Реферат на тему:
Інформаційне забезпечення оцінювання фінансового стану підприємства
В умовах активізації підприємництва зростає кількість суб’єктів, які
проявляють інтерес до фінансової звітності підприємств, оскільки,
аналізуючи її, сподіваються вигідно інвестувати кошти або переслідують
інші інтереси. У процесі аналізу звітності відбувається оцінка
фінансового стану підприємства (ФСП). Її об’єктивність залежить від:
наявності та доступності інформації (оцінка і аналіз фінансового стану
підприємства буває ретроспективним, поточним і перспективним, для
проведення будь-якого з них необхідна фінансова звітність як мінімум за
два звітних періоди); професійності аналітика (вміння “читати”
звітність, своєчасно провести оцінку і викласти її результати у
доступній формі; вибір показників, за якими відбувається оцінка
фінансового стану, часто залежить від того, для чого її проводять, від
групи суб’єктів, до якої належить аналітик).
Фінансова звітність підприємств є стандартизованою. Вона призначена для
публічного користування. Перевагою для користувачів звітності є те, що
до звітів заносять інформацію тільки про вже здійснені операції.
Стандартизованість звітності означає, що розділи і статті є чітко
обумовленими. У Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку дається
конкретна ідентифікація кожного розділу і статті, до того ж уся
інформація фінансової звітності, як відомо, наводиться у вартісних
показниках. Це сприяє чіткості уяви про об’єкт і предмет обліку, про
структуру майна підприємства, вартість залучених ресурсів, ефективність
їх використання. Така формалізація звітності забезпечує порівнюваність
даних протягом ряду звітних періодів і дозволяє порівнювати результати
діяльності одного підприємства з діяльністю інших.
Щодо недоліків фінансової звітності, то формалізація розділів і статей
приводить до того, що окремі операції штучно заносять до типових, що
викривлює інформацію звітності, робить її неточною. Це має велике
значення, особливо для інвесторів і кредиторів, бо вони ухвалюють
рішення через призму співвідношення «доходи-ризик». Якщо певна звітна
позиція об’єднує результати неоднорідних операцій, то достеменно
невідомо, за рахунок яких саме операцій отримано певну частину доходів,
і які з ними пов’язані майбутні ризики і наявні фактичні витрати.
Користувачами інформації, що наводиться у фінансовій звітності є органи
державної влади, наявні і потенційні інвестори і кредитори, клієнти і
партнери підприємства, працівники, засновники. Спільним між всіма
користувачами є те, що вони хочуть бачити підприємство як цілісного
господарюючого суб’єкта; їх цікавить рівень доходу на вкладену гривню за
одиницю часу; рівень ризику, який можливий для реалізації цього доходу.
Тепер відносно кожного із суб’єктів зокрема. Портфельні інвестори,
клієнти і партнери, кредитори (короткострокові) – їх інтереси є
кон’юнктурними. Їх цікавлять умови і перспективи отримання вигоди від
конкретної операції. Часто їх цікавить можливість отримання вигоди у
певний період часу. Тобто інтерес цієї групи суб’єктів обмежується
звітними позиціями, які відображають поведінку керівництва підприємства
щодо управління його ресурсами у певний проміжок часу. Усі інші
користувачі звітності також зацікавлені у цьому, але, на відміну від
попередньої групи суб’єктів, вони мають стратегічні, довгострокові
інтереси. Тому часовий інтервал і набір пріоритетних показників для них
є іншими.
Таким чином, користувачів фінансової звітності умовно можна поділити на
кон’юнктурних і стратегічних. Умовно, бо стратегічні мають також
кон’юнктурні інтереси, а кон’юнктурні користувачі можуть стати
стратегічними і навпаки. За відношенням до підприємства, яке складає
звітність, користувачів можна поділити на наявних інвесторів і
кредиторів, клієнтів, працівників тощо та потенційних. Перші мають пряме
відношення до підприємства, другі – непряме. Крім того, користувачів
можна класифікувати за інтересами на тих, в кого фінансові, екологічні,
громадські, суспільні, національні та інші інтереси. За середовищем на
користувачів – внутрішніх і зовнішніх. Внутрішні – працівники
підприємства, за категоріями, акціонери підприємства. Зовнішні –
кредитори (наявні і потенційні), потенційні інвестори, партнери,
клієнти, органи державної влади.
Наступним важливим аспектом, від якого залежить об’єктивність оцінки
фінансового стану підприємства є вибір показників, за яким
проводитиметься аналіз, адже зміст поняття “фінансовий стан
підприємства” розкривається саме у напрямках аналізу. Огляд і аналіз
низки літературних джерел показав, що не існує чітко визначеного набору
показників, які зхарактеризують ФСП.
Огляд та аналіз літературних джерел, показав що економісти здебільшого
ФСП ототожнюють із забезпеченістю підприємства власними фінансовим
ресурсами, їх достатністю для здійснення виробничо-господарської
діяльності підприємства. Формулюючи означення ФСП практично усі автори
роблять акцент на значенні частки власного капіталу у фінансуванні
активі підприємства, проте у наведених характеристиках видів стійкості
акцент зміщений на перевищення доходів над витратами, тобто на
результативності діяльності підприємства. З огляду на це, з
інформаційної позиції означення поняття “фінансова стійкість” має
відображати достатній рівень власного капіталу у структурі ресурсів
підприємства і очікуваний рівень прибутковості активів підприємства.
Щодо класифікації стійкостей, то доцільнішим є ввести поняття рівнів
замість видів стійкості. Більшість авторів розглядають поняття
“фінансова стійкість підприємства” через призму ліквідності та
платоспроможності. При цьому не враховано вимог до рівня доходності
активів підприємства. Необхідність їх врахування випливає з того, що
тільки при певному рівні прибутковості та оборотності активів
підприємства можливим є забезпечити належний рівень ліквідності та
платоспроможності.
Результатом оцінки фінансового стану підприємства є констатація факту
про фактичний стан фінансів на підприємстві. Прийнятність висновку
залежить від мети проведення аналізу ФСП. Залежно від мети можуть
змінюватись показники, які є пріоритетними для конкретного суб’єкта.
Аналіз літературних джерел показав, що фінансовий стан підприємства
оцінюють шляхом аналізу абсолютних і відносних показників.
Найважливішими групами відносних показників є: платоспроможність і
ліквідність; оборотність; прибутковість. Однак окремі автори не всі
відносні показники, перерахованих груп, відносять до тих, які
характеризують фінансову стійкість. Зокрема, ними ігноруються показники
ліквідності і рентабельності, тобто у їх розумінні фінансова стійкість –
це достатність власного капіталу, забезпеченість необоротних активів
джерелами власних коштів і висока оборотність активів усіх груп. Це
найбільш поширена думка про сутність поняття «фінансова стійкість».
Дійсно, підприємство, у якого достатньо власного капіталу для
фінансування більшої частини активів менші витрати на обслуговування
зобов’язань та й самі банківські кредити для таких підприємств є
дешевшими і більш доступними, бо ці підприємства мають високий кредитний
рейтинг. Менші витрати означають більшу норму прибутку, отже, фактично
це свідчить про рентабельність капіталу. Щодо оборотності, то високий її
рівень засвідчує наявність резервів щодо маневрування нормою прибутку в
ціні, тобто дає можливість активно управляти збутовою політикою,
нарощувати власний капітал, підтримувати необхідну структуру активів,
слідкувати за рівнем морального зносу використовуваного обладнання і
застосовуваних технологій.
Таким чином, огляд літературних джерел показав, що ФСП аналізують за
допомогою різних груп показників, досліджуючи при цьому різні об’єкти.
Так, показники поділяють на: первинні (причинні) і вторинні
(наслідкові); абсолютні та відносні; показники для оцінювання та
показники для аналізу фінансової стійкості підприємства. Переважно
дослідження ФСП відбувається за аналізом: величини і структури активів,
власного капіталу, зобов’язань, доходів і витрат. Розраховують також
співвідношення між цими величинами.
Важливим аспектом об’єктивності оцінки ФСП є встановлення допустимих меж
коливання відносних фінансових показників. Здебільшого вважається, що
середньогалузеві значення коефіцієнтів, значення коефіцієнтів, які
розраховані за абсолютними показниками діяльності конкурентів. Галузеві
дані в окремих випадках беруться як медіанні, а не середні, з метою
нівелювання екстремальних показників діяльності деяких підприємств, які
зазвичай мають випадковий характер і не відображають реальної тенденції
розвитку галузі. Такі підходи широко використовуються у розвинених
країнах, вони забезпечують об’єктивність результатів оцінки ФСП. Часто
використовують й ретроспективний аналіз, який є об’єктивним, але мало
корисним для ухвалення рішень, які стосуються майбутнього розвитку
подій. Аналітика найбільше цікавить поточна інформація, яка впливає на
рішення, що мають прийматися [8]. Варто зауважити, що є низка проблем з
отриманням інформації про медіанні чи середньогалузеві дані в реальному
часі. Тільки у країнах, де добре розвинені системи кабельного і
супутникового зв’язку та активно працюють консалтингові структури, які
мають сучасні системи технічного аналізу ринку, наприклад, у США,
Італії, Франції, Нідерландах, Великобританії, Німеччині, ефективним є
застосування медіанних та середньогалузевих даних під час поточного
аналізу ФСП [9].
Проведенні дослідження показують, що сьогодні існує необхідність
розробки власного підходу до визначення допустимих меж коливань
відносних показників, які характеризують ФСП. Цей підхід повинен
забезпечити: об’єктивність результатів оцінки і своєчасність отримання
інформації про фінансовий стан підприємства. Встановленням допустимих
меж коливань фінансових показників повинні займатись їх власники –
підприємці. Саме вони визначають загальну стратегію розвитку
підприємства, від них залежать темпи його розвитку. Для реалізації
стратегічних цілей, як відомо, розробляються поточні завдання, факт
виконання яких оцінюється абсолютними показниками, а рівень їх виконання
– відносними. На нашу думку, при встановленні допустимих меж коливань
відносних показників необхідно виходити з їх пріоритетності на певному
етапі розвитку підприємства і з необхідних темпів їх досягнення. Це
означає, що, в міру реалізації поточних завдань, у загальній стратегії
розвитку підприємства змінюватимуться показники, які для нього є
пріоритетними. Враховуючи це, має будуватись шкала необхідних значень
усіх інших показників, які повинні забезпечити результат основного на
даний момент часу за пріоритетністю показника (групи показників).
Встановлення допустимих меж коливань відносних фінансових показників
вимагає такої послідовності: постановка мети і визначення загальної
стратегії її реалізації на підприємстві; розробка поточних завдань для
реалізації загальної стратегії розвитку підприємства; вибір показників
за критерієм пріоритетності для реалізації завдань, розроблених на
попередньому етапі; встановлення необхідних значень, вибраних на
попередньому етапі показників, залежно від вартості реалізації того чи
іншого завдання; встановлення необхідних значень абсолютних показників,
які мають забезпечити запланований розмір відносних фінансових
показників.
Використання подібних інформаційних моделей для оцінюваня ФСП сприяє
адекватному розумінню значення розрахованих фінансових показників, що
знижує ризик неефективного використання, або вкладення коштів на тому чи
іншому етапі розвитку підприємства. Проаналізувавши зміст поняття ФСП,
відзначемо, що найважливішими аспектами його оцінювання є: визначення
напрямів аналізу і групування показників, які є пріоритетними для того
чи іншого аналітика; встановлення допустимих меж коливання показників
ФСП; вчасність і періодичність проведення розрахунку показників;
побудова логічної схеми їх розрахунку; наявність і доступність
інформації; професійності аналітика, який проводить аналіз та оцінювання
ФСП.
Література
1. Качалин В.В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со
стандартами GAAP. – 2-е изд., испр., перераб. – М.: Дело, 1998. – 432с.
2. Гужва В.М., Постєва А.Г. Інформаційні системи в міжнародному
бізнесі: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 164с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
