Реферат на тему:
Порушення письма молодших школярів
Письмо відіграє надзвичайно важливу роль у людському суспільстві.
Завдяки йому люди можуть використовувати знання, здобуті людством у всіх
галузях діяльності, розвивати спадок минулого і зберігати його для
майбутніх поколінь.
Письмо – комплексний вид навчальної діяльності, який складається з
цілого ряду структурних компонентів, правил, умінь і навичок. Так,
навчаючись письму, дитина має оволодіти певними групами навичок:
– гігієнічними: навчитися правильно сидіти під час письма, розміщувати
зошит на парті;
– технічними: вміти користуватися писемним приладдям, тримати правильно
ручку в руці, координувати рухи руки під час письма;
– графічними: правильно писати елементи букв, букви, склади, слова,
розміщувати їх на рядку, поєднувати, виробляти навички швидкого письма;
– орфографічними: правильно визначати звуковий та буквений склад слів,
писати склади слів, слова, словосполучення та речення; коментувати їх
написання;
– пунктуаційними: правильно розставляти знаки у реченні чи тексті [1,
29].
Організована і систематична робота з формування каліграфічно правильного
та грамотного письма – головне завдання початкової школи. Початковий
період навчання грамоти має за мету виховання складної єдності уявлень
про акустичний, артикуляційний, оптичний і кінестетичний образи слова.
Адже письмо, на думку А.Р.Лурія, – складний процес, який включає ряд
спеціальних операцій:
аналіз звукової структури слова, який здійснюється спільною діяльністю
мовнослухового і мовнорухового аналізаторів;
зіставлення виділеної у слові фонеми з певним зоровим образом букви, бо
для точного розрізнення графічно складних букв необхідний достатній
рівень сформованості зорового аналізу і синтезу, просторових уявлень;
3) моторна операція процесу письма (відтворення за допомогою рухів руки
зорового образу букви). По мірі написання букв і слів, кінестетичний
контроль підкріплюється зоровим контролем, читанням написаного [2, 64].
Вважаємо, що для оволодіння письмом суттєве значення має і ступінь
сформованості фонетико-фонематичних процесів та лексико-граматичного
складу мовлення дитини. Недоліки у цих процесах проявляються на письмі у
вигляді заміни букв, зміни складової структури слів, помилок у
словоутворенні, узгодженні та керуванні між ними, бідності синтаксичних
конструкцій у писемному мовленні школярів. Для формування повноцінної
навички письма суттєву роль відіграє стан немовленнєвих функцій (часова
та просторова послідовності), оскільки під час запису слова часова
послідовність звуків перетворюється у просторову послідовність графічних
знаків.
Несформованість будь-якої з указаних функцій може визвати порушення
процесу оволодіння письмом – дисграфію. Основним симптомом дисграфії
вважається наявність стійких специфічних помилок, виникнення яких не
пов’язано ні з розумовою відсталістю, ні з тяжкими вадами слуху чи зору.
Порушення письма ґрунтуються на сукупності дисфункцій організму дитини:
недостатньої сформованості мовлення, рукомоторики, почуття ритму,
труднощах аналізу та відтворення просторової й часової послідовностей.
Специфічні помилки письма, які не пов’язані із застосуванням граматичних
правил, зберігаються у письмі школярів і в наступних класах та
проявляються на рівні букви, складу, слова, словосполучення, речення.
Тому важливим завданням вчителя початкових класів стає виявлення
дисграфії в учнів на ранньому етапі формування навички письма.
Серед письмових помилок молодших школярів найчастіше зустрічаються
помилки на рівні букви та складу, типовими серед яких є пропущення букв
та складів. Це зумовлено невмінням дітей вичленовувати у складі слова
всі його звукові компоненти: кричати – “кичати”, брат – “брт”. Очевидно,
проговорювання слова під час письма, що не узгоджується з його темпом,
збиває дитину.
Заміна букв свідчить про те, що учень виділив у складі слова певний
звук, але для його позначення не вибрав відповідну букву. Це пояснюється
нестійкою співвіднесеністю фонеми з графемою, нечітким розрізненням
звуків, що мають подібну вимову, та букв, які схожі у накресленні.
Постійна заміна букв зустрічається рідко, частіше можна спостерігати
“плутання” букв, коли під час письма один і той же звук позначається
по-різному. У цих випадках можна розрізнити акустико-артикуляційне та
кінестетичне (оптичне) змішування букв. Наприклад: дитина – діти –
“тіти”, машина – “маиина”.
Акустична схожість парних дзвінких і глухих приголосних пояснюється
схожістю їх артикуляції. Змішування букв за кінестетичною схожістю
обумовлено співпаданням накреслення елементів літер. Наприклад,
написавши перший елемент літери, дитина не змогла диференціювати тонкі
рухи руки відповідно до задуму. Як наслідок маємо неправильно написану
кількість однорідних елементів (л – м, п – т, и – ш) чи помилково
обраний наступний елемент (и – у, б – д, х – ж). Контроль за руховим
актом у процесі письма завжди здійснюється завдяки зоровому сприйняттю
та руховим відчуттям. Уміння оцінювати правильність накреслення літери
на основі кінестезії дозволяє коригувати рухи руки, щоб запобігти
помилці. Отож несформованість кінестетичної та динамічної сторін
рухового акту у молодших школярів призводить до змішування букв,
накреслення перших елементів яких потребує схожих рухів.
Часто у письмових роботах дітей зустрічаються помилки на подвійне
відтворення першої великої літери, де друга пишеться у вигляді рядкової:
“Сскоро”, “Ммама”. Це зумовлено механічним формуванням графо-моторних
навичок, які виробляються під час написання літер або проведення
каліграфічних хвилинок (наприклад, Лл, Сс, Вв, Кк), бо подвійне
написання закріплюється у руховій пам’яті дітей і зберігається в їх
письмі в подальшому.
Перестановка букв і складів є наслідком труднощів у визначенні звукової
послідовності слова, при цьому звуковий склад слова не змінюється.
Чисельні перестановки, які змінюють складову структуру слова,
зустрічаються у словах типу: двір – “дівр”, брат – “барт”, дошка –
“докша”.
Вставки голосних або приголосних букв зустрічаються тоді, коли є збіг
декількох приголосних звуків: школа – “шекола”, Олександр –
“Олександар”, дружно – “дуружно”. Ці помилки зумовлені невпевненістю
учня у відображенні послідовності звуків слова на письмі.
Отже, дисграфія є проявом порушення писемного мовлення. Вона охоплює всі
сторони мовленнєвого розвитку дитини, а також стан її немовленнєвих
функцій, що уповільнюють засвоєння мовних знань і навичок у початкових
класах. Щоб навчити дітей писати без порушень, вчитель має проводити
систематичну роботу з формування графічної навички, яка має задовольнити
вимоги орфографічного письма:
по-перше, перед написанням літери слід відпрацьовувати накреслення
кожного її елемента, виділивши їх сукупність у складі букви та правильно
поєднавши;
по-друге, працювати над розмірами букв, виробляючи рівномірну й
пропорційну відстані між буквами та словами у реченні;
по-третє, навчити співвідносити фонему з графемою та правильно
відтворювати їх у складі слова.
Література:
1. Трунова В.А. Каліграфія: Програма з каліграфії та методичні
рекомендації до неї. – Київ – Ізмаїл: СМІЛ, 2005.
2. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека и их нарушения при
локальных поражениях мозга. – М.: Просвещение, 1962.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
