Реферат на тему:
Соціально-психологічні проблеми жінок, які мають розумово відсталу
дитину
Рівень цивілізованості суспільства багато в чому визначається його
ставленням до найбільш незахищених верств населення. Однією з таких є
діти-інваліди з розумовими та фізичними вадами; сім’ї, що виховують
таких дітей, і, насамперед, матері.
У нашій країні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція зростання
кількості дітей-інвалідів. За даними звіту «Стан материнства і дитинства
в Україні: проблеми перехідного періоду», підготовленого групою
українських експертів, за останні три роки удвічі зросла кількість дітей
із вродженими аномаліями в розвитку: з 8,2 до 16,7 на 10 тис. За
останніми статистичними даними в Україні проживає 146,5 тис.
дітей-інвалідів.
Сім’я – це мікросоціум, у якому відбувається становлення
дитини-інваліда. Крім того, у таких сім’ях, як правило, існує цілий ряд
проблем. Це алкоголізм одного чи обох батьків, сім’ї з одним
годувальником, бідність, і, як наслідок, погане харчування, низький
рівень освіти та інше.
Інвалідність скоріше не медична проблема, а проблема нерівних
можливостей, що виникли внаслідок травми чи захворювання. Сім’ї, що
мають дітей-інвалідів, мають нерівні можливості по відношенню до
звичайних сімей, і потрапляють в категорію клієнтів соціальної роботи.
Такі сім’ї об’єднуються в групи, організації, що покликані допомогти
людям, які страждають психічними захворюваннями. У США діє добре відомий
Національний союз психічно хворих – НМПХ (National Alliance for the
Mentally ІІІ, NAMI), який здійснює свою захисну діяльність на
національному рівні в усіх 50 штатах. У Німеччині існує Союз родичів
психічно хворих (ВАрК), який нараховує 2500 членів, об’єднаних в 600
груп. До його складу входять родичі осіб, які страждають важкими
психічними захворюваннями. У Новій Зеландії існує Співдружність хворих
на шизофренію (SF), яка нараховує 2100 членів в 20 групах та ін. Так,
характерною рисою дитячої соціальної служби в США, Великобританії є її
орієнтація не стільки на дитину, скільки на сім’ю в цілому [1, 220].
У наукових працях з соціології, соціальної роботи, психології,
соціальної педагогіки: Р. Кравченко, О. Холостової, В. Зайнишева,
В. Курбатова, А. Капської, О. Безпалько, Р. Вайноли, Л. Виготського,
Е. Зіглера, Р. Ходаппа, Д. Голдберга, А. Уорда, В. Кузнєцова,
В. Чернявського, Н. Бастуна, А. Обуховської, А. Гонєєва та інших ми
частіше зустрічаємося з обговоренням проблем дітей-інвалідів, ніж з
обговоренням проблем сімей чи проблем матерів, що їх виховують. Відомо
лише, що в таких сім’ях виникає багато складних проблем, у тому числі,
медичних, економічних, проблем виховання та догляду за хворою дитиною, з
утрудненнями у встановленні та підтримці контакту з нею, придбання
обладнання, соціально-професійних проблем (зміна місця роботи і
характеру праці з урахуванням інтересів хворої дитини, формування
специфічного укладу життя сім’ї та інше) [2, 308]. Але існує ряд
досліджень проблем, які властиві жінкам, і, можливо в сім’ях з хворою
дитиною вони більш болісні.
Це безробіття матерів, тяжке матеріальне становище, дискримінація в
суспільстві, “сексизм”, психологічне й емоційне навантаження, яке жінка
несе до кінця життя. За даними досліджень, присвячених жіночому
безробіттю та супутнім йому психологічнім і соціальним факторам,
виявлено, що доля жінок, що знаходяться в стані гострого стресу, серед
безробітних в 3,5 рази більше, ніж в групах, що знаходяться в ситуаціях
соціальної захищеності та психологічного комфорту. А в ситуації
соціального стресу, при втраті відчуття соціальної захищеності людина
мусить змінювати ієрархію життєво важливих цінностей: значущими стають
для неї домагання найбільш низького рівня. У вітчизняній літературі
подібні дослідження з групою безробітних жінок, що мають
дітей-інвалідів, не проводилося.
Специфіка проблем сімей з дитиною-інвалідом, що страждає психічним
захворюванням чи розумовою відсталістю, – це постійне психологічне і
емоційне навантаження на сім’ю і залежність від хворого. Норма та
здоров’я окремої особистості чи відхилення від норми адекватно
відбиваються на психічному здоров’ї не лише цієї особистості, а й на
психологічному здоров’ї сім’ї [3, 36].
У дослідженнях, присвячених проблемам психологічного функціонування
сімей, що мають дітей-інвалідів, лише в одній галузі розумової
відсталості – аутизмі, відзначається, що кожна така сім’я, зіткаючись з
екстраординарними проблемами, зазнає хронічного стресу, важкість якого
залежить від скрутності становища та віку дитини.
Стрес більшою мірою виявляється в матерів, які не лише зазнають
надмірних обмежень власної свободи чи часу, але й демонструють дуже
низьку самооцінку у зв’язку з тим, що не досить добре, на їх погляд,
виконують свою материнську роль. Вплив хронічного стресу викликає
депресію, роздратованість, емоційну напругу в матері. При чому виявлено,
що всі ці прояви у матерів дітей-аутистів значно вище, ніж в матерів
розумово відсталих дітей. Батьки, як правило, уникають щоденного стресу,
пов’язаного з вихованням аутичної, розумово відсталої дитини, проводячи
більше часу на роботі. Проте і вони переживають відчуття провини,
втрати, хоча і не говорять про це так явно, як матері. На батьків, якщо
вони є, лягають особливі матеріальні тягарі, пов’язані з вихованням
дитини, які відчуваються ще гостріше в зв’язку з тим, що можуть бути
практично довічними. Ранимість сім’ї підсилюється в моменти вікових
криз. Деякі батьки сприймають хворобу дитини як катастрофу для сім’ї,
виказують ідеї самозвинувачення [4, 240].
Англійський автор Дейл Л.Джонсон наводить результати дослідження,
проведених у сім’ях психічно хворих. “Поки що служби допомоги не схильні
розглядати родичів психічно хворих як групу ризику розвитку психічних
розладів, їх сприймають як людей, що мають обов’язки по відношенню до
хворих осіб, і їх потреби продовжують в більшій чи меншій мірі
ігноруватися”. Як показали дослідження про вплив навантаження на сім’ю,
пов’язаного з психічним захворюванням одного з її членів, захворювання
чи психічний розлад є шоком для сім’ї. Цілком ймовірно, що цей шок
знаходить відображення у вимірах за шкалами депресій та деморалізації. У
кожному випадку втручання при роботі з такою групою повинно бути
спрямоване на усунення чи мінімізацію стресових подій, пов’язаних зі
спільним проживанням з особою, що страждає на тяжке психічне
захворювання.
У вітчизняній літературі майже не розглядається таке поняття, як
суб’єктивне навантаження. В іноземних теоретичних дослідженнях
суб’єктивне навантаження пов’язане з психологічними наслідками для
сім’ї. “Так, депресія чи тривога, які пов’язані з забезпеченням догляду
за хворим, що страждає на психічне захворювання, вважаються суб’єктивним
навантаженням” [5, 359].
Визначення й аналіз такого навантаження можна добре розглянути на
прикладі сім’ї, яка виявила, що її дитина хвора в більш зрілому віці і
шок пов’язаний ще й з тим, що сім’я звикла бачити її як повнозначного
члена суспільства; їй важко переживати трансформацію особистості, але у
вітчизняних дослідженнях відсутні відомості про наслідки шоку у батьків,
які вимушені з дитинства виховувати розумово відсталу дитину.
Таким чином, нами був зроблений короткий аналіз характерних проблем
сімей та жінок, які мають дітей-інвалідів, за даними іноземних та
вітчизняних досліджень, що дає підстави для планування соціальної роботи
з групою жінок такої категорії.
Література
1. Социальная работа сегодня / Под ред. Шуламит Рамон. –
Амстердам-Киев, 1996.
2. Браер Скотт, Блайт Бетти Практика социальной работы: Тенденции и
проблемы // Энциклопедия социальной работы. – Т. 1. – М., 2000.
3. Торохтий В.С. Психологическое здоровье семьи и пути его изучения
// Вестник психосоциальной и коррекционной работы. – 1996. – № 3. –
С. 36.
4. Тингей-Михаэлис К. Дети с недостатками развития: Книга в помощь
родителям: Пер с англ. / Под ред. Д.В. Колесова. – М., 1988.
5. Кьюперс Л., Лефф Д., Лем Д. Работа с семьями, практическое
руководство. – К., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
