Реферат на тему:
Дослідження соціальної нерівності в межах сучасної української школи:
соціологічний аспект
Національна доктрина розвитку освіти передбачає положення про обмеження
соціальної нерівності в системі освіти. Зокрема, відзначається, що буде
створений рівний доступ до якісної освіти для всіх громадян України,
незалежно від національності, статі, віросповідання, місця проживання та
стану здоров’я [2;61].
В межах цієї доповіді ми спробуемо дослідити, як проявляється
соціальна нерівность в межах сучасної української школи.
Однаковий доступ до здобуття якісної освіти мають діти з інвалідністю.
Вони повинні отримати повну загальну середню освіту, відповідно до
здібностей та індивідуальних можливостей, зорієнтованих на їх інтеграцію
в соціально-економічне середовище, а також має бути забезпечена їх
інтеграція в загальноосвітній простір [3;285]. Однак законодавчі і
нормативно-правові акти про розвиток освіти не реалізуються, а лише
декларуються. “Ідеологією реформування української системи освіти
…став неоліберальний економізм” [1;13], який ґрунтується на ідеях
економічної вигоди. Держава залишає за собою позиції в культурній сфері.
Разом з тим затверджені державні освітні стандарти середньої освіти, які
передбачають єдину систему контролю за якістю наданих освітніх послуг і
сприяють реалізації інтегруючої функції інститутом загальноосвітньої
школи. Тут закладені єдині культурні цінності, призначені для трансляції
в учнівські маси. Однак варто наголосити, що досі не склалося чітких
морально-культурних орієнтирів у системі освіти, тому частіше учителі
діють інтуїтивно, орієнтуючись на традиційні українські цінності і
дотримуються однакових моральних оцінок.
Але, незважаючи на законодавче оформлення рівності доступу до освіти,
соціальна і культурно-диференціююча функція інституту освіти починають
реалізовуватися, дуже чітко відтворюючи соціокультурну нерівність, яка
існує в суспільстві. “Сучасна система освіти занадто прямолінійно
враховує ознаку “матеріальне становище” соціальних груп і прошарків,
повторюючи усі вигини (і перегини) майнової стратифікації суспільства”
[4;93]. Комерціалізація освіти середнього рівня призвела до її
дисфункціональності в культурно-історичному змісті, оскільки в нас усі
школи займалися не тільки трансляцією знань, але і вихованням.
Комерційний варіант освіти існує як самостійно, так і в межах державної
структури. Надалі можна прогнозувати зростання впливу фактора
економічної нерівності на систему освіти і посилення
соціально-диференціюючої функції інституту освіти. У школі відбувається
відсів, причому в основному представників нижчих класів. У вищу школу
потрапляють, як правило, діти із забезпечених родин, які зуміли
пристосуватися до нових соціально-економічних умов. І виходить, що при
формальній рівності, освіта стратифікувалась на елітарну, а також
підвищеного, середнього і низького рівня. Дана ситуація – аж ніяк не
нове явище для українського суспільства, але, як правило,
соціально-диференціююча функція інституту освіти була більшою мірою
латентна, сьогодні ж вона стає очевидною.
Традиційна школа, незважаючи на відтворення становості, завжди
функціонувала в руслі відтворення культурних традицій народу в цілому,
оскільки всі типи загальноосвітніх навчальних закладів підкорялися
єдиній державній культурно-освітній ідеології. Незважаючи на трансляцію
культурних відмінностей станів українського суспільства, школа
виконувала також і культурно-інтегруючу функцію. З приходом радянської
влади виникла загальнодоступна середня загальноосвітня школа. У змісті
освіти це означало встановлення норм і цінностей егалітаризму. Дана
ситуація була прописана законодавчо і відбилася в суспільній думці. На
шляху до створення суспільства рівності саме школі належала одна з
головних ролей. Хоча, безумовно, не можна не відзначити, що у
радянському суспільстві усі були рівні. Основою диференціації в ті часи
був розподіл влади, причетність до влади забезпечувала “безліч …благ:
матеріальні вигоди, елітарну освіту, сприятливі умови праці, високий
соціальний престиж” [5;272]. Однак тоді не було різкого протиставлення
різних соціальних груп. У радянському суспільстві існували клас
робітників і селян, і клас інтелігенції. Але крім них, існувала і
номенклатура – партійна еліта, яка і створювала ситуацію соціальної і
культурної нерівності. Однак говорити про різку поляризацію суспільства
не доводиться. Освіта відтворювала єдину систему культурних цінностей,
покликану об’єднати усіх.
У радянський період школа забезпечувала інтеграцію суспільства і
моделювання нової соціальної спільності – радянського народу.
Відповідно, вона створювала можливості для самореалізації індивідів.
Сьогодні факторами, що задають орієнтири функціонуванню сучасної
загальноосвітньої школи, виступають:
економічна нерівність;
соціальне походження або соціальний стан родини учня;
обсяг культурного капіталу;
склад і структура родини учня;
аскриптивні характеристики (здоров’я дітей, стать і вік учня, розвиток
мовних здібностей учнів);
ціннісне ставлення батьків до навчання своїх дітей;
ситуація в освітній системі (регіональні і територіальні розбіжності в
системі освіти; якість шкільної освіти; комерціалізація в освіті і
соціально-економічна селекція; єдиний державний іспит; інноваційний
потенціал школи);
вибір батьками школи для навчання своєї дитини;
відбір дітей, який здійснюють школи;
розвиток у школі визначених здібностей учнів;
прищеплювання в школі визначеної субкультури;
реалізація різних парадигм освіти (традиційно-консервативної і
інноваційно-розвиваючої) в школах різної категорії.
Таким чином, право на освіту закріплено в Міжнародній конвенції про
права дитини, однак нерівність в освіті зберігається. Для подолання
даної ситуації необхідний однаковий доступ до освіти представників
будь-яких соціальних груп. Рівність доступу до освіти – це надання
індивідові таких умов освіти, які найбільшою мірою відповідають його
здібностям і нахилам, розвивають їх, тобто тут передбачається
індивідуальний підхід, про який говорять функціоналісти. Однак, оскільки
суспільство стратифіковане, а школа повинна виконувати функцію
підготовки дитини до життя у певних соціально-економічних і культурних
умовах, то, природно, що, незважаючи на всі зусилля, вона змушена
відтворювати принцип ієрархічності суспільства в своїх стінах.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Андреев Э.М. Человек в системе образования // Тезисы первой
всероссийской научно-практич. конф. МУВМЦ «Образование – основной фактор
развития культуры и духовности человека». – Волгодонск, 1990.
Вища освіта в Україні: навчальний посібник. За ред. В.Г. Кременя,
С.М. Ніколаєнка. – К.: Знання, 2005. – 327с.
Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України.
Комітет з питань науки і освіти: Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во,
2004. – 404с.
Образование как фактор социальной дифференциации и мобильности
(«круглый стол») // Социс, 2003. – № 5.
Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. – М., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
