.

Роль структурного фактору у формуванні озер та боліт (на прикладі території волинського Полісся) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 2066
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль структурного фактору у формуванні озер та боліт (на прикладі
території волинського полісся)

Одним із дієвих індикаторів cучасних рухів земної кори є деякі від‘ємні
форми рельєфу земної поверхні. Серед них в першу чергу слід виділити
озерні улоговини та болотні пониження. Особливо широко такі форми
поширені в Поліссі. Найбільш повно та комплексно вивчення цих форм
проведено нами в межах Волинського Полісся, з урахуванням різноманітних
опублікованих та фондових матеріалів по даній території [1, 3, 4, 5, 9,
10]. Зрозуміло, що особливості конкретних форм обумовлені ще деякими, в
ряді випадків важливими, факторами: кліматичними, геоморфологічними,
геологічними, гідрологічними та іншими. Однак структурний, в
геологічному розумінні, фактор завжди залишався тим фоном, на якому
розгорталися вказані вище чинники.

За структурно-морфологічними ознаками можна виділити серед цих від‘ємних
форм три основні групи: лінійні, лінійно-полігонні та полігонні.
Просторове поєднання названих груп дозволяють виділити додаткові групи –
точкові, вузлові, інтерференційні, комбіновані. Характерною рисою всіх
від‘ємних форм в Поліссі є регіонально високе положення рівня грунтових
(підземних) вод, тому навіть незначні за амплітудою сучасні вертикальні
тектонічні рухи фіксуються на матеріалах аерокосмозйомок (МАКЗ). В той
же час висока інформативність дистанційних методів про геодинамічні
процеси щодо вказаних форм поєднується досить часто з принциповою
неможливістю їх безпосереднього вивчення прямими геологічними та
геофізичними методами. У зв‘язку з цим, деякі наші висновки базуються не
на детальному аналізі особливостей окремих конкретних форм, а на синтезі
їх певних ознак.

Серед лінійних та точкових ділянок заболочування та болотних низин можна
виділити наступні структурні варіанти:

1) Численні невеликі ділянки лінійного заболочування пов‘язані з
застійним режимом поверхневих вод у відносно опущених частинах блокових
структур, поверхні яких характеризуються нерівномірністю рухів чи так
званими перекосами.

2) Поперечне по відношенню до сучасних річкових долин підняття окремих
блокових структур викликає на ділянках, розташованих в долині вище за
течією, утворення боліт що являють собою по суті аномально розширені,
сильно заболочені відрізки річкових заплав. Аналогічний ефект в долинах
викликають підняття-пережими, обумовлені виникненням діапірового
підняття або піщаної гряди. Такі болота, що мають в плані
стрічкоподібну, краплеподібну та серпоподібну форму вище за течією річки
поступово змінюються заплавою витриманої по простягання ширини. В
розрізі заплавних відкладів тут переважають алювіально-болотні фації.

3) Заболочування гідромережі та поширення болотних і алювіально-болотних
фацій на надзаплавній терасі та схилах часто пов‘язане із опусканням
крупних за площею тектонічних структур. В цих випадках процеси
заболочування більш-менш рівномірно поширюються на систему водотоків і
різких коливань ширини заплави не спостерігається. У розрізі відкладів
заплави руслові фації поступово змінюються спочатку заплавними, а потім
болотними фаціями. При цьому структурна обумовленість локальних
відрізків первинної гідромережі успадковується ділянками заболочування.

4) Окремі округло-ізометричні та лінійні заболочені пониження
сформувались як компенсаційні на вершинах похованих каолінових
діапірових стовпів та гряд. В бортах діапірів перервні смуги
заболочування можуть бути пов‘язані з опусканням ділянок над місцями
горизонтального перетоку первинних плащових форм залягання каолінів або
над нисхідними діапірами.

В групу лінійно-полігонних форм рельєфу входять від‘ємні відносно
крупні, лінійно-витягнуті болотні низини. Як правило, ці форми
розташовуються в річкових долинах і являють собою аномально занурені
ділянки грабеноподібних структур, які, в цілому, контролюють досить
крупні долини. Такі грабени мають різну за складністю будову, що
відображається у фаціях, їх потужностях та часі їх накопичення. Як
правило, значні потужності характерні для пізньочетвертинних-голоценових
болотних відкладів, тому частина родовищ торфу розташована саме в таких
структурах. Численні горизонти осадового чохла, що мали раніше покривний
характер розповсюдження, тут відсутні. Це стосується і валунних
суглинків дніпровсько віку. В той же час деякі осади тут мають підвищену
потужність. Все це свідчить про те, що ці структури в мезозой-кайнозої
регулярно контролювали місцезнаходження та діяльність річкової долинної
сітки, а аномальне занурення у післядніпровський час не є виключенням в
геологічній історії таких ділянок.

На низовинних та слабопідвищених рівнинах Полісся особливо широко
розповсюджені ділянки заболочування, виникнення яких зумовлене новітніми
опусканнями окремих тектонічних блоків та їх невеликих угруповань. Ці
структури віднесені нами до групи полігонних. Ступінь диференціації за
тектонічною активністю таких блоків серед оточуючих структур загалом
незначна. Максимальні амплітуди відносних занурень не перевищують 1-2 м,
при цьому спостерігаються перекоси поверхонь блоків.

Типові болотні фації в таких низинах відсутні або представлені
малопотужними горизонтами, торфяний покрив тут практично не
спостерігається. Принципових відмінностей в будові осадового чохла під
низинами та поза ними, як правило, не фіксується. Спостерігаються лиш
невеликі коливання потужності окремих горизонтів та зміни гіпсометрії їх
поверхонь. Однак навіть ці невеликі аномалії дозволяють намітити межі
блоків, які охоплені слабим опусканням.

У Поліссі широко розповсюджені форми віднесені нами до групи вузлових. В
основі таких боліт знаходяться тектонічні блоки, які, в усякому випадку
в новітній етап, характеризуються чітко вираженою тенденцією до
занурення. Ці форми мають в плані дуже чіткі округлі або овальні обриси.
Зустрічаються більш складні варіанти, представлені групою одного або
різних рангів, які злились між собою. Діаметр таких низин коливається
від 30 до 700 м. В рельєфі вони яскраво виражені.

Новітні та сучасні рухи тектонічних блоків під такими болотами
нерівноцінні за знаком та інтенсивністю. На МАКЗ ознаками рівномірного
опускання є концентрична зональність та монотонність малюнку всередині
контуру. Перекоси поверхні блоків фіксуються за асиметрією в зональності
фототону. В деяких випадках це супроводжується зміщенням торфяного
покриву на поверхні болота до одного з його країв.

Об‘єднані в єдиному контурі болота в деяких випадках продовжують
зберігати свої індивідуальні обриси за рахунок невеликих відмінностей у
режимі рухів кожного із контролюючих їх блоків. Це чітко фіксується при
дешифруванні. Неоднозначність блокових рухів під такими болотами в
голоцені обумовлює різнонаправлену та неоднозначну еволюцію останніх.
Навіть сусідні болота знаходяться на різних стадіях розвитку. При
дешифруванні виділяються низини з прогресуючим заболочуванням. В інших
місцях, напроти, спотерігаються низини з осушеними чи зруйнованими
ерозією торфяними покладами.

Численні ізометричні болота спостерігаються в долинах річок, як малих,
так і крупних. Часто вони зустрічаються і в долиноподібних пониженнях,
які примикають до долин чи зовсім відособлені від останніх.

За співвідношенням таких боліт з постійними чи тимчасовими водними
потоками, руслами та старицями, можна намітити тенденції сучасних
тектонічних рухів під ними. Водний потік “губиться” в болоті на ділянках
найбільш опущених блоків, локалізується та перетинає контур боліт на
слабоприпіднятих структурах, огинає контур боліт, поверхня ложа яких
тепер є відносно припіднятою ділянкою. Всередині таких ділянок можна
відмітити ознаки направленої бічної міграції потоку, пов‘язані з
послідовним підняттям блоку під болотом. Аналогічна картина
спостерігається і при перекосах поверхонь блоків. Місцями активні
сучасні тектонічні рухи є навіть причиною лінійного порушення
суцільності торфяного покриву.

Автономність вертикальних рухів блоків під округлими болотними низинами
підтверджується і особливостями геологічної будови ділянок розвитку
останніх. Тут спостерігаються аномальні потужності, різке виклинювання,
поява нових чи повне зникнення раніш розповсюджених окремих горизонтів
мезозой-кайнозойського осадового чохла.

Озера в плані також мають переважно округлі та овальні обриси, відносно
рівну берегову лінію без складних та гострокутних звивин та згинів.
Діаметр окремих озер коливається від декількох сот метрів до декількох
кілометрів. Глибини озер сягають 12-24 м, улоговини їх виповнені як
озерними, так і озерно-алювіальними відкладами, оскільки багато озер
зараз є проточними. Потужність молодих, утворених після так званої
дніпровської фази зледеніння (післядніпровський час), осадів коливається
від 4 до 12 м.

Іноді озера виповнюють декілька суміжних улоговин, при цьому
індивідуальні обриси форм у зовнішніх межах подібного угрупування
зберігаються. Аналогічним чином диференціація таких ділянок
простежується у підводному рельєфі та у рельєфі різних похованих
поверхонь осадових горизонтів під акваторією озер. Деякі озерні
улоговини являють собою частково з‘єднані між собою, або накладені
блокові структури. В таких контурах спостерігаються характерні пережими
у вигляді мисів, симетрично розташованих відносно один одного, такі
пережими надають озерам форму вісімки. На таких мисах часто відмічаються
піщані гряди, які іноді облямовують озерні улоговини.

В результаті зимового буріння з акваторії озер підтверджується
автономність їх геолого-структурної будови. Під озерами, які розташовані
в контурі площ розвитку морських палеогенових відкладів, останні як
правило відсутні. Відносна витриманість потужностей та однорідність
фацій в породах на прилеглих ділянках дозволяють передбачати
постседиментаційний розмив цих відкладів. Аналогічно в межах озер не
спостерігаються горизонти валунних суглинків та
ранньо-середньочетвертинних відкладів, які мають тут суцільне з площею
поширення.

Запропонована схема утворення озерних улоговин, як і у випадку вузлових
інверсійних блоків під болотними низинами, має на увазі як мінімум два
етапи (імпульси) новітніх рухів. На першому етапі, у післядніпровський
час окремі блоки, розташовані у вузлах перетину тектонічних зон, зазнали
аномальних у порівнянні з оточуючими підняття. Саме на таких структурах
внаслідок денудації були знищені відклади палеогенового та
ранньо-середньочетвертинного віку. На другому етапі спостерігається
різка зміна напрямку вертикальних рухів блоків, починається їх
опускання, яке до теперішнього часу досягло аномальних значень. Це
опускання, очевидно, продовжується і в сучасну епоху.

В ряді випадків значні коливання потужностей крейдових відкладів під
озерами дають підстави говорити про значні (десятки метрів)
знакоперемінні рухи блоків, які контролювали локальне накопичення та
локальний розмив цих відкладів. Унікальним в цьому відношенні є озеро
Біле, під яким виявлена тектонічна депресія, дно якої приблизно на 500 м
опущене нижче оточуючої поверхні.

В цілому, смуга південнополіських озер тяжіє до долини середньої та
верхньої течії р. Прип‘ять. Вся ця територія розташована у периферійній
частині відносно крупної морфоструктури центрального типу.

Час утворення більшості досліджених озерних улоговин, болотних низин та
ділянок площадного заболочування визначається однозначно як
післядніпровський. Це корелюється з розмивом горизонту валунних
суглинків дніпровського віку і з накладенням процесів заболочування на
останній. Широкий розвиток озер та боліт на пізньочетвертинних річкових
терасах та в заплавах річок свідчить про продовження активних процесів
утворення боліт та озер в голоцені.

Пропоновані варіанти зв‘язку болотних низин та озерних улоговин Полісся
з активними тектонічними блоковими структурами не є чимось виключним. В
багатьох регіонах, включаючи відкриті та закриті у геологічному
відношенні території рівнин, приуроченість цих від‘ємних форм рельєфу
земної поверхні до тектонічних структур вважається встановленою [8]. В
цьому можна легко переконатися, аналізуючи МАКЗ окремих територій
Північної Європи, Західного та Східного Сибіру, Північної Америки,
Центральної Африки і т.ін. Проблема заключається лише в підборі такого
механізму утворення боліт та озер, який би обов‘язково враховував
структурний фактор.

З проблеми виникнення в рельєфі Полісся болотних низовин та озерних
улоговин висловлюються різні думки. Обгрунтовується карстовий,
льодовиковий (екзараційний та реліктовий), ерозійний та еоловий генезис
цих понижень. В останні роки розвивається гіпотеза їх імпактного
походження. Нижче, із загальних геоморфологічних та геологічних позицій,
не акцентуючи увагу на раніш наведених структурних даних, спробуємо
коротко оцінити можливості названих екзогенних факторів.

Найбільш популярною для західних областей Полісся є карстова гіпотеза
[6]. Підставою для неї є неглибоке залягання потужних товщ осадів
крейдового віку, представлених переважно вапняками, мергелями, крейдою.
Не заперечуючи існування окремих карстових форм, на нашу думку, не
достатньо підстав передбачати такі масштабні та специфічні за
конфігурацією прояви карстових процесів, щоби сформувати всю складну
систему багаточисельних понижень в сучасному рельєфі. В багатьох
випадках неясним залишається питання про повне зникнення з геологічних
розрізів цих понижень більш молодих за віком відкладів палеогену та
плейстоцену. Малоймовірним є і такий активний прояв карсту в умовах
сучасних низовинних поліських рівнин. Одночасно виникають проблеми з
критеріями, за якими необхідно відділяти карстові пониження західних
областей Полісся від аналогічних за морфологією, геологічною будовою та
віком від‘ємних форм, розташованих східніше, де відсутні породи, що
карстуються.

Можливості льодовикової екзарації під час материкових зледенінь у
багатьох дослідників викликає сумнів [11]. Навіть якщо б це відбувалось,
то знову виникають питання щодо механізмів утворення конкретних форм з
правильними геометричними обрисами і з певною величиною заглиблення у
різні за літологією та віком породи. Не конкретизується питання про
місця і форми розвантаження екзараційного матеріалу.

Багато в чому схожі протиріччя виникають і у випадку визнання
реліктового, термокарстового, генезису понижень. Це стосується, зокрема,
і зникнення із розрізів не тільки дольодовикових осадових утворень, але
й самого горизонту валунних суглинків, які ототожнюються прихильниками
льодовикової гіпотези з мореною. Не знімається питання про ідентифікацію
болотних низин в льодовикових областях з аналогічними у позальодовиковій
області, де валунні суглинки відсутні.

Численною є група дослідників, що пов‘язує процеси активізації
неотектонічних (новітніх) рухів, у тому числі і міжблокових, з динамікою
наступаючих та відступаючих льодів [7]. Тим самим дещо розширюються
можливості для пояснення генезису болотних низовин та озерних улоговин.
Однак принципові відмінності поглядів на природу цих форм між
прихильниками екзогенного та ендогенного їх походження залишаються.

Утворення ізометричних в плані болотних низовин та озерних улоговин в
результаті ерозійної діяльності річок малоймовірно хоча б тому, що у
значної частини цих форм не виявляються безпосередні зв‘язки із
сучасними річковими долинами. Крім цього, незрозумілий сам механізм
формування ерозійними процесами таких форм, що мають плоскі днища та
глибини, що перевищують місцеві базиси денудації.

Ряд дослідників обгрунтовуює імпактне походження деяких низин та
улоговин, особливо тих, які мають чітку округлу форму, загальну
внутрішню будову з острівним підвищенням в центрі та оточуючими
підвищеннями (грядами) по периферії [2]. Однак вивчення таких форм
показало, що подібність з метеоритними кратерами обмежується тільки цими
візуальними ознаками. Корінні, в тому числі кристалічні породи під
такими формами не мають слідів ударного руйнування та подрібнення,
контурні гряди складені не викидами корінних порід, а представлені
шаруватими піщаними утвореннями чи каоліновими діапірами. В цілому,
важко уявити, щоб імпактні структури мали таке закономірне положення в
регіональному та локальному планах, враховуючи геологічну структуру та
морфологічні особливості сучасної та похованих поверхонь.

Всі викладені вище дані про структурний контроль болотних низин та
озерних улоговин Волинського Полісся можуть бути екстрапольовані і на
інші території де подібні форми мають широке поширення. Висловлені
міркування, на нашу думку, сприятимуть більш глибокому розумінню
процесів, що призводять до формування озерних улоговин та болотних
низин.

Список літератури

Воронова Г.И. Новейшие тектонические движения коры и их роль в
формировании болот Волынского и Житомирского Полесья // Региональная
тектоника Украины и закономерности размещения полезных ископаемых. – К.:
Наук. думка, 1971. – с. 54-59. 2. Гуров Е.П., Гурова Е.П. Геологическое
строение и вещественный состав пород импактных структур. – К.: Наук.
думка, 1991. – 160 с. 3. Комлев А.А., Тимофеев В.М., Кошик Ю.А. К
вопросу о генезисе озерных котловин Волынского Полесья // Физ. география
и геоморфология, вып. 28, 1982. – с. 107-114. 3. Кошик Ю.А., Тимофеев
В.М., Чмыхал В.Н. Особенности рельефа ледниковой области Житомирского
Полесья. – К.: Наук. думка, 1976. – 22 с. 4. Маринич А.М. Геоморфология
Южного Полесья. – К.: Изд-во КУ, 1963. – 251 с. 6. 5. Маринич О.М. Про
карстові форми рельєфу Волинського Полісся Геогр. зб. Укр. геогр. т-ва,
№ 4, 1960. 6. Матошко А.В Особенности строения и формирования краевых
ледниковых образований северо-западной части Днепровского языка. – Киев,
1980. – 31 с. 7. Тимофеев В.М. Разломно-блоковые структуры и их
отражение в рельефе северо-западной части Украинского щита (на примере
Коростенского плутона). Автореф. дис. …канд. геол.-мин. наук. Москва,
1982. 8. Тимофеев В.М., Кошик Ю.А., Чмыхал В.Н., Гусева Л.В. О роли
эндогенного фактора в образовании болот Украинского Полесья // Физ.
география и геоморфология, вып. 29, 1983. – с. 113-119. 9. Цись П.М.
Геоморфологія УРСР. – Вид-во Львів. Ун-ту, 1962. – 223. 10. Чувардинский
В.Г. О ледниковой теории. Происхождение образований ледниковой формации.
– Апатиты, 1998. – 304 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020