Реферат на тему:
Гуманітарний підхід до розуміння процесів психічної адаптації та
дезадаптації особистості
Стійка система відносин людини вельми чуйно реагує на суб’єктивно
сприймане збільшення швидкості змін, які відбуваються в сучасному світі,
що висуває на перший план проблему психічної адаптації людини
(Олександровський Ю. А., Балл Г. О., Аткінсон Р., Бек М., Бобнєва М. І.,
Бріссе К., Калайков І., Поршнєв Б. Ф., Тоффлер О.) [1; 5; 6 та ін.]. В
цілому, адаптація розуміється як пристосування структури і функцій
індивіда або групи до умов середовища (в загальному випадку як
внутрішньої, так і зовнішньої). По суті, адаптація – це процес зміни
характеру зв’язків, відносин індивіда або групи з середовищем.
Психічна адаптація пов’язана з психічною активністю людини або групи і
розуміється як взаємодія процесів акомодації (засвоєння правил
середовища, “уподібнення” їй) і асиміляції (перетворення середовища,
“уподібнення” собі) (Piaget J.). Оптимальне поєднання процесів
акомодації і асиміляції, адаптивної і адаптуючої активності є істотною
умовою успішної адаптації. Процес психічної адаптації може здійснюватися
і в когнітивному, емоційному і моторно-поведінковому планах.
Гуманітарний, в протилежність природничонауковому, опис успішності або
неуспішності процесу психічної адаптації людини, тобто ступеню
адаптації, здійснюється переважно ідіографічно – це може бути
суб’єктивний опис станів творчого підйому або життєвих невдач,
психолого-педагогічні характеристики змін в поведінці учнів, клінічний
опис змін в психічному стані людини і т. ін. Номотетичний
(природничонауковий) опис успішності і неуспішності психічної адаптації
(дезадаптації), на нашу думку, може бути адекватним при використанні
таких понять теорії інформації як організація (Блауберг І. В., Юдін Б.
Р., Чупрікова Н. І. і ін.), кількість інформації, ентропія і цілісність
(системність) (Садовській В. М., Афанасьев В. Р. і ін.).
Помітимо, що цілісність процесу психічної адаптації виявляється в
недиз(юнктивності його сторін – когнітивної, афективної,
моторно-поведінкової (Брушлінській О. В., Рубінштейн С. Л.) [2; 7]. Ця
цілісність характеризується відносно високим ступенем організації і,
відповідно, більш високим ступенем інформаційної насиченості (кількістю
інформації) і відносно низьким рівнем ентропії. Ступінь організації
психіки ми вважаємо як міру життєздатності, характеристику психічної
цілісності. Ступінь організації відображає складність внутрішніх
взаємозв’язків, впорядкованості системи і характеризується кількістю
інформації, необхідної для опису даної системи. З цих позицій психіку
можна розглядати як певну інформаційну цілісність, а процес психічної
адаптації – як підвищення ступеня організованості цієї цілісності. Більш
високий ступінь організованості системи відносин людини до його
внутрішнього і зовнішнього середовища відповідає більш успішній його
адаптації.
З погляду динаміки процесу в нашому дослідженні психічна адаптація
людини розуміється як адаптація системи її відносин до власного
зовнішнього і внутрішнього середовища. Це середовище розглядається, у
свою чергу, з погляду етнічної функції складових її елементів – тобто як
етносередовище. Процес адаптації системи цих відносин розуміється як
подолання диз(юнктивності когнітивною, афектною і моторно-поведінковою
його сторін і, з інформаційної точки зору, як підвищення ступеня
організованості даної системи, досягнення цілісності комплексу відносин
людини і кожного її компоненту окремо. В плані змісту процес психічної
адаптації розуміється як розв(язання психічних конфліктів, обумовлених
етнофункціональним розузгодженнями елементів психіки.
Гуманітарне значення поняття “процес психічної адаптації” полягає в
переживанні людиною психічних конфліктів як усвідомлених, так і
неусвідомлених, і здійснюється, в цілому, як подолання диз(юнктивності
системи її відносин до елементів середовища і (або) їх співвідношення з
погляду їх функцій.
Існують різні типи опису ступенів, що відображають якість психічної
адаптації людини (Василюк Ф. Є., Лазурській А. Ф., Caplan G., Moser U. і
ін.) [3; 4 та ін.]. Різним ступеням (формам) розв(язання психічних
конфліктів відповідає, зокрема, і так званий «адаптаційний синдром»
(Selye H.).
У психологічному плані в розвитку адаптаційного синдрому виявляють три
стадії: стадія тривоги, в процесі якої відбувається мобілізація захисних
реакцій організму; стадія опірності – підвищеної стійкості організму до
різних дій; стадія виснаження, яка може закінчитися психічною
дезадаптацією. При цьому, низькі ступені психічної адаптації, а,
вірніше, дезадаптації характеризуються, зокрема, дефіцітарними
порушеннями психічної активності – недостатністю моторно-поведінкових,
емоційних, ідеаторних процесів, апатією, ангедонією і ін. Дефіцитарні
порушення психічних процесів відображають ступінь «розривності»
(диз(юнктивності) різних їх сторін (тобто крайній ступінь психічної
дезадаптації людини). Подолання диз(юнктивності є показником підвищення
ступеня психічної адаптації людини.
Розуміючи всю важливість вивчення вищих ступенів психічної адаптації
людини в таких сферах її життєдіяльності як виховання, навчання,
професійний розвиток, ми вважали відносно більш важливим етапом
дослідження тієї області, яка виходить за рамки норми. У зв’язку з тим,
що головним напрямом нашого дослідження була розробка
теоретико-методологічних положень, експериментальні дослідження
психічної дезадаптації людини розглядалися як найважливіша і необхідна
частина доказу валідністі цих положень.
На нашу думку, зниження ступеня організованості процесу психічної
адаптації може виявлятися не тільки в диз(юнктивності його сторін, але
і у зв’язку з порушеннями власне мислення, характеру емоційних проявів і
ін. З поняттям організованості, цілісності тісно зв’язані проблеми
реабілітації, навчання, психокорекції, оскільки такого роду діяльність
сприяє подоланню психічної дезадаптації людини і сприяє більш-менш
успішній психічній адаптації людини до свого внутрішнього і зовнішнього
середовища. Так, проблема навчання виступає в нашому контексті як
проблема психічної адаптації людини і створення психологічних умов
органічного засвоєння знань, що підвищують в оптимальному випадку
ступінь організації психіки людини і системи “людина-середовище”. Тут
істотна гармонізація конкретної операційної області – знань, умінь,
навичок з відносинами особистості. Інакше, процес навчання приводитиме
до порушень відносин, до появи ознак дезадаптації. Таким чином, процес
навчання визначається як психотерапевтичний, психокорекційний процес
підвищення ступеня психічної адаптації людини, здійснюваний в конкретній
області. Організація умов навчання, професійний вибір в цій області
постає як система специфічних реабілітаційних і психотерапевтичних
заходів. По суті, психотерапія, навчання, реабілітація з погляду
психічної адаптації в різних соціальних контекстах (медична допомога,
виховна робота з дітьми і молоддю, професійна підготовка і підвищення
кваліфікації) підлеглі єдиній меті – підвищенню ступеня організації
процесу психічної адаптації людини до конкретних дій на психіку тими або
іншими операційними засобами. Цей процес здійснюється при роз(язанні
конфліктів, що суб’єктивно переживаються. Якість роз(язання цих
конфліктів відповідає ступеню організації, інформаційної насиченості
системи психічних відносин людини.
Таким чином, в рамках гуманістичного підходу процес психічної адаптації
в нормі характеризується цілісністю, недиз(юнктивністю його сторін –
когнітивної, афективної і моторно-поведінкової. Цілісність цього процесу
визначається ступенем його організації, інформаційної насиченості.
Диз’юнктивність, “розривність” різних сторін процесу психічної адаптації
фактично обумовлює дезадаптацію. Процес психічної адаптації людини
здійснюється як переживання психічних конфліктів, обумовлених
розузгодженнями елементів його психіки, подолання диз’юнктивності
різних сторін процесу адаптації людини до середовища, підвищення ступеня
організованості цього процесу. Поняття організованості, цілісності
характеризують також процеси навчання, психокорекції, реадаптації як
сприяючі психічній адаптації людини і долаючі дезадаптацію.
Література
1. Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической
психологии. – К.; Донецк, 1993. – 32 с.
2. Брушлинский А. В. Проблемы психологии субъекта. – М.: ИП РАН,
1994. – 109 с.
3. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления
критических ситуаций). – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 200 с.
4. Лазурский А. Ф. Очерк науки о характерах. – М.: Наука, 1995. –
271 с.
5. Психологические механизмы регуляции социального поведения / Отв.
ред. М. И. Бобнева, Е. В. Шорохова. – М.: Наука, 1979. – 336 с.
6. Ротенберг В. С., Аршавский В. В. Поисковая активность и
адаптация. – М.: Наука, 1984. – 192 с.
7. Рубинштейн С. Л. Избр. философско-психол. труды: Основы
онтологии, логики и психологии. – М.: Наука, 1997. – 463 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
