.

Проблеми забезпечення вищої технічної школи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
239 1381
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми забезпечення вищої технічної школи

навчальною літературою (20 – 30-ті рр. ХХ ст.)

Приєднання до Болонського процесу на фоні євроінтеграційних прагнень
сучасної України ставить ряд конкретних завдань реформування навчального
процесу у вищій технічній школі. Так, одним з головних завдань є
переорієнтація навчального процесу на самостійне навчання студентів. З
огляду на це ключового значення набуває забезпечення студентів якісною
навчальною літературою.

Ця проблема була актуальною у всі часи, оскільки книга була і
залишається головним джерелом знань і засобом формування свідомості тих,
хто навчається. Особливо гостро проблема підручника постала у 20 – 30-ті
рр. ХХ ст. у зв’язку з становленням нової системи освіти і нової
методики викладання.

Завдання нашого дослідження:

– розкрити особливості процесу забезпечення вищої технічної школи
навчальною літературою та керівництва видавничою справою у 20 – 30-ті
рр. ХХ ст.;

– дати практичні рекомендації щодо використання історичного досвіду на
сучасному етапі розвитку вищої технічної школи.

Проаналізуємо, як відбувалося забезпечення вищої технічної школи
навчальною літературою протягом 20 – 30-х рр. ХХ ст..

Ця справа протягом 20-х – початку 30-х рр. знаходилася під керівництвом
Наркомосу (НКО) УСРР, який з 1920 р. розробляв єдині плани видавництва і
розповсюдження літератури. Реалізацію цих планів забезпечувало
Всеукраїнське державне видавництво (Укрдержвидав), створене у серпні
1920 р..

У 1924 р. відбувся перегляд старої літератури з метою її перевидання і
визначення відповідності підручників методиці викладання у вищій
технічній школі. З цією метою Методком налагоджує тісні стосунки з
редакціями Укрдержвидава. Це була перша спроба співвіднести процес
редагування підручників з методикою навчання у вищих технічних
навчальних закладах. Важливо, що вже у 1925 р. зазначалася необхідність
співпраці предметних комісій технічних ВНЗ з Методкомом і Укрдержвидавом
у визначенні потреб у підручниках і засобів їх раціонального
задоволення.

Протягом 20-х рр. центральні видавництва з їх представництвами на місцях
не задовольняли потреби технічних ВНЗ у навчальній літературі. Ситуація
у цій сфері ускладнювалась також надмірною диференціацією дисциплін,
браком коштів і кваліфікованих наукових сил (авторів), що не давало
змоги скласти необхідну кількість підручників. Ще гіршою ситуація
складалася з українськими підручниками, адже не було розроблено наукової
термінології українською мовою.

Наслідки нестачі підручників були відчутними. Це було однією з причин
тривалого перебування студентів у ВНЗ, яке значно перевищувало
нормативні терміни. Ще більше дефіцит підручників вплинув на
ефективність нових форм навчання – груповий, лабораторно-бригадний
методи. Ці форми базувалися на самостійній роботі студентів з
підручником, тому не дивно, що їх запровадження закінчилося повним
провалом і призвело до різкого зниження якості підготовки інженерів.

Певні зміни у видавничій справі відбулися в результаті проведеної у 1930
р. реорганізації управління вищою технічною школою, яка
підпорядковувалася ВРНГ (Вища рада народного господарства).
Навчально-методичне керівництво залишалося за НКО, якому разом з ВРНГ
доручалося організувати окреме видавництво науково-технічної літератури
та підручників, переклад іноземної літератури для вищої технічної школи.
Для виконання поставлених завдань при ВРНГ створюється видавництво –
Держнауктехвидав, яке до 1 жовтня 1930 р. випустило 57 назв підручників
тиражем 510.000 примірників. Паралельно у цьому напрямку продовжувало
працювати Укрдержвидав, яке за цей же період випустило 249 назв
технічної книги тиражем 1.960 тис. екземплярів. Незважаючи на те, що
такі об’єми випуску були удвічі більшими порівняно з 1929 р., їх все
одно не вистачало і якість їх була низькою. Причиною цього були недоліки
у роботі Держнауктехвидава, на які вказувала спеціальна комісія по
підручниках при ВРНГ СРСР: видавництво було відірване від технічних ВНЗ
і їх потреб, видавничі плани складалися у вузьких колегіях поза
громадського обговорення, підбір авторів не контролювався. Для
виправлення ситуації з 1931 р. технічні інститути залучалися до
складання планів видавництва Держнауквидава, яке вивчало розробки
окремих інститутів і разом з ВНЗ добирало авторів. Для підвищення якості
підручників у 1930 р. було прийнято рішення залучати до авторської
роботи науково-технічні кадри.

11 червня 1933 р. з’являються “Практичні вказівки про побудову
підручників і навчальних посібників для втузів”. Відповідно до цих
вказівок у підручниках необхідно було розкривати зміст лекційних і
практичних занять з даної дисципліни. При цьому підручник повинен був
відображати останні досягнення науки і техніки, бути позбавленим зайвої
деталізації та описового матеріалу, акцентувати увагу на стрижневих
питаннях. Кожна глава повинна містити вступ, резюме, контрольні
запитання. Ілюстрації повинні полегшувати засвоєння теоретичного
матеріалу і займати 10-20% об’єму підручника (більше для інженерних
дисциплін). Об’єм підручника визначався характером дисципліни. Так, для
теоретичних предметів, які вимагають засвоєння спеціальних термінів і
формул, передбачалося відводити 2 сторінки підручника на 1 аудиторну
годину занять. Ці рекомендації у якості керівного документа призначалися
для видавництв і авторів підручників на 1933-1934 н.р. і носили
максимально конструктивний характер. Їх реалізація передбачала
підвищення якості навчальної літератури для вищої технічної школи.

Однак, на практиці цього досягти не вдалося, і складання та видавництво
навчальної літератури йшло дуже повільно. В результаті, у 1935 р. з
173-х машинобудівельних дисциплін підручниками було забезпечено тільки
36 (20,8%), з 87-и хімічних дисциплін – 20 (23%), з 152-х енергетичних –
34 (21,4%). Натомість по вищій математиці було у наявності 70 навчальних
посібників, які можна було скоротити до 4-х підручників.

Протягом 1936-1937 рр. не було ефективного контролю по забезпеченню
вищої технічної школи навчальною літературою: не планувалося видавництво
навчальної літератури у загальнодержавному масштабі, не забезпечувалося
єдиного керівництва процесами складання і постачання підручників.
Наркомати видавничу справу вважали другорядною і не несли жодної
відповідальності за невиконання тематичних планів по видавництву. В
результаті, у 1937 р. ці плани було виконано на 40-50%. Не існувало
підручників з електроапаратури, електромашин, технології металів та
інших важливих дисциплін. Крім цього, над складанням підручників
працювали малокваліфіковані автори, рецензенти і редактори, аналіз
рукописів в інститутах носив поверхневий характер.

Реальне покращання у справі розробки і видавництва навчальної літератури
для вищої технічної школи відбулося після проведення у травні 1938 р.
1-ї Всесоюзної наради працівників вищої школи СРСР. На основі рішень
наради було централізовано оперативне керівництво підготовкою і
видавництвом підручників, до авторської діяльності вдалося залучити
видатних вчених і кваліфікованих працівників виробництва. Наприклад,
викладачі Донецького індустріального інституту протягом 1939-1940 рр.
написали більше 100 підручників. Позитивних змін в авторстві вдалося
досягти за рахунок віднесення роботи по складанню підручників до
науково-дослідної, яка входила до навантаження
професорсько-викладацького складу і за яку передбачалося присудження
вчених звань і ступенів.

Серед інших позитивних змін стало виконання наркоматами тематичних
планів видавництва підручників. Так, у 1938 р. ГУНЗ НКВП заплановано
видати 88 назв підручників, а на практиці було видано 104 назви. Тобто
план було навіть перевиконано. Загалом по вищій технічній школі в період
1938-1940 рр. було видано 715 назв нових підручників, з яких 527 видано
вперше. Безумовно, це було грандіозним успіхом.

Однак, до кінця 30-х рр. не вдалося позбавитися багатьох негативних явищ
у сфері забезпечення вищої технічної школи якісними підручниками. Так,
вже традиційними недоліками підручників були: відсутність зв’язку теорії
з практикою, перевантаження другорядним, описовим матеріалом,
невідповідність об’єму підручника програмі дисципліни, відсутність
відображення останніх досягнень науки і техніки, нестача підручників з
окремих дисциплін (загальна фізика, технологія металів, будівельне
виробництво, машинобудівельне креслення тощо).

Складанню якісних підручників перешкоджали такі обставини: відсутність
творчої відпуски або зниження робочого навантаження для авторів,
формалізм під час рецензування і затвердження підручників, добір авторів
проводився без обговорення кандидатур на кафедрах інститутів,
нерівномірність навантаження видавництв протягом року (основна робота 3
– 4-й квартали), зрив авторами договірних термінів по написанню
рукописів. Крім цього, припускалося багато помилок, особливо при
перекладі іноземної літератури.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

– в період 20 – 30-х рр. ХХ ст. забезпечення навчальною літературою було
однією з найслабкіших позицій у вищій технічній школі УСРР, що негативно
позначалося на ефективності навчального процесу і якості підготовки
інженерних кадрів;

– протягом 20-х рр. забезпечення навчального процесу у вищій технічній
школі підручниками відбувалося за рахунок місцевих типографій при
технічних ВНЗ, а центральні керівні (НКО) і видавничі (Укрдержвидав)
органи не змогли налагодити їх випуск у необхідній кількості, якості та
номенклатурі;

– паралельно до центральних освітніх органів протягом 30-х рр.
підготовкою і випуском підручників з спеціальних дисциплін для технічних
інститутів займалися господарські наркомати, робота яких не відзначалася
планомірністю, систематичністю та ефективністю. Покращення їх діяльності
відбулося тільки після запровадження жорсткого централізованого контролю
наприкінці 30-х рр..

Виходячи з цього, вважаємо доцільним дати такі рекомендації:

– задля досягнення позитивних результатів у навчальному процесі, що
орієнтується на пріоритетність самостійної діяльності студентів
необхідно забезпечити вищу технічну школу україномовною навчальною
літературою належної якості та у необхідній кількості;

– діяльність видавництв повинна узгоджуватися центральним керівним
органом;

– для отримання якісної навчальної літератури до її розробки необхідно
залучати професорсько-викладацький склад, розглядаючи цю діяльність як
науково-дослідну, а також спеціалістів промисловості;

– для забезпечення відповідності змісту підручників навчальним програмам
необхідно активізувати видавничу діяльність на базі видавництв при
технічних університетах, залучаючи до авторства наявний
професорсько-викладацький штат;

– структура і форма підручника повинна відповідати
психолого-педагогічним особливостям процесу засвоєння студентом
навчального матеріалу і орієнтуватися на самостійне навчання
(підручник-репетитор).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020