Фінансовий ризик (курсова робота)

Курсова робота

Фінансовий ризик

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Загальні поняття про ризики. 5

1.1. Історія виникнення теорії ризику. 5

1.2. Види ризиків, їх характеристика. 7

1.3. Оцінка і аналіз ризиків. 14

Розділ ІІ. Фінансовий ризик і його місце в діяльності підприємства. 21

2.1. Поняття і види фінансових ризиків. 21

2.2. Принципи управління фінансовими ризиками. 22

2.3. Форми і види страхування фінансових ризиків. 29

2.4. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків. 41

Висновки і пропозиції 49

Список використаної літератури 51

Вступ

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення
ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в
економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний
ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик
повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з
першого погляду рішення приводять до збитків.

В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування
організації на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування
організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за
вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання
більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги
визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення
ризику :

Вірогідність збитків чи втрат

Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій

Ймовірність небажаної події

Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна
категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з
урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за
наявності прямих і зворотних зв’язків.

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені
стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній
ситуації, що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний
ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин
виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього
періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей
насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у
неодинарному, швидкому вирішенні питань, що постають перед людством.
Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні, вимусили
застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався,
природно, що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу.
Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми
швидко якісно не традиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко
спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити
наступну причину ризику

2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького
забарвлення, тобто: незалежність нестандартність дій, сміливість,
винахідливість, орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному
етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому
не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й
породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру
, це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти
чисельних банкруцтв та крахів .

4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто
знищення людства внаслідок власних дій.

Отже ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки :

Наявність невизначеності

Існування альтернатив і необхідність вибору

Можливість оцінити наявні альтернативи

Зацікавлення у результатах вибору

Розділ 1. Загальні поняття про ризики.

Історія виникнення теорії ризику.

Ризик — атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності. Наявний у
більшості господарських операцій, економічній політиці. Про реальність
ризику свідчить функціонування потужного ринку його купівлі-продажу —
страхування та грального бізнесу. Необхідними передумовами виникнення
ризику є: зацікавленість особи, що приймає рішення, в його результатах;
наявність невизначеності. Діада “ризик — невизначеність” є важливою для
розуміння ризику. Невизначеність — широке поняття, що означає
неоднозначність, відсутність повного знання про результати та умови
рішення. Поняття невизначеності запроваджене В.Гейзенбергом (1927) через
відоме співвідношення невизначеностей для фізики мікрочастинок. Згідно з
цим співвідношенням неможливо абсолютно точно визначити пару параметрів
(наприклад, координату і швидкість) мікрочастинки. Точніше визначення
одного з параметрів позначається на точності іншого. Отже,
невизначеність у природничих науках стала фундаментальним фактором.
Існує думка, що невизначеність також має фундаментальне значення для
розуміння економічних процесів, що передусім пов’язано з природою людини
та невизначеністю, непередбачуваністю результатів наукового прогресу,
який визначає обличчя суспільства. Важливе джерело невизначеності —
ймовірнісний характер кон’юнктури ринку, врожайності
сільськогосподарських культур, запасів корисних копалин та ін.

Теорія ризику у сучасному вигляді була започаткована працями Дж.Неймана
та О.Моргенштерна. Вони запропонували конструкцію, просту лотерею, яку
можна трактувати як атом ризику. Згідно з їхньою концепцією проста
лотерея — ситуація з двома наслідками, кожен з яких настає з певною
ймовірністю. Результатом простої лотереї може бути тільки один наслідок.
Позначення простої лотереї є таким: L(x, p, у), де х, у — наслідки
лотереї; р — імовірність наслідку у, звідси — ймовірність наслідку у —
1-р. У найпростішому випадку наслідки лотереї можуть бути виражені у
грошовій формі, наприклад, певного прибутку чи доходу. Хоча
запропонована теорія передбачає оперування зі складнішими об’єктами, які
часом навіть не мають числового вираження, як, наприклад, проживання у
певній місцевості. На підставі простої лотереї можна числове ранжувати
ступінь привабливості для конкретної особи довільного варіанта
життєдіяльності г, який є кращим від х та гіршим від у. Таке ранжування
здійснюють за допомогою корисності за Нейманом—Моргенштерном, що
визначається як імовірність и(г), за якої отримання варіанта z для особи
еквівалентне участі в лотереї L(x, u(z), у). Функція и(г) є функцією
корисності за Нейманом—Моргенштерном.

Систематичний огляд результатів, що розвивають ідеї теорії корисності
Неймана—Моргенштерна, здійснив А.Маршалл. Теорія очікуваної корисності
тісно пов’язана з концепцією суб’єктивної ймовірності, яку
використовують за відсутності повторюваності подій і неможливості
інтерпретації ймовірності як частоти. Розглядається подія Е. Якщо вона
настає, то особа, яка приймає рішення, отримує виграш W, якщо не настає
— не отримує. Розглядається лотерея L (О, Е, W), в якій особа отримує
виграш W за настання події Е. Якщо особа, яка приймає рішення, виявляє
байдужість до вибору лотереї L (О, РЕ, W) та лотереї L (О, Е, W), то
число Р(Е) є суб’єктивною ймовірністю події Е. Принциповий момент
концепції суб’єктивної ймовірності — визначення ймовірностей через
поведінку людей. Основну формулу теорії сподіваної корисності
використовують, якщо в ній наявні суб’єктивні ймовірності.

Основи теорії ризику закладено повсякденною діяльністю людей протягом
століть. Лихварі брали вищий відсоток за ризикованіші позички, банкіри
фінансували ризиковані заморські подорожі, сподіваючись на значну
винагороду, яка відшкодовувала б не лише фактичні витрати, а й
багатомісячне очікування. Спробу наукового оформлення цього досвіду
зробив у XIX ст. академік Петербурзької Академії наук Д.Бернуллі, який у
математичній формі відобразив той факт, що для поміркованої людини
привабливішим є гарантоване отримання в азартній грі 10 тис. дукатів,
ніж гра в “орлянку”, в якій можна отримати 20 тис. дукатів або не
отримати нічого з однаковою ймовірністю. Аналізуючи “петербурзький
парадокс”, Бернуллі дійшов висновку, що в ризикованих операціях слід
максимізувати не сподіваний виграш, а сподівання корисності виграшу.
Його ідеї випередили час, і до їх системного опрацювання науковці
звернулися у XX ст. Наступний етап розвитку теорії сподіваної корисності
почався в 1931 і пов’язаний з ім’ям ученого Ф. Рамсея, який заклав
основу аксіом для сподіваної корисності, що базувалася на суб’єктивній
імовірності. Вагомим внеском у розвиток ідей суб’єктивної ймовірності е
праця Фінетті (1937). Паралельно розвивалася теорія корисності для
детермінованих ситуацій, розроблена в XIX ст. Джевонсом, Менгером,
Вальрасом й доповнена на початку 20-х XX ст. Еджуортом, Фішером, Парето
і українським економістом Слуцьким. Це, а також піонерні роботи Рамсея
та Фінетті створили живильне середовище для строгого наукового
обґрунтування ідеї сподіваної корисності Бернуллі завдяки класичній
праці Неймана і Моргенштерна. Ідеї суб’єктивної ймовірності та
сподіваної корисності були синтезовані Л.Севіджем. Розвиток теорії
сподіваної корисності сприяв становленню міждисциплінарної науки —
теорії прийняття рішень. Сам термін пов’язують із діяльністю групи
вчених Гарвардської школи бізнесу в 70-х XX ст, які систематично
використовували у практиці надбання цієї теорії. Аксіоматика теорії
прийняття рішень істотно використовує аксіоматику теорії сподіваної
корисності та суб’єктивної ймовірності. Сфера застосування теорії
прийняття рішень необмежена.

1.2. Види ризиків, їх характеристика.

Існує величезне розмаїття видів і класифікацій ризиків. Розглянемо деякі
з них.

Як зазначає Б. М. Щукін[12], “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє
і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та
поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності
невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих
цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання
грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати
та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих
умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з
умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного
ризику[12] :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані
зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків
спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних
проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого
спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування,
технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом,
перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового
боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення
джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан
партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи
послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені
витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов
дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів,
організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на
ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої
аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма
неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані
підприємств-партнерів.

Виділяють також відсоткові і кредитні ризики. Відсоткові ризики – це
ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків
банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних
рахунків;

зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних
банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного
фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків
недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь
імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що
надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх
клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових
інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в
доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених
коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання”
акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові
цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за
поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим
рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може
вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то
існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному
зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм
фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини їхнього
виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома
групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові
ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій
позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :

біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення
втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик
неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі
видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні
інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації
цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості,
споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів
вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного
капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає
практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди
намагається, щоб ризик неправильної думки був незначним. Тому він
повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був
достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої
обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю,
яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний
підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати
професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських
процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику:
“Ризик економічний — ймовірність того чи іншого результату (отримання
прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського
проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може
виражатися в абсолютних та відносних показниках. В абсолютному вираженні
ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної
операції. Відносний показник ризику обчислюють шляхом віднесення
абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує
господарську діяльність.

Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно
оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони
приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає
реальності.

У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі поняттю ризику, його
видам дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 “Оцінка
системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з
ефективністю її функціонування” та № 32 “Оцінки властивого ризику і
ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні
процедури аудиторської перевірки” сутність і визначення різних видів
ризику також мають розпливчастий характер.

Оцінку аудиторського ризику подано в більш як шести міжнародних
нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України
затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на
теренах України, аудиторські фірми й аудитори-підприємці зобов’язані їх
дотримуватися. Тому в цьому посібнику йтиметься про види аудиторського
ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.

Метою нормативу № 12 є встановлення порядку отримання аудитором знань
про систему бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю,
ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик
невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.

Детальніше про взаємозв’язок властивого (притаманного) ризику та ризику
відповідності внутрішнього контролю розповідається в нормативі № 32
“Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього
контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки”.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

— це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за
класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо
або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або
класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою
внутрішнього контролю підприємства.

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контролю у
зв’язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи
внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності
внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання
внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю
підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити
припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

Ризик невиявлення безпосередньо пов’язаний із проведенням незалежних
процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідповідності
внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на
характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що використовуються
аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і
перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик
невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 %
залишків за рахунками або всі види операцій, бо більша частина
аудиторських доказів має скоріше запевнюючий (аргументаційний), ніж
підсумковий характер.

Є ще ризик контролю — оцінювання аудитором системи внутрішнього контролю
клієнта з метою визначення її ефективності при запобіганні або
виправленні помилок у бухгалтерському облікові і звітності. Крім того,
ризик контролю — це небезпека того, що недостовірна інформація не буде
виявлена або буде несвоєчасно попереджена системою внутрішнього
контролю.

Ризик бізнесу — вплив обставин ділової активності клієнта на погіршення
фінансового стану клієнта, що не залежить від аудитора, і, водночас,
аудитор підтвердив, що фінансовий стан задовільний і надійний. На рівень
ризику аудиторської діяльності мають вплив помилки, що виникли з причини
вибіркового обстеження великого обсягу обліку чи звітності й обмеженого
часу на його здійснення.

Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися принципу
репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозувати випадкові
помилки.

1.3. Оцінка і аналіз ризиків.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні
визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження,
згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації,
якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв’язку між
основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного
буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого
результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи
гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна
передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень.
Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб’єктивним сприйняттям
реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має
практичне застосування, а тому його зміст потребує об’єктивного
визначення. Отже, потрібний перехід від суб’єктивно сприйманої
непевності, випадковості до об’єктивного поняття ризику, що на ній
базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непевність
(випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових
значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність,
яку можна оцінити кількісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши
ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що
вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує
такі взаємодоповняльні випадковості:

1) частоту настання події щодо місця та часу;

2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від’ємного відхилення
фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовірність появи
непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного
результату.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що
невизначеність може бути поділена на два види.

Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою
статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти
появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної
невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти
розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або
взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в
майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку
використовується суб’єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її
величини. Концепція суб’єктивної ймовірності ґрунтується не на
статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в
тому, що задана подія відбудеться.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд
вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з
відомими законами імовірнісного розподілу. Математичний апарат,
використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах
теорії ймовірності та математичної статистики. Законом розподілу
випадкової величини називається закон відповідності між можливими
значеннями випадкової величини та їх імовірностями. Наприклад,
доходність певного інвестиційного проекту може характеризуватися
наведеним нижче законом розподілу[2]:

Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Ймовірність одержання доходу

(Р) Рівень очікуваного доходу (Х)

(умовн. од.)

0,2

0,5

0,3 200

800

1000

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається
дискретною.

Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.

Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема
математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням,
коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової
величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків значень
величини (х) на відповідні ймовірності (Рі):

Невизначеність характеризується розсіянням можливих значень випадкової
величини довкола її очікуваного значення.

Для характеристик ризику як міри невизначеності використовуються такі
показники:

1) дисперсія

D(x) = M[x –M(x)];

2) середньоквадратичне відхилення

коефіцієнт варіації

Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в
таблиці, ці характеристики становлять:

1) середнє очікуване значення доходу

М(х) = 200 · 0,2 + 800 · 0,5 + 1000 · 0,3 = 740

2) дисперсія

D(x) = (200-740)2 · 0,2 + (800-740)2 ·0,5 + (1000-740)2 · 0,3 =
80400

3) середньоквадратичне відхилення

4) коефіцієнт варіації

Найчастіше як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення.
Чим більше його значення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні
проекти А і В, закони розподілу NPV яких задано в таблиці:

Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів

Проект А Проект В

Можливі значення NPV (ХА) Відповідні ймовірності (РА) Можливі значення
NPV (ХВ) Відповідні ймовірності (РВ)

100

500

700

1500 0.2

0.4

0.3

0.1

760 -7200

1000

3000

5000 0.2

0.3

0.2

760

М (ХА) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760

М (ХВ) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760

Тобто, очікуване значення NPV для обох проектів однакове. Втім, величини
їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:

D (ХА) = (100-760)2 · 0,2 + (500-760)2 · 0,4 + (700-760)2 · 0,3 + (1500-
760)2 · ·0,1 = 170000

D (ХB) =(-7200 – 760)2 · 0,2 + (1000 –760)2 · 0,3 + (3000 – 760)2 · 0,3
+ (5000 – 760)2 ·0,2 = 17790400

?(хВ) значно більше ?(хВ), а отже, ризик проекту В вищий від ризику
проекту А.

Якщо порівнюються два проекти з різними очікуваними значеннями NPV, то
використовується коефіцієнт варіації, який показує частку ризику на
одиницю очікуваного значення NPV.

Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка
невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей
аналіз може бути проведений різними методами – від неформальної
інтуїтивної оцінки проекту до складних розрахункових методів та
використання статистичного аналізу й математичних моделей.

Практично всі розрахункові значення грошових потоків, на яких заснований
проектний аналіз, є очікуваними значеннями випадкових величин з певними
законами розподілу. Ці розподіли можуть мати більшу чи меншу варіацію,
що є відображенням більшої чи меншої невизначеності, тобто ступеня
власного ризику проекту. Характер розподілу ймовірностей грошових
потоків та їх кореляції одного з одним зумовлює характер розподілу
ймовірностей NPV проекту і, таким чином, рівень власного ризику даного
проекту.

У випадках, коли ризик розрахувати неможливо, прийняття ризикових рішень
відбувається за допомогою евристики, що являє собою сукупність логічних
прийомів і методичних правил теоретичного дослідження і відшукання
істини. Іншими словами, це способи рішення особливо складних задач.
Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для
ухвалення рішення в умовах ризику:

– Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

– Завжди треба думати про наслідки ризику.

– Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

– Не можна ризикувати великою кількістю заради малого.

– При наявності сумніву приймаються негативні рішення.

– Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й
інші варіанти.

Перш ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий
менеджер повинен визначити максимальний обсяг збитку по даному ризику;
зіставити його з обсягом вкладеного капіталу; порівняти його з усіма
власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього
капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладення капіталу
може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше його чи більше.

Невід’ємним елементом ризику-менеджменту є організація заходів щодо
виконання наміченої програми, тобто визначення окремих видів заходів,
обсягів і джерел фінансування цих робіт, конкретних виконавців, термінів
виконання і т.д. Важливим етапом організації ризику-менеджменту є
контроль за виконанням наміченої програми, аналіз і оцінка результатів
обраного варіанта ризикового рішення. У стратегії ризику-менеджменту
застосовуються наступні правила:

– максимум виграшу,

– оптимальна імовірність результату,

– оптимальне коливання результату,

– оптимальне сполучення виграшу і величини ризику.

Сутність правила максимуму виграшу полягає в тім, що з можливих
варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається варіант, що дає
найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для
інвестора ризику.

Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати
всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів,
конкурентів.

Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, зв’язані з
вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким
обмеженням, що випливають з умов самої проблеми. Отже, ризик має
математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на
статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем
точності.

Розділ 2. Фінансовий ризик і його місце в діяльності підприємства.

2.1. Поняття і види фінансових ризиків.

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових
втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших господарських операцій.
Небезпеку таких втрат виражають собою фінансові ризики.

Фінансові ризики – це комерційні ризики. Ризики бувають чисті і
спекулятивні. Чисті ризики означають можливість одержання збитку чи
нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості
одержання як позитивного, так і негативного результату.

Фінансові ризики – це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне
вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два
види результатів – дохід або збиток. Особливістю фінансового ризику є
імовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій
у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими
цінними паперами, тобто ризику, що випливає з природи цих операцій. До
фінансових ризиків відносяться кредитний ризик, процентний ризик –
валютний ризик: ризик упущеної фінансової вигоди.

Кредитні ризики — небезпека несплати позичальником основного боргу і
відсотків, що приєднуються кредитору. Процентний ризик – небезпека втрат
комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами
селенговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок,
виплачуваних ними по притягнутих засобах, над ставками по наданих
кредитах.

Валютні ризики являють собою небезпеку валютних утрат, зв’язаних зі
зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, у тому числі
національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і
інших валютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди – це ризик настання непрямого
(побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті
нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) чи зупинки
господарської діяльності.

2.2. Принципи управління фінансовими ризиками.

Інвестуванню капіталу завжди супроводжують вибір варіантів інвестування
і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто зв’язаний зі
значною невизначеністю. Наприклад, позичальник бере позичку, повернення
якої він буде робити з майбутніх доходів. Однак самі ці доходи йому
невідомі. Цілком можливий випадок, що майбутніх доходів може і не
вистачити для повернення позички. В інвестуванні капіталу приходиться
також йти на визначений ризик, тобто вибирати той чи інший ступінь
ризику. Наприклад, інвестор повинний вирішити, куди йому варто вкласти
капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі,
чи в більш ризиковане, але значно дохідний захід (селенгові операції,
венчурне інвестування, покупка акцій). Для рішення цієї задачі треба
кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти ступінь
ризику альтернативних варіантів.

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену
імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може
бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити
величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки
якої-небудь окремої дії й імовірність самих наслідків. Імовірність
означає можливість одержання визначеного результату. Стосовно до
економічних задач методи теорії імовірності зводяться до визначення
значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій самого
кращого виходячи з найбільшої величини математичного чекання. Інакше
кажучи, математичне чекання якої-небудь події дорівнює абсолютній
величині цієї події, помноженої на імовірність його настання.

Підприємництва без фінансового ризику не буває. Найбільший прибуток, як
правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Однак в усьому
потрібна міра. Ризик обов’язково повинен бути розрахований до
максимально припустимої межі. Як відомо, усі ринкові оцінки носять
різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій
діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне – помилок
не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму
прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для
зм’якшення крутих поворотів на ринку. Головна мета менеджменту, особливо
для умов сьогоднішньої України, домогтися, щоб при самому гіршому
розкладі мова могла йти тільки про деяке зменшення прибутку, але не в
якому випадку не поставало питання про банкрутство. Тому особлива увага
приділяється постійному удосконалюванню управління ризиком –
ризику-менеджменту.

При ринковій економіці виробники, продавці, покупці діють в умовах
конкуренції самостійно, тобто на свій страх і ризик. Їхнє фінансове
майбутнє є непередбаченим і мало прогнозованим. Ризик-менеджмент
представляє систему оцінки ризику, управління ризиком і фінансовими
відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Ризиком можна керувати,
використовуючи різноманітні міри, що дозволяють деякою мірою
прогнозувати настання ризикової події і вчасно вживати заходів до
зниження ступеня ризику.

В українській практиці ризик підприємця кількісно характеризується
суб’єктивною оцінкою очікуваної величини максимального і мінімального
доходу (збитку) від вкладення капіталу. Чим більше діапазон між
максимальним і мінімальним доходом (збитком) при рівній імовірності
їхнього одержання, тим вище ступінь ризику. Ризик являє собою дію в
надії на щасливий результат за принципом “повезе-не-повезе”. Приймати на
себе ризик підприємця змушує невизначеність господарської ситуації,
невідомість умов політичної й економічної обстановки і перспектив зміни
цих умов. Чим більше невизначеність господарської ситуації при ухваленні
рішення, тим вище і ступінь ризику.

На ступінь і величину ризику реально впливати через фінансовий механізм,
що здійснюється за допомогою прийомів стратегії і фінансового
менеджменту. Цей своєрідний механізм управління ризиком і є
ризик-менеджмент. В основі ризику-менеджменту лежить організація роботи
з визначення і зниження ступеня ризику.

Ризик-менеджмент представляє систему управління ризиком і економічними
(точніше фінансовими) відносинами, що виникають у процесі цього
управління, і включає стратегію і тактику управлінських дій.

Під стратегією управління розуміються напрямки і способи використання
засобів для досягнення поставленої мети. Кожному способу відповідає
визначений набір правил і обмежень для ухвалення кращого рішення.
Стратегія допомагає сконцентрувати зусилля на різних варіантах рішення,
не суперечної генеральної лінії стратегії і відкинути всі інші варіанти.
Після досягнення поставленої мети дана стратегія припиняє своє
існування, оскільки нові цілі висувають задачу розробки нової стратегії.

Тактика – практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення
встановленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є
вибір найбільш оптимального рішення і самих конструктивних у даній
господарській ситуації методів і прийомів управління.

Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем:
керованої підсистеми – об’єкта управління і керуючої підсистеми –
суб’єкта управління. Об’єктом управління в ризику-менеджменті виступають
ризикові вкладення капіталу й економічні відносини між суб’єктами, що
хазяюють, у процесі реалізації ризику. До таких економічних відносин
відносяться зв’язки між страхувальником і страховиком, позичальником і
кредитором, між підприємцями, конкурентами і т.д.

Суб’єкт управління в ризику-менеджменті – група керівників (фінансовий
менеджер, фахівець зі страхування і т.д.), що за допомогою різних
варіантів свого впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта
управління. Цей процес може здійснюватися тільки за умови циркулювання
необхідної інформації між суб’єктом і об’єктом управління. Процес
управління завжди припускає одержання, передачу, переробку і практичне
використання інформації. Придбання надійної і достатній у конкретних
умовах інформації відіграє головну роль, оскільки воно допомагає
прийняти правильне рішення по діях в умовах ризику. Інформаційне
забезпечення складається з різного роду інформації: статистичної,
економічної, комерційної, фінансової і т.д.

Особливу роль у рішенні ризикових задач грають інтуїція менеджера й
інсайт. Інтуїція являє собою здатність безпосередньо, як би раптово, без
логічного продумування знаходити правильне рішення проблеми. Інтуїція є
неодмінним компонентом творчого процесу. Інсайт – свідомість рішення
конкретної проблеми. У момент інсайту рішення усвідомлюється ясно, однак
ця виразність часто носить короткочасний характер. Тому необхідна
свідома фіксація рішення.

– Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

– Завжди треба думати про наслідки ризику.

– Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

– Не можна ризикувати великою кількістю заради малого.

– При наявності сумніву приймаються негативні рішення.

– Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й
інші варіанти.

У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила:

– максимум виграшу,

– оптимальна імовірність результату,

– оптимальне коливання результату,

– оптимальне сполучення виграшу і величини ризику.

Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов’язаний вибрати стратегію,
яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для
вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє чи
підприємцю менеджеру краще розуміти конкурентну обстановку і звести до
мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор
спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій,
так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати
багато економічних проблем, зв’язані з вибором, визначенням найкращого
положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов
самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену імовірність
настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути
розрахована з досить високим ступенем точності.

Цілком уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи джерело втрат,
бізнесмен здатний знизити їхню загрозу, зменшити дію несприятливих
факторів. Охарактеризуємо втрати, потенційна можливість яких породжує
підприємницький ризик, зокрема, у виробничому бізнесі.

Часом досить серйозні втрати у фінансовому підприємництві. Фінансове
підприємництво, по суті, цим тим же комерційне, але товаром у цьому
випадку виступають гроші, цінні папери, валюта. Отже, утрати, у цілому
характерні для комерційного підприємництва, притаманні і фінансовому
підприємництву. Але при оцінці фінансового ризику необхідно враховувати
такі специфічні фактори, як неплатоспроможність одного з агентів
фінансової угоди, зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження
на валютно-грошові операції, можливі вилучення визначеної частини
фінансових ресурсів у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Тому особливо важливий для умов України фінансовий ризик, що виникає в
сфері відносин підприємства з банками й іншими фінансовими інститутами.
Фінансовий ризик діяльності фірми звичайно виміряється відношенням
позикових засобів до власного: чим вище це відношення, тим більше
підприємство залежить від кредиторів, тим серйозніше і фінансовий ризик,
оскільки чи обмеження припинення кредитування, жорсткість умов кредиту
волоче звичайно труднощі і навіть зупинка виробництва через відсутність
сировини, матеріалів і т.п. Для ринку цінних паперів ризикованість –
властивість майже будь-якої угоди в зв’язку з тим, що ефективність угоди
не цілком відома в момент її висновку. Деяке виключення складають
державні процентні папери. Але якщо взяти до уваги непрогностичність чи
інфляції обмінного курсу валют, то відсутність ризику, навіть стосовно
до векселів казначейства США, викликає сумнів.

В обов’язку фінансового менеджера входить забезпечення зниження усіх
видів ризику, а не тільки фінансового, оскільки між різними сферами
діяльності підприємства не існує чітких границь. Ризик і доход у
фінансовому менеджменті розглядаються як дві взаємозалежні категорії.
Вони можуть бути асоційовані як з яким-небудь окремим видом активів, так
і з їх комбінацією.

Уся комерційна діяльність піддається не одному, а декільком видам
фінансового ризику. Характерний, наприклад, політичний ризик-актив, чи
доходи за рубежем можуть бути заморожені чи експропрійовані. Мається і
ризик регулювання (процедури бухгалтерського обліку і принципи
оподатковування можуть бути змінені владою). Економічний ризик, зокрема,
коли довгострокові контракти з іноземними постачальниками можуть бути
піддані впливу змін.

Менеджер-фінансист за допомогою збору й аналізу відповідної інформації й
ефективного її застосування здатний принести величезну користь компанії.
У ситуаціях, сполучених з фінансовим ризиком, фінансист зобов’язаний
знаходити оптимальне рішення. Це звична ситуація ризику, що відноситься
до процентних і валютних курсів. На сьогодні мається небагато фірм у
Росії, здатних функціонувати без зовнішніх позик. Як правило, правління
компанії розглядає займ як більш розумний крок, ніж випуск додаткових
акцій. Але відсотки повинні бути виплачені в цьому випадку у
встановлених розмірах, поза залежністю від рентабельності компанії.
Менеджер, таким чином, повинний керувати витратами по відсотку. Для
багатьох компаній не представляється можливим реалізувати позики на
тривалий термін на основі фіксованого курсу, оскільки пропозиція
довгострокових кредитів на цій основі дуже обмежено. Вплив різких
стрибків у процентних ставках відчувається і з погляду руху бюджетів
наявних засобів і створює ускладнення в плануванні податків. Навіть
компанії, що не діють на міжнародних ринках, піддані ризику, зв’язаному
з валютними операціями, оскільки їхні внутрішні ринки збуту можуть бути
переорієнтовані на іноземних постачальників. Так, “Лукойл” є концерном,
що проводить усієї своєї операції на території Росії в карбованцевому
вираженні. При зміні ж курсу карбованця щодо інших валют нафта з
Перської затоки може стати більш привабливої для багатьох її споживачів.
Більшість компаній тією чи іншою мірою залучені в міжнародний бізнес,
піддані змінам у ціні активів і засобів компанії щодо іноземних валют.
Так, європейські виробники автомобілів, що експортують продукцію в США,
понесли великі збитки через падіння курсу долара США стосовно фунта
стерлінгів і німецькій марці – ціна на продукцію європейців на
американському ринку виявлялася завищеної, чи ж вони змушені були
упокоритися з низьким рівнем прибутку. Для японських
автомобілебудівників, що раніше вже зіштовхувалися з подібною проблемою
і створили виробничі потужності в США з метою її рішення, новою
проблемою став негативний вплив на баланс материнської компанії раптове
падіння вартості їх американських інвестицій у ціновому вираженні.

2.3. Форми і види страхування фінансових ризиків.

Страхування тісно пов’язане з підприємницькою діяльністю, яка неможлива
без ризику. При допомозі страхування створюються деякі фінансові
гарантії стабільності й прибутковості виробництва[8]. У випадку настання
різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою
потрапляє кожна підприємницька структура, страхування є не тільки спосіб
захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й
засіб подолання несприятливих періодів в економічній ринковій
кон’юнктурі.

Для підприємця виключного значення набуває страхування від політичних
ризиків, комерційних, правових, технічних небезпек. Воно ж сприяє
упорядкуванню фінансових і юридичних взаємозв’язків між різними
суб’єктами ринку.

Враховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання
прибутку, особливо велике значення набуває страхування від можливої Його
втрати або неодержання передбачуваних доходів.

Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання)
прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні
порушення нормального виробничого процесу внаслідок стихійних чинників,
аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну
ринкової кон’юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання
контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої
продукції (послуг).

Прибуткова підприємницька діяльність передбачає постійне оновлення
основних активів, впровадження нових технологій, заміну традиційних
матеріалів новими, тощо. Іншими словами, неможливо вистояти в
конкурентній боротьбі без пошуків невикористаних резервів підвищення
ефективності виробництва, а, значить, без розумного ризику. Звичайно,
при цьому дуже вірогідні й втрати. Страхування від них може стати
важливою підтримкою підприємців в. освоєнні ними досягнень
науково-технічного прогресу.

В умовах становлення ринкової економіки саме страхування все більше стає
об’єктом комерційної діяльності. Страховик, беручи на себе
відповідальність за певні матеріальні активи чи господарські операції,
тим самим ризикує сам. Тому він не може братися за деякі види
страхування, яким властива підвищена небезпека, пов’язана з крупними
ризиками. Однак, багато з них можуть стати об’єктами взаємного
страхування (не на комерційних засадах).

З розширенням ринкових форм господарювання буде посилюватись потреба
страхового захисту підприємницьких структур, які до того ж значної
зростуть кількісно. Разом з тим можливості їх страхування будуть також
розвиватись, що зумовлено зміцненням фінансового становища страховиків.

Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від
зупинки конвеєра, автоматичних ліній чи цілого підприємства або його
підрозділу, так і непередбаченими наслідками від впровадження нової
техніки й технології.

Страхування на випадок вимушеного простою техніки і устаткування
виступає по своєму змісту як доповнення до страхування основних та
оборотних активів, тому що вимушена перерва у виробництві
супроводжується їх загибеллю або пошкодженням. Виходячи з цього, і склад
страхувальників, і перелік страхових випадків при названих видах
страхування може бути однаковим. Разом з тим це не означає їх
автоматичного зв’язку. Клієнти можуть укладати договори по обох видах
страхування або по одному з них. Економічно оправданим є одночасне
заключення підприємцем договорів по страхуванню майна та страхуванню від
вимушених простоїв. Для страховиків укладання двох названих договорів
страхування дозволяє більш виважено і з меншими витратами розраховувати
збиток при виникненні стихійного лиха або іншого страхового випадку.

У разі непередбаченої зупинки виробництва в страхову відповідальність
можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і
газопостачанні, не подачі води, стисненого повітря, тощо, причинами яких
є аварії, що відбулись не у страхувальника, а у відповідних його
постачальників.

Особливістю страхування від простоїв у виробничому процесі є те, що
розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості вимушених
зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування
дуже важливо встановити тривалість відповідальності страхової
організації, тобто період часу, на протязі якого діють зобов’язання щодо
відшкодування збитків від простою. В світовій практиці найбільш
розповсюдженим є встановлення такої відповідальності на період до одного
року.

В договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається і
встановлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникнення
відповідальності страховика. В значені такої межі може бути використана
франшиза в грошовому виразі, що широко застосовується в практиці
майнового страхування, або період простою, лише при перевищенні якого
страхувальник одержує право на відшкодування.

Той збиток, що підлягає страховому відшкодуванню від простою, включає
такі елементи. В нього входять витрати, здійснені за час зупинки
виробництва, не одержаного внаслідок цього прибутку, додаткових затрат
на ліквідацію наслідків страхового випадку. Виходячи з того, що другий
складовий елемент величини збитку, як правило, найбільш значний, можна
вживати визначення “страхування втраченого прибутку” (доходу).

До складу витрат, здійснених в період зупинки виробництва, включаються
ті затрати страхувальника, які він змушений нести незалежно від того, чи
відбувається виробничий процес, чи він зупинений. Обчислюючи такі
витрати, розмежовують ту їх час гину. яка проявляється лише в умовах
зупинки виробництва, від постійних затрат.

Обсяг прибутку, не одержаного за період зупинки виробничого процесу,
можна обчислити шляхом множення величини продукції, яка не була
вироблена внаслідок простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю
продукції. При таких розрахунках обсяг невиробленої в період простою
основних активів продукції визначається у вигляді різниці між величиною
товарною маси, яка могла б бути вироблена в разі нормального виробничого
процесу, і масою продукції, випущеної в результаті налагодження
виробництва її на інших об’єктах.

Для визначення суми додаткових затрат, направлених на скорочення збитків
від простою техніки й устаткування, необхідно проаналізувати облікові та
звітні документи. В них міститься необхідна інформація про введення
додаткових змін, оплату за понадурочні роботи, терміновий ремонт,
залучення менш ефективних техніки й технології, тощо. Важливою умовою
здійснення таких затрат є те, щоб їх сума не перевищувала можливого
збитку по двох інших елементах у випадку, коли б цих затрат не було.

Звернемо увагу на те, що розрахунок обсягу збитку, як правило, досить
складний, і вимагає, насамперед, глибокого знання специфіки виробничого
процесу па тому чи іншому підприємстві, що виступає в ролі
страхувальника. Необхідний і аналіз значного обсягу інформації, що
характеризує різні сторони його діяльності.

Для страхування підприємницької діяльності застосовуються ті ж загальні
обмеження відповідальності страховика, що й до інших видів страхування
(порушення страхувальником правил і техніко-економічних умов
експлуатації техніки й устаткування, військові дії, тощо). Крім них, в
даному страхуванні виключається з відшкодування додатковий збиток, який
викликаний зупинкою виробництва по таких причинах: зміною затвердженого
проекту, ремонту чи реконструкції пошкоджених активів, забороною
органами місцевої влади проведення відновлювальних робіт, недостатністю
у страхувальника необхідних фінансових чи матеріальних ресурсів для
подолання наслідків простою.

При страхуванні підприємницької діяльності ставки платежів
встановлюються у відсотках до грошової оцінки валової продукції, яка
випускалась до настання страхового випадку. Можливе й використання
середніх ставок по видах діяльності чи галузях з коригуванням їх
стосовно конкретних підприємств. Тут необхідне врахування загального
техніко-економічного стану майна, чіткості та організації виробництва,
господарських зв’язків, ступеня ймовірності виникнення втрат. Вивчення
цих чинників може бути в одних випадках підставою для зниження страхових
платежів, а в інших — для їх підвищення. Залежно від конкретної ситуації
оправданим може бути надання скидки зі ставки платежів у випадку, якщо
страхувальник зумів не допустити настання страхових випадків на протязі
декількох років, і він у цей період не претендував на страхове
відшкодування. Навпаки, при частих чи крупних збитках на деяких
виробництвах доцільно для них підвищувати ставки страхових платежів,

Певні особливості є в страхуванні ризиків, пов’язаних з впровадженням у
виробництво нової техніки та технології. Ці ризики залежать від
конкретних напрямів страхування. Одним з них є страхування самої
техніки, транспортних засобів та устаткування технологічних ліній, тощо
на випадок їх загибелі, зупинки, порушення ритму роботи. В цьому разі
передбачається відшкодування від прямих збитків, пов’язаних з
застрахованими об’єктами. Другий напрям — це страхування від раптових
несприятливих наслідків, викликаних впровадженням науково-технічних та
технологічних новинок, їх аваріями, руйнуванням. Тут йдеться про
опосередковані збитки страхувальника, який змушений нести додаткові
витрати та не одержувати на протязі деякого часу запланований обсяг
прибутку. По вказаних напрямках страхування може здійснюватись як
окремо, так і в комплексі.

Страхування нової техніки та технології стосується ризиків, пов’язаних з
їх експлуатацією. До них відносяться:

– конструктивні помилки у виготовленні техніки та розробці технології,
підборі матеріалів, їх використанні;

– непередбачене надходження на ринок більш конкурентноздатної чи
дешевшої техніки або технології;

– не виявлені під час випробувань дефекти;

– неправильні показання вимірювальних, регулюючих або попереджувальних
приладів, що приводять до зниження якості продукції, інших негативних
наслідків;

– непередбачені показники напруги й тиску, які викликають зупинку
техніко-технологічного процесу;

– непрофесійні дії при обслуговуванні устаткування, технологічних ліній,
машин та механізмів.

Можливе страхування й від інших ризиків, реалізація яких приводить до
зруйнування, поломки активної частини основних активів і зупинки
виробництва.

Як можна помітити, особливість даного страхування полягає у
відшкодуванні збитків, що виникли з вини окремих юридичних або фізичних
осіб. Але необхідно також і підкреслити, що обов’язковою умовою для
страхового відшкодування повинно бути визнання конкретної події
страховим випадком з точки зору його непередбаченості, раптовості.
Іншими словами, страхова відповідальність наступає тоді, коли збитки
спричинились випадковою помилкою чи професійними діями працівників, які
мали документи про необхідну підготовку для роботи з новою технікою чи
технологіями. Коли ж ця умова не виконана, збитки від некваліфікованих
дій спеціалістів не можна вважати випадковими.

В разі страхування від технічних та технологічних ризиків не
покриваються збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, тому
що ці страхові випадки включені у відповідальність по страхуванню
основних і оборотних активів підприємств. Як і при укладанні інших
договорів страхування, не підлягають відшкодуванню збитки від військових
дій, страйків, конфіскації нової техніки. Правом страхової організації є
об’єднання за бажанням страхувальника водному договорі страхового
захисту від технічних, технологічних ризиків та ризику втрати чи
пошкодження майна від пожежі.

Коли страховий випадок стосується технічних об’єктів і технологій,
розмежовують їх повну загибель і часткові пошкодження. Частковим є такий
збиток, коли застраховані активи лише в певній мірі втратили свою
цінність, а вартість її відновлення менша ціни придбання та монтажу на
підприємстві. При частковому пошкодженні відшкодовуються затрати,
здійснені страхувальником для приведення в первісний експлуатаційний
стан пошкодженого майна. Однак, якщо вартість його відновлення перевищує
ціну придбання (включаючи затрати на монтаж), то фіксується повна
загибель техніки чи устаткування. Це зумовлює необхідність відшкодування
їх первісної ціни.

Враховуючи, що страхування нової техніки і технології стосується
високовартісних активів, його доцільно проводити з певними мінімальними
затратами. Разом з тим, їх власник повинен мати право збільшувати розмір
франшизи і, таким чином, розраховувати на відповідне зниження ставок
платежів. Їх величину доцільно визначати в залежності від типів
технічних або. технологічних засобів.

Внаслідок пошкодження чи зруйнування основних активів можливі й непрямі
збитки, які також підлягають страхуванню. Для його організації
використовують такі ж принципи страхування від збитків, зумовлених
перервами у виробництві, що викладені вище.

Разом з тим, страхуванню непрямих збитків властиві й деякі особливості.
Слід нагадати, що страхування від простоїв у виробництві розраховане на
відшкодування збитків, що розраховуються на основі середнього рівня
прибутку. Однак, застосування нової техніки й технології за деяким
виключенням (екологічний результат, соціальні ефекти) сприяє збільшенню
норми прибутку для страхувальника. Тому його втрати внаслідок
невиявлених дефектів технічних засобів чи технології можуть бути
значними. Зниження ефективності їх потенціалу можуть перевищувати
звичайні збитки, викликані зупинкою виробничого процесу. Враховуючи це,
страхування непрямих збитків від пошкодження чи загибелі нової техніки
та технологічного устаткування правомірно проводити, беручи до уваги
необхідність відшкодування підвищених результатів від їх застосування.

Страхування комерційної діяльності — одне з найбільш складних як на
стадії укладання договору, так і на протязі всього періоду його дії.
Справа в тому, що відповідальність страховика по забезпеченню захисту
комерційних ризиків полягає у відшкодуванні страхувальнику втрат, що
виникли внаслідок несприятливої, непередбаченої зміни ринкової
кон’юнктури та погіршення інших умов для здійснення комерційних
операцій.

Обсяг страхової суми як межа відповідальності по договорах такого
характеру (як і по інших видах страхування) встановлюється по заяві
страхувальника, але, звичайно, за погодженням зі страховою організацією.
При цьому можливі два підходи до визначення величини страхової суми.
Згідно першого, її величина встановлюється, не виходячи за межі
капітальних вкладень страхувальника в комерційні чи фінансові операції,
які він бажає застрахувати. Змістом другого підходу є включення в
страхову суму не лише капітальних затрат, а також і певного прибутку (в
межах нормативної величини), який очікується від вкладених коштів.

Страхування комерційних та фінансових операцій полягає в тому, щоб
відшкодувати можливі втрати у випадку, коли через певний період
застраховані угоди не дадуть очікуваної віддачі. Страхове відшкодування
в такому разі встановлюється в обсязі різниці між страховою сумою та
одержаним прибутком від застрахованої комерційної діяльності.

Таким чином, при першому підході в обсяг відшкодування включаються
затрати страхувальника. Йдеться, фактично, про страхування інвестицій.
Застосування другого підходу дозволяє відшкодувати затрати й величину
нормативного прибутку, а тому такс страхування можна назвати
страхуванням доходу.

Враховуючи, що змістом страхування е захист від можливих втрат
інвестиційних вкладень, строк дії договору страхування визначається
періодом окупності капітальних вкладень. Очевидно, що конкретні строки
окупності дуже розрізняються по видах діяльності (напрямах вкладень)
навіть в одній галузі. Це залежить від часу функціонування підприємства,
рівня його технічної озброєності, якості організації та управління,
ступеня включення в інфраструктуру, тощо. Тому строки дії та умови
договорів переважно носять індивідуальний характер, хоча й можлива їх
певна уніфікація. Зазначимо, що при визначенні строку дії договору
страхування комерційних та фінансових операцій інтереси партнерів
проявляються по-іншому, ніж в будь-якому виді страхування майна.

Так, страхувальник зацікавлений в якнайшвидшому окуплені затрат на
підприємницьку діяльність, а тому об’єктивно прагне скоротити строк дії
договору Разом з тим, при цьому підвищується ризик для страхової
організації, який пов’язаний з можливою неоправданою виплатою
відшкодування.

Даний вид страхування має ту особливість, що виплата відшкодування
переважно відбувається після закінчення строку дії договору, коли будуть
підведені підсумки реалізації застрахованих комерційних операцій. Щодо
інших видів страхування, то необхідність ви плати страхової суми може
виникнути в будь-який момент. Установлення строку можливих виплат у
страхуванні комерційних ризиків дозволяє страховику використовувати
суми, одержані у вигляді страхових внесків, для інвестиційних проектів,
і своєчасно в повному обсязі створювати на визначену дату резерви.

Зміст й орієнтація даного виду страхування викликають деякі обов’язкові
вимоги до укладення договорів. Страхувальник повинен мати дозвіл,
ліцензію чи патент на ведення комерційної діяльності та інші необхідні
документи. В своїй письмовій заяві він повинен інформувати страхову
організацію про передбачувані операції, очікувані витрати та доходи,
підписані контракти й інші обставини, які дозволяють страховику оцінити
ступінь ризику. Безперечно, що й спеціалісти страхової організації
повинні збирати й аналізувати інформацію про різні сторони діяльності
страхувальника, зокрема, рівень рентабельності, кредиторську й
дебіторську заборгованість, тощо.

При укладанні договорів страховим організаціям доцільно оговорити
обов’язок партнерів повідомляти про всі відомі їм зміни в рівні
страхового ризику та попереджувати дії, що ведуть до його зростання.

При страхуванні комерційних ризиків також застосовуються деякі обмеження
в прийомі на страхування. Зокрема, з нього виключається посередницька
діяльність, вклади в організацію казино, тоталізаторів, тощо. З
страхової відповідальності, як правило, виключаються можливі збитки
внаслідок військових дій, змін політичного курсу, негативної динаміки
курсів валют.

Це стосується і відшкодування збитків, що виникли внаслідок певних дій
страхувальника чи його партнерів, зокрема, з умисних заходів,
направлених на нанесення шкоди застрахованій діяльності, зміну профілю
комерційного підприємства, застосування некваліфікованого управління
ним.

Тарифні ставки по страхуванню комерційних ризиків визначаються в
залежності від багатьох чинників, рівня стабільності ринкових відносин й
прогнозу перспектив їх динаміки, строку страхування, виду діяльності,
тощо. Враховуючи, що для кожного підприємства ризик має специфічні
характеристики, необхідна конкретизація ставок страхових платежів.

До страхування комерційної діяльності відноситься, хоч і з деякими
особливостями, страхування біржових та валютних ризиків (страхування від
зміни курсів , валют). Цей вид страхування вводиться в багатьох країнах
світу як обов’язковий з метою стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі
для підприємств, які займаються поставками продукції на зовнішній ринок.
Він надає гарантії і забезпечує відшкодування збитків, що зазнали
зовнішньоторговельні об’єднання в результаті зміни курсів валют в
країнах-експортерах. Ці види страхування поки ще слабо застосовуються в
Україні, що зумовлено нерозвиненістю ринкових відносин. На українських
біржах домінують наявні контракти, коли реалізуються угоди на купівлю
виставленого товару з його негайною оплатою й поставкою, а також
форвардні контракти. Останні виражають угоди на купівлю-продаж наявного
товару (його можна побачити, оцінити і одержати повний документальний
опис) з поставкою в обумовлений строк. Тут не передбачається негайна
поставка товару, а лише фіксується ціна або форми розрахунків при
одержанні товарної партії.

Зараз на вітчизняних біржах широко розповсюджена попередня оплата, яка
досить часто складає до 100% вартості товару. Але навіть при наявному і
форвардному ринку нерідко відбувається порушення умов або ж відмова від
виконання укладених контрактів, особливо з боку постачальника
(продавця). Тому в правила торгівлі багатьох бірж включені положення про
те, що біржа приймає на себе відповідальність за збитки, зумовлені
невиконанням умов угоди з одним з партнерів.

Вказана відповідальність, учасників біржових контрактів може бути
об’єктом страхування. В світовій страховій практиці страхуються збитки
інвесторів, які зумовлені шахрайством чи неплатоспроможністю члена
біржі, а також збитки членів біржі від неплатоспроможності одного з них,

Враховуючи, що страхова відповідальність за збитки при здійсненні (чи
нездійсненні) біржовик угод лежить на страховій організації, біржа не
завжди намагається прискіпливо вибирати собі клієнтів, здійснювати
відбір учасників торгів, контролювати виконання ними умов контрактів.
Тому страхування біржових контрактів доцільно проводити у вигляді
взаємного біржового страхування або через акціонерні страхові компанії з
участю капіталу біржі (коли пов’язуються взаємною зацікавленістю біржа й
страховик).

Договір страхування контрактів на реальний товар може укладатись як з
продавцем, так і з покупцем. Якщо договір заключається з покупцем,
відповідальність страховика виникає у випадку відмови продавця від
поставки товару або затримки його поставки. Відшкодування згідно умов
такого договору може мати місце в різній формі:

– поставка страхувальнику аналогічних за своїми техніко-економічними
характеристиками товарів;

– компенсація певної частини ціни неодержаного товару або оплата
додаткових витрат на придбання необхідних товарів у інших продавців.

Страхувальнику повинно бути надано право вибирати найбільш прийнятну для
нього форму відшкодування.

Коли договір страхування укладається з продавцем, відповідальність
страхової організації виникає в разі відмови покупця оплатити товар або
затримки з його оплатою. Відповідальність страховика в цьому разі може
виражатись відповідно в таких формах:

– відшкодуванні страхувальнику різниці між попередньою та нинішньою
продажною ціною (якщо вона знизилась);

– компенсації певної частини ціни неоплаченого товару.

Серед біржових контрактів значний розвиток одержали ф’ючерсні угоди, що
заключаються на поставку через певний строк товарів, які в даний момент
можуть бути і не виготовлені. Призначення ф’ючерсних контрактів — захист
інтересів продавця й покупця від втрат внаслідок несприятливої для них
динаміки цін. Виходячи з свого змісту, ф’ючерсні угоди одночасно
виконують і функцію страхування від можливих збитків.

Саме ф’ючерсні контракти можуть застосовуватись для страхування від
форс-мажорних обставин або неподоланих перешкод для виконання угоди.
Наприклад, неможливості виконати умови по поставці сільськогосподарської
продукції внаслідок повені, заморозків, засухи, захворювання худоби,
тощо. Об’єктом страхування можуть бути як грошова оцінка непоставленої
продукції, так і виробничі (непрямі) збитки покупця, який передбачав її
переробку. По ф’ючерсних і форвардних контрактах можуть страхуватись
інтереси продавця на випадок нездійснення покупцем оплати одержаного
товару по незалежних від нього непередбачених причинах.

Страхуватись можуть і збитки біржі в цілому, спричинені несприятливими
для її діяльності природними та суспільно-політичними подіями.

В певній мірі страхування валютних ризиків має деякі аналогічні риси зі
страхуванням біржових ризиків. Разом з тим, воно зумовлено специфічними
умовами зовнішньоекономічних контрактів. Турботою українських
страховиків, природно, повинен бути, насамперед, захист вітчизняних
експортерів, імпортерів та інших їх учасників.

Страхування валютних ризиків необхідне, в першу чергу, для відшкодування
слідуючих можливих втрат;

по-перше, пов’язаних з виробництвом експортної продукції в разі відмови
від її оплати зарубіжного імпортера по будь-яких причинах;

по-друге, збитків від неплатежів за поставлені товари, виконані роботи й
надані послуги в разі загострення фінансового положення або навіть
банкрутства іноземного партнера. Страхуються й збитки, зумовлені
політичною нестабільністю в країні імпортера;

по-третє, страхуванню підлягають збитки від коливань валютних курсів за
період від заключення контракту до закінчення його дії, які негативно
впливають на купівельну здатність валюти платежу.

Зазначимо, що в перших двох наведених випадках йшлося про втрати для
вітчизняного експортера. В третьому ж випадку збитки можуть стосуватись
як експортера, так і зарубіжного покупця.

Перший несе збитки при зниженні курсу валюти платежу, другий — в разі
його підвищення.

Все більшого значення набуває страхування інтересів Інвесторів
(страхування інвестицій) на випадок заборони вивозу прибутку, одержаного
від інвестування, та інших порушень прав іноземного інвестора внаслідок
рішень Законодавчих чи виконавчих органів влади, політичних обставин. В
сучасних умовах таке страхування особливо актуальне для залучення в нашу
країну коштів іноземних інвесторів, але його не можуть ігнорувати й
українські бізнесмени, що вкладають ресурси в зарубіжний бізнес.

Названі види страхування в широкому плані можуть розглядатися як
страхування експортних кредитів, хоч, звичайно, кожний з них має певні
особливості.

В широкому плані захист від валютних ризиків включає використання
захисних обумовлень в контрактах, прогнозування курсу різних валют,
тощо, але вони виходять за рамки страхування.

2.4. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.

Поняття ризику пов’язується з усвідомленням небезпеки, загрози,
ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку
дослідників, термін «ризик» походить від латинського слова «resecum» —
скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття
ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами
життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. Фінансові ризики –
це комерційні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу,
заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів –
доход чи збиток. Особливістю фінансового ризику є імовірність настання
збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у
фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими
цінними паперами, тобто ризику, що випливає з природи цих операцій.
Існують внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків. А саме:

Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу інвестованих засобів
між різними об’єктами вкладення капіталу, безпосередньо не зв’язаних між
собою, з метою зниження ступеня ризику і втрат доходів;
диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі
капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання
інвестором акцій п’яти різних акціонерних товариств замість акцій одного
суспільства збільшує імовірність одержання їм середнього доходу в п’ять
разів і, відповідно, у п’ять разів знижує ступінь ризику).

Придбання додаткової інформації про вибір і результати – більш повна
інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її
дуже цінною.

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат,
продажу, кредиту і т.п., застосовується банками для зниження ступеня
ризику при видачі позичок, що хазяюють суб’єктами для продажу товарів у
кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталу і т.п.

При самострахування підприємець воліє підстрахуватися сам, ніж купувати
страховку в страховій компанії; самострахування являє собою
децентралізовану форму, створення натуральних і грошових страхових
фондів безпосередньо в що хазяюють суб’єктах, особливо в тих, чия
діяльність піддається ризику; основна задача самострахування полягає в
оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної
діяльності.

Страхування – захист майнових інтересів суб’єктів, що хазяюють, і
громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок
грошових фондів, формованих зі страхових внесків, що сплачуються ними.
Правові норми страхування в Україні встановлені законодавством.

Страхування варто розглянути докладніше. Воно являє собою економічну
категорію, сутність якої полягає в розподілі збитку між всіма учасниками
страхування. Це свого роду кооперація по боротьбі з наслідками стихійних
лих і протиріччями усередині суспільства, возникаемими через
господарські відносини між членами суспільства. Страхування виконує
чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну. Зміст
ризикової функції виражається у відшкодуванні ризику. У рамках дії цієї
функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками
страхування в зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова
функція страхування є головної, тому що страховий ризик безпосередньо
зв’язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню
матеріального збитку потерпілим.

Призначенням попереджувальної функції страхування є фінансування за
рахунок засобів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового
ризику. Зміст ощадної функції полягає в тім, що за допомогою страхування
зберігаються засоби на дожиття. Це заощадження викликане потребою в
страховому захисті досягнутого сімейного статку. Сутність контрольної
функції виражається в контролі за строго цільовим формуванням і
використанням засобів страхового фонду.

Страхування може здійснюватися в обов’язковій і добровільній формах.
Обов’язковим страхуванням є страхування, здійснюване в силу закону.
Види, умови і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються
відповідними законодавчими актами РФ. Витрати по обов’язковому
страхуванню відносяться на собівартість продукції.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між
страхувальником і страховиком.

Фінансовий менеджер постійно зіштовхується з проблемою вибору джерел
фінансування. Особливість полягає в тому, що обслуговування того чи
іншого джерела обходиться підприємству неоднаково. Кожне джерело має
свою ціну. Рішення фінансового характеру будуть точні в тій мері, у якій
об’єктивна і достатня інформація. Рівень же об’єктивності залежить від
того, у якому ступені ринок капіталів відповідає ефективному ринку. В
основі ризику-менеджменту лежать цілеспрямований пошук і організація
роботи зі зниження ступеня ризику, мистецтво одержання і збільшення
доходу (виграшу, прибутку) у невизначеній господарській ситуації.
Кінцева роль ризику-менеджменту цілком відповідає цільової функції
підприємництва. Вона полягає в одержанні найбільшого прибутку при
оптимальному співвідношенні прибутку і ризику.

Досягнення оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з
можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є
прийнятної для інвестора. На практиці застосування правила оптимальної
імовірності результату звичайно сполучається з використанням правила
оптимального коливання результату, сутність останнього полягає в тім, що
з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і
програшу для того самого ризикового вкладення капіталу мають найменший
розрив.

Прагнення оптимального сполучення розміру виграшу і величини ризику
полягає в тім, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику і
приймає рішення вкласти капітал у той захід, що дозволяє одержати
очікуваний виграш і одночасно уникнути великого ризику. Правила
ухвалення рішення ризикового вкладення капіталу доповнюються різними
способами вибору варіанта рішення. Серед останніх вибір:

– варіанта рішення за умови, що відомі імовірності можливих
господарських ситуацій;

– варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських
ситуацій невідомі, але маються оцінки їхніх відносних значень,

– варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських
ситуацій невідомі, але відомі основні напрямки оцінки результатів
вкладення капіталу.

У першому випадку визначається середнє очікуване значення норми прибутку
на вкладений капітал по кожнім варіанті і вибирається варіант із
найбільшою нормою прибутку. В другому шляхом експертної оцінки
встановлюється значення імовірності умов господарських ситуацій і
проводиться розрахунок середнього очікуваного значення норми прибутку на
вкладений капітал. У третьому випадку маються три напрямки оцінки
результатів вкладення капіталу: вибір максимального результату з
мінімальної величини; вибір мінімальної величини ризику з максимальних
ризиків; вибір середньої величини результату. Розрахунок по оцінці
ризику і вибору оптимального варіанта вкладення капіталу виробляється за
допомогою математичних методів, що вивчаються такими дисциплінами, як
економетрія, фінансовий менеджмент, економічний аналіз.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і
прогнозування можливих утрат ресурсів при здійсненні підприємницької
діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об’єктивно обумовлений
характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені,
але потенційно можливі втрати, що виникають унаслідок відхилення
реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити імовірність тих чи інших утрат, обумовлених розвитком подій
по непередбаченому варіанті, випливає насамперед знати усі види втрат,
зв’язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їхній чи
вимірити як ймовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання
оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їхній
воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати
на увазі одна важлива обставина. Випадковий розвиток подій, що робить
вплив на хід і результати підприємництва, здатне приводити не тільки до
втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату.
Воно може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження
витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів
може спостерігатися економія інших.

Якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має
несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в
однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні
сумарних можливих утрат варто віднімати з розрахункових утрат
супровідний їхній виграш.

Утрати, що можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти
на матеріальної, трудової, фінансові, утрати часу, спеціальні види
втрат. Матеріальні види утрат виявляються в непередбачених
підприємницьким проектом додаткових чи витратах прямих втратах
устаткування, майна, продукції, сировини, енергії і т.д. Стосовно
кожному окремий з перерахованих видів утрат використовуються свої
одиниці виміру. Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих
же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних
ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Однак звести воєдино втрати, вимірювані в різних одиницях, і виразити
їхньою однією величиною не представляється можливим. Не можна складати
кілограми і метри. Тому неминуче числення втрат у вартісному вираженні,
у грошових одиницях. Для цього втрати у фізичному вимірі переводяться у
вартісний вимір шляхом множення на ціну одиниці відповідного
матеріального ресурсу. Для матеріальних ресурсів, вартість яких відома,
утрати відразу можна оцінювати в грошовому вираженні. Маючи оцінку
ймовірних утрат по кожному з окремих видів матеріальних ресурсів у
вартісному вираженні, реально звести їхній воєдино, дотримуючи при цьому
правила дій з випадковими величинами і їх імовірностями.

Трудові втрати представляють утрати робочого часу, викликані
випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі
трудові утрати виражаються в людино-годинах, чи людино-днях просто
годинник робочого часу. Переклад трудових втрат у вартісне, грошове
вираження здійснюється шляхом множення працегодин на вартість (ціну)
однієї години.

Фінансові втрати – це прямий грошовий збиток, зв’язаний з
непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових
податків, утратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати
можуть бути при чи недоодержанні неотриманні грошей з передбачених
джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому
продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані
продукцію і послуги. Особливі види грошового збитку зв’язані з
інфляцією, зміною валютного курсу карбованця, додатковим до узаконеного
вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий)
бюджет. Поряд з безповоротними можуть бути і тимчасові фінансові втрати,
обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів,
відстрочкою виплати боргів.

Утрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде
повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких утрат здійснюється в
годинник, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого
результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно
установити, до яких утрат доходу, прибутку від підприємництва здатні
приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат мають місце у виді нанесення збитку здоров’ю і
життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також
внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних
наслідків. Найчастіше спеціальні види утрат украй важко визначити в
кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів
утрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення і величини роблять за
визначений час, що охоплює місяць, рік, термін функціонування бізнесу.
При проведенні комплексного аналізу ймовірних утрат для оцінки ризику
важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які
джерела переважають.

Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні і побічні. При
оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в
кількісній оцінці рівня ризику. Якщо в числі розглянутих утрат
виділяється один вид, що або по величині, або по імовірності виникнення
свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок
можна приймати тільки його.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються
прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню і тому не враховані в
підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то
вони повинні розглядатися не як утрати, а як неминучі витрати і входити
в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачається рух цін, податків,
їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець
зобов’язаний врахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку
підприємницької чи діяльності недостатньо глибокого пророблення
бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тім
змісті, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону.
Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових
факторів, украй бажано відокремити систематичну складову утрати від
випадкових.

Висновки і пропозиції

Ризик – невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується
невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи
явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді
коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає
впевненості , що воно найефективніше. Можна приймати рішення та
запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його
неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не
зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко
прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже
неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду
рішення приводять до збитків. В одночас ризик слід розглядати як
невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку. Фактично
якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку
то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно
було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не
пов’язано з серйозним ризиком. Проблеми ризику мають розглядатися й
ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання
оперативних завдань. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком постає
питання : що означає доцільний ризик, де межа, що відокремлює доцільний
ризик від нерозумного. Визначення такої межі не може бути правильним без
розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі
останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей
насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у
неодинарному, швидкому вирішенні питань, що постають перед людством.
Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні, вимусили
застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався,
природно, що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу.
Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко
якісно не традиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко
спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити
наступну причину ризику

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки : наявність
невизначеності; існування альтернатив і необхідність вибору; можливість
оцінити наявні альтернативи; зацікавлення у результатах вибору.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового
боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення
джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів,
зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг,
несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.

Список використаної літератури

Брігхем Є.Ф. Основи фінасового менеджменту. – Київ, “Молодь”, 1997.

Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Фінансовий ризик і методи його
вимірювання // Фінанси України.- 2000.- № 5.- С. 13-23.

Клапків М.С. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси
України.- 2000.- № 1.- С. 39-46.

Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси.
Право.- 1999.- № 2.- С. 10-13.

Ризик і структура капіталу // Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова
Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій.- К.: Либідь, 1993.- С. 189-191.

Ризик і ціна капіталу. Теорії ризику // Суторміна В.М.,

Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій.- К.: Либідь,
1993.- С. 169-175.

Рэдхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками.- М.:

ИНФРА-М, 1996.- 288с.

Страхування фінансових ризиків // Страхування в Україні: Збірник
нормативних, методичних та інформаційних матеріалів.- К.: Правові
джерела, 1996.- С. 181-201.

Управление финансовыми рисками // Бланк И.А., Основы финансового
менеджмента.Т.2.- К.: Ника-Центр, 1999.- С. 200-256.

Фінансовий ризик // Андрійчук В., Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень
і ризик: Навчальний посібник.- К.: КНЕУ, 1998.- С. 255-273.

Юхимчук С.В., Азарова А.О. Багаторівнева система оцінки фінансового
ризику // Фінанси України.- 1998.- № 11.- С. 55-63.

Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП,
1998.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter