.

Психологічна культура юриста (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
716 7820
Скачать документ

КурсоВА РОБОТА

на тему:

Психологічна культура юриста

ПлАН

Вступ

Загальна характеристика психологічної культури юриста.

Предмет, система та завдання юридичної психології.

Психологічна характеристика юридичної діяльності.

Висновок.

вступ

[1, с. 32] Процес національного відродження України, розбудова
української держави має на меті створення сучасного громадянського
суспільства та правової держави і розвинутої правової системи. Для
досягнення цієї мети необхідні знання не тільки поняття правової системи
сучасності, а й тенденції її розвитку у ХХІ ст. та участь у подальшому
творенні правової системи.

Сьогодні рівень участі громадян у суспільному житті, не кажучи вже про
вплив громадянських організацій на прийняття державою рішень з важливих
проблем, залишається, на жаль, низьким через утриманський настрій.
Громадяни сприймають себе скоріше “жертвами”, а ніж потенційними
учасниками політичного процесу. Однією з причин такого фаталістичного
настрою суспільства є, насамперед, низька психологічна культура.

Менш за все досліджена соціальна психологія, яка вивчає закономірності
поведінки і діяльності людей зумовлені фактором їх участі в соціальних
групах, а також психологічні особливості певних соціальних груп.
Соціальна психологія цікавиться не всім, що роблять люди, її цікавлять
закономірності людської поведінки, особливості їх прояву у різних
соціальних кругах.

Психологічна культура юриста

1. [2, с. 206] Прийнято вважати, що слово «душа» вперше з’явилося у IV
ст. до н. е. у праці Арістотеля «Про душу». У ХУІ-ХУІІ ст. в науковий
обіг увійшов термін «психологія», який у XVIII ст. вживався на
позначення окремої галузі знань про психічне відображення дійсності у
процесі діяльності людини та у поведінці тварин. Розвиток психології як
науки розпочався в XIX ст. Отже, психологія – порівняно молода наука.
Проте справжні дослідження глибин таємниці людської душі, з’ясування
причин поведінки людини в тій чи іншій ситуації ще чекають людство у XXI
ст.

Предмет дослідження психології, як відомо, становлять психічні процеси –
відчуття, сприймання, запам’ятовування, згадування, уявлення, мислення,
почуття, прагнення тощо. Вони у кожній професії мають свої особливості,
що спричиняється до поділу психології на відповідні види.

Нас більшою мірою цікавить юридична психологія як наука, що з’ясовує
природу і сутність психіки, її загальні закономірності та основні
психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки
про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти
психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у
суспільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов’язково повинен
враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому
полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності
діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до
того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються
психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та
об’єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен
уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання,
спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони
характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль
наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних
дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати
напруженість чи долати психологічні бар’єри, на основі власних
сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло
застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий
потенціал, з’являється натхнення, підвищується працездатність,
саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні
процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної
освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо),
волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять
ефективний вплив на розв’язання правових ситуацій.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, можна
сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних
якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології
з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми
психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної
діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може
характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх
у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний
психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться
на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо
поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує абстрактно. Вона
виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної
культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: культура
судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора,
культура працівника міліції тощо як психологічні культури. Ці їх
різновиди за змістом мають багато спільного, проте існують й істотні
відмінності, які пояснюються специфікою обов’язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою
ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його
відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості
психічної діяльності. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи
нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний.
У зв’язку з цим можна говорити про психологічну культуру
юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну
культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста-меланхоліка.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвінічного темпераменту
полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу
на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує
врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі
співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги,
динамічно розв’язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок
у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік
швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними
справами, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення
й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип
характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю,
збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик
має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної
складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але
юрист-холерик потребує постійного контролю, наразі такого, який
супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю.
Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу
прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі
складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає,
заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи
неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну
культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це
буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика
вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило,
безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти,
обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з
психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на
власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на
якого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що
флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури
юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип
нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам
юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже
вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у
відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають
неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної
бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони
надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість.
Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а
їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо норм психологічної культури юриста, то, на взірець, фахівець може
встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на
професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і
морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури
можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної
етики.

Механізм дії психологічної культури юриста, тобто важелі, за допомогою
яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність,- це
насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм.
У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і
практичне. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб
активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій
діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у результатах
тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде
«деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і
зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто
слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди
повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його
психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь
розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній
культурі. Однак не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб
юридичної праці. Трапляється, юристові тяжко висловитися, а легше
скласти письмовий текст, що е наслідком певних прогалин у його
психологічній культурі.

Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на
двох рівнях – експектації та емпатії.

Суть психологічної культури на рівні експектації полягає в оцінці
здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації. На цьому рівні
можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості,
передбачити наступні дії. Зрозуміло, що соціальне очікування
наближатиметься до реальності тоді, коли людину тривалий час знатимуть і
спостерігатимуть за нею. Психологічна культура на рівні експектації дає
змогу зробити висновок про судження та вчинки юриста.

Другий рівень психологічної культури – емпатія визначає здатність юриста
розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання
тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо
злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість
або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологічної культури на
цьому етапі повинен допомогти юристові пристосуватися до співбесідника з
метою ефективного психологічного впливу на нього.

Існують певні перешкоди для вияву психологічної культури на рівні
емпатії. Спеціальна література фіксує різні джерела таких перешкод. До
них можна віднести стандартні образи (стереотипи), враження (думки)
інших осіб, психічний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із
кількох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення
ситуації. Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці
психологічні бар’єри. Для цього потрібно пам’ятати про їх існування і
відповідно реагувати.

Психологічна культура юриста виявляється через несвідоме, передсвідоме,
свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Так, сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює
наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити
детально, в повному обсязі всі явища (мікро-явища) неможливо. В
результаті у пам’ять не потрапляють потрібні відомості.

Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, коли він ще не
зорієнтувався – усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді це початкова
стадія формування свідомості. Тут психологічна культура повинна
спрямовуватися на психологічне орієнтування в ситуації так, щоб не
завдати шкоди справі, що розглядається. Важливу роль у цьому випадку
відіграє пам’ять. Якщо добре розвинена пам’ять, то проблем з
усвідомленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідомлює свою діяльність,
може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура
характеризується стабільністю.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються у сфері
підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним
чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли
психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає
тоді, коли у підсвідомому (досить небезпечній сфері, що може суттєво
змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і
негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні
внутрішні процеси. Тобто високий рівень психологічної культури юриста
допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси,
в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними
і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень
психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують
різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто можна сказати,
що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які
відбуваються у підсвідомому. Або хвороба – це природна санкція на
порушення духовних норм. Етично освічений юрист не впустить у
підсвідомість негативних почуттів. Адже підсвідомість – це небезпечна
зона, у ній містяться думки, які визначають сутність людини.

Певний інтерес становить визначення межі впливу психологічної культури
юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, поза якою
психологічна культура юриста може не діяти або змінити площину дії.
Найкращою ілюстрацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної
культури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої
послідовності: усунути психологічний бар’єр між собою і співбесідником,
оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну
психологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи
іншими учасниками справи пов’язаний з певною психологічною незручністю,
яка виникає з різних об’єктивних та суб’єктивних причин. Високий рівень
психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не
виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього.
Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість.
Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити
до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні
психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчення стихійно
розпочинається з першого погляду. Йдеться про активне вивчення, в
результаті якого з’ясовується тип нервової системи, рівень мислення
тощо. Це допоможе поступово підготувати співбесідника до запланованої
розмови через навідні запитання й очікувану вичерпну відповідь.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску («атаки»), юрист
використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається
до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи
конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід
використовувати для того, щоб «загнати співбесідника у глухий кут». Він
повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без
порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття
правильного рішення.

Мета психологічної культури юриста, на взірець, досить вагома. Адже
йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну
особистість. Тому краще, коли мета психологічної культури юриста
насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з
громадянами. Симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону
реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця
реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення.
Інтенсивність її залежить від самого юриста.

Кондратьєв у підручнику “Юридична психологія стверджує, що відомості про
людину як особистість можуть використовуватись в правоохоронних органах
у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення особистості
правопорушника, розкриття механізму його злочинної поведінки. Помста,
жорстокість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в суб’єктивному боці
злочину може бути виявлене та правильно інтерпретоване за умов
особистісного підходу. Важливим інструментом одержання додаткових
відомостей про особистість злочинця є судово-психологічна експертиза.
Особистість може бути в різних якостях — затриманого, підозрюваного,
злочинця, звинуваченого тощо. Ефективність взаємодії з нею, у тому числі
і профілактична діяльність, базуються на знанні особливостей
особистості. Проблема особистості є центральною також і при організації
відбуття покарання, надання йому не тільки карального, а й виховного
характеру.

Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це
скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних
органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.

Психологічна культура юриста ґрунтується на відповідних принципах та
виконує певні функції у юридичній практиці. Так, основними принципами
може бути: родова комплексність і професійна необхідність, а провідними
функціями – своєчасне вироблення психічної адаптації, формування
професійно-правового мислення юристи.

Родова комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного
спрямування — інтелектуальну, внутрішню, емоційну – об’єднує
психологічна культура. Тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є
субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться
як частина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є
одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань
психічними прийомами у процесі службової діяльності. Йдеться про
недопущення приниження честі та гідності громадян, обману чи
корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка
грунтується на справедливості, правовому почутті, чесності і головне —
доцільності. Юрист має бути впевнений у професійній необхідності
психічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне
вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок.
Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при
цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Наразі йдеться не про
будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого
реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна
культура передбачає також уміння юриста – виробляти необхідну адаптацію
у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про
близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи.
Уміння підготувати людину до подальшої співпраці – це результат
психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує
справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає
змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна
холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й
секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер
спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на
логіку обгрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна
культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи
суспільство в цілому.

Предмет, система та завдання юридичної психології

2. [3, с.16] Юридична психологія — самостійна галузь знання на межі
психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми
та закономірності, пов’язані з правом, його виникненням, застосуванням і
впливом у цілісній системі «людина — суспільство — право». В центрі її
уваги знаходяться психологічні аспекти особистості, поведінки та
діяльності у сфері права, оскільки саме право — результат людської
діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість —
безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних,
виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій
їх різноманітності (цивільних, кримінальних, сімейних та ін.) у зв’язку
чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення
стосовно даного випадку:

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті
конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у
даному випадку — юридичної. Юридична наука і практика, користуючись
психологічними знаннями, не перестають бути юридичною галуззю. У
кримінальному праві, наприклад, на базі загальної психології
сформульовані такі поняття, як суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона,
мотив і мета вчинення злочину та ін.; на основі соціальної психології
розробляється проблема співучасті та групової злочинної діяльності. Але
у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному
забезпеченні, на перший план виступають формальні вимоги закону,
обов’язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і
категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки
безвідносно до їх соціального змісту. Юридична психологія, у свою чергу,
вивчає психічні явища, процеси, закономірності, що виникають у полі
правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного
законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та
категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна
від предметності юриспруденції, вони інтегративно пов’язані між собою,
визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ особистості, поведінки і
діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на трьох
рівнях: застосування психологічного знання у юридичній діяльності у
чистому вигляді: використання трансформованих психологічних знань,
синтез психологічних та юридичних знань.

Перший рівень — це безпосереднє використання психологічних знань як
методу експертно-психологічних оцінок. При цьому психолог виступає в
ролі експерта, спеціаліста або консультанта в кримінальному цивільному,
адміністративному процесі або на стадії виконання покарання чи інших
заходів правового впливу.

Другий рівень — це розгалуження, уточнення, удосконалення юридичних
понять та інститутів за рахунок залучення психологічних категорій, а
також застосування юристами психологічних методів у наукових
дослідженнях або правозастосовчій, правоохоронній, профілактичній та
іншій юридичній практиці, використання даних психології в
оперативно-розшуковій і процесуальній діяльності, розслідуванні
злочинів, виправленні і перевихованні правопорушників, професійному
відборі і підборі тощо. При цьому уточнюються такі поняття, як «правова
свідомість», «провина», «осудність», «дієздатність», «правопорушник»
тощо.

Третій рівень взаємодії психології і юриспруденції має більш виражений,
ніж два попередні, двосторонній характер. Потреба юриспруденції у
психологічному знанні спричинила виникнення юридичної психології, яка є
наукою водночас і психологічною, і юридичною. Виникнення такої науки
стимулює розвиток і вдосконалення як психологічного, так і юридичного
знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних
явищ, у тому числі правових, призвів до ігнорування досягнень психології
та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій.
Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась
довільними трактуваннями одних і тих же явищ термінологічними
неточностями і протиріччями. Пограничні проблеми психології і права
тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень.
Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що
стосуються правозастосовної діяльності зокрема, слідчої практики. Значно
пізніше почали розвиватись кримінальна і пенітенціарна
(виправно-трудова) психологія та методологічні засади самої науки.

[4, с. 322] Психологічна підготовка юриста повинна розглядатися не як
бажаний додаток до його професійних якостей, а як обов’язкова
складова частина професіоналізму. Без сумніву можна стверджувати: без
хорошої психологічної підготовки прокурору і судді, слідчому та
інспектору, адвокату і захиснику важко добитися великих успіхів у своїй
роботі.

У зв’язку з цим слід мати на увазі три основні групи
професійно-психологічної підготованості юридичних кадрів:

Перша група – професійно-психологічні вміння. Частина дії і прийомів
роботи юриста мають переважно психологічну спрямованість і зміст. Для
їх успішного виконання психологічні рекомендації мають першорядне
значення. Вищий ступінь оволодіння ними і характеризує
професійно-психологічні вміння. До найважливіших з них відносяться:

– вміння враховувати і створювати психологічні умови для ефективного
вирішення поставленого юридичного завдання. Кожен життєвий випадок,
кожна службова ситуація, які стають предметом юридичного розгляду
існують при цілком певних умовах. У комплексі цих умов суттєве місце
належить психологічним умовам: об’єктним (відповідність дій юриста
психології тієї особи, з якою він має справу і яка виступає об’єктом
його сприйняття вивчення, взаємодії і впливу, установчим (відповідність
дій юриста особливостям обстановки, взаємостосунків і т.п.), суб’єктним
(відповідність дій юриста процесу реалізації наміченій ним меті його
власної підготовленості, стану, установкам);

– вміння професійно користуватися основними психологічними засобами.
Всяка дія, прийом впроваджуються в життя за допомогою певних засобів. У
тому числі їх юридична наука і практика називають психологічні засоби:
мовні і немовні. До психологічних засобів по праву можна віднести і
рольову поведінку юриста. Справжня майстерність у використанні мови і
немовних засобів спілкування, рольової поведінки в юридичній діяльності
вимагає знання теоретичних основ спілкування і хорошої практики;

– вміння користуватися особливими психологічними прийомами юридичної
роботи: складання психологічно портрету людини чи іншої групи, заяв і
повідомлень свідків, потерпілих та інших осіб, встановлення
психологічного контакту зі співрозмовником і діагностика брехні
приховуваних обставин та ін.;

– друга група професійно-психологічної підготовленості юриста –
професійно розвинуті психологічні якості. Встановлено, що професійно
розвинутому у юриста повинні бути сприйняття, увага, пам’ять, уявлення,
мислення. Відсутність чи недостатній розвиток цих якостей стримує
оволодіння професійними навиками і вміннями, точність дій. Спосіб
формування і розвитку даних якостей – насамперед вправи – тренінги,
реальна практика;

третя група – професійно-психологічна стійкість. Зв’язок її з загальною
психологічною стійкістю особистості безсумнівний, але в той же час це
стійкість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона передбачає:
відсутність психологічних реакцій негативного типу в екстремальних
умовах чи при дії стрес-факторів; вміння виявляти розумну настороженість
і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності, стійкість до
психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються впливати на
суворо законне ведення юридичних справ; вміння керувати собою в
психологічно напружених, конфліктних ситуаціях та ін.

Така структура психологічної підготовленості юриста має в своїй основі
головну особливість його діяльності. Це робота з людьми, серед людей.

Діяльність юриста завжди ставила великі вимоги до їх особистих якостей і
професійної майстерності. Історія містить багаточисленні і переконливі
свідчення того, що юридичний закон нічого невартий, якщо він знаходиться
в руках соціально неповноцінних, аморальних людей. Навіть найкращий
закон може породжувати несправедливість, якщо він впроваджується в життя
професійно некомпетентним і духовно бідним працівникам.

Процеси демократизації і гласності, що поглиблюється, вимагають
серйозного ставлення до розуміння і формування професійних якостей
юристів. Психологічна підготовка студентів юридичного факультету є одним
із засобів досягнення нового якісного стану юридичних кадрів.

Психологічна характеристика юридичної діяльності

3. [3, с.44] Однією з центральних проблем юридичної психології є
вивчення і розкриття закономірностей юридичної діяльності. Це потребує,
насамперед, встановлення психологічної структури діяльності, що дає
можливість більш повно і глибоко вивчити всі особливості діяльності,
отже — ретельніше підготуватись до її виконання. Виявлення та вивчення
психологічної структури є необхідною передумовою і для вирішення проблем
наукової організації цієї діяльності.

Виявити психологічну структуру — це означає, передусім, визначити
основні компоненти даного виду діяльності, що можна зробити, лише
розглядаючи людину як суб’єкт праці, пізнання і спілкування. Таке
розуміння сутності людини вперше сформульовано видатним російським
психологом Б. Г. Ананьєвим. Будь-яка професійна діяльність людини
у всіх випадках складається з цих трьох елементів, тому й психологічна
структура діяльності повинна базуватись на їх аналізі. Але в різних
видах діяльності співвідношення цих елементів різне. Саме це й визначає
самостійність психологічної структури різних видів діяльності.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованістю, наявністю
специфічних цілей; особливостями об’єктів діяльності; конкретними
методами і засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов
діяльності. Сказане повною мірою стосується і юридичної діяльності.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної діяльності визначається
необхідністю забезпечення мов для функціонування правової держави та
нормальної життєдіяльності (безпеки життя і здоров’я, права власності
тощо) кожного конкретного громадянина такої держави. Жоден з інших видів
діяльності не є носієм сукупності цілей, притаманних правоохоронній та
правозастосовчій діяльності, то власне й визначає специфічність її
психологічної структури.

Об’єкти діяльності — переважно особи, що перебувають у конфліктних
стосунках із законом, порушують правові норми чи є носіями інформації,
значимої для розкриття та розслідування злочинів, їх профілактики. Сюди
ж слід віднести специфічні емоційні стани об’єктів, специфічність
інформації, що збирається в процесі діяльності, особливості її
опрацювання та закріплення.

Особливі умови діяльності створюються тими психологічними відносинами,
які супроводжують її здійснення. Вони визначаються поведінкою осіб, що
порушили закон чи є носіями інформації про нього, їх ставленням до
суб’єкта діяльності — працівника правоохоронних чи правозастосовних
установ.

[4, с.19] Постійною інформацією для юридичних працівників є факти,
події, явища про правопорушення, які відображаються у зовнішньому
середовищі у формі матеріально зафіксованих слідів, різних образів у
свідомості людей, виявлення інформації, її аналіз і оцінка складають
суть пізнавального аспекту в діяльності юриста, спрямованої на
розкриття, розслідування і запобігання будь-яких злочинів.

Специфіка соціального пізнання полягає в тому, що людина завжди має
можливість спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт з тим,
що доступне при пізнанні природних об’єктів. Для соціального пізнання
характерним є те, що явище, подія не лише може не співпадати із
сутністю, але й викривляти її.

Результатом пізнавальної діяльності юриста є встановлення об’єктивної
істини, під якою розуміється адекватне відображення того чи іншого
об’єкта людиною, відтворення його таким, яким він є незалежно від
суб’єкта. Що пізнає цей результат і його свідомості. Встановлення
істинності пізнання доведення, яке здійснюється шляхом визначених
логічних роздумів і чутливого сприйняття предметів і явищ. Доведення в
юридичній психології як процес, що складається з єдності розумових і
практичних операцій по відтворенню реальної картини значимого з
будь-якої юридичної справи фрагмента дійсності, визначення його з
правових властивостей і наслідків, засвідчених висновків, пов’язано і з
теорією пізнання, і з логікою – наукою про мислення.

У зв’язку з цим підвищується роль методології пізнання в юридичній
психології. Чіткість методологічної позиції юридичного працівника не
дозволить йому надмірно захопитись збором лише емпіричного матеріалу,
віддати себе у володіння фактами на шкоду теоретичним узагальненням,
відволіктись на побічні явища, збитись з основної лінії пошуку істини.

Вона також не дозволить обмежуватись лише теоретичними вишиковуваннями,
що спонукає слідчого і прокурора, суддю і інспектора, адвоката і
захисника вникати в соціальні реальності. Вивчати правову проблему в
самій дійсності, керуючись при цьому суворими науковими критеріями
оцінок.

Психологічна структура юридичної діяльності

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється
за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб’єктами
її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя,
пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяльності, які не
визначають змісту, але супроводжують її як невід’ємні частини:
1) профілактична та 2) посвідчувальна.

[3, с. 58] Вплив на особистість особливо сильних подразників із
переважанням негативних емоцій — похідна від екстремального характеру та
високого ступеня конфліктності діяльності. Вчинення правопорушення
(злочину) не тільки об’єктивно призводить до конфлікту конкретної людини
з законом і суспільством у цілому, а й усвідомлюється нею як
протиборство і породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Вони можуть
існувати протягом досить тривалого часу і проектуватись на іншу особу —
представника правоохоронних органів, як свідчення раніш існуючої у
правопорушника негативної установки на взаємодію. Причому поведінка
правопорушників практично ненормована, вони можуть поводитися будь-яким
чином, особливо в слововиявленні, працівник правоохоронних органів
повинен діяти відповідно до норм закону, у певних визначених рамках.
Конфліктність призводить до виникнення стан емоційної напруженості та
трансформації особистості (переважання стереотипного реагування на
ситуацію, втрата пильності тощо), в подальшому — до переносу негативних
новоутворень на неслужбову сферу і суперечностей у найближчому оточенні.

Підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів
призводить до екстремальності діяльності, що зростає внаслідок
необхідності приймати рішення в обмежений проміжок часу, причому ці
рішення забарвлюються елементами небезпеки й ризику, бо можуть мати
небажані особистісні наслідки.

Юридична, у тому числі правоохоронна, діяльність має також перелік
особливостей, що визначаються специфікою взаємодії в системі «людина —
право». Вони пов’язані з тим, що рівень злочинності невпинно зростає, а
сама злочинність наповнюється новим змістом — це потребує від
працівників застосування спеціальних знань, інколи у дуже вузьких та
спеціфичних сферах людської діяльності, нових форм та методів роботи.

До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності — суворе правове
регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов’язкове
для виконання. Реалізація професійних функцій у інших сферах людської
діяльності регламентується загальними планами та інструкціями, які
дозволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну
організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо
встановленим нормам. Звичайно, з цього не випливає, що її суб’єкт
обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання
діяльності, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов’язку застосування
влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності,
поряд із необхідністю винесення обгрунтованих та виважених рішень, надає
юридичній діяльності напруженого характеру і може призвести до появи
негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні
владних повноважень, зловживанні службовим становищем, друга — в
нерішучому застосуванні владних повноважень, пов’язаних із сумнівами,
побоюваннями щодо можливої відповідальності;

3) наявність елементів небезпеки і ризику, у тому числі й при прийнятті
рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика
свідчить, що «вдалий» ризик заохочується керівництвом, а «невдалий»
визнається невиправданим і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування
й прогнозування результатів — у кожній ситуації можна виділити декілька
аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний та
ін.). кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне
ставлення до конкретного об’єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не
завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що «лежить на поверхні»,
часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а
малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення декількох
завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції
(працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо)
може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування — у тому числі
прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність
індивідуальних «технік» спілкування, вміння «дистанціюватись від
ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У
цих умовах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й
неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця сукупності якостей, що
рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний
склад розуму, розвинена просторова уява та здібності до лінгвістики
тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок індивідуального
стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна
компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Таким чином, наявність специфічних для юридичної діяльності
психологічних особливостей дає нам змогу зробити висновок про
необхідність виділення нового самостійного напряму юридичної психології
— «Психологія юридичної діяльності». На наш погляд, її можна визначити
наступним чином: психологія юридичної діяльності — це галузь наукового
знання про психологічні закономірності діяльності у сфері
правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв’язку із
судочинством, та засновані на їх пізнанні вимоги до особистості
фахівця-юриста, психологічні методи і засоби удосконалення даного виду
діяльності.

Важливе місце в цьому визначенні займають психологічні закономірності.
Під закономірностями у гносеології розуміється суттєвий, сталий,
загальний, необхідний і повторюваний зв’язок між явищами природи,
суспільства і мисленням. У відповідності з цим предметом психології
юридичної діяльності є суттєві, сталі, загальні, необхідні і повторювані
психологічні взаємозв’язки в галузі юридичної праці. Розкриття цих
закономірностей не слід ототожнювати з простим використанням уже відомих
положень психологічної науки. Застосування психологічних знань у тому чи
іншому виді людської діяльності ще не складає самостійного напряму
науки. Знання психології необхідні в багатьох видах діяльності, і якщо
виходити лише з цього критерію, то можна виділити безліч психологічних
наук. Право на самостійне існування мають лише ті дисципліни, що
вивчають специфічні, тільки їм притаманні закономірності. Це повною
мірою стосується психології юридичної діяльності.

Можна виділити такі основні її проблеми:

1) закономірності впливу психіки суб’єктів на успішність їх діяльності.
Слід відзначити, і до залежності між психічними явищами і успішністю
діяльності потребують свого вивчення і кількісного виразу. Для розкриття
цих закономірностей недостатньо виділити особливості особистості, які
впливають на продуктивність роботи того чи іншого су6’єкта, необхідно
визначити, якою мірою вони повинні бути виражені, щоб він ефективно
здійснював професійні функції. Так, спостережливість, емоційна
стабільність, творче мислення та інші властивості повинні бути
притаманні оперативному працівнику, слідчому і експерту-криміналісту,
прокурору і адвокату, але якісні та кількісні їх значення мають
різнитися. Отже, подальші дослідження слід спрямовувати на конкретизацію
названих у спеціальній науковій літературі професійно значущих якостей
та властивостей особистості юриста, визначення меж варіювання психічних
властивостей, що забезпечують продуктивне виконання професійних завдань;

2) закономірності впливу юридичної діяльності на психіку її суб’єктів,
причому він може бути як позитивним, так і негативним. З одного боку,
відбувається адаптація до особливостей роботи, набуваються необхідні
знання, формуються вміння і навички, виникають нові позитивні якості,
людина стає фахівцем своєї справи, з іншого — можливі небажані зміни
психіки суб’єктів, аж до виникнення професійної деформації та появи
психічних новоутворень.

Людина не може існувати в суспільстві відокремлено, оскільки її потреби
залежать від інших членів суспільства. Тому для задоволення своїх
особистих потреб людина звертається по допомогу до інших. Разом вони
вчаться працювати, набувають навички і створюють необхідні структури для
того, щоб представляти владі свої думки і вимоги.

Одні й ті ж чинники впливають на психіку людей по-різному, у залежності
від їх мотивації та індивідуально-психологічних особливостей. Як
зазначав С. Л. Рубінштейн, зовнішні причини завжди діють на людину
опосередковано, через внутрішні умови. Чим вищий рівень мотивації, тим
більше особа захищена від негативних впливів. Разом з тим, якщо людині
притаманні низька емоційна врівноваженість, вразливість, імпульсивність
у діях і вчинках, невпевненість у собі, надмірна потреба в безпеці — це
показники низької витривалості до стресу і, відповідно, залежності від
чинників, які викликають психологічну напруженість.

Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя
особистості як сукупності головних сфер життєдіяльності (трудової,
побутової, суспільної), то формують певний стиль поведінки в
суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних
органів повинен опиратись на психологічно обгрунтоване розуміння
взаємозв’язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів
діяльності призводить до зміни характеристик особистості, перш за все її
спрямованості, яка, у свою чергу, визначає вибір нових видів діяльності
та подальшу зміну особистості.

У своїй службовій діяльності правоохоронці стикаються не лише з
правопорушниками, а й взаємодіють з широким колом людей, яких торкається
злочин (потерпілі, свідки, різні посадові особи тощо). Особистість
кожного з них склалася за певних умов, у них неоднаковий спосіб
мислення, система стосунків, індивідуальні переваги з різних питань.
Працівник, звичайно, обмежений у часі і можливостях поглибленого,
всебічного вивчення особистості людей, які потрапляють до кола його
службового інтересу. Разом з тим йому необхідно встановити з цими людьми
оптимальні психологічні стосунки для отримання інформації і здійснення
необхідного впливу. За цих умов зростає значення психологічної
компетентності, її практичне застосування. Відомо, що свідчення
потерпілого залежить від багатьох суб’єктивних чинників, зокрема,
близько 80 % злочинів проти особистості вчинюють особи, які пов’язані з
потерпілими родинними, інтимними та іншими стосунками, трансформованими
врешті-решт у конфліктні. Ця обставина накладає суттєвий відбиток на
позицію потерпілого, характер його свідчень.

Важливу сферу застосування психологічних знань про особистість складають
стосунки правоохоронця з колегами, співробітниками інших служб та
підрозділів. Ефективність взаємодії багато в чому залежить від збігу
обставин, конкретної зацікавленості у результатах взаємодії,
професійного досвіду тощо. Нарешті, знання психології особистості
дозволяє контролювати власні пізнавальні, вольові, емоційно-чуттєві
процеси, керувати своїм професійним розвитком та поведінкою, розвивати
професійно важливі якості — психологічну стійкість, толерантність тощо.
У цьому ж напрямі певний інтерес становить аналіз особистості як
керівника та підлеглого.

У цілому можна зробити висновок, що стабільність, щодо впливу негативних
чинників знаходиться у прямій залежності від відповідності
індивідуально-психологічних якостей особистості вимогам діяльності.
Невідповідність може стати причиною неадекватних дій, які не тільки
негативно впливають на ефективність роботи, але й роблять її небезпечною
для життя та здоров’я працівника.

Висновок

[3 с. 63] Правознавець як представник професії «Людина – людина» не може
ефективно виконувати службові завдання лише для умови глибокого та
всебічного знання об’єкта своєї діяльності – психології іншої людини.
Водноразом слів враховувати психологію і тих осіб, з якими співробітнику
потрібно налагоджувати взаємини в роботі – колег, представник інших
правоохоронних органів, керівників тощо. Не менш важливим знання високої
психології та управління своєю поведінкою. Остання може бути зрозумілою,
прогнозованою та керованою при реалізації особистісного підходу до неї.

Отже, кожному працівнику правоохоронних органів, незалежно від службової
спеціалізації та посади, вкрай необхідно орієнтуватись в тому, що таке
особистість, яка її структура, рушійні сили формування розвитку вплив
особистісних рис у діяльності тощо.

Психологічна культура для юриста має велике практичне значення.
Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає
змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі
зверхність, формальне ставлення до справи. Крім цього, психологічна
культура активує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові
розумну обґрунтовану виважену дію його волі.

Адже можлива негативна спрямованість волі, але високий рівень
психологічної культури дає змогу запобігти цьому. Психологічна культура
сприяє піднесенню настрою, створенню позитивної імпульсивності. Загалом
вона підвищує ефективність виконання службових обов’язків.

Таким чином, знання психології особистості та діяльності дозволяє
працівнику правоохоронних органів успішно вирішувати широке коло
професійних завдань, удосконалювати власну особистість.

Список використаної літератури

Журнал “Право України” № 12 2004 р.

С.Сливка “Юридична деонтологія”. Київ, Атака – 2003 р. 319 с.

Юридична психологія. Підручник /За редакцією Кондратьєва. Київ. 2000 р.
– 351 с.

В.Бедь Юридична психологія. Навчальний посібник. 2003 р. – 375 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020