Реферат
на тему
Природні, трудові та інтелектуальні ресурси Японії
Населення і трудові ресурси. Загальні риси демографічної ситуації в
Японії такі.В країні склалися низькі коефіцієнти народжуваності та
природного приросту населення як закономірний результат
соціально-економічних факторів, пов’язаних з індустріалізацією та
урбанізацією. Під дією цих факторів динаміка вікової структури населення
і зростання чисельності працездатного населення склалася так, що у 60 –
80-ті роки відносні й абсолютні показники чисельності працездатного
населення виявилися досить сприятливими для економіки і залишаться
такими на найближчі десятиліття.
Загальні закономірності зрушень в розміщенні населення і трудових
ресурсів у другій половині XX ст. полягали у дедалі більшій його
концентрації в районах південної частини Канто (агломерація Токіо,
Йокогама), в Кінкі (агломерація Осака- Кобе-Кіото) та Токайдо
(агломерація На-гоя), куди переміщувалася робоча сила з окраїнних
районів країни. Ці три потужні урбанізації утворили мегаполіс (так
званий мегаполіс Токайдо), за межами якого більш-менш помітними зонами
урбанізації є Фукуока, Кітакюсю та Хіросіма на півдні й Саппоро та
Сендай – на півночі. Пропорції розміщення населення, що склалися на
порозі 80-х, будуть визначати загальні риси територіальної структури
господарства та ринку праці на початку XXI ст.
Наприкінці 80-х років відсоток використання робочої сили країни в
господарстві та рівень оплати праці виявилися одними з найвищих у світі.
Динаміка галузевої структури зайнятості демонструє постійне збільшення
частки зайнятих у невиробничій сфері, перелив трудових ресурсів із
галузей з відносно низькою продуктивністю праці у більш перспективні.
Для організації господарства Японії характерна також структура
“подвійного дна” – поруч з великими корпораціями діють численні дрібні
та середні підприємства, особливо в торгівлі, сфері обслуговування,
легкій промисловості, та сімейні фермерські господарства.
Сталися зрушення і в організації ринку праці. Як відомо, в роки високих
темпів економічного розвитку в країні сформувався своєрідний закритий
ринок праці, який складався з великої кількості внутрішніх ринків праці
великих корпорацій, а управління цими ринками забезпечувалося системою
найму на все життя. Зараз ситуація поступово змінюється, і ринок праці
набуває європейських рис. До того ж, починаючи від 70-х років,
відбувається переорієнтація промисловості і всього господарства Японії
від використання переважно виробляючої праці на переважно обслуговуючу
працю, що зумовлено сучасним науково-технічним рівнем господарства
країни. При цьому, з одного боку, зменшується потреба в працівниках,
безпосередньо зв’язаних з процесом виробництва, з другого – зростає
значення спеціалістів (особливо інженерів і техніків з розробки й
експлуатації електронної техніки та процесів “високих технологій”) і
професій, потрібних за межами виробничої сфери – в торгівлі, банківській
справі та ін. Підвищилося значення й розширилось використання жіночої
праці, відсоток жінок, зайнятих у господарстві, став одним із найвищих
серед економічно розвинутих країн – понад 40% від економічно активного
населення.
У галузі організації праці в Японії віддавна використовувалися принципи
колективної організації, ідеї “фірми – сім’ї” та ін. Останні десятиліття
активно впроваджувалися нові форми організації праці. Модифіковано
організацію роботи на конвеєрах (ротація, розширення функцій тощо),
з’явилися такі форми організації, як різноманітні групи “самоконтролю”,
“гуртки якості”, “групи бездефектної роботи” тощо. У 90-ті роки
спостерігаємо перехід на більш високий рівень виробничо-трудової
кооперації – матричні системи управління, які консолідують увесь
підприємницький цикл. При цьому треба мати на увазі, що трудящі Японії
не тільки орієнтовані на колективну працю, а й об’єктивно готові до неї
завдяки поєднанню традиційних моральних цінностей суспільства,
універсальності набутих знань, доброї професійної підготовки.
Ресурсно-екологічна ситуація. У процесі природокористування японському
суспільству доводиться раціонально і бережливо використовувати обмежені
можливості географічного середовища Японських островів: власне
території, сільськогосподарських угідь, будівельних матеріалів, водних
ресурсів тощо; водночас треба покрити нестачу місцевих ресурсів
(особливо мінеральних) імпортом енергоносіїв, сировини для виробництва
матеріалів, значної частини продовольства з усіх кінців світу;
мінімізувати витрати господарства на сировину впровадженням енерго- і
матеріалозберігаючих технологій, повторним використанням ресурсів, більш
раціональною переробкою сировини; забезпечити захист навколишнього
середовища, що опинилося де-не-де на грані екологічної катастрофи, та
бути готовими до боротьби із стихією: землетрусами, цунамі, тайфунами.
Серед місцевих мінеральних ресурсів порівняно помітну роль відіграють
лише будівельні матеріали (вапняк, камінь, піски тощо), їх заготівля
забезпечує 40% потреб країни у природних будівельних матеріалах.
Інтенсивно використовується енергія гірських рік. Специфіка Японії –
усвідомлення цінності території як ресурсу. Кількісно це демонструє
динаміка цін на землю, темпи росту яких повністю корелюють з темпами
росту ВВП.
Позаяк власна сировинна база країни недостатня, господарство
розвивається на базі імпорту. Для економіки Японії характерне поєднання
сильної залежності від імпорту сировини та напівфабрикатів (до 90%
енергоносіїв, 99% залізної руди, уся бавовна, вовна, каучук, понад 60%
лісу, близько 50% продовольства та ін.), значної географічної
диверсифікації сировинних баз і виносу базових виробництв у країни
видобутку сировини. При цьому маються на увазі й потреби національної
економічної безпеки – наявність широко диверсифікованої географії ринків
сировини дає змогу японським підприємцям при зміні політичної ситуації в
тому чи іншому районі світу покривати втрати, розширивши інші джерела.
Важлива риса національної економічної політики – розвиток енерго- та
матеріалозберігаючих технологій; поєднаний з поглибленою переробкою
сировини та вторинних ресурсів. Різко знизились витрати сировини в
металургійній промисловості, зниження металомісткості машинобудування
піднято до рівня національної проблеми, нормою стали економічні щодо
споживання палива двигуни на транспорті. В Японії активно
використовуються вторинні ресурси: повторно використовувалися понад 55%
ресурсів: 91 металобрухту, 78 відходів рослинного та тваринного
походження, 78 паперової макулатури, 74 ганчірок із натуральних волокон,
понад 50% скла й пластмас.
Уже кілька десятиліть виробничий потенціал і житловий фонд Японії
функціонують в напруженій екологічній обстановці. Особливо загрозливим
був стан промислових зон у Кінкі, Хоккайдо,. біля великих комплексних
промислових зон на внутрішньому Японському морі, де на досить значних
територіях граничне допустимі концентрації газових компонентів
забруднення перевищували в чотири-п’ять разів і твердих – у два-три
рази. Наростання екологічної кризи перетворилось було в серйозну
соціальну проблему і уряд за участю ділових кіл мусив створити систему
координаційних, науково-дослідних та природоохоронних органів,
діяльність яких дещо поліпшила екологічну ситуацію у багатьох районах
Японії.
Науково-технічний прогрес у господарстві Японії. Вже в повоєнні роки в
Японії робилася ставка на використання досягнень науково-технічного
прогресу. Спершу рішення було знайдено у форсуванні імпорту найновішої
на той час техніки і технології для реконструкції важкої промисловості.
Це дало змогу зекономити кошти і прискорити модернізацію господарства.
Далі, в процесі освоєння передового світового досвіду Японія послідовно
пройшла етапи “копіювання”, коли жадібно засвоювалася інформація
патентів та “ноу-хау”; “удосконалення” – коли обов’язково поліпшувалися
і дороблялися техніка й технологія, що прийшли із Заходу; “творення” –
коли у 80-ті роки країна, яка постійно “наздоганяла Захід”,
перетворилася в одного з рівноправних лідерів у галузі науки, техніки і
технології.
В країні сформувався науково-виробничий комплекс, який всебічно
впроваджується в усі структури господарства. Треба зважити на те, що
організаційною формою розвитку японської промисловості були об’єднання
(“кейрецу”, “сідан”), засновані на взаємному володінні акціонерним
капіталом, тут завжди мала місце інтенсивна міжфірмова мобільність
техніки і технології. Діяльність же створеної державою інфраструктури
науки (патентна служба, служба науково-технічної інформації, системи
сучасної комунікації тощо) сприяла консолідації наукової діяльності.
Основними напрямами науково-технічного прогресу в Японії стало
використання нових відкриттів і методів у наукомістких виробництвах.
По-перше, це стратегічні прориви в галузях електроніки та виробництва
нових матеріалів. Потім вихід на передові позиції у виробленні
виробничого устаткування (включаючи верстати з ЧПУ, промислові роботи),
впровадження нової біотехнології (в тому числі генної інженерії),
технічне забезпечення “індустрії інформації” тощо.
Вплив науково-технічного прогресу в Японії на зміни у структурі
господарства – не просто “вклад” або “складова” тих чи інших
перетворень. Під їхнім впливом сформувалися, по суті, сучасні
міжгалузеві системи господарства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
