.

Принципи та види кредитування в ринковій економіці (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 13891
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Принципи та види кредитування в ринковій економіці

ПЛАН:

Вступ

1.Природа і деякі причини багатства людини і нації.

2.Інструмент зростання багатств країн.

3.Натуралістична теорія кредиту.

4.Капіталотворча теорія кредиту.

Кредит, як економічна категорія, його сутність, об’єкти та суб’єкти.

1.Кредит, як економічна категорія.

2.Умови виникнення кредиту.

3.Кредитні відносини.

4.Типи кредитних відносин.

5. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин.

6.Висновки.

Принципи та види кредитування в ранковій економіці.

1.Стадії та закономірності руху кредиту.

2.Функціональні ознаки та форми кредитів.

3.Принципи кредитування.

4.Основи організації банківського кредитування, форми кредитування,
види, кредитні операції.

Методи управління ризиками кредитів.

1.Ризики муніципальних забезпечень.

Кредитна система.

1.Поняття і структура кредитної системи.

2.Банківський сектор або банківські установи.

3.Небанківські кредитно-фінансові інститути.

Міжнародний кредит.

1.Поняття та особливості міжнародного кредиту.

2.Принципи міжнародного кредиту.

3.Особливості міжнародного кредиту.

4.Функції та роль міжнародного кредиту.

5.Форми та види міжнародного кредиту.

6.Міжнародні валютно-фінансові організації.

VII. Висновки.

Вступ

Взаємокредитне суспільство, як умова багатства людини і нації.

1.Природа і деякі причини багатства людини та нації.

Питання багатства давно хвилювало і сьогодні продовжує хвилювати
суспільство: окрему людину, підприємство, організацію, різні структурні
підрозділи. Тому природу багатства люди намагалися пізнати ще із
стародавніх часів.

У XVIIXIXст.ст. дослідження вчених: А.Сміта, А.Маршала, Дж.Міля, інших
економістів свого часу, які шукали відповіді на окремі питанняя
економіки, зводилися до проблем багатства, суспільства та конкретної
людини.

Однак за різних обставин, з середини ХХст. причина “багатства” один та
бідність інших досліджувались недостатньо. Так, в колишньому Радянському
Союзі та в інших країнах Соціалістичного табору через ідеологічний вплив
комуністичних партій, поняття “багатство” вважалось мало науковим, не
етичним і знаходилось поза сферою наукових дискусій та досліджень.

В західній економіці проблеми природи і причин багатства підмінялося
популярним нині поняттям “рівень розвитку економіки”. Це поняття і нині
використовується на макроекономічному рівні.

Макроекономіка – походить від грец. makros – великий, тобто розширений
рівень взаємовідносин між господарствами, державами, різними
суспільствами …

Мікроекономіка – походить від грец. mikros – малий, тобто нижчий рівень
взаємовідносин між особами, невеликими господарствами, підприємствами та
підприємцями.

Досліджуючи природу і причини багатства А.Сміт зробив важливий висновок,
що нації визначаються ”по-перше, здібністю, умінням і кмітливістю з
якими застосовується праця народу, а по-друге, відношенням між числом
тих, хто зайнятий корисною працею і числом тих, хто не зайнятий”.

Аналіз історії розвитку різних держав показує, що на рівень багатства
народів впливають клімат, територія та інші природно-географічні умови.

А.Маршал відзначав, що народи, які населяють місцевість з дуже спекотним
або з дуже холодним кліматом менш схильні до продуктивної праці, а
народи, які населяють місцевості з помірним кліматом схильні до більш
продуктивної праці, тобто сама природа створила умови, які стимулюють
людську енергію.

Але в той же час в світі існують держави (наприклад США), які за
наявності різноманітних кліматичних умов досягають високих економічних
результатів, демонструючи високу продуктивність праці.

Вчені-економісти довели, що багатство держав та нації залежить від
слідуючих факторів:

енергетичного потенціалу населення та його здатності до праці;

психічного та фізичного здоров’я нації;

інтелектуального потенціалу та розвитку творчого рівня;

психологічного потенціалу та культурного рівня;

внутрішньої потреби в досягненнях.

Розвиток цих якостей у населення держав є одним із найважливіших та
одним із найскладніших завдань кожного суспільства.

Але всі ці якості спроможні з’явитися у суспільстві та знайти
відповідного розвитку на основі розвитку економіки та її фундаменту –
фінансів.

Для суспільства якісною характеристикою багатства є здатність і
прагнення населення до високоефективної праці, а кількісною
характеристикою – рівень валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу
населення.

Міжнародні фінансові організації, оцінюючи багатства країн, встановили
нормативи, які розрізняють країни за розмірами їх доходів.

Так, Світовий банк встановив такі показники:

для бідних країн – $365 США на душу населення;

для країн з високими доходами – $22275 США.

Україна в 2000 році за розмірами ВВП на душу населення разом із
купівельною спроможністю займала 127 місце серед 206 країн світу. За
останні 4 роки ВВП зріс майже на 30% і складає $1040 США.

Але це не може бути реальним показником багатства країни на бідних
(~90/92%%) та багатих, розрив між якими не вписується в нормативи
покупної спроможності громадян, більшість із яких – найбідніші верстви
населення.

2.Інструмент зростання багатства країн.

Інструментом зростання багатства країн, який сприяє розвитку прагнення
та вміння людини до високої ефективної праці є – фінансово-кредитний
механізм, який в умовах розширення господарських зв’язків пронизує все
суспільство і стає найважливішим елементом його економічної системи.

Феномен кредиту полягає в тому, що він одноразово створює економічний
фактор зростання ВВП та філософсько—психологічний фактор, який формує
волю людей, удосконалює їхню свідомість та поведінку.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті
суспільства, кредит все більше привертав до себе увагу науковців.
Спочатку економічна думка була зосереджена в основному на самому понятті
кредиту, на пізнанні його сутності.

Лише з XVIIIст. розпочалося дослідження механізму зв’язків кредиту з
суспільним виробництвом.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту:
натуралістичну та капіталотворчу.

3.Натуралістична теорія кредиту дає слідуючі поняття:

об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

кредит, це форма руху матеріальних благ; роль кредиту полягає в
перерозподілі цих благ в суспільстві;

позичковий капітал є капіталом у речовій формі;

банки є лише посередниками в кредиті; вони спочатку акумулюють вільні
кошти, а потім розміщують їх у позички.

Основоположниками натуралстичної теорії кредиту були класики політичної
економії: А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль, К.Маркс, А.Маршалл та інші.

Ці вчені вважали, що позичка – це лише технічний засіб перенесення
реального капіталу від одного економічного показника до іншого для
використання фактично наявного капіталу.

Кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде
застосований.

Вони вважали, що капітал створюється лише в процесі виробництва, а
кредитний процент трактували, як частину прибутку одержаного також в
процесі виробництва.

4.Капіталотворча теорія кредиту.

Визначається слідуючими положеннями:

кредит, як ігроші є капіталом, багатством і тому розширення кредиту
означає нагромадження капіталу;

банки – не посередники в кредиті, а “фабрики кредиту” тобто творці
капіталу.

Основоположником теорії кредиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно
з його поглядом кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє
самостійну роль.

Дж.Ло поняття кредиту пов’язував з грошима й багатством. За його думкою
кредит можна залучити і привести в дію усі невикористані виробничі
можливості країни, створити її багатство й капітал.

Банки він розглядав, як творців капіталу.

В тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої
теорій, жодна із них не перемогла, бо істина знаходиться десь
посередині. Банки можуть бути і посередниками і “фабриками грошового
капіталу”.

І все ж ХХст. та початок ХХІ століття показали, що із розвитком
економічних та кредитних відносин між країнами світу поступово перемагає
капіталотворча теорія.

ІІ. Кредит, як економічна категорія, його сутність, об’єкти та суб’єкти.

1.Кредит, як економічна категорія.

Кредит, в перекладі з латинської мови має два значення:

creditum – ссуда, борг;

credere – довіряти;

credo – вірю;

Кредит є єдиним із найскладніших економічних категорій. Він виник на
певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають
одним із найгеніальниших відкриттів людства поряд із винайденням грошей.

Загальноекономічною причиною існування кредита є товарне виробництво та
сфера його обміну.

Товарно-грошові відносини привели до необхідності рівноцінного обміну: в
покупця не було грошей (або недостатність їх для купівлі товару), а
продавцеві потрібно було продати свій товар.

За наявності довіри продавця до покупця товар продавався з відстрочкою
платежу, тобто у кредит.

Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей, як
засобу обігу.

З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу,
стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив
у часі між переданням товаруі грошей із рук в руки.

Такий розрив між реалізацією товарів і одержання за них грошей приводив
до двух моментів:

якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних
цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що
може зупинити нормальний процес відтворення;

якщо рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого
процесу нагромаджуються тимчасові вільні кошти, що також порушує процес
відтворення – один із учасників товарного виробництва може сплачувати за
матеріальні цінності, а другий не може їх створити із-зі відсутності
коштів.

Вже у кінці ХХст. суспільне виробництво перетворилося у свого роду
величезний замкнутий ланцюг, тісно пов’язаний між собою
товарно-грошовими відносинами окремих ланок: товаровиробників,
продавців, споживачів. І, навіть, невелике порушення у будь-якій із цих
ланок може привести (і приводить) до того, що вона не розрахується з
іншими ланками.

Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін товарами між окремими
учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей “ланцюг” може
розірватись. Все це досить негативно впливає на фінансово-господарську
діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення.

Тому, суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні
інструменти, з допомогою яких можна булоб запобігати перебоям у сфері
суспільного виробництва, тобто суспільного відтворення.

Щоб уникнути кризових явищ, як в окремих товаровиробників, так і в
процесі всього суспільного виробництва – використовують кредит.

Саме кредит забезпечує безперебійне здійснювання виробництва товарів та
обмін між ними.

Тому можна стверджувати: загальною економічною причиною необхідності
кредиту є існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного
обігу.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, стан економічних
зв’язків, не тільки вмежах однієї країни, а й в усьому світі, дуже
ускладнився.

За таких умов ці взаємовідносини абсолютно потребують існування кредиту,
як інструменту підтримування економічних взаємостосунків між державами
світу.

Кредит потрібен для організації власного виробництва, або розширення
цього чи іншого виробництва, коли бракує нагромадження для цього власних
коштів. Кредит потрібен також для фізичних осіб, коли виникає потреба у
споживчих товарах, а коштів для цього обмаль.

Без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва взагалі
неможливе.

Кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання “Купуй зараз, плати
потім”- такий принцип сьогоднішньої економіки, котра вся пронизана
кредитними умовами.

Крім загальних причин необхідності кредиту є ряд інших чинників, без
яких це поняття не може існувати.

2.Умови виникнення кредиту:

необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в
позичку;

довіра – фундамент кредитних відносин, одна із найважливіших передумов
їх виникнення. Довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним.

Але в нинішніх економічних відносинах між державами, та й в окремо
взятій країні, між юридичними та фізичними особами, ця умова часто
відходить на задній план. Самої довіри зараз замало, бо майже завжди
існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту, тому третя
передумова кредиту:

певні гарантії повернення кредита від позичальника, що має певний
капітал або майна, або від страхової компанії;

збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається
через переговори між ними, щодо основних параметрів кредитної угоди –
розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його
сплати.

Забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого
компромісу;

юридична самостійність осіб для підприємств, підприємців, установ.

Дієздатність фізичних осіб з правового погляду:

кредитоспроможність, як юридичних так і фізичних осіб;

отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе
погасити кредит.

Такими доходами можуть бути:

виручка від реалізації товарів;

заробітна плата;

пенсія;

надходження податків та інше.

При відсутності цієї умови кредит не видається.

Кредит не видається організаціям, закладам, установам, які перебувають
на державному бюджеті, за винятком випадків, коли є надійна гарантія
виділення бюджетних цільових асігнувань у недалекому майбутньому під
якісь програмні заходи.

для юридичних осіб – суб’єктів господарювання: наявність комерційного чи
господарського розрахунку у банках.

3. Кредитні відносини

За своєю сутність кредит – це суспільні відносини, що виникають між
економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове
користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності
та добровільності.

Ознаки кредитних відносин:

учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними:

бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;

функціонувати на основі самодостатності та самоокупності;

нести економічну відповідальність за своїми забов’язаннями.

Щоб стати кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності
певну суму власних коштів, якими можна вільно розпоряджатися.

Щоб стати позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення
у майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для
повернення боргу.

кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і можуть постійно
розвиватися. Інакше ці відносини втратять здатність до розвитку.

кредитні відносини незмінюються власника цінностей, з приводу яких вони
виникають.

Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник
одержує їх лише в тимчасове розпорядження; після закінчення терміну
повинен повернути її власникові.

Всі ці відносини повиині мати чітку правову основу, при цьому інтереси
кредитора повинні бути більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника.

кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку із рухом
вартості (грошей або матеріальних цінностей). Можливість їх неповернення
робить ці відносини дуже вразливими та ризиковими.

Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при
визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит.

кредитні відносини нееквівалентні. Тобто, позичальник повертає більшу
масу вартості, ніж одержав, за рахунок відсоткового проценту, який він
сплачує за користуванням кредитом.

Завдання відсоткового кредиту полягає з однієї сторони, компенсації
кредитору втрати доходу та можливі збитки у зв’язку з переданням
відповідної суми коштів у чуже розпорядження; з іншої сторони, в
стимулюванні позичальника до підвищення ефективності використання
одержаних у позичку коштів.

Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є преривними, тобто після
повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони
прериваються.

Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються
безперервно, як безперервний рух вартості в процесі суспільного
відтворення.

Тобто, закінчуючи одні кредитні відносини, економічні суб’єкти постійно
вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими ж
самими.

Тому, кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних
суб’єктів і мають характер загальносуспільних.

В зв’язку із безперервністю та платністю кредитних відносин виникає
здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її
капіталізацію. Формується нова самостійна форма капіталу – позичковий
капітал.

Позичковий капітал і кредит набули особливого суспільного значення і
кредит по суті став формою руху позичкового капіталу.

Кредит, як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими
економічними категоріями – грошима, фінансами, капіталом, торгівлею,
унше.

Функціонально вони тісно переплітаються один із одним, але кредит – це
цілком самостійна категорія, що функціонує поряд із іншими категоріями,
не замінюючи жодної із них і не поступаючись їй сферою свого
призначення.

4. Типи кредитних відносин:

між банками та суб’ектами господарської діяльності;

між субє’ктами господарської діяльності;

між банками та державою;

між банками та населенням;

між державами, іноземними банками та фірмами;

між громадянинами.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:

найбільш поширеними є кредитні відносини між банками та підприємствами;

в сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між
господарюючими суб’єктами, що пов’язано, насамперед, з розширенням
комерційного кредиту;

кредитні умови між банками і державою. Виникають тоді, коли банки
купують у держави облігації внутрішньої державної позики;

кредитні відносини між банками та населенням, коли само населення
кредитує банки, вкладаючи в них свої кошти в депозити для збереження їх.
Водночас банки видають населенню споживчі кредити;

набувають все більшого розповсюдження кредитні відносини між
підприємствами, організаціями та господарюючими суб’єктами і населенням;

в зовнішньоекономічних кредитних відносинах виступають суб’єктами
кредитної угоди держави банки та окремі господарюючі суб’єкти. В цьому
випадку кредитні відносини регулюються нормами права держав, що в них
вступають та нормами міжнародного права.

5. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин

Кредитні відносини потрібно розглядати через їх окремі структурні
елементи.

Такими елементами є об’єкти та субє’кти кредиту.

Об’єкт кредиту – це вартість, яка передається в позику одним суб’єктом
іншому.

Суб’єкти кредиту – це кредитори та позичальники.

кредитор позичальник

Позичена вартість, як об’єкт кредиту передається кредитором
позичальнику.

Це передання оформлюється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного
законодавства і називається позичкою.

На основі наданої позички виникають кредитні відносини між суб’єктами
цих відносин: кредиторами та позичальниками з наступним погашенням
позички; з урегулюванням взаємних претензій, пов’язаних із несвоєчасним
поверненням позички позичальником; чи порушенням умов кредитором.

Позичка є ключевою ланкою в кредитних відносинах.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних
робіт або виконаних послуг.

Незалежно від форми, позичена вартість завжди повертається кредитору у
грошовій формі.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які виступають, як суб’єкти
цих відносин, мають у своєму розпорядженні вільні кошти і передають їх в
тимчасове користування іншим суб’єктам.

Кредиторами можуть бути фізичні та юридичні особи: підприємства,
організації, установи, урядові структури, держава, банки.

Банки спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктів, в тому числі на
засадах запозичення, а потім самі надають їх у позичку своїм клієнтам.

Позичальники – це суб’єкти кредитних відносин, які мають потребу в
додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів у тимчасове
користування.

Виходячи з цього, позичальник не може вийти за межі умов встановлених
міжсуб’єктною угодою і перебуває в певній залежності від кредитора.

Позичальниками можуть бути і самі кредитори: фізичні та юридичні особи,
держава.

6. Висновки

Кредит – форма руху позичкового капіталу.

Ринок позичкових капіталів.

Позичковий капітал – це капітал, який приносить дохід у вигляді
процента.

Ринок позичкових капіталів – це сегмент фінансового (грошового) ринку,
на

якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

Позичковий процент

Позичковий процент (процент за кредит) – це плата, яку отримує кредитор
від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Норма процента(%) = *
100%

Ринкова норма процента – залежить від співвідношення попиту та
пропозиції позичкового капіталу, норми прибутку, інфляційних процесів.

Мікроекономічні чинники впливу на розмір процентної ставки:

мета кредиту;

розмір кредиту;

термін користування кредитом;

рівень ризику.

Мікроекономічні чинники впливу на розмір процентної ставки:

попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку;

стабільність грошового ринку в країні;

рівень облікової ставки центрального банку.

Середня норма процента – норма процента за певний період.

Процентні ставки бувають:

постійні (фіксовані);

реальні;

перемінні (плаваючі);

номінальні.

Ринкові ознаки кредиту:

позичальниками є суб’єкти господарювання, кредиторами – переважно банки;

гроші, видані в позику, використовуються позичальником, як капітал;

джерелом позичкового відсотка є прибуток на позичені кошти;

кредит використовується, як гнучкий механізм переливання капіталу з
одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнює норми прибутку.

Основні функції кредиту:

емесійна функція; (походить від лат. emissio – випуск)

контрольна функція;

перерозподільна функція;

Роль кредиту в ринковій економіці:

впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих
пропорцій в економічній системі; встановлює співвідношення між фондами
відшкодування, нагромадження та споживання.

використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних
галузей виробництва в інші та вирівнювання норм прибутку;

обслуговує інноваційний процес, сприяє розвитку малих і середніх
виробничих структур, підготовці та перепідготовці наукових кадрів;

сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через
використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині
належать провідні позиції в системі економічних відносин;

використовується, як один із дійових інструментів розвитку процесів
інтеграції національної економіки до світової економічної системи.

(((. Принципи та види кредитування в ринковій економіці

Стадії та закономірності руху кредиту

Кредит, як економічне явище, характеризує певний рух елементів його
структури (об’єктів і суб’єктів).

Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої
специфічні закономірності і є ключевою ознакою кредиту, як економічної
категорії.

Економічною основою руху кредиту є кругообіг капіталу в процесі
розширеного відтворення, що забезпечує послідовне проходження позиченою
вартістю всіх стадій свого руху і повернення його на висхідні позиції –
до свого власника-кредитора по слідуючій схемі:

ВВ – формування вільної вартості у кредитора (джерело надання позичок);

ВП – розміщення вільних коштів у позички;

ОП – одержання додаткових коштів у тимчасове розпорядження
позичальником;

ВП – використання позичальником одержаних коштів на свої потреби;

ВК – вивільнення коштів з обороту позичальника;

ПК – повернення позичальником коштів кредитору та сплата процентів за їх
користування;

ОК – одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Всі стадії цього руху нерозривно пов’язані між собою. Зупинка руху на
будь-якій стадії може привести до розриву відносин між суб’єктами
кредита, та загрожує економічним інтересам суб’єктам цього процесу.

Функціональні ознаки та форми кредитів:

Функціональні ознаки кредиту:

характер кредитних відносин;

склад учасників кредитної операції;

об’єкт кредитування;

сфера обслуговування;

Цільовий характер банківського кредитування передбачає вкладання коштів
у конкретні господарські процеси на цілі, обумовлені кредитним договором
між банком і клієнтом.

Тому в банківській практиці до різних господарських процесів
застосовують різні специфічні умови надання, забезпечення та виплати
позик.

Функціональні форми кредитів. Форми кредиту тісно пов’язані з його
структурою та сутністю кредитних відносин.

Державний кредит.

Це кредит, при якому позичальником є держава, а кредиторами – юридичні
та фізичні особи (випуск державних позик);

Комерційний кредит.

Це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді
відстрочки платежу за продані товари, надані послуги;

Споживчий кредит.

Це кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб
– резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який
повертається в розстрочку.

Міжнародний кредит.

Це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове
користування на засадах повернення платності та строковості.

Банківський кредит.

Це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове
користування на умовах забезпеченності, повернення, строковості,
платності та цільового характеру використання.

3. Принципи кредитування:

Основними, найбільш визначеними є слідуючі принципи кредитування:

цільове призначення позички;

строковість передання коштів кредитором позичальнику;

поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

забезпеченність позички;

платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, які
виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегіть чітко
визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Це базова
передумова забезпечення кожною із сторін своїх інтересів.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються
позичальнику на чітко визначений термін, який сторони узгоджують,
вступаючи у кредитні відносини. Від терміну користування позичкою
залежить: визначення плати за позичені кошти, порядок їх повернення.

Економічне обгрунтоване визначення строку позички має вирішальне
значення для забезпечення інтересів суб’єктів позички, ефективне
використання позиченої вартості, та зменшення кредитного ризику.

Поверненість позиченої вартості полягає в тому, що позичальник повинен
повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей принцип
випливає з попереднього, але значення його значно глибше.

Тобто: грошову одиницю та основну суму гнрошової позички може знецінити:
девальвація валюти, інфляція. В цоьму разі кредитор зазанає суттєвих
збитків. Подібні втрати кредитор може зазнати і в разі повернення
товарної позички у вигляді матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх
упала за період користування позичкою.

Виходячи з цього, суб’єкти кредитних відносин повинні передбачати
спеціальні міри для захисту кредиту: скорочення терміну позички,
підвищення ставки позичкового процента або запровадження плаваючої
(змінної) ставки процента, інше.

Забезпеченність позички полягає в тому, що кредитор повинен вжити такі
додаткові заходи, які б гарантували повернення позички у чітко визначені
строки.

Забезпеченням позички може бути:

майно (нерухоме, рухоме, ціння папери, валютні цінності), яке береться
під заставу;

забов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії,
доручення). Третьою особою може бути і сам банк.

Розмір майнового забезпечення встановлюється на рівні, який перевищує
розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Але і ця умова забезпеченності ризику позички не завжди себе
виправдовує, так як може бути знецінена сама застава, або може потерпіти
банкрутство третя особа, тобто гарант цієї позички.

Тому кредитор перш за все повинен полягатися на кредитоспроможність та
надійність позичальника.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає
кредитору, крім основної вартості кредиту ще й додатковий відсоток від
його основної вартості за користування ним.

Причиною тому є два моменти:

по-перше, кредитор вирачає дохід, який припадає на вилучену ним з обігу
частину коштів;

по-друге, з’являється можливість кредитного ризику, а звідси і
можливість збитків.

Платність за позику стимулює позичальника постійно оцінювати доцільність
утримання позички та необхідність ефективного її використання.

У процентній ставці перехрещуються інтереси обох суб’єктів кредитних
відносин.

Усі принципи кредитування тісно пов’язані між собою бо випливають із
сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть забезпечити його
реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримування всіх його
принципів є обов’язковим.

4. Основи організації банківського кредитування, форми кредитування,
види, кредитні операції

Кредитні відносини між банком та позичальником будуються на засадах
партнерства. Всі питання пов’язані з процесом кредитування вирішуються
та закріплюються кредитним договором.

Кредитну політику проводять комерційні банки, виходячи із інтересів
банку, своїх акціонерів, вкладників, клієнтів з урахуванням
загальнодержавних інтересів.

Рішення про надання кредиту позичальнику приймається колегіально
Правлінням банку, Кредитним комітетом, комісіями, які повинні
проаналізувати діяльність позичальника, визначити його кредитну
спроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту й на основі цього
ухвалити рішення про надання кредиту або про відмову його надати.

Забороняється надавати кредити на такі цілі:

покриття збитків від господарської діяльності позичальника;

формування та збільшення статутного фонду господарських товариств.

Форми надання кредитів:

безготівкова:

оплата платіжних документів, як в національній так і в іноземній валюті
з позичкового рахунку відкритого для цієї мети;

перерахування на поточний рахунок позичальника відповідної суми коштів з
відкритого йому позичкового рахунку.

готівка: для розрахунку із здавальниками сільськогосподарської продукції
та розрахунки споживчих кооперативів.

Форми погашення кредитів:

одноразово всієї суми позики;

у розстрочку;

достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

після закінчення обумовленого кредитним договором періоду (місяця,
кварталу, року).

Надані кредити погашаються:

за рахунок коштів на поточному або валютному рахунку;

автоматично під час надходження виручки від реалізації та інших грошових
надходжень на рахунок позичальника у банку.

Все вище назване обумовлюється кредитним догвором.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки банк
надає у виняткових випадках, коли в позичальника виникають тимчасові
фінансові ускладнення через непередбачені обставини і він вживає
відповідних заходів, щоб їх усунути. Таке відстрочення оформляють
додатковим договором, який є невід’ємною складовою частиною кредитного
договору.

Комерційний банк здійснює контроль за тим, щоб позичальник дотримувався
умов кредитного договору, використовував кредит за цільовим
призначенням, своєчасно і повністю його погашав. З цією метою банк:

постійно підтримує ділові контакти з клієнтом;

перевіряє стан збереження заставленого майна;

розриває кредитний договір у разі, якщо клієнт порушує його умови.

Незалежно від виду кредиту процес банківського кредитувння базується на
дотриманні основних його принципів:

строковості позички та поворотності;

цільового характеру;

забезпеченності;

платності.

Згідно з принципами строковості та поворотності, кошти, що їх банк надає
як позику, клієнт має повернути та сплатити у заздалегіть обумовлений
строк. У зв’язку з тим банки встановлюють різні терміни та способи
погашення позик.

ВИДИ КРЕДИТІВ:

Залежно від терміну використання коштів розрізняють слідуючі позички:

cтрокові:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (1-3 роки);

довгострокові (понад 3 роки);

безстрокові (до запитання)

прострочені

відстрочені (пролонговані, тобто продовжені)

Цільовий характер банківського кредитування передбачає вкладання коштів
у конкретні господарські процеси на конкретні цілі, які обумовлюються
кредитним договором, який заключається між банком та клієнтом. Тому до
різних господарських процесів застосовуються різні умови надання,
забезпечення та виплати позичок.

Залежно від призначення та характеру використання позичених коштів
розрізняють такі кредити:

суб’єктам господарської діяльності:

торговельним, промисловим підприємствам

сільськогосподарським підприємствам

приватним підприємцям (фізичним особам)

фізичним особам (споживчі кредити)

іншим банкам і небанківським фінансово-кредитним установам
(міжбанківські кредити)

органам влади

під нерухомість (іпотечні кредити)

під заставу цінних паперів (ломбардні кредити)

видані з поточних рахунків

пов’язані з вексельним обігом (облікові кредити)

Принцип забезпеченності передбачає захист інтересів банку та його
вкладників і не допускає виникнення збитків від неповернення боргу
позичальником через його несплатопроможність.

Оскільки банк має право захищати свої інтереси, він вимагає від
позичальника забезпеченності кредита що обумовлено кредитним договором.

Залежно від наявності й характеру забезпечення кредиту розрізняють:

незабезпечені (бланкові) кредити;

забезпечені позички:

заставою майна, майнових прав, цінних паперів;

гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;

дорученнями, свідоцтвами страхових компаній.

За ступенем ризику кредити бувають:

стандартні (термін погашення яких інде не настав; ті, за якими вчасно і
в повному обсязі сплачено основний борг);

з підвищеним ризиком (нестандартні, сумнівні, небезпечні кредити та
безнадійні борги).

Банківські кредити розрізняють також за методом надання:

позички, які надають разово, тобто такі, рішення про надання яких банк
ухвалює за кожною окремою заявою позичальника;

позички, які надають у міру виникнення в них потреби. В цьому випадку
банк визначє для позичальника ліміт кредитування, в межах якого той може
в разі потреби у будь-який час одержати позичку;

гарантійні, або резервні позички, суть яких полягає в тому що банк бере
на себе забов’язання, у разі виникнення у позичальника потреби в
кредиті, видати останньому певного розміру позичку протягом чітко
обумовленого періоду (кварталу, року).

За гарнтію надання позички банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

За характером і способом сплати відсотків розрізняють позички:

з фіксованою відсотковою ставкою;

з плаваючою відсотковою ставкою;

зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів (звичайні
кредити);

зі сплатою відсотків одночасно з одержанням позичених коштів (дисконтні
кредити).

Але й при цьому існує поняття кредитного ризику.

Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником основного боргу та
відсотків, що належать кредиторові.

7. Кредитні операції

Банк намагається різними кредитними операціями знизити кредитний ризик.

Такими методами є:

лімітування кредитів;

диверсифікація активних операцій;

диверсифікація кредитних вкладень;

оперативність у процесі стягнення боргу;

страхування кредитних операцій;

вивчення кредитспроможності позичальника;

одержання достатнього забезбечення за виданими позичками;

диверсифікація відповідальності за ухвалення рішення щодо надання
кредиту.

Лімітування кредиту – це визначення граничної суми заборгованості за
позичкою конкретному позичальникові, тобто встановлення ліміту
кредитування. Для клієнта – це обмеження в можливості одержати кредит на
повний період і на конкретну мету.

Диверсифікація активних операцій – розміщення банківських ресурсів у
різних активних операціях: кредитних, інвестиційних, валютних.

Диверсифікація кредитних вкладень (кредитний контроль) – це спосіб
захисту від кредитного ризику що передумовлює розподіл коштів, які
надають у позичку різним суб’єктам, як юридичним так і фізичним особам.

Тобто, чим більшій кількості позичальників банк передасть у тимчасове
користування позичковий капітал, тим менше буде ступінь ризику
неповернення коштів.

Оперативність у процесі стягнення боргу – це забов’язання банку постійно
контролювати та підтримувати контакт з позичальником протягом усього
терміну користування позиченими коштами.

Це дає змогу своєчасно уникнути проблемних питань.

8. Страхування кредитних операцій

Страхування кредитних операцій означає, що банк створюють страхові фонди
на макрорівні і на мікрорівні та страхують у спеціальних страхових
організаціях окремі високоризикові кредитні угоди.

Щоб покрити можливі збитки, які виникають внаслідок кредитної
діяльності, комерційні банки створюють резерв для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями.

Такий резерв, створюють для всіх кредитів, виданих як в національній так
і в іноземній валюті за встановленим відсотком, а використовують його
лише для покриття неоплаченої заборгованності за основним боргом.

Комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів в розмірі:

Група кредитів Рівень відрахувань до резерву, в % до обсягу кредиту в
групі

Стандартні 2

Під контролем 5

Субстандартні 20

Сумнівні 50

Безнадійні 100

Важливим методом забезпечення повернення банківських прзик і способом
захисту від кредитного ризику є страхування відповідальності за
непогашений кредит, коли договір страхування укладають між позичальником
і страховою організацією, та страхування ризику неповернення кредиту,
коли договір укладають між страховою організацією і банком.

Якщо позичальник не сплачує заборгованості за позичкою через свою
несплатоспроможність чи з інших причин, страхова компанія бере на себе
погашення кредитуразом із відсотками.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для одержання кредиту і
здатність його повернути, при цьому враховуються:

дієздатність позичальника;

його репутацію;

наявність капіталу;

наявність забезпечення;

економічну кон’юктуру.

IV. Методи управління ризиками кредитів

Всі форми, види кредитів та операції по їх забезпеченню направлені, з
одного боку на те, щоб забезпечити кредитом позичальника, а з другого,
щоб уникнути кредитногоризику для кредитора. Тому, розмаїття цих
прийомів дуже велике і кожен банк вибирає їх самостійно, ретельно
прогнозуючи тапрораховуючи всі можливі варіанти.

Банки можуть також вимагати від клієнтів достатнього і якісного
забезпечення кредитів у вигляді:

застави майном та майнових прав:

забезпечення нерухомим майном:

заставою можуть бути земельні ділянки, виробничі та сільськогосподарські
будівлі, приміщення, комунікації (для юридичних осіб);

житлові будинки, квартири (для фізичних осіб).

забезпечення рухомим майном, коли заставою є:

обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби (для
юридичних осіб);

товари тривалого вжитку (для фізичних осіб).

забезпечення цінними паперами, коли, як заставу банки звичайно приймають
високоліквідні цінні папери, зокрема державні цінні папери та
високоліквідні цінні папери;

забезпечення дорогоцінними металами;

інші застави;

гарантій – забов’язання третьої особи (іншого банку, юридичної особи)
сплатити борг за конкретного позичальника в разі його
несплатоспроможності;

доручень – забов’язання третьої сторони сплатити борг і суму відсотків.
Ці забов’язання поширюються як на кошти, так і на інші цінності, що йому
належать (у разі, якщо коштів не вистачить);

свідоцтв страхових компаній.

Ризики муніціпальних забезпечень

Розглянемо ризики кредитів на прикладі муніціпальних запозичень.

Муніціпальні запозичення є важливим джерелом фінансового забезпечення
розвитку місцевого самоврядування.

Упродовж 90-их років ХХст. Практика муніціпальних запозичень активно
впроваджується у колишніх соціалістичних країнах. Як наслідок, з одного
боку, органи місцевого самоврядування почали відігравати дедалі
активнішу роль у соціально-економічному розвитку цих країн. З іншого
боку, почав інтенсивно зростати муніціпальний борг, який є складовою
частиною сукупного державного боргу. Стоїть питання мінімізації цих
боргів. Ця проблема актуальна і для України.

У середині 90-их років більше 10 міст України вийшли на ринки
позичкового капіталу, включаючи м.Київ. Починаючи з 2003р. м.Київ почало
активно залучати ресурси не лише із внутрішнього ринку позичкового
капіталу, а й здійснило два великих зовнішніх запозичення.

На жаль, вітчизняне законодавство не гарантує мінімізації ризиків
муніціпальних запозичень, про що засвідчує дефолт м.Одеси за позикою
1997р.

Класифікація ризиків муніціпальних запозичень:

Ризик дефолту – основний ризик. Виникає із причин (вихідні ризики):

зниження доходів муніципалітету;

ризик ліквідності муніціпальних цінних паперів;

інфляційний ризик;

можливість виникнення занепокоєння в інвесторів та кредиторів;

валютний ризик.

Якщо розглядати приклади дефолтів на муніципальному рівні в розвинутих
державах, то класичним прикладом буде дефолт м.Нью-Йорка (США) в 1975р..
Це найбільш фінансовий центр світу.

Витрати Нью-Йорка в той час зростали дуже швидкими темпами. Понад
мільйон мешканців міста жили за рахунок соціальної допомоги із міського
бюджету, яка щороку збільшилась на 8%. Кількість муніціпальних
службовців у розрахунку на 10000 населення становила понад 500 осіб – по
середньому показнику по США – 200 осіб. Витрати на 1 жителя Нью-Йорка
перевищували $1200 США на рік, в той час коли, наприклад, у Чікаго вони
становили – $240.

Всі ці фінансові потреби місто вирішувало випускаючи муніціпальні
облігації, залучались колосальні кошти під великі будівельні проекти,
більшість яких покривалися муніціпальними запозиченнями. По розрахунку
американських фінансистів ці об’єкти повинні були швидко самоокупитися.

В цей же час почалися глобальні фінансові та політичні катастрофи: війна
у В’єтнамі, ОПЕКщодо країн, які підтримували Ізраіль,
енергетична криза у США та нестабільність фондового ринку країни.

Хибна політика муніціпальних запозичень, коли залучені кошти
спрямовувались в глобальні проекти, які не могли себе швидко окупити,
коли не враховувались всі ризики боргів, і привели до дефолту.

Дефолт міста був і в Україні. Це дефолт м.Одеси у 1998р., коли
нераціонально використовувались запозичені кошти, не було розроблено
програми погашення та обслуговування боргу з визначенням джерел
фінансування і програм цільового використання коштів.

Макроекономічні ризики (основний ризик).

Похідні ризики:

інфляційний ризик – приводить до зміни ринкової кон’юктури;

ризик зміни політичної ситуації у країні;

валютний ризик.

Ці ризики приводять до можливості настання фінансової кризи та
економічного спаду в країні.

Макроекономічні ризики багатоаспектні. Можливість і ймовірність настання
фінансової кризи в країні приводить до паніки інвесторів, коли цінні
папери масово продаються, а кредитори надають фінансові ресурси по дуже
великим цінам.

Ризик політичної ситуації в країні приводить до валютного ризику, а в
сукупності все це приводить до ризикових запозичень на муніціпальному
рівні.

Класичним прикладом таких ризиків є революція 1917 року, коли станом на
1.01.1913р. загальна вартість муніціпальних облігацій Росії складала
471,2 млн. руб.. Всі муніціпальні облігації випускались на тривалий
термін від 30 до 49 років. Внаслідок зміни політики кредитори 65 міст –
позичальників загубили все, бо облігації втратили свою вартість.

Правові ризики включають в себе:

можливість зміни міжнародних правових норм;

можливість зміни загально-державних правових норм;

можливість зміни правових норм муніципалітету.

Ці ризики зводяться до можливих форм власності на комунальне майно, що
належить муніципалітету та може бути використане як застава під
запозичення;

це можливість зміни міжнародних правових норм у галузі здійснення
муніціпальних запозичень.

Особливо важливий такий ризик при залученні коштів на зовнішніх ринках,
коли кредитор та позичальних є суб’єктаим різних держав з різними
правовими основами.

Ризики виникають із зміною законодавчої бази, яка регулює запозичення що
і сталося з розпадом Радянського Союзу та інших соціалістичних держав,
або із відсутністю правових норм, які регулюють місцеві запозичення.

Шляхи мінімізації ризиків муніципальних запозичень:

з метою оцінки ризиків містам присвоюють кредитні рейтинги, які оцінюють
спроможність емітента (в даному випадку міст) в повному обсязі
виконувати свої фінансові забов’язання.

Кредитний рейтинг оцінки кредитоспроможності емітента, дає можливість
учасникам ринку приймати обгрунтовані фінансові рішення, що зменшує
витрати в зв’язку із залученням позичкового капіталу.

Кредитний рейтинг є незалежною оцінкою рейтингового агенства щодо
кредитоспроможності емітента.

Він грунтується на принципах:

колегіальності;

принципі інтерактивності , який передбачає регулярні зустрічі з
керівництвом муніципалітету, інші постійні контакти, враховує думки
інших сторін;

принципі конфіденційності інформації, коли агенство гарантує
нерозголошення переданої аналітикам фінансової інформації.

стабілізація фінансів міста, перш за все бюджетна стабільність, яка дає
змогу визначити функції та сфери відповідальності міста;

підвищення рівня життя населення: зарплата, пенсії, малий бізнес,
програми сприяння зайнятості , підвищення квалфікації, залучення
іноземного капіталу;

Структурні реформи у сфері промисловості, послуг, транспорту, охорони
здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення, управління, бізнесу. Це також
створення макроекономічних, правових та управлінських передумов для
малоризикованого ринку муніципальних запозичень.

Муніципальні запозичення – це важливий інструмент забезпечення
фінансування розвитку міст та інших територій. Водночас такі запозичення
пов’язані із системними ризиками. Головні із них ризик дефолту,
макроекономічні та правові ризики.

Зарубіжна практика свідчить, що ігнорування місцевими адміністраціями
таких ризиків неодноразово приводило до дефолтів органів влади, що не
оминуло і Україну.

V. Кредитна система

Поняття і структура кредитної системи

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які
реалізують ці відносини.

Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних
грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та
викоритсання цих коштів на умовах повернення і платності з метою
задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Іншими словами, кредитна система – це сукупність кредитних відносин,
форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ.

Організаційна структура кредитної системи включає в себе різноманітні
кредитні установи, які поділяються на три групи:

Центральний банк

Банківські установи

Спеціалізовані кредитні установи.

Банк – це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти,
надає їх в кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції.

Важлива роль у становленні в Україні соціальної ринкової економіки,
стабілізації грошово-кредитної системи та налагодженні ділової
активності підприємств, належить Національному банку України, який був
створений у 1991р., діяльність якого регулюються законом України “Про
банки і банківську діяльність”.

З метою підтримки стабільності банкіської системи та розширення її
кредитних можливостей, Національний банк надає комерційним банкам
кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків,
для кредитування цільових програм, пов’язаних з реорганізацією і
модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного
господарства та структурною перебудовою економіки України.

Надання кредитів повинно здійснюватись через аукціон, що забезпечить
створення рівноправних умов доступу комерційних банків до
централізованих кредитних ресурсів.

Національний банк – це центральний банк, який проводить єдину державну
політику у сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності
національної грошової одиниці.

При банку є кредитний комітет, який формує кредитну політику банку,
розробляє структуру залучених коштів та їх розміщення, готує рішення
щодо надання великих кредитів і рівня відсоткової ставки на окремі
кредити.

Центральний банк або НБУ є носієм кредитної політики, тобто системи
заходів банка та держави в кредитній сфері з метою регулювання грошового
обігу і досягнення різних економічних та соціальних цілей.

Іншими словами, центральний банк реалізує грошово-кредитну та валютну
політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними резервами, є банком
держави та всіх інших кредитних інститутів.

Банківський сектор або банківські установи

До банківських установ відносяться:

Комерційні банки, які безпосередньо забезпечують процес
кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки.

Залежно від форм власності комерційні банки бувають:

унітарні, засновані на єдиновладі. Це державні та приватні банки;

банки з колективною формою власності.

Унітарні банки мають функції унітарних. В україні до них відносяться
Укрощадбанк та Укрексімбанк.

Інвестиційні банки;

Ощадні банки;

Іпотечні банки;

Земельні банки;

Поштово-чекові банки;

Торгові банки.

Національний банк України, та банки, котрі виконують функції
центральних, не вступають в кредитні відносини із суб’єктами
господарювання і вступають в кредитні відносини лише з банками. (Це
емісійні банки).

Неемісійні банки вступають в кредитні відносини із суб’єктами
господарювання: підприємствами, установами, організаціями.

Банки виникають на основі товарно-грошових відносин і тому існують при
різних суспільно-економічних формаціях.

Основні функції банків:

посередництво в кредиті;

посередництво в платежах;

акумулювання вільних коштів і перетворення їх в кредит;

створення кредитних засобів обігу.

Інвестиційні банки – мобілізують ресурси та надають позики шляхом
випуску і розміщення облігацій та інших забов’язань. Інвестиційні банки
виступають посередниками між інвесторами і тими кому потрібна позика;
надають кредити покупцям цінних паперів.

Ощадні банки – залучають заощадження і тимчасово вільні кошти населення;
це як правило невеликі кредитні установи, що діють в регіональному
масштабі.

Спеціалізовані банки – спеціалізуються на кредитуванні певної галузі
економіки або господарської діяльності (земельні банки, поштово-чекові
банки, торгівельні банки), тобто характеризуються вузькою
спеціалізацією.

Напр., комунальні банки призначені для кредитування та фінансування
житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить
місцевим органам влади.

Небанківські кредитно-фінансові інститути.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих
країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські
кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та
мобілізації позичкового капіталу.

До числа цих установ слід віднести:

страхові компанії;

пенсійні фонди;

інвестиційні фонди;

фінансові компанії;

кредитні спілки;

ломбарди.

Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і
стали важливим постачальником позикового капіталу.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути – зосереджують свою
діяльність на окремих, як правило, невеликих сегментах ринку фінансових
послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно
вузький спектр можливих операцій.

Зростанню впливу небанківських установ сприяли три основні передумови:

зростання доходів населення;

активний розвиток ринку цінних паперів;

надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати
банки.

В Україні ці інститути не досягли високого рівня із-зі низького рівня
доходів в основній масі населення.

Страхові компанії.

Це спеціалізовані небанківські структури, що виконують функції
страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення
формують цільові фонди грошових коштів та здійснюють виплати з них при
настанні певних подій (страхових випадків).

Пенсійні фонди.

Створюються для виплати пенсій працівникам та службовцям. Накопичуючи
пенсійні відрахування для виплати пенсій, в західних країнах фірма може
інвестувати ці кошти в акції акціонерного товариства.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються і добровільні внески
підприємств, громадських організацій та громадян.

В Україні кошти пенсійного фонду направляються на виплату пенсій
військовослужбовців строкової служби, особам, які входять до органів
внутрішніх справ та національної безпеки, інші напрямки.

Страхові компанії та пенсіні фонди на відміну від банків можуть
акумулювати грошові зощадження на довготривалі строки, а значить
кредитувати довгострокові інвестиції. Основні форми діяльності цих
установ на ринку позикових капіталів зводяться до накопичення заощаджень
населення, за рахунок яких надаються кредити через облігаційні позики
корпораціям та державі, через мобілізацію акцій. Крім того вони надають
іпотечні та споживчі кредити.

Інвестиційні фонди – це особливий вид фінансово- кредитних установ, що
забезпечують посередництво в інвестиційному процесі.

Фінансові компанії – це небанківські інститути кредитної системи, що
спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою
платежу.

Розраховані на недовготривалий період кредитування і здійснюються в
невеликих масштабах.

Кредитні спілки – це кооперативні організації, що створюються з метою
акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування.

Кредитні Спілки утворюються на для короткострокового кредитування
їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля,
унше).

В Україні до небанківських установ відносяться також каси взаємної
допомоги і ломбарди.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу
рухомого майна.

Ломбарди – це державні госпрозрахункові підприємства, які перебувають в
розпорядженні місцевих Рад або в системі установ побутового
обслуговування.

Ломбарди видають позики на строк до 3-ьох місяців у розмірі 75% від
вартості оцінки заставлених речей і до 30% – вартості виробів з
дорогоцінних металів – за державними цінами.

Для розвитку своїх операцій ломбарди користуються банківськими
кредитами.

Каси взаємної допомоги – громадська кредитна установа, призначенням якої
є надання допомоги членам свого колектива без стягнення відсотків
строком на три місяця. Така каса існує за рахунок членських внесків,
пені за несвоєчасне повернення позик та дотацій профспілкових
організацій.

Міжнародний кредит

Поняття про особливості міжнародного кредиту

Міжнародний кредит – це рух позикового капіталу в сфері міжнародних
економічних відносин. Він надається державами, банками, іншими
юридичними особами одних держав уряду, банкам та юридичним особам інших
країн на умовах терміновості та платності.

Принципи міжнародного кредиту:

поверненість, якщо отримані кошти не повертаються до кредитора то має
місце безповоротна передача грошового капіталу;

терміновість, яка забезпечує повернення кредиту в певний строк;

платність, яка відображає дії закону вартості та умов кредиту;

забезпеченність, яка проявляється в гарантії погашення кредиту;

цільовий характер – визначення конкретних об’єктів позики, застосування
її в першу чергу з метою стимулювання експорту.

Принципи міжнародного кредиту виявляють його зв’язок з економічними
законами і використовуються для досягнення поточних та стратегічних
завдань економічної політики держави.

Відсоткова ставка складається із двух складових: базвої ставки і
надбавки до цієї ставки, яка є предметом предметом договору між
позичальником і кредитором. Надбавка до відсоткової базової ставки
коливається від 0,1 до 2% річних і залежить від ступені ризикованності
кредиту.

Поруч з фіксованими ставками застосовують плаваючі відсоткові ставки,
які через певний інтервал переглядаються з врахуванням ринкових коливань
в залежності від нестабільності в екноміці держав, інфляції, валютних
криз.

Кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн.

Особливості міжнародного кредиту:

в якості кредиторів та позичальників виступають приватні юридичні особи
(банки, компанії), державні установи та організації, міжнародні
валютно-кредитні організації;

позикові кошти використовуються в країні позичальника, як капітал, який
приносить відсотки;

джерелом позикового відсотку є праця зайнятих в системі суспільного
виробництва в країні-позичальника.

Функції та роль міжнародного кредиту

Міжнародний кредит виконує наступні функції:

перерозподіл капіталів між країнами з метою забезпечення розширеного
відтворення;

посилення концетрації і централізації капіталу.

Через механізм міжнародного кредиту позиковий капітал направляється в ті
сфери, яким видається перевага у відповідності з поьочними та
стратегічними завданнями національного капіталу з метою забезпечення
максимальних прибутків.

Прискорюється концентрація та централізація капіталу.

Капітали однієї країни (або підприємців) збільшуються за рахунок
приєднання до них коштів з інших країн.

Розширюються межі індивідуального нагромадження. Міжнародний кредит
здавна виступав фактором перетворення індивідуальних підприємств в
акціонерні товариства, створення нових фірм.

В певних межах кредит дає можливість розпоряджатися капіталом, власністю
та працею інших країн.

За допомогою виконання взаємно-пов’язаних функцій міжнародний кредит
грає двояку роль: позитивну і негативну.

Позитивна роль міжнародного кредиту полягає в прискоренні розвитку
виробничих сил шляхом забезпечення безперервності процесу відтворення та
його розширення. Він впливає на зовнішньоекономічні відносини,
інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку
світового ринку.

Кредит стимулює зовнішню торгівлю, утворюючи додатковий попит на ринку.

Кредит створює сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій.

Негативна роль міжнародного кредиту полягає в утворенні та закріпленні в
країнах-боржниках вигідного для іноземних монополій економічного та
політичного режимів, в поглибленні та загостренні диспропорцій в
економіці.

Міжнародний капітал полегшує розвиток найбільш прибуткових галузей та
затримує розвиток галузей, в які не залучається іноземний капітал.

Міжнародний кредит є важелем спекуляції та фактором загострення
економічних та валютних криз.

Посилюється конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери застосування
капіталу, джерела сировини, при цьому монополії активно використовують
кредит для придбання джерел сировини.

З метою закріплення своїх позицій країни-кредитори, міжнародні та
регіональні валютно-кредитні та фінансові організації можуть проводити
політикукредитної дискримінації та кредитної блокади.

Кредитна дискримінація – це встановлення гірших умов отримання,
використання або погашення міжнародного кредиту для певних позичальників
в порівняння з іншими з метою вчинення на них економічного та
політичного тиску.

Основні заходи кредитної дискрімінації: кредитні обмеження; підвищення
відсоткових ставок, комісійних винагород та зборів; скорочення всього
строку кредиту або пільгового періоду; вимога додаткового забезпечення;
ратове скорочення суми кредиту, інші метди.

Самою жорстокою економічною санкцією є кредитна блокада – відмова
надавати кредит тій або іншій країні.

Кредитна блокада тісно пов’язана з економічною блокадою. Може оформитись
урядовими наказами, або декретами, але частіше проводиться неофіційно у
вигляді відмови надати кредит з різних причин.

Форми та види міжнародного кредиту

Форми кредитів:

товарні;

валютні.

Види кредиту:

приватні кредити;

фірмові, надані юридичними особами;

банківські;

державні позики;

міжнародні кредити надані на односторонній та двухсторонній основі;

змішані кредити за участю приватних кредиторів та держави.

Міжнародні комерційні кредити, які є різновидом комерційного кредиту в
сфері сфері міжнародних економічних відносин, представляють собою позики
фірми однієї країни фірми іншої країни у вигляді поставки товарів з
відстрочкою платежу.

Отримали розвиток форми кредитування зовнішньої торгівлі на основі
лізингу, факторингу, форфейтингу.

Лізинг – це угода про аренду (обладнання, літаки, пароплави, інше).

Факторинг – це купівля спеціальною комісією грошових вимог експортера до
імпортера.

Форфейтинг – купівля на певних умовах боргових вимог на повний строк,
застосовується при поставках обладнання на великі суми з тривалою
розстрочкою платежу.

Міжнародні валютно-фінансові організації

Після другої світової війни виникли міжнародні валютно-кредитні
організації, основною функцією яких є здійснення міждержавного
валютно-кредитного регулювання. Позичальниками виступали держави, у яких
після наслідків війни виникли потреби у фінансових ресурсах для
вирішення своїх проблем і під’йому народного господарства.

Кредити міжнародних валютно-кредитних організацій пов’язані один з
одним. Сторона, яка прагне отримати позику, повинна надати детальну
інформацію про своє економічне та фінансове становище, на основі яких
створюються рекомендації, обов’язкові для виконання.

Основними кредиторами виступають міжнародні та регіональні
валютно-фінансові організації.

Найважливішу роль серед них відіграють: Міжнародний валютний фонд (МВФ)
і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Цей банк являється
установою Світового банку.

МВФ було створено з метою регулювання відносин між країнами-членами. З
одного боку стежить за виконанням своїми членами визначених правил
поведінки в галузі валютно-фінансових відносин своїх членів; з другого –
надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тих країн,
які цього потребують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками додаткові
політичні та економічні завдання. Цей порядок називається принципом
обумовленності. Країни-члени повинні вносити спеціальні квоти для участі
членства у МВФ. Від цих квот залежить місце країни у світовій екноміці
та відповідно і необхідні кредити.

МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які
надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на
двусторонній основі.

Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право
голосу визначається розміром внеску до його капіталу.

На сьогодні основними міжнародними організаціями, з якими активно
співпрацює Україна є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський
банки реконструкції та розвитку.

Але, на жаль, позичені кошти використвуються в Україні неефективно.

Причинами цього є:

низький рейтинг інвестиційної привабливості української економіки;

економічні та політичні ризики;

відсутність стабільності законодавства;

низький рівень розвитку валютного ринку;

відсутність гарантій повернення кредитів;

низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури та
інформаційно-комунікаційних систем.

VII. Висновки

Економічний фактор кредиту полягає в тому, що він підвищує раціональне
використання наявних у державі ресурсів та сприяє ефективному обертанню
вартості в різних її формах.

Ефективний рух вартості веде до збільшення продуктивної діяльності,
зростання грошових потоків, збільшенні багатства держави та її громадян.

Філософсько-психологічний фактор кредиту, як зростання багатства,
полягає в тому, що для кожної окремої людини кредит є стимулом розвитку
його мислення і волі, здібності і прагнень до ефективного використання
ресурсів.

Кредитні борги активізують енергію і ділову хватку людей, змушують їх
активно мислити та активно діяти.

Кредитні відносини роблять людей відповідальними, змушують їх
високое-фективно працювати, підвищувати свою кваліфікацію і дорожити
роботою, а це означає і зміцнювати державу.

На сьогодні грошово-кредитний механізм охороняють та наполегливо
розвивають у розвинених країнах, де він забезпечує багатство та дає
можливість створювати нормальні грошові потоки громадянам.

Банківські кредити в розвинутих країнах складають від 90 до 100% ВВП.

В Україні на початку 2001 року банківські кредити складали 11,1% від
ВВП. За останні 2 роки по данним різної преси кредити комерційних банків
зросли вдвічі.

Кредитні відносини покращують життя різним верствам населення.

Виконуючи мобілізацію тимчасово вільних грошових коштів і перетворюючи
їх в капітал, банки акумулюють доходи і заощадження у вигляді вкладів.

Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або надання банком
послуг.

Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий
капітал, який використовуються банками для надання кредитів
підприємствам і підприємцям.

Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в
цілому.

Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю
нерухомості, споживчих товарів.

В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.

Кругообіг грошових коштів та кредитів значно покращує життя населення.
За останні роки в Україні набувають інтереси споживчі кредити на різні
споживчі цілі.

При цьому банки удосконалюють схеми надання кредитів та збільшують їх
напрямки примінення.

Збільшується світ банківських послуг, з широкого преліку продуктів
запропонованих банком завжди можна обрати послуги, які необхідні людині
в любий час.

За допомогою пластикових карток, які інтенсивно пропонуються банками
можна легко і зручно сплачувати різні покупки та послуги; не турбуватися
про збереження своїх грошей і мати їх під рукою в будь-який час доби.

Так, Привабанку належить найбільша в Україні мережа обслуговування
платіжних карток, що включає понад 15000 торгово-сервісних точок, понад
1500 банкоматів.

Запроваджуються картки миттєвого випуску; особисті картки; картки
призначені для отримання готівки та оплати різних товарів і послуг у
торгово-сервісній мережі в усьому світі.

Кредитні картки дають змогу не обмежуючи себе у витратах оплачувати свої
покупки в магазинах, знімати готівку в банкоматах та відділеннях банку.
Після сплати кредиту можна користуватися кредитними коштами знову.

Банки запрошують оформляти кредити на різні цілі:

автокредит на нові або потримані автомобілі;

житлові кредити терміном до 15 років;

товари у розстрочку – це кредити на придбання аудіо-, відео-, побутової,
комп’ютерної та оргтехніки, меблів та багато іншого з оформленням
безпосередньо у магазині;

подієве кредитування – це кредити на всі випадки життя (проведення
урочистостей, лікування, освіта, відпочинок, ремонт, інше).

Так, Приватбанк пропонує новий продукт – кредитну картку для оплати
навчання терміном до 15 років. Фінансування навчання за кредитною
карткою проводиться до закінчення навчального закладу, далі банк може
запропонувати додатковий кредит на цю ж картку.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитні системи набувають особливої
ваги в суспільному житті.

Грошово-кредитні відносини, фінансово-кредитні інститути істотно
впливають на економічні та соціальні процеси у країні. І ця сторона
життя держави є актуальна для сучасного українського суспільства, яке
здійснює ринкові реформи і створює власну сучасну грошово-кредитну
систему.

Використана література:

Авт.

…….

PAGE

PAGE 1

Позика на вартість

Об’єкт кредиту

Суб’єкт кредиту

Суб’єкт кредиту

Річний дохід на позичковий капітал

Сума наданого кредиту

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020