.

Особливості творчого стилю C.С. Прокоф’єва та їх вираження у сонячному жанрі (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
266 3663
Скачать документ

Курсова робота

Особливості творчого стилю C.С. Прокоф’єва та їх вираження у сонячному
жанрі

“С.С. Прокоф’єв вніс в російську музичну культур величезний, безцінний
внесок. Геніальний композитор, він розвинув творчу спадщину, залишену
нам великими корифеями музичної класики Глінкою, Мусоргським,
Чайковським, Бородіном, Римським-Корсаком і Рахманіном”.

Д.Шостакович

“… Чи може художник стояти осторонь життя”. Чи може він замкнутися в
“сфемерну” вежу, суб’єктивними емоціями окреслити коло своєї творчості,
чи він повинен бути там де він потрібен, де його слово, його музика,
можуть допомогти людям жити краще і яскравіше?

Пригадаємо творчий шлях Бетховена і Шекспіра, Моцарта і Толстого,
Чайковського і Діккенса – цих титанів людського духу і думки. Що вони по
власній волі, по велінню душі і обов’язку віддали свій могутній талант
служінню людини? Хіба їх безсмертні творіння не відмічені перш за все
цією рисою?…

Я дотримуюся того твердження, що композитор, як і поет, чи живописець
повинне прикрашати людське життя і захищати його, вести людину до
світлого майбутнього. Таким, з моєї точки зору, є кодекс мистецтва”.

В цих прекрасних і гордих словах нашого сучасника, видатного російського
композитора Сергія Сергійовича Прокоф’єва розкривається зміст і значення
його творчості, всього його життя, підкореному безперервним пошукам,
завоюванню все нових висот на шляху створення великої справжньої музики.

Головний достоїнством або пороком мого життя були мої пошуки
оригінальної, абсолютно власної мови в музиці. Я відчуваю відразу до
наслідування копіювання, уподібнення; я ненавиджу звичні методи…

Я хочу бути самим собою завжди.

(С.Прокоф’єв)

Про Сергія Прокоф’єва написано сотні книг і величезна кількість статей.
Його музика стала темою багатьох студентських дипломних робіт,
кандидатських і докторських дисертацій, неможливо навіть до уявити собі,
скільки прочитано про нього різних докладів і лекцій.

В цій гігантській по масштабах писемній та усній “прокоф’віані” є
роботи, які талановито і захоплююче, розумно і тонко розглядають
особливості його творчості. На які я опиратимусь та братиму за основу у
написанні власної роботи, власного дослідження. Хоча краще про життя та
творчість Прокоф’єва, його складний та незвичний внутрішній світ – я
готова стверджувати, без сумніву – написано самим Прокоф’євим.

Геніальний композитор, що зробив величезний вплив на світову музику ХХ
століття, видатний піаніст та диригент “Сергій Сергійович Прокоф’єв
володів також неповторним своєрідним літературним написами цілу книжку
про своє дитинство, музичний талант, як поступово з маленького нетями і
забавного пустуна народжувався великий і мудрий митець. Таку книжку
пощастило написати Сергію Сергійовичу Прокоф’єву. Гострому на язик,
точному і лаконічному в характеристиках, повного колючого гумору.

Ім’я Сергія Прокоф’єва відоме сьогодні у всьому світі. Ми по праву
пишаємося тим, що він був нашим сучасником, жив і працював разом з нами.
Зараз ніхто вже не має сумніву в тому, що Прокоф’єв один з
найвизначніших композиторів сучасності, класик російської музики ХХ
століття, не менш видатний, ніж його вчителі та сучасники –
Римський-Корсаков Лядов, Скрябін і Рахманінов.

Величезною є роль, яку зіграв Сергій Прокоф’єв в музиці нашого століття.
Піднесений співець життя, сонця і молодості, він дав людям тривожного,
суворого і жорстокого ХХ століття ту радість і світло, яких їм так часто
не вистачає.

Прокоф’єв прожив не дуже довге, але напружене та насичене великим
змістом життя. Він об’їздив мало не весь світ. Зустрічався мало не зі
всіма відомими музикантами, артистами, письменниками та режисерами –
своїми сучасниками. Він бачив і чув все, що було народжене мистецтвом
його часу.

Чи варто говорити, яку велику цікавість набуває кожна. Здавалося б
навіть незначна. Деталь його життя кожна, навіть бігла характеристика
окремих штрихів діяльності, що допомагають слідкувати за бурхливим
ростом його надзвичайного творчого обдарування.

Рано ступивши на композиторську ниву, він не пішов по протоптаній
дорозі, а обрав шлях сміливого новаторства, що завоював йому гарячі
симпатії молоді. Його могутній талант, тонка майстерність. Відчуття
стилю, вроджене відчуття інтонування прикували до нього з перших же
творчих кроків увагу оточуючих. Творчість Прокоф’єва не допускала
байдужого до себе ставлення. Дискусія, народжена першими його творами.
Виростала з кожним новим твором, набуваючи все більшу гостроту і
замалюючи нові більш широкі слої слухачів, музикантів, критиків. Людина
гігантської творчої сили, С.С. Прокоф’єв вмів в жорстоких суперечках
навколо його творів знаходити те справедливе, цінне. Що народжувалося в
цих суперечках, вмів тверезо і уважно прислухатися навіть до найменших
зауважень. С.С. Прокоф’єв ніколи не падав духом від гірких невдач, що
іноді траплялися на шляху, також не заспокоювався при шумних і
заслужених успіхах, що все більше і більше супроводжували його
творчість. Вимогливий до себе художник, він володів здібністю бачити,
відчувати недоліки в своїх творах і тому часто поряд з творами нової
музики працював над раніше написаними, і багато разів виконуваними
творами, відточуючи і добиваючись максимального вдосконалення.

Більше половини століття продовжувалась творча діяльність Прокоф’єва,
починаючи з дитячих, п’єсок 1902 року і завершуючи монументальними
творіннями останніх років життя. що свідчать про розмах і силу його
творчого генія. Творчість С.С.Прокоф’єва охопила всі жанри музичного
мистецтва. За сорок п’ять років своєї чудесної творчої діяльності він
написав більше сто тридцять ори……. Балет “Ромео і Джульєтта”, опера
“Війна і мир”, П’ятак, Шоста і Сьома симфонії назавжди увійшли в золотий
фонд музичної культури, і поряд з ними можна назвати ще не один десяток
творів з величезної спадщини Прокоф’єва, які звучать на концертних
естрадах, ставляться в оперних театрах, ввійшли в репертуар славетних
виконавців всього світу. У повному спису творів композитора не є забутим
жоден з музичних жанрів: сім опер, сім балетів, стільки, ж симфоній,
дев’ять інструментальних концертів і дев’ять фортепіанних сонат, кантати
ораторії, камерні ансамблі, близько сто двадцяти п’єс для фортепіано,
шістдесят пісень і романів, музика до кінофільмів та драматичних вистав.

Надзвичайний розмах творчої фантазії і композиторської майстерності. А
якими різноманітними є сюжети, тематика творчості. Прокоф’єв
захоплюється корифеями російської літератури: Пушкін, Толстой,
Достоєвський світової класики: Шекспір, Шерідан, Гоцун; письменників.
Особливе місце серед творів Прокоф’єва займає музика для дітей і про
дітей, в якій так привабливо розкрилася життєрадісна основа творчості
композитора, його устремління в майбутнє, віра в торжество світлих
ідеалів.

Як вже згадувалося, творчість Прокоф’єва не роздільно пов’язана з
музичним життям першої половини ХХ століття. Віддавши данину
різноманітним художнім течіям. Характерним для мистецтва перехідної
епохи: захоплення класицизмом ХVІІІ століття, ексцентрика, гротеск,
підвищена експресивність…, Прокоф’єв зумів зберегти свою
індивідуальність, виробити свій особливий стиль. З перших кроків
композиторської діяльності він прикував до себе увагу самобутністю
таланту, сміливим новаторством, темпераментом і плідним устремлінням
“рубатися попереду всіх”. Росте відчуття сучасності, яке завжди
відчувається в музиці Прокоф’єва, не допускало байдужого відношення,
викликаючи гарячі суперечки, гострі дискусії. В них композитор нерідко
знаходив те справедливе, цінне, що допомагало йому відшліфовувати свій
талант. Удосконалювати майстерність, і поряд з тим заперечував все, що
суперечило його естетичним твердженням.

Умови життя Прокоф’єва багато в чому сприяли його тісним контактам з
найбільш визначними явищами російської та зарубіжної культури почату ХХ
століття. В молоді роки він зустрічався зі І.Стравінським, в результатів
дещо відчув на собі вплив його ранніх балетів. Значним було спілкування
з талановитими французькими композиторам и: Ж.Ориком, А.Согек, Д. Мійо,
А.Онеггером, Ф.Пуленком, художниками П.Пікассо, А.Матіссом. Прокоф’єв
багато концертував з видатними музичними колективами Америки і Європи,
що також не могло не відбитися на формуванні його творчого образу. Але з
могутнього потоку життєвих та художніх вражень Прокоф’єв відібрав лише
те, що так чи інакше відповідало його живим новаторським устремлінням,
вірі в людину, в мистецтво здорове і цільне.

Повернення на батьківщину в середині 30-х років закріпило в ньому
устремління дому зики змістовної яскраво національної, здатної
відобразити велич епохи. Різноманітнішими і ширшими стали зв’язки з
російською класикою, традиціями Пілки, Мусорського, Бородіна. Це
відобразилось в розробці тем, сюжетів, створенні музичних образів.
Глибоке засвоєння та розвиток традицій Прокоф’єв співставляє зі всім тим
новим. Що почув в музичній сучасності. З тими новими засобами
виразності, які посилюють враження створених ним образів, роблять їх
емоційнішими. Яскравішими. Композиторський почерк Прокоф’єва настільки
індивідуальний, що його можна безпомилково оприділити в творах рідних
періодів, з перших же тактів відчути своєрідність строгої і одночасно
широко розспіваної мелодії, наполегливість ритміки. Сміливість
гармонічних зміщень. Різноманітна палітра виразових засобів Прокоф’єва.
Допитливий розум і чутливе серце великого художника допомогли йому
глибоко вникнути в оточуюче життя, осягнути різноманіття людських
відчуттів і характерів. З рівною художньою силою і впевненістю
затверджує він образи сумні і ніжно ліричні, ворожі настрої і героїчні,
такі, що випромінюють гумор, іскристу радість. Найбільший успіх, як
правило, супроводжував Прокоф’єва при зверненні до
програмно-зображальної або театральної музики, в якій найбільш органічно
проявлялась невід’ємна якість його творів: яскрава наглядність, єдність
внутрішньої та зовнішньої поведінки. Навіть в п’єсах, які не мають
назви, можна собі явити. Що саме надихало фантазію композитора. Не
випадково Прокоф’єва часто порівнюють з режисером, або живописцем, який
ненаситно впитує різноманітні враження життя. щоб потім абсолютно точно
відобразити їх засобами свого мистецтва.

А. Онеггер назвав Прокоф’єва “величною фігурою сучасної музики”.
Австрійським музикант Е.Реслінг писав: “Творчість Прокоф’єва, від
маленької фортепіанної п’єси до Сьомої симфонії, від пісні до ораторії,
і його опер і балетів настільки багатогранна і багата, що цього майстра
без будь-яких відговорок слід причислити до великих композиторі Рой
Гарріс приєднується до європейських колег: “Ми. Американці, бували на
прем’єрах його нових творів, вивчали і грали його сонати, камерні твори,
гевоти, марші. Ми дістали його пластинки, програвали їх в
консерваторіях, школах, університетах. І ми були єдності на рахунок
визнання за Прокоф’євим права числитися в самому першому ряді
композиторів ХХ століття.

Як уживаються в одній особливості художника композиторський талант з
мистецтвом інструментарії – в більшості різні сфери діяльності?
Вживаються. Як показує практика, важко. Все життя, як говорять свідчення
самих художників та їх сучасників, вони роздвоюються між двома
покликаннями і врешті вибирають істинне одне – приходить свій час, і
поєднувати творчість та виконавство не дозволяє ні час, ні бажання
цілком заглибитися в улюблену роботу, ні просто сили – фізичні і
духовні. Часом роздвоєння невмолимо переслідує весь творчий шлях.
Пригадується Густав Маллер, який відкрив багато великої музики як
диригент, але вимушений був писати свої твори ночами. Пригадується
геніальний піаніст Ференц Ліст, який так і не зміг зробити вибір,
вважаючи недостатнім свій композиторський талант – у всякому випадку в
порівнянні з таким гігантом, як його товариш Фридерік Шопен.

Думаю, я не помилюся. Якщо шлях Прокоф’єва назву гармонічним. Він
назавжди зберіг вірність грати свої твори сам. Прокоф’єв – піаніст,
виступаючи інтерпретатором власної музики. Відкрив всьому світу
Прокоф’єва – композитора: Він – родоначальник новаторського напряму в
фортепіанному виконавстві нинішнього століття. Для оволодіння всім
багатством творчого стилю композитора сучасним виконавцям, педагогам,
тим. Що навчаються необхідно знати принципи цього напрямку.

В надрах життя. звідки виростати великі події, вже хвилювалися
неспокійні сили, вже накопичувалася бурхлива енергія. Музика Прокоф’єва
була їх відображенням.

(Б.В.Асаф’єв).

Так, “Паганіні фортепіано”. І все ж він, як бачимо завжди надавав
перевагу творчості більше ніж виконавству. І кожне зіткнення з
прекрасною “чужою” музикою майже завжди давало поштовх до створення
власного твору. Новаторська діяльність композитора-піаніста виразилася
як в створенні нових виразових, можливостей в його фортепіанних творах,
так і в находженні засобів та прийомів для їх втілення.

Асаф’єв назвав творчість молодого Прокоф’єва “проривом в сучасність”,
творчістю, в якій “переважають зерна майбутнього. Невідомого нам
духовного прозріння”. Жагу життя, силу її динаміки і сили утверджував
Прокоф’єв в своїй музиці. Ця тематика стимулювала самобутнє перетворення
багатьох виразових засобів композиційної техніки.

Талант Прокоф’єва був дуже швидко помічений сучасниками. Йому дуже
пощастило. Дитинство його, як художника, пройшло щасливо. Обдарування
виявилося рано: “… Коли мати чекала появи моєї на світ, вона грала по
шість годин в день: майбутній митець формувався під музику”, – писав
С.С. Прокоф’єв. Його слава була завойована перш за все п’єсами для
фортепіано в його власному виконанні. Цей інструмент він облюбував з
дитинства і все життя використовував його для утвердження своїх
новаторських ідей. Впевнено, навіть демонстративно відмовляючись від
витонченої манери своїх попередників – Скрябіна і Бебюсеї, Прокоф’єв
часто використовував фортепіано для своїх трибунних, “ораторських”
виступів.

Зараз, слухаючи платівки з дорогоцінними записами Прокоф’єва – піаніста
враження залишаються дуже співзвучними. Що б не грав Сергій Сергійович –
свою музику, чи Скрябіна, Рахманінова, Мусорського його виховання
вирізняє звукова зібраність; натхнення лірика, ідеальне відчуття ритму,
при свобідних і пікантних rubato, витончена танцювальність, гостра
характерність, Широка динамічна шкала без сильних forte, схильність до
невимушеної зміни темпераментів без розбивки п’єси на частини.
Прокоф’єв-піаніст прекрасно відчуває тембр, легко перетворюючи той чи
інший регістр фортепіано в спецуніфічну оркестрову звучність. І якою б
не була складною фактура, чується, продуманою кожна нота, лінія – це
також підкреслює слух композитора. Що мислить партнерним багатоголоссям.
Яскраво образна манфа гри, вміння доносити свій задум до слухачів
викликали у аудиторії відповідну реакцію ентузіазму. А якщо слухач був
художником, то він міг відгукнутися і своєю творчістю. Виконуючи твори
композитора ми повинні опиратися на дані нам знання манери виконання
Прокоф’єва – піаніста. Адже музика Прокоф’єва живе. І не одне покоління
піаністів виховується на ній, завойовує вершини мистецтва. Так
наслідуються його піаністичні традиції. Прославились як виконавці творів
Прокоф’єва Святослав Ріхтер, Еміль Гілєльс, Микола Петров, Михайло
Плетньов, Женя Кісін. Майстер відходить, а його творіння підлягають
удосконаленню. Таким є закон мистецтва.

Генезис композиторського і піаністичного мистецтва більш за все
розкривається в природній якості Прокоф’єва, фундаменті його
художньо-естетичних принципів – динамізмі. Нова тематика його творів
“вирвана” з навколишньої дійсності, динаміка “оголошених” ритмів,
гострих гармоній оприділила тип прокоф’євського піанізму. Виконавський
стиль композитора суто інструментальний слід особливо підкреслити синтез
ритмічних, мелодичних, тембральних, гармонічних та інших засобів
виразності. Завдяки такому синтезу кожен піаніст зможе “розсунути” межі
фортепіанної звучності, к вже згадувалося, важливим виразовим засобом,
що передає дійсне начало прокоф’євських образів, – є ритмічна пульсація.
Оприділене, ясне биття мікродолей музичної тканини в одному, або
декількох її пластах розкриває задачу піаніста, продиктовану ритмікою
композиції – виявлення рівномірного по тривалості ритмічного “кістяка”
творів.

Торжество ритміки Прокоф’єва було б неможливим без акуентних сил і
розширення сфери їх діяльності. Високу активність акуентуації оприділила
рівномірна, багатопланова акуентність прокоф’євської музики.

Акценти Прокоф’єва виступають в ролі ціннішого, багато чинного засобу
управління ритмічною пульсацією і конкретизації образного змісту музик
. Наприклад чим і інтенсивніше акцентування. Тим “приземленішим” стає
характер руху, в протилежному випадку воно набуває “польотності”.
Різноманітними засобами акцентування: гучностями, фактурними,
регістровими, артикуляційними, агогічними піаніст вносить суттєвий
штрих в замальовку музичного образу і сприяє більш чіткій фіксації форми
твору.

Ритм відіграє у Прокоф’єва головну роль в піаністичному процесі
створення форми. В конструюванні цілого беруть участь і інші засоби
“звукотворчої волі” музиканта, так як його логіка тимчасового
розгортання музичної дії базується на глибокому обліку особливостей
композиційної будови творів.

Для мистецтва Прокоф’єва характерною є ідея цілісності, її практичний
перелом – в єдності форми, складові частини якої відрізняються в свою
чергу внутрішньою цілісністю. Автономність структурних одиниць твору –
одна з основних особливостей їх поєднання в масштабах цілісного, так я к
лише при цьому вони одержують свій завершений художній зміст.

Могутня владна енергія прокоф’євського ритму проявилась в своєрідності
його туше, для якого характерним є перевага різноманітних відриви стих
прийомів від gtaccatissimo g martellato), а також в характері
речетативно-рекламаційного групування з їх “відкритим” началом і
завершенням. Однак в тому, що піаніст протиставив злитій кантиленності
звучання інструментальну роздільність. Бачиться і дещо більше ніж лише
вплив виконавської ритміки.Художньо-естетична направленість
композиторського мистецтва Прокоф’єва – заперечення невиразності
зображення. Сентиментальної чуттєвості і утвердження строгої, поістині
класичної організованості думок і почуттів, поєднання прози і рангу
музичної поезії та інше – оприділила як ритмічну силу, так і напружений
удар і мовну виразність інтонаційної природи прокоф’євського піанізму.

В історії музичного мистецтва таке цікаве явище, як “пунктирне”
пояснення Прокоф’євим фортепіано, вираження мовної інтонації, трактовка
акустичних можливостей інструменту, перетворилася в засоби передачі
нових ідей музичної творчості нашого століття.

“Пунктирне” тлумачення фортепіанної звучності в виконавському мистецтві
Прокоф’єва дістало всестороннє, переконане вирішення. Роздільне туше
виступає як одна серед інших компонентів піаністичної мови, націлених на
вирішення серйозних новаторських задач.

“Природу покращують тим, що самою природою дано”. Ці шекспірівські слова
можна з повним право зробити епіграфом до всієї роботи Прокоф’єва над
розкриттям природи фортепіанного звуку. Про те, що він прагнув
перевтілити звучання роялю закладеними в його ж “пунктирній” природі.
Засобами, говорять фактурні особливості викладу власних творів, вказання
в нотному тексті штрихів. Педалізації та інше. Про це ж свідчать багато
численні висловлювання сучасників музиканта. І основне в цій думці
переконують нас наш власний досвід виконання прокоф’євських творів та
слухання їх на платівках.

“Роздільно звукова” палітра включає в себе велику різноманітність
фонічних нюансів і одночасно вражає багатством своїх тембрів. Замальовки
звукових “одиниць” сприяють посиленню смислової виразності інтонаційного
процесу. Мається на увазі графічність звуку та мовне фразування. Звідси
випливає і різноманітність в побудовах фраз.

Коротка фраза Прокоф’єва по своїй природі яскрава, дієва. Внутрішня
цілісність фрази досягається деталізованою артикуляцією та акцентуацією,
мінімальні прискорення (до змістового центру) і заповільнення (в
характері tenuto), темпові вичленення окремих фраз, а також особливість
фонічного порядку – ліпка фрази в одній звуковій “площин” і
акустично-коротка ритмічна педалізація.

Внутрішньо інтонаційні засоби виразності Прокоф’єва творять афористично
коротку фразу – думку, залишену зовнішнього захоплення, ефективної
розмальовки.

Зміна фонічного рівні частіше всього співпадає з моментами вводу нових
тематичних, фактурних або гармонічних розділів. Нерідко такі зміни
торкаються, наприклад лише одного з голосів.

Варто торкнутися і функції прокоф’євської педалі. Педаль зустрічається
частіше коротка, строго лімітна, аніж довга; вона здатна миттєво
наситити обер тоновими призвуками співзвуччя – вертикаль. Від неї багато
в чому залежить свіжіть звукових фарбів, їх чистота і оприділеність,
внутрішня наповненість. Ефективним є прийом прокоф’євській творчості
співставлення педальних побудов з суто без педальними, яким він
загострює контрастність “вогкого”, “м’язистого” звучання з звучанням
терико-сферним, “кристалічним”.

В об’ємі семи октав фортепіано поєднує в собі об’єм всього оркестру і
десяти людських пальчиків достатньо для втілення та відображення
гармоній, які в оркестрі можуть бути передані лише поєднанням багатьох
музикантів. Цитуючий вислів Фліста надзвичайно є близьким творчості
Прокоф’ва. Він продовжує і розвиває традицію симфонічної трактовки
фортепіано, але вже в своєму власному прокоф’євському ключі. Його
новації, в першу чергу, пов’язані з передачею ритмоінтонаційного і
тембрового багатства оркестру. На відміну від лістівської симфонічної
трактовки інструменту, прокоф’євська поєднує “концентроване повнозвуччя”
(спосіб al fresco) з досягненням різко окреслених контурів музичного
матеріалу творів (і по вертикалі і по горизонталі). Використовуючи
живописну термінологію можна сказати: прокоф’євське al fresco ввібрало
в себе елементи графіки.

Поряд з “графічним повнозвуччям” утверджується рівноправність всіх
регістрів інструменту. Чіткість, прозорість звукового колориту,
зіткнення звучать різних, часто крайніх регістрів, вібрація повітряного
простору, чи навпаки її розрядження, “спустошеність” – ось основні
особливості прокоф’євського “фортепіанного оркестру”.

Мистецтво новаторів завжди несподіване, воно вражає покоренням
непоборного. Це пошук правди в музиці, композиції. Виконавстві,
інтерпретації, саме ця основна скоринка творчості музиканта оприділяє
живий зв’язок прокоф’євського напряму з високими традиціями минулого. З
теперішнім життям і майбутнім світового музичного мистецтва.

Читаючи біографію Прокоф’єва я помітила. Що крайнощі в його музиці
страшенно турбувала сучасників, але поряд з цим їх заряджав його
оптимізм і молодша завзятість. Проте згодом на допомогу мені прийшов сам
композитор. Читаючи його спогади, я несподівано наштовхнулася на аналіз
основних шляхів, по яких розвивалася творчість Прокоф’єва. Такими є
“лінії творчості” композитора.

Перша – класична – бере свій початок в ранньому дитинстві, коли
Прокоф’єв слухав в виконанні матері сонати Бетховена.

Друга – новаторська. Вона іде від знаменитої зустрічі з Танєєвим, коли
той звернув увагу на “простенькі” гармонії юного композитора. Через
декілька років після влучного зауваження Танєєва “новизна” Прокоф’єва
вже звертала на себе увагу. До цієї лінії композитор вже відносить
відомі твори “Наваждение”, “Скіфську сюїту”. Назвавши цю лінію творчості
“новаторсько”, Прокоф’єв висловився. Мабуть, н зовсім вірно. Адже
новаторство – пошуки нових шляхів – може виражатися не лише в
ускладненні форми твору, але і в спрощенні її, якщо композитор ставить
собі таку ціль. Так що цю лінію швидше можна назвати “винахідницькою..”

Третю лінію – токатку, або моторну, що іде ймовірно, від “Токати
Шумана”. Яка справила якось на Прокоф’єва величезне враження, композитор
вважав найменш цінною.

Четверта лінія – лірична. Ось що про неї пише Прокоф’єв: “Спочатку вона
з’являється як лірико-споглядальна, часом не зовсім пов’язана з
мелодикою… Ця лінія залишалась непомітною, або ж її помічали заднім
числом. В ліриці мені на протязі довгого часу відмовляли зовсім і тому
вона розвивалася повільно. Зате в подальшому не звертав все більше та
більше на неї увагу”.

Отже, головного спочатку в Прокоф’єві не помітили, а може і не прагнули
помітити. А саме в цій ліричній лінії, як в дзеркалі, відобразився сам
Прокоф’єв. В цьому я ще більше переконалась, звернувши увагу на
походження всіх перелічених композитором ліній його творчості. Всі,
окрім ліричної, народжені в результаті сильних вражень дитинства і
одержали з роками більш. чи менш ґрунтовний розвиток, ліричність,
натомість, пробивалася з глибини душі.

“Прокоф’єв володіє даром свободи та легкості творчості. Він не надумує і
не труситься над кожною темою. Він їх кидає щедро, пригорщами. Йому
ніколи відшліфовувати, або випилювати їх. Та й навіщо? Йому важливо
утвердити свою бурхливу волю і висловити в музиці про бурхливу його
жагу життя, здорову, модну, що йде напролом, та ні перед чим не
зупиняється та не приклоняється. Прокоф’єв – буям, але його буйство –
радісне та заразне” – ось так писав про творчість Прокоф’єва в ті далекі
роки В.Асаф’єв.

(Закінчення) У Восьмій сонаті з особливою силою виразилися нові
тенденції у фортепіанній творчості Прокоф’єва. Зокрема, багатогранність
образів та їх драматизація. Поглиблення т монументалізація прийомів
розвитку. Симфонічність викладу.

Абсолютно новим для прокоф’євсього сонатного письма являється і
лірико-психологічне, інтелектуально-напружене повільне начало Восьмої
сонати, що говорить про внутрішнє, можна сказати, філософське
відображення епічних образів в його крупних фортепіанних творах. Не лише
дія, але і одночасне сконцентроване роздумування стають сферою інтересів
композитора. Незвичною є і широта тематизму і її регістровий діапазон.
Такі прийоми образного втілення характеризують могутню ліричну течію в
творчих думках композитора.

В Восьмій сонаті неважко побачити посилення та подвоєння національних
нюансів музичної мови Прокоф’єва, поглиблення процесу творчого
преосмислення традицій російської класики, особливо це помітно в
пройомах інтонування.

Восьма соната – це три частинний цикл, в якому на середню частину
припадає найважливіше значення “відводу” від головної лінії розвитку.

Шоста, Сьома та Восьма сонати є одним із кращих, якщо не найкращими
прокоф’євськими досягненнями в сфері фортепіанної творчості. В них
композитор до кінця відкрив природу свого генія. Свого таланту. Йому
вдалося синтезувати динамізм, яскравість, ритмічну гостроту з
лінеарністю, витончненою хромати кою, прозорою фактурою. Композитор,
поряд з цим, перевів в нове русло традиційні риси своєї творчості,
фортепіанного стилю, підпорядкував їх цілям втілення загально-значних
ідей та образів.

Я підхожу до епілогу довгого та складного шляху Прокоф’єва –
фортепіанного композитора. Позаду залишилися грози юності, роздумів та
пошуків, досягнення зрілості. На зміну їх з’являється мрійливість,
м’який гумор. Задушевна пісенність, і у сонтатинності – це вже зовсім
нова простота, яку неможливо сконструювати, яку породжує ясне розуміння
творчих задач, близькість до витоку музичної мови, високе, десятиліттями
шліфована майстерність.

Останній фортепіанний твір Прокоф’єва – Дев’ята соната До-мажор. Ор.
103. Присвячена С.Т. Різтер. Вона була завершена 1947 року.

А в мене є дещо цікаве для вас, – сказав якось Прокоф’єв Ріхтер показав
йому частинки Дев’ятої сонати. – Це буде ваша соната… Пише не думайте,
що це буде на ефект… Не для того, щоб дивувати Великий зал”.

Виконавець Дев’ятої сонати С.Прокоф’єва повинен подолати немало
прихованих, особливих лише для неї наявних труднощів. Світла,
інтимно-камерна по характеру, вона носить в собі н одразу роздільні
багатства. Ця Соната позбавлена, яких би то не було зовнішніх ефектів,
вона дорогоцінна чистотою та відвертістю, в якій проявляється і сам
авторський задум.

…Чим більше її слухаєш, тим більше її любиш і підкоряєшся її силі. Тим
довершенішою вона здається.

Після бурхливої монументальної епопеї сонатної тріади інтимно-лірична,
світла та прозора по фактурі Дев’ята соната, зі властивими їй рисами
камерної Сонатинності, здається дещо несподіваною. Пісенно-мелодичне
начало тут явно переважає над ритмічно-моторним, м’якість над
жорстокістю.

Щоб зрозуміти витоки задуму Дев’ятої сонати, необхідно пригадати два
напрями в ліричній творчості Прокоф’єва: усміхнені дитячі образи з їх
чистотою, відвертістю, щирістю, наївною безпосередністю, і також
відповідні образи інструментальної музики Прокоф’єва. Синтез цих двох
ліній привів автора в кінці його творчого шляху до надзвичайного
ліризму, зображеною у Дев’ятій сонаті. Типовими тут є гармонічна
врівноваженість стилю та мови, глибинна перспективність, що прийшла на
зміну драматичним зіткненням. Монументальність та дієвість змінилася
філософським спогляданням, поезією роздумів, сонячним світлом мрій.
Ароматом весняного цвітіння та оновлення, запахом ранку та дитинства.

В сонаті немає фіксованої програми, але, очевидно, – це прозова, лірична
поема про юність, про яку розповідає мудрий. З великим досвідом
художник. В його розповіді немає суму та печалі.

Світ прекрасний, юність – це ранок весняного оновлення, – таким є
підтекст Дев’ятої сонати. Тут поєднуються класичні та романтичні риси.
Тому, не дивно, що соната викликає асоціації на те з піднесеною
брамсівською, не те з поетичною мендальсонівською лірикою; класицизму та
елементи романтичної безпосередності, щирості, довірливості. Це “середні
думки”.

Розглядаючи характерність всього сонатного письма та вникаючи у
концепцію кожного твору зокрема, знову переконуюсь, що мрію про
прекрасне майбутнє, про юнацьку віру в це майбутнє Прокоф’єв проніс
через весь свій творчий шлях, до кінця. Це одна із основних на
найважливіших основі його оптимізму та класичності. Опора всієї його
музичної естетики, краси. Саме це надає його сонатам якийсь особливо
свіжий, своєрідний колорит.

Вивчення прокоф’євської системи творчої роботи дозволяє глибше осягнути
і яскраву індивідуальність композитора, і велич досягне них ним творчих
результатів. Складний та багатогранний є образ чудесного художника, в
музиці якого постійно звучить безпосередність почуттів, проникнена
мудрістю великого майстра.

В ньому – сила розуму композитора і тепло його серця, глибока любов та
щедрість його думок, краса його мелодій, витонченість гармоній, логіка
форм, виразність ритмів. В ньому – лірика і епос, героїка та гумор,
історизм та інтимність.

В ньому – весь без залишу гені художника, що тримає руку на серці свого
століття. Творчість С.Прокоф’єва – явище світової величі, про що
свідчить величезна популярність його творів як у нашій країні так і за
кордоном.

Музика композитора живе. І не одне покоління музикантів виховується на
ній, завойовує вершини майстерності. Майстер відходить, а його творіння
підлягають удосконаленню. На його музиці виросло ціле покоління видатних
виконавців опер та балетів, симфонічної, камерно-інструментальної,
вокальної та фортепіанної музики.

Творчість С.Прокоф’єва склала цілу епоху в світовій музичній культурі ХХ
століття. Більша частина його творів належить світовій культурній
скарбниці. Вісім опер, сім балетів, сім симфоній. Інструментальні
концерти, ораторія, кантати, камерно-інструментальні ансамблі, дев’ять
фортепіанних сонат та багато інших творів носять широку популярність,
здійснюючи величезний вплив на багатьох композиторів.

Тісно пов’язана з традиціями, творчість Прокоф’єва розсунула межі
музичного мистецтва в області мови, змісту, образів та засобів
виразності. Це передове та новаторське явище сучасної епохи.

В наш час С.Прокоф’єв – визнаний класик ХХ століття. Його музика – не
лише знамення часу, але й найбагатше джерело майбутнього розвитку
музичної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

С. Прокоф’єв – “Автобіографія”;

С. Прокоф’єв – “Дитинство”;

В.Блок – “Метод творчої роботи С. Прокоф’єва”.

В.Нельсон – “Фортепіанна творчість і піанізм Прокоф’єва”.

Л.Ракель “Фортепіанна творчість Прокоф’єва”.

Т.Євсєєва “Творіть С.С. Прокоф’єва-піаніста”

Т.А. Гайдамович – “Музичне виконавство та педагогіка” (збірник статей).

Л.Данько – “Сергій Сергійович Прокоф’єв”.

Я.Міль штейн – “Статті, нариси, дослідження”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020