.

Шпаргалки

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 30864
Скачать документ

ЗЕД

Шпаргалки з міжнародної економіки

Міжнародна економіка: предмет та завдання курсу

Поняття міжнародної макроекономіки

Поняття міжнародної мікроекономіки

Вплив факторів виробництва на функціонування міжнародної економіки

Виникнення і функціонування світового ринку

Ринки: міжнародний, світовий, внутрішній, національний

Світове господарство: основні риси та структура

Сектори міжнародної економічної діяльності

Міжнародний рух товарів

Поняття експорту, імпорту, торгового сальдо

Міжнародна торгівля: класичні теорії

Міжнародна торгівля: альтернативні теорії

Торгівля на основі ефекту масштабу

Відмінність між товарами, що торгуються і неторгуються

Основні положення теорії відповідності факторів виробництва

Інструменти аналізу міжнародної торгівлі

Поняття еластичності імпорту та експорту

Типи економічного росту

Поняття та види митних зборів

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Квотування та ліцензування

Приховані методи торгової політика

Торгівля послугами

Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Фінансові методи торгової політики

Міжнародні транспортні операції

Міжнародний поділ праці: форми, види

Міжнародна міграція робочої сили

Види міжнародних економічних операцій

Групи країн в міжнародній економіці

Форми та види міжнародних корпорацій

Міжнародний рух капіталу

Прямі зарубіжні інвестиції: види, причини

Міжнародна передача технологій

Міжнародні економічні організації

Сучасні тенденції розвитку міжнародної економіки

Міжнародна економічна інтеграція: цілі та форми

Етапи міжнародних інтеграційних процесів

Основні тенденції розвитку міжнародної економічної інтеграції

Митний союз: ціль створення, механізм діяльності

Міжнародна організація: визначення, класифікація, механізм діяльності

Економічні міжнародні організації

Фінансові, урядові та неурядові міжнародні організації

Спеціальні міжнародні організації

Універсальні міжнародні організації

Регіональні міжнародні організації

Україно-російські організації

Основні етапи розвитку Європейського Союзу

Міжнародні організації країн СНД

(лектор к.е.н., доцент Войтко С. В.)

Питання з міжнародної економіки для груп УЕ, УК, УС

Концепції розвитку структури міжнародної економіки

Міжнародна мікро- та макроекономіка

Функціональний поділ міжнародної економіки

Класифікація країн в міжнародній економіці

Світове господарство та світовий ринок

ВВП, ВНП, ВНД, ЧНП

Система національних рахунків

Визначення і класифікація факторів виробництва

Факторонасиченість та фактороінтенсивність

Форми міжнародного поділу праці

Міжнародна торгівля: поняття експорту, імпорту, торгового сальдо та
торгового балансу

Торгові і неторгові товари

Меркантилізм

Теорія абсолютних переваг

Теорія відносних переваг

Теорія співвідношення факторів виробництва

Теорія ефекту масштабу

Теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі

Теорія Хекшера-Оліна

Теорія конкурентних переваг М.Портера

Парадокс Леонтьєва як неокласична теорія міжнародної торгівлі

Політика laissez faire

Поняття альтернативної ціни

Вплив транспортних витрат на формування цін в міжнародній торгівлі

Умови торгівлі в контексті закону інтернаціональної вартості Дж. Міля

Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Тарифна ескалація

Ефекти, які виникають при введенні/скасуванні мита

Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Квотування, ліцензування та контингентування в практиці міжнародної
торгівлі

Вільні економічні зони

Офшорні зони та центри

Зони преференційної торгівлі

Міжнародна передача технологій: місце у сучасних міжнародних операціях

Форми міжнародної передачі технологій

Теоретичні моделі міжнародної передачі технології

Захист інтелектуальної власності при міжнародній передачі технологій

Ліцензування

Нові технології та інкубатори на міжнародному ринку технологій

Міжнародний ринок інжинірингових послуг

Міжнародний консалтинг

Державне регулювання трансферу технологій

Економічна оцінка трансферу технологій

Теорія технологічного розриву М.Познера

Тенденції управління технологічним розвитком

Обмеження трансферу технологій

Міжнародна міграція трудових ресурсів

Економічні причини міжнародної міграції робочої сили

Особливості міжнародної міграції робочої сили

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

Види міжнародного руху робочої сили

Наслідки міжнародної міграції робочої сили

Транснаціональні корпорації

Прямі та портфельні інвестиції

Поділ компаній в залежності від частки капіталу інвестора-нерезидента

Поняття приймаючої країни та країни базування

Нерівномірність економічного розвитку країн і регіонів

Валютні ресурси та їх класифікація

Валютні курси та котирування

Розрахункові види валютних курсів

Резервні валюти у світовій валютній системі

Міжнародні валютно-фінансові ринки

Класифікація цінних паперів

Міжнародний ринок фінансових дериватів

Арбітраж на валютному ринку

Типи угод на валютних ринках

Основні форми міжнародних розрахунків

Платіжний баланс

Балансування статей платіжного балансу

Інтервенція як інструмент валютної політики на валютному ринку

Правило Вальраса

СДР або спеціальні права запозичення

Сутність та передумови міжнародної економічної інтеграції

Мета міжнародної економічної інтеграції

Етапи міжнародної економічної інтеграції

Класифікація країн в міжнародній економіці

Міжнародні організації та їх класифікація

Міжнародні фінансові організації

Міжнародний валютний фонд

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

Європейські інтеграційні об’єднання

Зона євро: проблеми і перспективи

КАРІКОМ

ОЧЕС

СНД

МЕРКОСУР

НАФТА

АСЕАН

ГАТТ / ВТО

ЮНІДО

ЛАІ

ОПЕК

Глобалізація як складова світових інтеграційних процесів

Лектор

д.е.н., професор Герасимчук В. Г.

Лекція 1. Міжнародна економіка та світове господарство

Курс “Міжнародна економіка”: предмет, об’єкт, мета, завдання та
структура.

Міжнародна економіка: визначення за різними джерелами, характерні риси
та структура.

Структура міжнародної економіки.

Принципи систематизації країн в міжнародній економіці.

1. Курс “Міжнародна економіка”: предмет, об’єкт, мета, завдання та
структура.

Курс “Міжнародна економіка”

аналізує економічні відносини та дії економічних законів на міжнародному
рівні, а також основи зовнішньо-торгівельної, валютно-кредитної та
виробничо-інвестиційної політики.

Предмет курсу “Міжнародна економіка”

закономірності функціонування і розвитку у міжнародному масштабі
ринкової системи організації господарського життя;

закономірності формування сукупного попиту та сукупної пропозиції на
товари та фактори виробництва, що знаходяться у міжнародному обігу;

інструментарій аналізу і програмування відкритої національної економіки;

тенденції розвитку міжнародних фінансових ринків і фінансових
механізмів, що обслуговують функціонування міжнародної економіки;

інституціональна структура регулювання міжнародної економіки принципи її
формування, тенденції розвитку і шляхи вдосконалення.

Об’єкт міжнародної економіки

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є світове господарство, під
яким розуміється сукупна система окремих країн, які приймають участь у
міжнародному розподілі праці та пов’язані системою міжнародних
економічних відносин.

Мета курсу

Викладання дисципліни “Міжнародна економіка” має за мету формування
системи знань з міжнародної економіки, умов, форм, методів і основного
інструментарію міжнародної економічної діяльності.

Завдання курсу

розкрити на теоретичному рівні суть та форми сучасних міжнародних
економічних відносин, формування системи знань з міжнародної економіки,
умов, форм, методів і основного інструментарію міжнародної економічної
діяльності.

2. Міжнародна економіка: визначення за різними джерелами, характерні
риси та структура.

Міжнародна економіка у вузькому розумінні

як складової теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності
взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в сфері
міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва та формування
міжнародної економічної політики держав.

Міжнародна економіка у широкому розумінні

– це теорія, застосовувана для вивчення економіки сучасного
взаємозалежного світу.

Міжнародна економіка (визначення за різними джерелами)

сукупність економік країн світу;

сукупність міжнародних економічних відносин;

органічна сукупність національних господарств та економічних
взаємозв’язків між ними;

сукупність національних експортних потенціалів країн світу господарських
взаємозв’язків між ними;

система економічних відносин, яка функціонує на національному та
інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства;

теорія, що використовується для вивчення економіки сучасного
взаємопов’язаного світу;

частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії
господарських суб’єктів різних державних належностей в області
міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування і
формування міжнародної економічної політики.

Риси міжнародної економіки:

розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної
торгівлі;

розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капітал, робоча
сила, технології);

міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох
країнах (транснаціональні корпорації);

самостійна міжнародна фінансова сфера, що не пов’язана з обслуговуванням
ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

системи міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних
механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості
і стабільності економічного розвитку;

економічна політика держав, що випливає з принципів відкритої економіки.

Структура курсу “Міжнародна економіка”

Базові поняття і концепції, що лежать в основі міжнародної економіки,
починаючи від міжнародного поділу праці та інших факторів виробництва,
через світовий ринок і світове господарство до концепції міжнародної
економіки.

Економічна політика держав, механізми державного регулювання економіки.
Основні форми регулювання міжнародної економіки – державне регулювання
зовнішньої торгівлі (тарифні та нетарифні методи), державне регулювання
руху факторів виробництва (експорту-імпорту капіталу, робочої сили та
технології), державне валютне і фінансове регулювання.

Форми міжнародних економічних відносин, в яких проявляється міжнародна
економіка, включають міжнародну торгівлю товарами та послугами,
міжнародний рух факторів виробництва, міжнародну торгівлю фінансовими
інструментами, міжнародні розрахунки.

Діяльність міжнародних економічних і фінансових організацій, які
створені для моніторингу і регулювання міжнародної економіки або окремих
її елементів.

Суб’єкти міжнародної економіки:

організації, діяльність яких виходить за національні кордони: міжнародні
організації; спільні підприємства; державні органи тощо.

Регулювання відносин між цими суб’єктами здійснюється:

– на національному рівні – державою,

– на регіональному – органами регіонального співробітництва,

– на глобальному – всесвітніми організаціями.

Інституційна одиниця (в міжнародній економіці)

це економічний агент, котрий може володіти товарами і активами, мати
економічні зобов’язання і від свого імені здійснювати угоди з іншими
агентами.

Інституційні одиниці поділяються:

Домашні господарства

– всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу,
виробляють і споживають ринкові товари і послуги.

Неприбуткові інститути

– юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім
господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб.

Нефінансові корпорації

– інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів для ринку і
нефінансових послуг (підприємства).

Урядові установи

– інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і
функцій регулювання економіки, займаються виробництвом неринкових
товарів і послуг для індивідуального і колективного споживання і
перерозподілом доходів.

Фінансові корпорації

– інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють
фінансове посередництво і допоміжні фінансові послуги.

Сектори економічної діяльності (в міжнародній економіці):

реальний або приватний нефінансовий сектор включає домашнє господарство
і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво та
пропозицію товару держави на її внутрішньому і зовнішньому ринку.
Реальний сектор пред’являє попит на товари для приватного і виробничого
використання.

бюджетний або урядовий (державний), або фіскальний сектор слугує для
перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною
агрегованого попиту.

грошовий або фінансовий, або банківський сектор представлений грошовими
потоками, які проходять через центральний (національний, державний) та
комерційні банки.

зовнішній сектор включає операції з зарубіжними країнами кожного із вище
названих секторів і відображається у платіжному балансі.

Структура міжнародної економіки

Економічні Фінансові

Міжнародне

регулювання Міжнародні організації

Форми міжнародних економічних відносин Товарами Послугами Капіталу
Робочої сили Технологій Валютою Цінними

паперами Деривативами Кредитами Розранунки

Міжнародна торгівля Міжнародний рух факторів виробництва Міжнародна
торгівля фінансовими інструментами

Державне регулювання Регулювання

зовнішньої

торгівлі Регулювання руху факторів виробництва Валютне та банківське
регулювання

Мікроекономічна політика Макроекономічна політика

Базові поняття Світове господарство

Світовий ринок

Міжнародний поділ праці

Концепції розвитку структури міжнародної економіки:

Концепція системного підходу (в рамках МЕ існують: національне
капіталістичне господарство, світове капіталістичне господарство,
національне соціалістичне господарство та світове соціалістичне
господарство)

Концепція трьох світів (МЕ поділяється на: світ капіталістичний, світ
соціалістичний та світ, що розвивається)

Концепція центру та периферії (центр – економічно розвинуті країни
(приблизно 40), периферія – країни, що розвиваються)

Концепція політичної противаги (поділ міжнародної економіки на Схід та
Захід; поділ міжнародної економіки на Південь та Північ)

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжнародну
мікроекономіку і міжнародну макроекономіку.

Міжнародна макроекономіка

– частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності
функціонування відкритих національних економік і світового господарства
в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна мікроекономіка

розкриває закономірності руху конкретного товару та факторів його
виробництва у міжнародному масштабі.

4. Принципи систематизації країн в міжнародній економіці.

Основні принципи систематизації країн у міжнародній економіці:

1) економічний:

за структурою господарства країн (промислово розвинуті країни, аграрні
країни, промислово-аграрні країни, аграрно-промислові країни)

За рівнем економічного розвитку країн (економічно розвинуті країни,
країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою)

За рівнем середньорічних доходів на душу населення (більше 11 000 дол.
США, 7 000– 11 000 дол. США, 2 000– 7 000 дол. США, 700– 2 000 дол. США,
до 700 дол. США)

Ринковий:

країни з ринковою економікою;

країни з перехідною економікою

країни з командною, централізовано керованою економікою

Організаційний (виділення в МЕ інтеграційних груп країн та об’єднань)

Соціально-економічний

За рівнем технічного (цивілізаційного) розвитку

За типом соціальної організації господарства (капіталістичні,
соціалістичні та національно-соціалістичні країни)

Регіональний

За континентальним принципом (Європа, Азія, Північна Америка, Австралія,
Африка та Латинська Америка)

За регіонально-економічним принципом (Східна Європа, Західна Європа,
Центральна Європа, Ближній Схід, Середній Схід, Дальній Схід)

Групи країн в міжнародній економіці

Найповніше уявлення про групи країн в міжнародній економіці дають дані
міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу: ООН,
Міжнародного валютного фонду і Світового банку.

Групування країн за даними кожної організації відрізняється, що
спричинено спостереженням тільки за своїми країнами-членами. Наприклад,
станом на 1 січня 2000 року налічується 230 країн та територій, з яких
на 27 вересня 2002 року до ООН входила 191 країна, МВФ – 181 (на 1
серпня 1997 рік), Світового банку – 180. До складу МВФ входять 24
розвинутих та 157 країн, що розвиваються.

Класифікація країн за рівнем розвитку:

Розвинуті країни з ринковою економікою (з них 7 країн з найбільшими
обсягами ВВП – Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція
та Японія, – країни Західної Європи та Північної Америки);

Країни, що розвиваються (близько 140 країн, серед яких виділяють
найбільш розвинуті, середньо розвинуті та слабко розвинуті. Відносять
НІК 1го покоління – Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур,
Аргентина, Бразилія, Мексика, НІК 2-го покоління – Малайзія, Таїланд,
Індія, Чилі, НІК 3-го покоління – Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія,
НІК 4-го покоління – Філіппіни, південні провінції Китаю, Катар, Кувейт,
ОАЕ, Багами, Бермуди);

Країни з перехідною економікою;

Класифікація за рівнем прибутків:

країни з високим рівнем прибутків (high-income countries) — 44 держави,
в яких ВНП на душу населення складав більше 8995$ в 1994р.;

країни з прибутками вище середнього рівня (upper middle-income
countries)— 35 держав, в яких ВНП на душу населення складав 2986-8995$ в
1994р.;

країни з прибутками нижче середнього рівня (lower middle-income
countries)— 66 держав, в яких ВНП на душу населення складав 726-2985$ в
1994р.;

країни з низьким рівнем прибутків (low-income countries) — 64 держави, в
яких ВНП на душу населення складав менше 725$ в 1994р.

Лекція 2. Фактори виробництва та міжнародний поділ праці

1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання

2. Фактори виробництва: склад; класифікація

3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми

1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання

Світове господарство:

сукупність національних економік країн світу, що пов’язані між собою
мобільними факторами виробництва;

глобальна економічна система, що функціонує на принципах ринкової
економіки та ґрунтується на міжнародному і наднаціональному
господарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції
виробництва і обігу.

Світовий ринок:

– сфера стійких товарно-грошових відносин, що базуються на міжнародному
поділі праці та інших факторах виробництва.

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає у тому,
що воно виявляє себе не тільки і не стільки через міжнародний рух
товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва.

Світове господарство включає основні характеристики світового ринку й
доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною
мобільністю факторів виробництва:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва у формах
вивозу-ввозу капіталу, робочої сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах,
що розміщуються у декількох країнах (транснаціональні корпорації);

економічна політика держав, яка передбачає підтримку міжнародного руху
товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і
міждержавних об’єднань.

Регулюється світове господарство за допомогою заходів:

– національної економічної політики (надання державних гарантій
інвестицій);

– міждержавної економічної політики (укладання угод про уникнення
подвійного оподаткування).

У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш
відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Історія формування світового господарства починається з міжнародного
поділу праці.

2. Фактори виробництва: склад; класифікація

Фактори виробництва

– ресурси, які необхідно витратити для виробництва товару:

праця – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення
корисного результату;

технологія – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи
підприємницькі здібності;

земля – все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої
діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

капітал – накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній
формах, необхідних для створення матеріальних благ.

Кожний із факторів виробництва має ціну.

Ціною праці є заробітна плата,

технології – ліцензійна або патентна плата,

землі — земельна рента,

капіталу — банківський відсоток.

Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього
як в рамках окремої держави, так і у взаємовідношеннях держав одна з
одною.

За походженням фактори виробництва поділяються:

основні – ті, що дістались країні від природи або стали результатом
довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні
ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);

розвинуті – ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и
капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна
інфраструктура).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:

загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення
різної продукції;

спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній
галузі або для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.

За мобільністю фактори виробництва поділяються:

специфічні – ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі
переміщуватися між галузями;

мобільні – ті, які вільно переміщуються між галузями.

3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми

Міжнародний поділ праці:

процеси, що пов’язані з обміном діяльності та її продуктами між
державами;

найвища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між
країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції
в окремих країнах;

спосіб організації спільного виробництва, за якого мікроекономічні
суб’єкти різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів та
послуг і обмінюються ними.

Форми міжнародного поділу праці:

– міжнародна спеціалізація;

– міжнародне виробниче кооперування;

– міжнародне кооперування праці;

– міжнародний поділ факторів виробництва.

Міжнародна спеціалізація

– форма поділу праці між країнами, в яких зростання концентрації
однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої
диференціації національних виробництв.

Міжнародне виробниче кооперування

– включення країни в міжнародний поділ праці в рамках “вертикальної
моделі міжнародного поділу праці”, тобто за умови збереження
автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Міжнародне кооперування праці

– стійкий обмін (базується на міжнародному поділі праці) між країнами
продуктами, які виробляються ними з найбільшою економічною активністю.

Міжнародний поділ факторів виробництва

– концентрація окремих факторів виробництва, що склалася історично і є
передумовою до виробництва ними певних товарів, які економічно більш
ефективні, ніж в інших країнах.

У другій половині ХХ століття вивіз капіталу за межі національних
кордонів спричинив інтернаціоналізацію економіки, набравши форм:

інтеграції національних господарств у регіональні комплекси з
міждержавним регулюванням;

транснаціоналізації або виходу виробничої та комерційної діяльності
компаній за національні кордони.

Міжнародний поділ праці базується:

– на предметній спеціалізації;

– спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;

– спеціалізації на виробництві готових виробів;

– спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;

– технологічній спеціалізації.

Лекція 3. Міжнародна торгівля

1. Міжнародна торгівля: визначення, основні поняття, рівновага на
світовому ринку

2. Товари, що торгуються та товари, що не торгуються

3. Класифікація теорій міжнародної торгівлі

4. Класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі

1. Міжнародна торгівля: визначення, основні поняття, рівновага на
світовому ринку

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є переміщення
товарів і послуг між країнами.

Міжнародна торгівля

– сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність
зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів —
експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо и торговим
обігом.

Прибуток від торгівлі

– економічний ефект, який отримує кожна з країн, що приймає участь у
торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у
виробництві якого вона має відносну перевагу.

Умови торгівлі

– відношення експортних та імпортних цін конкретного товару країни в
цілому або групи країн.

Експорт

– продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон.

Імпорт

– купівля товару, що передбачає його ввіз із-за кордону.

Еластичність імпорту

– зміна попиту на імпорт, внаслідок зміни умов торгівлі.

Еластичність експорту

– зміна пропозиції товарів на експорт, внаслідок зміни умов торгівлі.

Торгове сальдо

– різниця вартості обсягів експорту та імпорту.

Торговий оборот

– сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної торгівлі
основним елементом для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару —
експортом, а купівлі — імпортом є факт перетину товару митного кордону
держави та фіксації цього факту у відповідній митній звітності.

У міжнародній торгівлі товар важливий не як продукт виробництва, а як
об’єкт попиту і пропозиції.

Сукупний попит і сукупна пропозиція

– обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і
міжнародного масштабах залежно від певної узагальненої світової ціни на
них.

Сукупний попит

– обсяг виробництва товарів, які споживачі готові колективно придбати
при існуючих рівнях цін.

Сукупна пропозиція

– обсяги виробництва товарів, які виробники готові колективно
запропонувати ринку при існуючому рівні цін.

Рівновага на світовому ринку розкриваються наступним чином:

світовий ринок представляє собою сферу міжнародного балансу попиту і
пропозиції на товари, що експортуються та імпортуються країною.

розміри експорту визначаються розмірами надмірної пропозиції товару,
розміри імпорту — розмірами надмірного попиту на товари;

факт наявності надмірної пропозиції та надмірного попиту встановлюється
у процесі порівняння (проходить на міжнародному ринку) внутрішніх
рівноважних цін на однакові товари в різних країнах;

ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між
мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, що існують в
країнах до початку торгівлі;

з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів на
світовому ринку, що експортуються та імпортуються, з іншого — зміна
кількості товарів, що експортуються та імпортуються, призводить до зміни
світової ціни.

2. Товари, що торгуються та товари, що не торгуються

Товари, що торгуються

– товари, які можуть переміщуватися між різними країнами, приймають
участь у міжнародній торгівлі.

Товари, що не торгуються

– товари, які використовуються в країні, де вони виробляються, і не
переміщуються між країнами.

Таблиця 3.1. Групи товарів, що торгуються та не торгуються

Група товарів Тип товарів

Сільське господарство, полювання, лісне господарство та рибальство

Видобувна промисловість

Обробна промисловість

Торгуються

Комунальні послуги та будівництво

Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі

Транспортування, зберігання і зв’язок і фінансове посередництво

Оборона та обов’язкові соціальні послуги

Освіта, охорона здоров’я та суспільні роботи

Інші комунальні, соціальні та особисті послуги

Не торгуються

Товари, що торгуються поділяються на ті, які експортують і ті, які
імпортують.

Товари, що експортують, у свою чергу, складаються з товарів реального
експорту та субститутів експорту — тих вітчизняних товарів, які на даний
момент продаються тільки на внутрішньому ринку, але при бажанні можуть
бути продані і за кордон.

Товари, що імпортуються, складаються з товарів реального імпорту і
субститутів імпорту — тих національних товарів, якими при бажанні можна
замінити іноземні товари.

Основні риси товарів, що торгуються та товарів, що не торгуються:

– ціни на товари, що торгуються визначаються співвідношенням попиту та
пропозиції на світовому ринку;

– ціни знаходяться під впливом попиту та пропозиції на них як всередині
країни, так і за кордоном.

– ціни на товари, що не торгуються визначаються співвідношенням попиту і
пропозиції на національному ринку.

– коливання цін на такі товари в інших країнах значення не мають;

– підтримка балансу внутрішнього попиту і пропозиції не так важлива, як
товарів, що не торгуються, оскільки недостача внутрішнього попиту може
бути завжди компенсована збільшенням попиту із-за кордону, а недостача
внутрішньої пропозиції — збільшенням поставок іноземних товарів.

– для товарів, що не торгуються підтримка внутрішнього балансу попиту і
пропозиції критично важлива. Якщо її порушити, виникають серйозні
соціально-економічні проблеми;

– динаміка і рівень внутрішніх цін на товари, що торгуються відповідають
динаміці та рівню цін в інших країнах.

– внутрішні ціни на товари, що не торгуються можуть суттєво відрізнятися
від цін інших країн, а їх зміна може не призвести до зміни закордонних
цін на такі ж товари.

Правило торгових / неторгових товарів: підвищення сукупного попиту
призводить до збільшення виробництва товарів, якими не торгують,
скорочення виробництва торгових товарів і зростання імпорту. Зниження
сукупного попиту призводить до збільшення виробництва торгових товарів,
скороченню виробництва неторгових товарів і зростання експорту.

3. Класифікація теорій міжнародної торгівлі

Класифікація теорій міжнародної торгівлі:

теорія меркантилізму;

класичні (теорії абсолютних і порівняльних переваг);

неокласичні (теорія Хекшера-Оліна, теорія вирівнювання цін на фактори
виробництва, парадокс Леонтьєва);

альтернативні (теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі,
теорія пересічного попиту);

теорії ефекту масштабу.

Зовнішньоторговельна політика визначає наступне:

товари для експорту;

товари для імпорту;

перелік країн, з якими можна торгувати;

обсяги торгівлі;

ступінь втручання держави у вільний потік товарів;

обсяги втручання.

За станом зовнішньоторговельної політики теорії торгівлі поділяються на
два типи.

Перший тип – держава не повинна втручатись у структуру торгівлі.

Теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з якими
країнами будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень
(теорії абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни,
співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту,
подібності країн, “міжнародної конкурентоспроможності націй” тощо).

Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів
між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі (теорії
меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші).

4. Класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі

4.1.Теорія меркантилізму

Меркантилісти першими запропонували теорію міжнародної торгівлі. Вони
вважали, що багатство країн повністю залежить від кількості золота та
срібла, котре вони мають.

Основні положення:

вивозити товарів більше, ніж ввозити;

регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і скорочення
імпорту;

заборонити або суворо обмежити вивіз сировини та ввести безмитний імпорт
сировини;

заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, ніж метрополія.

Передвісники класичної школи економіки вперше показали прямий зв’язок
зовнішньої торгівлі з внутрішньо економічним розвитком країн.

4.2.1. Теорія абсолютних переваг (А. Сміт)

Основні положення:

уряду не слід втручатися у зовнішню торгівлю, підтримувати режим
відкритих ринків і свободи торгівлі;

нації, так як і приватні особи, мають спеціалізуватися на виготовленні
тих товарів, у процесі виробництва яких у них є незаперечні переваги, і
здійснювати торгівлю ними в обмін на товари, переваги на які мають інші
країни;

зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом
розширення ринку за межі національних кордонів;

експорт є позитивним фактором для економіки країни тому, що забезпечує
збут надлишку продуктів, котрі не можуть бути реалізовані на
внутрішньому ринку;

субсидії на експорт є податком на населення і призводять до збільшення
внутрішніх цін і тому потребують відміни.

“Країни експортують ті товари, котрі вони виробляють з найменшими
витратами (у виробництві яких вони мають абсолютні переваги), і
імпортують ті товари, котрі виробляють інші країни з найменшими у
виробництві котрих вони мають свої переваги)”.

4.2.2. Теорія порівняльних переваг (Д. Рікардо)

Якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, котрі вони
можуть виробляти з порівняно більш низькими витратами ніж у інших
країнах, тоді торгівля буде вигідною для обох країн, незалежно від того,
чи є виробництво в одній із них більш ефективним, ніж у іншій.

4.3. Неокласичні теорії

4.3.1. Теорія Хекшера-Оліна

Кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких
вона володіє відносно надлишковими факторами виробництва, а імпортує ті
товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів
виробництва.

4.3.2. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
(Хештера-Оліна-Самуельсона):

міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін
на гомогенні фактори виробництва в країнах, що торгують.

4.3.3. Парадокс Леонтьєва

теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не
підтверджується на практиці: трудомісткі країни експортують
капіталомісткі продукти, капіталомісткі – трудомісткі.

Пояснення парадоксу Леонтьєва:

розподіл працівників за рівнем кваліфікації;

імпорт капіталомісткими сировини, а експорт відповідно капіталомісткої
продукції;

імпортні партнери;

смаки та переваги;

реверс факторів виробництва: трудомісткий товар може бути в трудомісткій
країні і капіталомісткий у капіталомісткій країні.

4.4. Альтернативні теорії (самостійно)

(теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі, теорія пересічного
попиту);

4.5. Теорія ефекту масштабу

Економія масштабу:

розвиток виробництва, при якому ріст витрат факторів на одиницю
призводить до росту виробництва більше, ніж на одиницю.

Торгівля на основі ефекту масштабу:

зростання спеціалізації – кожен працівник може зосередитися на одній
виробничій функції, довести її виповнення до ідеального, використовувати
при цьому ідеальні машини і оснащення;

неподільність виробництва – при збільшенні масштабів випуску розміри
обслуговуючих підрозділів, не задіяних напряму у виробництві
(управлінського апарату, бухгалтерії та ін.), ростуть відносно
повільніше, чим масштаби самого виробництва;

технологічна економія – витрати на створення нової якості товару
зазвичай менше виникаючої в результаті його росту вартості. Наприклад,
витрати на створення більш потужної машини дорівнюють тільки 2/3 від
кожної одиниці приросту її потужності.

Лекція 4. Організація міжнародної торгівлі

1. Міжнародна торгівля та форми її організації

2. Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі

1. Міжнародна торгівля та форми її організації

Зовнішня торгівля

– перетин товарами митного кордону країни задля їх реалізації.

Види міжнародної торгівлі:

міжнародна торгівля в організованих місцях;

зустрічна міжнародна торгівля;

вільний обіг.

Форми торгівлі в організованих місцях:

товарні біржі;

аукціони;

торги;

торгово-промислові ярмарки і виставки;

Форми зустрічної торгівлі:

бартер – безвалютний, повноцінний обмін, який потребує оцінки для
забезпечення еквівалентного обміну;

зустрічні закупки експортерів на частину вартості поставлених товарів;

викуп застарілої техніки при збуті нових моделей;

комплектація обладнання, що імпортується, частинами і деталями
виробництва країни-імпортера;

компенсаційні угоди, за умовами яких проходить погашення кредиту
(фінансового, товарного), представленого стороною, яка поставляє
технологічне обладнання;

переробка сировини, видобутої в одній країні, виробничими потужностями
іншої країни з оплатою вартості переробки і транспортування додатковими
поставками сировини (давальницькі угоди).

Форма вільного обігу – розпорядження товарами, пропущеними через митний
кордон України без митного контролю

Зі всього обсягу міжнародних операцій, які проводяться за принципами
зустрічної торгівлі, на бартерні угоди припадає близько 4%, на зустрічні
закупівлі – 55%, на компенсаційні угоди – 9% , на кліринг – 8%.

2. Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Митний тариф

– систематизований перелік мит, якими уряди обкладають деякі товари, які
експортуються або імпортуються.

Переваги митних тарифів:

захист молодих галузей;

стимулювання вітчизняного виробництва;

захист національної безпеки, міжнародного престижу країни, її культури
та традицій.

Недоліки митних тарифів:

уповільнення економічного зростання;

ініціювання торговельних війн;

збільшення податків для споживачів.

Парадокс Метцлера:

у результаті введення імпортного тарифу може відбутися падіння (а не
зростання) внутрішньої ціни на імпортний товар у випадку сильного
зниження його відносної ціни на світовому ринку. Застосування експортної
субсидії може призвести до падіння (а не збільшення) внутрішньої ціни на
експортний товар через надмірне зменшення його відносної ціни на
світовому ринку.

Оптимальна ставка тарифу

– рівень тарифу, що забезпечує максимізацію рівня національного
економічного розвитку.

Митний збір (мито)

– обов’язковий внесок, що стягується митними органам при імпорті або
експорті товару і є умовою імпорту або експорту;

– податки, які стягуються державою за провіз через кордон товару.

Основні функції митних зборів:

фіскальна, яка відноситься і до імпортних, і до експортних зборів,
оскільки вони являються однією з статей доходної частини державного
бюджету;

протекціоністська (захисна), що відноситься до імпортних зборів,
оскільки з їх допомогою держава захищає виробників від небажаної
іноземної конкуренції;

балансуюча, яка відноситься до експортних зборів, установлених з метою
запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих чи
інших причин нижчі за світові.

Класифікації митних зборів:

За способом вилучення:

адвалорні – нараховуються у відсотках до митної вартості обкладених
товарів (наприклад, 20% від митної вартості);

специфічні – нараховуються у встановленому розмірі за одиницю
обкладеного товару (наприклад, 10 дол. за 1 т.);

комбіновані – складаються обидва названих види митного обкладення
(наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 т.).

За об’єктом обкладення:

імпортні – мита, які накладаються на імпортні товари при випуску їх для
вільного обігу на внутрішньому ринку країни. Являються переважаючою
формою зборів, що застосовуються усіма країнами світу для захисту
національних виробників від іноземної конкуренції;

експортні – мита, які накладаються на експортні товари. Застосовуються у
разі великої різниці у рівні внутрішніх регулюючих цін і вільних цін
світового ринку на окремі товари, і мають за мету скоротити експорт і
поповнити бюджет;

транзитні – мита, які накладаються на товари, що перевозяться транзитом
через територію даної країни.

За характером:

сезонні – мита, які застосовуються для оперативного регулювання
зовнішньої торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед,
сільськогосподарської.

антидемпінгові – мита, які застосовуються у разі ввезення на територію
країни товарів за ціною більш низькою, чим їх нормальна ціна в
країні-експортері. Такий імпорт наносить збиток місцевим виробникам
подібних товарів або заважає організації і розширенню національного
виробництва таких товарів;

компенсаційні – мита, що накладаються на імпорт тих товарів, при
виробництві яких тим чи іншим шляхом використовувались субсидії, якщо їх
імпорт наносить збиток національним виробникам таких товарів.

За походженням:

автономні – мита, що вводяться на основі односторонніх рішень
відповідних органів державної влади країни. Рішення про введення митного
тарифу приймається у вигляді закону, а конкретні ставки митних зборів
встановлюються відповідним відомством (міністерством торгівлі, фінансів
або економіки);

конвенційні (договірні) – мита, що встановлюються на базі двосторонньої
або багатосторонньої угоди (Генеральна угода про тарифи і торгівлю –
ГАТТ), або угоди про митний союз.

За типами ставок:

постійні – митний тариф, ставки якого встановлені органами державної
влади і не можуть змінюватися залежно від обставин.

змінні – митний тариф, ставки якого можуть змінюватися у встановлених
органами державної влади випадках (при зміні рівня світових цін, рівня
державних субсидій).

За способом вирахування:

номінальні – тарифні ставки, вказані у митному тарифі. Вони можуть дати
лише загальне уявлення про рівень мита, якому країна підпорядковує свій
імпорт чи експорт;

ефективні – реальний рівень митних зборів на кінцеві товари, що
розрахований з урахуванням рівня мит, що накладені на імпортні вузли та
деталі цих товарів.

3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

– прямі адміністративні норми, що встановлюються державою та визначають
кількість і номенклатуру товарів, дозволених для ввозу в країну та
вивозу з країни.

Види кількісних (нетарифних) обмежень:

контингентування – обмеження експорту і імпорту товарів певною кількістю
або сумою (контингентом) на встановлений період часу;

ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності дозволами,
які видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у
встановлених кількостях на визначений проміжок часу;

квотування – обмеження кількості (квота) експорту або імпорту товарів
певного найменування;

Квота – кількісна нетарифна міра обмеження експорту або імпорту товару
визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Тарифна квота

– різновид змінних митних зборів, ставки яких залежать від обсягу
імпорту товару:

при імпорті в межах певних кількостей він обкладається за базовою
внутрішньоквотною ставкою тарифу (within-quota rate),

при підвищенні певного обсягу імпорт обкладається за більш високою
понадквотовою ставкою тарифу.

Види квот:

експортні квоти – вводяться (1) згідно міжнародних стабілізаційних угод,
що визначають частку кожної країни в загальному експорті окремого товару
(експорт нафти з країн ОПЕК), чи (2) керівництвом країни для запобігання
вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

імпортні квоти – вводяться державою для захисту вітчизняних
товаровиробників, для регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому
ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику
інших країн.

індивідуальні – квота кожної країни на експорт або імпорт товару,
встановлена в рамках глобальної квоти.

Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності через
дозволи, видані державними органами на експорт чи імпорт товару у
встановлених кількостях на визначений проміжок часу.

Види ліцензій:

разова ліцензія – письмовий дозвіл строком до 1 року на ввіз або вивіз
товару, що видається владою конкретній фірмі на здійснення однієї
зовнішньоторговельної угоди;

генеральна ліцензія – дозвіл на ввіз або вивіз того чи іншого товару
протягом року без обмежень кількості угод;

глобальна ліцензія – дозвіл ввезти чи вивезти даний товар до будь-якої
країни за певний проміжок часу без обмежень його кількості або вартості;

автоматична ліцензія – дозвіл, що видається негайно після отримання від
експортера або імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним
органом;

аукціон – продаж ліцензій на конкурсній основі.

Вважається найбільш економічно вигідним способом наповнення державної
скарбниці порівняно з доходами від митного збору на той же товар.

Існує ще розподіл ліцензій на позаціновій основі – видача владою
ліцензій тим фірмам, які продемонстрували свою здатність здійснювати
імпорт або експорт найбільш ефективним способом.

Інші засоби нетарифного обмеження:

митні та консульські збори;

внутрішні податки;

акцизні збори;

певні стандарти якості, норми пакування; маркування та ін.

Приховані методи торгової політики:

Технічні бар’єри – приховані методи торгової політики, що виникають у
випадках, коли національні технічні, адміністративні та інші норми і
правила побудовані таким чином, щоб запобігти ввозу товарів з-за
кордону.

Внутрішні податки і збори – приховані методі торговельної політики, що
спрямовані на підвищення внутрішньої ціни товару і скорочення тим самим
його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Політика в рамках державних закупівель – прихований метод торговельної
політики, що потребує від державних органів і підприємств купувати
окремі товари у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть
бути дорожчими за імпортні.

“Добровільне” обмеження експорту – кількісне обмеження експорту,
основане на зобов’язанні одного із партнерів з торгівлі обмежити або, в
крайньому випадку, не збільшувати обсяг експорту, прийнятому у рамках
офіційної міжурядової або неофіційної угоди про установлення квот на
експорт товару.

Внутрішня субсидія – найбільш замаскований фінансовий метод торговельної
політики і дискримінації проти імпорту, що передбачає фінансування
виробництва всередині країни товарів, які конкурують з імпортними.

Експортне кредитування – метод фінансової нетарифної
зовнішньоторговельної політики, що передбачає фінансове стимулювання
державою експорту національними фірмами.

Демпінг – метод фінансової нетарифної торговельної політики, який
полягає у просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження
експортних цін нижче нормального рівня цін, що існують в цих країнах:

Види демпінгу:

Спорадичний демпінг – епізодичний продаж зайвих запасів товарів на
зовнішній ринок за заниженими цінам.

Навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою
витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних
цін.

Постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижчими
внутрішньої ціни країни-виробника.

Зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу
тих же товарів на внутрішньому ринку.

Для аналізу нетарифних методів регулювання використовуються такі
індекси:

Індекс частотності

– індекс, що показує частку тарифних позицій, покритих нетарифними
обмеженнями. Використовується для визначення рівня нетарифних обмежень,
але не вказує на відносну важливість обмеження окремих статей імпорту і
їх ефективність для економіки.

Індекс покриття торгівлі

– показує цінову частку експорту або імпорту, покриту нетарифними
обмеженнями. Недоліком цього індексу є недооцінка впливу найбільш
інтенсивних нетарифних бар’єрів.

Індекс впливу на ціни

– співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар,
імпорт або експорт якого підлягає нетарифним обмеженням. Недоліком цього
індексу є те, що не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на
товар залежить від нетарифних обмежень.

Комплексна система форсування збуту товарів на світовому ринку включає
економічне стимулювання експорту, адміністративні міри впливу на вивіз,
а також засоби морального заохочення експортерів. Економічним
інструментарієм форсування експорту виступають кредитні та фінансові
засоби.

Форми кредитних засобів:

– надання експортних кредитів на пільгових умовах порівняно із умовами
на внутрішньому або міжнародному ринках;

– страхування експортних операцій, переважно експортних кредитів на
пільгових умовах.

Форми фінансових засобів:

податкові пільги;

субсидії – грошова виплата, яка спрямована на підтримку національних
виробників і непряму дискримінацію імпорту.

За характером виплат субсидії поділяються:

прямі – безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної
операції на суму різниці його витрат і отриманого ним прибутку;

непрямі – прихована дотація експортерів через надання пільг з виплати
податків, пільгові умови страхування, позик за ставкою нижче за ринкову,
повернення імпортних мит тощо.

4. Державного регулювання зовнішньої торгівлі

Регулює зовнішню торгівлю Закон України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”

Митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у
сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою
митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Основні напрями зовнішньоекономічної політики держави:

протекціонізм – політика держави, спрямована на захист власної
промисловості, сільського господарства від іноземної конкуренції на
внутрішньому ринку;

фритредерство (політика вільної торгівлі) – політика держави, що
передбачає скасування обмежень на імпортні товари, встановлення низьких
митних тарифів.

Уряд застосовує наступні інструменти та способи впливу на зовнішню
торгівлю:

– митні тарифи;

– податки;

– обмежувальні умови;

– міждержавні угоди і договори;

– заходи щодо стимулювання експорту та імпорту.

Лекція 5. Міжнародна торгівля послугами

1. Міжнародні поїздки

2. Міжнародні транспортні операції та Інкотермс

3. Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

1. Міжнародні поїздки

Найкрупніша частина світового експорту послуг – міжнародні поїздки, які
є для деяких країн світу найкрупнішою статтею валютних прибутків.

Міжнародні поїздки (international travel) – товари та послуги, що
здобуваються мандрівниками за кордоном, якщо вони знаходяться там менше
року і вважаються нерезидентами.

Мандрівник (traveler, visitor) – людина, що знаходиться менше року в
країні, в якій він не є резидентом, якщо він не є співробітником
урядової установи (посольства, воєнної бази) іншої країни або членом
його сім’ї і не працює на резидента.

Види поїздок

Включають Виключають

Ділові поїздки

(business travel) Усі особисті витрати мандрівників, що знаходяться за
рубежем по справах: екіпажі суден і літаків, співробітники урядових
органів, міжнародних організацій, приватних фірм, сезонні працівники
Витрати, покупки і продажі, що здійснені мандрівником від особи і за
рахунок організації, що відправляє

Особисті поїздки

(personal travel) Усі особисті витрати мандрівників, що знаходяться за
рубежем в особистих справах (туризм): відпочинок, заняття спортом,
відвідування рідні, навчання, лікування, релігійні потреби Перевезення
мандрівників за кордон і назад (включається в послуги пасажирського між
народного транспорту)

2. Міжнародні транспортні операції та Інкотермс

Міжнародний транспорт (international transportation) – послуги усіх
видів транспорту (морського, трубопровідного, повітряного, наземного,
річного і космічного), що надаються резидентами однією країни резидентам
іншої країни.

Транспортні витрати (transportation costs) – всі витрати з доставки
товару від продавця до покупця, що включають вартість фрахту,
страхування, навантаження/розвантаження, упаковку/розпаковку та інші
супутні витрати.

Таким чином, вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю аналогічні
впливу зростаючих витрат виробництва, а саме:

призводять до зниження обсягів торгівлі (як експорту, так і імпорту),
підвищення спеціалізації країн і, отже, розмірів виграшу від торгівлі;

перешкоджають повному вирівнюванню вартості факторів виробництва між
країнами, що торгують відповідно з теоремою Хекшера-Оліна-Самуельсона;

зумовлюють зрушення у територіальному розподілі праці – в розміщенні
підприємств і галузей;

розподіл транспортних витрат між країнами, що торгують залежить від
еластичності попиту і пропозиції товару по цінам: чим нижча еластичність
попиту в імпортуючій країні, тим більшу частку транспортних витрат
платить вона; чим нижча еластичність пропозиції товару в експортуючій
країні, тим більшу частку транспортних витрат платить вона.

Інкотермс

Основні терміни

Free (франко) – вільно… – вказано на те, що продавець вільний від
обов’язків по перевезенню і ризику у “точці” виконання контракту.

Freight (фрахт) – термін, який вживається відносно до водного та
повітряного транспорту.

Carriage (провоз) – термін для наземного транспорту.

№ з/п Кодове позначення Повна назва англійською мовою Переклад
українською мовою

1. FXW Ex works Із заводу – продавця

2. FCA Free carrier… (named point) Франко – транспорт (з вказівкою
місця)

3. FAS Free alongside ship (… named port of shipment) Франко вздовж
борта судна (…с вказівкою місця погрузки)

4. FOB Free on board (… named port of shipment) Франко-борт (… з
вказівкою порта погрузки)

5. CRF Cost and freight (…named port of destination) Вартість і фрахт
(…з вказівкою порта призначення)

6. CIF Cost, insurance, freight (…named port of destination) Вартість,
страхування і фрахт (…з вказівкою порта призначення)

7. CPT Carriage Paid to (…named place of destination) Перевезення
сплачено до (…з вказівкою порта призначення)

8. CIP Carriage and insurance paid to (…named place of destination)
Перевезення і страхування сплачені (… з вказівкою місця призначення)

9. DAF Delivered at Frontier (…named place) Доставка до кордону (…з
вказівкою місця)

10. DES Delivered ex ship (…named place of destination) Доставка «франко
судно» (…з вказівкою порта призначення)

11. DEQ Delivered ex quay (duty paid) (…named port of destination)
Доставка «франко-пристань» (мито сплачено) (…з вказівкою порта
призначення)

12. DDU Delivered duty unpaid (…named place of destination) Доставка без
сплати мита (…з вказівкою місця призначення)

13. DDP Delivered duty paid (…named place of destination) Доставка зі
сплатою мита (…з вказівкою місця призначення)

Комментарії

EXW – поставки із завода. Всі витрати і ризик несе покупець.

FRC – продавець доставляє товар перевізнику. Витрати по сплаті
перевізнику і ризик лежать на покупці.

FOR/FOT – продавець доставляє товар до залізничної станції і завантажує
товар у вагон чи на платформу.

FOA – продавець доставляє товар авіаперевізнику. При прийнятті товару,
авіаперевізник виписує авіавантажну розписку (Air Waybill).

FAS – продавець доставляє товар у порт відгрузки чи, якщо судно стоїть
на рейді, до його борту на ліхтерах.

FOB… – (назва порта відвантаження) – продавець доставляє товар на борт
судна, що зафрахтоване покупцем, і вручає останьому коносамент. Ризик
переходить з продавця на покупця у момент переходу товара через борт
судна.

CFR – продавець фрахтує судно і завантажує товар.

CIF – (назва порта призначення) – продавець фрахтує судно, страхує
товар, грузить його і вручає покупцю коносамент і страховий поліс. Ризик
переходить з продавця до покупця у момент переходу товару через борт
судна.

CPT – використовується до будь-яких видів транспортування. Продавець
заключає договір з перевізником і вручає покупцю транспортну накладну
(коносамент).

CIP – у доповнення до CPT – продавець сплачує страхування товару.

EXS – подібно з CIF.

DDP – покупець несе всі витрати по доставці товару і по сплаті
експортних і імпортних мит.

4. Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

Заходи регулювання доступу на ринок (market-access measures) –
інструменти торгової політики, що обмежують або забороняють іноземним
фірмам – виробникам послуг – оперувати на місцевому ринку.

Розрізняють наступні інструменти державного регулювання:

обмеження на торгівлю послугами.

введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг.

обмеження на створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних
компаній.

обмеження на рух виробників послуг.

обмеження на рух споживачів послуг.

Вилучення з національного режиму (national treatment exception) –
інструменти внутрішньої економічної політики, що дискримінують на
внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими.

Лекція 6. Вільні економічні зони

Вільні економічні зони: визначення; цілі, концепції, варіанти утворення

Стимулювання діяльності вільних економічних зон

Класифікація вільних економічних зон

Фактори впливу на розміщення ВЕЗ

1. Вільні економічні зони:

визначення; цілі, концепції, варіанти утворення

Вільні економічні зони:

географічні території, яким їх політичні центри надають пільговий режим
господарської діяльності порівняно із загальноприйнятим для цієї
держави;

території, на яких здійснюється вибіркове скорочення державного
втручання в економічні процеси;

уособлена частина національного економічного простору, на якій
застосовується певна система пільг, що не використовується на інших
територіях даної держави;

частина території держави, де будь-які ввезені товари розглядаються
відносно імпортних зборів та податків як ті, що знаходяться за межами
митної території та не є предметом звичайного митного контролю
(визначення за Кіотською конвенцією від 18 травня 1973 року).

Цілі створення вільних економічних зон:

залучення країни до процесу розвитку міжнародного поділу праці;

збільшення обсягів випуску продукції на експорт;

забезпечення зростання валютних надходжень;

насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією, насамперед
замінниками (субститутами) імпорту;

прискорене впровадження у виробництво вітчизняних та іноземних
науково-технічних розробок;

модернізація національної економіки в умовах її переходу від
адміністративних принципів функціонування до ринкових;

стимулювання розвитку існуючих виробництв і забезпечення додатковими
робочими місцями.

Концепції створення вільних економічних зон:

територіальна концепція розглядає в якості вільних економічних зон
частину території приймаючої країни, яка користується спеціальним
пільговим режимом для розташованих на її території підприємств;

режимна або точкова концепція розглядає вільну економічну зону як
преференційний режим, що надається певному виду підприємницької
діяльності, при чому географічне місцезнаходження суб’єкта господарських
відносин не відіграє суттєвого значення.

Варіанти утворення вільних економічних зон:

варіант “зверху” – утворення зони відбувається з ініціативи центральної
влади в рамках державної програми;

варіант “знизу” – утворення вільних економічних зон у процесі ринкової
самоорганізації.

2. Стимулювання діяльності вільних економічних зон

Стимули:

зовнішньоторговельні – зниження або відміна експортно-імпортних зборів,
спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій;

фіскальні – пов’язані з податковим стимулюванням певних видів
діяльності:

податкова база – пільги з виплат податків на власність, на податок з
обороту та на торгово-промисловий податок;

непрямі пільги або окремі їх компоненти (наприклад, можливість
прискореної амортизації);

пільги з корпоративного податку на прибуток – пов’язані зі зниженням
ставки оподаткування або з наданням тривалого терміну звільнення від
оподаткування;

фінансові – включають різні форми субсидій.

Види надання фінансових пільг:

прямий – за рахунок бюджетних коштів і преференційних державних
кредитів;

опосередкований – встановлення низьких цін на комунальні послуги,
зниження орендної плати тощо;

адміністративні – спрощують процедури реєстрації підприємств, режим
в’їзду-виїзду іноземних громадян тощо;

При застосуванні пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%.

Наприклад, підприємства, що діють в ВЕЗ на території Литви, отримують
80% знижки з доходного податку підприємств, 80% або 100% знижки з
податку на нерухомість, нульову ставку ПДВ та звільнюються від митного і
акцизного податків.

3. Класифікація вільних економічних зон

Комерційна вільна зона – ВЕЗ, куди товари надходять для подальшого
продажу, а їх переробка та використання у виробництві заборонена.

Промислова вільна зона – ВЕЗ, на якій товари після ввозу підлягають
подальшій переробці.

Залежно від господарської спрямованості та економічно-правових умов
діяльності:

зовнішньоторговельні ВЕЗ – частина території держави, на якій товари
іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та
розповсюджуватися без сплати митних зборів або з їх відстроченням.

форми організації: вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони
франко), митні склади;

комплексні виробничі ВЕЗ – частина території держави, на якій
запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий,
митний) режим економічної діяльності з метою стимулювання
підприємництва, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, залучення
нових технологій, забезпечення зайнятості населення тощо.

форми організації: експортні виробничі ВЕЗ, імпортоорієнтовані
(імпортозаміщуючі) ВЕЗ;

науково-технічні ВЕЗ – зони, в яких спеціальний правовий режим
орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу.

форми організації: регіональні інноваційні центри – технополіси, райони
інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічні промислові
комплекси, науково-виробничі парки (технологічні, дослідницькі,
промислові, агропарки), а також локальні інноваційні центри та опорні
інноваційні пункти;

туристично-рекреаційні ВЕЗ – зони, які створюються у регіонах з багатим
природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом з метою
ефективного його використання, збереження та активізації підприємницької
діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

банківсько-страхові (офшорні) ВЕЗ – зони, в яких запроваджується
сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в
іноземній валюті для обслуговування нерезидентів;

зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах з
сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і
здійснення торгівлі.

За ознакою відкритості розрізняють:

інтеграційні ВЕЗ – зони, діяльність яких спрямована на взаємодію з
позазональною економікою країни;

анклавні ВЕЗ – зони, які орієнтовані на зв’язки із зовнішніми ринками.

За місцем розташування розрізняють:

зовнішні ВЕЗ – зони, які розташовані на кордоні з іншими державами;

внутрішні ВЕЗ – зони, розміщені у внутрішніх районах країни.

За характером діяльності та функціональним призначенням виділяють такі
основні типи вільних економічних зон:

Промислово-виробничі Техніко-впроваджувальні Торгові Сервісні

Імпортозаміщуючі зони Технополіси Вільні митні зони Офшорні зони

Експорто-орієнтовані зони Технопарки Бондові склади Зони банківських та
страхових послуг

Промислові парки

Вільні порти

Науково-промислові парки Інноваційні центри Торгово-виробничі зони Зони
туристичних послуг

Експорто- імпортозаміщуючі зони

За рівнем інтегрованості у світову та національну економіку:

міжнародні;

прикордонні зони;

євро-регіони.

За ознакою комплексності:

зони вільного підприємництва;

спеціальні економічні зони;

території особливого режиму;

особливі економічні зони.

У світі налічується понад 1 тисячу ВЕЗ. Вартість продукції, яка
виробляється та вивозиться з ВЕЗ, складає близько 15 % світового
обороту.

4. Фактори впливу на розміщення ВЕЗ

Фактори:

сприятливе транспортно-географічне розміщення відносно зовнішнього і
внутрішнього ринків;

інформаційного забезпечення;

наявність розвинутих транспортних комунікацій;

наявність виробничої, соціальної і ділової інфраструктури;

природно-ресурсний потенціал;

розвиток промисловості в регіоні;

забезпеченість робочою силою;

наявність житлового фонду.

Лекція 7. Міжнародний рух капіталу

1. Міжнародний рух капіталу: визначення, основні поняття

2. Класифікаційні ознаки МРК

3. Прямі іноземні інвестиції

4. Портфельні інвестиції та кредитування

1. Міжнародний рух капіталу: визначення, основні поняття

Міжнародний рух капіталу – це вилучення з обігу частини національного
капіталу і включення його у виробничий процес або інший обіг в інших
країнах.

Правило Вальраса

Правило Вальраса (Walras’ Law) – вартість імпорту країни = сумі вартості
експорту і чистих зарубіжних продажів активів і процентів по ним:

IM=X+NA+NR,

IM – імпорт

X – експорт

NA (net assets) – чисті продажі активів (різниця вартості активів,
проданих іноземцями і куплених у них)

NR (net interest) – чисті платежі процентів (різниця вартості процентів
та вкладений капітал, що отримані з-за кордону і виплачені іноземцям).

ТРАНСФЕРНІ ЦІНИ – ціни, що відрізняються від ринкових цін
внутрішньокорпораційної торгівлі між розташованими у різних країнах
філіями однієї і тієї ж корпорації, які використовуються для переводу
прибутку і скорочення податків.

МІЖЧАСОВА ТОРГІВЛЯ – підвищене теперішнє використання за рахунок
скорочення використання у майбутньому або зниження теперішнього
використання на користь більшого споживання у майбутньому.

2. Класифікаційні ознаки та форми міжнародного руху капіталу

Основні класифікаційні ознаки капіталу

За строком вкладення капітал ділиться на:

Середньостроковий і довгостроковий капітал (mid-term and long-term
capital)

– Вкладення капіталу строком більше ніж на 1 рік. Усі вкладення
підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій, так
само як і позичковий капітал у вигляді державних кредитів є
довгостроковими.

Короткостроковий капітал (shot-term capital)

– Вкладення капіталу строком менше ніж на 1 рік. Переважно позичковий
капітал в формі торгових кредитів.

За метою вкладення капітал ділиться на:

Прямі інвестиції (direct investment) – вкладення капіталу з метою
придбання довгострокової економічної користі в країні вкладення
капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом розміщення
капіталу. Вони практично повністю зв’язані з вивозом приватного
підприємницького капіталу, не враховуючи відносно невеликих за об’ємом
закордонних інвестицій фірм, що належать державі.

Портфельні інвестиції (portfolio investments) – вкладення капіталу в
іноземні ціні папери, що не дають інвестору права реального контролю над
об’єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно основані на
приватному підприємницькому капіталі, хоча і держава найчастіше випускає
свої і отримує іноземні цінні папери.

ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ПОХОДЖЕННЯ:

ОФІЦІЙНИЙ (ДЕРЖАВНИЙ) КАПІТАЛ – кошти з державного бюджету, що
переміщаються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням
міжурядових організацій.

ПРИВАТНИЙ КАПІТАЛ – кошти приватних фірм, банків та інших організацій,
що переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону по рішенню їх
керуючих органів.

ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ КАПІТАЛ – кошти, що прямо або опосередковано вкладаються
у виробництво з метою отримання прибутку.

ПОЗИКОВИЙ КАПІТАЛ – кошти, що даються у борг з метою отримання
процентів. У міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу в
основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоча
міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає доволі
переконливих обсягів.

3. Прямі закордонні інвестиції

Причини прямих закордонних інвестицій

Причини експорту капіталу:

Технологічне лідерство

Переваги у кваліфікації робочої сили

Переваги в рекламі

Економіка масштабу

Розмір корпорації

Ступінь концентрації виробництва

Забезпечення доступу до природних ресурсів

Інші причини

Причини імпорту капіталу:

Технологічне лідерство

Рівень кваліфікації робочої сили

Переваги в рекламі

Економіка масштабу

Розмір корпорації

Степінь концентрації виробництва

Потреба в капіталі

Кількість національних філій

Витрати виробництва

Рівень захисту внутрішнього товарного ринку

Розмір ринку

Інші фактори

Прямі зарубіжні (іноземні) інвестиції (foreign direct investments) –
отримання довгострокового інтересу резидентом однієї країни (прямим
інвестором) на підприємстві – резиденті іншої країни (підприємства з
прямими інвестиціями).

До складу прямих інвестицій входять:

ВКЛАДЕННЯ КОМПАНІЯМИ ЗА КОРДОН ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ – капітал філій частки
акцій в дочірніх і асоційованих компаніях

РЕІНВЕСТУВАННЯ ПРИБУТКУ – частка прямого інвестора в доходах
підприємства з іноземними інвестиціями, не розподілена в якості
дивідендів і не переведена прямому інвестору

Внутрішньокорпораційні переведення капіталу в формі кредитів і позик між
прямим інвестором, з однієї сторони, і дочірніми, асоційованими
компаніями і філіями – з іншої.

Підприємство з іноземними інвестиціями (direct investment enterprise) –
акціонерне або неакціонерне підприємство, в якому прямому інвестору –
резиденту іншої країни належить більше 10% звичайних акцій і голосів (в
акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в неакціонерному
підприємстві).

Підприємство з іноземними інвестиціями може мати форму:

Дочірньої компанії (subsidiary) – підприємства, в якому прямий
інвестор-нерезидент володіє більше 50% капіталу;

Асоційованої компанії (associate) – підприємства, в якому прямий
інвестор-нерезидент володіє менш ніж 50% капіталу;

Філія (branch) – підприємства, що повністю належать прямому інвестору.

Прямий інвестор (direct investor ) – державні і приватні організації,
фізичні та юридичні особи, а також їх об’єднання, що володіють
підприємствами з прямими інвестиціями за кордоном.

Правила міжнародного інвестування виділяють наступні:

Право входу на ринок

Справедливий та недискримінаційний режим

Можливість зупинки контракту

Врегулювання спорів

Державна підтримка прямих інвестицій

Надання державних гарантій

Страхування іноземних інвестицій

Звільнення від подвійного оподаткування

Адміністративна й дипломатична підтримка

ПЕРЕВАГИ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

РОБОЧІ МІСЦЯ

ЗАЛУЧЕННЯ НЕВИКОРИСТОВУВАНИХ РЕСУРСІВ ДО ЕКОНОМІЧНОГО ОБІГУ

НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ

УЧАСТЬ У МПП

СКОРОЧЕННЯ ІМПОРТУ ( РОЗШИРЕННЯ ЕКСПОРТУ

4. Портфельні інвестиції та кредитування

Портфельні інвестиції( portfolio investments) – вкладення капіталу в
іноземні цінні папери, не надую інвестору права реального контролю над
об’єктам інвестування.

Акціонерні цінні папери (equity securities) – грошові документи, що
затверджують майнове право власника документу стосовно особи, що
випустила цей документ.

Боргові цінні папери (debt securities) – грошові документи, що
затверджують займ власника документу стосовно особи, що випустила цей
документ.

Боргові цінні папери можуть випускатися в формі:

ОБЛІГАЦІЇ – грошові інструменти, що дають їх утримувачу безумовне право
на фіксований грошовий прибуток або на визначений по договору змінний
грошовий прибуток.

ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВОГО РИНКУ – грошові інструменти, що дають їх
утримувачу безумовне право на фіксований грошовий прибуток на певну
дату.

НОТА/БОРГОВА ЗАПИСКА – короткостроковий грошовий інструмент (3-6
місяців), що випускається зайомником на своє ім‘я, держбанком,
гарантуючи його розміщення на ринку і придбання непроданих нот,
пролонгацію кредиту або запропонованих резервних кредитів.

ОПЦІОН – договір (цінний папір), що дає покупцю право придбання або
продажу певного цінного паперу або товару за фіксованою ціною на певну
дату.

ВАРРАНТ – різновид опціону, що дає можливість його власнику придбати у
емітента на пільгових умовах певну кількість акцій на протязі певного
періоду.

Міжнародний займ і кредитування (international borrowing and lending) –
видача і отримання коштів у займ на строк, що передбачає виплату
відсотків за їх використання

Торгові кредити (trade credits) – виникають в результаті прямого надання
кредиту постачальниками і покупцями по договорам з товарами і послугами.

Займи (loans) – фінансові активи, що виникають внаслідок прямого займу
коштів кредитором заємнику, в результаті якого кредитор або не отримує
ніякого письмового гарантійного обв’язка від заємника, або отримує
борговий цінний папір.

Валюта (currency) – банкноти і монети, що знаходяться в обігу і
використовуються для здійснення платежів.

Депозити (deposits), без перешкод, по першій вимозі перетворюються на
готівкові гроші і можуть бути використанні для забезпечення платежів.

Інші активи і пасиви (other assets and liabilities) – остаточна
категорія, до якої відносяться всі інші види руху капіталу, наприклад,
вклади країн в міжнародні організації.

Лекція 8. Міжнародна передача технологій

1. Фактори впливу технічного прогресу на міжнародну економіку.

2. Механізми міжнародної передачі технологій.

3. Міжнародне технічне співробітництво.

4. Державне регулювання передачі технологій.

1. Фактори впливу технічного прогресу на міжнародну економіка

Фактори впливу технічного прогресу: економічні; політичні; фінансові;
часові; екологічні.

2. Механізми міжнародної передачі технологій

Міжнародна передача технологій (international technology transfer) –
міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або
безкоштовній основі.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей.

Технологія – це сукупність методів переробки, виготовлення, зміни стану,
властивостей, форми та складу сировини, матеріалу, напівфабрикатів, які
використовуються в процесі виготовлення виробів продуктивного та
виробничого призначення.

Групи технологій: процесів, продуктів, управління.

Технології управління підприємством: Project Expert, Tehnoclass 2000,
ExPro 2000, Галактика, Oracle Applications R11, Delo Pro v 1.5, SCALA 5,
Edwards, SunSystems.

Форми передачі технології

Міжнародна передача технології відбувається в наступних основних формах:

Патентне угода (patent agreement) – міжнародна торгова угода, за якою
власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу
покупцю патенту.

Ліцензійна угода (licensing agreement) – міжнародна торгова угода, по
якій власник винаходу або технічного знання надає іншій стороні дозвіл
на використання в певних межах своїх прав на технології.

“Ноу-Хау” (“know how”) – надання технічного досвіду і секретів
виробництва, що включають характеристику технологічного, економічного,
адміністративного ті фінансового характеру, використання яких забезпечує
певні переваги.

Інжиніринг (engineering) – надання технологічних знань, необхідних для
надбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та
обладнання.

Патентна ліцензія – документ, який підтверджує права використань на
патенту без відповідного “ноу-хау”.

Безпатентна ліцензія – документ, що підтверджує право використовувати
“ноу-хау” без патентів на винахід.

Невиняткова ліцензія – ліцензія, що залишає ліцензіару право надавати
ліцензію на дану технологію і іншим ліцензіатам на данній території.

Виняткова ліцензія – ліцензія, яка передбачає монопольне право
ліцензіата використовувати технологію та відмова ліцензіара від
самостійного використання запатентованої технології та “ноу-хау” і їх
проміжок на певній території.

Повна ліцензія – ліцензія, що надає ліцензіату виняткове право на
використання патенту або “ноу-хау” під час стоока дії угоди і
передбачаючи відмову ліцензіару від самостійного використання предмета
ліцензії під час цього строку.

Правові форми захисту технологій.

Патент (patent) – свідоцтво, що видається компетентним правительственим
органом винахіднику, яке засвідчує його монопольне право на використання
цього виноходу.

Ліцензія (license) – дозвіл, який дається власником технології (
ліцензіаром), захищеним або не захищеним патентом, зацікавленої
(ліцензіар) на використання цієї технології за певний час і за певну
плату.

Копірайт (право відтворення) (copyright) – ексклюзивне право на автора
літературного, аудио- або відеопродукції на показ і відтворення своєї
роботи.

Товарна марка (trademark) – символ певної організації, який
використовується індивізації виготовителя, який не може бути
використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

3. Міжнародне технічне співробітництво

Технологічна місткість торгівлі – частка витрат на досліди та розробку в
обсязі виготовлення і торгівлі товарами в окремих галузей.

Технічна співпраця – надання країнам співпраці в сферах технології
процесів, продукції, управління.

Технологічні гранти – безвозмездная передача розвиненими країнами
технології, технологічноємких товарів або фінансових кошт на покупку
технологій, навчання, підготовку персоналу.

Софінансування (ТС) – передбачає більш серьозну участь і
відповідальність, який згідно до угоди повинен не тільки організаційно
забезпечити її одержання і внести деяке бремя її фінансування.

Двосторонній ТС відбуваються по згоді між владами країни-донора і
країни-одержувача допомоги.

Багатосторонній ТС включає здійснення спільних проектів ТС деякми
країнами по відношенню однієї країни до іншої.

Причини обмеження передачі технології

Прагнення утримувати технологічне лідерство

Усвідомлення національної безпеки

Умови міжнародних угод

4. Державне регулювання передачі технологій

1. Закон України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року за
№ 40-IV

2. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від
13.12.91 за № 1978-XII

Лекція 9. Міжнародна трудова міграція

Міжнародна міграція робочої сили: визначення та причини.

Види та напрями міжнародної міграції робочої сили.

Економічні ефекти при міграції трудових ресурсів.

Наслідки міжнародної міграції робочої сили.

Регулювання міграційних процесів.

1. Міжнародна міграція робочої сили: визначення та причини.

Робоча сила – товар особливого виду, фактор виробництва інших товарів.

Міжнародна міграція робочої сили (ММРС) – це процес організованого або
стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни,
викликаний причинами економічного та іншого характеру строком більше ніж
на 1 рік.

ПЕРЕДУМОВИ ММРС

Швидке зростання населення нашої планети

Нерівномірність економічного розвитку країн світового співтовариства

Розвиток сучасної науково-технічної революції

Соціально-політичний розвиток окремих регіонів світу та держав

Екологічний стан національного господарства

Національно-релігійні традиції

ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ ММРС

(НЕОКЛАСИЧНА ТЕОРІЯ – ПОЗИЦІЯ: кожна людина отримує та споживає
граничний продукт власної праці)

Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил
притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового
господарства, що в кінцевому підсумку визначає напрямки переміщення
цього чинника виробництва між країнами.

Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють безпосередній вплив
на рівень зайнятості працездатного населення і, отже, на розміри
відносного перенаселення (безробіття), яке є основним джерелом трудової
міграції.

Темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри
залежать від рівня міграції. Ця залежність полягає в тому, що порівняно
низька заробітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці
вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим
збільшити нагромадження капіталу.

Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і
виробництва, спричиняє науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу
виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу
силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.

2. Види та напрями міжнародної міграції робочої сили.

ВИДИ ММРС

ЗА НАПРЯМКОМ РУХУ:

еміграція – виїзд працездатного населення з країни перебування для
довготривалого чи постійного проживання в іншу країну.

імміграція – в’їзд робочої сили в країну з-за кордону.

рееміграція – процес повернення емігрантів на батьківщину.

ЗА ЧАСОМ:

остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання.

тимчасова – виїзд населення в іншу країну на певний період часу.

сезонна – виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний
термін.

маятникова – виїзд населення в іншу країну на постійну або тимчасову
роботу, що часто повторюється.

ЗА ОРГАНІЗАЦІЄЮ:

добровільна – непримусове переміщення населення.

самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

організована – переміщення населення, яке здійснюється відповідно до
національного законодавства.

примусова – виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових
органів.

ЗА ЯКІСНИМ СКЛАДОМ:

міграція робочої сили низької кваліфікації.

міграція робочої сили високої кваліфікації.

міграція вчених (“відплив мозку”).

НАПРЯМИ ММРС

міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

міграція в межах промислово розвинених країн;

міграція робочої сили між країнами, що розвивається;

міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово
розвинуті країни;

міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово
розвинутих країн у країни, що розвиваються.

3. ЕКОНОМІЧНІ ЕФЕКТИ при міграції трудових ресурсів

Припустимо, що головною і єдиною причиною міжнародного руху робочої сили
є різний рівень реальної середньої зарплати в різних країнах. Нехай
існують країна I, що має у своєму розпорядженні трудові ресурси в
розмірі LA, і країна II, що має трудові ресурси в розмірі AL’ (мал. 1).
У цілому трудові ресурси, які мають обидві країни, складають LL’.

Рис. 1. Економічні ефекти трудової міграції

Країна I Країна

L В L(

Прямі Sj і S2 показують ріст вартісного обсягу виробництва залежно від
обсягів використовуваної робочої сили, відповідно, у країні I і країні
II. Якщо міжнародної трудової міграції не існує, то країна I
використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині країни
і забезпечує середній рівень реальної зарплати в розмірі LC, а країна II
також використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині
країни і забезпечує середній рівень реальної зарплати в розмірі L’.
Обсяг виробництва країни I за допомогою наявних у неї трудових ресурсів
складе a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II — і+j+To, що LC

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020