КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Характеристика джерел права, як зовнішньої форми його виразу,
адміністративна відповідальність і адміністративні стягнення: поняття,
види і порядок їх укладання.
План
Характеристика джерел права, як зовнішньої форми його виразу.
Адміністративна відповідальність і адміністративні стягнення: поняття,
види і порядок їх укладання.
Характеристика джерел права, як зовнішньої форми його виразу.
Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а
форма має бути змістовною, тобто повинна містити певний, виражений
юридичною мовою також, що несе певне смислове навантаження. Якщо нормі
надана певна форма, то вона залишається нормою поведінки, але не є
нормою права.
До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий
чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий
акт.
Правовий звичай – це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки
загального характеру.
Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – це рішення
компетентного органу держави, якому надається формальна обов’язковість
під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних
справ.
Нормативний договір – це об’єктивно-формально обов’язкові правила
загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи
більше суб’єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про
утворення федерації, колективний договір).
Нормативно-правовий акт – це рішення компетентних суб’єктів, що
виноситься у встановленому законом порядку, має загальний характер,
зовнішній вигляд офіційного документа у письмовій формі, забезпеч3ується
державою та породжує юридичні наслідки.
Нормативно-правові акти поділяють на закони і підзаконні
нормативно-правові акти.
Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими
органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні
відносини в країні. Крім конституції країни є ще такі види законів:
конституційні, органічні, звичайні.
Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:
ніхто, крім органів законодавчої влади, парламенту і народу в процесі
законодавчого референдуму, не може приймати закони, змінювати чи
скасовувати їх;
Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме
положення не конституційним;
усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до
законів;
у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового
акту діють норми закону;
тільки законодавчий орган може потвердити чи не потвердити прийняття
закону при поверненні його Президентом у разі відкладання вето.
Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої
діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб),
уповноважених на те державою громадських об’єднань з установлення,
впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів,
що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розглядають такі
види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх
видали:
нормативні акти Президента України;
акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих судів
України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної
Республіки Крим;
акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради міністрів
Автономної Республіки Крим;
акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної
виконавчої влади зі спеціальним статусом;
нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та
Севастополі, районах у цих містах;
нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування;
нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на
місцях;
нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій
на місцях;
інші підзаконні нормативні акти.
Нормативні акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб.
Характеризуючи дії нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти:
набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.
У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності
нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування;
термін установлюється в самому нормативному чи у спеціально прийнятому
акті, якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання
виконавцем.
Нормативно-правові акти втрачають чинність у наслідок: закінчення
переліку давності, що на нього видавався акт; прямого скасування
конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим з
того самого питання.
Зворотна дія – це така дія на правовідношення де припускається, що
новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення.
Загальне правило говорить: “Норма права зворотної сили не має”. Але
трапляються випадки, скажімо у кримінальному, адміністративному
законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після споєння
правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то
акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обмежує, то така норма (чи
акт) зворотної сили немає.
Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією:
держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної
одиниці, відповідного підприємства, організації.
Щодо кола осіб, нормативно-правові акти поширюються на громадян України,
осіб без громадянства, іноземних громадян.
Винятком вважається окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від
юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські
працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на
підставі міжнародних угод.
Систематизація нормативних актів – це діяльність з впорядкування та
вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої
узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників.
Систематизація здійснюється державою, її органами і посадовими особами
та недержавними організаціями і їх службовцями.
У систематизації розрізняють інкорпорацію та кодифікацію.
Інкорпорація – це вид систематизації нормативних актів, який полягає у
зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії
систематизації: хорологічний або алфавітний порядок, напрямок
діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження
тощо.
Види інформації: за юридичними значенням (офіційна, неофіційна); за
обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм
об’єднання (юридична, хронологічна, суб’єктивна).
Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові
нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються у логічному порядку
після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться.
Кодифікація – це вид систематизації нормативних актів, що мають спільний
предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення
розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створенні
нормативного акта.
Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.
Кодекс – це такий кодифікальний акт, який забезпечує детальне правове
регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл
на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають
зміст тієї чи тієї галузі законодавства. У сучасному законодавстві
України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні
правопорушення, Кодекс про шлюб та сім’ю, Кримінально-процесуальний
кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс, Кодекс про працю тощо.
Статути, положення – це кодифікаційні акти, в яких визначається статус
певного виду державних організацій і органів. До таких не належать
положення про індивідуально визначені органи, що не мають загального
характеру.
Адміністративна відповідальність і адміністративні стягнення: поняття,
види і порядок їх укладання.
Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному
(перспективному) ретроспективному (негативному) видах. У перспективному
розумінні адміністративна відповідальність характеризується як
відповідальне ставлення суб’єкта адміністративного права до своїх
обов’язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні – це
специфічне правовідношення між державою (її органами й посадовими
особами) та суб’єктом адміністративного правопорушення щодо реагування
на вчинки правопорушення і на суб’єкт, що його вчинив, а також
покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.
Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності.
До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:
є засобом охорони встановленого правопорядку;
нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних
правових норм;
супроводжується осудом з боку держави правопорушника та правопорушення;
пов’язана із застосування примусу та негативних для правопорушника
наслідків;
реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.
До похідних ознак відносять те, що:
1) підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки,
передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені
нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного
та ін.);
2) адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних
адміністративних стягнень;
3) право притягати до адміністративної відповідальності належить
державним органам та їх посадовим особам;
4) існує особливий порядок притягнення до адміністративної
відповідальності і т. ін.
Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку
(ст. 12 КУ п. АП).
Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що
пом’якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних
проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути
застосовані такі заходи впливу:
а) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у
потерпілого;
б) застереження;
в) догана або сувора догана;
г) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх
замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою
колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24 КУ п. АП).
Адміністративне стягнення – це засіб відповідальності, що застосовується
з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також
попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так
і іншими особами.
Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про
адміністративні правопорушення. До них належать:
1) попередження – письмове або в іншій формі офіційне застереження
уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення
ним адміністративних правопорушень;
2) штраф – майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової
суми на користь держави;
3) оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення чи
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виявляється в
його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею
одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого
предмета;
4) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім
об’єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому не
відшкодувальному вилученні цього предмета у власність держави.
Конфіскованим може бути тільки предмет – приватна власність порушника,
якщо інше не передбачено законодавчими актами;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на
строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку
користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними
засобами та права полювання);
6) виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з відбуванням
їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, з утриманням до 20 % її заробітку у власність держави.
Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом
(народним суддею);
7) адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у
виключених випадках за окремі види адміністративних правопорушень на
строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським)
народним судом (народним суддею);
Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного
впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюється главою
3 КУ п. АП і поділяється на основні і додаткові і мають на меті
виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання
правопорушень у майбутньому.
Список використаної літератури.
Демський С.Е. Ковальський В.С. Колодій А.М. (керівник авт. кол.) та
інші. За ред. В.В. Копейчикова – 7 е вид., спир. – К: Юрінком Інтер,
2003 – 736 с. “Правознавство”.
Гончарук С.Т. “Суб’єкти адміністративного права України”. Навчальний
посібник. – К., 1998 р.
Колаков В.К. “Адміністративне право України”. Підручник. – К., 1999 р.
Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар – К., 1997 р.
І.М. Сирота “Право соціального забезпечення в Україні”. – Харків, 2000
р.
І.М. Сирота “Право пенсійного забезпечення в Україні”: Курс лекцій. –
К., 1998 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
