.

Методи аналізу економічних ризиків та способи їх зниження (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 14505
Скачать документ

Курсова робота

Методи аналізу економічних ризиків та способи їх зниження

ЗМІСТ

TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc136848373” Вступ PAGEREF
_Toc136848373 \h 2

HYPERLINK \l “_Toc136848374” РОЗДІЛ 1. Методи аналізу економічних
ризиків та способи їх зниження PAGEREF _Toc136848374 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc136848375” 1.1. Інвестиційні ризики PAGEREF
_Toc136848375 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc136848376” 1.2. Кредитні ризики PAGEREF
_Toc136848376 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc136848377” 1.3. Види банківських ризиків і методи
управління ними PAGEREF _Toc136848377 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc136848378” 1.4. Аудиторський ризик PAGEREF
_Toc136848378 \h 15

HYPERLINK \l “_Toc136848379” РОЗДІЛ 2. Аналіз економічних ризиків.
PAGEREF _Toc136848379 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc136848380” 2.1. Мета аналізу та підходи до
визначення ризику PAGEREF _Toc136848380 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc136848381” 2.2. Методи оцінки ризику PAGEREF
_Toc136848381 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc136848382” 2.3. Аналіз чутливості PAGEREF
_Toc136848382 \h 26

HYPERLINK \l “_Toc136848383” РОЗДІЛ 3. Способи зниження економічних
ризиків. PAGEREF _Toc136848383 \h 29

HYPERLINK \l “_Toc136848384” Висновки до розділів 1, 2 та 3 PAGEREF
_Toc136848384 \h 32

HYPERLINK \l “_Toc136848385” РОЗДІЛ 4. Розрахункова частина PAGEREF
_Toc136848385 \h 34

HYPERLINK \l “_Toc136848386” 4.1. Розрахунок балансової вартості
основних фондів PAGEREF _Toc136848386 \h 35

HYPERLINK \l “_Toc136848387” 4.2. Розрахунок aмортизаційних
відрахувань . PAGEREF _Toc136848387 \h 37

HYPERLINK \l “_Toc136848388” 4.3. Показники, що характеризують
використання основних фондів. PAGEREF _Toc136848388 \h 43

HYPERLINK \l “_Toc136848389” 4.4. Оборотні кошти. PAGEREF
_Toc136848389 \h 45

HYPERLINK \l “_Toc136848390” 4.5. Показники по труду PAGEREF
_Toc136848390 \h 49

HYPERLINK \l “_Toc136848391” 4.6. Витрати на виробництво та
реалізацію продукції. PAGEREF _Toc136848391 \h 54

HYPERLINK \l “_Toc136848392” 4.7. Фінансові результати PAGEREF
_Toc136848392 \h 56

HYPERLINK \l “_Toc136848393” 4.8. Основні техніко – економічні
показники PAGEREF _Toc136848393 \h 58

HYPERLINK \l “_Toc136848394” Висновки до розділу 4. PAGEREF
_Toc136848394 \h 59

HYPERLINK \l “_Toc136848395” СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc136848395 \h 60

Вступ

Ризик – невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується
невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи
явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді
коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає
впевненості , що воно найефективніше.

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення
ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в
економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний
ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик
повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з
першого погляду рішення приводять до збитків.

В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування
організації на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування
організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за
вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання
більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги
визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення
ризику :

Вірогідність збитків чи втрат

Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій

Ймовірність небажаної події

Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна
категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з
урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за
наявності прямих і зворотних зв’язків.

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені
стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній
ситуації, що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний
ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин
виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього
періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей
насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у
неодинарному, швидкому вирішенні питань, що постають перед людством.
Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні, вимусили
застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався,
природно, що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу.
Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко
якісно не традиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко
спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити
наступну причину ризику

2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького
забарвлення, тобто: незалежність нестандартність дій, сміливість,
винахідливість, орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному
етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому
не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й
породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру
, це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти
чисельних банкруцтв та крахів .

4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто
знищення людства внаслідок власних дій.

Отже ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки :

Наявність невизначеності

Існування альтернатив і необхідність вибору

Можливість оцінити наявні альтернативи

Зацікавлення у результатах вибору

РОЗДІЛ 1. Методи аналізу економічних ризиків та способи їх зниження

1.1. Інвестиційні ризики

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і
тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та
поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності
невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих
цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання
грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати
та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих
умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з
умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані
зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків
спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних
проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого
спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування,
технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням
кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового
боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення
джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів,
зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг,
несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов
дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів,
організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на
ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої
аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма
неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані
підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків.
Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу
сфери економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих
ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської
діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на
фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою
чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості “…має своїм джерелом імовірність
наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в
недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу,
який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність
страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом
затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння
загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі
цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті
зниження загальної інвестиційної активності)”.

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна
запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходностІ.
Існування цмх ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків
і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери
довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого
одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в
більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних
рахунків;

зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних банків
у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в
Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання
частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення
ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним
зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових
інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в
доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених
коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання”
акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові
цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за
поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим
рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може
вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то
існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному
зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм
фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини іхнього
виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома
групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики
розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника.
При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :

біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності
виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад,
ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі
видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні
інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації
цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості,
споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів
вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного
капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

1.2. Кредитні ризики

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником
(позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — створює
різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов’язання повернути
позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за попередньо
узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей
загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути
з допомогою різних доступних заходів правового та матеріального
характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні
кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове
забезпечення може набирати багатьох форм. Найпоширеніші з них такі:
порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання)
кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого
майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає
у безпосередньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту
еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових цінностях.
Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави
валютних засобів, коштовностей та інших цінностей, блокади коштів на
рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення
кредиту.

Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кредитів їх
застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для
учасників кредитних відносин. За цих умов найбільш доступною та надійною
формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи
неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі
кредитування.

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній
операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа
делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка
вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував
комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у
визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної
поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною
комісіонер зобов’язаний був виплатити відшкодування комітентові у
повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна
операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма
необхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту,
визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі
додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків

Рис. 1.1. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного
(гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових
гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах
одними суб’єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських
позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших
прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне
виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та
інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це
так звані класичні зобов’язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також
особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій.
Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме
тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об’єднуються у дві
групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих
фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кредити, які
видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що належить
позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а
позичальник відповідно — страхувальником і застрахованим в одній особі

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов’язаннями
фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними паперами,
сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на
різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються
відносин між приватними суб’єктами, та гарантії, що стосуються відносин,
у яких одна зі сторін є суб’єктом загальнонародного, державного
значення. Емітенти боргових зобов’язань самі й ініціюють таке
страхування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій,
що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних
характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої
інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати страхової
премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосовують два
способи надання страхового захисту:

одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує
страхової гарантії;

багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть
бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне
страхування.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному
кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі
як кредит довіри. Прикладом такого кредиту є добрі, довірчі відносини
між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі
відносини можуть набувати реального змісту в переданні працедавцем
своєму працівникові у тимчасове користування засобів транспорту або ж
інших цінностей. Отже, виникає ризик невиправдання довіри працедавця. На
випадок завдання йому збитків працівником працедавець може
застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має
характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор, а з другого —
набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить
предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно
відносити до делькредерної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов’язаних із
безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій
сторонам кредитних взаємовідносин, кредитне страхування можна визначити
як господарський механізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані
майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту,
перерозподіливши втрати між суб’єктами кредитно-страхових відносин.

Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з
теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та
зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою,
притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи
посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин.
Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного
страхування можна подати такою схемою (рис. 1.2):

Рис. 1.2. Класифікація видів страхування кредитів

1.3. Види банківських ризиків і методи управління ними

Минулий практичний досвід управління економікою в нашій країні свідчить
про те, що в цілому ряді випадків особи, що очолювали ту чи іншу ланку
економічної діяльності, визначали її стратегію і тактику, матеріально не
вигравали й не програвали залежно від того, до яких наслідків –
позитивних чи негативних – призводили їх рішення. Тобто суб’єкти при
прийнятті економічних рішень, у переважній більшості випадків,
перекладали ризик на суспільство в цілому. Мова йде про те, що коли
немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає і
ризику. Зараз ситація зовсім інша.

Висока ступінь ризику призводить до необхідності пошуку шляхів зниження.
Коли говорять про необхідність урахування ризику в певному виді
економічної діяльності (певному проекті), мають на увазі інтереси
суб’єктів, котрі беруть у ньому участь: замовника, інвестора, виконавця
(підрядника) чи продавця, покупця, а також страхову компанію.

Аналіз ризику проводять у такій послідовності:

1) визначення внутрішніх та зовнішніх чинників, що збілільшують чи
зменшують ступінь певного виду ризику;

2) аналіз виявлених чинників;

3) оцінювання певного виду ризику;

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

Аналіз ризиків можна поділити на два види, які доповнюють один одного:
якісний і кількісний.

Якісний аналіз може бути порівняно простий, його головна задача –
визначити фактори ризику, етапи роботи при виконанні яких ризик виникає,
тобто встановити потенційні сфери ризику. Якісний аналіз є найбільш
складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері
економічної діяльності. Його головна мета – визначити чинники ризику,
області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

При кількісному аналізі, ризику необхідно визначити розмір, як окремих
ризиків, та і ризику проекту в цілому. Це більш складна проблема.
Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня
окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є
теж досить складною проблемою.

З’ясуємо особливості якісного аналізу. Якісний аналіз ризику включає
декілька аспектів. Перший аспект пов’язаний з необхідністю порівняння
сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними
та іншими, як сьогоднішніми так і майбутніми наслідками. Взагалі мало
мати схильність до ризику. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до
кращих наслідків, при обгрунтуванні правильності своїх дій. Проблеми
ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розробки
стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер
стратегічних підходів слід визначати в межах загальної стратегії. У
протилежному випадку не уникнути неприємних «сюрпризів», таких, як кожен
рік «зовсім раптово» приходить осінь, а за нею зима, та так, що не
встигаємо своєчасно підготуватися до роботи за нових погодних умов і
тоді бездумно нарощуємо рівень господарського ризику.

Другий аспект якісного аналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу
рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб’єктів
економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без
керування ними неможливі реальні якісні перетворення в
соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний?
Чиїм інтересам відповідає?

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності;

наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від
вибору також є різновидністю вибору);

зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи –
прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно
поділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від
суб’єктів прийняття рішень: інфляція, конкуренція, політичні та
економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння,
можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб’єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб’єкт
прийняття відповідних рішень: виробничий потенціал, технологічне
забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації,
організація праці, ступінь кооперативних зв’язків, рівень техніки
безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб’єкта
прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо.

Розглянемо другий вид аналізу ризику – кількісний.

Під час цього аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш
розповсюдженими є:

• статистичні;

• використання аналогів;

• експертні методи;

• апппп доречності затрат.

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину

середньоквадратичного відхилення від сподіваних величин, можна кількісно
виразити і оцінити ризик як для кожного елемента,

так і для об’єкта (програми) в цілому.

Зосередитись на елементах з більшою невизначеністю менеджер (плановик,
системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати їх для
включення в план (програму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо
невизначеність зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і
переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова
оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і
послідовні уточнення не є значними, сяід, зокрема, підрахувати грошові
суми для компенсації можливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод Монте-Карло, перевагою якого є можливість
проведення аналізу і оцінки різних «сценаріїв» реалізації проекту
(програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах
єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей, що дозволяє
аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій.

У цій моделі ризики поділені на три категорії, що впливають

на обсяги робіт, терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у
трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити
комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан
учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення
позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт за проектом, що
можуть змінюватися залежно від змінення умов щодо реалізації проекту.

Матриця часу на виконання робіт містить варіантний ряд даних щодо
необхідного часу на виконання робіт за проектом залежно від змінення
умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть
виникнути в зв’язку зі зміненням обсягів робіт та затримкою їх виконання
з урахуванням умов контракту, інфляційних процесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливості (імовірні) затримки
завершення окремих робіт і проекту в цілому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає
можливість розкласти (деталізувати) досить складний комплекс ризиків на
окремі складові і мати судження щодо ймовірності прояву і обтяжливість
(розмір) їх наслідків.

Що стосується конкретного об’єкта (проекту), то наведена схема (модель)
вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у
відповідній сфері діяльності. Різні об’єкти(типи проектів) відрізняються
один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені.
Тоді особливості виявляються також завдяки їх формалізації та
економіко-математичному моделюванню.

Метод аналогій.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект,
корисними можуть стати дані про наслідки впливу несприятливих чинників
ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше.

В цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові ком-ппнії. Так, на
Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших
зонах ризику, наприклад, щодо природних збурень (катастроф) і значних
збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального
характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно
чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних
джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів
проектів) тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний маіемагігіннй
апарат, для вияву залежності, причин з метою врахуппння потенційного
ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть в найпростіших і
широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко
створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить
вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення
проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику
характерні такі особливості:

• їх причини з часом нашаровуються одна на одну, має місце тривалий
інкубаційний період їх визрівання;

• вони якісно відрізняються між собою;

• їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду
непрогнозованих причин.

Експертні методи оцінювання ризиків здійснюються, як правило, при
відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунків відповідних
кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов’язано з оцінкою
інвестиційного (інноваційного) проекту, що не має аналогів. Цей метод
базується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних,
страхових, фінансових менеджерів) і відповідній подальшій математичній
обробці результатів цього опитування. Для одержання детальних
характеристик ризику, зокрема, інвестиційного проекту, опитування
орієнтують стосовно окремих інших ризиків, характерних для певного
(даного) об’єкта ризику.

Результати оцінювання ризиків певного об’єкта дозволяють кількісно
оцінити їх рівні (ступені).

Граничними величинами ймовірності ризику збитків при інвестуванні за
оцінками експертів є:

• для інвестицій, що обтяжені припустимим ризиком —0,1;

• для інвестицій, що обтяжені критичним ризиком—0,01;

• для інвестицій, що обтяжені катастрофічним ризиком —0,001.

Це означає, що даний інвестиційний проект слід відхилити, якщо в одному
випадку з десяти може бути повністю втрачено прибуток від нього; в
одному випадку з ста — валовий доход;

в одному випадку з тисячі — всі активи (і як наслідок — банкрутство).

З аналізом ризиків щільно пов’язаний ще один аспект проблем менеджменту,
зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі
постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти
(в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як
повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику?
Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик»,
котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати
інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові
інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно
ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального
ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що
визначається за допомогою коефіцієнта бета (Р), оскільки несистематичний
ризик пов’язаний в основному з впливом суб’єктивних чинників. Основу
такої залежності тлумачить так звана «модель надійності ринку».

Нормативи ризику,встановлені для комерційних банків

Національним банком України відповідно до Інструкції «Про порядок
регулювання й аналіз діяльності комерційних банків» установлені наступні
нормативи ризику.

Максимальний розмір ризику на один позичальника розраховується по
формулі:

П1 = Зс / ДО * 100 %, (1.1)

де Зс — сукупна заборгованість за позикою, міжбанківським кредитам і
врахованим векселям одного позичальника і 100% суми позабалансових
зобов’язань, виданих цьому позичальнику;

К — капітал банку.

Нормативне значення показника не повинне перевищувати 25%.

Максимальний розмір «великих» кредитних ризиків визначається
співвідношенням сукупного розміру «великих» кредитних ризиків до
капіталу комерційного банку:

П2 = Ск / ДО, (1.2)

де Ск — сукупний розмір «великих» кредитів, виданих комерційним банком з
обліком 100% позабалансових зобов’язань.

«Великий» кредит — сукупний розмір позичок (у т.ч. міжбанківських) з
урахуванням векселів і 100% сум позабалансових вимог (гарантій,
поручительств), що є в комерційного банку щодо одного позичальника і
який перевищує 10% капіталу банку.

Максимальне значення сукупного розміру «великих» кредитів не повинне
перевищувати 8-кратного розміру.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств,
виданих одному инсайдеру, розраховується по формулі:

ПЗ = Рк / ДО * 100%, (1.3)

де Рк —сукупний розмір виданих банком позичок (у т.ч. міжбанківських),
поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог щодо
одного інсайдера комерційного банку.

Інсайдер — споріднене щодо комерційного банку юридична чи фізична особа,
що:

— володіє 10% і більш його акцій;

— обрано в Раду чи акціонерів у ревізійну комісію банку;

— займає керівну посаду в банку;

— бере участь у прийнятті рішень по діяльності банку;

— є колишнім інсайдером;

— є контролером чи асоційованою з ним особою.

Максимальне значення показника не повинне перевищувати 5%. Умови надання
кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов
кредитування.

Комерційний банк не має права давати кредит інсайдеру (акціонеру,
учаснику) для придбання акцій цього банку.

Розмір позичок, наданих акціонеру банку без забезпечення не може
перевищувати 50% його внеску в статутний фонд.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і
поручительств, наданих інсайдерам, розраховується по формулі:

П4 = Рк1 / ДО * 100%, (1.4)

де Рк1 — сукупний розмір виданих банком позичок (у т.ч. міжбанківських),
поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових вимог
стосовно всім інсайдерам банку.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 40%.

Норматив максимального розміру виданих міжбанківських позичок,
розраховується по формулі:

П5 = МБв /ДО * 100%, (1.5)

де Мбв — загальна сума виданих банком міжбанківських позичок.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позичок,
розраховується по формулі:

П6 = (МБп +ЦС) /ДО * 100%, (1.6)

де Мбп — загальна сума отриманих банком міжбанківських позичок;

ЦС — загальна сума притягнутих централізованих засобів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 300%.

Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для
придбання акцій, цінних паперів акціонерних банків, підприємств і
недержавних боргових зобов’язань.

Цей норматив встановлюється у формі процентного співвідношення між
розміром засобів, що інвестуються і загальною сумою капіталу банку і
розраховується по формулі:

П7 = Син / (ДО + ЦБ + ВА) * 100%, (1.7)

де Син — засобу банку, що інвестуються на придбання акцій, цінних
паперів акціонерних товариств, підприємств; недержавних боргових
зобов’язань;

К — капітал банку;

ЦБ — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

ВА — вкладення в асоційовані компанії.

Максимально припустиме значення нормативу інвестування не повинне
перевищувати 50%.

1.4. Аудиторський ризик

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає
практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди
намагається, щоб ризик неправильної думки був незначним. Тому він
повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був
достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої
обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю,
яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний
підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати
професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських
процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику:
“Ризик економічний — ймовірність того чи іншого результату (отримання
прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського
проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може
виражатися в абсолютних та відносних показниках. В абсолютному вираженні
ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної
операції. Відносний показник ризику обчислюють шляхом віднесення
абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує
господарську діяльність.

Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно
оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони
приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає
реальності.

У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі поняттю ризику, його
видам дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 “Оцінка
системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з
ефективністю її функціонування” та № 32 “Оцінки властивого ризику і
ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні
процедури аудиторської перевірки” сутність і визначення різних видів
ризику також мають розпливчастий характер.

Оцінку аудиторського ризику подано в більш як шести міжнародних
нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України
затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на
теренах України, аудиторські фірми й аудитори-під-приємці зобов’язані їх
дотримуватися. Тому в цьому посібнику йтиметься про види аудиторського
ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.

Метою нормативу № 12 є встановлення порядку отримання аудитором знань
про систему бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю,
ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик
невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.

Детальніше про взаємозв’язок властивого (притаманного) ризику та ризику
відповідності внутрішнього контролю розповідається в нормативі № 32
“Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього
контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки”.

Незалежні процедури перевірки — аудиторські процедури, що
використовуються аудитором для визначення того, чи були
фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані,
правильно оформлені й відображені в облікових реєстрах.

Ризик аудиту або загальний ризик

Ризик аудиту або загальний ризик — це ризик того, що аудитор може
висловити неадекватну думку в тих випадках, коли в документах фінансової
звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно
підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без
зауважень.

Ризик аудиту має три складових:

• властивий ризик;

•ризик, пов’язаний із невідповідністю функціонування внутрішнього
контролю;

• ризик невиявлення помилок та перекручень.

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним
бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно
перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків
щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими
рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю
підприємства на них не поширювалися.

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити
властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При
детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов’язувати з залишками на
рахунках і класом операцій.

Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого
ризику на рівні залишку за рахунком і класом операцій. Незважаючи на це,
визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від
клієнта роз’яснення щодо фактів існування ризику на рівні окремих
позицій фінансової звітності.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід
використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних
факторів потенційних ризиків.

Приклади факторів потенційних ризиків на рівні фінансової звітності
такі:

• рівень цілісності управління;

• досвід, знання і зміни в управлінському апараті за певний період:
малий досвід управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки
фінансової звітності підприємства; тиск на керівництво підприємства,
наприклад, обставини, які можуть наштовхнути керівництво на перекручення
фінансової звітності (це відбувається тоді, коли підприємство здійснює
діяльність у галузі, в якій існує досвід великої кількості
підприємницьких невдач, або підприємство має дефіцит власного капіталу,
що не дає йому змоги продовжувати операції);

• діяльність підприємства, наприклад, його товари і послуги, структура
капіталу, споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і
компенсаційні методи;

• фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність
підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в
технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також
у фінансових тенденціях і показниках;

• бухгалтерські рахунки, які дають уявлення про фінансовий стан
підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення, наприклад,
рахунок фінансових результатів, за яким треба було зробити коригування у
попередньому періоді;

• складні основні операції, що можуть вимагати залучення спеціаліста
іншої професії, ніж аудиторська;

• здатність активів до анулювання або неправильного представлення;

• терміни завершення незвичайних і складних угод, особливо в останні дні
року.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

— це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за
класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо
або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або
класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою
внутрішнього контролю підприємства.

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контролю у
зв’язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи
внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності
внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання
внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю
підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити
припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

Аудитору необхідно отримати вичерпні роз’яснення від працівників служб
внутрішнього контролю і обліку для того, щоб надалі він мав змогу
правильно спланувати аудит. Система внутрішнього контролю складається з
середовища контролю і процедур контролю. Середовище контролю належить до
галузі діяльності керівництва й управлінського персоналу, саме вони
запроваджують функціонування внутрішнього контролю на підприємстві.

Фактори, які мають вплив у середовищі контролю, формують управлінську
філософію й операційний стиль, організаційну структуру підприємства,
методи надання прав і визначення обставин, систему управлінського
контролю, у тому числі функцію внутрішнього аудиту, функції ради
директорів, персональні рішення і процедури.

Процедури внутрішнього контролю являють собою рішення, що доповнюють
середовище контролю, які керівництво прийняло для забезпечення
обґрунтованої гарантії того, що конкретні завдання підприємства будуть
досягнуті. В основному, це процедури, що стосуються відповідного
санкціонування виконання угод, розподілу службових обов’язків,
підготовки та виконання наказів, документів, зберігання активів і
незалежних перевірок виконавчої дисципліни.

Розуміння системи внутрішнього контролю й обліку разом з оцінкою
внутрішнього (притаманного) ризику, інші міркування дають змогу аудитору
встановити види суттєвої недостовірної інформації, що могла існувати у
фінансовій звітності, проаналізувати фактори, котрі впливають на ризик
можливості припущення суттєвих перекручень; підготувати відповідні
незалежні процедури перевірки.

Аудитор не бере до уваги ті рішення і процедури в межах систем обліку і
внутрішнього контролю, що не належать до фінансової інформації.
Наприклад, рішення і процедури, що стосуються ефективності певних
управлінських процесів прийняття рішень (визначення цін продажу на
товари або витрат на дослідження і розвиток), котрі хоч і є важливими
для підприємства, але не належать до процесу аудиторської перевірки.

Отримавши роз’яснення щодо систем обліку і внутрішнього контролю з метою
планування аудиту, аудитор повинен здобути необхідний рівень знань про
системи обліку й управлінського контролю.

Аудитор має отримати вичерпні роз’яснення від персоналу підприємства про
середовище контролю, щоб оцінити ставлення керівництва до порядку
внутрішнього контролю і усвідомлення ним його значення для підприємства.

Аудитор мусить знати систему обліку клієнта, що дасть йому змогу
зрозуміти основні види операцій підприємства, закономірність виникнення
таких операцій; бухгалтерські проводки, первинні документи і специфічні
рахунки, на підставі яких складається фінансова звітність; порядок
ведення обліку і підготовки фінансових звітів, у тому числі
електронно-обчислювальну обробку облікових даних.

Аудитору слід отримати вичерпні пояснення стосовно порядку процедур
контролю, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку, отримати
необхідні знання процедур контролю. Наприклад, під час отримання
пояснень про систему обліку грошових коштів аудитор отримує уявлення про
стан справ на рахунках у банку клієнта.

Після отримання пояснень про систему внутрішнього контролю й обліку
аудитор повинен зробити попереднє оцінювання ризику внутрішнього
контролю за конкретними позиціями фінансової звітності.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити
попередню оцінку розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю
(враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаманного) ризику), щоб
визначити відповідний ризик невиявлення помилок. Аудитор може зробити
попереднє оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю тільки
тоді, коли він має спроможність визначити процедури систем обліку і
внутрішнього контролю, що відповідають внутрішнім положенням
підприємства і що сприяють виявленню перекручень у фінансовій звітності,
коли він планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою
оцінку перевіреної фінансової звітності.

Докази, отримані аудитором, можуть дати йому більше впевненості, аніж
докази, отримані ним від інших осіб.

До того, як скласти висновок з результатів проведеного аудиту, аудитор
повинен переглянути складені ним попередні оцінки ризику внутрішнього
контролю.

Ризик невиявлеяня

Ризик невиявлення безпосередньо пов’язаний із проведенням незалежних
процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідповідності
внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на
характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що використовуються
аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і
перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик
невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 %
залишків за рахунками або всі види операцій, бо більша частина
аудиторських доказів має скоріше запев-нюючий (аргументаційний), ніж
підсумковий характер.

З метою зменшення аудиторського ризику до сприятливого рівня аудитор
враховує зроблені ним оцінки властивого ризику і ризику невідповідності
внутрішнього контролю при визначенні характеру, строків і обсягів
незалежних процедур перевірки. Залежно від цього аудитор планує:

• тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

• строки проведення незалежних процедур;

• обсяг незалежних процедур.

Існує зв’язок між ризиком невиявлення помилок та комбінованим властивим
ризиком і ризиком невідповідності внутрішнього контролю. Наприклад, якщо
властивий ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю мають
значний рівень, то рівень ризику виявлення помилок може бути низьким.

Є ще ризик контролю — оцінювання аудитором системи внутрішнього контролю
клієнта з метою визначення її ефективності при запобіганні або
виправленні помилок у бухгалтерському облікові і звітності. Крім того,
ризик контролю — це небезпека того, що недостовірна інформація не буде
виявлена або буде несвоєчасно попереджена системою внутрішнього
контролю.

Ризик бізнесу — вплив обставин ділової активності клієнта на погіршення
фінансового стану клієнта, що не залежить від аудитора, і, водночас,
аудитор підтвердив, що фінансовий стан задовільний і надійний. На рівень
ризику аудиторської діяльності мають вплив помилки, що виникли з причини
вибіркового обстеження великого обсягу обліку чи звітності й обмеженого
часу на його здійснення.

Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися принципу
репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозувати випадкові
помилки.

РОЗДІЛ 2. Аналіз економічних ризиків.

2.1. Мета аналізу та підходи до визначення ризику

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків
проекту, а також визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за нвявного рівня ризику та
способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:

виявлення ризиків проекту;

оцінка ризику проекту;

визначення чинників, що впливають на ризик;

пошук шляхів скорочення ризику;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту;

врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування
проекту.

При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема
величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визнчені. У
реальній ситуації такого практично не буває. Параметри, які визначають
величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк
відхиляються від очікуваних.

Приміром, 1987 року на стадії розробки інвестиційного проекту побудови
Євротунелю інвестиції оцінювались на суму $8 млрд, а на час відкриття
тунелю ці інвестиції перевищили всі очікувані межі і склали $12,33 млрд.
У практиці реалізації інвестиційних проектів таких прикладів чимало.
Крім того, слід зважити на той факт, що в реальному бізнесі поширення
інформації практично завжди має асиметричний характер, тобто, частина
учасників проекту має важливу інформацію, якої не має решта учасників.

У цілому, інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу
подібний до складного організму. Його функціонування супроводиться
переплетінням настільки різноманітних причинно-наслідкових
взаємозв’язків, що передбачити їх з високою точністю практично неможливо

З огляду на це стає ясно, що детерміністський підхід не може бути міцним
фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Більш
прийнятним є схоластичний підхід, при якому аналітик усвідомлює, що він
готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності.
Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відмінним, а отже,
неоднаковим буде і ризик.

У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння якої сягає
глибини філософських проблем причинності, випадковості, проблем пізнання
світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне тому, доволі нелегко
дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запроаонувати універсальну
кількісну міру його оцінки.

Існує принаймні два підходи до визначення ризику – у термінах втрат і
збитків та в термінах непевності.

У термінах втрат ризик визначається як імовірність того, що збитки
перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як
математичного очікування втарт чи збитків.

В інвестиційному й фінансовому менеджменті найчастіше під ризиком
розуміють мірк непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих
інвестицій.

Очевидно, що для загального визначення ризику слід виходити з того, за
яких умов він виникає.

Система потрапляє в полк дії фактора ризику за наявності трьох умов:

система прагне до певної мети;

система має вибір шляху її досягнення;

вибір здійснюється в умовах непевності.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик – це
міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі
досягнення цієї мети.

Якщо прийняти це формулювання, то вищенаведене визначення ризику в
термінах втрат є його окремим випадком, коли мета системи – існування
без втрат і збитків.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то
метою системи є одержання очікуваного рівня доходності, а способом
досягнення мети – реалізція даного проекту. Тобто, ризик проекту – це
міра непевності в одержанні очікуваного рівня доходності при реалізації
даного проекту.

З огляду на причини виникнення, проектні ризики поділяються на такі
види:

ризик, пов’язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної
ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на
торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);

ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;

ризик неповноти й неточності інформації проекту;

ризик мінливості ринкової кон’юнктури;

ризик природніх катаклізмів;

виробничо-технологічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування,
виробничий брак тощо);

ризик непердбачуваності дій учасників проекту.

Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні.

Зовнішні ризики, у свою чергу поділяються на непередбачувані і
передбачувані.

Зовнішні неперлбачувані ризики зумовлені:

зміною політичної ситуації та непердбачуваними державними заходами
регулювання у сферах землекористування, оподаткування, ціноутворення,
експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;

природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами і
т.п.);

злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками
у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо.

Зовнішні ж передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До
таких ризиків відносяться:

ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини,
підвищення на неї цін, зміну вимог споживачів продукції, посилення
конкуренції тощо;

операційний ризик, пов’язаний з відступом від цілей проекту й
неможливістю підтримання управління проектом;

ризик шкідливого екологічного впливу;

ризик негативних соціальних наслідків;

ризик зміни валютних курсів;

ризик непрогнозованої інфляції;

ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані зі зривом
планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані зі зміною
технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній
документації і т.д.

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути
застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має
підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних з цим ризиком.

До ризиків, які надаються до страхування, належать:

прямі майнові збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого
майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків
на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викладення
транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. Для їх
зниження використовуються методи управління ризиками, опис яких подано
наприцінці цього розділу.

2.2. Методи оцінки ризику

Проектні ризики зумовлені особливостями його життєвого циклу. Для оцінки
ризику при виборі варіанта інвестування можна застосувати метод
експерних оцінок ризиків у різних фазах проекту.

При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оувнюють
фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний
потенціал, функції та завдання основних учасників, виконувані роботи й
рівень гарантій по інвестиціях та кредитах.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг
реалізації проекту і якість виконання проектних робіт.

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно
влпивають на реалізацію проекту. Це затримка будівництва, перевищення
витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів,
втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та
енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта
інвестуваня, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та
експлуатаційній фазах.

Як приклад застосування методу експертних оцінок ризиків рекомендується
нижче наведена схема.

Таблиця 2.1.

Оцінка ризиків у різних фазах проекту

Фактор ризику Пріорітет

V Середня оцінка P Вага

W Ймовірність

P x W

1 2 3 4 5

1. Передінвестиційна фаза

1. Розробка концепції проекту (правильна, помилкова) 3 8 0.4 3.2

2. Ефективність інвестицій (ефект є, ефекту немає) 1 6 4 24

3. Місце розтащування об’єкта (доступне, важкодоступне) 3 5 0.4 2

4. Ставлення місцевої влади (констурктивне, деструктивне) 3 5 0.4 2

5. Прийняття рішення щодо інвестування (витрати мінімальні, вигоди
максимальні) 3 7 0.4 2,8

Разом

34

2. Інвестиційна фаза

Платоспроможність фірми (стабільна, нестабільна) 1 9 4 36

Зміна в технічному й робочому проектах (немає змін, істотні зміни) 3 7
0.4 2.8

Зрив строків будівництва (немає, ризик значний) 2 9 2.2 19.8

Зрив строків поставок сировини, матеріалів, комплектуючих (немає, ризик
значний) 2 8 2.2 17.6

Кваліфікація персоналу (висока, низька) 3 3 0.4 1.2

Підвищення цін на сировину, енергію, комплектуючі через інфляцію (понад
5%, понад 100%) 3 4 0.4 1.6

Підвищення вартості обладнання внаслідок влютних ризиків (понад 5%,
понад 10%) 3 3 0.4 1.2

Невиконання контрактів партнерами (немає, ризик значний) 3 5 0.4 2

Підвищення витрат на зарплату (понад 5%, понад 100%) 3 4 0.4 1.6

Підвищення витрат у зв’язку з несподіваними державними заходами
податкового і митного регулювання (немає, ризик значний) 3 8 0.4 3.2

Разом

87

3. Експлуатаційна фаза

Забезпеченість обіговими коштами (висока, низька) 3 6 0.4 2.4

Поява альтернативного продукту (конкурентоспроможність висока, низька) 3
5 0.4 2

Рівень інфляції (низький, високий) 3 4 0.4 1.6

Неплатоспроможність споживачів (незначний час, тривалий час) 2 8 2.2
17.6

Зміна цін на сировинк, матеріали, перевезення (падіння на 10%, зростання
на 10%) 2 4 2.2 8.8

Надійність технології (достатня, недостатня) 3 4 0.4 1.6

Щомісячне зростання ставки рефінансування (до 5%, понад 5%) 3 3 0.4 1.2

Недостатній рівень заробітної плати (зростання на кожен процент
інфляції, зниження при зростанні інфляції) 2 8 2.2 17.6

Загроза забруднення довкілля (є, немає) 3 2 0.4 0.8

Ставлення др проекту населення і влади (позитивне, вкрай негативне) 3 3
0.4 1.2

Разом

54.8

Всього по фазах проекту

175

По кожній фазі проекту складається вичерпний перелік факторів ризику.
При цьому кожен фактор характеризується показниками пріоритету та
питомої ваги кожного фактора і їх сукупності. Значення пріоритетів і
питомих ваг визначаються експертним шляхом.

У прикладі наведено три пріоритети (1, 2, 3 ). Вони зумовлюють значення
ваг. Перший і останній пріоритети визначають відповідно мінімальне і
максимальне значння. Скажімо, відношення ваг, що відповідають першому й
третьому пріоритетам, дорівнює “10”. Якщо позначити всі фактори ризику в
третьому пріоритеті як “х”, то середньоарифметичне значення в першому
пріоритеті становитиме “10х”. Вага фактора ризику в другому пріоритеті
становитиме (10+1)/2 = 5.5х.

У прикладі враховано 25 факторів ризику. Питома вага фактора ризику в
третьому пріоритеті дорівнює 0.4. У другому відповідно – 2.2., у першому
–4.

Максимальний ризик – 250 (25 · 10), мінімальний – 25.

У прикладі експерти ставили оцінку з ранжируванням від кращих – “1” до
гірших – “10”. Потім одержані в процесі експертизи бали підсумовуються
за всіма показниками з урахувнням вагових коефіцієнтів і складається
узагальнена оцінка ризиків. Якщо узагальнена оцінка ризику дорівнює від
25 до 100, проект відноситься до малоризикованих, від 100 до 160 – до
середньоризикованих, від 160 до 250 – до високоризикованих. У прикладі
вона дорівнює 175. Отже, проект належить до високоризикованих.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику грунтується на тому, що
невизначеність може бути поділена на два види.

Якшо невизначені параметри спостерігоються досить часто за допомогою
статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти
появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної
невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти
розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або
взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в
майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку
використовується суб’єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її
величини. Концепція суб’єктивної ймовірності грунтується не на
статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в
тому, що задана подія відбудеться.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд
вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з
відомими законами ймовірнісного розподілу. Математичний аппарат,
використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах
теорії ймовірності та математичної статистики.

Законом розподілу випалкової величини називається закон відповідності
між можливими значеннями випадкової величини та їх імовірностями.

Наприклад, доходність певного інвестиційного проекту може
характеризуватися наведеним нижче законом розподілу:

Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Таблиця 2.2.

Ймовірність одержання доходу (Р) Рівень очікуваного доходу (Х)

(умовн. од.)

0,2

0,5

0,3 200

800

1000

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називаєтсья
дискретною.

Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.

Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема
математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням,
коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваим значенням випадкової
величини Х, називається число, чке дорівнює сумі добутків значень
величини (х) на відповідні ймовірності (Рі):

(2.1)

Невизначеність характеризується розсіянням можливих значень випадкової
величини довкола її очікуваного значення.

Для характеристик ризику як міри невизначеності використовуються такі
показники:

1) дисперсія

D(x) = M[x –M(x)]; (2.2)

2) середньоквадратичне відхилення

(2.3)

3) коефіцієнт варіації

(2.4)

Найчастіше як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення.
Чим більше його занчення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні
проекети А і В, закони розподілу NPV яких задано в таблиці 2.3:

Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів

Таблиця 2.3.

Проект А Проект В

Можливі значення NPV (ХА) Відповідні ймовірності (РА) Можливі значення
NPV (ХВ) Відповідні ймовірності (РВ)

100

500

700

1500 0.2

0.4

0.3

0.1

760 -7200

1000

3000

5000 0.2

0.3

0.3

0.2

760

М (ХА) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760

М (ХВ) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760

Тобто, очікуване значення NPV для обох проектів однакове. Втім, величини
їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:

D (ХА) = (100-760)2 · 0,2 + (500-760)2 · 0,4 + (700-760)2 · 0,3 + (1500-
760)2 · ·0,1 = =170000

D(ХB)=(-7200 – 760)2· 0,2 + (1000 –760)2 · 0,3 + (3000 – 760)2· 0,3 +
(5000 – 760)2 ·

·0,2 = 17790400

?(хВ) значно більше ?(хА), а отже, ризик проекту В вищий від ризику
проекту А.

Якщо порівнюються два проекти з різними очікуваними значеннями NPV, то
використовується коефіцієнт варації, який показує частку ризику на
одиницю очікуваного значення NPV.

Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка
невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей
аналіз може бути проведений різними методами – від неформальної
інтуїтивної оцінки проекту до складних розрахункових методів та
використання статистичного аналізу й математичних моделей.

Практично всі розразункові значення грошових потоків, на яких заснований
проектний аналіз, є очікуваними значеннями випадкових величин з певними
законами розподілу. Ці розподіли можуть мати більшу чи меншу варіацію,
що є відображенням більшої чи меншої невизначеності, тобто ступеня
власного ризику проекту.

Характер розподілу ймовірностей грошових потоків та їх кореляції одного
з одним зумовлює характер розподілу ймовірностей NPV проекту і, таким
чином, рівень власного ризику даного проекту.

2.3. Аналіз чутливості

Аналіз чутливості – це техніка аналізу проектного ризику, яка показує,
як зміниться значення NPV проекту при заданій зміні вхідної змінної за
інших рівних умов.

Проведення аналізу чутливості – досить проста операція, яка легко
піддається алгоритмізації, що зводиться до таких кроків:

1-й крок. Визначення ключових змінних, які справляють вплив на значення
NPV.

2-й крок. Встановлення аналітичної залежності NPV від ключових змінних.

3-й крок. Розрахунок базовох ситуації – встановлення очікуваного
значення NPV при очікуваних значеннях ключових змінних.

4-й крок. Зміна однієї з вхідних змінних на потрібну аналітикові
величину (в %). При цьому всі інші вхідні змінні мають фіксоване
значення.

5-й крок. Розрахунок нового значення NPV та його зміни в процентах.

4-й і 5-й кроки проводяться послідовно для всіх вхідних змінних,
вносяться до таблиці й зображуються графічно, тобто, аналітик одержує
серію відповідей на питання “а що, коли?”.

6-й крок. Розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення
найбільш чутливих із них..

7-й крок. Аналіз одержаних результатів і формування чутливості NPV до
зміни різних вхідних параметрів.

Критичне значення показника – це значення, при якому чиста теперішня
вартість дорівнює нулю (NPV = 0).

Приклад

Розгялдається проект освоєння технологічної лінії переробки молока та
випуску сиру. Первинні інвестиції дорівнюють 50 000 грн, період життя
проекту 5 років. Проект передбачає випуск нової продукції обсягом 5 тис.
кг за ціною 10 грн. Витрати на оплату праці на одницю продукції
складають 4 грн, а на матеріали 4 грн; вартість капіталу 10%. Зробимо
аналіз чутливості проекту.

NVP = = – 50000 + 5000 · (10-4-3) · 3,791 = 6861 грн.

Таблиця 2.4.

Аналіз чутливості проекту і важливості змінних

Показники Базове знання показника Базва NPV Зміна показника Нова
величина NPV % зміни NPV еластичність NPV рейтинг показника, важливості
можливість прогнозування показника критичне значення показників NPV = 0

віднос-на нове значення

Ставка дисконту 10 6,861 ? 10 % 11% 5440 20,7 0,207 5 середня висока 19
%

Обсяг продажів 5000 6,861 ? 10 % 4500 1180 82,8 0,288 3 середня низька
4396

Ціна 10 6,861 ? 10 % 9 -1200 276 0,76 1 залежно від про-дукту 9,6

Затрати на працю 4 6,861 ? 10 % 4,4 -717 110,5 1,105 2 середня низька
4,3

Затрати на матеріали 3 6,861 ? 10 % 3,3 1178 82,8 0,828 3 висока 3,4

Період життя 5 6,861 ? 10 % 4,5 1865 72 0,72 4 низька 7,5

Критичне значення обсягу продажів дорівнює

-50000 + Q(10-7)?3,791 Q = 4396 одиниць.

Якщо порівнюються два проекти, то проект з більш чутливою NPV
розглядається як ризикованіший, оскільки малі зміни вхідної змінної
спричиняють великий розкид значень NPV довкола очікуваного, тобто більшу
невизначеність, а отже, і більший ризик.

Аналіз чутливості досить простий у практичному застосуванні, однак має
істотні недоліки. Наприклад, NPV інвестиційних проектів по розробці
вугільних родовищ практично завжди чутлива до змін змінних витрат та
ціни продажів. Однак, якщо фірмою укладено контракт на постановку
фіксованого обсягу вугілля за ціною, яка враховує інфляцію, даний проект
може бути цілком безпечним незважаючи на високу чутливість NPV.

Це говорить про те, що власний ризик проекту залежить не тіотки від
чутливості NPV до зміни значень вхідних змінних, а й від інтервалу
ймовірних значень цих змінних, який визначається їх імовірнісним
розподілом.

Аналіз чутливості розглядає зміну окремих змінних проекту, виявляючи
величину їх критичних значень. В аналізі чутливості розглядається
окремий вплив кожної змінної на результуючу величину. Втім, на практиці
всі змінні впливають на результати проекту одночасно, погіршуючи або
поліпшуючи результуючу величину чистої поточної вартості проекту. Тому
наступним кроком при аналізі ризиків є аналіз сценаріїв, який на основі
прогнозу ймовірності настання базового, песимістичного чи оптимістичного
сценаріїв покаже можливість реалізації даного проекту.

РОЗДІЛ 3. Способи зниження економічних ризиків.

Щодо економічної безпеки підприємства, метою всіх заходів по ії
забезпеченню, зрештою, повинно бути примноження капіталу, забезпечення
технологічної незалежності, підвищення конкурентоспроможності продукції
і ефективності роботи служб, забезпечення безпеки персоналу, підвищення
його кваліфікації (або хоч би припинення падіння цих показників).

Більшість вчених погоджуються на думці про те, що базою для реалізації
цієї мети, так чи інакше, є прогнозування і планування (починаючи від
загально стратегічного і, закінчуючи стратегічним і тактичним), а вже
потім питання фактично вирішується за допомогою оперативного управління.

Економічна безпека підприємства – це стан найбільш ефективного
використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і
забезпечення стабільності функціонування підприємства в цей час і в
майбутньому.

Крім того характеризується рівень економічної безпеки як оцінка стану і
використання корпоративних ресурсів, а її функціональні складові як
сукупність основних напрямків Е. Б., істотно відмінних один від одного
за змістом. Передусім, він виділяємо:

1) фінансову;

2) техніко-технологічну;

3) політико-правову;

4) екологічну;

5) інформаційну;

6) силову.

Нас буде цікавити передусім фінансова складова, складова
конкурентоспроможності підприємства.

При розгляді корпоративних ресурсів, передусім, необхідно виділяти
наступні:

1. ресурс капіталу (сукупність власного і позикового капіталу кровоносна
система для інших видів ресурсів);

2. ресурс персоналу (керівники, інженери, робочі і службовці);

3. ресурс інформації і (про зміну політичної, економічної, екологічної
ситуації, ситуації на ринках, про нововведення в області організації і
управління виробництвом, => допомагає швидко і правильно реагувати на
будь-які зміни зовнішньої середи);

4. ресурс техніки і технології (для промислових підприємств має
виняткове значення, хоч, звичайно, він залежить від стану капіталу,
фінансових можливостей);

5. ресурс прав (з виснаженням природних ресурсів зросла цінність
нематеріальних активів прав на використання патентів, ліцензій, земель,
пільгових квот для експортерів і т.д.).

Приведемо схему планування, яка в найбільшій мірі буде забезпечувати
контроль за економічною безпекою:

1. Розробка стратегічного плану, що забезпечує ЕБП (орієнтири, планові
установки для функціональних складових);

2. Розробка стратегічних фінансових, виробничих планів, планування
персоналу;

3. Тактичне планування (розрахунок сукупного критерію ЕБП

4. Оперативне планування

5. Перевірка відхилення критеріїв ЕБП від плану;

6. Коректування набору корпоративних ресурсів, системи стратегічного і
поточного планування фінансово-господарської діяльності підприємства,
господарських планів підприємства.

На малюнку 3 приведена схема взаємодії елементів ЕБП:

Рис.3.1. Схема взаємодії елементів ЕБП

Алгоритм забезпечення ЕБП найбільш конкретно і просто, на мій погляд,
представлений у такій формі:

1. Аналіз стану кожної функціональної складової ЕБП

2. Аналіз негативних впливів по кожної функціональної складової ЕБП

3. Оцінка можливих збитків по кожної функціональної складової ЕБП

4. Вироблення комплексних заходів щодо усунення існуючих негативних
впливів і попередження можливих;

5. Оцінка вартості здійснення заходів;

6. Оперативна реалізація комплексних заходів, що пропонуються

7. Оцінка ефективності заходів, прийнятих по кожної функціональної
складової

ЕБП

8. Визначення причин невідповідності ефективності заходів, прийнятих для
усунення негативних впливів, ліквідація цих причин.

Сукупний коефіцієнт економічної безпеки розраховується по формулі:

(3.1)

– значення приватних функціональних критеріїв

– питомі ваги значності функціональних складових ЕБП (розраховуються на
основі оцінки сукупних збитків по фінансових складових).

Але, якщо з розрахунком сукупного критерію ЕБП можна погодитися, то з
розрахунком приватного функціонального критерію є певні проблеми:

(3.2)

де Увід – відвернені збитки;

В – сумарні витрати на реалізацію заходів;

Упо – понесені збитки.

Основною трудністю є те, що ці, хоч і порівнянні у вартісних одиницях
величини навряд чи можуть бути адекватно оцінені. Адже понесений, а тим
більше відвернений збиток точно визначити важко. А, розуміючи це,
безглуздо розраховувати і на точність сукупного критерію, раз всі його
функціональні складові будуть оцінені з великою мірою округлення і
спрощення.

Висновки до розділів 1, 2 та 3

Масові неплатежі в нашій країні на сьогоднішній день в більшості
випадків пов’язані з недооцінкою моментів кредитного ризику, з
нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до
своєї кредитної політики.

При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші
деталі стосовно потенційного клієнта , інакше банк може зазнати
величезні втрати. Кредитним відділам банків необхідно постійно
враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему визначення та аналізу кредитного ризику в
комерційному банку я прийшла до висновку , що вона фактично складається
з трьох частин:

1. Зібрати якомога більшу кількість достатньо повної інформації про
потенційного позичальника , яка б надала можливість охарактеризувати
його самого та його діяльність з більшої кількості боків

2. Первинна обробка зібраної інформації, розрахунок первинних показників
та інше.

3. Третя, і основна , на мою думку проблема, це – знаходження
висококваліфікованих спеціалістів з енциклопедичними знаннями в усіх
галузях економіки, які здатні постійно вирішувати нетрадиційні задачі
нетрадиційними методами .

Виділення третьої проблеми як основної основане на специфіці кредитного
ризику, яка полягає в тому , що на нього прямо чи опосередковано впливає
велика кількість економічних факторів та ризиків, цей вплив настільки
неоднорідний, що поєднати його в один кількісний показник практично
неможливо. Це здатна зробити лише людина з вищеназваними якостями на
логічному, а інколи і на інтуїтивному рівні. Дефіцит саме таких
спеціалістів в більшості випадків був причиною необгрунтованої кредитної
політики, яка призвела багато українських банків до банкруцтва.

РОЗДІЛ 4. Розрахункова частина

ВИХІДНІ ДАНІ (53 ВАРИАНТ) Одиниці виміру Значення

1. Річний обсяг виробництва тис. тон 7526

2. Ціна одиниці продукції з ПДВ грн. /тону 39,8

3. Трудомісткість виробів чол-год/т 0,87

4. Середні розряд робіт

3,9

5. Bapтісь основних матеріалов грн. /тону 3,9

6. Покупні напівфабрикати і комплектуючі грн. /тону 5,23

7. Паливо i енергія на технологічні цілі грн. /тону 4,83

СТРУКТУРА ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

8. Будівлі : їх первісна вартість, % спрацювання на початок року тис.
грн. 230015

% 67

9. Споруди: первісна вартість, % спрацювання на початок року тис. грн.
137896

% 45

10. Передавальні пристрої: первісна вартість,%спрацювання початок року
тис. грн. 33062

% 60

11. Машини і обладнання: первісна вартість, % спрацювання нпочаток року
тис. грн. 92632

% 63

12. Автомобільний транспорт: первісна вартість, % спрацювання року тис.
грн. 110750

% 50

РУХ ОСНОВНИХ ФОНДОВ

Міс Кіл

13. 1. Введено технологічного обладнання II групи

2 7

13.2. Введено технологічного обладнання III групи

9 3

14.1 Списано по спрацюванню II групи

11 3

14.2. Списано по спрацюванню III групи

7 5

15.1. Реалізовано зайвих транспортних засобів А

2 1

15.2. Реализовано зайвих транспортних засобів Б

4 1

16.1. Bapтicть одиниці (лінійного) обладнання II групи грн. 824000

16.2. Вартість одиниці (лінійного) обладнання III групи грн. 1126000

17. Витрати на доставку одиниці обладнання грн. 725

18. Монтаж та установлення одиниці обладнання грн. 7264

19. Виручка від реалізованого транспортного засобу А грн. 230850

20. Виручка від реалізованого транспортного засобу Б грн. 110860

21. В червні почата реконструкція складу балан. вартістю грн. 97000

22. В листопаді закінчено ремонт автостоянки балан.вартістю грн. 20200

23. Bapтість виконаних ремонтних робіт на автостоянці грн. 9450

24. На протязі року виконано всіх видів ремонту технологічного
обладнання грн. 199110

25. Інтервал поставки дні мат н/ф

9 3

26. Складська підготовка дні 3 1

27. Час на відвантаження при зриву поставки дні 4 2

28. Час на транспортування дні 2 1

29. Питома вага норм оборотних коштів на формування матеріалів i
напівфабрикатів в загальнім нормативі виробничих запасів % 70

30. Тривалість виробничого циклу дні 9

31 . Час на комплектування i підготовку готової продукциї до
відвантаження дні 4

32.Piст обсягів виробництва у порівнянні з базовим періодом % 15

33. Скорочення тривалості одного обороту % 12

34.Втрати робочого часу (% від номінального фонду робочого часу) % 37

35. Чисельність ПВП в базовому періоді оciб 3050

36. Відносне вивільнення працюючих в звітному періді осіб 71

37. Зростання виробітку в звітному періоді % 4

38. Розмір додаткової зарплати % 59

39. Коефіцієнт зарплати на обслуговування i управління виробництвом

1,62

40. Інші виробничі витрати % 9

41. Позавиробничі витрати % 4

4.1. Розрахунок балансової вартості основних фондів

1. Первісна вартість:

1 група :

Будівлі –230015 тис.грн., споруди- 137896 тис.грн., передавальні

пристрої – 33062 тис. грн.

П В 1гр = В буд+ В сп+ В пр , (4.1)

дe В буд – nepвісна вартість будівль,

Всп – первісна вартість споруд,

В пр – первісна вартість пристроїв.

П В 1гр = 230015 + 137896+ 33062 = 400973 тис.грн.

2 група :

Автомобільний транспорт- 110750 тис. грн.

ПВ2гр = 110750 тис.грн.

3 група:

Машини i обладнання – 92632 тис. грн.

ПВ3гр = 92632 тис.грн.

4 група . Враховуючи , що первина вартість 4 групи становить 7 %
загальної первиної вартості основних фондів, її можливо розрахувати за
формулою:

ПВ4гр = (ПВ1гр + ПВ2гр + ПВ3гр) х 0,07 = 604355 х 0,07 = 42304,85
тис.грн.

Загальна первісна вартість основних фондів становить

ПВразом = ПВ1гр + ПВ2гр + ПВ3гр + ПВ4гр =

= 400973 + 110750 + 92632 + 42304,85 = 646659,9 тис.грн.

2. Сума зносу:

( А = ПВ Х К спр (4.2)

де ПВ – первісна вартість,

К спр – відсоток спрацювання.

( А 1гр = 230015 X 0,67 + 137896 Х 0,45+ 33062 Х 0,60 = 236000,45 тис.
грн.,

( А 2гр = 110750 Х 0,50 = 55375 тис. грн.,

( А 3гр = 92632 Х 0,63 = 58358 тис. грн.

( А 4гр = 42304,85 Х 0,43 = 18191,0855 тис.грн.

3. Балансова вартість:

БВ п.р. = ПВ – ( А , (4.3)

БВ п.р1гр. = 400973 – 236000,45 = 164972,55 тис.грн .

БВ п.р2гр = 110750 – 55375 = 55375 тис.грн .

БВ п.р3гр = 92632 – 58358 = 34273,84 тис.грн.

БВ п.р4гр = 42304,85 – 18191,0855 = 24113,76 тис.грн.

БВ п.р.раз. = 164972,55 + 55375 + 34273,84 + 24113,76 = 278735,15
тис.грн.

Всі розрахунки наведені в табл. 4.1.

Балансова вартість основних фондів по всьому підприємству складає
278735,15 тис.

грн., в тому числі по першій групі ОФ – 164972,55 тис.грн , по
другій – 55375 тис.грн ., по третій – 34273,84 тис.грн., по
четвертій – 24113,76 тис.грн.

Таблиця 4.1

Розрахунок балансової вартості основних фондів (ОФ) за групами

Первісна вартість

ОФ , тис.грн. Сума зносу ,

тис. грн. Балансова вартість

ОФ на початок року, тис.грн.

1 2 3 4

Перша група 230015 154110,05 75904,95

137896 62053,2 75842,8

33062 19837,2 13224,8

Разом 400973 236000,45 164972,55

Друга група 110750 55375 55375

Разом 110750 55375 55375

Третя група 34273,84 58358 34273,84

Разом 34273,84 58358 34273,84

Четверта група 42304,85 18191,0855 24113,76

Разом 42304,85 18191,0855 24113,76

Усього 646659,85 367924,7 278735,15

4.2. Розрахунок aмортизаційних відрахувань .

Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюємо за податковим методом,
використовуючи відповідні норми амортизації (поквартально): I група- 2%,
II група-10 %, ІІІ група – 6 %, ІV група – 15 %.

Для визначення квартальних амортизаційних відрахувань застосовується
балансова вартість окремої групи основних фондів на початок
розрахункового кварталу і відповідно їй норма амортизації .

В розрахунок по нарахуванню амортизації включаються витрати на ремонт

основних фондів, розмір яких не перевищує 10 % балансової вартості
відповідної

групи на початок розрахункового року. Bитрати на ремонт в межах 10%
вартості

основних фондів відносяться на собівартість продукції.

А = БВ пкв Х Н а, (4.4)

Де БВ пкв – балансова вартість на початок кварталу окремої групи ОФ,

Н а – норма амортизації за квартал відповідної групи ОФ.

Загальний розмір амортизаційних відрахувань за рік визначається як сума
квартальних величин. При розрахунку балансової вартості на кожний
квартал враховуємо введення основних фондів (придбання) та вивеедення
основних фондів (ремонт, реконструкція, продаж). У разі виведення з
експлуатації основних фондів І групи в звязку з капітапьним ремонтом,
реконструкцією та консервацією балансова вартість таких об’ектів для
цілей амортизації прирівнюється до нуля.

БВ = БВ пр + Впр + Впо – Ввив – А , (4.5)

Де БВпр – балансова вартість на початок року,

Впр – вартість придбаних ОФ за розглянутий період,

Впо – вартість поліпшення ОФ за розглянутий період ,

Ввив – вартість виведених ОФ за розглянутий період ,

А – амортизаційні відрахування за розглянутий період.

Рух коштів та амортизаційні відрахування по групам :

1 група :

БВ п І кв = 164972,55 тис.грн.

БВ к І кв = 164972,55 – (164972,55 х 0,02) = 164972,55 – 3299,451 (А І
кв) =

= 161673,10 тис.гнр

БВ п ІІ кв = 161673,10 тис.грн.

БВ к ІІ кв = 161673,10 – (161673,10 х 0,02) – 97,000 (Ввив ІІ кв) =
161576,1 –

– 3233,462 (А ІІ кв) = 158342,637 тис.грн.

БВ п ІІІ кв = 158342,637 тис .грн

БВ к ІІІ кв = 158342,637 – (158342,637 х 0,02) = 158342,637 – 3166,853
(А ІІІ кв)=

= 155175,7843 тис. грн .

БВ п ІV кв = 155175,7843 тис .грн

БВ пкІV кв = 155175,7843 – (155175,7843 х 0,02) + (20,200) (Ввв ІV кв) =

= 155195,98 – 3103,516 (А І Vкв) = 152092,47тис .грн.

( А І= 12803,28 тис.грн

В другому кварталі було розпочато реконструкція складу . Згідно
підпункту 8.4.5. пункту 8.4 статті 8 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємства “ – “ у разі виведення з експлуатації окремого
обєкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих
фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого обекта для
цілей амортизації прирівнюється до нуля . При цьому амортизаційні
відрахування не нараховуються “.балансову вартість складу віднімаємо від
загальної балансової вартості 1 групи в другому кварталі. В четвертому
кварталі було закінчено ремонт автостоянки , вартість виконаних
ремонтних робіт на автостоянці дорівнюю 9,450 тис.грн. Вартість ціх
робіт становить (9,450/ 278735,15) х 100 % = 0,003 % , тобто не
перевищує 10 % загальної балансової вартості ОФ , тому цю суму відносимо
на собівартість в поточному періоді. Балансову вартість автостоянки
20,200 тис.грн. додаємо до балансової вартості першої групи ОФ у
четвертому кварталі .

2 група :

Первісна вартість введеного в експлуатацію на протязі року
технологічного об -ладнання другої групи становить :

Ввв = Вобл + Вдост + Вмонт , (4.6)

Де Вобл – вартість одиниці лінійного обладнання ,

Вдост – транспортні витрати на доставку одиниці обладнання ,

Вмонт – вартість монтажних робіт одиниці обладнання .

В ввІІ = 7 х (824000 + 725+ 7264) = 5823,923 тис. грн. (введено в 2
кварталі – 7 одиниць обладнання)

Рух коштів та амортизаційні відрахування по 2 групе :

БВ п І кв = 55375 тис.грн.

БВ к І кв = 55375– (55375 х 0,10) – 230,850 – 110,860 = 55375 – 553,75
(А І кв) –

– 230,850 (Ввив І кв) – 110,860 (Ввив 1 кв) = 54479,54 тис.грн.

БВ п ІІ кв = 54479,54 тис.грн.

БВ к ІІ кв = 54479,54 – (54479,54 х 0,10) + 5823,923 = 54479,54 +

+ 5823,923 (Ввв 2 кв) – 544,7954 (А ІІ кв) = 59758,67 тис.грн.

БВ п ІІІ кв = 59758,67 тис.грн.

БВ к ІІІ кв = 59758,67 – (59758,67 х 0,10) = 59758,67 – 597,5867 (А ІІІ
кв) =

= 59161,08 тис.грн.

БВ п ІV кв = 59161,08 тис.грн.

БВ к ІV кв = 59161,08 – (59161,08 х 0,10) = 59161,08 – 591,6108 (А ІV
кв) =

= 58569,47 тис.грн.

( АІІ = 2287,743 тис.грн.

В 4 кварталі було списано по спрацюванню 3 одиниці лінійного обладнання
, але згідно підпункту 8.4.6. пункту 8.4 статі 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємства “ – “ у разі виведення з
експлуатації окремих фондів груп 2,3,4 з будь яких причин (крім їх
продажу) балансова вартість таких груп не змінюється .”, тому зменшення
балансової вартості другої групи ОФ не відбувається. Це правило не має
сили , якщо ОФ були продані . У цьому випадку згідно підпункту 8.4.4
пункту 8.4 статі 8 вказаного вище Закону –“У разі виведення ОФ груп 2,3
і 4 у зв’язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму
вартості продажу таких ОФ .”Згідно вхідних даних відбувалася продаж
автомобільних засобів “А” в другому місяці в кількості одна одиниця та
“В” в четвертому місяці у кількості одна одиниця.

3 група .

Первісна вартість введеного в експлуатацію на протязі року
технологічного обладнання третьої групи згідно формули (4.6) становить
:

ВввІІІ = 3 х (1126,000 + 725+ 7264) = 3401,967 тис.грн.(введено в 3
квартале – 3 одиниці обладнання)

Рух коштів та амортизаційні відрахування по 3 групе :

БВ п І кв = 34273,84 тис.грн.

БВ к І кв = 34273,84 – (34273,84 х 0,06) = 34273,84 – 2056,43 (А І кв) =
32217,41 тис.грн.

БВ п ІІ кв = 32217,41 тис.грн

БВ к ІІ кв = 32217,41 – (32217,41 х 0,06) = 32217,41 – 1933,045 (А ІІ
кв) =

= 30284,37 тис.грн.

БВ п ІІІ кв = 30284,37

БВ к ІІІ кв = 30284,37 – (30284,37х 0,06) + 3401,967 (Ввв 3 кв) =
30284,37 +

+ 3401,967 (Ввв 3 кв) – 1817,062 (А ІІІ кв) = 31869,27 тис.грн.

БВ п ІV кв = 31869,27 тис.грн.

БВ к ІV кв = 31869,27 – (31869,27 х 0,06) = 31869,27 – 1912,156 (А ІV
кв) =

= 29957,11 тис.грн.

( АІІІ = 7718,693 тис.грн.

4 група .

БВ п І кв = 24113,76 тис.грн.

БВ к І кв= 24113,76 – (24113,76 х 0,15) = 24113,76 – 3617,065 (А І кв) =
20496,70 тис.грн.

БВ п ІІ кв = 20496,70 тис.грн

БВ к ІІ кв=20496,70– (20496,70 х 0,15) = 20496,70 – 3074,505 (А ІІ кв) =
17422,19 тис.грн.

БВ п ІІІ кв = 17422,19

БВ к ІІІ кв = 17422,19 – (17422,19 х 0,15) = 17422,19 – 2613,329 (А ІІІ
кв) =

= 14808,87 тис.грн.

БВ п ІV кв = 14808,87

БВ к ІV кв = 14808,87 – (14808,87 х 0,15) = 14808,87 – 2221,33 (А ІV кв)
=

= 12587,54 тис.грн.

( АІV = 11526,23 тис.грн.

Загальна сума амортизаційних витрат по всім групам ОФ за звітний рік
становить

( Азаг= 34335,9461 тис.грн.

Вартість ОФ по групам на кінець розглянутого року дорівнює :

перша група – 152092,47 тис .грн.;

друга група – 58569,47 тис .грн.;

третя група – 29957,11 тис.грн;

четверта група – 12587,54 тис.грн .

Балансова вартість ОФ на кінець року становить – 253206,59 тис.грн.

Вартість введених на протязі року ОФ за усіма групами – 9246,09
тис.грн.

Вартість виведених із експлуатації ОФ усіх груп на протязі

року – 9584,71 тис.грн.

Вартість виконаних всіх видів технологічних ремонтів на протязі року
дорівнюю 199,11 тис.грн. Це становить (199,11 / 278735,15) х 100 % =
0,07 %. , що не перевищує допустимих 10 % згідно Закону України “Про
оподаткування прибутків підприємств” тому вартість проведених ремонтних
робіт в повній сумі відносимо на собівартість продукції в звітному році
.

Всі розрахунки по руху основних фондів наведені в таб.4.2.

Таблиця 4.2

Балансова вартість ОФ та амортизаційні відрахування

Групи ОФ 1 квартал 2 квартал 3 квартал 4 квартал Разом амор

тизаційних

відрахувань

Баланс Амортизація Баланс Амортизація Баланс Амортизація Баланс
Амортизація

1 група

На початок 164972,55 3299,451 161673,10 3233,462 158342,637 3166,853
155175,784 3103,516 12803,28141

На кінець 161673,10

158342,637

155175,784

152092,47

2 група

На початок 55375 553,75 54479,54 544,795 59758,67 597,5867 59161,08
591,6108 2287,742885

На кінець 54479,54

59758,67

59161,08

58569,47

3 група

На початок 34273,84 2056,43 32217,41 1933,045 30284,37 1817,062 31869,27
1912,156 7718,693085

На кінець 32217,41

30284,37

31869,27

29957,11

4 група

На початок 24113,76 3617,065 20496,70 3074,505 17422,19 2613,329
14808,87 2221,33 11526,2287

На кінець 20496,70

17422,19

14808,87

12587,54

Всього на кінець

кварталу 268866,75 9526,70 265807,86 8785,81 259430,10 8194,83 253206,59
7828,61 34335,95

4.3. Показники, що характеризують використання основних фондів.

Середньорічна вартість ОФ :

БВ ср = БВ пр + (( Вві х Кві) / 12 – ((Ввивіх (12 – Квві) / 12 ,
(4.7)

Де Кв(вв) – кількість повних місяців функціонування по кожному окремому
виду обладнання

БВ ср = 278735,15 + (20,200 х 1)/12 + (5823,923 х 10)/12 + (3401,967 х
3)/12 –

– (97,000 х 7)/12 – (230,85х11)/12 – (831,989х3х2)/12 – (110,860х9)/12 –

– (1133,989х5х5)/12 = 289838,286 тис.грн.

Коефіцієнт спрацювання ОФ :

на початок періоду

Кспр.п.р. =((( Апр) / ПВ) х 100 % (4.8)

Кспр.п.р. = (367924,7 / 646659,9) х 100 % = 56,9 %

на кінець періоду :

Кспр.к.р. =((( Апр + ( Азаг) / ПВ) х 100 % (4.9)

Кспр.к.р. = ((367924,7 + 34335,9461) / 646659,9) х 100 % = 62,2%

Коефіцієнт придатності ОФ :

на початок періоду :

К пр.п.р = 100 – Кспр.п.р , (4.10)

К пр.п.р = 100 – 56,9 = 43,1 %

на кінець періоду :

К пр.к.р = 100 – Кспр.к.р , (4.11)

К пр.к.р = 100 – 62,2 = 37,8 %

Коефіцієнти оновлення та вибуття ОФ :

К о = Ввв/ БВ кр х 100 % (4.12)

К виб = В виб / БВ пр х 100 % (4.13)

К о = 9246,09 / 253206,59) х 100% = 3,65 %

К виб =(9584,71 / 278735,15) х 100% = 3,44%

Коефіцієнт приросту ОФ :

К приросту = ((БВ кр – БВ пр)/ БВ кр)х 100 % (4.14)

К приросту = ((253206,59 –278735,15) / 253206,59) х 100% = – 10,08%

Середня норма амортизації :

На = (((БВ прі х Наі)/ ( БВ прі), (4.15)

На =((164972,55 х 0,02 + 55375 х 0,1 + 34273,84 х 0,06 + 24113,76 х
0,15) /

/ 278735,15)*100% = (14510,4454 / 128 836,52)*100 % = 5,21 % – за
квартал , за рік – 20,84 %.

При порівняні коефіцієнту вибуття з середньою річною нормою амортизації
можна дійти висновку : в зв’язку з тим що коефіцієнт вибуття (3,44 %)
менше як річна середня норма амортизації (20,84 %) – це свідчить про
екстенсивне введення в експлуатацію ОФ .

Фондовіддача ОФ :

Фвід = (О х Ц) /БВ ср , (4.16)

Фвід = 7526,0*39,8 / 289838,286 = 1,033 грн/грн.

Фондомісткість ОФ :

Фміс = 1/ Фвід , (4.17)

Фміс = 1 / 1,033 = 0,96 грн/грн.

Фондоозброєність ОФ

Фоз = БВ ср / Чпвпзв , (4.18)

Фоз = 289838,286 / 3050= 95,03 тис.грн./особу

Рентабельність ОФ :

Роф= Приб./ БВ ср х 100% (4.19)

Роф= 83834,45 / 289838,286 = 0,3 %

Результати розрахунків наведені у табл.4.3.

Отже , середньорічна вартість основних фондів склала 289838,286 тис.
грн . Коефіцієнт спрацювання ОФ за рік збільшився на 5,3 % і становить
на кінець розглянутого року 62,2% .Аналіз руху основних фондів виявив
тенденцію до зменшення парку обладнання (коефіцієнт приросту склав – –
10,08%. Аналіз показників використання основних фондів свідчить про
неефективність їх використання , а саме : фондомісткість дорівнює 0,96
грн./грн. , а фондовіддача 1,033 грн./грн., фондоозброєність 95,03 тис.
грн./особу, рентабельність основних фондів 0,3 % . Отже ,підприємству
доцільно зменшувати вартість основних фондів.

Таблиця 4.3.

Показники , що характеризують використання основних фондів

Показники Одиниця виміру Значення

Середньорічна вартість ОФ :: тис.грн. 289838,286

Коефіцієнт спрацювання Оф на початок року % 56,9

Коефіцієнт спрацювання Оф на кінець року % 62,2

Коефіцієнт придатності ОФ на початок року % 43,1

Коефіцієнт придатності ОФ на кінець року % 37,8

Коефіцієнт оновлення ОФ % 3,65

Коефіцієнт вибуття ОФ % 3,44

Коефіцієнт приросту ОФ % – 10,08

Середня норма амортизації ОФ % 20,84

Фондовіддача ОФ грн/грн 1,033

Фондомісткість ОФ грн/грн 0,96

Фондоозброєність ОФ грн/особу 95,03

Рентабельність ОФ % 0,3

4.4. Оборотні кошти.

Норматив ОК по виробничим запасам :

Нв.з.=((Нмат + Нн/ф)/УОК) х 100 % , (4.20)

де УОК – 75 % -питома вага норм ОК на формування матеріалов і н/ф в
загальному нормативі виробничих запасів ,

Нмат , Нн/ф , – середньодобові витрати матеріалів (напівфабрикатів)

Ні = N іСі/Ті , (4.21)

де Сі – вартість і-того елементу ОК за календарний період ,

Ті – тривалість періоду ,

N і – норма і-того елементу ОК в днях (кількість днів запасу)

Сі= Озв х Св , (4.22)

де Св – витрати на одну тону продукції і – елементу ОК

N і = (N і пот + N і підгот + N івідван + N ітранс) , (4.23)

де N і пот – час на поточні витрати , дорівнюють 0,5 тривалості
інтервалу поставки і-того елементу ОК ;

N і підгот – час складської підготовки і-того елементу ОК;

N івідван – час на відвантаження при зриву поставки і-того елементу ОК;

N ітранс – час на транспортування і-того елементу ОК;

О зв = Обсяг базовій * рост обсягів = 7526* 1,15 = 8654,9

Проведемо розрахунок для матеріалів :

N м = (9 *0,5 + 3 + 4 + 2) = 13,5 днів .

См= 8654,9 х 3,9 = 33754,11 тис. грн.

Нм =(13,5 х 33754,11) /360 = 1265,78 тис.грн.

Проведемо розрахунок для напівфабрикатів :

N н/ф = (3 *0,5 + 1 + 2 + 1) = 5,5 днів .

С н/ф = 8654,9 х 5,23 = 45265,13 тис. грн.

Н н/ф =(5,5 х 45265,13) /360 = 691,55 тис.грн

Розрахуємо норматив по виробничим запасам

Нв.з.=((1265,78 + 691,55) / 70) 100 = 2796,2 тис.грн.

Норматив по готовій продукції :

Н г.п.= Св.п.х Т ком , (4.24)

де Св.п.—середньодобові витрати на виробництво готової продукції ,

Т ком – час на комплетування та підготовку.

Св.п.= (Озв х Свп) / Т , (4.25)

де Свп – повна собівартість однієї тони продукції , значення беремо з
таб.4.6 , і воно дорівнює 26,016 грн/тону,тоді

Свп = (8654,9 х 26,016) / 360 = 625,46 тис.грн/тон .

Н г.п.= 625,46 х 4 = 2501,84 тис.грн.

Норматив ОК по незавершеному виробництву :

Н нзв = Тц х Св.п.х К н.в. , (4.26)

де Тц – тривалість виробничого циклу , дні

К н.в. – коефіцієнт наростання витрат .

К н.в. = (С0 + 0,5 х С1) / (С1 + С0) , (4.27)

де С0 – одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції ,

С0 = 8654,9 х (3,9 + 5,23 + 4,83) = 120822,404 тис.грн.

С1 – поточні витрати на виготовлення продукції ,

С1 = Свир – С0 = 216506,7– 120822,404 = 95684,3 тис.грн.

К н.в. = 120822,404 + 0,5 х 95684,3) / 216506,7= 0,78

Н нзв = 9 х 625,46 х 0,78= 4390,73 тис.грн.

Загальний норматив ОК :

Нзаг = Нв.з. + Н г.п.+ Н нзв , (4.28)

Нзаг = 2796,2 + 2501,84 + 4390,73 = 9688,77 тис.грн.

Коефіцієнт оборотності :

К об = Товзв / Нзаг , (4.29)

К об = 344465,02 / 9688,77 = 35,55 оборотів .

Коефіцієнт закріплення :

К з = 100 / К об, (4.30)

К з = 1/ 35,55 = 2,8

Тривалість одного обороту :

То = 360/ К об , (4.31)

То= 360 / 35,55 = 10,13 днів

Відносне вивільнення ОК:

(Вив.= – (Товзв х (Т) / К об , (4.32)

де (Т – скорочення тривалості одного обороту , %, (Т = 0,12

(Вив.= – (344465,02 х 0,12) / 35,55 = – 1162,75 тис.грн.

Темпи росту потреби в ОК :

Трост = ((Нзаг + (Вив)/ Нзаг)х100 % , (4.33)

Трост = ((9688,77 – 1162,75)/ 9688,77) х 100 % = 88%

Всі розрахунки наведені в табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Показники, що характеризують використання оборотних коштів

Показники Одиниця виміру Значення

Норматив ОК по виробничим запасам тис.грн. 2796,2

Норматив по готовій продукції тис.грн 2501,84

Норматив ОК по незавершеному виробництву тис.грн 4390,73

Загальний норматив ОК тис.грн 9688,77

Коефіцієнт оборотності обороти 35,55

Коефіцієнт закріплення коп./грн. 2,8

Тривалість одного обороту днів 10,13

Відносне вивільнення ОК тис.грн – 1162,75

Темпи росту потреби в ОК % 88

Нормування ОК проводиться для визначення планової потреби ОК ,
необхідних для ефективної роботи підприємства ,тому ці показники
відіграють дуже важливу роль для підприємства . Загальний норматив
оборотних коштів по підприємству склав 9688,77 тис.грн. Для визначення
ефективності використання ОК застосовують також коефіцієнт оборотності,
якій дорівнює – 35,55 оборотів на рік при тривалості одного обороту –
приблизно 10 днів. Коефіцієнт закріплення склав 2,8 копійок на кожну
гривну. За рахунок скорочення тривалості обороту на підприємстві
відбулося вивільнення коштів в розмірі 1162,75 тис.грн. Зменшення
потреби в обігових коштах склало 12 % .

4.5. Показники по труду

Розрахуємо водночас показники базового та звітного періодів .

1. Чисельність промислово – виробничого персоналу :

Чпвпб = 3050 осіб в базовому році

Чпвпзв = Чпвпб х (Iq /Inn) – Чвив , (4.34)

де Чвив – відносне вивільнення працюючих у звітному році ,

(Iq /Inn) індекс зміни обсягів виробництва (виробітку) у звітному році .

Чпвпзв = 3050 х (1,15/1,04) – 71 = 3050 х 1,2 – 71 = 3660 – 71 = 3302
осіб

2. Товарна продукція

Тов = О х Ц ,

Товб = 7526 х 39,80 = 299534,8 тис.грн

Озв = 7526* 1,15 = 8654,9 тис. тонн

Товзв = 8654,9 х 39,8 = 344465,02 тис.грн

3. Використаня робочого часу .

Календарний фонд робочого часу :

Тк = tдоб х Дкал , (4.35)

де tдоб – тривалість доби ,

Дкал – кількість днів у році.

Ткб = 24х 365 = 8760 годин ,

Ткз = 24 Х 366 = 8784 годин.

Номінальний фонд робочого часу :

Тном. = tзм х (Дкал – Двих – Дсв) – tск х Дпсв , (4.36)

де tзм – тривалість зміни ,

Дкал – кількість днів у році ,

Двих – кількість вихідних днів ,

Дсв – кількіст святкових днів ,

tск – час на який скорочується зміна в передсвяткові дні ,

Дпсв – кількість передсвяткових днів .

Тном.б. = 8 х (365 – 104 – 10) – 1 х 6 = 2002 год.

Тном.з = 8 х (366 – 104 – 10) – 1 х 6 = 2010 год

Ефективний фонд робочого часу :

Теф = Тном. х (1- Вр.ч.) , (4.37)

де Вр.ч. – втрати робочого часу, надається у відсотках від номінального
фонду робочого часу .

Тефб = 2002 х (1 – 0,37) = 1261,26 год ,

Тефз = 2010 х (1 – 0,37) = 1266,3 год

Показники використання всього робочого часу на підприємстві у базовому
та звітному періоді.

У базовому :

Ткб = 8760 х 3050 = 26718000 люд.- год.

Тном.б. = 2002 х 3050 = 6106100 люд.-год.

Тефб = 1261,26 х 3050 = 3846843 люд. – год.

У звітному :

Ткз = 8784 х 3302= 29004768 люд.- год.

Тном.з = 2010 х 3302= 6637020 люд.- год.

Тефз = 1266,3 х 3302 = 4181323 люд.- год.

4. Трудомісткість .

t рб = 0,87 люд.-год. / т – у базовому періоді .

t рз = t рб х (100 – ( t рз)/100 , (4.38)

де ( t рз – індекс зміни норми часу .

( t рз = 100 В / (100 + В) , (4.39)

де В – зміна виробітку у звітному періоді . Становить 4 %.

( t рз = (100х4) / (100 + 4) = 3,85% .

t рз = 0,87 х (100 – 3,85) /100 = 0,84 люд.год. / т

5. Коефіцієнт виконання норм :

Квн = ((t р х О) / Теф) х 100 % . (4.40)

Квнб = ((0,87 х 7526) / 3846,843) х 100 % = 170,2 %

Квнз = ((0,84 х 8654,9) / 4181,323) х 100 % = 173,87 % .

6. Продуктивність праці одного працюючого :

Річна :

у вартісному виразі :

ПП рвар = Тов / Чпвп ; грн/люд (4.41)

у натуральному виразі :

ПП рнат = О / Чпвп ; тон/люд (4.42)

Година :

у вартісному виразі :

ПП гвар = Тов / Теф ; грн./люд.год (4.43)

у натуральному виразі :

ПП гнат = О / Теф . тон/ люд.год (4.44)

Розрахунок для базового періоду :

ПП рварб = 299534800 / 3050 = 98208,13 грн./ люд.;

ПП рнатб = 7526000 / 3050 = 2467,54 тон/люд;

ПП гварб = 299534800/ 3846843= 77,87 грн./люд.год

ПП гнатб = 7526000 / 3846843 = 1,96 тон/ люд.год

Розрахунок для розрахункового періоду :

ПП рварр = 344465020 / 3302= 104320,12 грн./ люд.;

ПП рнатр = 8654900/ 3302= 2621,11 тон/люд;

ПП гварр = 344465020 / 4181323 = 82,38 грн./люд.год

ПП гнатр = 8654900/ 4181323 = 2,07 тон/ люд.год

7. Розрахунок фонду оплати праці :

Фонд оплати праці робітників визначаємо за прямою відрядною системою
оплати праці:

ФОП від = Р х О , (4.45)

де Р – розцінок за одиницю продукції .

Р = Сг х t р , (4.46)

де Сг – середня година тарифна ставка.

Сг = Стр1 х К сер , (4.47)

де Стр1 – тарифна ставка 1-го розряду за важких та шкідливих умов праці.
Згідно класифікації по класам ризику усі підприємства розділяються на 67
класів ризику. Значення тарифної ставки 1–го розряду за важких та
шкідливих умов праці для підприємств різних классів від першого до
останнього відповідно змінюється від 0,86 грн. до 13,80 грн. Обираємо
для нашого підприємства клас ризику “45” . Для цього класу тарифна
ставка становить – 1,20 грн.;

К сер – середній тарифний коефіцієнт .

К сер= ((Рсер – Рм) х К б + К м) / (1 + Рсер – Рм) , (4.48)

де Рсер – середній тарифний розряд Рсер = 3,9 ,

Рм – тарифний розряд , менший з двох суміжних ,

К б , К м- більший та менший коефіцієнти , К б = 1,6 , К м = 1,35 .

К сер = ((3,9 – 3,0) х (1,6 +1,35)) / (1 + 3,9 – 3,0) = 2,655 / 1,9 =
1,4 .

Сг = 1,2 х 1,4= 1,68 грн.

Визначимо величину розцінки за одиницю продукції у базовому та звітному
періоді :

Рб = 1,68 х 0,87 = 1,46 грн/тон ,

Рз = 1,68 х 0,84 = 1,41 грн/тон .

Фонд оплати праці :

ФОП від б = 1,46 х 7526 = 10987,96 тис.грн.

ФОП від з = 1,41 х 8654,9= 12203,41 тис.грн.

Звідси основний фонд оплати праці основних робітників – відрядників :

ФОП від заг = ФОП від + ФОП від х Здод , (4.49)

де Здод – розмір додаткової заробітної плати = 0,59 %.

ФОП від заг б = 10987,96+ 10987,96 х 0,59 = 17470,86 тис.грн.

ФОП від заг з = 12203,41+ 12203,41 х 0,59 = 19403,42 тис.грн.

Фонд оплати праці ПВП загальний

ФОП заг = ФОП від заг х Кз , (4.50)

де Кз – коефіцієнт зарплати на обслуговання і управління виробництвом .

Кз= 1,62

ФОП загб = 17470,86 х 1,62= 28302,79 тис.грн.

ФОП загз = 19403,42 х 1,62= 31433,54 тис.грн.

Відрахування на соціальне страхування становлять – 37,66 % , в том
числі :

32 % – до Пенсійного фонду , 2,9 % – до Фонду по тимчасовій
непрацездатності (включає оплату 5 днів лікарняного листа) , 1,9 % – до
Фонду по безробіттю ,0,86 % – страхування від нещасного випадку .

Всоц б = 28302,79 х 0,3766 = 10658,83 тис.грн.

Всоц з = 31433,54 х 0,3766 = 11837,87 тис.грн.

Загальний фонд заробітної плати з відрахуваннями на соціальні потреби
становить

ФОПвід загб = 28302,79 + 10658,83 = 38961,62 тис.грн.

ФОПвід загр = 31433,54 + 11837,87 = 43271,41 тис.грн.

Зарплата одного працюючого за місяць становить :

Зп = ФОП заг /(Чпвпх 12) , (4.51)

Зпб = 28302,79 / (3050 х 12) = 773,3 грн.,

Зпз = 31433,54 / (3302 х 12) = 793,3 грн.

Всі результати розрахунків наведенні у таб.4.5.

Таблиця 4.5.

Показники по труду

Показник Одиниця

виміру Базовий рік Звітний рік

Чисельність працюючих ПВП осіб 3050 3302 108,26

Товарна продукція тис.грн. 299534,8 344465,02 115

Річний обсяг виробництва тис.тон 7526 8654,9 115

Продуктивність праці :

річна ПП у вартісному виразі грн./ люд 98208,13 104320,12 106,22

річна ПП у натуральному виразі тон/люд 2467,54 2621,11 106,22

година ПП у вартісному виразі грн./люд.год 77,87 82,38 105,79

година ПП у натуральному виразі тон/ люд.год 1,96 2,07 105,61

Загальний фонд оплати праці тис.грн. 28302,79 31433,54 111,06

в тому чіслі

Основний ФОП тис.грн. 17470,86 19403,42 111,06

Зарплата одного працюючого грн. 773,3 793,3 102,6

У звітному році обсяг продукції зріс на 15 % при цьому чисельність
робітників скоротилася на 71 осіб. Ріст обсягів виробництва був досягнут
за рахунок зростання продуктивності праці на 6,22% Заробітна платня
зросла на 2,6 % при рості виробітку у звітному періоді на 4 % , тобто
ріст заробітної плати не перевищив росту виробітку.

4.6. Витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Калькуляція собівартості продукції здійснимо за економічними елементами
.

Витрати на одну тону продукції :

Сировина та матеріали – 3,9 грн./тон ;

Покупні напівфабрикати – 5,23 грн/тон ;

Паливо – 4,83 грн/тон ;

Оплата праці

ОП = ФОП загз / Оз , (4.52)

ОП = 31433,54 / 8654,9 = 3,63 грн/тон

Відрахування на соціальне страхування :

Всоц б/т = Всоц б / Оз , (4.53)

Всоц б/т = 11837,87/ 8654,9 = 1,37 грн/тон .

Амортизаційні відрахування

Аз/т = Аз / Оз (4.54)

Аз/т = 34335,9461 / 8654,9 = 3,97 грн/тон .

Ремонт

Рз/т = Рз / Оз , (4.55)

Рз/т = (9450 + 199110) / 8654900 = 0,02 грн/тон

8. Інші виробничі витрати

Вінш= (С + Н + П + ОП + Всоц б/т + Аз/т + Рз/т) х Н інш , (4.56)

де Н інш – відсоток інших виробничих витрат в собівартості продукції Н
інш = 9%.

Вінш= (3,9 + 5,23 + 4,83 + 3,63 + 1,37 + 3,97 + 0,02) 0,09 = 2,0655
грн/тон

9. Виробнича собівартість

Свир = (С + Н + П + ОП + Всоц б/т + Аз/т + Рз/т) + Вінш , (4.57)

Свир = 22,95 + 2,0655 = 25,0155 грн/тон

10. Поза виробничі витрати

Впв = Свир х Н пв , (4.58)

де Н пв –відсоток поза виробничих витрат в собівартості продукції , Н пв
= 4%.

Впв = 25,0155 х 0,04 = 1,00062 грн/тон .

11. Повна собівартість :

Спов = Свир + Впв., (4.59)

Спов = 25,0155 +1,00062 = 26,016 грн/тон

Всі розрахунки наведені в таб.4.6.

Таблиця 4.6

Витрати на виробництво реалізованої продукції у звітному році

Статті витрат Витрати на 1 тону продукції , грн Витрати на весь випуск

продукції , тис.грн.

Сировина та матеріали 3,9 33754,11

Покупні напівполуфабрикати 5,23 45265,13

Паливо 4,83 41803,17

Оплата праці 3,63 31417,3

Відрахування на соц.страхування 1,37 11857,2

Амортизаційні відрахування 3,97 34359,95

Ремонт 0,02 173,1

Інші виробничі витрати 2,0655 17876,7

Виробнича собівартість 25,0155 216506,7

Позавиробничі витрати 1,00062 8660,3

Повна собівартість 26,016 225165,88

Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству

становить 225165,88 тис.грн.

4.7. Фінансові результати

Виручка від реалізованої продукції :

Вир = Озв х Ц , (4.60)

Вир = 8654,9 х 39,8 = 344465,02 тис.грн

Прибуток від реалізації продукції

Приб= Вир – Спов – ПДВ , (4.61)

де ПДВ – податок на додану вартість

ПДВ = Пзаб – П крд , (4.62)

Пзаб – податкове забовязання ,

П крд – податковий кредит .

Пзаб = Вир х (20/120) (4.63)

Пзаб = 344465,02 х (20/120) = 57410,84 тис.грн.

П крд = ((Вм + В н/ф + Впал) х Оз) х (20/120) (4.64)

де Вм , В н/ф , Впал , – витрати на одну тону продукції відповідно
матеріалів , напівфабрикатів , палива.

П крд = ((3,9 + 5,23 + 4,83) х 8654,9) х (20/120) = 20137,07 тис.грн.

ПДВ = 57410,84 – 20137,07 = 37273,77 тис.грн.

Приб = 344465,02 – 225165,88 – 37273,77 = 82025,37 тис.грн.

Крім виробничої діяльності підприємство в звітному році продало два
автомобіля по загальній ціні 230,85 + 110,86 =341,71 тис.грн. Після
проведення цієї операції у підприємства з’явилися податкові
зобов’язання. Сума яких розраховується аналогічно податковим
зобов’язанням від реалізації продукції 341,71 х (20/120) = 56,96
тис.грн. Але при цьому підприємством було придбано сім одиниць
лінійного обладнання ІІ групи по ціні 824,000 тис.грн. та три одиниці
лінійного обладнання ІІІ групи по ціні 1126,000 тис.грн. При цьому у
підприємства з’явився податковий кредит на суму 9146х(20/120)=1524,33
тис.грн.

Загальний дохід від реалізації автомобілів та придбання обладнання
становить

341,71–56,96+1524,33=1809,08 тис.грн.

Приб заг = 82025,37 + 1809,08 = 83834,45 тис.грн.

Податок на прибуток

Ппр= Приб заг х 0,13 (4.65)

Ппр= 83834,45 х 0,13= 10898,48 тис.грн.

Чистий прибуток :

ЧП = Приб заг – Ппр, (4.66)

Чп = 83834,45 – 10898,48 = 72935,97 тис.грн.

Рентабельність продукції:

Рпр = ((Ц – Спов) / Спов) х 100 % (4.67)

Рпр = ((39,8 – 26,016)/ 26,016) х 100 = 53 %.

Всі розрахунки наведені в таб. 4.7.

Таблиця 4.7.

Фінансові результати

Показники Одиниця виміру Значення

Виручка від реалізованої продукції тис.грн . 344465,02

ПДВ тис.грн 37273,77

Прибуток від реалізації тис.грн 83834,45

Податок на прибуток тис.грн 10898,48

Чистий прибуток тис.грн 72935,97

Рентабельність продукції % 53

4.8. Основні техніко – економічні показники

Рентабельність виробництва:

Рвир = ЧП / БВсер + Н заг) х 100 % , (4.68)

де БВсер – середньорічна вартість ОФ,

Н заг – загальній норматив ОК.

Рвир = 72935,97/ (289838,286 + 9688,77) х 100 % = 24,35 %.

Основні техніко – економічні показники діяльности підприємства за
розглянутий період представленні у таблиці 4.8.

Таблиця 4.8.

Основні техніко – економічні показники

Показники Одиниця виміру Значення

Обсяг товарної продукції тис.тон 8654,9

Товарна продукція тис.грн 344465,02

Середньорічна вартість ОФ тис.грн 289838,286

Середньоспискова чисельність ПВП осіб 3302

Фонд оплати праці тис.грн 19403,42

Річна продуктивність 1-го працівника тон/чол. 2621,11

Середньомісячна зарплата 1-го робітника грн 793,3

Собівартість товарної продукції тис.грн 225165,88

Виручка від реалізації продукції тис.грн 344465,02

Чистий прибуток тис.грн 72935,97

Рентабельність виробництва % 24,35

Висновки до розділу 4.

Середньорічна вартість основних фондів,як показник еконоічноїоцінки
ефективності використання основних фондів дорівнює 289838,286 тис. грн
. Аналіз показників використання основних фондів свідчить про
неефективність їх використання , а саме : фондомісткість дорівнює 0,96
грн./грн. , а фондовіддача 1,033 грн./грн. Отже ,підприємству для
підвищення ефективності використання ОФ доцільно зменшувати вартість
основних фондів.Парк ОФ можна охарактеризувати як доволі спрацьований,
так коефіцієнт спрацювання ОФ за рік збільшився на 5,3 % і становить на
кінець розглянутого року 62,2 %.Тому підприємство потребує нових
капітальних вкладень,причому у значних розмірах.Це підтверджує і той
факт ,що коєфіцієнт оновлення не дуже значний 3,65%.

Нормування ОК проводиться для визначення планової потреби ОК ,
необхідних для ефективної роботи підприємства ,тому ці показники
відіграють дуже важливу роль для підприємства . Загальний норматив
оборотних коштів по підприємству склав 9688,77 тис.грн. Для визначення
ефективності використання ОК застосовують також коефіцієнт оборотності,
якій дорівнює – 35,55 оборотів на рік при тривалості одного обороту –
приблизно 10 днів. Коефіцієнт закріплення склав 2,8 копійок на кожну
гривну. За рахунок скорочення тривалості обороту на підприємстві
відбулося вивільнення коштів в розмірі 1162,75 тис.грн. Зменшення
потреби в обігових коштах склало 12 % .

У звітному році обсяг продукції зріс на 15 %. Підприємством було
заплановано збільшення виробітку на 4% та проведено скорочення
чісельності робітніків на 71 осіб, але перевишення темпів росту обсягів
виробництва (15%) над темпами росту зростання виробітку (4%) як
результат примусило підприємство збільшити чісельність виробників, у
чистому вигляді на 252 осіб, при цьому продуктивність праці одного
працюючого у звітному періоді збільшилась на 6,22 %. Все це призвело до
зростання фонду оплати основних робітників на 11,06 % Заробітна платня
зросла на 2,6% при рості виробітку у звітному періоді на 4 % , тобто
ріст заробітної плати не перевищив росту виробітку

Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству
становить 225165,88 тис.грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. –
1998. – № 12. – С.23-27.

Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.: МАУП, 1997.
– 164 с.

Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП,
1998. – 68 с.Брігхем Є.Ф. Основи фінасового менеджменту. – Київ,
“Молодь”, 1997.

Ван Хорн Дж. Основы управления финансами. – Москва, «Финансы и
статистика», 1997.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – Київ, “Основи”, 1993.

Мертенс А. Инвестиции. – Киев, Киевское инвестиционное агентство, 1997.

Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций. – Москва, «Дело», 1994.

Тичи Н., Деванна М.А. Лидеры реорганизации: (Из опыта американских
корпораций); Под ред. Н.А.Климова. – М.:Экономика,1990.-204с.

Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы// БизнесИнформ
№11 -12.-1999р.

Тамбовцев В.Л. Экономическая безопасность хозяйственных систем:
структура, проблемы //Вестник Московского университета. Сер.6,
Экономика.-1995.- №4,- С.3-9 – (Экономическая теория)

Ковалёв Д., Сухорукова Т. Экономическая безопасность предприятия
//Экономика Украины -1998.-№10.- С.48-52

Ермашенко Н. Определение угрозы национальным интересам государства в
финансово- кредитной сфере//Экономика Украины. – 1999.-№1.-С.4-13.

Экономическая безопасность: Производство-Финансы-Банки/Архипов А.И. ,
Белоусов А.Р., Бобровников В.А. и др.; Под ред. В.К.Сенчагова; РАН, Ин-т
экономики и др.-М.: Финстатинформ,1998.-621с.

Основы экономической безопасности: (Государство, регион, предприятие,
личность): Учеб.-практ. Пособие/Рос.экон.акад.им. Г.В.Плеханова; Под
ред. Олейникова Е.А.- М.:ЗАО”Бизнес-школа” Интел-Синтез”,1997. -279с.

Бандурка А.М. и др. Финансово-экономический анализ: учебник для вузов. –
Харьков: Университет внутренних дел,1999. – 394с.

КовалёвВ.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.:Финансы и статистика,
1999. – 768с.

Комарова Н.В., Гаврилова Л.В. Фирма: Стратегия и тактика управления
рисками// Вестн.СПбУ. Сер.5, Экономика.-1993.-Вып.2(12).-С.92- Прибыль и
риск-ориентиры в деятельности менеджера. Нахождение оптимального
варианта сочетания рентабельности и обеспечение финансовой безопасности
предприятия.

Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в эконометрическом
моделировании.- М.: Финансы и статистика, 1989.-175с.

Василенко В.Н. Как определять размеры государственной финансовой
поддержки угольных шахт? //Уголь Украины. – 1999.-№1.-С 4-6.

Котлов Э.С. Компьютерная информационно-аналитическая система оценки и
анализа деятельности предприятия //Уголь Украины.-1994.-N12. – С.10-13.

PAGE

PAGE 24

PAGE

PAGE 42

PAGE

PAGE 60

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020