Т В І Р
на тему:
Дзвони Чорнобиля
Дзвони Чорнобиля
Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти,
А пам’ять лине у страшні ті дні,
Гудуть жорстоко дзвони квітня.
Летіли на Чорнобиль журавлі,
До рідної землі, додому…
І раптом крилонька вогнем пекельним зайнялись, –
Упали грудкою додолу.
Земля горіла, і горіли небеса,
І смерть невидима косила людські душі…
О Україно, страднице свята,
За що цей біль терпіти й нині мусиш?
Майже двадцять років минуло від тієї жахливої ночі з 25 на 26 квітня
1986 року, коли о першій годині 23 хвилини над четвертим реактором
Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велике
вогнище. Люди мирно спали, і відразу ніхто не міг збагнути, що сталося.
Ніхто ще не знав, яка страшна біда нависла над Україною, і назва якій –
радіація.
Першими сигнал тривоги почули пожежники. Вони вступили в боротьбу з
вогнем, який міг перекинутися на інші енергоблоки. Двадцять вісім
пожежників рятували не просто державне майно, станцію, вони рятували нас
з вами. І ніхто з них не підозрював у ті важкі хвилини, що в їхньому
житті це остання пожежа, останній бій з вогнем. Шестеро з них відразу
поглинув смертельний герць. Смерть відкрила свої перші рахунки, забрала
найкращих, найвідважніших, молодих і красивих. Це вони своїм життям
врятували від лиха не лише станцію, а й усю Європу.
Пам’ятатиме вас
Україна, і світ
Де вічність і мить,
Де день – первоцвіт
Та скорбота німа,
Де нам, як набат, –
Імена… Імена….
Пожежу загасили, вогню не доти перекинутись на інші енергоблоки. А 29
квітня колона із 1100 автобусів вивозила з Прип’яті населення. Вивозили
із запізненням на кілька днів. Людей ніхто не попередив про масштаби
аварії. Ніхто не підозрював, що повітря, вода, трави, дерева стали
їхніми ворогами і несли у собі смерть.
Хто квітень нам отак підступно зрадив,
Що стільки горя, аж весна рида?
І хто тепер отій біді зарадить,
Щоб жив Дніпро, і Прип’ять щоб жила.
І щоб, як завше, сад весняним шалом
Не як ілюзія – дивися іздаля,
А істина, щоб стрілку не заскалило
В дозиметрах, де зболена земля.
Не зі сторінок стародавніх літописів і не з легенд і переказів
увірвалося в наше життя це лячне слово – Чорнобиль. Воно стало символом
горя й страждань, покинутих домівок, непридатної для життя землі.
Чорнобиль. Ця назва походить від різновиду гіркого полину – чорнобилки.
Спочатку таку назву мало давнє поселення, а потім місто й
електростанція. Мало хто знав про цю траву. Аж поки не прийшов той
судний день. І тоді згадали люди, що у Біблії записано: “…Засурмив
третій янгол, – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І
спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі – “Полин”. І
стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла
вона…”.
А чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин? Як тяжко, як тужно моєму
народу болить?
За підсумками міністерства охорони здоров’я понад 145 тисяч людей
померли від наслідків чорнобильської катастрофи, понад 400 тисяч – це
особи, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії, 3 мільйони
громадян України мають сьогодні статус потерпілих внаслідок аварії. Це –
статистика. А скільки життів, скільки хворіб поза нею? Ті, хто двадцять
років тому були дітьми, сьогодні відчувають Чорнобиль через лейкомію,
рак щитовидної залози та інші хвороби. Тих, хто обпалений зіркою полину
пішов у вічність, стає все більше і більше.
Громадяни України, яких ми називаємо чорнобильці, і понині відчувають
той гіркий присмак біди, не маючи відповідного захисту від держави.
Скільки обіцянок давали нам керівники інших держав про підтримку щодо
ліквідації аварії та її наслідків. Але оцінки повисли в повітрі. І весь
тягар від цього страшного лиха взяв на себе український народ.
Кажуть, що багато людей сьогодні вже повернулись у зону відчуження. А це
значить, що ми потроху приходимо до себе, оговтуємось від цього
страшного лиха. І ще кажуть, що минулої весни в Чорнобиль прилетіли
лелеки. Це добрий знак. Він додає нам сили віри і надії в кращі дні
Чорнобиля.
Кожного року 26 квітня ми перегортаємо сторінку пам’яті Чорнобиля.
Дзвонять в наших душах чорнобильські дзвони, нагадуючи про біду, яка
ніколи не повинна повторитися.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
