.

Управління активами (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
689 4974
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Управління активами

1. Задачі управління активами підприємства.

Управління оборотними активами

Всі активи підприємства діляться на:

– основні або постійні;

– оборотні або поточні.

Оборотними коштами (поточними активами) є активи, які можуть бути
протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.

Оборотні активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати,
готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні
кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в
постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес
виробництва.

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто
по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно
реалізуються (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва,
готової продукції), що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість,
кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти й
короткострокові ринкові цінні папери).

Моделі управління оборотним капіталом

Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні
достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у
визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.

Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами.

АГРЕСИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має
значні кошти , запаси сировини й готової продукції, істотну дебіторську
заборгованість – у цьому випадку питома вага поточних активів у складі
всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий.

Така політика управління поточними активами не може забезпечити
підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає
питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.

Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агресивна
модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів
переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства
підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на
виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і
створює ризик втрати ліквідності.

КОНСЕРВАТИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство стримує ріст поточних активів – і тоді питома вага поточних
активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних
коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах
достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень
і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і
т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії.

Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну
рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення
технічної неплатоспроможності у випадку непередбачених ситуацій при
реалізації продукції або при помилці в розрахунках.

Ознакою консервативної політики управління поточними пасивами служить
відсутність або дуже низька питома вага короткострокового кредиту в
загальній сумі всіх пасивів підприємства. Всі активи при цьому
фінансуються за рахунок постійних пасивів (власних засобів і
довгострокових кредитів і позик).

ПОМІРНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство займає проміжну, “центристську” позицію – при цьому поточні
активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період
оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку
і економічна рентабельність активів, і ризик технічної
неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.

Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній
рівень короткострокового кредиту в загальній сумі пасивів підприємства.

Помірна політика управління оборотними коштами являє собою компроміс між
агресивною й консервативною моделлю.

Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному
підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання
капіталу й рівнем ризику фінансової стійкості й платоспроможності
підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління
фінансуванням оборотних коштів.

Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов’язань буде
рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і
довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде
підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект
фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому
(тому що процентна ставка по довгострокових позиках у силу більшого
їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках).

Відповідно, якщо при незмінній участі власного капіталу й довгострокових
позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових
фінансових зобов’язань, то в цьому випадку може бути знижена загальна
середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне
використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового
важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і
платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних
зобов’язань і збільшення частоти виплат боргу).

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для
створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують
їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації
продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво
у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком
споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди
обігу зв’язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть
участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення
виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації
вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від
реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість
систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом
безперервного кругообігу засобів підприємства.

2. Визначення принципових підходів до формування оборотних активів
підприємства. Оптимізація обсягу оборотних активів. Забезпечення
ліквідності оборотних коштів. Підвищення рентабельності оборотних
активів. Мінімізація втрат оборотних активів в процесі їх використання

В ринкових умовах кожне підприємство повинно розробляти власну політику
управління оборотним капіталом, сутність якої полягає в раціоналізації
джерел фінансування, оптимізації розподілу по стадіях циклу “постачання
– збут”, а також дієвому контролі за ресурсозбереженням і прискоренні
його оборотності. Тобто політика управління оборотним капіталом повинна
забезпечувати компроміс між ризиком втрати ліквідності і ефективністю
функціонування підприємства, забезпечуючи при цьому достатній рівень
платоспроможності, прийнятний об’єм, структуру і рентабельність активів.

На тривалість обороту оборотного капіталу впливають як зовнішні, так і
внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів можна віднести галузеву приналежність
підприємства, сферу його діяльності, масштаби підприємства, умови
взаємодії з постачальниками предметів праці і покупцями продукції, а
також економічну ситуацію в країні.

До внутрішніх факторів відносять вид і технологію виробництва продукції,
методи оцінки товарно- матеріальних запасів, методи фінансування
поточних активів, а також діючу систему ціноутворення на продукцію
підприємства та інш.

Як відомо тривалість обороту оборотного капіталу розраховують за
формулою:

То = (ПА х 365) : ЧВ, де (11.1)

ПА – середній рівень поточних активів;

ЧВ – чиста виручка підприємства.

Методи оцінки поточних активів мають досить значний вплив на величину
тривалості обороту оборотного капіталу. При застосуванні методу ЛІФО
(тобто оцінці величини залишків оборотних засобів виходячи з
собівартості матеріалів, закуплених першими), тривалість обороту буде
меншою, ніж при використанні методу ФІФО, тобто, оцінці матеріальних
запасів виходячи з цін останніх закупок. Фінансовий менеджер повинен в
залежності від обраної стратегії управління активами самостійно
визначати, який з вищезгаданих методів краще підходить до конкретної
ситуації.

Оскільки процес постачання має істотний вплив на фінансові показники
підприємства, фінансові служби постійно контролюють його, затверджуючи
кошторис на закупівлі, сумісно с бухгалтерією здійснює своєчасне
перерахування коштів на відповідні рахунки постачальників. Головним
завданням фінансового менеджера на цьому етапі є оптимізація
кредиторської заборгованості фірми.

Однією з основних складових оборотного капiталу є виробничi запаси
пiдприємства, до яких вiдноситься сировина i матерiали, незавершене
виробництво, готова продукцiя та iншi запаси.

Завдання фiнансового менеджера – виявити результати наявностi того чи
iншого обсягу запасiв i витрати, пов’язанi з їх зберiганням, i пiдвести
розумний баланс.

Виробничий процес характеризується рядом параметрів, наприклад, типом
виробництва, видом продукції, особливостями технології, тривалістю
виробничого циклу та інш., які суттєво впливають на розмір залучених у
виробництво засобів і повинні постійно аналізуватися і контролюватися
фінансовими менеджерами з ціллю підвищення ефективності їх використання.

Ефективність збутової діяльності у значній мірі залежить від вибору
каналів розподілу товарів, тобто шляхів їх просування до споживача а
також від його платоспроможності.

Дебiторська заборгованiсть – важливий компонент оборотного капiталу.
Коли одне підприємство продає товари iншому пiдприємству або
органiзацiї, це зовсiм не значить, що товари будуть оплаченi негайно.
Неоплачені рахунки за поставлену продукцiю (або рахунки до отримання) i
складають велику частину дебiторської заборгованостi. Специфiчний
елемент дебiторської заборгованостi – векселi до отримання, що є по сутi
цiнними паперами (комерцiйнi цiннi папери).

Задача фінансового менеджера на цьому етапі полягає в оптимізації
дебіторської заборгованості клієнтів, а також у впровадженні гнучкої
цінової політики для збільшення обсягу продаж. Одним iз завдань
фiнансового менеджера по управлiнню дебіторською заборгованiстю є
визначення мiри ризику неплатоспроможностi покупцiв, розрахунок
прогнозного значення резерву по сумнiвних боргах, а також надання
рекомендацiй по роботi iз фактично або потенцiйно
неплатоспроможними покупцями.

На четвертому етапі грошового обігу головна задача фінансового
менеджменту полягає в ефективному розподілі прибутку, своєчасних
розрахунках з бюджетом, впровадженню грамотної інвестиційної та
дивідендної політики.

Таким чином, управління оборотним капіталом є однією з найважливіших
сфер управління фінансами.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації
продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і
ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в
установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи
визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до
короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії
Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами
власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу)
і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів
(підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та
інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

?o.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує
наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової
стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо
значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є
неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить
про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових
вкладень.

Рис. 1 Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику
вкладення

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник
ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів
підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми
короткострокових зобов’язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву
балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

?п.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

?к.з. — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства
для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у
межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Коли Кц стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною,
а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як відношення
суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III
розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і
III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення,грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою
заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За
значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

3. Етапи формування політики управління запасами. Обчислення залежності
товару від обсягу замовлення

Своєчасне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами, залежить від
величини і комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

Виробничі запаси – це засоби виробництва, які поступили на склади
підприємства, але ще не вступили у виробничий процес. Створення таких
запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця
у відповідності з вимогами технологічного процесу. Треба відмітити, що
на створення запасів відвертається значна кількість матеріальних
ресурсів.

Зменшення запасів скорочує розходи по їх утриманню, знижує витрати,
прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує
прибуток і рентабельність в-ва. Тому дуже важливо оптимізувати величину
запасів.

Управління виробничими запасами виконує наступні функції:

Розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які
використовуються на підприємстві

Правильне розміщення запасів на складах

Організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття
мір для підтримки їх стану

Створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і
забезпечення кількісного і якісного зберігання

Нормування виробничих запасів – це визначення їх мінімального розміру по
видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення в-ва. При
нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих
запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі.

Норма запасу в днях встановлюється на основі слідуючих даних:

Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як
різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом
обороту платіжних документів Нтр

Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості поступивших
матеріалів – підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового
або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням
організаційно-технічних міроприємств по механізації
вантажно-розвантажувальних робіт Нп

Технологічна підготовка матеріалів до в-ва – технологічний запас
утворюється в тому випадку, якщо до початку в-ва потрібна попередня
обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних
операцій Нт

Перебування матеріалів на складі – поточний запас, який задовільняє
поточну потребу в-ва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками.
Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на
плановий інтервал між двома поставками Нпот

Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції
(строковий або гарантійний запас). Характеризує відносну постійну
величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив
страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або
фактичних даних про поступлення матеріалів Нс

Ндн = Нтр + Нп + Нт + Нпот + Нс

Норматив виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду
матеріальних ресурсів визначається

Ннат = Ндн ? Мдн

Мдн – одноденний розхід в натуральному виразі

Норматив у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на
сировину, матеріали визначається

Нст = Нд ? См = Ндн ? Мдн ? Ц

Головна мета менеджменту товарно-матерiальних запасiв визначення i
пiдтримання їх на рівні, який завжди може забезпечити виконання
замовлень клiєнтiв. Однак слiд пам’ятати, що у запасах зв’язуються
кошти фiрми. Вартiсть утримання запасiв – це втрачені можливостi для
iнвестицiй.

Ідеальний варіант щодо розміру товарно-матеріальних запасів – це їх
постійне поповнення у розмірі щоденної виробничої потреби. Але така
ситуація є досить рідкою на вітчизняних підприємствах. І отже потрібно
вирішувати питання: “Коли і наскільки слiд збiльшувати рiвень запасiв?”

Вирішуючи це питання слід враховувати, що створення запасів пов’язано:

по-перше, з витратами на організацію збереження, а також з втратою
матеріалів через їх псування і т.п.;

по-друге, з втраченою вигодою від неучасті в альтернативних проектах.

Отже, запаси слiд збiльшувати тодi, коли користь вiд цього
перевищує вартiсть утримання додаткових запасiв.

Приклад:

Припустимо, що компанiя змогла б отримати 10000 грн. за рахунок
збiльшення замовлень на товар, при цьому її середнiй запас зростає з
450тис. грн. до 600тис. грн. Якщо фiрма має можливiсть заробляти
16%,вкладаючи свої грошi, то чи буде прийнятою пропозицiя
пiдвищити рiвень запасiв?

Розв’язок:

Порiвняємо додатковий прибуток 10000 грн. з прибутком, який мала б
фiрма вiд iнвестування грошей, що будуть додатково вкладенi у запаси
(150000 грн.). Оскiльки вартiсть утримання додаткового запасу, у сумi
24000 грн. (0,16 х 150000 грн. = 24000), перевищує економiю 10000
грн., робимо висновок, що пiдвищення рiвня запасiв не вигiдно. У
випадку передбаченого пiдвищення фiрма матиме збитки у сумi 14000 грн.
(24000 грн. – 10000 грн.).

Менеджери підприємств повинні постійно визначати оптимальний об’єм
фінансових ресурсів, що вкладаються у виробничі запаси, щоб мінімізувати
загальні витрати.

Оптимальний обсяг замовлень – це кiлькiсть товару, який забезпечує
мiнiмальнi витрати на органiзацiю замовлення i на зберiгання запасiв.

Витрати на замовлення включають заробiтну плату працiвникiв вiддiлу
постачання, витрати на комп’ютерну обробку iнформацiї та iнш. Чим
частiше робляться замовлення, тим бiльші витрати на їх пiдготовку i
виконання.

На рис.2. показана загальна залежнiсть мiж величиною замовлень
(кiлькiсть одиниць у кожному замовленнi) i витратами на
органiзацiю замовлень.

Рис. 2. Залежнiсть мiж величиною замовлень i витратами на їх
органiзацiю

Витрати на зберiгання запасiв включають витрати, пов’язанi iз
роботою складiв i складуванням запасiв. Якщо зростає кiлькiсть одиниць у
кожному замовленнi, зростають i складські витрати.

Залежнiсть мiж витратами на зберiгання запасiв i розмiром замовлення
(кiлькiсть одиниць у кожному замовленнi) показана на рис. 3.

Рис. 3. Залежнiсть мiж витратами на зберiгання запасiв i розмiром
замовлення

Оптимальний обсяг замовлень (ООЗ) можна визначити сумiщенням
графiкiв, представлених на рис. 2 i 3 (див. рис. 4).

Рис.4. Оптимальний обсяг замовлення

ООЗ можна також визначити з допомогою наступної формули:

де К – необхiдна кiлькiсть одиниць товару на кожен перiод,

В – витрати на органiзацiю одного замовлення,

ВЗ – витрати на зберiгання запасiв i складування.

Приклад:

Рiчна потреба одного виду товару складає 10000 одиниць. Витрати на
органiзацiю одного замовлення складають 120 грн., а витрати на
зберiгання i складування – 4 грн. на одиницю товару.

Визначити ООЗ i кiлькiсть замовлень за рiк.

Розв’язок:

Фiрма зведе до мiнiмуму загальнi витрати на органiзацiю замовлення i
зберiгання запасiв, якщо вона кожен раз буде замовляти 774 одиницi.

Рiчна потреба складає 10000 одиниць, отже фiрма повинна зробити 13
замовлень на рiк.

Кiлькiсть замовлень = Рiчна потреба : ООЗ = 10000 : 774 @ 13 разів.

Наведену вище формулу можна використовувати також з ціллю оптимізації
запасів готової продукції, що виготовляється підприємством. В такому
випадку величина “К” буде означати плануємий об’єм готової продукції, а
“В” – розмір поточних витрат, пов’язаних з підготовкою виробництва і т.
п.

Список використаної літератури

Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: “Молодь”, 1997.

Золоторев А.И., Мацишин И.Р. Эфективное использование оборотных средств.
– Экономика Украины, 1998.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460
с., іл.

Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники.
– Фінанси України, № 11, 1996.

PAGE

PAGE 2

Оборотні кошти

Високоліквідні активи

Середньоліквідні активи

Низьколіквідні активи

Гроші

Цінні папери

Товари відвантажені

Дебіторська заборгованість

Матеріальні оборотні засоби

Виробничі запаси

Готова продукція

у касі

на поточному рахунку

на валютному рахунку

інші кошти

Із середнім ризиком вкладення

Зі значним ризиком викладення

Витрати майбутніх періодів

Незавершене виробництво

Із найменшим ризиком вкладення

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020