КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики
.Державні доходи, методи їх мобілізації. Законодавчі аспекти страхової
діяльності в Україні.
Фінанси. Варіант 16
1.Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики
2.Державні доходи, методи їх мобілізації.
3.Законодавчі аспекти страхової діяльності в Україні.
1.Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики
Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує
певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються
рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та
національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму
є фінансовий механізм.
Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів
та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного
відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини,
утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів.
Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового
механізму.
Фінансовий механізм – найбільш динамічна частина фінансової політики.
Фінансовий механізм може бути:
O директивним;
O регулюючим.
Директивний фінансовий механізм, розробляється, як правило, для
фінансових взаємин, в яких держава приймає безпосередню участь. В його
сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне
фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу,
фінансове планування.
В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових
відносин, обов’язкова для всіх його учасників. В ряді випадків
директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види
фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не приймає.
Такі відносини мають велике значення для реалізації всієї фінансової
політики (ринок корпоративних цінних паперів) або одна з сторін цих
відносин – агент держави (фінанси державних підприємств).
Регулюючий фінансовий механізм визначає основні «правила гри» в
конкретному сегменті фінансів, що прямо не зачіпає інтереси держави.
Такий різновид фінансового механізму має місце щодо організації
внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. В
цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання
фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати
податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно
виробляє форми, види грошових фондів, напрями їх використання.
Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження
її в життя, використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.
Фінансовий механізм – це система дії фінансових важелів, яка виражається
в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових
ресурсів.
До складу фінансового механізму входять п’ять взаємозв’язаних елементів:
· фінансові методи;
· фінансові важелі;
· правове забезпечення;
· нормативне забезпечення;
· інформаційне забезпечення.
Рис. 1. Складові фінансового механізму
Фінансовий метод – можна визначити як засіб впливу фінансових відносин
на господарський процес.
Фінансові методи діють у двох напрямках:
O у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;
O у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням
витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за
ефективне використання грошових фондів.
Ринковий зміст в фінансові методи вкладається не випадково. Це
обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов’язані з комерційним
розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі
витрат і результатів господарської діяльності.
Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних
доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної
боротьби.
Реалізація вказаної мети вимагає вимірювання розмірів вкладеного у
виробничо-торгівельну діяльність капіталу з фінансовими результатами
цієї діяльності. При цьому необхідно розрахувати та порівняти
різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятому
критерію відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. Капіталу, мінімізація
грошових витрат та втрат).
В зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT – OUTPUT.
Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні
грошових фондів (планування, прогнозування, інвестування, оподаткування,
матеріальне стимулювання, страхування, оренда, лізинг, фондоутворення
тощо).
Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу.
До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції.
Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих
результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:
O заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
O бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного
господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе
значення для економіки);
O спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість
проведення прискореної амортизації).
У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як
особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити
матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання
взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно
зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.
Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні
законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в
твердій грошовій сумі.
Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і
нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у
відсотках від суми простроченого платежу.
Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його
відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім.
Конституцією України, численними законами, а також підзаконними
нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України,
є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до
інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових
відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему
оподаткування”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”,
Бюджетний кодекс України тощо.
Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні
ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти
приймаються компетентними державними органами на підставі діючих
законів. До таких документів належать: Укази Президента України,
Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств,
міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України
тощо.
Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду
економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.
До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан
фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про
ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному
ринках тощо.
В залежності від особливостей окремих підрозділів суспільного
виробництва та на підставі виділення сфер фінансових відносин
розрізняють:
O фінансовий механізм підприємств та господарських організацій;
O страховий механізм;
O механізм функціонування державних фінансів.
В свою чергу кожна з цих сфер вміщує окремі структурні ланки.
Наприклад, механізм державних фінансів включає в себе бюджетний механізм
та механізм функціонування позабюджетних фондів.
У відповідності до територіального розподілу можна виділити фінансовий
механізм автономної республіки Крим, місцевих органів влади.
Якщо розглядати фінансовий механізм з точки зору його впливу на
суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація
ресурсів; фінансування; стимулювання тощо.
Кожна сфера, кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною
єдиного цілого. Вони взаємозв’язані та взаємозалежні. Разом з тим, сфери
і ланки функціонують відносно самостійно. Тому є необхідним постійне
узгодження, внутрішня ув’язка складових ланок фінансового механізму для
підвищення його дійовості.
Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності та
розгалуження окремих елементів.
Наприклад, для бюджетного механізму є характерним різноманітність
податків, які надходять до бюджетів, а також різноманітність напрямків
використання коштів та методів фінансування.
На підприємствах, організаціях визначаються відношення між окремими
формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та
використовуються фонди.
В страхових організаціях широко розвинута система резервних фондів.
Сполучення елементів фінансового механізму – форм, видів, методів
організації фінансових відносин утворює «конструкцію фінансового
механізму», яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів
кожного його елементу, тобто визначення ставок та норм стягнення, обсягу
фондів, рівня витрат тощо.
Кількісні параметри та різноманітні засоби їх отримання є найбільш
мобільною частиною фінансового механізму.
Наприклад, неодноразово застосовувались різні способи розподілу
прибутку, корегувались ставки податків тощо.
Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами
з дотриманням встановлених норм.
Введення юридичних норм в область фінансів має велике значення для
успішного проведення фінансової політики, чіткого функціонування
фінансового механізму.
Держава, встановлюючи способи організації фінансових відносин, видає
закони.
Так, Верховна Рада України видає закони про податки, щорічно приймається
закон про держбюджет тощо.
Введення юридичних норм дозволяє встановлювати єдині правила організації
фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства і окремих
громадян.
Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну,
дозволяє впроваджувати єдину політику в області фінансів.
Таким чином, виступаючи інструментом оформлення та проведення фінансової
політики, право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову
політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток.
В сучасних умовах, коли впроваджуються кардинальні зміни в життя
суспільства, важливо забезпечити своєчасне рішення законодавчих проблем.
Незадовільний стан законодавства гальмує суспільний розвиток.
Розбіжності щодо правового регулювання перетворюються витратами в
економіці, негативними соціальними та етичними наслідками.
Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його
найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого
періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.
При цьому мусить втримуватись прагнення до найбільш повної ув’язки
фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та
колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діяльності
фінансового механізму.
В сучасних умовах реформування економіки України відбувається
вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які
вирішуються при цьому, є такі:
O створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в
Україні;
O забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового
внутрішнього продукту;
O забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
O науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і
використання;
O підвищення результативності фінансового контролю;
O вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;
O адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього
фінансового механізму.
2.Державні доходи, методи їх мобілізації.
Під функціями державних фінансів розуміють два тісно пов’язаних процеси:
1) мобілізація фінансових ресурсів в розпорядженні держави;
2) використання на різноманітні державні потреби.
Перший знаходить своє відображення в державних доходах, а другий – в
державних видатках.
На даний момент державі в нашій країні все ще належить значна частина
власності на засоби виробництва, саме цим визначається провідна роль
держави в системі фінансових відносин, які пов’язані з формуванням,
розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Рис 2. Структура державних доходів
Держдоходи представлені тією частиною фінансових відносин, яка з
формуванням фінансових ресурсів лишається у розпорядженні держави та
держпідприємств.
При цьому акумульовані державою фінансові ресурси є централізованими, а
ті, що лишаються в розпорядженні підприємств – децентралізованими. Перші
формуються в основному за рахунок податків, доходів від
зовнішньоекономічної діяльності, платежів населення. Інші – за рахунок
грошових доходів безпосередньо підприємств.
В складі централізованих державних доходів основне місце займають доходи
держави.
Централізація значної частини держдоходів в бюджетах різних рівнів дає
можливість провадити єдину фінансову політику, забезпечувати
перерозподіл коштів на користь прогресивних галузей та виробництв, що
дає змогу задовольняти приблизно в однакових межах потреби невиробничої
сфери, незалежно від території її функціонування.
Об’єктом грошових відносин, що складають поняття держдоходів, виступає
вартість суспільного продукту, яка на різних етапах та стадіях розподілу
постає в різних фінансових формах (на госпрозрахункових підприємствах
виручка, прибуток, відрахування на соціальні потреби; об’єкт бюджетних
відносин: прибуток та заробітна плата; об’єкт держкредитних відносин:
вільні кошти підприємств і населення).
Головним джерелом формування держдоходів є Національний доход, але
іноді, особливо в надзвичайних обставинах, і національне багатство
(золотий запас, державне майно тощо)
Всі джерела держдоходів можна поділити на внутрішні та зовнішні.
До внутрішніх відносять національний доход та національне багатство, що
створюється в середині країни.
До зовнішніх – національний доход , як виключення, і національне
багатство іншої країни, якщо вони позичаються в формі державних позик,
або надходять у вигляді репораційних платежів.
Основними методами мобілізації держдоходів є податки, позики та емісії.
Співвідношення між цими методами відрізняється в різні історичні періоди
та визначаються багатьма факторами (фінансовою політикою, господарською
кон’юнктурою, ступенем загострення соціальних протиріч).
Між податками та держпозиками існує також взаємозв’язок, який
визначається тим, що фінансовою базою погашення позик виступають
податки. Зростаючі видатки держави, які пов’язані з погашенням позики та
виплатою % за ними, обумовлюється збільшенням податків. І навпаки,
зниження податків, як правило, викликає потребу в нових позиках.
Емісія є останнім засобом, до якого звертається держава, коли перші два
методи не дають достатніх надходжень, оскільки вона провокує інфляцію.
Охарактеризовані методи мобілізації держава застосовує при формуванні
бюджетів різних рівнів.
Централізовані урядові фонди створюються через податки та податкові
платежі, емісія тут не застосовується. Широко використовуються
різноманітні внески, добровільні надходження тощо. Останнім часом, у
зв’язку з приватизацією дещо збільшилися надходження від продажу
держмайна, а також здачі його в оренду.
Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які
необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони відображують
економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових
коштів і надходять у розпорядження органів державної влади й управління.
В Україні склалася відповідна система формування доходів зведеного
бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:
1. Відносно бюджетного устрою:
1.1. Доходи, які надходять безпосередньо до Державного бюджету України.
1.2. Доходи, які надходять до місцевих бюджетів.
1.3. Змішані доходи, частина яких надходить до Державного бюджету, а
інша – у місцеві бюджети.
2. Відносно до джерел сплати:
2.1. Доходи, джерелом сплати яких є ціна товарів (робіт, послуг)
2.2. Доходи, джерелом сплати яких є прибуток чи дохід
3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:
3.1. Податки та інші обов’язкові платежі.
3.2. Емісія (грошей, державних цінних паперів, кредитна)
3.3. Державний кредит
3.4. Надходження від приватизації державного майна
3.5. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності
3.6. Добровільні надходження.
4. Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:
4.1. Податкових надходжень
4.2. Неподаткових надходжень
4.3. Доходів від операцій з капіталом
4.4. Трансфертів.
Податкові надходження – передбачені податковими законами України
загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Для їх визначення у Бюджетній класифікації використовуються вісьмизначні
коди з першою цифрою 1.
Так, власне усі податкові надходження йдуть за кодом 10000000, податки
на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості
– 11000000, прибутковий податок з громадян (6 позицій) – 11010000,
прибутковий податок з робітників і службовців – 11010100; податок на
прибуток підприємств (15 позицій)- 11020000; податок на прибуток
підприємств і організацій, що належать до комунальної власності –
11020200; податки на власність – 12000000, періодичні податки на чисту
вартість майна (2)- 12010000; податок з власників транспортних засобів
та інших самохідних машин та механізмів (4) – 12020000; збори за
спеціальне використання природних ресурсів – 13000000; збір за
спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового господарства (3) – 13010000; збір за спеціальне
використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту (5) – 13020000; платежі за
користування надрами (6) – 13030000; збір за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету (2) – 13040000; плата за
землю (5) – 13050000; плата за використання інших природних ресурсів (3)
– 13070000; внутрішні податки на товари та послуги – 14000000; податок
на додану вартість (3) – 14010000; акцизний збір із вироблених в Україні
товарів (12) – 14020000; акцизний збір із ввезених на територію України
товарів (11) – 14030000; податки на окремі категорії послуг – 14050000;
плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (13) –
14060000; плата за торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності (17) – 14070000; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні
операції – 15000000; ввізне мито (5) – 15010000; вивізне мито (3) –
15020000; інші податки – 16000000; місцеві податки та збори (17) –
16010000; надходження плати за надання послуг з оформлення документів на
право виїзду за кордон – 16020000; податки не віднесені до інших
категорій (3)- 16030000; фіксований сільськогосподарський податок (3) –
16040000; єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва (3) –
16050000; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (2)
– 16060000.
Неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та
підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від
некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та
фінансових санкцій тощо. У Бюджетній класифікації ця група доходів йде
під кодом 20000000.
Доходи від операцій з капіталом за Бюджетною класифікацією йдуть під
кодом 30000000 і включають в себе:
O надходження від продажу основного капіталу – 31000000;
O надходження від реалізації державних запасів товарів –32000000;
O надходження від продажу землі і нематеріальних активів – 33000000;
O податки на фінансові операції та операції з капіталом – 34000000.
Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади,
перераховані з інших бюджетів, отримані від інших держав або міжнародних
організацій на безоплатній та безповоротній основі. За цією групою
доходів закріплено код – 40000000. До них належать:
O трансферти від органів державного управління – 41000000;
O кошти, що надходять з інших бюджетів – 41010000;
O дотації – 41020000;
O субвенції – 41030000;
O надходження від урядів міжнародних країн та міжнародних організацій –
42000000;
O трансферти з іншої частини бюджету – 43000000.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1) прибутковий податок з громадян:
O 100 відсотків – до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя;
O 75 відсотків – до доходів бюджетів міст республіканського (в
Автономній Республіці Крим) та обласного значення;
O 25 відсотків до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ
чи їх об’єднань;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних
рад;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами),
що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим
та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
відповідній території;
2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної
Республіки Крим та відповідної області;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються
при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;
2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ,
міст районного значення та їх об’єднань;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються районними державними
адміністраціями;
4) плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється районними державними адміністраціями;
5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними
державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями.
Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування;
2) 100 відсотків плати за землю – для бюджетів міст Києва та
Севастополя; 75 відсотків плати за землю – для бюджетів міст
республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного
значення; 60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст
районного значення та їх об’єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної
громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині,
що зараховується до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності,
в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського
призначення, що перебуває у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується
до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності;
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок
коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення;
17) інші надходження, передбачені законом.
Бюджетний кодекс передбачає систему трансфертів, які надаються з
державного бюджету:
O дотація вирівнювання;
O субвенція на здійснення програм соціального захисту;
O субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг,
встановлених державою;
O субвенція на виконання інвестиційних проектів;
O інші субвенції.
3.Законодавчі аспекти страхової діяльності в Україні.
У кожній країні права і обов’язки сторін, що беруть участь в
страхуванні, регулюються відповідними законодавчими нормами. В Україні
юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України
від 10 травня 1993 р. “Про страхування”. Цей Декрет спрямований на
утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових
інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо, що
дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страхування.
Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які
створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або
товариств з додатковою відповідальністю, у відповідності з Законом
України “Про господарські товариства”, з урахуванням особливостей,
передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні.
Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у
встановленому порядку одержали ліцензію.
Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у
статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків.
Предметом діяльності страховика може бути страхування, перестрахування і
фінансова діяльність, визначена Декретом “Про страхування”. Іншими
видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених
законодавством України.
Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юридичні особи та
дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування,
або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України.
Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування
третіх осіб (застрахованих осіб).
При укладанні договорів страхування страхувальники мають право
призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум
(страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового
випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена
договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням
якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми
(страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій
третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок
якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.
У Декреті “Про страхування” договір страхування визначається як письмова
угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на
себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову
суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми
страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на
користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послуги, тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов
страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового
випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.
Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються
незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним
страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому
сплачена як відшкодування збитків.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості
майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо
інше не обумовлено договором страхування або умовами обов’язкового
страхування.
Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за
умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру
прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються
застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. . Якщо майно
застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує
дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма
страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому
кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми
за укладеним ним договором страхування.
Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією)
розуміється плата за страхування, яку! страхувальник зобов’язаний внести
страховику згідно з договором добровільного страхування або з умовами
обов’язкового страхування.
Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі
страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір
страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актами законодавства України про обов’язкове страхування встановлюються
максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових
сум.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові
письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування.
Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:
— назву документа;
—назву та адресу страховика;
— прізвище, ім’я та по батькові, або назву страхувальника і його адресу;
— зазначення об’єкта страхування;
— розмір страхової суми;
— зазначення страхового ризику;
— строк дії договору;
— порядок змін і припинення дії договору;
— інші умови за згодою сторін;
— підписи сторін.
Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового
платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком
згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви
страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У
разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані
з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних
закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють
інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно
з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь
страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у
тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе
відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком
випадків, передбачених законодавством України.
Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення терміну дії;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному
обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором
терміни;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених
законодавством України;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством
України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування
недійсним;
7) інших випадків, передбачених законодавством
України.
Згідно з нормами Декрету “Про страхування”, страховик зобов’язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами страхування;
2) як тільки стане відомо про настання страхового випадку, негайно вжити
заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної
виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або
страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе
майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми
(страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки
(штрафу), пені, розмір яких визначається умовами страхування, або за
згодою сторін;
4) відшкодовувати збитки, завдані страхувальнику при настанні страхового
випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено
умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі проведення страхових заходів, що
зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна, переукласти з
ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан
за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути також інші передбачені
обов’язки страховика.
В свою чергу страхувальник зобов’язаний:
1) своєчасно робити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про
всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки
страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну
страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього
об’єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих
внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін,
передбачений умовами страхування.
У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового
страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до особи, яка
одержала це майно в спадщину.
В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до
іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо
інше не передбачене договором страхування.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір
особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов’язки
можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до
чинного законодавства покладено обов’язки щодо охорони прав і законних
інтересів
застрахованих.
Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права
юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов’язки, що
випливають з договору страхування, переходять до правонаступника
страхувальника за згодою страховика.
Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина
визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то
права і обов’язки страхувальника переходять до його опікуна або
піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної
відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.
Страховик має право відмовити у виплаті страхових сум (страхового
відшкодування) у випадку, коли мають місце:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено
договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку.
Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням
громадянського обов’язку або захисту майна, життя, здоров’я, честі та
гідності громадян. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь
якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного
законодавства України;
2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь
якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до
страхового
випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт
страхування;
4) отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за
майновим страхуванням від особи,
винної за заподіяне;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового
випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у
визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законодавчими актами.
Умовами договору страхування можуть бути зазначені інші обставини для
відмови у сплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству
України.
Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком та
повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин
відмови.
Відмова страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржена
страхувальником у судовому порядку.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором
майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги,
яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,
має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Використана література:
Базилевич В.Д. Страховий ринок України. -К.: Знання, 1998.
Базилевич В.Д. Страхова справа. -К.: Знання, 1997.
Василик О.Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа. 1997.
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.– 416с.
Дробозина . Общая теория финансов. – М., 1998.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова 1.1 Бюджет і фінансова політика
держави. -К.: Наукова думка.,1999.
Заруба О. Страхова справа. – К.: Знання, 1998.
Юрій С.1., Бескид Й.М. Бюджетна система України. -К.:НІОС., 2000.
PAGE
PAGE 18
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
