Реферат на тему:
Гердани та силянки – кольорові гами, ношення.
Кольорові гами
Загалом гуцульським силянкам і ґерданам характерні композиції з дрібними
елементами орнаменту, що зумовлюється також дрібним бісером.
Найпоширенішим мотивом прикрас з бісеру ромб з видовженими сторонами та
контурами, гладенькими або розробленими виступами – “Ріжками”, малими
ромбиками – “головками”. Площа ромбів заповнюється перехрестям,
ромбиками, цяточками. Мотивом прикрас з бісеру є також трикутник з
ріжками на вершинах, звернений поперемінно то вгору, то вниз, видовжений
прямокутник (скриньковий”) та ін. Основні мотиви – ромби –
відмежовуються розділовими елементами у вигляді перехресть та
трикутників. Узори компонуються з фоном або без нього. Іноді
збагачується яз двох сторін по довжині або тільки внизу ламаною лінією –
“кривулькою”, обводячи білою або ж чорною смужкою. Внизу завершуються
тороками різної довжини.
Геометричний орнамент, що виник в давнину – це своєрідні умовні знаки,
за допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття. Так,
горизонтальна лінія означала землю; хвиляста – воду, вогонь – у вигляді
хреста; ромб, коло або квадрат символізує сонце і т.д.
Кольорова гама силянок та герданів основана переважно на насичених
дзвінках кольорах. Гуцули віддають перевагу яскравим, насиченим барвам,
мов перенесених з лісів, полонин, потоків та водограїв. Характерно те,
що за наявності етнографічної стильової спільності в кожному селі,
сформувались свої гармонії барв. Спостерігаючись своєрідні місцеві
художні особливості окремих сіл – улюблені кольори, мотиви, форми,
техніки. В орнаментах бісерних прикрас використовують різні відтінки
червоно кольору, який являється оберегом. Майже в кожному селі в малюнки
додають сині та фіолетові відтінки. Часто використовується білий колір,
як тло, або світлий акцент в орнаменті, щоб підкреслити свіжість
колориту. Важливе значення має фон, який визначає характер узору, його
кольорове звучання, він різний у різних селах.
Давайте, познайомимось з цими витворами мистецтва районів і сіл
Івано-Франківської області і частково Буковини. Широкі, багаті силянки з
рідким ажуром, де переважають темні кольори, фіолетово-сині, які
нагадують красу карпатської ночі, характерні особливо для сіл
Верховинського району.
Косівщина – тло старовинних герданів нанизували з білого бісеру, який
підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок,
хрестиків, тощо. Чіткістю композицій досить великих мотивів, розміщених
на відповідному фоні, відзначаються бісерні прикраси сіл: Річка,
Вербовець, Косівського району. Блакитні кольори трапляються в прикрасах
с. Шешори, яке славиться своїми водопадами – “гуками”, також подібна
гама кольорів в селах Прокурава, Брустури. У Верхньому Березові ґердани
і силянки темніші, чорнобривіші.
Дещо відмінний характер прикрас с. Космач. Вони відзначаються ювелірним
виконанням, візерунки компонуються з малих ромбів, дрібненьких цяточок,
які закривають все тло. В кольоровій гамі переважають відтінки жовтого,
в які вплітаються білі акценти та зелені, червоні ясні, темні, блакитні
– усі барви золотої осені.
Прикраси Снятинського району характеризуються поєднанням білого,
жовтого, зеленого та блакитного кольорів.
Буковина – буяння зеленого рослинного орнаменту.
Як носили
Носили прикраси і в будень і в свято. Вузенькі силянки або коротенькі
ґердани щільно пов’язували на шию. Носили їх не лише молодь, а й літні
жінки. На свято вдягали силянки ширші, багатші часом по дві-три різних
кольорів і узорів, поєднували їх із кількома разками скляного намиста,
коралів, згардами.
В селах Річка, Яворів, Соколівка, Брустури, Прокурава, Шешори
Косівського району, під вузеньку силянку на шию одягали широку “решітку”
торочки якої звисали на груди.
Дівчата іноді пов’язували герданом голову замість стрічки. Силянка на
шиї, короткий вузький гердан на чолі, а іноді навіть дві смужки
оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях. Чим багатша
дівчина, тим багатші прикраси.
Вироби з бісеру використовували і в чоловічому одязі. Невеликі
“висьорки” прямокутної або круглої форми пришивали з лівого боку на
кептарі. Виготовляли також підвіски до кишенькових годинників, чоловічі
краватки, прикраси до чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на
дротик або на кінське волосся.
Типовим декором сорочок є бісерні зав’язки (“вущінки”, “китички”,
“кутасики”) де шнурок з бісеру завершується однією великою або двома
чотирма меншими кульками, обшитими лелітками і пацьорками. У с. Космач
ґердани (“висьорки”) і зараз прикрашають чоловічі весільні капелюхи.
Мої Карпати, мій казковий світе, що протягнувся вдовж Черемоша й Прута.
Цей край народив багато талановитих людей: письменників, художників,
вчених, а ще, він славиться народним мистецтвом – як ніякий інший.
Тут цінують духовні традиції, народні звичаї. Можна сказати, що жителі
Карпат являються оберегом усієї нації. Дітей змалку привчають до
народного мистецтва, яке передається з покоління в покоління. Всі кращі
надбання національної культури, що були виплекані протягом століть
передаються нащадкам. Адже традиційна етнокультурна інформація може
зберігатися тільки передаючись від прабатьків до батьків, а відтак до
дітей та онуків. Збереження традицій зовсім не означає нехтування
сьогоденням. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та
історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє.
Народившись в цьому мальовничому краї не можливо бути байдужим до краси
природи і людей, які створюють неповторну красу своїми руками. Змалку
мене чарували і вабили вироби народних майстрів, а саме гуцульська
вишивка. Ще дуже малою, я навчилася вишивати. А трохи згодом, освоїла
техніку вишивання – хрестом, низинкою, гладдю.
Одного разу мені до рук потрапила мамина силянка з бісеру, вона мене
просто зачарувала. З того часу мені дуже захотілося навчитись робити
такі чудові вироби. Дрібненькі пацьорки переливались кольоровими барвами
і вабили немов чарівні. З кожним днем зростав інтерес д осилянок,
герданів і інших виробів з бісеру. Я не змогла заспокоїтись, поки моя
мати не навчила мене плести силянку. Поступово, я вивчила майже всі види
бісероплетіння, а також ткання бісером. Це захоплення витіснило вишивку
на другий план.
Дитинство минало. Волею долі я покинула свій рідний край. Але в моїй
душі завжди жили: рідні пісні, вишивка, прекрасний гуцульський край, і
звичайно бісер – краплі весняного дощу, що увібрали барви веселки.
З 1990 р. мистецтво компонування бісерних прикрас відкрило в мені
бачення всесвіту в більш яскравих кольорах. В мене виникло величезне
бажання продовжити давні традиції Карпатського краю – виготовлення
прикрас з бісеру – цінного надбання народної культури і мистецтва. Моїми
дослідженнями хочу сприяти більш глибокому розумінню суті національної
традиції усього етнічного регіону. Показати їх практичне використання та
інтерпретації при створенні сучасних зразків прикрас. Знаю, що це
мистецтво – живе у Карпатах здавна, воно стало невід’ємною часткою
поетики і колориту краю.
Звідки ж потрапило це диво до Західної України, вірніше в Карпати? Де й
проросло на ґрунті поетичної вдачі народу.
Заглянувши до історії узнаємо, що Батьківщиною бісеру був Стародавній
Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років
тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучу
перлинки (які по-арабському називалися “бусра” – “бусер”) мали дуже
ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів,
а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси
потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут
бісерне гаптування розквітло в ХІІІ ст. А згодом бісер почала
виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул “столиці
скла”. В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх
вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке
дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру
розквітло в ХV ст. А в ХVІ- ХVІІІ ст. бісер почали виготовляти в Чехії,
котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку
виробництво бісеру досягло в першій половині ХІХ ст. коли завдяки
конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших
форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.
Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і
Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його
наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії,
та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він
вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі
для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й
рясна до головних уборів, виготовляли грудзики й сережки, ним вишивали.
За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш
золотого шитва. Згодом, можна сказати, ювелірним рукоділлям почали
захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо
встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з
бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви.
Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з
різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків
та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру
використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий
бісер. На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст. (Музей
народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.Бобринського м.
Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було
плетіння – нанизування – силяння бісеру на волосінь (волос із кінського
хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й
походить – “силянка”).
Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення “оберегів”.
Яскраві бісерні мережива вважаються носіями магічних сил. Навіть зле око
зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. Тож не диво, що за
цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами й “легкою рукою”,
передаючи тепло своєї енергії на чутливе бісерне зерно, а через нього –
на інших людей.
Майстерно, зі смаком виготовлені вироби незмінно викликають захоплення,
вражають оригінальністю форм та кольорових сполучень. З бісеру плетуть і
тчуть сумочки і гаманці, декоративні наволочки для подушок і
підстаканники, серветки, картини, чохли для окулярів. Бісером
прикрашають полотняні сорочки і головні убори, керсети й кептарі. І,
звичайно, його широко використовують для виготовлення таких жіночих
прикрас, як комірці, ґердани, пояси, брошки, кулони, сережки тощо.
Сучасні прийоми нанизування бісеру дбайливо збережені традиції
старовинного народного мистецтва, нині майстерно доповнені новими
формами й узорами. Адже дуже важко відмовитися від такої багатої
спадщини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
