.

Принципи природокористування, основні джерела і основи забруднення повітря (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1384 3995
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Принципи природокористування, основні джерела і основи забруднення
повітря

ПЛАН

Принципи природокористування

Основні джерела і основи забруднення повітря

Використана література

1. Принципи природокористування

Природокористування включає об’єктивно зумовлений процес залучення
людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, Їх
відтворення та охорону.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття
природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно,
розуміється. У «Великій Радянській Енциклопедії» природокористуванням
називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що
розглядається в комплексі (на відміну від галузевих понять —
водокористування, землекористування, лісокористування тощо). Деякі
автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як
соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить
складний і багатогранний суспільно-природний процес в об’єктивній
реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п’яти
основних значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою
виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний
процес праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне
поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери
людської діяльності — навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх
відтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних
ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи
країн, всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у
локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні
термін «природокористування» залежно від виду споживання природного
ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за
обсягом — водокористування, лісокористування, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої
діяльності, пов’язаної! з користуванням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку
вивчається один і той же об’єкт — процес використання людиною сил і
ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої,
міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелічених значень
терміна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що
відображає процес праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та
експлуатація окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному
(локальному) масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно
взаємопов’язаних галузевого, компонентного, функціонального
(комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виділяють галузі
природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини,
лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо),
природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво,
гідро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і
природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та
утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення
заповідників тощо). За вищого ступеня узагальнення ці види можна
об’єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського)
і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування
передбачає виділення п’яти основних блоків найважливіших напрямів
природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,
відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і
моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на
спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента
природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо),
тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної
території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають
головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і
землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не
слід плутати поняття раціонального природокористування з охороною
природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її
раціонального використання, що включають захист від надлишкових
техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне
регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного
потенціалу ландшафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш
повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і
запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних
процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити
забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку
первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із
способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню
продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує
їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання —
основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому
саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті
охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить
підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з
одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що
особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і
по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться
про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість
розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу
населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений
перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство
відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв’язку з цим раціональне використання і відтворення .природних
ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з
глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального
використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний
характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі
прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,
пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і
виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний
розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального
використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,
пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна
функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних
відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання
планової системи взаємопов’язаних показників, так і дійовий контроль за
їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального
використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в
кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного
суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня
трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як
за територією, так і за галузями народного господарства, виключення
порушень природних взаємозв’язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення
найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім
середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в
Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій
галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,
контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої
виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація
законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки,
забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання
природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських
органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і
природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і
плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою
держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру
своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в
області охорони навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів
відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і
галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що
залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного
боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е
ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність
правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і
місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного,
утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під
промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з
локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження
земель, особливо орних, призводить до скорочення площі
сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову
продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна
виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи
технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище.
Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних
заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких
нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що
знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства
повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва,
ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування,
виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз,
контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень,
інформування керівництва про стан навколишнього середовища на
підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

2. Основні джерела і основи забруднення повітря

Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього
живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується,
перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка
проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі
ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в’язнуть у цьому
невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його
склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100
км. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон —
0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які
присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря
змінюється. Важливою змінною складової атмосфери е вуглекислий газ. Ще
100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер —
0,0318%, а в містах ще вищий. Цікаво, що акселерацію — прискорений і
посилений ріст дітей, особливо в містах, — деякі вчені пояснюють
підвищеним вмістом вуглекислого газу в повітрі. Навіть незначне
збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний
процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно всього
організму.

Приблизно до висоти 400—600 км зберігається переважно киснево-азотний
склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з
висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. «Гелієва корона
Землі», як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизно
до висоти 1600 км від поверхні Землі, а далі вище 2—3 тис. км переважає
водень. Так поступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний
газ, який складається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

• Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ресурсів, без
якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2,
необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і
мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхідний постійний приток
кисню. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин.
Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т
кисню. Близько 80% всього кисню в атмосферу постачає морський
фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

• Вуглекислий газ — обов’язковий компонент фотосинтезу рослин.

Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду
органічних речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні
теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин,
розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних
гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100млрд т
оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в
атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є
світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше
оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі
водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається
співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального
перенесення.

• Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в
атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю захищають земну поверхню від
надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не
було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б
не+15, а — 23 °С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її
радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що
визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну
і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточками і
рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, погіршуючи
умови їх існування. Джерела його забруднення можуть бути природними і
штучними (антропогенними):

Рис.1. Штучні та природні джерела забруднення атмосфери

Природне забруднення атмосфери. У нормі природні джерела забруднення не
спричинюють істотних змін повітря. Інтенсивне поширення певного
природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і
газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть стати серйозною
причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау
у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися
майже по всій земній кулі. Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912
р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час
утримувався в повітрі. Такі катастрофічні явища зумовлюють іноді
утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також зміну її
теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не
завдають великої шкоди людині, бо відбуваються за певними біологічними
законами і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично.

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внаслідок
зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За
будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення
умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від
згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть
вступати в хімічні реакції).

Рис. 2. Джерела забруднення атмосфери

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді,
рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 %
загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених
районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні
значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива,
переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при
спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т
попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними
підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т
арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку,
стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість.
Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін.
Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції,
утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало
назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії.
Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів
(свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини
практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів.
Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість
якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних
газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до
того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна
вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3
чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок
автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового
пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери
радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після
вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські
міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від
діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для
них є очевидною.

Атмосфера має здатність до самоочищення. Концентрація забруднювальних
речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під
впливом сили гравітації, випадання різних домішок з опадами (дощ
інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу
діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних
речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає
самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам’яного вугілля
і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену,
225 тис. т германію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони
пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва
цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в атмосфері
становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна
величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме концентруються
забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого
повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

Вплив транспорту на атмосферне повітря. В промислово розвитих країнах
основним джерелом забруднення атмосфери є автотранспорт, парк якого
безупинно росте. Якщо в 1900 р. на планеті нараховувалося біля 6 тис.
автомобілів, то до 2000 р. чисельність світового парку автомашин досягла
500 млн. одиниць.

Частка автотранспорту в забрудненні атмосфери продуктами згоряння
показана в табл.1. 

Таблиця 1

Обсяги викидів продуктів згоряння, млн. т. рік

Продукти згоряння Джерела продуктів згоряння

продуктів згоряння

автомобілі електростанції, промисловість і т.д.

Оксид вуглецю 59,7 5,2

Вуглеводні й інші органічні речовини 10,9 6,4

Оксиди азоту 5,5 6,5

Сполуки , що містять

сірку 1,0 22,4

Макрочастки 1,0 9,8

Викиди автомобільного транспорту істотно залежать від режиму роботи
двигуна і якості використовуваного палива. Зразковий склад вихлопних
газів автомобілів поданий у табл. 2.

Таблиця 2

Наближений склад (% по обсягу) вихлопних газів автомобілів

Компоненти Вміст компонентів у вихлопах

карбюраторний двигун дизельний двигун

N2 74-77 76-78

О2 0,3-8 2-18

Н2О 3,0 – 5,5 0,5 – 4.0

СО2 5,0-12,0 1,0-10,0

СО 5.0 – 10,0 0,01 – 0,5

Оксиди сірки 0-0,8 2* 10 -4 – 0,5

Вуглеводні 0,2 – 3,0 1 * 10 -3 – 0,5

Альдегіди 0-0,2 (1 – 9) * 10 -3

Сажа 0-0,4 г / м -3 0,01 -1,1 г / м -3

Бензапірен (10-20) * 10-6 г/м –3 до 1 * 10 -5 г / м -3

До токсичних відносять такі компоненти вихлопних газів: оксид вуглецю,
оксиди азоту, вуглеводні. Крім того, деякі види палива містять сірку; що
обумовлює вміст у вихлопних газах діоксиду сірки.

 З початку 1930- х років тетраметил- і тетраетил свинець добавляють у
якості антидетонатора до переважної більшості бензинів у кількості 80 мг
• л -1. При прямуванні автомобіля від 25 до 75% цього свинцю викидається
в атмосферу, осаджується на землю, потрапляє в поверхневі води. Свинець
акумулюється в ґрунті і рослинності уздовж автострад (у містах – уздовж
вулиць із пожвавленим рухом), помітна кількість сполук свинцю
утримується в повітрі великих міст. За даними США і Великобританії, до
90% усього свинцю, що утримується в атмосфері, варто віднести за рахунок
вихлопних газів. В даний час у ряді країн (Японії й ін.) використання
етилованого бензину заборонено. Виходячи із середніх втрат
нафтопродуктів на одну автомашину 10 – 11 л в рік, загальний викид
нафтопродуктів світовим автомобільним парком обчислюється 2,1-2,2 млн. т
у рік, причому велика частина його потрапляє в ґрунти і гідросферу.

Список використаної літератури:

Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

Загальна гігієна з основами екології. Підручник. – К., 2003.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020