« Restez-la! C’est plus comfortable pour vous » [4, c.134];
4. припущення:
« Donnez-lui de l’argent, il le depensera en un instant », що означає :
Si vous lui donnez de l’argent, il le depensera en un instant.
5.наказ:
« Cherche! Chasse! Ramene! » (наказ, адресований мисливському псові);
6.заборону:
« N’allez pas plus loin, c’est defendu » [4, c.189];
7. дружній виклик:
« …convoque-la.. » [4, c.229];
8. побажання:
« Dormez bien! », « Soyez les bienvenus! » [4, c.45];
9. інколи imperatif вживається з іронією, з метою натякнути на
протилежне до того, що було сказано:
« Si je lui prete de l’argent, il me le rendra bien ! – Oui,
attendez-vous a cela » [4, c.174].
Для пом’якшення наказу вживаються такі форми imperatif: veuillez,
daignez, ayez la bonte, n’allez pas, etc, які передують інфінітиву.
Imperatif наближається також до conditionnel, який виражає
бажання або ж гіпотезу.
Незважаючи на морфологічну « бідність » імперативу, редукованість, він
є часто вживаним. Його ми можемо зустріти в розмовній мові, в
літературі, у пресі.
Список літератури
1.Богомолова О.И. Современный французский язык. Теоретический курс. –
М.: изд-во лит-ры на иностр. языке., 1948. – 427 с.
2.Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского язика. – М.: Высшая
школа, 1986. – 312 с.
3. Le Bidois G. et R. Syntaxe du francais moderne. – P., 1935
4. Kessel J. Le Lion. – P., 1983. – 241 c.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
