Cценарій
Вечорниці
Виконавці: учасники фольклорного гурту “Тайстра”
учасники народного драматичного театру ім. В.Симчича.
Оформлення сцени: внутрішній інтер’єр хати, стіл, лавиці. На столі
горять свічки, стоять миски. Господиня прибирає біля пічки.
На застелених лавах сидять жінки з вишиванням, прядінням.
ЗАВІСА ВІДКРИВАЄТЬСЯ
Господиня: – Поспішаю, жіночки, все приготувати, бо вже, напевно, давно
пора вечорниці починати.
Ох, як подумаю собі, коли ще ми дівували – та як зачуєш де-небудь
вечорниці – так аж перелази тріщать, а тепер…
От скоро і треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачинались.
1-ша жінка: – Ні, таки що не кажіть, а світ перемінився. Ну а хлопці ж
які були, не ті що тепер. Було, пам’ятаю, як налетить котрий та як
схопить тебе, та так і до землі не допустить, так і носить…
Ох-хо-хо. Куди то все поділося?
(Похитавши головою, сумно наспівує)
2-га жінка: – То ж і я кажу, а співали як ми молодими. Чи то так зуміють
теперішні? Як зачуєш, бувало, пісню на одному кутку вулиці, – а з
другого вже й підхопили дужі голоси – та й полинула пісня.
Пісня: “Шли корови з темної діброви”
Котрась із жінок, перериваючи пісню, говорить
3-тя жінка: – Точнісінько моя доля! Неначе сю пісню про мене зложили, ну
справді – моє життя.
4-та жінка: – Та що ти про свою долю! Нічого тобі нарікати, ти зі своїм
Іваном прожила своє життя тихо та мирно, та й діти вас розумні та
гарні.
5-та жінка: – Ось послухайте: кажуть, Палатна десятого хлопця вродила!
1-ша жінка: – Знов хлопця, та вже хай би була дівчина.
2-га жінка: – Добре, добре. Таки косарів буде мати.
7-ма жінка: – А я, знаєте, у неділю була на ярмарку в Косові… А там
таке всяке було!
4-та жінка: – Та й що ти собі купила?
7-ма жінка: – Таку гарну хустку!
5-та жінка: – Ото, вже маєш тих хусток багато!
7-мі жінка: – Маю, а чого бим не мала!
6-та жінка: – Та годі-бо вам! Зараз ще сваритися почнете. Краще
заспіваймо.
Пісня “Ой нагорі цигани стояли”
4-та жінка: – Ох, де наші літа молодії? І сліду нема, мов поверх води
поплили.
В хату заходять 3 хлопці
Михайло: – Добривечір вам! А що, тіточко? Чи приймете нас на вечорниці?
Господиня: – Е, шкода, хлопці: сьогодні вечорниць у мене не буде! Пан
війт казав, щоб не приймала вас, бо оштрафують. А то все через оті
збитки, що недавно в Вороного зробили, кажуть що то ви бешкетували.
Василь: – Та хто таке сказав? Ми такого не робили.
Дмитро: – Хлопці, що ж нам тепер робити? Та й до кого ми зараз підемо?
Михайло: – Та не виганяйте – бо нас, тітко. Нехай уже цей вечір у вас
посидимо. Ще ж ніхто не знає, що заборонили і сьогодні зберуться з
музикою.
Господиня: – Ще й музика? Їй-богу, не хочу! Ви мені такого лиха
наробите, що мене оштрафують.
Дмитро: – Тіточко, ми штраф у складчину заплатимо.
Василь: – Еге ж-бо! Пустіть хоч це вечір. Бачите, й музика буде, так вже
давно не танцювали.
Господиня: – Тобі, джигуне, аби танці!.. Ну гаразд, але глядіть, щоб і
вам чого не було.
Михайло: Не бійтеся, більш копи лиха не буде! О, чуєте, вже хтось іде…
Дівчата, бо тоненько балакають. Ач, як пищать! То й добре будуть-таки
вечорниці. То ми зараз з хлопцями підемо за музикою, а ви тітко, з
дівчатами печіть книглі, зваріть голубці, пироги та ще щось добреньке,
аби вечорниці буди файні.
6-та жінка: – Сказано: молоді. В них одне на умі, забави, жарти,
гулянки. І так до самого рання.
2-га жінка: – А пригадаймо собі ж, чи не такими й ми були в молодому
віці (затягують пісню).
Пісня “Світить місяць, світить ясний”
3-тя жінка: – Ет, що там згадувать. Минулися наші літа молодії.
4-та жінка: – А поглянеш на… молодих, та й самій серце звеселиться.
(Входять дівчата, вбігають в хат з сміхом жартами)
Марійка: – Добрий вечір вам! Як дуженькі?
Господиня: – Доброго здоров’я! Добре, як ви?
Анничка: – А будуть вечорниці?
Господиня: – Будуть легіні пішли за музиками, та просили або ми варили
добру вечерю.
Галина: – Добре! Тіточко Даннице, а поки нічого немає, то може примовте
нам.
Ворожка: – То піди принеси води з криниці з тієї, що за хатою.
(Дівчина приносить воду. Ворожка наливає воду у глиняний горшок, світи
чотири свічки. Дівчата присідають, кожна в руках зі свічкою)
Ворожка: – де ти дівоча доле? Чи ти ореш поле, чи ти пасеш череду, чи ти
пасеш вівці, чи спиш при горовці? Прийди добра доле, а зла пропади
навіки.
Добра доле, тебе викликаю до вінка зеленого до весілля веселого, до
дівчої світлиці, до зеленої травиці, аби ви були в парі: Анничко,
Марійко, Галинка. Вмийте лише і руки у воді, а воду вилийте на яблуню,
що біля хати.
Марічка: – Ото будуть тепер всі легіні наші.
4-та жінка: – А я так думаю: коли в тебе ні вроди, ні вдачі, то й чари
не поможуть. Я тобі краще парую: коли помітиш, що порубок оком на тебе
кидає, не липни до нього відразу. Покише сучий син. Походить тай покине.
Ти роби так, дочко, коли він до тебе ближче, ти од нього дальше. Раз
подивись привітно, а двічі не любо, коли вийди до нього, а коли ні.
Поводи його так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить
отоді й каже йому правду. Отак треба з ними.
5-та жінка: – Ну а тепер признавайся по-правді: принадила вже собі якого
чорнявого? Чи може тобі до вподоби білявий?
Галинка: – Бач, які ви…
2-га жінка: – Аж правда: білявий більше до мислі. Бач і не ворожка, а
вгадала.
(Чути на дворі, що йдуть хлопці з музикантами і співають. Дівчата з
нетерпінням чекають їх). Парубки співають коломийки.
Господиня: Е, та як ідуть парубки та ще й музикантами, то зараз веселіше
буде.
(Парубки і музиканти входять в хату і здоровкаються).
Дмитро: – Добрий вечір вам, дорогі ґазди, тай вас чесне дівоцтво.
Хлопці співають: – “Котилися з гори вози, поламали шпиці
Нам казали файні люди, що тут вечорниці.
Тай прийшли ми на вечірки до вашої хати,
Не дрімати, а співати та й пожартувати.”
Василь: – Ой хвалились дівоньки, що гарно співають
А дівоньки – то заледве рота розкривають
1-ша жінка: – Та ми й співали, тільки ви не чули..
Пісня “Ой музики мої”
Господиня: – Звідки такого цвіту до нас у хату завітало? Легіники, мов
дворики, дівочки мов квіточки красні та пишні. Чи вас хвилею прибили, в
чи добрим вітром прикотило?
3-та жінка: – А чи й ви до роботи такі беручкі, як до вечорниць та до
фіглів здатні?
Василь: – А може скажеш, красна дівко, як ся називаєш?
Галина: – То може перше скажеш ти.
Василь: – Мене звати Василь, хазяйський син. Багатий. Маю дві курки,
одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре.
Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – все
одно не бачиш. А що вже худоби? І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже
комарів – світу білого не видно.
Марійка: – Не хоче вона тебе, парубче. Ти багатий, а вона хоче
працьовитого.
Василь: – Марічко, ну чим я тобі не жених. Може не зовсім гарний за
те я роботящий. Вже як за щось візьмусь – то й за вуха не відтягнеш.
Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав – би до самої
вечері, вечеряв би – до сніданку. Вибереш мене – горя не знатимеш!
Анничка: – Не хоче вона такого працьовитого. Хоче вона розумного та
гарного.
Галинка: – Атож!
Василь: – А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний як
писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу – то люди
сміятимуться. Ти не дивись, що я такий замурзаний. Ти мене вмий, причеши
– то можна під вінець шкандибати. А цілуватись… То я готов зараз…
(Цілує Галину, вона з сміхом виривається)
Господиня: – Оце ж молоді. Ну ніяк не вгамуються.
Марічка: – А може затанцюймо якого танцю веселого, ми ж іще не
танцювати.
Господиня: – Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
6-та жінка: – До півнів ще не трохи. А поки що заспіваймо щось
веселенького.
5-та жінка: – Як заспівать – то й заспівать!
(зачинають пісню “На городі кози пасла”)
ЗАВІСА
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
