.

Художня кераміка Коломийщини (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
672 7300
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Художня кераміка Коломийщини

ПЛАН

І. Вступ

Кераміка як вид ДПМ.

Художні особливості, матеріал і техніка виконання.

ІІ. Коломия – центр гончарства.

ІІІ. Школа гончарна (ШГ)

Заснування ШГ.

Учні та випускники школи.

Участь ШГ у всесвітніх виставках.

ІV. Майстри сучасності Коломийщини.

Родина Кахнікевичів.

Випускники Косівскього техніку народних художніх промислів.

V. Використана література.

VІ. Додатки.

Кераміка як вид ДПМ.

Народна кераміка — старовинний здобуток культури, який був одним з
поширених способів використання природних багатств. Багатовіковий досвід
перетворення сирого матеріалу у вжиткові і художні речі передавався з
покоління в покоління. В гончарних виробах, створених руками окремих
майстрів, втілені і відображені уподобання народу. Професійні навики
художні прийоми поколінь майстрів стали традицією.

Розвиток народної кераміки був тісно зв’язаний з суспільно-економічними
умовами життя населення. Виготовлення керамічних виробів зосереджувалось
в районах, багатих на поклади високоякісних гончарських глин.
Розвинувшись в процесі примітивного виробництва побутових речей, народна
кераміка в умовах натурального господарства у своїх кращих зразках
відобразила важливі сторони життя, культури і побуту народу, його творчі
здібності та естетичні уподобання. Характерно, що у формах і орнаменті
народної кераміки поєднувались форми і орнамент суміжних галузей
мистецтва — художнього скла, дерева, металу тощо. Кожному художньому
виробу народні майстри надавали таких форм, які відбивали народне
розуміння доцільності і краси, в яких проявились національні традиції,
що склались і існували протягом століть.

Справжнім творцем мистецтва завжди був народ. Основоположником всякого
мистецтва, за висловом О. М. Горького, були «гончарі, ковалі, ткачі,
каменярі, теслярі, зброярі, малярі, кравці, взагалі ремісники, люди, чиї
художньо виконані речі радують наші очі і прикрашають музеї».

Українська народна кераміка розвивалася в тісному взаємозв’язку з
керамікою інших слов’янських народів. У кращих її формах і орнаментах
знайшла відображення боротьба народу за своє соціальне і національне
визволення. Українська народна кераміка є цінною культурною спадщиною,
яку треба вивчити і кращі прогресивні елементи і традиції якої повинні
бути використані в радянському декоративно-прикладному мистецтві.
Розглядати та оцінювати традиції необхідно з точки зору того, інтересам
якого класу вони служили, бо в класовому суспільстві національні
традиції мають класовий характер.

Художні особливості, матеріал і техніка виконання.

Обробка глини почалася в неоліті, про що свідчать фрагменти виробів, що
зустрічаються на стоянках, поселеннях, городищах та могильниках того
часу. Пам’ятки керамічних виробів столітньої, а то й тисячолітньої
давності, що збереглися в З’Шлі, у комплексі інших археологічних
пам’яток є важливим історичним джерелом для пізнання і вивчення культури
і побуту населення. Вони становлять важливий матеріал для обгрунтування
різних наукових висновків і є показником культурного рівня племен і
народів, показником піднесення і занепаду їх культури в певних
суспільно-економічних формаціях.

Виготовлення глиняного посуду виникло з обмазування плетених або
дерев’яних посудин глиною, щоб зробити їх вогнетривкими. При
цьому скоро знайшли, що формована глина служить для цієї мети і без
внутрішньої посудини.

Основним видом декорування посуду є підполивний розпис, для якого
вживаються підполивні керамічні фарби або розчини солей і барвних
оксидів металів. Спосіб підполивного розпису полягає в тому, що після
першого випалювання сирівки (разівки) посуд розписують, після чого
вкривають його поливою і випалюють вдруге.

Керамічні підполивні фарби — це неорганічні фарби, змішані з
вогнетривкими оксидами або солями деяких металів. Найчастіше народні
гончарі вживають для цього різноколірні земляні глини: лімонітову глинку
(«червень», «охра», «охра»), каолін («побілка», «побіл», «фаянсова
глина»), болотну руду («рудка», «чорна земля»), а також дві фарби з
металу— «ковальську циндру» (відходи при куванні заліза) і «мідянку»,
«зелень» (мідь). Червень дає червоний колір, побілка — білий, рудка —
чорний, ковальська циндра — чорний, мідянка — зелений. Земляні фарби
мололи на жорнах.

Найдавнішою фарбою для розпису глиняних виробів є охра. її вживали
гончарі вже в часи трипільської культури. В повідомленнях про розкопки
так званих трипільських площадок не раз згадується про знахідки охри,
якою трипільці розмальовували свій посуд і. мабуть, житло.

Простий посуд гончарі розписують за допомогою квачика (пензлика) в
курячого пір’я або ганчірки, дерев’яним ножем, краєм якого роблять
гравірований («ритий») орнамент.

Фон розпису майже скрізь народні гончарі покривали коричневою або білою,
рідше зеленою фарбою. Розпис найчастіше виконували білою, коричневою,
зеленою, рідше чорною (східні області України) фарбами.

Розписаний і поливаний посуд випалюють двічі, після чого розсортовують
його. Після охолодження при легкому постукуванні посуд повинен давати
чистий дзвінкий звук, якщо він «хрипить», то в ньому є тріщини. Гончарі
лічили свої вироби на сотні, десятки, копи та штуки.

ІІ. Коломия – центр гончарства.

Гончарство на Коломийщині розвивалося з давніх давен. Його розвиткові
сприяла наявність багатих покладів високоякісних гончарських глин. Уже в
XVI столітті Коломия вважалася визначним гончарським центром. 1627 року
в Коломиї працювало 7 майстрів, а в 1661 році — королівським указом було
затверджено цех генчарів. Коломийські гончарі того часу виготовляли
посуд, кахлі для облицювання печей,; котрі збували на буковинських! на
молдавських ринках. Уже в XVIII столітті коломийські гончарі
застосовували підполивний розпис.

Незважаючи на подібність до косівської, коломийська кераміка мала свої
чітко виражені: особливості: тут частіше застосовувався ріжковий розпис,
своєрідним було трактування орнаментальних мотивів і сюжетних сценок.

Художнім виробам характерні стилізовані рослинні та геометричні мотиви:
листочки, галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії,
розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному
тлі, або біло-зеленими фарбами на темному тлі. Композиція творів
проста, складалася з невеликої кількості мотивів, легко розташованих на
поверхні виробу.

У другій половині XIX століття коломийське генчарство сягнуло високого
рівня розвитку, вироби гончарів продавалися далеко за межами краю,
користувалися великим успіхом на різних виставках.

У кінці XIX століття коломийське гончарство занепало. Якщо 1875 року
було 200 гончарів,

1897-47, а 1901 року – лише 30 і то приневолених перекупниками.

ІІІ. Школа гончарна (ШГ)

Державна (від!886 — крайова) гончарна школа. Заснована 7 грудня, а
відкрита 14 грудня 1875. Від 1893 містилася у спеціально збудованому
приміщенні (архітектор Висксвич) па теперішній вул. М. Верещинського,
59. Уряд виділив з бюджету 4000 кор. па придбання необхідного обладнання
для ШГ і доручив к-кій владі підшукати відповідне приміщення для нового
навчального закладу. Перший керівник і вчитель школи (1875-81) Г. Бехер
з м. Відня ігнорував традиції гуцульського гончарства, використовуючи
західноєвропейські гончарні форми, зразки орнаментики та ін. Наступним
управителем ШГ (1881-83) був архітектор Т. Сікорський, який
використовував як матеріал місцеву глину, а в оздобі виробів не цурався
місцевих мотивів. Основою кожної композиції, особливо на мисках,
тарелях, збанках, декоративних виробах, служили переважно прості
геометричні схеми, до яких учні вплітали рослинні й зрідка анімалістичні
мотиви. Людські постаті й архітектурні мотиви траплялися не часто. Т.
Сікорський вимагав від учнів знань основ декоративного мистецтва різних
часів і народів. Коли керівник розрахувався з ШГ, то уряд відповідним
документом за ч. 8571 від 10 травня 1883 закрив державну ШГ, погодившись
передати устаткування школи па баланс крайової влади. Після різних
неузгоджень між центром і краєм міська влада доручила к-кому гончареві
К. Славінському охороняти ШГ з її майном, а той своїм коштом навчав
майбутніх гончарів у школі.

Першого травня 1о8о крановий уряд таки перетворює к-ку ШГ на крайову і
призначає її керівником (1886-90) викладача образотворчого мистецтва Кґ
В. Крицінського. Він водночас і викладав рисунок, а Кароль і Тадеі
Славінські навчали точення, формований та випалювання гончарних виробів.
Новий дир. звертає увагу як н; професійну майстерність учнів, так і
на їхній загально освітній рівень, вдається до традиційних гуцульським
орнаментів і місцевих мотивів. У цей період НІГ досягла свого
найбільшого розквіту, а число учнів досягло 601 Для поліпшення
методичного та наукового рівня цього навчального закладу створили
спеціальний комітет.

В. Крицінський, мотивуючи свій рішенець тим, що зросли обов’язки дир. і
він не може одночасно справлятися з обов’язками у Кґ і в ШГ. Новим дир.
(1890-1914) призначили хіміка-технолога зі спеціальною освітою кераміка
О. Клімашевського. Тоді ж учителем рисунку, став працювати відомий маляр
С. Дачинський, вчителем кахлярства, поливання і випалювання — С.
Скрипничув вчителем точення і формованім — А. Коструб’як. До програми
навчання внесено такі предмети, як хімія, керамічна технологія,
арифметика, книжкова, промислова і купецька справи, кахлярство, кладення
печей. Відтоді й з’являються в к-ких оселях гарні, різні за формою
орнаментами білі кахляні печі. Значно розширено програму декоративного
малювання, малювання з натури, працю над композицією, вивчення барвників
і технологію х вживання. Водночас розширено шкільне приміщення
(1891-92), придбано нове обладнання для випалювання Шробів. За
наполяганням С. Дачинського значно спрощена шкала розпису кахель і
посуду (зведено до застосування переважно зелених і жовтих тонів при
темно-брунатних контурах рисунку). На виробах учнів того періоду бачимо
всі можливі мотиви і побутові сцени, що їх вживали відомі нар майстри.
Вперше за історію ШГ її дир.. О.Клімашевський поїхав у наукове
відрядження до Австрії, Угорщини й Німеччини вивчати досвід виготовлення
керамічних виробів на відомих керамічних ф-ках та в гончарних школах.
Наслідком такої подорожі стало введення в ШГ навчального курсу для
випалювання дренажних рурок і дахівки, а також розпочато курс для
гончарів і челядників.

Від 1894 вчителем рисунку коротко стає архітектор Л. Бехер. але скоро
його замінив Д. Кжичковськніі. Змінювалася і навчальна програма, яку
тяжко було опанувати. У 1894 ввели новий предмет моделювання, який вів
знаний у Галичині фахівець 3. Дзбанський, а наступного року його замінив
скульптор К. Лущевськнй. У 1896 ШГ отримала новий статут, відповідно до
якого при школі організовано вечірні та недільні курси для гончарів
старшого віку. Створено також 3 відділи: заводова школа з цілоденним
навчанням та 3-літнім курсом; челядничо-майстерський; стрихарський курс
для майстрів цеголень, ф-к дренажних рурок і дахівок з цілоденним
навчанням і 1-3-місячшІми курсами; недільні й вечірні курси для
челядників, гончарів і кахлярів з вечірнім навчанням двічі на тиждень і
денним щонеділі.

У 1899 ШГ опанувала техніку майоліки, яку доти ніхто з Галичині не
застосовував. Сам дир. школи О. Клімашевський читав учням
спеціальний курс, ілюструючи його відповідними матеріалами. К-ку
майоліку виготовляли відливною, тобто рідку масу кольорової глини
наливали у форми, а відтак при гемпературі 1100-1500° вироби
випалювали в спеціальній печі-муфті.

(До ШГ приймали дітей, яким виповнилося 13 років, яті закінчили пар.
школу з добрими оцінками та фізично надавалися до ремісничої справи.
Термін навчання — З роки. При навчальному закладі був інтернат, в якому
за помірну плату утримували бідніших учнів. К-ть учнів хиталася від 3-х
до 50-ох, хоч не було там жодної сільської дитини з К-ни. У 1898 ШГ
закінчили тільки 3 учні, в 1899 – 3 учні, 1900 – 3 учні, 1901 – 3 учні,
1902 – 5 учнів, 1903 – 3 учні, а 1903/04 н. р. третього курсу взагалі не
було. У 1910/11 н. р. в ШГ набували знань 27 учнів. До Першої світової
війни освіту в ШГ отримало 340 осіб, або 70% тих учнів, що навчалися в
ній.

А 1900-го року на Світовій виставці в м. Парижі (Франція) ТТГГ
експонувала свої дві великі золочені вази, таці, тарелі, збанки, чаші та
ін. вироби, оздоблені гуцульським орнаментом, за що отримала срібну
медаль. Високо поцінували творчість к-ких гончарів і на Політехнічній
виставці у м. Львові (1902), на яку вони подали майоліку, декоровану
орнаментом у стилі модерн. Серед випускників ШГ такі відомі укр.
гончарі, як брати Білоскурські, П. Кошак, К. Санойца, С. Патковський, М.
Рощиб’юк, Г. Цвілик та ін. При ШГ був музей гончарних виробів. Тепер
вироби учнів ШГ зберігаються в КМНМГП, а приміщення ШГ заселяють
власники-коломийці.

Участь школи гончарної у всесвітніх виставках

Велику роль у всеохопному поширенні українських народних традицій на
професійне мистецтво Галичини кінця XIX століття відіграла Всесвітня
виставка у Парижі 1900 року.

Український відділ галицького павільйону став першою репрезентацією
українського мистецького стилю. Тут були представлені майже всі галузі
художнього виробництва в єдиному комплексі: металеві вироби, кераміка,
меблі.

Найповніше було представлено керамічне професійне мистецтво,
репрезентоване Коломийською гончарною школою, керамічною
станцією у Львові та підприємствами Івана Левинського, Коломийські
майстри виставили майолікову вазу-амфору, миску й тарелі із
зображенням гуцула та гуцулки.

У польському відділі виставки було представлено українську народну
кераміку, серед якої виділялися вироби Олекси Бахматюка з Косова. Твори
Коломийської гончарної школи було нагороджено дипломом (фонди
Коломийського музею Гуцульщини та Покуття).

З 1900 року в мистецтво Галичини увійшов новий європейський стиль,
відомий під назвою «сецесія». Дуже відчутні ці впливи у 1900—07 роках —
так звана гуцульська сецесія.

У 90-х роках XIX століття в Галичині для архітектурної оздоби будинків
використовували плитки з орнаментальними народними мотивами. Важливими
осередками виготовлення облицювальної плитки та панно була Коломийська
гончарна школа, що орієнтувалася в основному на гуцульські орнаментальні
традиції та керамічна станція при Львівській політехніці.

Одним із перших, хто використав національний колорит в орнаментиці
облицювальної плитки, був Ю. Лебіщак (1873 1927). За основу рисункових
композицій ним взято елементи народних українських Орнаментів — ромби,
хрести, стилізоване колосся пшениці, соняшник, мотиви вишивки, виконані
в коричневих, жовтих, зелених та білих кольорах.

1901 року Товариство керамічних закладів «Дзевульський і Ланге» у
Варшаві оголосило міжнародний конкурс для художників Російської імперії
та інших словенських країв на створення візерунків для керамічних
плиток.

У Варшаву було надіслано 129 праць з Польщі. Росії, Галичині, Австрії.
Жюрі відзначило працю, виконану за українськими мотивами, під назвою
«Коломия».

1904 року на виставці мод у Відні виставкові зали було прикрашено
виробами гончарної школи в Коломиї.

На початку XX століття в Зноймі (Німеччина) було відкрито cпеціальну
фабрику, що займалася виготовленням продукції “під Коломийщину”.

Родина Кахнікевичів.

Тернистий шлях пройшло коломийське гончарство протягом своєї історії —
то занепадало, то відраджувалося знову.

Вагоме місце у продовженні та розвитку традицій народної КОЛОА.ИЙСЬКОЇ
кераміки займає творчість родини Кахнікевичів — батька Василя і двох
його дочок — Надії та Марії.

Майже сім десятиліть Василь Кахнікевич присвятив улюбленій спразі. Його
творча біографія нерозривно пов’язана з періодом відновлення
коломийського гончарства.

Народився Василь Кахнікевич, січня 1917 року в Коломиї, Е добре знаній
гончарській р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020