Реферат
на тему
Державно-корпоративні структури – основа господарства Японії
Поширена думка, що економіка Японії – це складна, розгалужена, добре
впорядкована, високопродуктивна система, в якій ефективно взаємодіють
ділові кола й урядові структури країни. Образно її називають “Джепен
інкорпорейтед” – Акціонерним підприємством “Японія”. Передусім
простежуються особливості системи власності. В Японії склалось
суспільство, де “корпорація понад усе”. Багатство сконцентровано в руках
корпорацій – юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й
основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи (володіння
акціями, облігаціями та іншими цінними паперами). Індивідуальні власники
капіталу стають другорядним чинником на ринку капіталу та цінних
паперів.
Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх
можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні
економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати
політику, активно діють у сфері культури (видавнича справа, утримання
музеїв, шоу-бізнес тощо), освіти та наукових досліджень. Спостерігаються
радикальні зміни в структурі власності. Динаміка змін у розподілі
акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності
корпорацій. Різко зменшується частка акцій, що перебувають в
індивідуальній власності. Так, у 1950 р. пересічно акції фізичних осіб
складали 70, а наприкінці 80-х – вже менше 30%, у 200 найбільших
корпораціях Японії частка індивідуальних акціонерів наближалася до нуля.
З іншого боку, у структурі акціонерного фонду зростає вага юридичних
осіб, серед яких вирізняються дві великі групи – промислові та інші
компанії, пов’язані між собою діловими зв’язками, та “інституційні
інвестори” – юридичні особи, що дають на ринок цінних паперів акції
страхових, пенсійних, університетських та інших фондів.
Ще одна важлива особливість власності в Японії – розширеність взаємного
володіння акціонерною власністю. Класична схема, коли матірна фірма
володіє акціями дочірньої або підконтрольної фірми, характерна для
організації підприємницьких груп (кейрецу), однак більш поширені
структури, де спостерігаємо взаємне володіння акціями, від простого
випадку, коли акціями взаємно володіють матірна і дочірні фірми, до
складних, коли десятки фірм у підприємницьких об’єднаннях (сюдан)
володіють акціями одна одної. Подібна система взаємних зв’язків
становить основу такої організації фінансового капіталу, за якої
утворюються величезні конгломерати колективної власності, в яких
володіння акціями здійснюється, головним чином, не задля отримання
прибутку, а для забезпечення контролю та ефективного менеджменту.
У сучасному господарстві Японії переважають конкурентні засади
організації підприємницької діяльності над монополією. Такі засади
японського ринкового господарства існують насамперед тому, що в країні
немає жодної цілком монополізованої галузі. У будь-якій міжгалузевій
системі, про яку йтиметься далі, крупні підприємства складають лише ядро
системи та й належать ці підприємства, як правило, різним
фінансово-монополістичним групам. Інший важливий фактор конкуренції –
велика кількість малих та середніх підприємств, їхня роль у господарстві
Японії була завжди більш значною, ніж в інших економічно розвинутих
країнах. У японських кейрецу традиційно навколо тієї чи іншої корпорації
групуються дрібніші підприємства, і для них боротьба за участь в
діяльності групи є важливим моментом конкуренції. Загалом же в країні
велике значення конкуренції в комерційній діяльності пояснюється
передусім динамічністю розвитку ринку, постійною зміною його внутрішньої
структури, динамікою його меж.
В організації життєдіяльності та господарства в Японії велику роль
відіграє держава. Країна має сталу систему державного програмування. Уже
з повоєнних років у країні втілена в життя серія довгострокових планів
економічного розвитку. В цих планах, звичайно, визначаються ті чи інші
стратегічні політичні цілі (наприклад, подвоєння національного доходу,
запобігання забрудненню навколишнього середовища, лібералізація
зовнішньої торгівлі тощо); виявляються проблеми розвитку і розробляються
механізми їх вирішення. Відповідальність за складання і реалізацію
економічних планів несе державне Управління економічного планування.
У Японії досить дієздатна система державного регулювання. Держава через
міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, фінансів, управління
економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети
активно впливає на різні сфери господарського життя: економічне
зростання (темпи, структурні пропорції, віднайдення фінансових
можливостей стимулювання тощо), процеси конкуренції та формування
структури власності, розвиток освіти й науки, політику кредиту та
грошового обігу, розробку стратегії зовнішньоекономічних зв’язків. Вплив
цей здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів
(податки, кредити, відсоткові ставки, пільги, система пріоритетів, митна
політика тощо).
Послідовно здійснюється державна протекціоністська політика в галузях
або життєво важливих для держави, або в тих, що визначають її майбутнє.
У 50-ті роки держава сприяла розвиткові металургії, залізниць,
електроенергетики основної хімії. В 60-ті енергійні зусилля були
спрямовані на розвиток хімії синтетичних матеріалів, нафтопереробки та
нафтохімії, загального машино- й автомобілебудування радіоелектронної
промисловості. У 70- 80-ті роки пріоритетними стали наукомісткі галузі
(останнім часом так звані галузі високих технологій). Спочатку це було
виробництво інтегральних схем і тонка кераміка, виробництво комп’ютерів,
верстатів з ЧПУ, потім – виробництво роботів, ракетно-космічна
промисловість, біоіндустрія і виготовлення нових медичних препаратів,
індустрія інформації та техніка оптико-волокнистого й космічного
зв’язку. В системі державно-корпоративного програмування та регулювання
поєднуються діяльність згаданих державних інституцій і неурядових
підприємницьких структур, центральне місце серед яких має “Кейданрен” –
штаб крупного японського капіталу.
Корпоративна ланка господарської діяльності репрезентована великими
фінансово-монополістичними групами, у яких консолідуються провідні
корпорації країни. Кожна велика фінансово-монополістична група
зосереджує контроль над фірмами практично всіх галузей промисловості,
комерційними банками та іншими фінансовими структурами, торговими
фірмами (які діють як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі),
транспортними фірмами, науково-дослідними організаціями та ін. Останнім
часом найбільш могутніми були фінансово-монополістичні групи: “Фуйо”
(“Фудзі-Ясуда”), яку очолює банк “Фудзі гінко”; “Міцубісі”, що включає
понад сотню корпорацій, назви яких починаються із заголовного слова
банку “Міцубісі гінко”; “Сумітомо” на чолі з головним банком “Сумітомо”.
Система “Міцуї” (головний банк “Міцуї гінко”) – найстаріша в Японії, теж
діє в усіх галузях господарства. Важливу роль відіграє також група
“Дайїті-Кангьо” (головний банк “Дайїті гінко”), в яку ввійшли колись
самостійні групи “Дайїті”, “Фурукава”, “Кавасакі”, “Мейдзі”. Зростає
значення груп “Санва”, “Дайва”, “Когін” (група “Промислового банку”) та
“Кьова”.
Є певні закономірності в територіальній організації діяльності
зазначених груп. Управлінські ланки головних концернів та фірм
зосереджуються в головних районоутворюючих центрах країни. Чим більший
ранг центру, тим більше зосереджено в ньому управлінських підприємств.
Фірми з головними конторами в Токіо та Осаці мають філії по всій країні,
фірми з головними конторами в Нагойї, Саппоро, Кіото, Фукуоці, Хіросімі,
Йокогамі, Кобе мають відділення в своїх економічних районах. Діяльність
фірм інших префектур рідко виходить за межі їхніх територій. Між
провідними управлінськими та фінансовими центрами країни створена
система сучасного електричного та електронного зв’язку, інформаційні
банки й обчислювальні центри країни утворюють єдину інформаційну мережу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
