Реферат на тему:
Cутність податків, їх вплив на розвиток суспільства.
У статті розглядається сутність податків, їх вплив на розвиток
суспільства.
Еволюція формування державних доходів протягом століть зазнала істотних
змін — від натуральної форми за умов нерозвиненого ринкового
господарства до абсолютного використання грошової форми зараз.
Найважливішим методом акумуляції державою суспільного продукту стали
податки, які забезпечують левову частку бюджетних находжень.
Виникнувши на зорі товарно-грошових відносин, податки як економічна
категорія еволюціонували разом з розвитком економічної архітектури
суспільства. Ця еволюція торкнулася, насамперед, глибинної сутності
податкових платежів. Якщо спочатку природа податку характеризувалася
абсолютно фіскальним змістом (безеквівалентний, обов’язковий платіж на
користь держави), то поступово сформувалося розуміння податку, як
своєрідної суспільної плати за виконання державою своїх функцій.
Такий перехід став можливим тільки за рахунок зміни суспільного ладу,
формування системи демократичних цінностей, уявлень про відповідальність
держави та її представників перед кожним окремим громадянином. Можна
зробити висновок, що еволюційний процес у фінансовій науці в царині
податків був викликаний гострою практичною потребою суспільства в
оптимізації відносин між державою та її громадянами.
Теоретичні суперечки стосовно функцій податків — фіскальна, регулююча,
стимулююча, розподільна, контрольна — є опосередкованим свідченням про
багатогранність економічної категорії “податок”. Ця багатогранність
значно ускладнює теоретичні дослідження в цьому напрямку, і майже
унеможливлює суто економічний і фінансовий підхід до оподаткування на
практиці. Податки знаходяться в центрі уваги науковців вже ось кілька
століть — А. Сміт, Д. Рікардо, А. Вагнер, К. Віксель заклали підвалини
науки про податки, сучасні вітчизняні науковці Л. Андрущенко, В.
Федосов, В. Суторміна, В. Мельник, Н. Кучерявенко в своїх роботах
досліджують теоретичні та практичні аспекти оподаткування.
Осмислення теоретичних та практичних основ оподаткування є одним із
найважливіших напрямків розвитку фінансової науки. Хоча податки як
суспільний феномен існують протягом тисячі років, більшість сучасних
науковців вважає, що першими науково обгрунтовану характеристику
податків дали Адам Сміт та Давид Рікардо (хоча набагато раніше Фома
Аквінський визначав податки як дозволену форму пограбування) .
В той же час М. Кучерявенко доводить, що вчення про податки існувало ще
в давніх державах Сходу, стародавній Греції та Риму. В якості доказів
цей автор використовує той факт, що у стародавньому Єгипті стягнення
данини базувалося на уявленнях про фараона як особу божественну. Досить
подібними були погляди на сутність податків та оподаткування. Ця
подібність пояснювалася колегіальністю рішень, які приймалися Радою (в
Афінах), сенатом (в Древньому Римі). В Афінах панували переконання, що
податки є певним символом рабства і є неприйнятними для вільних
громадян. Зважаючи на таке ставлення, не дивно, що в працях Арісто-теля
зустрічалися думки, що кожен громадянин повинен приймати участь у
формуванні доходів держави (насамперед, для виконання нею своїх
оборонних функцій), але така участь повинна бути добровільною і
формуватися у вигляді пожертвувань.
В Древньому Римі податки відігравали значущу роль порівняно з
Стародавньою Грецією, насамперед через те, що постійно велися війни, і
держава потребувала регулярних надходжень для проведення військових
операцій. Але, незважаючи на це, осмислення сутності та ролі податків в
тогочасних роботах фактично відсутнє, обмежувалося лише констатацією їх
видів та методів стягнення.
Досить детально генеза податків вивчається в роботах вітчизняного
науковця Мельника В.М., який пропонує розділити розвиток теорії податків
на два історичних періоди:
1. Період письмових згадок про податки, які грунтуються на релігійних
догматах або випливають із нагальних потреб. У них фіксувався факт
стягнення без науково доведеного обгрунтування.
2. Період наукового обгрунтування категорій отримання доходів
об’єднаннями публічного характеру.
Зроблений цим автором аналіз дозволив зробити висновок про те, що
“…почавши з радикального заперечення податків як рівноправного
державного доходу і перейшовши до філософського обгрунтування та
ідеологізації наявної практики оподаткування з допущенням деякої
несміливої її правки на прикладних засадах, податкові фінанси
евоолюціонували до рівня теоретичного та методологічного конструювання
сучасних перероз-подільних механізмів”.
В своїй визначній праці “Дослідження про природу і причинах багатства
народів” А. Смітом було визначено наступні принципи оподаткування:
— піддані держави мають брати участь у її підтримці відповідно до своєї
платоспроможності, пропорційно до доходу, яким вони користуються;
— податки повинні стягуватися у найвигідніший час і найви-гіднішим
способом для особи, що його сплачує;
— кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень
населення якомога менше, понад те, що він приносить до скарбниці
держави.
Демиденко Л.М., стосовно постулатів, розроблених А. Смітом, зазначає,
що їх актуальним положенням є те, що “до платників податків не варто
застосовувати репресій, оскільки це може завдати шкоди розвитку
промисловості, а держава втрачає вигоду, яку могла б мати від розширення
бази оподаткування завдяки додатковим інвестиціям”.
Послідовник А. Сміта, Д. Рікар-до підкреслював, що основна маса
податків перекладається на прибуток капіталістів. Розглядаючи вплив
податків на прибуток та ціни, перекладання податків, Д. Рікардо вважав
несуттєвими конкретні їх форми. Д. Рікардо писав: “Податки становлять ту
частину продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження
уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни”.
Зважаючи на такі моменти, вчений вважав за необхідне звільнити капітал
від податків, істотно їх скоротити. Особливо це стосувалося непрямих
податків, які скорочують споживання, збільшують витрати виробництва,
зменшують прибутки підприємств.
Вітчизняний науковець Романенко О.Р. особливо підкреслює внесок у
розвиток природи податків А. Вагнера, який одним із перших розглядає не
тільки суто фіскальне призначення податків, а регуляторне, за допомогою
якого держава змінює розподіл суспільного продукту.
Основоположником податкової теорії послуг став відомий англійський
вчений Дж. С. Мілль, який доводив існування прямого взаємозв’язку між
тими податками, що їх сплачують на користь держави ЇЇ громадяни, та тими
послугами і благами, що їх натомість вони отримують від держави.
Шведські економісти К. Віксель та Е. Ліндаль розвинули у своїх працях
положення про принцип рівності між вилученою вартістю та її
еквівалентом. Зокрема, К. Віксель обгрунтував роль податків у зростанні
добробуту суспільства, розглянув їх у тісному зв’язку з державними
витратами, які приносять користь суспільству. Учень К. Вікселя — Е.
Ліндаль — поставив існування рівноваги між податками та державними
благами в залежність від розкладу політичних сил у суспільстві.
Незважаючи на гостру критику, яким піддаються ідеї Е. Ліндаля,
насамперед, за їх утопічність, підкреслимо наявність раціонального зерна
у його судженнях. Справді, заперечувати вплив політичної еліти на
формування та реалізацію податкової політики недоцільно. Поштовхом до
наукових досліджень в цьому напрямку стали роботи К. Маркса та Ф.
Енгельса, які хоча і не мали в своїй основі суто фінансових моментів та
містили твердження більше політичного, ніж економічного характеру,
гостро поставили питання про перерозподіл фінансових ресурсів між
суспільними верствами.
Значний внесок у розвиток теорії оподаткування зробив основоположник
російської фінансової науки IX. Озеров. Він визначав податки як
“обов’язкові платежі, які сплачуються підданими держави для виконання
покладених на неї функцій”. Як представник інституціоналізму, І.Х.
Озеров розглядав податки як категорію на перетині різних гуманітарних
наук: права, політології, соціальної психології, соціології. Він писав:
“Вивчення грунту, на якому розвивається фінансове господарство, показує
нам, чому воно приймає ту чи іншу форму, чому насіння на одному грунті
сходить, а на іншому — чахне”.
Сутність податків представниками радянської фінансової науки
А.А.Буковецьким, А. Соколовим, П.В. Мікеладзе базувалася на теорії
колективних потреб. Незважаючи на певну догматичність (зумовлену
об’єктивними передумовами розбудови радянської влади), ця теорія з
певними корективами використовується і сучасниками для обгрунтування
сутності та ролі податків. Так, П. Самуель-сон підтверджує примусовий
характер оподаткування і відсутність зв’язку між вигодами окремого
громадянина та тими податками, які він сплачує державі.
Окремо слід зупинитися на поглядах на сутність податків представників
кейнсіанської школи. Зокрема, Дж. М. Кейнс був автором теорії податків,
яка фокусувалася на державному регулюванні економіки. Податки цей вчений
називав “вбудованими механізмами гнучкості”, за допомогою яких можна
рівномірно розподілити податковий тягар залежності від доходів. Доктрина
Дж. М. Кейнса запанувала на теоретичному та прагматичному рівні в
середині минулого століття — саморегулівні здатності ринкової економіки
досить обмежені, тому держава повинна впливати на економічні процеси за
допомогою державних видатків, податків, позичкового відсотку. Кейнс
писав: ” Прибутковий податок,… податок на прибуток з капіталу, податок
на спадщину та інші податки відіграють не менш важливу роль, ніж норма
відсотка.
Революційність та новизна поглядів Кейнса дозволили вітчизняному
вченому В.М. Федосову визначити його роботи в якості орієнтирів розвитку
західної фінансової науки. Але системні кризи в західних економіках в
70-х роках минулого століття, тали своєрідним поштовхом для критики ідей
кейнсіанства та пошуку нових підходів у фінансовій науці. На зміну
кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія, і її
особливо популярний напрямок — неокон-серватизм.
Професор Романенко О.Р. зазначає, що “розбіжності у поглядах
кейнсіанців та неоконсерва-торів на податки випливають із відмінностей у
їх загальних теоріях. Кейсіанська податкова теорія розвивалася з умов
попиту, забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Неокласики ж
виходять із забезпечення пропонування ресурсів і достатності заощаджень,
звідси вимога значного зниження загального рівня податків.”
Голова чиказької школи М. Фрідман вважається найвідо-мішим
представником неоконсер-ватизму, який вважав, що, насамперед, держава
повинна втручатися в економіку через грошову сферу. А за допомогою
податків як “механізмів гнучкості”, держава може амортизувати кризові
явища в економіці. Розвиток ідей неокласицизму призвів до того, що
податкові реформи в СІЛА та інших європейських країнах були побудовані
на ідеях обмеження державного втручання в економіку.
Вітчизняні вчені Андрущенко В.Л. та Ляшенко Ю.І. пропонують розширити
сферу дослідження податків за межі суто економічної категорії та
розглядати природу оподаткування в поняттях теорії інституціоналізму.
На їх думку, першою за значенням істотною прикметою наукової податкової
системи є її залежність від політико-економічних поглядів. В якості
доведення цього постулату автори використовують той факт, що “корифеї
англійської класичної політекономії головним в оподаткуванні вважали
його вплив на створення багатства. Прихильники німецької історичної
школи поставили в центр науково організованої системи
економіко-політичні умови та соціально-етичні критерії різних епох і
народів”. Погоджуючись з подібним висновком, зазначимо, що сучасна
вітчизняна дійсність є яскравим прикладом того, як розбудова податкової
системи є продуктом не тільки суто економічних поглядів науковців та
практиків, але й результатом певного компромісу між суспільством,
політичними партіями іншими суб’єктами законодавчого процесу.
Серед сучасних напрямків розвитку фінансової науки і царині податків
слід обов’язково згадати роботи американських економістів на чолі з А.
Лаффером, спрямовані на оптимізацію податкової політики держави. На
думку А. Лаффера, існує гранична ставка оподаткування, яка характеризує
його критичний рівень. Внаслідок її зростання відбувається поступова
“тінізація” економічних процесів, що супроводжується скороченням
податкової бази та, відповідно, податкових надходжень до державного
бюджету. Критики цієї теорії зауважують, що роботи А.Лаффера так і не
дали відповідь про рівень цієї ставки, а обмежилися лише загальними
формулюваннями, що значно ускладнює практичне використання такого
підходу на державному рівні.
На відміну від попередньої, робота англійського вченого Дж. Меклі
містить суто практичні рекомендації стосовно оптимізації податкових
ставок — для уникнення дестимулювання економічної активності необхідно
використовувати пропорційні ставки, які не перевищують 20 %. Досить
своєрідно цей вчений пропонує поділити громадян на талановитих та нероб.
На його думку, останні тільки створюють проблеми для держави і лишають
її бюджетних доходів, звідси, основний тягар податків перекладається на
працьовитих та економічно активних людей, тому їх доходи потрібно
звільнити від оподаткування. Погоджуючись, що податки призводять до
неповного використання продуктивних можливостей платників, зазначимо —
подібний підхід не враховує індивідуальних психологічний якостей кожного
окремого платника, тому його використання не призведе до соціальної
справедливості в оподаткуванні.
Сучасна розробка проблематики податків відбувається у площині економіки
суспільного вибору, яскравим представником якої є Дж. М. Б’юкенен, який
розглядає податки як прямі витрати громадян за надані урядом послуги.
Суспільні блага розглядаються як такі, що мають не тільки економічну,
але й політичну природу, тому податки виконують ціноутворюючу функцію
стосовно суспільних благ, а платники є споживачами
законодавчо-політичних процедур.
Висновок:
Отже, підкреслимо, що податки на сучасному етапі розвитку є
безаль-тернативним джерелом формування фінансових ресурсів держави, тому
податкова політика повинна вписуватися в загальноприйняті демократичні
процедури, які дозволяють врахувати інтереси всіх суб’єктів бюджетного
процесу. Тому можна прогнозувати, що теоретичні розробки в цьому
напрямку будуть продовжуватися, насамперед, в контексті практичних
завдань, які стоять перед сучасним суспільством.
Використана література:
1. Демиденко Л.М. Розвиток теорії оподаткування вченими заходу//
Фінанси України, №5. 2004.
2. Кейнс Дж. М. Общая тео-рия занятости, процента й денег. — М.:
Прогресе. — 1978.
3. Кучерявенко Н.П. ОсновьІ налогового права. — Харьков: Издательство
“Константа”.— 1996. — С.6.
4. Мельник В.М. Генеза теорій податків// Фінанси України, №8. 2004. —
С.42—53.
5. Озеров Й.Х. Основы финансовой науки.—М.:/Б.И./, 1917.
6. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — Центр Навчальної літератури,
2003.
7. Федосов В.М. Соврєменньй капитализм й налоги. — К.: Вища школа.,
1987.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
