.

Класифікація витрат, класифікація витрат за центрами відповідальності (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
933 7352
Скачать документ

Контрольна робота

Класифікація витрат, класифікація витрат за центрами відповідальності

Зміст

TOC \o “1-1” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc133229553” 1. Класифікація
витрат PAGEREF _Toc133229553 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc133229554” 2. Класифікація витрат за центрами
відповідальності PAGEREF _Toc133229554 \h 14

HYPERLINK \l “_Toc133229555” Приклад 1 PAGEREF _Toc133229555 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc133229556” Приклад 2 PAGEREF _Toc133229556 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc133229557” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc133229557 \h 21

1. Класифікація витрат

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми
витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде
коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її
реалізації в загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або
зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття
управлінського рішення. Щоб дати відповідь на всі ці питання, необхідно
використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат. Класифікація
витрат – це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак
об’єктів і закономірних зв’язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів
їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності
підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування,
обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Найбільш економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат –
це виділення типових груп рішень (наприклад, контроль за трудовими
витратами або використанням матеріалів) і вибір відповідних об’єктів
обліку витрат (наприклад, продукція або підрозділ).

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні
витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат
(рис. 1).

Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства
необхідно зрозуміти різницю між витратами різних звітних
періодів. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) – це
різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які
витрати відносяться до звітного періоду?

(наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Рис . 1 Класифікація витрат в управлінському обліку

Припустимо, підприємство витратило кошти на придбання товарів та
устаткування. Чи є ці витрати витратами звітного калькуляційного
періоду? Безумовно ні, оскільки мав місце лише обмін одного виду активів
на інший (товари та устаткування).Отже, витрачені кошти — це невичерпані
витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Тепер припустимо, що товари реалізовані і устаткування введене в
експлуатацію. Отже, відбувся обмін товарів на дохід (у вигляді грошей
або зобов’язань покупців), і для отримання цього доходу була спожита
певна частка устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість
реалізованих товарів та амортизаційні відрахування – це вичерпані
(спожиті) витрати. Частину товарів, втрачених внаслідок пожежі або
іншого нещасного випадку, потрібно вважати збитками, оскільки товари не
були обмінені на інші речі і не принесли користі.

Разом з тим витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами
активів. Наприклад, нараховано заробітну плату за січень, яку було
виплачено на початку лютого: чи є ця заробітна плата витратами за
січень, чи вона буде витратами лютого, коли будуть виплачені кошти
робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а
заробітна плата є грошовою формою витрат на оплату праці, то зрозуміло,
що ці витрати пов’язані з виникненням зобов’язань, для погашення яких
пізніше будуть передані активи.

Вичерпані (спожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення
активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного
періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або
зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або
іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати
– у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного
періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом
продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів
розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та
витрати періоду.

Ставлення в нашій країні до собівартості продукції як економічної
категорії заслуговує окремого дослідження. Були у неї злети, коли вона
оцінювалась як якісний синтетичний показник роботи галузей
промисловості, і падіння, коли вважалось, що собівартість взагалі не
може бути показником господарської діяльності. Насправді місце
собівартості в господарській діяльності підприємства найкраще
відображено в її визначенні.

Витрати на продукцію – це витрати, безпосередньо пов’язані з
виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і
матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від
неї, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва
продукції, що формують її історичну собівартість.

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість
придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включаються до собівартості
продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому
вони були здійснені. Детальніше питання про витрати періоду розглянуто в
темі 9.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять
витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг,
дослідження, розробка тощо) вартісного ланцюжка. На торговельних
підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на
собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати
періоду – витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є
характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом
тощо. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та
непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного
певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони
можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться
на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у
відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них
відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата
робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від
заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по
окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони
пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними
стадіями її обробки, їх включають до собівартості конкретних видів
продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До
непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та
обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку,
загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені до
певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного
конкретного виготовленого стільця перевищують вартість цвяхів, то
доцільніше і дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим
шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є
об’єктом витрат.

Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими
щодо різних об’єктів.

Основні витрати – це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним
процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та
характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації
управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати,
прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали,
купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні
витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту
витрат.

В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої
продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких
матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу тощо.
Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу
економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних
витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та
інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням
робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до
конкретного об’єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри,
допоміжний персонал тощо) і на заробітну плату робітників, що не може
бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові
виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які
можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат,
зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і
майнових паїв, амортизація тощо.

Накладні витрати – це витрати, не пов’язані безпосередньо з
технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом
певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню
виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата
обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт
будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних
засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією,
так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з
конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат
за період між продукцією на основі прийнятної бази (пропорційно до
заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат,
трудомісткості, завантаження обладнання тощо).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До
виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які
розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати
поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних
виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне
оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання
електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо
пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих
накладних витрат, що називаються постійними, запишається практично
незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу
випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата,
заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До
умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за
користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови),
за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на
збут та інші операційні витрати.

Відмітимо, що групування витрат на основні та накладні не співпадають з
групуванням витрат на прямі та непрямі, а тотожність основних витрат з
прямими, і накладних з непрямими, що існує в економічній літературі, не
обгрунтована.

Поділ витрат на основні та накладні, прямі та непрямі пов’язаний, в
першу чергу, з необхідністю більш точного калькулювання, тобто отримання
об’єктивної інформації про рівень витрат.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні
та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – це витрати, величина яких
може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від
прийняття рішення.

Наприклад, розглядається питання – придбати новий верстат або взяти його
в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є
релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його
обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату
обслуговуючого персоналу, які є нерелевантными витратами, оскільки вони
матимуть місце в обох випадках.

Поділ витрат па релевантні (які враховуються при розрахунку) та
нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе
значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат
на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові
від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного,
а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні
витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних
рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не
лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання
інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в
міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного
напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних
коштів: придбати цінні папери або придбати комп’ютер і здати його в
оренду.

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги
тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці
продукції. Середні витрати — це загальні витрати на виробництво
додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць
продукції’.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = TC/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС – середні витрати на виробництво продукції; AFC – середні
постійні витрати; A VC – середні змінні витрати; Q – обсяг виробництва

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржінальні, так і
середні витрати. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати
можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, та
розглядати середні витрати на методичне забезпечення студентів для
складання бюджету.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони
змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття
управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів
виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для
цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва
викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При
цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких
зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів; прямі
витрати праці; частина виробничих накладних витрат; змінні витрати на
продаж товарів та послуг.

Будь-які витрати відносяться до змінних витрат, якщо їх величина
залежить від обсягу виробництва. Це означає, що збільшення кількості
виготовленої продукції в 10 разів призведе до збільшення загальної суми
змінних витрат також удесятеро. Один з цікавих аспектів поведінки
змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними
в розрахунку на одиницю продукції. Хоча і тут с певні особливості,
пов’язані зтим, що при купівлі, наприклад, матеріалів у великій
кількості можна отримати знижку в ціні (цей варіант завжди розглядається
і аналізується менеджерами). В результаті грошові витрати матеріалів на
одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва і зростанням оптових
закупівель зменшуються. Зрозуміло, що така зміна виникає тільки при
перетині визначеної “межі” зростання обсягу виробництва. Проте,
найчастіше поведінка змінних “витрат описується наведеним вище класичним
прикладом. Зазначимо, що і після перетину цієї “межі” поведінка змінних
витрат не змінюється – просто є інша їх величина на одиницю продукції

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до
зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати – це витрати, які змінюються, але не прямо
пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто
витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим
прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні
витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за
тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати – це витрати, завальна величина яких
запишається незмінною при зміні обсягу дальності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування тощо.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю
продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах
обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання
також змінюється в бік збільшення. Прикладами є витрати на утримання
адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та
експлуатацію обладнання .

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону
діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон – це діапазон діяльності, в межах якого
зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати
змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або
ступінчастими.

Напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються ступінчасте при зміні
обсягу діяльності.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними
(напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період
усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають
напівпостійними і змінюються ступінчасте.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх
керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосередньо
контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати
або впливати на них.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежать
від сфери повноважень менеджера.

Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівника цеху
підприємства та неконтрольованими для керівника цеху іншого
підприємства.Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції
начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а
неконтрольованих -амортизація верстатів.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі
системи обліку за центрами відповідальності.

За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами
діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної
діяльності.

Нагадаємо, що під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну
діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або
виникають внаслідок її проведення.

Під надзвичайною розуміють діяльність, яка відбувається нечасто або
нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії тощо). Втрати,
внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування
та інших доходів від надзвичайної діяльності.

В міжнародних стандартах обліку застосовуються напрями класифікації
витрат аналогічні до тих, які розглянуті в даному питанні.

2. Класифікація витрат за центрами відповідальності

Класифікуючи витрати, доходи та фінансові результати за видами
діяльності, не можна залишити поза увагою класифікацію за центрами
відповідальності.

Делегування повноважень із прийняття рішень означає децентралізацію
управління. Децентралізація має як певні переваги, так і певні недоліки.
До. переваг децентралізації відноситься: можливість вищого керівництва
зосередитися на глобальних стратегічних проблемах і рішеннях;
оперативність прийняття рішення на відповідних рівнях управління;
рішення приймаються тими менеджерами, які найглибше розуміються на
вирішенні тієї чи іншої проблеми, набуваючи при цьому досвіду
управління, що дозволяє їм з часом обійняти найвищі пости управління.

Недоліками децентралізації є ускладнення процесу координації діяльності;
можливість появи нездорової внутрішньої конкуренції; збільшення витрат
на утримання обслуговуючого персоналу.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дозволяють
виділити чотири типи центрів відповідальності: центри витрат, центри,
доходів, центри прибутку та центри інвестицій.

Центр витрат є підрозділом на підприємстві, керівник якого відповідає
тільки за витрати. Прикладом може бути виробничий цех, що не випускає
кінцевої або завершеної продукції та напівфабрикатів,
відділи заводоуправління, соціальні служби тощо.

Як правило, центр відповідальності за витрати пов’язаний з виконанням
визначених функцій, які не мають чітко вираженого вимірника об’єму
діяльності. Центри витрат можуть входити до складу інших
центрів . відповідальності або існувати окремо.

Центр інвестицій – це підрозділ, керівник якого відповідає за затрати і,
результати інвестиційного процесу, ефективність використання
капітальних, вкладень. Завдання такого центру – забезпечити максимальну
рентабельність вкладеного капіталу, його швидку окупність, збільшення
акціонерної вартості підприємства. Управляють затратами за допомогою
операційного бюджету, звітності про його виконання, інформації про рух
грошових потоків.

Центри доходів включають підрозділи маркетинго-збутової діяльності,”
керівники яких відповідають тільки за виручку від реалізації продукції,
товарів, послуг та за витрати, пов’язані з їх реалізацією. їм надається
інформація про найбільш рентабельні у виробництві або закупках товарів,
а результати діяльності оцінюють, головним чином, за обсягом та
структурою продаж в натуральному та вартісному вираженні за величиною
витрат обігу.

Центри прибутку — це підрозділи, керівники яких відповідальні не тільки
за витрати, але й за фінансові результати своєї діяльності. Це можуть
бути окремі підприємства у складі великого об’єднання, філіали, дочірні
підприємства, торгові представництва, магазини, фірми тощо. їх керівники
мають можливість контролювати всі компоненти діяльності, від яких
залежить величина прибутку: обсяги виробництва та продаж, ціни, витрати.

Звичайно центри прибутку включають декілька місць витрат. Загальні
витрати та результати їх діяльності відображаються в системі
бухгалтерського обліку.

Облік витрат і результатів, що безпосередньо залежать від наданих
керівникам відповідного, рангу повноважень, за це одна із
найбільш складних в методологічному відношенні проблем управлінського
обліку. Для деяких сфер діяльності, наприклад, за центрами
відповідальності, що пов’язані із постачанням і збутом, вона вирішується
дуже легко, оскільки можна використати дані бухгалтерського обліку
про обсяги закупок і продажу і пов’язаних з ними витратами. За іншими
сферами діяльності, наприклад, конструюванню, технологічному
супроводу виробництва продукції, освоєнню нових виробів, робіт,
послуг, їх рекламі тощо, необхідно організувати облік затрат і
отриманих результатів за функціональним ознаками. Система такого обліку
забезпечує вихід на загальні результати, висновки затрат і об’єми
діяльності по підприємству в цілому.

Непрямі витрати можна розподілити між місцями і центрами затрат на
підставі кількісних і вартісних баз. Управлінський облік розрізняє
значно більшу кількість показників, пропорційно до яких розподіляють
непрямі затрати: чисельність персоналу, обсяг випуску продукції,
кількість здійснених угод, фактичний час роботи обладнання, номінальна
потужність електроустановок, що використовується, площа чи об’єм
приміщень, що опалюються тощо.

Витрати розподіляють шляхом обчислення собівартості одиниці продукції чи
послуг певного підрозділу та множення цих величин на обсяг споживання в
інших місцях затрат; шляхом вирахування процентної ставки розподілення;
виходячи із питомої ваги спожитої продукції (послуг) кожного місця в
загальному об’ємі їх виробництва. Між внутрішньозаводськими підрозділами
затрати розподіляють і списують на кінцеві місця затрат, що випускають
продукцію, виконують роботи і послуги, в основному пропорційно обсягу
споживання відповідної діяльності місць витрат.

Особливу проблему представляє вирахування і списання собівартості
взаємонаданих послуг і продукції місць і центрів затрат. їх оцінюють або
всі за раніше заданою (плановою чи нормативною) собівартістю, або одні
із найбільш масових послуг (електротеплопостачання, водопостачання)
оцінюють за твердими цінами (планової собівартості, державному тарифу),
а інші – за фактичною собівартістю. Найбільш точні результати розподілу
взаємонаданих послуг забезпечують рішення системи лінійних рівнянь
затрат кожного внутрішньозаводського підрозділу.

З точки зору контролю за величиною і економічністю затрат місць і,
центрів в середині підприємства розрізняють метод бюджетування витрат р
метод зіставлення затрат і продуктивності. В першому випадку для кожного
місця витрат чи центра відповідальності складають бюджет (кошторис
затрат і по даним обліку їх фактичної величини контролюють його
виконання. Відхилення між кошторисом і фактичною величиною
характеризують зміни рівня витрат відповідного місця і центра в
порівнянні з нормативами, на підставі яких проводився кошторисний
розрахунок.

При використанні метода зіставлення затрат і продуктивності (обсягів
виробництва продукції, напівфабрикатів, робіт, послуг) в розрізі кожного
підрозділу підприємства виявляють відхилення, що викликані зміною
величини продуктивності чи степені завантаження виробничих потужносте і
рівня витрат місця чи центру. Методика розрахунку і аналізу відхилень
залежить від варіанта нормативного обліку фактичних затрат, що
застосовується, тобто від того, ведеться він до повної чи скороченої
собівартості.

Перший метод підходить для місць і центрів затрат, що не мають чіткого
визначеного вимірника обсягу діяльності (відділи заводоуправління,
рекламна діяльність, медпункт, їдальня та інші соціальні служби).

Другий метод використовується, головним чином, у виробничих підрозділах,
діяльність яких може бути виміряна в натуральних чи умовних одиницях.

Загальний результат виробничо-господарської діяльності вираховують за
даними фінансового обліку організації в цілому.

Приклад 1

Облік витрат за кореспондуючими рахунками

№ п/п Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків з
використанням

класу 8* класу 9 класу 8 та 9

Дт Кт Дт Кт Дт Кт

1. Відпущено у виробництво матеріали 801 201 23 201 801 201

2. Відпущено на виробничі потреби паливо 801 203 23 203 801 203

3. Відображено вартість води, пару, тепло- та електроенергії,
використаних на виробничі потреби 801 631 23 631 801 631

4. Нараховано заробітну плату працівникам основного виробництва 811 661
23 661 811 661

5. Проведено відрахування від заробітної плати працівників основного
виробництва 821 65 23 65 821 65

6. Нараховано амортизацію по основним засобам виробничого призначення
831 131 91 131 831 131

7. Нараховано заробітну плату обслуговуючому виробництво персоналу 812
661 91 661 812 661

8. Проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати
вказаних робітників 822 65 91 65 822 65

9. Нараховано амортизацію будівель загальновиробничого призначення 832
131 91 131 832 131

10. Передано канцелярське приладдя для адміністративних потреб 803 201
92 201 803 201

11. Нараховано заробітну плату адміністративному персоналу 813 661 92
661 813 661

12. Проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати
адмін. персоналу 823 65 92 65 823 65

13. Нараховано амортизацію основних засобів адміністративного
призначення 833 131 92 131 833 131

14. Сплачено податки та збори, які включаються до собівартості продукції
843 641 92 641 843 641

15. Відображено витрати на рекламу продукції 844 685 93 685 844 685

16. Нараховано заробітну плату персоналу, зайнятому збутом продукції 814
661 93 661 814 661

17. Проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати
персоналу, зайнятого збутом продукції 824 65 93 65 824 65

18. Нараховано амортизацію основних засобів, призначених для збутових
цілей 834 131 93 131 834 131

19. Списано прямі витрати на виробництво 23 801, 811, 821, 831, 841 – –
23 801, 811, 821, 831, 841

20. Списано загальновиробничі витрати 23 802, 812, 822, 832, 842 23

90 91

91 91 802, 812, 822, 832, 842

21. Списано адміністративні витрати та витрати на збут 79 803-843,
804-844 79 92, 93 92, 93 803-843, 804-844

– – – – 79 92, 93

* – тільки для малих підприємств.

Приклад 2

Підприємство громадського харчування придбало протягом звітного періоду
у постачальників товарів на 26400 грн. (з ПДВ), торговельна надбавка –
56 % та продуктів на 35 460 грн. (з ПДВ). За місяць було виготовлено та
реалізовано власної продукції на суму 70 254 грн., покупних товарів – на
43 836 грн.

З місяць підприємство понесло такі витрати: сировини на виготовлення
продукції – 44178 грн., зарплата працівників кухні – 4612 грн.,
відрахування на соціальні заходи – 1600 грн.; витрати на електроенергію
і воду, спожиті для виробничих потреб – 1680 грн. (без ПДВ), амортизація
виробничого обладнання – 803 грн. Сплачено рахунок за оренду приміщення
за поточний та наступний звітний періоди загальною сумою у 3960 грн. (з
ПДВ). Витрати на рекламу у звітний період 4440 грн. (з ПДВ).
Адміністративні управлінські витрати – 7058 грн.

Собівартість реалізованих товарів – 27 194 грн.

Відобразимо усі проведені операції на рахунках бухгалтерського обліку та
визначимо фінансовий результат.

Розв’язок:

№ з/п Господарська операція Д К Сума, грн.

1 Придбано товари у постачальників 281 63 22000

2 На суму ПДВ 641 63 4400

3 Відображено торгову націнку 56% 281 285 12320

4 Придбано продукти у постачальників 201 63 29550

5 На суму ПДВ 641 63 5910

6 Реалізовано власну продукцію 36 701 70254

7 На суму ПДВ 701 641 11709

8 Реалізовано покупні товари 36 702 43836

9 На суму ПДВ 702 641 7306

10 Відпущено сировину на виготовлення продукції 23 201 44178

11 Нараховано зарплату 23 66 4612

12 Відрахування на соціальні заходи 23 65 1600

13 Витрати на електроенегію і воду 23 685 1680

14 На суму ПДВ 641 685 336

15 Нараховано амортизацію виробничого обладнання 23 131 803

16 Нараховано за оренду приміщення 23 685 3300

17 На суму ПДВ 641 685 660

18 Сплачено рахунок за оренду приміщення 685 311 3960

19 Відображено витрати на рекламу 93 685 3700

20 На суму ПДВ 641 685 740

21 Відображено адміністративно управлінські витрати 92 66,65 7058

22 Випущено з виробництва продукцію 26 23 56173

23 Собівартість реалізованої продукції 901 26 56173

24 Собівартість реалізованих товарів 902 28 27194

25 Списано на фінансовий результат:

– Дохід від реалізації власної продукції 701 791 58545

– Дохід від реалізації покупних товарів 702 791 36530

– Собівартість реалізованої продукції 791 901 56173

– Собівартість реалізованих товарів 791 902 27194

– Витрати на збут 791 93 3700

– Адміністративно управлінські витрати 791 92 7058

26 Списано фінансовий результат на прибуток підприємства 791 44 950

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф. Ф., Чижевська Л. В., Герасимчук Н.В. Бухгалтерський
управлінський облік. – Житомир: ПП “Рута”, 2000. 445с. ”

2. Голов С. Ф. Управленческий бухгалтерский учет. К.: Скарби, 1998.-
377с.

3. Голов С. Ф., Єфіменко В. І. Фінансовий та управлінський облік.
К.: ТОВ “Автоінтерсервіс”, 1996.

4. Карпова Т. П. Управленческий учет: Учеб, для вузов. М.: Аудит, ЮНИТИ,
1998. – 350 с.

5. Пушкар М. С. Управлінський облік: Навч. посіб. Тернопіль:
Поліграфіст, 1997.

PAGE

PAGE 22

Для оцінки запасів та визначення фінансових результатів

Для прийняття рішень

Дійсні

Можливі

Маржинальні

Середні

Постійні

Змінні

Релевантні

Нерелевантні

Основні

Накладні

Прямі

Непрямі

Витрати на продукцію

Витрати періоду

Вичерпані

Невичерпані

Класифікація витрат в управлінському обліку

Контрольовані

Неконтрольовані

Для контролю виконання

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020