.

Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів, прибутковість, ліквідність та платоспроможність банку (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 6815
Скачать документ

Контрольна робота

з предмету: „Банківські операції”

Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів,
прибутковість, ліквідність та платоспроможність банку.

Зміст

Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів.

Прибутковість банку.

Ліквідність та платоспроможність банку.

Використана література

Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів.

В загальному виді ринок цінних паперів можна визначити як сукупність
економічних відносин із приводу випуску і звертання цінних паперів між
його учасниками.

У цьому змісті поняття ринку цінних паперів не відрізняється і не може
відрізнятися від визначення ринку будь-який інший товар. Відмінності
з’являються, якщо порівняти сам об’єкт досліджуваного ринку.
Номенклатура ринку цінних паперів відповідає не ринкові якогось окремого
товару, а товарному ринкові в цілому. Далі, якщо товари виробляються на
заводах і фабриках, те цінні папери випускаються в звертання. Що б товар
дійшов до свого споживача, потрібна своя організація руху товарів, а для
цінного папера – своя. Товар продається один або кілька разів, а цінний
папір може продаватися і купуватися необмежене число раз і т.д. Ринок
цінних паперів – це складова частина ринку будь-якої країни. Основою
ринку цінних паперів є товарний ринок, гроші і грошовий капітал. Перший
є надбудовою над другим, похідним стосовно них.

Класифікація видів ринків цінних паперів мають багато подібності з
класифікаціями самих видів цінних паперів. Так розрізняють:

міжнародні і національні ринки цінних паперів;

національні і регіональні (територіальні) ринки;

ринки конкретних видів цінних паперів (акції, облігації і т.п.)

ринки державних і корпоративних (недержавних) цінних паперів;

ринки первинних і похідних цінних паперів.

Зміст тієї або іншої класифікації ринку цінних паперів визначається її
практичною значимістю.

Цінним папером є документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми
й обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких
можливі тільки при його пред’явленні. З передачею цінного папера
переходять усі засвідчувані нею права в сукупності.

Варто розрізняти два види прав, зв’язаних з цінним папером. З однієї
сторони цінний папір є майном (річчю), об’єктом угод і на неї можуть
виникати права власності або інші речові права (господарського ведення,
оперативного керування), це так називане “право на папір”. З іншого
боку, цінний папір визначає і фіксує права власника цінного папера
(кредитора) стосовно особи, що выпустили папір, це так називане право з
папера. Право, засвідчене цінним папером, може бути переуступлено іншій
особі лише шляхом її передачі.

Комерційні банки, що є посередниками на фінансовому ринку, можуть
виступати емітентами різних видів цінних паперів. Вони емітують не
тільки акції й облігації, але й інструменти грошового ринку – депозитні
й ощадні сертифікати, векселі. Якщо на основі емісії акцій і облігацій
формується власний і позиковий капітал банку, то випуск сертифікатів і
векселів –можна розглядати як залучення керованих депозитів, або
безвідкличних внесків.

Право емісії власних акцій і облігацій має комерційний банк, утворений
як акціонерне товариство, і це право обумовлене його формою власності.
Депозитні сертифікати і векселі може випускати будь-як комерційний банк
після закінчення двох років діяльності.

В Україні випуск в обіг акцій і облігацій регламентується одними
нормативними документами. Інструкцією регламентується емісія цінних
паперів, що акціонерний банк може здійснювати в трьох випадках:

при своїй установі;

при збільшенні розмірів первісного статутного капіталу банку шляхом
випуску акцій;

при залученні банком позикового капіталу шляхом випуску облігацій і
інших боргових зобов’язань.

Діючими нормативними документами передбачається, що при установі
акціонерного банку, а також при перетворенні банку з пайового в
акціонерний всі акції першого випуску розподіляються серед засновників
банку, тобто допускається тільки закритий розподіл акцій першого
випуску. Іншими словами, у момент установи банку не повинне бути акцій,
передбачуваних до розміщення шляхом відкритого продажу.

У випадку коли одночасно з перетворенням банку з пайового в акціонерний
збільшується статутний фонд, його ріст може відбуватися винятково за
рахунок додаткових внесків засновників. Якщо статутний фонд банку
збільшується за рахунок капіталізації інших його фондів, то вся сума
збільшення розподіляється між засновниками банку.

Повторний випуск акцій з метою збільшення статутного фонду (капіталу)
акціонерного банку дозволяється лише після повної оплати акціонерами
усіх раніше випущених акцій. Він може містити як звичайні, так і
привілейовані акції.

Державна реєстрація випусків цінних паперів має на меті підвищити
відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів,
усталити довіру до них інвесторів, забезпечити нормальні умови для
вторинного звертання банківських цінних паперів на ринку. Акції
комерційних банків відрізняються підвищеним фінансовим ризиком для їхніх
власників, тому що банки, на відміну від промислових і торговельних
підприємств, працюють переважно не з власними, а з позиковими і
притягнутими засобами. Процедура державної реєстрації спрямована на
зниження фінансових ризиків, запобігання зловживань і махінацій.

При реєстрації і продажі повторного випуску акцій і облігацій банку
банк-емітент сплачує податок на операцію з цінними паперами в розмірі
0,8 % номінального обсягу випуску.

Комерційні банки з метою залучення додаткових грошових ресурсів
здійснюють випуск цінних паперів, іменованих сертифікатами (грошовий
документ-посвідчення). У залежності від орієнтації на інвестора
сертифікати підрозділяються на депозитні й ощадні. Вони являють собою
грошові документи, що засвідчують внесення засобів на визначений час, що
мають звичайно фіксовану ставку відсотка. Внесені в такий спосіб у банк
засобу можуть бути вилучені тільки по пред’явленні правильно оформлених
сертифікатів.

Різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає тільки в тім, що
ощадні сертифікати видаються фізичним особам (громадянам), а депозитні –
юридичним особам (організаціям). Депозитні й ощадні сертифікати можуть
бути куплені в будь-який час протягом усього періоду їхньої дії, а
відсотки по них нараховуються з моменту їхнього придбання. І ті, і інші,
по новому банківському законодавству, можуть бути іменними і на
пред’явника.

У закордонній банківській практиці терміни депозитних сертифікатів
варіюються в широких межах – від 10 днів до 8 років, їхня сума – від 500
дол. до 5 млн. дол.

По законодавству РФ депозитні й ощадні сертифікати комерційного банку є
цінними паперами, однак, процедура їхнього випуску і руху зовсім інша,
чим в акцій і облігацій. Депозитний і ощадний сертифікат – письмове
свідчення банку-емітента про внесок коштів, що засвідчує право вкладника
або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого
терміну суми депозиту (внеску) і відсотків по ньому.

Одночасно встановлюється, що всякий документ (право вимоги, по якому
може уступаться одною особою іншому), службовець зобов’язанням банку по
виплаті розміщених у нього депозитів, повинний іменуватися депозитним
сертифікатом, а аналогічний же документ, що виступає як зобов’язання
банку по виплаті розміщених у нього ощадних вкладів – ощадним
сертифікатом.

Варто мати на увазі, що сертифікати не можуть бути розрахунковим або
платіжним документом.

Усі сертифікати, випущені комерційними банками, є терміновими, оскільки
випуск цих цінних паперів до запитання законодавством не допускається.

Термін звертання сертифіката визначається з дати його видачі до дати,
коли власник одержує право зажадання по цьому сертифікаті. Граничний
термін звертання депозитних сертифікатів – один рік, ощадних – три роки.
Якщо термін одержання внеску по сертифікаті прострочений, то сертифікат
стає документом до запитання і банк зобов’язаний оплатити його суму
негайно, на першу вимогу власника. У зв’язку з цим у банків виникає
ризик одночасного пред’явлення до оплати великої кількості прострочених
сертифікатів, що викликає необхідність тримати великі вільні ресурси. У
російських комерційних банків у даний час цей ризик невеликий, оскільки
відсотки нараховуються протягом терміну звертання сертифікатів, після
витікання, якого відбувається інфляційне знецінення суми внеску. Та й
вкладників, зацікавлених у простроченні своїх внесків, не так вуж
багато.

Роблячи емісію сертифікатів, комерційні банки заздалегідь передбачають
можливість дострокового пред’явлення їх до оплати. При достроковій
оплаті банк виплачує власникові сертифіката його суму і відсотки, але по
зниженій ставці, установленої банком при видачі сертифіката.
Нормативними актами встановлено, що незалежно від часу покупки
сертифікатів банк-емітент після закінчення терміну їхнього звертання
зобов’язаний виплачувати власникам сертифікатів відсотки, розраховані по
спочатку встановленій ставці. Сертифікати випускаються в звертання у
формі спеціальних бланків, що повинні містити всі необхідні реквізити.
Останні встановлюються спеціальними підзаконними актами.

Банк-емітент, перш ніж випускати сертифікати, повинний затвердити умови
їхнього випуску і звертання в тому Головному територіальному керуванні
Центрального банку України, де знаходиться кореспондентський рахунок
банку. Умови повинні містити повний порядок випуску і звертання
сертифікатів, опис їхнього зовнішнього вигляду і макет сертифіката. Вони
представляються в орган, що реєструє, у десятиденний термін з дати
ухвалення рішення про випуск сертифікатів. Орган, що реєструє, протягом
двох тижнів розглядає представлені банком умови випуску і звертання
сертифікатів на предмет їхньої відповідності чинному законодавству і
банківським правилам. При відсутності претензій до умов випуску і
звертання сертифікатів орган, що реєструє, видає банкові-емітентові лист
про твердження умов випуску і звертання сертифікатів і одну копію
затверджених умов. Одержавши лист про твердження умов, банк може
приступати до випуску і поширення сертифікатів.

Поширюються сертифікати банком як безпосередньо через свої відділення,
так і через брокерські фірми на умовах комісії.

У момент продажу сертифікатів їхній власник повинний заповнити бланк
сертифіката і корінець сертифіката. Корінець сертифіката після підпису
бенефициара або його уповноваженої особи відокремлюється від сертифіката
і зберігається в банку.

Замість заповнення корінця сертифікатів припустимо вести реєстраційний
журнал випущених сертифікатів з тими ж реквізитами, що й у корінці.
Виправлення і помарки при заповненні сертифіката неприпустимі.

При настанні терміну зажадання внеску по сертифікаті банк здійснює
платіж проти пред’явленого сертифіката і заяви власника з указівкою
рахунка, на який повинні бути зараховані засоби. Для громадян платіж
може вироблятися як у безготівковій формі, так і готівкою. Депозитні й
ощадні сертифікати користуються стійким попитом у юридичних осіб і в
громадян. Вони використовуються більшістю комерційних банків для швидкої
мобілізації додаткових ресурсів.

Прибутковість банку.

У сучасній закордоннії банківськії практикці показники прибутковості
розраховують з допомогою показників рентабельності. Виділяють три
основних засоби розрахунку рентабельності банку: 1. Аналізують
доходність капіталу банку (ROE) виходячи з балансових даних банку.
Рентабельність капіталу (ROE) = Чистий прибуток / Акціонерний
капіталОптимальні значення ROE, на думку західних аналітиків, повинні
знаходитися в межах 10 – 20%. Значення ROE засновано на показниках
ринку. Дана формула рентабельності капіталу або прибутку на власний
капітал банку приблизно 30 років тому використовувалася для розрахунку
рівня рентабельності банку, а в даний час її застосовують для визначення
поточного доходу. 2. Використовують дані про рівень ставки доходності,
необхідної інвестором. Можна сказати, що це ринкова величина, тому що
всі інвестори потребують одного рівня прибутку. Загальна рентабельність
банку = Дивідендний прибуток + Приріст капіталу. Отже, загальну
рентабельність банку можна представити у вигляді співвідношення:

Загальна рентабельність = D1 / Р0 + (Р1 – Р0) / Р0 (Модель Гордона). де
D1 – дивіденди на кінець року;РО – ціна покупки цінного паперу; Р1 –
ціна продажу акцій.

Наприклад, якщо Di = 5 долл. , Ро = 100 долл. , Pi = 110 долл. , те,
підставивши отримані дані у формулу Гордона, одержимо загальну
рентабельність банку, рівну 15%. [5:100 + (110 – 100):100 = 15%].
Звичайно ця формула використовується для розрахунку рентабельності банку
на кінець року. Її застосовують також для визначення поточної
рентабельності. Ціна акціонерного капіталу банку (Р) залежить від
доходності акцій (Е), темпів зростання доходів на одну акцію (G),
коефіцієнта виплати дивідендів (DPR) і рівня ризику. Цю залежність
математично можна записати так: Р/Е = F (G, DPR, RISK). 3. У останні
роки для розрахунку рентабельності банку усе частіше стали
використовувати формулу Шарпа. Професор Шарп запропонував досліджувати
очікувану ставку доходності таким способом:E(R) = Rf + [ Е (Rm) – Rf] •
В ( Модель Шарпа)де E(R) – очікувана ставка доходності (розрахункова
величина);

Rf – безризикова процентна ставка (наприклад, по державних цінних
паперах); Rm – ринкова ставка доходності, що укладається з безризикової
ставки і ризикової премії;[ Е (Rm) – Rf] – ризик-премія, Е (Rm) –
очікувана ринкова ставка; В – поправочний коефіцієнт, що визначає
ринковий ризик. Наприклад, якщо Rf = 8%, Е (Rm) = 20%, pm (загальний
ринковий ризик) = 1, те, отже, для банків р2, то ціна акцій банка знижується. Якщо 1=2, то ціна акцій
залишається незмінної. Якщо 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020