.

Про природу і механізми метафоричного процесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
286 1515
Скачать документ

Реферат на тему:

Про природу і механізми метафоричного процесу

Одним із засобів розвитку і збагачення семантики і функцій слів, без
утворення нових, є метафоризація мови, вживання слів у непрямому
значенні, в ролі метафор. Процес метафоризації мови з поширенням
семантики і стилістичної функції слів – це дуже давній, праісторичний
процес. Внаслідок цього багато слів сучасної мови набули різноманітного
значення.

Метафоризації присвячено чимало праць лінгвістів, літературознавців,
філософів, психологів, та проблема метафоризації залишається надзвичайно
складною, адже йдеться про процеси мислення, в яких породжується знання
про світ. Метафоризація – це не лише вживання одного слова замість
іншого, вона утворює новий зміст, який з’являється внаслідок дії
складних когнітивних механізмів. Однією з найважливіших залишається
проблема походження метафоричного значення.

Найпершою спробою окреслити межі поняття “метафоризація” в науці
пов’язують з ім’ям Арістотеля. “В субституційній парадигмі метафора
постає як заміна слова (лексеми, концепту) іншим словом (лексемою,
концептом, поняттям)” [11, 18]. З арістотелівською концепцією заміни ще
з античних часів конкурувала теорія порівняння, яку розробили Квінтіліан
та Ціцерон. На відміну від Арістотеля, який заявляв, що “порівняння –
розгорнута метафора” теорія порівняння розглядає метафору як скорочене
порівняння, акцентуючи увагу на відношенні подібності, що лежить в
основі метафори, а не дії заміни (субституції) як такої [11, 18].

Нове бачення механізмів метафоутворення у другій половині 70-х років ХХ
століття подано прихильниками інтеракціоністської теорії метафори
М. Блеком, К. Бюлером, Айвором А. Речардсом. Процес метафоризації
М. Блек уявляє так: метафоричне судження має два суб’єкти – головний і
допоміжний. До головного суб’єкта додається система “асоціативних
імплікацій”, пов’язаних із допоміжним суб’єктом. Метафора в
імплікаційному вигляді вміщує такі судження про головний суб’єкт, які за
звичай додаються до допоміжного суб’єкта, завдяки чому метафора
організовує одні характеристики головного суб’єкта і відкидає інші.
Отже, метафора виконує роль своєрідного фільтра. М. Блек вважає, що
розуміння метафори досягається за допомогою збудження у індивіда
асоціацій, які складаються із значень загальних для представників однієї
культури. Як приклад він аналізує вислів “людина – вовк” і стверджує,
що у індивіда виникає комплекс думок про цей вислів які можуть бути
схожими з думками іншого індивіда тієї ж культури [9, 85].

Згідно з Н. Д. Арутюновою, найважливішим компонентом механізму
метафоризації є процедура порівняння [15, 39]. Вона зводиться до пошуків
спільних ознак, “метафора може бути виведена з порівняння і заснованого
на паралелізмі різнопорядкових явищ” [2, 28].

О. Тищенко процес метафоризації окреслює так: а) людина бачить і
безпосередньо відчуває предмет (чи явище) дійсності, що вже означений
словом, аналізує його, порівнює з іншим і дає йому нове означення; б)
людина не бачить безпосередньо предмет, але в її свідомості виникає
образ цього предмета, що звичайно означений певним словом, і дає йому
нове значення [16, 39]. З огляду на таке розуміння процесу виникнення
метафори її визначають як “слово з таким похідним образним лексичним
значенням, у якиму виражається особлива суб’єктивна оцінка предмета
(явища) дійсності і яке співвідноситься з твірним лексичним значенням”
[13, 13].

Аналізуючи процес метафоризації, дослідники визначають два компоненти
метафори, взаємодія яких зумовлює виникнення цього тропа. У метафорі
типу лілія руки виділено такі складові: 1) слово лілія називається
метафоризованим (Басилая), сигніфікованим (Баранов, Караулов), базовою
структурою (Литвинова), засобом уподібнення (Опарина), метафоричним
(Степанченко); 2) слово рука визначається як таке, що метафоризує
(Басилая), інтродуктивне (Литвинова), означуване (Опарина), денотативне
(Баранов, Караулов), модифікатором (Степанченко) [16, 39].

В. Г. Гак вважає, що в основі метафоризації лежить розмитість понять,
якими оперує людина, відображаючи в своєму пізнанні змінну багатообразну
пізнавальну діяльність. Різнорідні об’єкти об’єднуються за новими
ознаками, включаються на основі цих ознак в клас, що дозволяє
використовувати назву одного з них для означення іншого [14, 12].

В. Н. Телія стверджує, що модель метафоричного процесу складається з
сутностей і інтеракцій між ними. В якостей сутностей, які складають
“острів” метафори виступають: задум, ціль, основа, тобто формуюча думка
про світ (предмет, явище, властивісь, подія, факт). Кожній із цих
сутностей супроводжує асоціативний комплекс – енциклопедичне,
національно-культурне знання і власне індивідуальне уявлення. Звичайно,
всі ці сутності і процеси діють не по черзі, а симультанно. Пріоритет в
часовому плані В. Н. Телія віддає задуму і цілі [14, 37]. Отже,
“метафоризація – це процес такої взаємодії пропонованих сутностей та
операцій, що приводить до отримання нових знань про світ та знань про їх
О-мовлення. Метафоризація супроводжується вкрапленням у нове поняття
ознак уже пізнаної дійсності, відображеної у значенні” [14, 21]

А. П. Огурцов бачить в метафоризації простий перенос значення, який
сприяє поширенню “первинного значення слова” на об’єкти, які раніше не
спостерігалися під цим кутом зору [8, 120].

Акт метафоризації виражається в формі переносу деякого признаку одного
предмета на інший в силу наявності у цього іншого предмета подібної
ознаки (А. М. Шахнарович, Н. М. Юрьєва). З цієї точки зору, створення
метафори можна уявити як “активний-активний” акт, а сприйняття метафори
і її інтерпретація – як “пасивно-активний” акт. Необхідною умовою
розуміння метафори (її адекватної інтерпретації) є певний рівень
мислення суб’єкта, який сприймає метафору [13, 111]. За словами
К. К. Жоля, “поява метафори в полі мовної свідомості – свідчення
філогенетичної і онтогенетичної зрілості” [13, 111-112].

Процеси метафоризації протікають в сфері мислительно-мовної практики,
яка має справу не з реальними речами і явищами, а з їхніми
відобреженнями у людській свідомості. Отже, зрозуміти метафору – означає
в якійсь степені мисленно прослідити шлях її створеня, а це петребує
мислительних зусиль “в подоланні несумісності значень” і
“побудові смислової гармонії” [8, 109]. Ціль метафори – викликати
уявлення. Світ метафори – це світ образного мислення. Результат метафори
– виведення ознак основного суб’єкта. Тому здатність мислити метафорично
– риса власне homo sapiens.

Метафоризація не зменшується, а розширюється з розвитком мови.
Якщо якісь першоначальні метафоричні позначення втрачають свій
метафоричний характер, то це не свідчить про загальну деметафоризацію
мови, так як в мові постійно створюються нові метафори [14, 12].

Метафоричний процес багатий і різноманітний, який включає і мотив вибору
того чи іншого вислову в залежності від прагматичного замислу і
топікального характеру тексту [14, 34]. Метафоричний процес завжди
суб’єктивний. Навіть в таких звичайних метафорах як кінь, іти на рожен
проглядається суб’єктивне відношення творця метафори.

Резюмуючи аналіз метафоричного процесу можна сказати, що метафоризація
– це процес, що приводить до отримання нового значення про світ шляхом
використання вже існуючих в мові назв. В цьму процесі взаємодіють
наступні сутності (чи актанти): суб’єкт метафори і його мовне знання про
світ – з однієї сторони, а з іншої – його знання мовних значень і їх
асоціативних комплексів (власний тезаурус) [14, 46]. Метафоричний
процес передбачає не тільки участі розуму, мозку людини, а й світу, в
тріаді з яким метафоричний вислів постає своєрідним вузлом метафора –
людина – світ.

 

Список використаної літератури:

1.     Арутюнова Н. Д. Метафора // Лингвистический энциклопедический
словарь. – М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1990. – с. 296-297.

2.     Арутюнова Н. Д. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990.

3.     Backman G. Meaning of Metaphor. – Upsula, 1991.

4.     Блек М. Метафора // Теория метафоры. – М. 1990.

5.     Black M. More about Metaphor // Metaphor and Thought. – Cabridge,
1979.

6.     Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа
вторичной номинации. – Киев: Наукова думка, 1986.

7.     Glossary of Literary Terms. Seventh Edition. M.H. Abrams –
Cornell Univ., 1999.

8.     Гусев С. С. Наука и метафора. – Ленинград, 1984.

9.     Гусев С. С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии. –
Москва, 1985.

10. Дэвидсон Д. Что означают метафоры. – за матеріалами серверу
HYPERLINK “http://www.metaphor.narod.ru/davidson.htm”
http://www.metaphor.narod.ru/davidson.htm

11. Єщенко Т. А. Метафора в українській поезії 90-х років xx століття:
Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький національний ун-т. –
Донецьк, 2001. – 337.

12. Їжакевич Г. П. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К.:
Наукова думка, 1972.

13. Купина Н. А. Сущность возникновения метафор. Автореф. дис. канд.
філолог. наук. – Воронеж, 1969. – 16ст.

14. Телия В. Н. Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988.

15. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. –
М.: Наука, 1986 – 143с.

16. Тищенко О. Метафора Євгена Маланюка. – Київ, 2004 – 141с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020