Реферат на тему:
Соціально-педагогічний потенціал неповних сімей
Неповна родина – це одна з моделей сучасної родини. Актуальність
вивчення даної моделі сім’ї обумовлюють численні проблеми неповних
сімей, а також тенденція збільшення їх кількості. Метою написання даної
статті є аналіз психолого-педагогічних проблем монобатьківських сімей та
визначення ролі батька та матері в розвитку дитини.
Неповні сім’ї утворюються внаслідок розлучення, смерті одного з батьків,
позашлюбного народження та усиновлення дитинини самотньою жінкою. Нам
здається доцільним виділити ще один тип неповної родини: родина юридично
повна, але фактично – неповна. Цей вид неповної сім’ї з’явився на
грунті сучасних економічних реалій часу, коли велика кількість людей
змушена виїжджати на заробітки за кордон на тривалий період. Даний вид
сім’ї особливо характерний для західноукраїнського регіону. Результатом
тривалої розлуки з батьками є проблеми, характерні для усіх видів
неповних сімей: відсутність об’єкту ідентифікації, моделі
шлюбно-сімейних відносин та зразка соціальних ролей.
Проблеми неповних сімей мають двовекторне спрямування:
1) психолого-педагогічні проблеми;
2) соціально-матеріальні проблеми.
Часто ці проблеми взаємопов’язані між собою. Зупинимося на першому
векторі детальніше.
В основі психолого-педагогічних проблем неповної родини є відсутність
одного з батьків. Для нормального гармонійного розвитку особистості
дитини необхідний вплив обох батьків. Відсутність одного з батьків
порушує гармонійність розвитку дитини, робить її потенційно більш
вразливою для розвитку різного роду девіацій, психологічних комплексів
та проблем тощо. Повна родина, звичайно, ще не гарантує гармонійний
розвиток особистості, але створює кращі передумови для цього. Дитина
потребує любові обох батьків. Любов матері та батька дещо різна, але
саме ця нетотожність батьківського впливу є запорукою нормального,
невикривленого розвитку дитини.
Вплив батьків відбивається на дитині ще задовго до її народження. За
думкою Е. Берна, навіть момент зачаття дитини впливає на формування
життєвого сценарію. Важливо все: чи кохали батьки один одного, чи бажали
батьки мати дитину, чи велику увагу приділяли статі майбутньої дитини.
Найкращий сценарій отримують ті діти, яких батьки безумовно бажали,
визначально любили, не звертаючи уваги на стать[4]. Отже, як головною
умовою виховання, так і формування соціальної компетентності дитини
/підлітка, розгортання її життєвого потенціалу є безумовна любов
батьків. Але якщо жінка відчуває себе матір’ю вже в період вагітності,
то чоловікові важливо бачити дитину, мати тактильний контакт з нею для
відчуття себе батьком. Зрозумілий вплив матері, в неї за період
вагітності налагоджується або не налагоджується емоційний контакт з
дитиною. Це залежить від того як жінка відноситься до вагітності як до
хвороби чи як до тимчасового стану очікування, ігнорує власну вагітність
чи ні. Ейнсворд М. успішність психосоціального розвитку дитини, особливо
немовля, пов’язує з відгукливістю матері[9 с.150]. Вплив батька
опосередкований, він проявляється через відношення до вагітної жінки:
допомога їй, турбота про неї тощо.
Отже, зв’язок дитини з матір’ю є прямий, біологічний, з батьком –
опосередкований, соціальний.
Дослідження американських психологів доводять, що батько може бути таким
же лагідним та турботливим як мати, причому присутність батька при
пологах найкращим чином відбивається як на батькові, так і на дитині,
сприяючи їх позитивній взаємодії[2, 11]. Діти, батьки яких брали активну
участь у повсякденній турботі протягом першого року їх життя, менш
боялись незнайомців та були більш схильними до спілкування. Батько
потрібен дитині протягом всього життя, однак вона починає відчувати
потребу в батьківській любові, починаючи з шести років[10 с.64].
Функції матері та батька, можливо, спочатку майже однакові, однак дедалі
починають різнитися. Мати є для дитини джерелом задоволення її потреб,
моделлю побудови знань про світ, концепцією уявлень про себе. Батько ж
для дитини є джерелом безпеки, захисту, підтримки[10 с.7], регулятором
контролю та поведінки[5 с.67]. Мати формує емоційний фон
психосоціального розвитку дитини, батько сприяє формуванню вольових
якостей дитини, робить його більш організованим, дисциплінованим та
незалежним[10 с.64].
Кун Д. пов’язує вплив матері з ласкою, ніжністю, любов’ю та турботою, а
вплив батька – з безпосередньо вихованням через гру, візуальною увагою.
При чому зазначає, що діти, які багато часу проводять в іграх з батьком,
особливо, якщо в іграх присутні елементи ризику та дослідження, стають
більш здатними до навчання[8 с.123]. Діти, батьки яких брали активну
участь у їх вихованні, показали високі результати з тестів
психомоторного та розумового розвитку. Діти отримують можливість
оптимального розвитку, якщо батьки відгукливі та проактивно налаштовані
на дитину.
Адлер А. підкреслював роль батька в формуванні у дитини соціального
інтереса. Найкращий батько, на його думку той, хто відноситься до дітей
як до рівних, позитивно налаштований на дружину, роботу, суспільство,
бере активну участь у вихованні дітей. При цьому, йому слід уникати
емоційного відчудження та батьківського деспотизму, бо ці дві помилки
мають однакові наслідки: діти, які відчули на собі ці вади батьківського
виховання, намагаються в майбутньому досягти особистісних переваг над
соціальними. Батьки в більшій мірі сприяють засвоєнню гендерних ролей. У
доброго, люблячого батька сини виростають справжніми чоловіками,
енергійними та впевненими у власних силах. Батьківська любов сприяє
формуванню відчуття жіночності у дівчинки[1]. За висловом відомої
російської феміністки М. Арбатової, впевненою в собі дівчину роблять
люблячі очи батька. Пріоритет материнської любові призводить до
закріплення інфантильних рис в дитині й утворює проблеми соціального
становлення. Пріоритет батьківської любові відбивається на розвитку
емоційної сфери дитини, здатності до прояву почуттів[10 с.65].
Берг-Крос Л. зазначає різницю жіночих та чоловічих стратегій виховання.
Батьки частіше грають з дітьми, в той час як матері займаються
підготовкою їх до життя та обговорюють з ними міжособистісні питання.
Матері частіше вимагають послухання та підкорення, використовуючи
стратегії, що викликають почуття провини, в той час як батьки – сильні
впевнені стратегії. Проактивна виховна позиція батька покращує
психосоціальну адаптацію дитини[3 с.208-209].
Дослідження засвідчують, що хлопці, що виросли без батька є більш
агресивними, менш контактними, не схильні визнавати авторитет жінки,
раніше починають статеве життя, схильні до частої зміни партнерів в силу
нездатності до стійких стосунків з особами протилежної статі, мають
труднощі із статевою ідентифікацією та пошуком власної ідентичності.
Дівчата, що виросли без батька, мають викривлені уявлення про шлюб,
сімейні відносини та чоловіків, мають проблеми з встановленням контактів
з представниками протилежної статі, схильні до ранього статевого життя
та нерозбірливі у виборі статевого та шлюбного партнерів [10 с.64].
Дівчинка, яка недополучила батьківської ласки та тепла, буде завжди його
шукати у чужих чоловіках і знаходити у чужих ліжках. Жінки, які в
дитинстві недополучили ласки та турботи батьків, зокрема, від матері, в
свою чергу, схильні використовувати каральні засоби виховання та зривати
свій гнів на дітях[12 с.187]. Німецькі дослідження підкреслюють вплив
батька на сексуальну самосвідомість, Шалер наводить наступні дані: з 7
тис. жінок, що працюють в кабаре та стриптізі, більшість виросли без
батька та половина стала лесбіянками[6 с.67].
Діти, що виросли без батька, мають знижений рівень притязань, підвищену
тривожність, мають занижену самооцінку та невротичні прояви. Хоча,
можливо, ці особливості пов’язані зі втратою, а не з вихованням у
неповній сім’ї.
Відсутність матері, а саме, материнської турботи, як зазначає Буолбі
Дж., майже завжди призводить до затримки психосоціального та
інтелектуального розвитку дитини, а також до появи симптомів фізичних та
психічних захворювань[9 с.144]. Дочки самотніх батьків часто не вміють
бути жіночими, схильні до грубості та жорстокості[6 с.34]. Великий вплив
на формування ціннісних орієнтацій підлітка відіграє рівень освіченості
матері[10 с.34].
Фром Е. описав материнську та батьківську любов. Материнська є за своєю
природою є безумовною, батьківська – більш обумовлена. Мати любить
дитину просто тому, що вона є і є саме її дитиною. Батько любить за те,
що схожий на нього, за те, що відповідає його очікуванням тощо. Функцію
матері він вбачає в забезпеченні безпеки життя, функцію батька – в
розв’язанні життєвих проблем[13 с.389-391].
Отже, відсутність батька викликає явний пробіл у гармонійному розвитку
особистості, що загальмовує процес формування соціальної компетентності.
Вищезазначені результати виховання дитини в монобатьківській родині ми
склали в наступну таблицю.
Таблиця 1
Наслідки батьківської /материнської
депривації.
Відсутність батьків
призводить до:
Відсутність батька – загальмування інтелектуального розвитку;
– викривлення почуттів безпеки, захисту, підтримки;
– порушення регуляції контролю поведінки;
– загальмування процесу формування вольових якостей;
– загальмування формування соціального інтересу;
– відсутності партнера з гри, дослідження;
– загальмування почуття жіночності у дівчат;
– до раннього початку статевого життя;
– формування викривлених уявлень:
у дівчат – про шлюбно-сімейні відносини,
у хлопців – про зразок мужньості, що сприяє засвоєнню псевдочоловічих
моделей поведінки, засвоєння феміного стилю поведінки;
– до зростання агресіі як у хлопців, так і у дівчат;
– відсутності авторитета-експерта з питань інформаційного характеру;
– низького рівня контактності;
– заниженого рівня притязань;
– до відсутності об’єкту ідентифікації для хлопція;
– до відсутності моделі побудови стосунків з протилежною статтю для
дівчат;
– до підвищеного рівня тривожності;
– до появи невротичних проявів;
– ускладнення засвоєння соціальних та гендерних ролей.
Відсутність матері
– до затримки психосоціального та іноді інтелектуального
розвитку;
– до появи психосоматичних розладів;
– до порушення процесу ідентифікації у дівчат;
– до відсутності моделі міжстатевих відносин для хлопця;
– до ускладнення задоволення потреб;
– до ускладнення отримання первинних знань про світ;
– до викривленого формування ціннісних оріентацій;
– до відсутності ласки, ніжності, турботи;
– до емоційної пустоти;
– до появи невротичних проявів;
– до емоційного відчудження;
– до порушення Я-концепції;
– до відсутності моделі доброти та безумовної любові;
– до засвоєння дівчиною маскулиного стилю поведінки;
– до втрати безумовної любові.
Дана таблиця дозволила наглядно впевнетися щодо важливості ролі батька у
становленні особистості дитини (але це за умови, що батько є нормальним,
без адиктивних звичок, без формального відношення до родини). Традиційні
уявлення щодо ролі батьків надають пріоритет матері, що знайшло
відображення у прислів’ї: «Помер батько – дитина – напівсирота, померла
мати – дитина – кругла сирота». Що стосуєтья наукового погляду на це, то
ми виявили більш досліджень, присвячених ролі батька. Можливо, роль
матері є зрозумілою та не потребує подальших досліджень, можливо, роль
батька стає актуальною при збільшенні кількості монобатьківських сімей,
тому більше досліджується, можливо, роль батька дійсно важливіша, ніж
роль матері. Останнє, на нашу думку, мало вірогідно, скоріше,
дослідження ролі батька мають на меті урівноважити ролі батька та
матері в особистісному та соціальному становленні особистості дитини.
Для отримання об’єктивних результатів, підход до дослідження та
визначення батьківських ролей має бути врівноваженим, не можна
абсолютизувати ані роль батька, ані роль матері. В сучасному науковому
просторі панує розмаїття підходів до визначення ролі батька та матері в
розвитку дитини: від акцентування особливої ролі матері або батька до
повного ототожнення цих ролей. Тому ролі батька та матері потребують
подальшого дослідження, оскільки серед дослідників існують вагомі
протиріччя щодо бачення батьківських ролей, не визначеним залишається їх
вплив в різні вікові періоди, подальше їх вивчення надасть можливість
утворення компенсаторських технологій.
Слід зазначити, навіть критично оцінюючи ці дослідження, що роль батька
дійсно є великою, значимість її розуміється при співвідношенні цих
досліджень з статистичними даними, які констатують непропорційно більшу
кількість мономатеринських сімей, в порівнянні з батьківськими, та
засвідчують факт тотальної проблеми викривлення психосоціального
розвитку підростаючого покоління.
Неможна як недооцінювати, так і переоцінювати роль батьківського та
материнського впливів, оскільки існують чинники, що обмежують
ефективність цього впливу. Кон І.С. такими чинниками вважає:
1) вік дитини – в ранньому дитинстві ключовою фігурою є мати,
пізніше вплив батька дорівнюється материнському, пізніше на зміну їм
придуть однолітки та суспільні інститути соціалізації;
2) стать дитини – міра батьківського впливу та успіх у вихованні
дітей залежать від статі дитини. Позасімейне оточення є більш важливим
для хлопця, ніж для дівчини;
3) існування інших агентів соціалізації (в самій родини та поза
неї);
4) ступень відмінності в умовах життя, ціннісних орієнтаціях між
поколінням батьків та поколінням дітей;
5) амбівалентність батьківських почуттів та їх
соціально-психологічних наслідків – посилення батьківської турботи і
разом з тим обмеження внутрішньої свободи дітей, що сприяє формуванню
соціальної безвідповідальності;
6) компенсаторські механізми соціалізації, які урівноважують або
зводять нанівець виховні зусилля батьків[7 с.239-240].
Отже, відсутність одного з батьків призводить до порушення гармонійного
розвитку особистості і, відповідно, до ускладнення механізмів формування
соціально компетентної особистості. А найбільшу користь ці два різних
вида любові приносять в єдності.
Не можна не звернути уваги на стосунки між батьками та дітьми в родині,
власне кажучи, не стільки важливий склад родини, скільки її
морально-психологічний клімат. Морально-психологічний клімат – це умови,
що сприяють або заважають успішній взаємодії членів родини та їх
особистісному розвитку; виникає внаслідок сукупності настроїв та
стосунків членів родини. Специфікою неповної родини є той факт, що
мікроклімат родини визначають відносини між самотніми батьком /матір’ю
та дітьми. Проактивна материнська /батьківська позиція, наявність
компенсаторських механізмів, педагогічна компетентність самотніх батьків
дещо нівелюють вплив структурної деформації родини.
Таким чином, роботу соціального педагога з неповною родиною в
психолого-педагогічному аспекті ми вбачаємо в наступних напрямках:
А) наданні компенсаційного впливу дітям та підліткам з неповних сімей;
Б) інформаційно-консультативній роботі з батьками та підлітками з
неповних сімей;
В) діагностиці та корекції вад однобічного батьківського виховання.
Література
1. Адлер А. Наука жить. – К.: port-Royal, 1997. – 236 с.
2. Андреева Т. Семейная психология. – СПб.: Речь, 2004. – 244 с.
3. Берг-Кросс Л. Терапия супружеских пар. – М.: Издательство
института психотерапии, 2004. – 528 с.
4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в люди.
– М.: Рипол классик, 2004. – 415 с.
5. Бжиська Ю. Виховання дітей у неповній сім’ї: точка зору
американських психологів //Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – №
4. – с. 65-67.
6. Зеленчукова С.В. Социально-педагогические условия воспитания
подростков из неполных семей: на примере России и Германии: Дис… канд.
пед. наук: 13.00.01 – Барнаул, 2002 – 241 с.
7. Кон И. С. Ребенок и общество: историко-этнографическая
перспектива. – М.: Наука, 1988. – 380 с.
8. Кун Д. Основы психологии: Все тайны поведения человека. – М.:
Олма-пресс, 2003. – 865 с.
9. Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия /сост. Мухина
В.С. – М.: Просвещение, 1991. – 223 с.
10. Лысогорская М.В. Типы родительской семьи и особенности
внутриличностного ценностного конфликта у подростков: Дис… канд. психол.
наук: 19.00.05. – Ярославль, 2001. – 191 с.
Паняева О. Роль отца в воспитании ребенка. //Воспитание школьников. –
2003. – № 2. – с.46-47.
12. Психология подростка. /Реан А.А. – М.: Олма-пресс, 2003. – 432 с.
13. Фромм Э. Теория любви. – Минск: Народна асвета, 1991 – 480 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
