Реферат на тему:
Книжкова справа кінця XIX початку XX ст, система „книгочитач”, іі
загальна характеристика.
План
1. Книжкова справа кінця XIX початку XX ст.
2. Система „книгочитач”. Загальна характеристика- „книгочитач”.1.
Книжкова справа кінця XIX початку XX ст.
Відміна кріпацтва, що з’явилася результатом загальної кризи
феодально-кріпосницької системи Росії, прискорила розвиток капіталізму в
країні. Капіталізм проникає і в книжкову справу. В 60-і рр. виникають
крупні видавничі і книготоргові підприємства, могутні у фінансовому
відношенні. Розвиток науки і техніки, успіхи природознавства і медицина,
все велика диференціація знань привели до появи разом з крупними
універсальними книготорговими і видавничими фірмами ряду не менше
солідних спеціалізованих підприємств, що сконцентрували свою увагу на
книгах по двох-трьом, переважно суміжним, областям знання.
Суспільний підйом 60-х років позначився як на загальному зростанні
друкарської продукції (по тиражах і назвах), так і на зміні тематики
літератури. В столиці видається багато підручників, релігійних книг,
белетристики, спостерігається зростання випуску серйозної
соціально-економічної і природничонаукової літератури.
У зв’язку з культурнической діяльністю інтелігенції виросла кількість
загальнодоступних видань для народу, для людей, що займаються
самоосвітою. Але разом з тим росте і випуск лубкових книг.
До кінця століття значно зменшилася питома вага перевідної літератури.
Це було викликано успіхами російської літератури, розвитком вітчизняної
науки, суспільної думки. Новий промисловий підйом кінця 80-х – початки
90-х років, революційний рух робочого класу, діяльність перших
організацій марксистів сприяли зростанню випуску книг і інших творів
друку, помітно змінили книжковий асортимент.
Число видань до 1901 року досягло 10318, загальний тираж – 56331 тисяч
екземплярів. Основними центрами книговидавничої справи в другій половині
XIX століття залишалися Петербург і Москва, за ними йшли Київ, Одеса,
Харків.
Кінець 80-х – початок 90-х років були відзначені значним зростанням
друкарської справи в Росії. В 1891 році в столиці імперії налічувалося
149 друкарень, в 1895 році – вже 185. Основну масу книг випускали на
книжковий ринок країни найбільші універсальні видавництва на чолі з М.О.
Вольфом, А.С. Суворіним, А.Ф. Марксом, І.Д. Ситіним.
Одним з нових буржуазних видавців 60-х років був Маврикій Осиповіч Вольф
(1825-1883). Сучасники прозвали його «першим російським книжковим
мільйонером». Син лікаря, Вольф з дитячих років відчув потяг до книги.
«моя мрія, – згадував він пізніше, – була розповсюдити якомога більше
книг, покрити країну величезною масою книг, які покрили б моє ім’я
славою добродійника людства».
Книгарня Вольфа мала свій в розпорядженні обширний асортимент
вітчизняної і зарубіжної літератури. Вольф прагнув бути в курсі всіх
нових віянь – в науці, літературі, мистецтві. Особливо уважно
придивлявся він до того, що читає буржуазна публіка, що користується
попитом, а потім приступав до видання книг.
Видавництво Вольфа було універсальним. Він прагнув друкувати все, що
могло принести комерційний успіх, на що був попит.
Йдучи назустріч інтересам передової російської інтелігенції 60-х – 70-х
років, Вольф випустив немало книг по філософії, історії, соціології.
Широко видавав М.О. Вольф художню літературу. Особливою популярністю
користувалася серія «Бібліотека знаменитих письменників». Видавництво
Вольфа прославилося випуском дитячих книг – «підарочних» видань, як це
було прийнято в зарубіжній практиці.
В цілому видавнича діяльність М.О. Вольфа носила ліберально-буржуазний
характер, була адресована «середнім шарам», читачам з інтелігентського
буржуазного і дворянського середовища. Його видання по суспільних і
природних науках представляли і більш широкий інтерес, користувалися
попитом прогресивних читачів, просунутої молоді.
Особливе місце в розвитку вітчизняної преси і друку належить Олексію
Сергійовичу Суворіну. В 1876 році Суворін купує газету «Новий час». Він
повів газету в ліберальному дусі, що забезпечило участь в ній
талановитих літераторів, вчених. Газета придбала популярність, тираж її
збільшився, вона стала приносити Суворіну доходи. Своє газетне
підприємство він ставить на широку ногу, орієнтуючись на західних
буржуазних газетних підприємців.
Ще до того, як був куплений «Новий час», Суворін «пробував» себе у
виданні книг. В 1872 році він склав і випустив в світло «Російський
календар».
До початку XX століття Суворін віддрукував більше тисячі книг
універсальної тематики. Не дивлячись на украй праві консервативні
політичні погляди, він розкрив широку дорогу всім талановитим людям,
навіть тим, світогляд яких не завжди розділяв. Тривалий час він надавав
підтримку А.П. Чехову виданням його творів, фінансував поїздку
письменника на Сахалін.
А.С. Суворин широко меценатствував, заснував театр, видавав журнал
«Історичний вісник», популяризовал дві серії малооб’ємних книг «Дитяча
бібліотека» і «Нова бібліотека», випускав довідкові щорічники «Вся
Росія», «Вся Москва», «Весь Петербург». Окрім друкарень, Суворін мав
декілька книгарень, володів винятковим правом продажу друкарських творів
на залізницях. У видавництві Суворіна було налагоджено виробництво
альбомів, наукових книг по історії, мистецтву, було опубліковано один з
перших вітчизняних творів по книгознавству і поліграфічній тематиці
«Ілюстрована історія книгодрукування і друкарського мистецтва» Федора
Булгакова.
До демократичних видавців другої половини XIX століття відноситься
Козьма Терентьевіч Солдатенков (1818-1901). Російська література
зобов’язана йому виданням перекладів багатьох фундаментальних наук –
історії, політичної економії, соціології, історії літератури і
мистецтва.
В 1856 році, разом з сином великого російського актора Щепкина –
Миколою, Козьма Терентьевіч створює видавничу компанію, а через рік
відкриває на Луб’янці книгарню. З 1862 року Солдатенков протягом сорока
років видає книги тільки під своїм прізвищем. Серед випущених книг –
перше зібрання творів В.Г. Белинского в 12 томах, вірша Н.А. Некрасова,
Н.П. Огарева, А.І. Полежаєва, перше видання «Батьків і дітей» І.С.
Тургенева.
Випуск чудових книг, капітальне видання, ретельне редагування – все це
виділяло видавництво Солдатенкова серед багатьох інших. Їм було випущено
більше тридцяти оригінальних праць російських учених. Вихід у світ цих
книг мав особливе значення, оскільки за тих діб видання наукової
літератури було нерентабельним, і видавець зазнавав певні збитки.
Прямим наступником демократичних традицій початку 60-х років виступав
Ф.Ф. Павленков, діяльність якого розвернулася в 70-й – 80-й роки.
Переконаний просвітитель, супротивник самодержавства, Павленков особливу
увагу надавав виданню книг для початкових шкіл і для народної освіти,
пропаганді природничонаукових знань. В 90-е роки Павленков випускає
«Науково-популярну бібліотеку для народу».
Він почав видавати найпоширенішу, популярну книжкову серію – біографічну
бібліотеку «Життя чудових людей». Випуски цієї серії охоплюють змістом
діяння як прогресивних, так і реакційних осіб. Це було відмінною рисою
боротьби видавця всіма доступними йому засобами з неуцтвом,
насильством, експлуатацією, деспотизмом. Всього за життя Павленкова було
надруковане 200 біографій тиражем понад 1,5 мільйони екземплярів (з
урахуванням перевидань).
Видає Павленков твори російських письменників і класиків художньої
літератури.
Важливим і останнім виданням Павленкова був знаменитий «Енциклопедичний
словник», що вийшов в 1899 році. Цей словник користувався величезною
популярністю, і навіть після смерті видавця він витримав шість видань.
Розповсюдження в народі корисних і розумних книг, протидія лубковим
виданням ставила свою за мету видавництво «Народна бібліотека», виникле
в 1885 році. Його власник В.Н. Маракуєв, прагнучи розширити знання
селян, видавав не тільки твори російських письменників, але і зарубіжних
– Андерсена, Діккенса, Флобера, Шекспіра, а також книги по сільському
господарству. Але Маракуєв припускалися помилки, не роблячи різниці між
дитячим і «народним» читанням. Не завжди був вдалий вибір творів,
оформлення книг. Проте, робота Маракуєва зіграла певну позитивну роль у
виданні літератури для масового читача.
Класична форма видавництва, на чолі якого стоїть власник, визначається
(або, краще сказати, визначалася) особистістю видавця і ним формується.
Він накреслює — аж до деталей — політику складання програм. оформлення
продукції і поводження на ринку. Окремі відділи працюють на нього і
мають обмежений простір для власної ініціативи: співробітники набувають
тут лише незначної професійної вправності Велика або цілковита
залежність усього підприємства від однієї особи робить таку форму
видавництва ще В дуже вразливою. Раптовий відхід видавця від справ може
стати загрозою для самого існування видавництва. Та навіть коли вже
давно передбачено, хто має стати наступником видавця й перебрати на себе
керівництво, це часто відбувається не безболісно: в такому підприємстві,
з однією особою на вершечку піраміди, вкрай тяжко — якщо взагалі можливо
— передати або розділити владу.
Протилежністю цій формі е нині видавництво, що провадиться за принципами
менеджменту. Його ознаки такі:
1.Чіткий розподіл завдань і відповідальності між відділами і всередині
кожного відділу.
2.Вироблення постанов усіма учасниками.
3.«Розширена дирекція», в якій поряд із керівником підприємства (який
часто здійснює й комерційне керівництво) беруть участь керівники
відділів складання програм, маркетингу і виробництва.
Зовсім іншу структуру має колективне видавництво. Воно свідомо
відмовляється від керівництва підприємством в особі видавця або
представника власників. Видавництво е спільною власністю всіх
співробітників. Кожен з них незалежно від своє! функції, компетенції або
кваліфікації бере участь у вирішенні всіх питань І поділяє всі
господарчі успіхи чи невдачі.
Дух колективізму відбивається й на заробітках: кожен одержує ту саму
уніфіковану заробітну платню, диференціація виникає здебільшого тільки
через різницю в складі родини. Коли ця «уніфікована заробітна платня»
помітно менша, ніж середній заробіток у галузі, то з авторськими
гонорарами здебільшого бував навпаки—творчий процес написання книжки
оплачується тут досить високо.
В основі колективного видавництва лежить політична ідея самостійної
роботи без ієрархічних відносин, без вирішального впливу капіталу, а
також філософська ідея «комплексної» праці, «солідарності» й участь у
всіх процесах.
2. Система „книгочитач”. Загальна характеристика- книгочитач.
Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вони самі
вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві, і пропонували
книгарям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою з власних
уявлень, то тепер вони чимраз більше вважають себе активними учасниками
ринку. Видавництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури
і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції, пропонованої!
ринкові, задовольняти попит покупців.
Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існували окремі видавництва
та книгарні, які добирали свою продукцію та складали свій асортимент,
орієнтуючись на потреби клієнтури, працювали для конкретних читацьких
контингентів і задовольняли конкретний попит.
Нове тут те, що чимраз більше видавництв намагаються знайти своє місце в
ринку і припасовують свою програму та організаційну структуру саме до
нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відбилася низка й почасти
нових факторів:
1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів — отже, і в “книжковій
промисловості” — стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників
зазіхають на гаманець споживача.
2. Книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає дедалі
гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг.
3. Тиск витрат на підприємство — досить згадати хоча б плату за
виробничі приміщення — непомірне зріс.
4. Попит дуже великою мірою вже задоволений. дійти до нових потенційних
читацьких верств надто важко — а ще важче їх утримати.
5. Площа полиць у торговельних приміщеннях обмежена, і за цей “життевий
простір” між видавництвами точиться затята боротьба.
Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справи й кінець
кінцем призводить до того, що підприємство може вирости, лише завдавши
збитків конкурентам.
До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом: саме
книгарі вирішують, яка продукція якого видавництва буде представлена в
асортименті їхніх книгарень, і таким чином визначають успіх чи провал
тієї або тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв,
котрі для книгаря е чимось обов’язковим і “мусять” бути в наявності,— а
поза тим він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його
покупців. Він може знайти собі постачальника з оптимальними умовами
здавання книжок на продаж, та ще й такого, що забезпечуватиме
безперебійне співробітництво: сам стимулюватиме продаж і сприятиме
підвищенню попиту, провадячи рекламні кампанії та популяризуючи свої
книжки у пресі.
Вузькоспеціалізоване видавництво працює для однієї гомогенної читацької
групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним
інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки контактам
видавництва з цією групою й перехресним зв’язкам у самій групі можна
точно з’ясувати її потреби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв
вирізняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і тому він не надто
чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо
внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає
втрат, дізнаючись про них завдяки оголошенням та рецензіям у фахових
журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з’їздах
фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової
літератури. Переважає пряма реалізація. Торгівля відіграє якусь варту
згадки роль тільки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло
читачів вирізняється тісними зв’язками з книжковою торгівлею (наприклад,
у царині університетської науки).
Видавництва зі специфічною тематикою також можуть точно визначити
потенційних покупців своєї продукції, знають їхні потреби І належно
обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке
видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке
визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до
певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.
Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані
хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців
видавництво може принадити до себе через спеціальні журнали або прямий
продаж. Але для повного використання свого ринкового потенціалу таке
видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-перше — тому,
що до великої частини своїх покупців воно маже дійти лише таким шляхом,
а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити
продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки,
путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для
придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в
наявності.
Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А
втім, діапазон ступенів залежності тут вельми широкий. Приміром,
видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно
більше залежить від торгівлі, II підтримки, ніж видавництво, зосереджене
лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на
літературі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості
покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища
його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим
корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче
замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати
за неї на ринку.
Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва
широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців
серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які
обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість
видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки,
які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце з допомогою
аналізу різних груп клієнтури (наприклад, т. зв. “теорії життєвого
стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму
зацікавлення своїх покупців.
Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну
книжці, тим менша чутливість покупців до цін.
У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний
маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх,
яка наявна в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у
вітрині. Завдяки добрій викладці, люб’язній допомозі продавців та
інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю
забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій
торгівлі збут завдяки вміщенню відомостей про авторів та їхні книжки у
всіх засобах інформації (реклама, робота з пресою і серед
громадськості). Видавництво широкого профілю вирізняється, з одного
боку, великими витратами коштів на розповсюдження, а з другого —
великими витратами, пов’язаними з маркетингом, з високою чутливістю
покупця до цін та з залежністю від торгівлі.
Тут не йдеться про цілковите пристосуванство або інтелектуальну
проституцію як мету підприємства. Книжки, отже й видавництва,
розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога
більшої кількості людей, та й мати від цього прибуток. Щоб досягти цих
первісних цілей кожного підприємства, видавництва повинні щоразу
визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і
хід організаційного процесу—отже, ставити перед собою такі запитання:
1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?
2. Чи організаційна структура видавництва націлена на здійснення такої
мети?
3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх ланках на ринок і чи може
вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко,
оперативно, ефективно?
4. Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює,
підприємством, спрямованим на обслуговування потреб своєї клієнтури?
5. Чи забезпечує внутрішня координаційна структура швидке проходження
інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень
(наприклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархічного рівня)?
6. Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва,
аби досягати спільної мети?
7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через
суперництво сили витрачаються марно?
8. Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають
вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане
оптимально?
Підприємство, котре не ставить перед собою повсякчас таких запитань і не
робить у разі потреби необхідних висновків, швидко втрачає здатність
маневрувати, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового
успіху.
В ході загальносвітового процесу інформатизації, характерною особливістю
якого, як відомо, є зростання ролі інформації і трансформації її в
найважливіший ресурс економічного і соціального розвитку, порівнянний
по значущості з матерією і енергією, гідне місце займає книга —
унікальне інформаційне джерело, що виникло за декілька тисячоліть до
нашої ери і що зберіг свої високі достоїнства посій день. Правда, у міру
наближення до періоду часу, що розглядається нами, — грнежу другого і
третього тисячолітті — раз у раз з’являються прогнози і пророцтва про
те, що книга і книжкова справа вичерпали свої можливості, що постійно
виникаючі нові інформаційні технології повністю витіснять в найближчому
майбутньому друкарське слово з сфери комунікацій.
На IX Міжнародному московському книжковому ярмарку, Російською книжковою
палатою в 1995 році, був проведений соціологічний опит. Україна,
Білорусь, Казахстан, узбекистан, Вірменія були представлені на ярмарку
національними (колективними) експозиціями, Азербайджан — державною
книготорговою фірмою «Азеркитап», Латвія — московським представництвом
видавництва «Поліна». Таким чином, в ММКЯ-95 брали участь представники 8
країн ближнього зарубіжжя.
Серед учасників ярмарка кількість представників книготоргових і
ділерських фірм, а також бібліотек з Росії і ближнього зарубіжжя
перевищило цифру 230. Свою книжкову продукцію представляли 420
видавничих і змішаних фірм Росії і ближнього зарубіжжя .
Об’єм вибірки склав 123 респонденти. Це біля 20,0% від загального числа
учасників з Росії і ближнього зарубіжжя.
Представники російських фірм-учасників склали 67,8% опитаних, ближнього
зарубіжжя — 12,2%, що приблизно відповідає реальному співвідношенню
серед учасників ярмарка.
Результати проведеного дослідження свідчать про те, що 96,3% серед
опитаних російських книжників і 86,6% — з ближнього зарубіжжя мають
партнерів на території колишнього Союзу. Для одних це партнерство, що
вже встояло, для інших комерційні операції з колегами — лише короткі
епізоди в роботі. Українські видавці і книгопродавці орієнтуються
переважно на білоруський і український книжкові ринки. Їх колеги з
ближнього зарубіжжя — перш за все на Росію і тільки потім — на своїх
«сусідів» по ближньому зарубіжжю.
Результати опиту російських учасників виразно виявили ряд цікавих
процесів, що мають місце в ділових контактах нових держав.
За різноманітністю форм співпраці з колегами з країн ближнього зарубіжжя
українські недержавні видавництва і книготоргові підприємства проявляють
велику мобільність в порівнянні з державними видавництвами.
Список використаної літератури.
Сирохман І.В., Задорожний І.М. Пономарьов П.Х. Бібліотечна справа. –К.:
Лібра, 1997. 632 с.
Бібліотечна справа / Н.И.Чертков, А.В. Луговой, А.Г. Сергеев,
А.Н.Миронова.- М.: В.Школа, 1989. – 288с.
Библиотечное дело: В 2-х т.. / Е.Н. Барабанова, Л.А.Боровикова,
В.С.Брилева и др. – М.Экономика, 1997.- Т.2. – 319с.
Бібліотечні фонди / склала Боляновська Д.С. Львів: Львівська комерційна
академія, 1995.- 22с.
Комаров В.И., Бурянов А.И., Карпунин И.М. Библиотечние фонди // Пищевая
промышленость. 1998. №8.-С. 24-25.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
