Реферат
на тему
Республіка Корея
Республіка Корея розташована у південній частині Корейського
півострова. Південна Корея – один із найгорис-тіших районів світу, 70%
території займають сопки – гори висотою 500- 600 м над рівнем моря.
Країна мало забезпечена корисними копалинами. Промислове значення мають
лише запаси вугілля, залізної руди, свинцю, цинку, брому, графіту, хоча
потреби країни в цій сировині власними ресурсами задовольняються не
повністю. Південна Корея майже не має лісових ресурсів. Важливу роль у
розвитку економіки країни відіграють узбережжя Жовтого,
Східнокитайського та Японського морів, їхня мальовничість сприяє
розвиткові туризму.
Клімат Республіки Корея переважно мусонний. Населення Південної Кореї –
43 млн. чоловік його середня густота відносно висока: 420 чоловік на 1
км , міського населення – 2/3, приблизно 35% зосереджено в Сеулі (10 млн
чоловік), Пусоні (4 млн). Одна із характерних рис Корейської Республіки
– практично повна однонаціональність населення.
У 60-70-ті роки “сеульське економічне диво” викликало неабиякий інтерес.
Вийшовши в авангард нових Індустріальних країн, Південна Корея до кінця
сторіччя хоче приєднатися до найбільш розвинутих країн світу. Практично
протягом життя одного покоління країна змогла піднятися на 11 місце у
світі за загальним обсягом ВНП (225 млрд дол., або 5,5 тис. дол. на душу
населення в 1992 р) та ввійти в десятку найбільших торговельних держав
(1992 р експорт оцінювався в 225 млрд дол., імпорт- 63,8 млрд дол). За
останні 30 років ВНП на душу населення в Південній Кореї виріс у 161
раз. Подібного рекорду ще не знали в світі. Тому Україні, яка почала
шлях свого незалежного розвитку та інтеграції в МПП, особливо важливо
врахувати уроки “східноазіатського дива”.
Як країна з обмеженими природними ресурсами змогла стати до кінця
сторіччя однією з найбільш економічно розвинутих держав світу? Як
Південна Корея змогла за 25 років пройти шлях, який Англія, Франція,
Японія проходили сотні років? Відповідь можна знайти проаналізувавши
динаміку економічного розвитку Південної Кореї.
До початку економічної реформи 1962 р. корейська економіка була типовою
для слаборозвинутих країн. 1961 р. національний доход на душу населення
становив 82 Долари, що майже на 10% нижче відповідного показника в КНДР.
При високому рівні безробіття приріст населення досягав 3% щорічно
Низький рівень життя був перепоною для розвитку індустріалізації. У
структурі економіки переважав аграрний сектор, де вироблялося 38,7% ВНП,
тоді як на видобувну та обробну промисловість припадало 15,4%. При
потребах імпорту в 200 млн доларів корейський експорт в 1961 p. становив
лише 50 млн дол. Дефіцит торгового балансу спричинив залежність розвитку
національної економіки від іноземної допомоги.
Економічна ситуація значно ускладнилась неврожаєм 1962 p., що призвело
до економічного спаду, інфляції. У січні 1962 р. корейське керівництво
почало реалізацію Першого п’ятирічного плану економічного розвитку. Його
головною метою було створення умов для динамічного і стабільного
розвитку економіки. На початковому етапі держава підтримувала розвиток
таких стратегічних галузей, як цементна, нафтопереробна та виробництво
мінеральних добрив з метою заміни імпорту цих продуктів місцевими, а
також створення базової інфраструктури, передусім електропостачання,
залізниць і шосейних доріг. Проте ця політика зіткнулася з труднощами,
викликаними обмеженістю внутрішнього ринку, нестачею капіталів та
сировини.
Від середини 60-х років стратегія економічного розвитку стала
переорієнтовуватись на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток
отримали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що покладалися на
головний ресурс країни- дешеву робочу силу.
Для здійснення експортоорієнтованої стратегії необхідно було
мобілізувати внутрішні ресурси, створити стимули для притоку іноземних
капіталів і технологій. Для розширення джерел інвестицій держава
підвищила норму банківського відсотка, видала спеціальний закон про
заохочення іноземних капіталів. 1965 р. було упорядковане й валютне
регулювання, проведена девальвація та встановлений єдиний курс
національної валюти. Обмінний курс національної грошової одиниці при
цьому знизився майже в 2,5 раза: із 100 вон до 255 вон за долар. З метою
залучення іноземних капіталів 1966 р. були відкриті вільні економічні
зони.
Результатом такої політики став швидкий розвиток обробних галузей. У
60-ті роки корейський експорт щорічно збільшувався, підтримуючи тим
самим зростання економіки та підвищення зайнятості населення.
Середньорічний темп економічного розвитку країни досяг 8%.
Проте швидка індустріалізація супроводжувалася відставанням аграрного
сектора. Для усунення такого дисбалансу, державою були вжиті спеціальні
заходи спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва
та досягнення самозабезпеченості країни зерновими. Були надані відчутна
фінансова підтримка сільськогосподарським виробникам, великі державні
інвестиції для розвитку сільськогосподарської інфраструктури, іригації
та запровадження інтенсивних технологій у землеробстві.
Від 70-х років господарська політика, що спиралась на розвиток
трудомістких галузей легкої промисловості, зіткнулася з серйозними
обмеженнями, викликаними зростанням рівня заробітної плати, дефіцитом
нових технологій та конкуренцією інших країн, що розвиваються, на
зовнішніх ринках. Зовнішньоекономічні умови були несприятливі через
нестабільність міжнародних валютних ринків, протекціоністські тенденції,
нафтові кризи 1973 та 1979 pp. і загальний спад у світовій економіці. До
того ж США від 1970 р. перестали давати країні допомогу на пільгових
умовах. Дедалі більш відчувалася також внутрішня структурна
незбалансованість економіки, слабкість її виробничої бази, пов’язана з
переважаючим розвитком легкої промисловості та відставанням базових
галузей важкої індустрії.
У 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови
економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної
промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та
водозабезпечення. Були реалізовані великі інвестиційні проекти у
нафтопереробці та нафтохімії, у виробництві сталі й будівельних
матеріалів, машинобудуванні, частково суднобудуванні, що значно
розширило та зміцнило корейську промисловість.
Реалізація цієї великомасштабної структурної політики ускладнилась
нестачею капіталів, технологій та кваліфікованих кадрів. Деякі
виробництва стали надто великими за масштабами і не могли функціонувати
на повну потужність. Водночас легка промисловість не встигала за
попитом, породжуючи дефіцит деяких товарів та, відповідно, зростання
споживчих цін. Відтак значно скоротились можливості для нарощування
експорту продукції легкої промисловості, що стримувало інвестиції в цей
сектор. У результаті виробничі фонди легкої промисловості почали
старіти, що негативно позначилося на її ефективності. Істотних
структурних змін зазнав ринок праці. Дедалі зростаючий дефіцит
кваліфікованих робітників сприяв зростанню заробітної плати багатьох
спеціальностей та підвищенню вартості робочої сили в цілому.
Зіткнувшись з такими проблемами, уряд вжив заходів Для економічної
стабілізації. Для підвищення конкурентоздатності експорту були
встановлені обмеження зростання заробітної плати, посилено державний
контроль над цінами, був частково лібералізований імпорт, покликаний
розширити пропозицію на внутрішньому ринкові, сприяти зниженню рівня цін
та посиленню конкуренції, стимулюючи тим самим підвищення економічної
ефективності.
На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї
відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання
економіки. Надмірне втручання держави знижувало ефективність розподілу
ресурсів, стримувало приватну ініціативу та послабляло ринковий
механізм. Політика пріоритетного розвитку важкої промисловості сприяла
діяльності великих підприємств і посиленню концентрації виробництва,
стримуючи розвиток малого та середнього бізнесу.
Незважаючи на заходи для забезпечення фінансової стабілізації, що
вживалися наприкінці 70-х років, продовжувала розкручуватися інфляційна
спіраль, зводячи нанівець зусилля для підвищення ефективності
виробництва та контролю за якістю продукції, породжуючи тим самим
трудові конфлікти. Особливо несприятливим був 1980 p., коли
спостерігався економічний спад (на 3,7%), що супроводжувався досить
високою інфляцією (28,7% на рік) та дефіцитом платіжного балансу в 5,3
млрд дол.
Для боротьби з інфляцією держава намагалася обмежити державні витрати й
грошову емісію. 1984 р. були заморожені заробітна плата та інші видатки
державного сектора. До другої половини 80-х років змогли добитись
позитивного сальдо платіжного балансу, чому сприяло поліпшення
зовнішньоекономічних умов. Стабілізувалися також динаміка цін і
заробітна плата. Від 1983 р. темп інфляції не перевищував 3% щорічно.
Паралельно із стабілізаційними заходами держава здійснила
великомасштабні структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових
механізмів, заохочення особистої ініціативи та конкуренції. Значно
лібералізовано зовнішню торгівлю та інвестиційну політику. Був
послаблений контроль за імпортом, знижене імпортне мито, знято чимало
обмежень для прямих іноземних інвестицій, лібералізовано цінове
регулювання, посилена антимонопольна політика. Більш
вузькоспеціалізованою стала державна підтримка промисловості, що
стимулює насамперед технологічні інновації та підвищення кваліфікації
робочої сили. В систему управління державним сектором було введено
принципи економічної відповідальності.
HYPERLINK
“file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Andrew\\My%20Documents\\В%20БИБ
ЛИОТЕКУ\\enbv.narod.ru\\enbv.narod.ru\\text\\Econom\\ezk\\str\\ris\\83.g
if” \t “_blank” м 83
В результаті державного регулювання частка галузей економіки у ВВП
зазнала радикальних змін (див. графік).
Заходи структурної адаптації та поліпшення зовнішньоекономічних умов
сприяли динамічному розвиткові корейської економіки у другій половині
80-х років. Серед позитивних зовнішніх факторів були: спад світових цін
на нафту, зниження відсоткових ставок на міжнародному кредитному
ринкові, підвищення обмінного курсу японської єни, що сприяли відносному
падінню курсу корейської національної валюти й тим самим – корейському
експортові. Від 1986 р. Корея постійно підтримувала позитивне сальдо
торговельного та платіжного балансу. У 1987- 1988 pp. воно складало 10
млрд доларів. Зі сторони інших держав, насамперед США, це викликало
потребу більшої відкритості корейського ринку для іноземних товарів.
У період динамічного піднесення у внутрішньому житті країни зросла увага
до соціальних аспектів розвитку. Посилилися вимоги щодо соціальної
підтримки малозабезпеченим групам населення, розвитку сільських районів,
удосконалення систем соціального забезпечення тощо. Процес політичної
демократизації, що розгорнувся в країні, супроводжувався суспільними
безпорядками, страйковим рухом, а це все негативно впливало на
ефективність виробництва.
Для запобігання інфляційної дії позитивного сальдо платіжного балансу
держава повинна була обмежити надходження в країну іноземних інвестицій
та кредитів. В антиінфляційних цілях стримувалась також внутрішня
кредитна експансія, практикувалося продовження строків виплати за
борговими зобов’язаннями. Великомасштабні заходи здійснювалися в галузі
соціальної політики. Завдання з розвитку соціальної сфери були покладені
на підприємства в першу чергу. Держава встановила мінімальний розмір
заробітної плати, взяла на себе вдосконалення пенсійної системи та
медичного страхування, розширення сфери суспільного землекористування,
реорганізацію податкової системи. Нові проблеми постали перед корейською
економікою на рубежі 90-х років. Підвищення заробітної плати, що досягло
30% щорічно, призвело до зниження конкурентоздатності експорту.
Страйковий рух підривав трудову етику, негативно впливав на
продуктивність праці. Тоді ж таки США підвищили тиск на Корею, вимагаючи
відкрити її внутрішній ринок, посиливши при цьому власні
протекціоністські бар’єри проти корейського експорту. В 1989 р.
скоротився обсяг експорту, а в 1990 р. знову мав місце дефіцит торгового
балансу.
Економічна політика держави на перспективу базувалася на розвитку
сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні
науково-технічного потенціалу країни. Саме наукомісткі виробництва
покликані стати майбутньою основою спеціалізації Кореї в міжнародному
поділі праці. Цей напрямок структурної перебудови економіки викликав
глибокі зміни в галузевому та професійно-кваліфікаційному поділі
трудових ресурсів, вимагав від держави активної політики у сфері
зайнятості та підготовки кадрів. Важливу роль відігравала і національна
кредитна система, покликана забезпечити необхідну фінансову підтримку як
підприємствам, що народжувалися, так і підприємствам застарілим,
традиційним, які закривалися.
У 90-ті роки значно розширюється сфера соціальної політики держави, що
зосереджується саме на розвитку житлового будівництва, міського
транспорту та вирішенню екологічних проблем. Протягом 1988 – 1992 pp.
планувалося побудувати 2 млн нових квартир або індивідуальних будинків.
Практично все населення охоплене системою медичного страхування. З 1988
р. здійснюється державна пенсійна програма. Успішна соціальна політика
при стабільному зростанні національної економіки дає змогу значно
підвищити рівень життя всього народу.
З новою політикою корейського керівництва з управління іноземним
капіталом утвердився принцип однакового ставлення до іноземних і
національних інвестицій. Відповідно до нового положення про стимулювання
іноземного капіталу, яке вступило в дію 1 березня 1991 p., система
прямих іноземних капіталовкладень передбачає такі важливі моменти:
заміна системи затвердження проектів системою повідомлення поступово
запроваджувалася протягом 1991- 1993 pp., податкові пільги для СП значно
обмежено для забезпечення принципу справедливої конкуренції між
іноземними і національними компаніями. Промисловий сектор став практично
відкритим для вкладення іноземного капіталу. У сфері обслуговування цей
процес проходить наростаючими темпами. Лібералізується процес інвестицій
в такі технологічно складні сфери, як телекомунікації, інженерне
будівництво.
З часу приєднання Республіки Корея в 1988 р. до Міжнародного валютного
фонду уряд вживає заходів для подальшої лібералізації операцій з
іноземною валютою. Наприкінці 80-х років було спрощено механізм
управління з оплати невидимої торгівлі і зарубіжних інвестицій
корейських громадян. 1990 р. у Південній Кореї запроваджена нова –
“середньоринкова система” обмінного курсу іноземних валют, де курс
обміну визначається ринковою стихією, без жорстких обмежень. Практично у
1994 р. ринок капіталів був повністю лібералізований. У даний час
корейським громадянам дозволено вкладати капітал за кордоном, а
іноземцям надається можливість проводити прямі інвестиції на ринку
Республіки Корея і в галузі страхового бізнесу також. Іноземні банки
допущено на фінансові ринки на умовах, які надаються місцевим банкам.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
