Реферат на тему:
Уроки етики на сторінках малої прози В. Підмогильного
В епохи гострих соціальних конфліктів людська духовність має
властивість виснажуватись. Це виявляється у формі утрати багатьма людьми
моральної чутливості до розрізнення таких понять, як істина і неправда,
краса і потворність, добро і зло. Вселюдські моральні цінності
виявляються непотрібними.
Об’єктом художнього аналізу В.Підмогильного стають причини і механізми
руйнування етичних засад людського буття, характер спотворення моральної
природи людини і пошук регуляторів нормалізації та гармонізації
духовності соціуму і духовного світу людини.
У своїх прозових творах В.Підмогильний нерідко доходить висновку, що
одним із факторів роз’єднання людей у суспільстві, спустошеності людини
та її моральної деградації є міський спосіб організації життя, де кожна
людина сам-на – сам залишається зі своїми проблемами.
Експозицією оповідання „ Собака” є метафоричний опис міста, в якому воно
постає ніби живою істотою й одночасно неживим фізичним об’єктом, який
перебуває у стадії стиснення до розмірів точки, що може у будь-яку мить
вибухнути. З перших рядків автор виявляє неприхильність до міста, яке
може знищити все живе своїм „отруйним повітрям”.
Мешканець міста, студент Тимергей стає творцем далеко не життєствердної
філософії – філософії голоду. Фінансова криза звела Тимергея з людьми, з
якими „він не мав нічого спільного”. Оточення, чуже Тимергею, не
допомагає йому позбутися почуття безпорадності. Долаючи часо-просторові
межі, Тимергей уступає у діалог із титанами філософії. Подумки він
звертається до Декарта:
– Декарте! Ти голодував коли?
– Ні, – каже.
– Біжи ж мерщій та пиши свою працю. Потім не поїж тиждень і створи нові.
Тоді матимеш ти певний ґрунт. Тоді ти не скажеш:
– Cogito ergo sum… А закричиш!
– Ой їсточки…
– Пам’ятай, що право на існування має лише те, що можна спожити.
До „поняттєво – категоріального апарату” філософії Тимергея увійшли борщ
та ковбаса, що виступили у вигадливих оксюморонних семантичних сполуках:
„Кант і борщ. Ніцше і ковбаса”.
Концепція існування у Тимергея лаконічна, виразна й універсально
значуща: „Рація життя в тому, щоб їсти”. Однією фразою Тимергей ніби дає
відповіді на всі онтологічні, гносеологічні, етичні, психологічні
запитання світу. Самому собі Тимергей говорить, що людина – не Homo
Sapiens, а, передусім, тварина, яка керується інстинктами задоволення
голоду й споживання. Падіння людини з антропоцентричного п’єдесталу,
зневіра у людській духовності, знищення гуманістичних ідеалів
спровокували почуття презирства, відрази й відчуження від людей і світу.
Тимергей … ішов у тому ж нахабному настрою… і дивився навкруги з
такою зневагою, мовби плюнув допіру з місяця на землю”. Мізантропія,
викликана відчуттям голоду, сприяє виникненню в душі Тимергея
деструктивних імпульсів, спрямованих на соціум і навіть на символ
сучасної людської спільноти – місто.
„Якби він міг вимовити свою безсилу, стислу ненависть до міста , людей і
вулиць, місто зникло б, люди попадали б і вулиці вкрилися б пилом.
Але Тимергей мовчав, хоч хотілося підійти до ближнього будинку,
повалити, розтрощити і на купах лишитися святкувати свою перемогу диким
танцем”.
Опис нереалізованих прагнень Тимергея, доведеного до відчаю почуттям
голоду, набуває у творі есхатологічного звучання. Але і природа голоду,
який має бути затамованим, і природа людини, в якій із деструктивним
началом змагається й воля до життя, не дали Тимергею фізично загинути.
„Від надій Тимергей сп’янів – йому зробилось тепло, перед очима попливли
вулиці, а тіло здалося легким і рухливим, мов зроблено було з повітря”.
В.Підмогильний майстерно аналізує стан Тимергея на шляху до
найзаповітнішої мрії, послуговуючись імпресіоністичними епітетами:
„Немов він поринав у прозорий плин, легкий і теплий, як промінь сонця.
Через прозорість буде видно людей і їхні вчинки, але безбарвні,
одноманітні і нецікаві”. Цей стан Тимергей вважав нірваною й іронізував
із Будди, бо той помилявся з приводу шляхів її досягнення. Щоб завжди
перебувати у своїй “нірвані”, Тимергей здійснив непорядний вчинок:
підступно заманив до себе чужого собаку, аби отримати за нього добру
винагороду.
Якщо в оповіданні „Собака” автор не визначив історичного виміру, в якому
відбувалися сюжетні події, то в оповіданні „Проблема хліба” вже стає
цілком зрозумілим, наскільки від перипетій вітчизняної історії залежала
індивідуальна моральність людини. У „Проблемі хліба” В. Підмогильний
показав, як історичний час активізує механізм “межових ситуацій”, як від
ступеня екстремальності, характерного для окремої життєвої долі,
залежать етичні засади конкретного індивіда і суспільства – у цьому ж
випадку їх криза і руйнація .
Одною з найкращих форм психологічного саморозкриття героя в рамках
літературного жанру є щоденник. Із протокольною точністю фіксує історію
блискавичного духовного падіння герой оповідання „Проблема хліба”, що
веде розповідь від першої особи. Зґвалтоване революцією суспільство
спровокувало розгул тваринних інстинктів у замученого голодом студента
– розповідача. Якщо ця причина приводить Тимергея із оповідання „Собака”
до шахрайської витівки, то в „Проблемі хліба” герой – студент, втративши
від голоду людську свідомість, перетворюється на жахливого монстра. Із
байдужістю розповідач констатує факт вбивства людини, здійсненого
власними руками: „Приступивши до діда, я побачив, що він плаває в крові.
Годі йому дихати – я таки добре стуконув його. Таким способом на землі
відбулося ще одне загубство”.
Із відчуженістю „стороннього” з екзистенційного роману А. Камю
„Сторонній” студент із „Проблеми хліба” сам собі виголошує результати
жахливої статистики – „ще одне вбивство.”
В оповіданні „Проблема хліба” В. Підмогильний розглядає генезис злочину.
Майбутній вбивця, філософствуючи про людину, виявляє щиру зневагу до її
тілесної природи. У річищі світоглядних тенденцій ХХ століття персонаж,
виведений В. Підмогильним в оповіданні, дає зрозуміти, що людина
усвідомила, наскільки вразлива її фізична оболонка, яка неспроможна
захистити людську душу від падіння.
„А той, хто хоч на хвилину здолає глянути на себе збоку, одразу
примітить, що його тіло … годиться хіба на жаль та глум. Чурак, що до
нього причеплено чотири палиці й насаджено кулю на підпорці – справді
чудний, хоч як його виточуй”.
Зневіра у прерогативі духу над тілом, припустимість акту насильства щодо
ближнього й у той же час жадібне хапання за фізичне існування спрямувала
героя оповідання „Проблема хліба” до духовного самознищення.
В.Підмогільний дійшов у художній формі парадоксального висновку: той,
хто генерує насильство, беззастережно приймає його спрямованим на власне
єство. Хто убиває, теж ладний бути вбитим . Насильство не залишає
альтернативи для подальшого розвитку. Людина, яка причастилася
насильством, потрапляє у глухий кут. Герой оповідання „Проблема хліба”
добровільно заплутується у тенетах, розставлених заможною спекулянткою,
яка намагається розв`язати проблему фізичної самотності шляхом купівлі
людини за харчі. Студент із „Проблеми хліба” вважає „масні пиріжечки”
цілком достойною ціною власної свободи. Його творча самореалізація
виявилась у написанні сонета, присвяченого пиріжечкам.
У кожної людини своя філософія щастя. Для героя В. Підмогильного щастя –
це переможне утвердження й упровадження в життя „шлункової філософії”.
„Воно почалося, нове життя! Яка радість, який спокій! Шлунок задоволено,
і моя душа шугає над світом, як духотворєць”. Душа героя „збирається на
похід по всесвіту, щоб бачити все й усе вмістити”, подібно до
гігантського шлунка, здатного проковтнути й замкнути навічно увесь світ.
„Проблема хліба”, голод стають об’єктами безперервної письменницької
уваги В.Підмогильного.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
