.

Delphi – загальна характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 9868
Скачать документ

Реферат на тему:
Delphi – загальна характеристика

Запуск Delphi
Програму Delphi запускають за звичайними правилами операційної системи. Наприклад, якщо у загальному вікні Windows на робочому столі є окрема піктограма для Delphi, то для запуску програми достатньо вибрати її за допомогою мишки. Інший спосіб – через кнопку Пуск Програми Borland Delphi 3  Delphi 3. Зачекавши декілька секунд, по-бачимо на екрані чотири головні робочі вікна Delphi, які є основою середовища розробки. Зазначимо, що Delphi, як ы будь-яка інша програма в середовищі Windows, може працювати паралельно з іншими програмами, до яких можна переходити під час роботи. Отже, середовище Delphi призначене для розробки прикладних програм під Windows на базі мови Object Pascal.
Середовище складається з чотирьох вікон, якими можна керувати як багато віконною прикладною програмою з інтерфейсом одного документа (single document interface- SDI). Це означає, що розмірами та розташуванням кожного вікна можна керувати незалежно.
Головне вікно розташоване зверху і є центром елементом керування під час роботи Delphi. Воно складається з трьох виділених елементів: рядка меню, панелі швидкого дос-тупу, палітри компонентів.
Вікно інспектора об’єктів розміщене ліворуч знизу екрану. Інспектор об’єктів скла-дається з двох сторінок – властивості(Properties) та події(Events). За допомогою інспектора об’єктів задають параметри та поведінку окремих елементів (компонент), з яких будуть програму.
Вікно форми (праворуч під головним вікном) є робочою ділянкою для розташування елементів керування програмою під час її майбутнього виконання. Складніші програми потребують кількох різних форм, кожну з яких незалежно проектують Delphi в рамках того ж проекту. Видимою і доступною для проектування в кожен момент часу можна зробити будь-яку з визначених форм.
Вікно редактора коду дає змогу вводити та редагувати тексти програм мовою Object Pascal. Воно розташоване праворуч знизу, однак часто доводиться збільшувати його розміри, щоб одночасно бачити значну частину програми. Вікно редактора коду багато сторінковими, на кожній сторінці можна редагувати інший текстовий файл (модуль) про- грами. Перехід між сторінками виконують за допомогою етикеток внизу вікна (для Windows 3.1) або закладок зверху над вікном (для Windows 95).
Вікна форми та редактора коду під час початкового запуску Delphi можуть частково перекриватися, тому перед початком роботи треба за допомогою мишки налаштувати розміри та місце таких вікон на екрані. Форм (вікон) може бути і декілька, тому для їхнього перемикання використовують команди середовища або мінімізують непотрібні в конкретний момент.
Після запуску Delphi вибирають один з двох варіантів подальшого налаштування. Для cтворення нової програми доцільно вибрати через меню Delphi команду File New Application, після чого Delphi перемалює заново вікна форм та редактору коду, і прив’язати нову програму до окремої папки. Якщо ж роботу над програмою розпочато раніше, то потрібно відкрити її командою File  Open або File  Reopen.
Delphi дає стартову базу (вікно та відповідну програму) для правильної роботи в опера-ціїній системі Windows, наділяючи базу стандартно прийнятими в Windows елементами керування та поведінки. Ще не написавши жодного рядка тексту програми, ми можемо спостерігати та контролювати виконання майбутньої програми. На початківців велике враження справляє такий простий спосіб початкового проектування, а не досвідчених програмістів – уява про обсяг програмування, який довелося б виконувати самостійно без засобів Delphi.
Головні прийоми візуального програмування
Загальне налаштування Delphi
Для побудови програми Delphi широко використовують засоби, які надає система. Є дві частини побудови: перша – проектування інтерфейсу з використанням стандарт них елементів (компонент) та маніпулювання їхніми розмірами й розташуванням; друга – написання фрагментів програмного коду для виконання завдання. Delphi самостійно записує деякі частини програми без зовнішнього втручання, розробникові треба кодувати лише суто свою задачу. Крім того, Delphi формує для майбутньої програми потрібну інформацію у файлах. На всіх етапах розробки програми можна бачити її інтерфейс, перевіряти програму шляхом виконання, змінювати властивості компонент, на яких побудована програма, вилучати чи додавати візуальні компоненти.
На початку роботи з системою Delphi доцільно виконати її мінімальне налаштування.
По-перше, треба підготувати папку (каталог), де будуть зберігатися всі файли майбутньої програми. Це ліпше робити до запуску Delphi.
Нову папку створити за звичайними правилами операційної системи Windows. Наприклад, запустити інструмент Мій комп’ютер (My Computer), розташований на робочому столі системи, відшукати потрібний диск та вже наявну папку, відкрити її, після чого через меню вибрати команди Файл  Створити  Папка. Ввівши з клавіатури потрібне ім’я папки та натиснути на клавішу Enter, матимемо готову порожню папку.
Свою папку можна створити і пізніше, під час побудови програми. У разі першого запам’ятовування відшукати у стандартному вікні запам’ятовування файлів потрібні диск та папку і за допомогою кнопки вікна Створення нової папки так само, як і в попередньому випадку, ввести з клавіатури ім’я папки.
По-друге, потрібно вибрати і налаштувати деякі важливі параметри Delphi, які постійно впливають на подальшу роботу. Вище зазначено, що в меню треба послідовно вибрати пункти Tools  Environment Options…  закладку Preferences і за допомогою мишки поставити позначку  в поля Show compiler та Minimize on run. Таку ж позначку потрібно поставити в полі Break on exception. Того, щоб можна було записувати в програмі коментарі та літерні рядки українською мовою, треба за такими ж пунктами вибрати закладку Display і в рядку Editor Font зі спадного списку шрифт Courier New Cyr.
Редактор коду
Редактор коду розташований в окремому выкны, яке можна закрити та відкривати незалежно від головного та інших вікон. У цьому вікні відображають та редагують тексти програм.
Праворуч та знизу від тесту є стандартні смуги його перегляду. Зверху над текстом зображені закладки для позначення файлів. Кожна закладка містить ім’я відповідного модуля. Для перемикання вікна на потрібний модуль достатньо клацнути мишкою на його закладці.
У нижній частині вікна є рядок стану. Він містить інформацію про місце курсора на активній сторінці (перше поле ліворуч), друге поле відображає, чи був зміщений текст у цьому вікні з моменту останнього запам’ятовування, третє поле повідомляє про режим набору символів на клавіатурі: Insert – уставлення, Overwrite – зміна, Real Only – текст не можна змінювати. Перемикання між режимами Insert та Overwrite виконують клавышею Ins.
Крім того, рядок стану призначений для виведення повідомлень компілятора про помилки в програмі, а також для введення тексту під час виконання команди Search  Incremental Search.
Смугу ліворуч від тексту використовують для відокремлення рядків, на яких будуть розташовані місця зупинки програми. Для цього достатньо клацнути мишкою на смузі навпроти потрібного рядка. Повторне клацання мишкою змінює місце зупинки.
Редактор коду може працювати спільно з налагоджувачем Delphi. Налагоджування дає змогу трасувати програму безпосередньо у вікні редактора і відображати в ньому всю поточну інформацію.
Редактор коду Delphi виконує значну частину роботи програміста. Зокрема, під час перенесення у вікно форми нових компонентів у клас форми автоматично додає відповідні поля, а в проекті – відповідні модулі. У випадку, коли до компоненти додають програму опрацьовування події, у вікні редактора коду з являється на місці майбутнього першого оператора.
Зауважимо, що редактор коду можна використовувати для редагування будь-яких текстових файлів, наприклад, файлів вхідних даних програми, і навіть файлів, не пов’язаних з цією програмою.
Вікно форми
Вікно форми в Delphi можна трактувати як своєрідний будівельний майданчик, на якому відповідно до плану розташовують компоненти майбутньої програми.
Форма це вікно Windows, побудоване одним із допустимих стилів. Зверху над вікном є смуга з заголовком і стандартними кнопками керування вікном. Решта простору вікна форми є робочою ділянкою, що ознак середовища. Сітка призначена для вирівнювання компонент під час їх розміщування на площині форми.
Водночас зі створенням нового проекту автоматично створюється нова форма, яка з’являтиметься під час виконання готової програми. Таку форму називають головною формою проекту. Якщо ж проект потребує декількох форм, то нову стандартну форму можна додати команду File  New Form, а шаблон форми вибрати в діалоговому вікні командою File  New  Forms. Шаблон містить готовий набір елементів керування для типових випадків розробки проектів. Delphi дає змогу створювати власні шаблони та зберігати їх разом зі стандартними.
Розглянемо головні етапи роботи з компонентами в робочій ділянці вікна форми. Активна в конкретний момент компоненту (та, що має фокус) виділена контурною рамкою з маленьких чорних квадратиків по периметру. Фокус між компонентами переміщують мишкою або клавішею Tab.
Декілька компонентів, розташованих на формі, можна об’єднати в групу. Для цього треба натиснути на ЛКМ і пересунути її так, щоб ділянка, обмежена штриховою лінією, що тягнеться за мишкою, захопила потрібні компоненти. Після відпускання клавіші мишки всі об’єднані в групу компоненти будуть виділені контурною рамкою кожен, однак сірого кольору, сама рамка зафіксована лише по кутках кожного компоненту. Щоб відмінити об’єднання компоненту, досить клацнути мишкою в будь-якому вільному від компоненту місці робочої ділянки вікна форм.
Для вилучення компоненти з форми потрібно перевести на неї фокус і натиснути на клавішу Del або вибрати з головного меню команду Edit  Delete. Потрібно вилучити всі відразу компоненти, об’єднані попередньо в групі. Вилучену компонентну або групу відновлюють командою Edit  Undelete.
У межах робочої ділянки вікна пересування компоненту найзручніше мишкою на ліву клавішу. Для точного розташування компоненту у вікні використовують комбінацію клавіш керування курсором та клавіші Ctrl. Змінити розташування компоненти можна також шляхом задання відповідних координат її лівого верхнього кута в інспекторі об’єктів (властивості Left, Top).
Розмір компоненту найзручніше змінювати також мишкою. Для цього спершу компоненту роблять активнішою. Далі пересувають мишкою на один з маркерних чорних квадратів, розташованих по периметру. Курсор набуває вигляду двонапрямленої стрілки. Зафіксувавши ЛКМ, пересувають мишкою в потрібному напрямі і відпускають клавішу. Точну зміну розмірів виконують комбінацією клавіш керування курсором та клавіші Shift. Крім того, розміри можна визначити відповідними властивостями (Height, Width) в інспекторі об’єктів.
Розміри та розташування всіх компонентів у вікні можна одночасно і пропорційно змінити. Для цього використовують команду головного меню Edit  Scale, зазначивши зміну масштабу у відсотках.
Якщо у вікні форми вже розташовані декілька компонентів, то їх можна вирівнювати як щодо одної. Для цього застосовують команду головного меню Edit Align або палітру вирівнювання, яку викликають командою View  Alignment Palette. Ця палітра є окремим вікном, яке можна розташувати на екрані в зручному місці на тривалий час. Вирівнювання виконують для окремих компонентів, а також для груп. Компоненти в групі вирівнюються стосовно того компоненту, яка потрапила в групу першою.
Над компонентами та їхніми групами можна виконувати операції вирізання, копіювання в буфет обміну, вставлення з буфету обміну. Однак копіювання та вирізання можливе лише для таких груп компоненту, які мають спільного “родича” (форму або компоненту-контейнер).
Інспектор об’єктів
Інспектор об’єктів є інструментом середовища розробки Delphi, який дає змогу повністю визначити вигляд та поведінку компоненту, що розташовані на формах проекту, а також самої форми. За його допомогою можна задавати потрібні значення властивостей компоненту (об’єктів), а також реакцією на стандартні події. Інспектор об’єктів розташований в окремому вікні, яке створюється автоматично під час завантаження Delphi.
Вікно інспектора об’єктів має список компонентів поточної форми, а також дві сторінки: властивостей Properties та подій Events.
Дані з’являються на сторінках інспектора об’єктів лише за
наявності відкритого файлу з текстом хоча б одного модуля в редакторі коду.
У верхній частині інспектора розміщений список компонентів в алфавітному порядку, які розташовані на активній формі, включаючи саму форму. Побачити список можна, натиснувши на кнопку списку компонентів. Якщо вибрати який-небудь компонент із списку мишкою, то компонент стає активним, а обидві сторінки інспектора об’єктів заповняться значеннями її опублікованих властивостей та іменами процедур опрацювання подій, у вікні форми відповідно компонент буде виокремлена контурною рамкою. Якщо в списку нема імені, то це означає, що сторінки інспектора об’єктів містять властивості та методи опрацювання подій групи об’єднаних компонентів.
Видиме ім’я активного компоненту побудоване з двох частин: власне імені компоненту та імені типу (класу), до якого вона належить.
Сторінка властивостей складається з двох стовпців: лівий з назвами імен властивостей компоненту, а правий з їхніми значеннями. Для поточної властивості в правому стовпці стає активним поле редактора, вигляд якого залежить від конкретної властивості. Якщо поле редактора не містить ніяких позначок, то це властивість, значення якої треба ввести з клавіатури. Якщо ж поле має кнопку значень переліченого типу (зі стрілкою вниз), то значення можна вибрати зі списку допустимих наперед визначених значень. Побачити список можна, якщо натиснути на цю кнопку. Деякі властивості (наприклад, Font або Icon) для вибору значень мають діалогове вікно. В полі редактора властивостей у цьому випадку видно кнопку з трьома крапками. Після натискання на неї з’явиться діалогове вікно, в якому треба задати по черзі декілька різних значень, що стосується тієї властивості, а потім його закрити.
Властивості можуть бути простими та комплексними.
Комплексні – це властивості, які складаються з набору інших властивостей, для кожної з яких задано свое значення. Їх позначають знаком >. Набір властивостей відповідно може складатися як з простих, так і з комплексних. Для перегляду набору властивостей потрібно двічі клацнути мишкою на імені комплексної властивості, після чого в стовпці імен властивостей закрити додатковий список, а знак перед іменем зміниться на >. Щоб закрити додатковий список, треба двічі клацнути мишкою на імені комплекції властивості.
Сторінка подій також має два стовпці. Лівий – з іменами стандартних подій, на які може реагувати компоненту, а правий – з іменами процедур (методів) опрацювання подій, які реалізують реакцію компоненту.
Стандартні події виникають під час створення та знищення компоненту, зміни її видимості, натискання на клавіші клавіатури, клацання мишкою тощо.
Багато компонентів можуть реагувати на специфічні, характерні лише для цих подій. Кожній стандартній події відповідає фіксоване ім’я методу (процедури) опрацювання.
Початково правий стовбець є порожній, тобто компоненту не реагує на жодні події. Для визначення реакції компоненту на подію потрібно перевисти курсор на поле редактора події в правому стовпці та двічі клацнути ЛКМ. Після цього в стовпці імен з’явиться ім’я методу опрацювання, а до вікна відповідного модуля в редакторі коду автоматично додасться базовий (початковий) текст цієї програми, і курсор розташується на місці майбутнього першого оператора. Відповідні заголовки методів так само додають до опису класу форми, на якій розташована компоненти. Початковий текст програми не дає жодного оператора, отже, фактичної реакції компоненту на дію не буде доти, доки не будуть записані в тексті потрібні оператори.
Допустимих імен методів опрацювання тієї ж подій може бути і декілька, тоді потрібне ім’я можна вибрати зі списку, який відкривають за допомогою кнопки. Методам опрацювання подій можна давати і власні імена, однак без належного досвіду цього робити не варто.
Якщо декілька різних компонентів можуть реагувати на одноімунну подію, то можна задати для всіх них подібну реакцію створенням лише одного методу опрацювання. Це особливо актуально, якщо компоненти однотипні, наприклад, група кнопок або група позначок. Для цього такі компоненти треба спочатку об’єднати в групу (див. вище). У списку компонентів у верхній частині вікна після цього не буде жодного імені. Тепер визначення реакції подію буде стосуватися відразу всіх компонентів групи.
Реагування на події
Операційна система Windows у цілому та Delphi зокрема побудовані на концепції події та їхнього опрацювання. Подія – це певна ситуація під час роботи (прикладної програми, комп’ютера, операційної системи), яку фіксують, вона формує повідомлення про своє виникнення, і яку опрацьовує програма чи система, що вміє це робити. Програма чи система повинні бути відповідно налаштовані на можливе опрацювання певних подій. Один з принципів програмування для Windows – розробка програм, виконання яких ініціюють події. Якщо нема подій, то нема й виконання. Отже, важливими є правильний набір подій, пов’язаних з програмною системою, тобто задачею, та правильна взаємодія програм реагування на події. Зазначимо, що опрацювання подій у загальному випадку може відбуватися паралельно, що продовжує проблему синхронною чи асинхронного виконання програм.
У Delphi стандартно визначено список подій які може використовувати програміст, вибираючи їх через сторінку подій інспектора об’єктів. Нижче наведено коротку характеристику можливих подій. Описано лише ті з них, які виникають частіше від інших, і є характерними для багатьох компонентів. Назви всіх подій починаються префіксом ON, після якого є кородка назва події. Назви зафіксовані і змінювати їх неможна. З погляду мови Паскаль подія – це властивість (property) процедурного типу. Дано також формальне означення потрібних процедурних типів.
Параметр Sender у заголовках процедурних типів визначає той об’єкт чи елемент програми, який є джерелом події, тобто місце, де подія виникла. Якщо потрібно, параметр Sender можна використати для уточненя об’єкта – джерело події, або параметрів і поточного стану об’єкта.
 OnActivate – подія виникає для форми програми кожного разу в момент, коли форма стає активною й отримує фокус уведення.
TNotifyEvent = procedure ( Sender: TObject ) of object;
property OnActivage: TNotifeEvent;
 OnCreate – подія виникає тоді, коли форму створюють уперше на початку виконання програми. Використовують для виконання підготовчих операцій: перевірки наявності файлів, створення в пам’яті робочих структур даних тощо. Якщо властивість видимості форми є ввімкненою (property Visible  true), то події виникають у такому порядку: OnCreate  OnShow  OnAktivage  OnPaint.
property OnCreate: TNotifyEvent;
 OnClick – подія виникає для будь-якого видимого елемента на формі (кнопки, панелі, списки, таблиці тощо) в момент, коли вказівник мишки є над елементом і ми клацаємо ЛКМ. Однак треба пам’ятати, що ця подія може виникти і за інших умов, наприклад, під час натискання на клавішу Enter, клавішу пропуску, відокремлення якогось елемента списку чи таблиці клавішами зі стрілками тощо. Перелік ситуацій, за яких виникає подія OnClick, наведений у довідковій системі Delphi. Цю подію часто використовують для виконання потрібних дій у програмі у відповідь на клацання мишкою на видимому елементі.
Детальну інформацію про всі події кожної компоненти можна отримати з довідкової системи Delphi, наприклад, так. В інспекторі об’єктів розміщують курсор на сторінці подій Events в стовпці імен процедур на клавішу F1. Delphi відшукує потрібний розділ і подає його текст. Для повернення в систему досить закрити вікно довідкової системи або перейти в середовище Delphi через панель задач Windows. (Довідка системи працює як окрема задача Windows).
У вигляді схеми показано загальні процеси, які відбувається під час опрацювання події. Ліворуч – частина програми, яку формує Delphi автоматично для зв’язку з операційною системою Windows. Через цю частину Windows надсилає повідомлення про виникнення певних подій, і, якщо визначені процедури (методи) їх опрацювання, то їм передає керування. Після виконання процедури опрацювання подій керування наступних подій керування переходить назад у Windows, точніше – на цикл виявлення наступних подій. У разі багаторазової появи деякої поява деякої події відповідну кількість разів буде викликана та ж процедура опрацювання, це важливо розуміти і правильно планувати (програмувати) результат такого багаторазового виконання
Робота всієї програми закінчується з появою подій, яка веде до закриття головної форми, наприклад, у випадку клацання мишкою на кнопці закриття форми.
Висновок
Персональні комп’ютери за призначенням, фактично не мають обмежувань, а їхні можливості визначені програмами, які опрацьовують будь-яку інформацію. Щоб одержати за допомогою комп’ютера корисний результат, треба мати відповідну програму.
Сьогодні є дуже багато готових систем та пакетів. Однак будь-який пакет чи програма з моменту своєї появи морально старіє, тобто з’являються нові пропозиції щодо поліпшення їхніх можливостей, а самі задачі трансформується у нові, наперед не передбачені. Відповідно до цього модифікують пакети та програми – з’являються їхні нові версії. Крім того, сучасні пакети тяжіють до універсалізму, їхні розробки намагаються забезпечити підтримку якомога ширшого кола задач. Саме по собі це позитивне, однак коли потрібно сьогодні розв’язати одну задачу, завтра – іншу, а післязавтра – ще іншу, і всі вони неодмірні, то виникає потреба використовувати декілька різноманітних пакетів. Це може виявитись досить складним.
Радикальним виходом з ситуації є самостійна розробка програм для розв’язування конкретних задач. Важливими у цьому випадку є навики та досвід програміста, його вміння складати ефективні та надійні програми. З появою операційної системи Windows принципово змінилися основні засади створення програм, які тепер можуть мати досконалий і сучасний графічний інтерфейс, можливості приєднання та використання стандартних функцій Windows, підтримувати роботу в локальних мережах, обмінюватися даними з іншими програмами в процесі виконання. Безпосереднє програмування у Windows, можливе на базі програмних пакетів, які це підтримують, наприклад, Borland Pascal for Windows або Borland C++. Однак для роботи з такими пакетами треба добре знати не стільки мову Pascal або C++, скільки Windows, а точніше – бібліотеки функцій Windows АРІ, які є громіздкими і досить заплутаними.
З появою нового пакета Delphi розробка прикладних програм значно спростилася. Delphi побудова на нових засадах, пов’язаних з операційною системою Windows, об’єктно-орієнтуваним програмуванням, технологією візуального проектування, технології клієнт/сервер, використання компоненту тощо. Найважливішим є те, що в середовищі Delphi можна створити цілком сучасні та ефективні програми для роботи в операційній системі Windows, навіть не знаючи деталей чи особливостей Windows. Іншим дуже важливим досягненням Delphi є технологія візуального проектування. Програми будують на базі стандартизованих компонентів.
Головними робочими версіями сьогодні є Delphi-3 та Delphi-4. Версія Delphi-2 теж цілком пристосована до використання можливостей операційної системи Windows. Delphi може працювати в операційних системах
Windows 3.1, Windows98, Windows NT. Звичайно, дві останні є сучасними та мають більше можливостей, які можна використати під час розробки своїх програм.
Для роботи з системою Delphi треба мати певний рівень загальної підготовки з програмування та навики розробки програм, знати мову Object Pascal, мати початкові навики роботи в системі Windows, тобто знати про такі елементи, як піктограми, кнопки, вікна, меню, одночасне виконання, стандартні діалоги, шукання файлів у вікні, робота з мишкою тощо. За відгуками фахівців, Delphi можна віднести до одного з найбільших досягнень сучасної комп’ютерної індустрії, що значно полегшує процес програмування та робить його цікавим і приємним.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020