.

Ринок євровалют: причини появи та принципи функціонування (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
9 12948
Скачать документ

Курсова робота

На тему

Ринок євровалют: причини появи та принципи функціонування

Зміст

Вступ
2

Розділ І. Теоретичні засади досліждення ринку євровалют

Поняття та передумови виникнення ринку євровалют
4

1.2. Етапи розвитку ринку євровалют
6

1.3. Структура ринку євровалют
9

Розділ ІІ. Механізми забезпечення функціонування ринку євровалют

2.1. Особливості реалізації інструментів на ринку євровалют
14

Характеристика ринку євровалютних депозитів
16

Форми єврокредитів та динаміка їх застосування
19

Сутність ринку єврооблігацій
21

Розділ ІІІ. Україна на ринку євровалют
27

Висновки
33

Список використаної літератури
35

Вступ

Тема ринку євровалют на сьогоднішній день є дуже актуальною. Ринок
євровалют є ринком позичкових капіталів, на якому задіяна значна частина
світового валютного ринку, а отже він має великий вплив на всі грошові
операції, які відбуваються в країнах. Тема євровалютного ринку на
сьогоднішній день є дуже актуальною, тому що близько 50% грошових
операцій здійснюється на цьому ринку.

  Грошово-кредитна сфера впливає на переміщення капіталів між країнами
за допомогою трьох основних чинників: рівня процентних ставок, темпів
інфляції і співвідношення валютних курсів. Ринок євровалют, що виконує
одночасно позикові і валютні операції, посилює цей процес. Йому сприяє
також відхід від системи фіксованих валютних курсів, при якій від
коливання штучно обмежувалися певними межами.

Розмір ринку євровалют значно перевищує об’єм будь-якого національного
ринку позикових капіталів зовні США, і тому навіть невелику розбіжність
в процентних ставках на євровалютному і національному ринках викликають
істотна притока або відлив засобів в окрему країну, що порушує її
грошовий обіг.

Метою даної курсової роботи є визначення теоретичних засад дослідження
ринку євровалют та механізмів забезпечення функціонування ринку
євровалют, а також позиціонування України на даному ринку.

Завданнями даної курсової роботи є:

Визначення поняття та передумов виникнення ринку євровалют;

Дослідження етапів розвитку ринку євровалют та структура ринку
євровалют;

Визначення особливостей реалізації інструментів на ринку євровалют;

Характеристика ринку євровалютних депозитів;

Вивчення форм єврокредитів та динаміка їх застосування;

Дослідження ринку єврооблігацій;

Застосування євровалюти на Україні;

Предметом даної курсової роботи є вивчення ринку євровалют, особливості
його виникнення та принципи його функціонування.

На ринку євровалют беруть участь лише першокласні позичальники,
мінімальна сума депозиту становить 1 млн. дол. США або еквівалент цієї
суми, кредити в євровалюті завжди незабезпечені, термін угод зазвичай не
перевищує одного року, операції здійснюються на міжбанківському ринку
депозитів та за допомогою депозитних сертифікатів. На відміну від
національних ринків, де міжнародні операції проводять у національних
валютах, операції на євровалютному ринку здійснюються в євровалютах.
Євровалюта – це іноземна валюта, якою здійснюються операції за межами
країни-емітента цієї валюти. На ринку євровалют здійснюються
безготівкові депозитно-позичкові операції в інвалютах за межами
країн-емітентів цих валют, тобто в євровалютах.

Об’єктом є дослідження ринку євровалют.

Операції на євровалютному ринку здійснюються шляхом встановлення
безпосередніх контактів або за допомогою послуг брокерів. Операції, як
правило, відбуваються за допомогою телефону або факсу з подальшим
письмовим підтвердженням, яке є єдиним документом.

Розділ І. Теоретичні засади досліждення ринку євровалют

Поняття та передумови виникнення ринку євровалют

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок
євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок
євровалют є одним із секторів євроринку. Суб’єктами ринку євровалют
виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі
транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблення інтеграційних
процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій,
значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної
конвертованості національних валют — усі ці фактори послужили
об’єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку
ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких
валютно-фінансових зв’язків цієї групи країн. [7, с.150]

Євровалютний ринок – це автономний і незалежний оптовий ринок, де
оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається
регулюванню, не підкоряється національному законодавству, майже не
оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника
і високого прибутку для позикодавця.

Уперше євровалюта виникла в 50-х роках ХХ століття у зв’язку з тим, що
радянські банки перевели свої доларові кошти в британські та французькі
банки для того, щоб захистити себе від ризику можливої конфіскації цих
коштів владою США. Від самого початку свого виникнення ринок євровалют
розвивається переважно як ринок євродоларів. У 60-70 рр. Національні
валюти, які виконували функції світових грошей, і насамперед долар США,
поступово перетворились у тій частині, яка оберталась на світовому
ринку, в так звані єврогроші = грошові одиниці, які вийшли з-під
контролю національних урядових органів, вільно рухалися по світу і мали
податкові та інші переваги порівняно з тими національними валютами. З
другої половини 60-х років подібні зміни торкнулись німецької марки,
голландського гульдена, французького і швейцарського франка. Внаслідок
цього поряд з євродоларом виникли євромарки, єврогульдени, єврофранки
тощо, тобто авуари, які не піддаються регулюванню з боку уряду.
Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США,
які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у
європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій.
Додаток «ЄВРО-« засвідчує вихід національної валюти з-під контролю
національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад,
операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або
у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не
підлягають регламентації з боку країни-емітента? цієї валюти —
Сполучених Штатів Америки. Відповідно до додатка «ЄВРО-« називають суми
в японських єнах — євроєнами.

    Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави,
юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також
транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та
офіційні резерви центральних банків. Найсуттєвішою перевагою ринку
євродоларів є більш висока його прибутковість у порівнянні з рядом
національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно
розширювати масштаби ринку євродоларів.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відрізняється високою
оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які
знаходяться в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у
Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився на
найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної
міжнародної валютної системи.[8, с. 237]

Спроби створення валютних союзів між різними європейськими державами
неодноразово робилися ще в XIX – початку XX ст.

З 13 березня 1979 року почала функціонувати Європейська Валютна Система
у складі 8 країн: Німеччина, Франція, Бенілюкс, Італія, Ірландія, Данія.
Механізм ЄВС утворювали три елементи: європейська валютна одиниця – ЕКЮ;
режим сумісного коливання валютних курсів – “суперзмія”, Європейська
фундація валютної співпраці.

ЕКЮ – складова валюта, її підтримував кошик національних валют країн
Співтовариства, причому частка кожного учасника залежала від ваги країни
в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі. Квоти розподілялися
таким чином:

32,7 % Німецька марка;

20,8 % Французький франк;

11,2 % Англійський фунт;

10,2 % Голландський гульден;

7,2 % Італійська ліра;

8,7 % Бельгійський і Люксембурзький франк;

4,2 % Іспанська песета;

2,7 % Датська крона;

1,1 % Ірландський фунт;

0,7 % Португальське ескудо;

0,5 % Грецька драхма; [6, с.18]

Діючий механізм обмінних курсів країн ЄС обмежував зміни валют в межах
2,25 відсотка одна щодо іншої і в діапазоні не більше 15 відсотків.

В рішенні про створення ЄВС передбачалося, що ЕКЮ стане:

основою для розрахунків в рамках механізму, що визначає валютні курси;

основою для визначення показника відхилень курсу якої-небудь з грошових
одиниць, що входять в цю систему від середнього показника по
країнах-членам ЄС;

засобом здійснення валютних інтервенцій, висновку операцій і надання
кредитів;

засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між
валютними органами ЄС;

реальним резервним активом. [5, с.10]

Новий етап в розвитку західноєвропейської інтеграції – програма
створення валютного і економічного союзу, була розроблена комітетом Ж.
Делора в квітні 1989 року.

Зараз обсяги операцій на євроринках зростають з кожним роком, і
євробанки діють більш ефективно та з меншими витратами, ніж внутрішні
банки, через те, що євроринки не підлягають деяким національним
правилам. За останні десятиріччя євровалютний ринок став одним із
найголовніших центрів міжнародного фінансового посередництва. [4, с. 7]

1.2 Етапи розвитку ринку євровалют

Найважливішою особливістю розвитку світового ринку позичкових капіталів
у другій половині ХХ століття відносять виникнення і швидке зростання
євроринків, тобто ринків, на яких здійснюються операції у євровалютах.
Євроринки стали ринками світового значення і в даний час пропонують
операції по розміщенню капіталів і кредиту всім міжнародним кредитним
операторам. Вони не мають статусу національних державних ринків.
Операції на них не підлягають під державне валютне регулювання і
податкове законодавство жодної країни.

Появі євроринків багато в чому сприяли колишні соціалістичні країни, що
не бажали вкладати долари в американські банки або розміщати на валютних
ринках США, побоючись блокування своїх рахунків у випадку можливих
конфліктів. [10, с. 62-63]

Євроринок пройшов наступні етапи розвитку:

Перший етап з 1950 по 1960 роки. З 1965 року уряд США став проводити
політику обмеження експорту капіталу з країни, впливаючи на іноземних
партнерів з метою розвитку ринків капіталу в західноєвропейських
країнах. В травні 1963 року консорціум англійських банків надав
бельгійському уряду позику у формі придбання облігацій за долари на суму
в доларах строком на три роки по ставці 5 % річних. Це була перша позика
англійського банку не у фунтах стерлінгів. Як заміна Нью-Йорку склався
міжнародний ринок, кредиторами на якому виступали банки і інші фінансові
організації різних країн, що об’єднуються в консорціуми для забезпечення
прийнятних умов придбання облігацій. Згодом вони стали виступати з
попитом на довгостроковий капітал, коли національні ринки не мали свій в
розпорядженні необхідних ресурсів. Форма емісій на євроринку збереглася
до наших днів. При ухваленні рішень про здійснення емісії консорціум
банків з різних країн укладає угоду з групою банків-гарантів про
розміщення позики. Ці банки оповіщають про випуск емісій своїх
кореспондентів, після чого підписка у разі конкурентоспроможних умов
випуску закінчується протягом тижня. Тому до моменту публічного
оголошення про емісію велика частина позики вже виявляється розміщеною.
Подібна практика суперечить класичній формі емісій, що практикувалася в
Європі до початку 60-х років. Класична емісія проводиться спеціальними
інвестиційними інститутами кредиторів, а подальше просування паперів
здійснюють біржові ділери і брокери.

Другий етап з кінця 1960 до 1968 рік. В кінці 60-х років ринок
європозик оформився як самостійна наука. Велика частина операцій стала
відбуватися в Лондоні. В перші роки об’єм вторинного обігу був невеликий
унаслідок наступного: дата поставки паперів відстояла від дати
закінчення операції на тиждень і більш; при розрахунках переважала
поставка, вільна від платежу; основним інструментом були облігації (з
1970 року) з плаваючою процентною ставкою, що переглядається шість
місяців. Популярними були випуски конвертованих облігацій. За допомогою
європозик фінансувалися витрати по покриттю бюджетного дефіциту,
промислові капіталовкладення і поповнення довгострокових банківських
пасивів. Основними кредиторами на євроринку капіталів були Швейцарія,
Великобританія, США, Бельгія, Голландія і Італія. Валютою випуску були
долари США і ЕКЮ. Оборот на ринку єврооблігацій був незіставно малий в
порівнянні з оборотом на ринку євровалют і тому питання про регулювання
не підіймалося і розв’язувалося самими учасниками з міркувань власних
зручностей.

Третій етап з 1968 по 1973 роки. В 1968 році в Брюсселі банк Morgan
Guaranty створив клірингову палату Euroclear. В 1970 році в Люксембурзі
створений Центр поставки єврооблігацій Cedel. Основними функціями нових
центрів євровалют були: здійснення депозитарно-клірингових послуг на
ринку єврооблігацій на умовах поставки проти платежу на сьомий день
після висновку операції і обслуговування боргу з погашенням купонів і
виплатою основної суми.

Четвертий етап відбувався з 1973 до 2000 року. Криза Бреттонвудськой
валютної системи, циклічну кризу 1973-1975 років і перший стрибок цін на
нафту в жовтні 1973 року спочатку підірвали ринок єврооблігацій, а потім
викликали бурхливий його розвиток. До початку 1973 року ринок цілком
сформувався, придбав достатні розміри і певну тенденцію зростання
об’ємів заборгованості урядів і міжнародних організацій (в порівнянні з
1970 роком загальна сума євроемісій виросла на 60 %, урядів – на 75 %,
міжнародних організацій – на 90 %). Ринок єврооблігацій став другим
каналом здійснення трансформації по терміну нафтодоларів і їх
рециклювання. Країни ОПЕК частину своїх зовнішніх резервів могли не
тільки направляти в короткострокові інструменти грошового ринку, але і
вкладати їх в ліквідні облігації . За десять років ринок європозик
виріс: в 1970 році сума емісій складала 3 млрд. доларів, а в 1982 році
сума емісій склала 45 млрд. доларів. Збільшення місткості ринку привело
до наступного: розвинулися механізми, що дозволяють з високим ступенем
надійності фінансувати широкий спектр діяльності за рахунок залучення
засобів шляхом випуску боргових зобов’язань. Разом з банківськими
ринками швидко розвивалися ринки цінних паперів. Валові емісії
єврооблігацій в 1988 році перевищили 225 млрд. доларів. В 1981 році
зародився ринок коротко- і середньострокових цінних паперів, об’їм
емісії на ньому досяг 77 млрд. доларів в 1988 році. В 1990-ті роки ринок
єврокредитів продовжує динамічно розвиватися. В 1995 році частка
позичальників з високорозвинутих країн складала 87 %, причому на США
доводилося 54 %, Великобританію – 11 %. Мав місце підвищений попит на
кредити у Скандінавських країн. В 1995 році відбулися помітні зсуви в
структурі валютних резервів, хоча провідною валютою міжнародних позик як
і раніше залишався долар США (31 % єврооблігацій був випущений в цій
валюті). В 1996 році Росія розмістила єврооблігації на суму в 1 млрд.
доларів при очікуваному об’ємі емісії в 500 млн. доларів. Частка цінних
паперів в ієнах і німецьких марках складала в 1995 році 17 % і 16 %
відповідно. [9, с.37]

В Європі з 1999 року була введена нова європейська валюта євро. В даний
час ця валюта витісняє долар на євроринку і поступово стає провідною
валютою міжнародних позик.

Взагалі світовий фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний,
як вже зазаначалося. На первинному ринку здійснюється емісія державних і
муніципальних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються
різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового
профілю. Безпосередніми інвесторами на первинному ринку цінних паперів
виступають комерційні та інвестиційні банки, біржові фірми, страхові
компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (інституційні
інвестори) і приватні особи (індивідуальні інвестори), що придбавають
безпосередньо або за допомогою біржових фірм і інвестиційних банків
акції і облігації.

Вторинний ринок цінних паперів є нецентралізованою або централізованою
(фондова біржа) купівлею-продажем емітованих цінних паперів. Існування
нецентралізованого ринку цінних паперів зовсім не означає стихійну
торгівлю ними. Дрібні акціонерні компанії, як правило, розміщують свої
цінні папери серед невеликого коло відомих осіб. Переважна частина
середніх і крупних корпорацій, які не котирують свої цінні папери на
фондових біржах, частіше за все вдаються до допомоги
брокерсько-ділерських фірм комерційних банків, що здійснюють торгівлю
цінними паперами, користуючись сучасними системами зв’язку. [14, с.178]

Приставка «євро» свідчить всього лише про вихід національних валют з-під
контролю національних валютних органів. Вона зовсім не означає, що
валюти на зовнішніх рахівницях інвестовані обов’язково в європейських
банках, а всупереч своїй назві розташовуються в екстериторіальних
фінансових центрах всіх жилих континентів. Звичайно це валюта,
перекладена на рахунки іноземних банків і що використовується ними для
операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти. Хоча
євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму
національних грошових одиниць. Це «бездомні валюти». Наприклад,
євродолари, переведені в іноземні банки, розташовані за межами США або у
вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 р.). Операції з
євродоларами не підлягають регламентації з боку США.

Єдиний західноєвропейський ринок капіталів і фінансових послуг стане
вінцем економічної інтеграції в ЄС. [18, с.27]

1.3 Структура ринку євровалют

Євровалютою являється будь-яка грошова одиниця, яка вкладена до
кредитних установ за межами країни походження, і, таким чином,
знаходиться зовні юрисдикції і контролю валютних органів цієї країни.
Вона створюється, коли хто-небудь переказує кошти в національних
грошових одиницях до кредитних установ іншої держави для оплати товарів
і послуг, здійснення валютних операцій або розміщення в депозити.
Основна грошова одиниця, яку тримають і використовують таким чином, –
долари, а також мазкі, фунти стерлінгів, франки і ін. Оскільки на
американські долари доводиться понад 2/3 всього об’єму ринку євровалют,
його часто називають євродоларовим.

Структура ринку євровалют є ланкою систем економічних та правових
відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу
купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних
документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення
кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб’єктами ринку з валютними
цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні
операції, інвестиції в цінні папери, номіновані в іноземних валютах,
інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов’язані з іншими операціями,
що проводяться учасниками валютного ринку і часто викликані необхідністю
залучати валютні ресурси або здійснювати інвестиції у валюті. Крім того,
обмінні операції часто пов’язані з виконанням зобов’язань перед
нерезидентами щодо оплати товарів і послуг та іншими розрахунками.
Іншими словами, обмінні операції пов’язані з обслуговуванням
зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур та розрахунками
у валюті, що здійснюються фізичними особами — резидентами.

Для резидентів країн з вільно конвертованою валютою більшість операцій,
що проводяться на ринку євровалют, відрізняються від звичайних операцій
на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і
потребують для проведення знання інфраструктури валютного ринку та
механізму проведення спекулятивних операцій з валютою. Такі операції
здійснюються через фінансових посередників і не пов’язані з численними
законодавчими обмеженнями. Для проведення кредитно-депозитних операцій
та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та
використання основних законів і механізмів функціонування кредитного,
фондового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управління
валютним та кредитним ризиками. [3, с.201]

Структура ринку євровалют:

Програми

Валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору
валют, що використовуються в обігу, поділяють на міжнародний та
національні ринки. Чим вищий ступінь конвертації національної валюти,
тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в
міжнародний. Для країн з вільно конвертованою валютою визначальним є
міжнародний валютний ринок, на якому резиденти даної країни можуть
здійснювати будь-які операції з валютою. Для нашої країни, як для країни
з перехідним типом економіки та неповністю конвертованою валютою,
характерним є досить жорстко регульований національний валютний ринок.

Ринок євровалют є дуже конкурентним позабіржовим ринком. Ринок переважно
організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають
валюту, що фактично являє собою купівлю-продаж депозитів, номінованих в
іноземних валютах. Юридичні та фізичні особи купують валюту у дилерів
валютного ринку на роздрібному ринку за роздрібними цінами, які вищі від
оптових. [15, с.16].

У ряді країн функціонують валютні біржі, до функцій яких входить
здійснення обміну валют для суб’єктів ринку і формування ринкового
валютного курсу. Встановлений на біржових торгах курс називають
офіційним валютним курсом.

Угоди з валютою учасники ринку укладають як на біржовому, так і на
позабіржовому валютних ринках. Основна частина угод з валютою
укладається на позабіржовому міжбанківському ринку. Більшість валютних
операцій, що проводяться на ринку, мають спекулятивний характер. Одні
торговці валютою безперервно протягом дня купують-продають валюту з
метою отримання прибутку від незначних коливань курсів. Інші вибирають
надійніші позиції і утримують їх протягом більш тривалого часу. [19,
с.51]

Обсяги торгів на зовнішньому ринку кратні мільйонам доларів. Щоденні
обсяги угод на міжнародному валютному ринку вимірюються в трильйонах
доларів. Більша частина угод укладається в доларах США та євро. Близько
40% — це угоди з іншими валютами, які також часто укладаються при
посередництві долара чи євро. Наприклад, у разі потреби продати німецькі
марки і купити єни спочатку обмінюють марки на долари, потім за долари
купують єни.

Чим більш ліквідний ринок, тим менший розрив між курсами попиту та
пропозиції. Причому на початку дня розрив між курсами, як правило,
менший, ліквідність ринку вища. Межі коливань курсів валют на євроринку
становлять 2—6% (для більшості валют — близько 2%, для нових валют — до
6%).

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без
виключення учасники валютних операцій: уповноважені банки резиденти;
юридичні особи-резиденти; фізичні особи – резиденти та нерезиденти.

Таким чином, євровалютний ринок займає значну частину світового ринку,
де відбуваються грошові операції. [29, с.105]

Висновки до 1 розділу

Назва “ринок євровалют” через приставку “євро” часто приводить в оману,
примушуючи припускати, що засоби розміщені тільки в Європі. Тим часом,
виникнувши в цьому регіоні, ринок євровалют охоплює в даний час
географічні райони далеко за його межами, включаючи, наприклад,
Багамські, Бермудські, Кайманові острови. Крім того, приставка “євро”
може створити помилкове припущення, що існує якась нова валюта, відмінна
від національних, або нова форма грошей.  Ринок євровалют є
універсальним міжнародним  ринком, що поєднує в собі елементи валютних,
кредитних і комісійних операцій, що відбуваються на ньому
депозитно-позикові операції часто супроводжуються перекладом ресурсів з
однієї валюти в іншу. Таким чином євровалютний ринок – це значна частина
світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють
безготівкові депозитно-позичкові операції в інвалютах за межами
країн-емітентів цих валют, тобто в євровалютах. Близько 50 % операцій
ринку євровалюти припадає на Європу. Основним фінансовим центром цього
рину є Лондон, де здійснюється 15 % від світового обсягу операцій в
євровалюті. Ринок євровалют пройшов довгий етап еволюції, починаючи з
1950 – х років, і зумів за цей час завоювати велику частину потоків
капіталу на світовому ринку.

Розділ ІІ. Механізми забезпечення функціонування ринку євровалют

2.1 Особливості реалізації інструментів на ринку євровалют

  Єдиним механізмом у сфері міжнародного кредиту є євроринки. Серед них
виділяються ринки євродепозитів, єврокредитів і єврооблігацій, які тісно
взаємозв’язані переміщеннями засобів і складають ринок євровалют.

  Назва “ринок євровалют” через приставку “євро” часто приводить в
оману, примушуючи припускати, що засоби розміщені тільки в Європі. Тим
часом, виникнувши в цьому регіоні, ринок євровалют охоплює в даний час
географічні райони далеко за його межами, включаючи, наприклад,
Багамські, Бермудські, Кайманови острови. Крім того, приставка “євро”
може створити помилкове припущення, що існує якась нова валюта, відмінна
від національних, або нова форма грошей.  Ринок євровалют є
універсальним міжнародним  ринком, що поєднує в собі елементи валютних,
кредитних і комісійних операцій. Що скоюються на ньому
депозитно-позикові операції часто супроводяться перекладом ресурсів з
однієї валюти в іншу. Надзвичайна рухливість засобів на ринку при
величезних масштабах операцій робить значний вплив на валютне положення
всього капіталістичного світу. Практично на початку свого існування
ринок євровалют був частиною валютного ринку.

  Ринок євровалют має відносно самостійну і надзвичайно гнучку систему
процентних ставок, істотно відмінну від діючих на національних ринках і
охоплюючу обширний круг кредиторів і позичальників в різних частинах
світу. Маючи відмінності від національних ринків позикових капіталів,
ринок євровалют разом з тим тісно з ними пов’язаний, оскільки на ньому
використовується практично ті ж види банківських операцій і грошових
документів, а також переплітаються грошові потоки. [20, с.6]

  Операції на євровалютному ринку здійснюються шляхом встановлення
безпосередніх контактів або за допомогою послуг брокерів. Операції, як
правило, скоюються за допомогою телефону або факсу з подальшим письмовим
підтвердженням, яке є єдиним документом.

  Переміщення капіталів з країни в країну за допомогою операцій на ринку
євровалют робить істотний вплив на хід післявоєнного економічного
розвитку капіталізму, тісно пов’язує міжнародний ринок з національними
ринками позикових капіталів. [25, с.15]

Операціями на ринку євровалют займаються євробанки. На відміну від
місцевих банків, вони не підлягають регулюванню і контролю з боку уряду
тієї країни, де вони функціонують, а також до євробанків не
пред’являються резервні вимоги. Норма обов’язкових резервів у
євробанків низька, не вимагається страхувати депозити, не встановлюються
межі відсотків по депозитних позиках. Велика частина операцій на
євроринку проходить між євробанками.

Розвиток ринку євровалют і їх розповсюдження в міжнародних розрахунках і
платежах означає, що на зміну національним валютам (долару і фунту
стерлінгів), що виконували функцію світових грошей, прийшли, хоча і в
національному вигляді, міжнародні валюти.

До цього часу євроринки пропонували позичальникам такі три основні види
позик:

а) короткострокові кредити у євровалютах, які давали змогу фінансувати
потреби в грошових коштах безпосередньо на зразок грошових кредитів, що
пропонуються банками у більшості провідних промислове розвинутих країн;

б) середньо- та довгострокові єврокредити (терміном більше як 18
місяців, але менше від 15 років), які надаються банківським пулом;

в) єврооблігації на міжнародних ринках. [23, с. 18]

Ринок євровалют поділяється на багато функціонуючих частин, таких як:
єврокредити, євродепозити, єврооблігації, євроакції, євровекселі,
євроноти. На євроринку з середини 60-х років широко поширені депозитні
сертифікати – письмові свідоцтва банків про депонування грошових коштів,
засвідчуючі право вкладника на отримання внеску і відсотків. Євробанки
випускають депозитні сертифікати від 25 тис. дол. і вище строком від 30
днів до 3–5 років і розміщують їх серед банків і приватних осіб, які
можуть реалізувати їх на вторинному ринку. Термінові депозитні
сертифікати, що звертаються, продаються брокерами або передаються по
індосаменту. Стимулюючи притоку внесків в євробанки, вони як
мультиплікатор кредитних ресурсів сприяють розширенню євроринку. Хоча
відсоток по депозитних сертифікатах нижче (на 1/8%), ніж по
євродоларових депозитах, їх легко продати (врахувати) за готівку на
вторинному ринку. В 80-х роках новим інструментом операцій на
міжнародних кредитних ринках сталі євроноти  – короткострокові
зобов’язання з плаваючою процентною ставкою, а також різні регулярно
відновлювані кредитні інструменти з банківськими гарантіями.

Ринок євровекселів існує з 1984 р., коли стали випускатися євровекселі 
– векселі в євровалютах. Сам ринок невеликий за об’ємом, включає в
основному короткострокові єврокомерційні папери і середньострокові
векселі. Єврокомерційні векселі випускаються строком на 3–6 місяців з
премією 0,25% до курсу євродоларових депозитних сертифікатів.

Світовий ринок євроакцій став розвиватися лише з 1983 р. в основному з
появою синдикованих емісій, як на облігаційному ринку, але помітно
відстає від єврооблігацій. З випуском облігацій, конвертованих в акції,
відбувається інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

Акції не отримали розповсюдження на ринку єврофінансовому ринку,
оскільки, по-перше, інвестори вважають за краще вкладати капітал у
відомі їм національні кампанії; по-друге, відсутній міжнародний
вторинний ринок євроакцій. Іноземні акції звертаються лише на тих
національних ринках капіталів, де це дозволено законодавством. [28,
с.65]

Характеристика ринку євровалютних депозитів

Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є
міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сертифікати.
Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий характер,
актуальною проблемою для банків є їх пролонгація. Існує два основні види
євровалютних депозитів: строкові депозити та євродепозитні сертифікати.

Строкові депозити. Депонент вкладає кошти на визначений час під
встановлений відсоток і не може одержати кошти до обумовленого часу.
Після закінчення терміну депозиту депонент одержує основну суму вкладу
та відсоткові нарахування. Термін більшості євровалютних строкових
депозитів не перевищує одного року. Строкові депозити не можуть бути
передані іншим учасникам ринку. Згідно зі статистикою Банку Англії,
строкові депозити становлять до 90% євродепозитного ринку, а депозитні
сертифікати – лише 10%.

Євродепозитні сертифікати відіграють важливу роль через свою
ліквідність на вторинному ринку. Тобто такий сертифікат можна продати,
подарувати, обміняти в будь-який момент до настання терміну погашення
депозиту. Існує три види євродепозитних сертифікатів: теп, транш та
ролловер.

Теп – депозитний сертифікат, який має фіксований термін погашення, а
його сума сягає одного мільйона доларів та більше. Тому, як правило,
такі сертифікати використовують великі міжнародні депоненти.

Транш – депозитний сертифікат, який ділиться на декілька частин і
використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами.

Ролловерний – депозитний сертифікат, який є контрактним депозитом, а
його умови узгоджуються між емітентом іта депонентом. Більшість
євродепозитних сертифікатів випускають в американських доларах та
японських ієнах на території Великої Британії. [24, с.124]

На ринку євровалютних депозитів, банки, розташовані поза
країнами-емітентів якої-небудь національної валюти, приймають за певний
відсоток депозити, виражені в даній валюті, а потім переуступають ці
кошти, тобто надають їх в кредит за більш високий відсоток. Наприклад,
нерезидент США  – англійський експортер, отримавши виучку в доларах,
поміщає її в крупний комерційний банк США “Чейз Манхеттенбенк”. Коли ж
цей банк переводить доларовий депозит (внесок) на рахунок іноземного
банку, наприклад, німецького “Дойче банку”, то в даному випадку долар
перетворюється на євродолар. Отже, відбулася трансформація зобов’язань
американського банку в зобов’язання німецького банку. Останній може
надати євродолари в кредит іншому банку або промисловому концерну,
причому у відсотках, більш високих, ніж він платить власнику доларового
депозиту. Таким чином, кредит німецького банку, що надається на основі
доларового депозиту, виражається не в національній валюті – євро, а в
іноземній валюті – доларі США. Причому в кредит дається не сама ця
валюта, а тільки її доларовий вираз, зафіксований на рахівницях
німецького “Дойче банку”. Перетворення доларів США в євродолари
відбувається в результаті депонування доларів в іноземному банку, який
використовує їх для кредитних операцій. Євродолари – це кредитні
зобов’язання не американського банку, виражені в доларах, і є
наднаціональною валютою. Дійсно, це вже не американська валюта, оскільки
вона з’явилася в результаті діяльності іноземного банці за межами
Сполучених Штатів, і на неї не розповсюджується валютне регулювання
уряду США.

Відсутність оподаткування, обов’язкового резервування частини засобів
кредитного інституту в центральному банку (норма якого у ряді країн
звичайно досягає 20%, в США в 2003 р. вона була понижена до 10%),
контролю над кредитною емісією дозволяє транснаціональним банкам
встановлювати по операціях з євровалютами більш низькі процентні ставки,
ніж по операціях на національних фінансових майданчиках. Тому якщо на
перших порах функціонування євроринку національні процентні ставки
служили орієнтиром для рівня котирувань по кредитах у відповідних
валютах, то тепер ставки по позиках світового ринку не тільки більш
автономні від національних фінансових майданчиків, але й впливають на
останні. Причому зворотний зв’язок міжнародних ставок стимулює
наростання тенденції до пониження котирувань національних ринків. Проте
розрив між світовими і національними ставками зберігається, оскільки
доступ на євроринок відкритий тільки для крупних кредиторів і
позичальників. [28, с.68]

Якісна відмінність ринку євровалютних депозитів від національних
фінансових майданчиків також обумовлена відсутністю контролю центральних
банків за здійснюваними на ньому операціями. Завдяки наданій їм таким
чином свободі дій, розширені можливості транснаціональних банків мають
свій в розпорядженні для депозитної емісії в порівнянні з проведенням
аналогічних операцій на внутрішніх ринках. І річ тут не лише в тому, що
депозитно-чекову емісію національних грошей в ім’я боротьби з інфляцією
ефективно обмежує центральний банк. Така лімітація якраз здійснюється за
допомогою регулювання офіційних норм резервування, відсутніх на
євроринку. Але головна перевага останнього полягає в якісній відмінності
національних і світових грошей, тобто євровалют.

Характер світових грошей такий, що їх приватна емісія на міжнародному
фінансовому майданчику у принципі виключає інфляцію. Адже монополія
центрального банку означає встановлення примусового для резидентів курсу
національних грошей, а це і служить безпосередньою причиною знецінення
банкнот при їх випуску понад потреби грошового обігу. А світові гроші,
завдяки відсутності над ними юрисдикції центральних банків, не
обов’язкові до прийому агентами міжнародного ринку. Останні вільні у
виборі валюти операції і, природно, мають право відмовитися від
“неякісних, із їхньої точки зору, грошей”.

Тому емісія євровалют загалом відповідає попиту на них на міжнародних
фінансових майданчиках і не викликає інфляційних тенденцій, розміри яких
перевищують відповідні темпи національних ринків. Більш того, сама
техніка автономної емісії євровалют не зацікавлює євробанки в їх випуску
понад реальну потребу світового ринку в ліквідних активах. Депозитна
емісія, здійснювана міжнародними банками за допомогою взаємного надання
безготівкових кредитів в євровалютах за рахунок депозитів нерезидентів
(при цьому вони не обмежені лімітами офіційних заставних депозитів),
дозволяє даним кредитним інститутам резервувати необхідну суму, звичайно
не перевищуючу 10% об’єму кредиту. Тобто ТНБ мають можливість
здійснювати депозитну емісію в розмірах, як мінімум удвічі перевищуючих
відповідний потенціал внутрішніх ринків.

По ряду оцінок таке положення дозволяє при необхідності збільшувати
(мультиплікувати) грошову масу євроринку в 10 і більш раз. Оскільки
євроемісія здійснюється за допомогою взаємного кредитування, міжнародні
банки не зацікавлені в залученні позикових ресурсів в євровалютах понад
власні реальні потреби і потреби своїх клієнтів. Тому вони не створюють
попит на євровалюти в об’ємах, що перевищують рівень, необхідний для
здійснення операцій світового ринку, оскільки за емісійні кредити
необхідно сплачувати відсотки. Якщо на додатково мультипліковані суми
євровалют не буде попиту, то банки стануть нести втрати у вигляді
виплати відсотків з ресурсів, які їм не вдається розмістити. За
допомогою такої великомасштабної, але відповідної об’ємам реальних
міжнародних операцій емісії ринок євровалют компенсував основний недолік
світової валютної системи періоду існування золотого стандарту і його
більш менш урізаних форм, існуючих з середини 70-х років, протягом яких
і після цей ринок заробив на повну потужність. [29, с.208]

2.3 Форми єврокредитів та динаміка їх застосування

Історія формування євроринку свідчить про те, що виникнення міжнародного
приватного фінансового кредиту зумовлене інтернаціоналізацією,
інтеграцією виробництва та діяльністю ТНК. Однією з причин формування та
швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова
допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою
відбудови зруйнованого другою світовою війною народного господарства.
Єдиною кредитоспроможною державою у той час були США, і
країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту
необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів
почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що
зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європейських країн. Це
і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у
євроринок.

Євробанки надають кредит після попереднього аналізу кредитоспроможності
і платоспроможності клієнта, оформляючи у результаті переговорів
письмовий договір про умови позики. Найпростіший вид операції – надання
єврокредиту по твердій ставці на весь термін в повній сумі. Щоб уникнути
втрат від зміни ставки відсотка, банки вдаються до рефінансування на
такий же термін на ринку короткострокових єврокредитів. Тому термін
єврокредитів по твердій ставці звичайно не перевищує року.

Єврокредит ( це надання позичкових капіталів одних країн іншим у
тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені
строки. Кошти для кредиту мобілізуються на міжнародному та національних
ринках позичкових капіталів. Суб’єктами єврокредиту є банки, фірми,
держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктами кредитування
є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й
валютні ресурси. [1, с.100]

Єврокредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є
кредитором, розрізняють кредит компаній, банківський, урядовий. Стосовно
об’єктів кредитування кредит буває грошовим і комерційним.

Комерційний кредит означає відстрочення платежу за продані в кредит
товари. Кредитором є фірма-експортер, а позичальником ( імпортер. З
погляду позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера
функціонування кредиту обмежена, а позичальник потрапляє у пряму
комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішим є міжнародний банківський кредит, коли одним із суб’єктів
кредитних відносин стає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є
фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит ( це надання кредитів у грошовій (валютній) формі.
Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора,
країни-боржника, а також у іншій валюті або в кількох валютах, як це
буває на європейському ринку, коли позику розміщують одночасно в кількох
країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які
розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному
ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні
банки виконують гарантійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) ( різновид міжнародного кредиту, що
його одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за
міжурядовою угодою. У широкому розумінні до міжурядових позик належать
кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через
МВФ, групу МБРР, Європейський інвестиційний банк та інші
фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин
стають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ( їхній національний
дохід. Як правило, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах,
ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у
вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для забезпечення
конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку.
Міжурядові позики можуть набирати форми інвестиційного кредиту, який
використовується для фінансування капітальних вкладень або балансування
платежів між країнами. [5, с.35]

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та
перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб
розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків.
Міжнародний кредит відіграє важливу роль, а саме:

сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та
прискорює зростання світового товаро-обороту;

забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює
міжнародний оборот коштів;

є методом регулювання платіжних балансів;

посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя
конкурентної боротьби за ринки збуту. [3, с.242]

2.4 Сутність ринку єврооблігацій

Протягом багатьох років облігації вважалися достатньо примітивним і
негнучким способом вкладення капіталу, здатним лише забезпечити поточний
дохід і практично більше нічого іншого. Проте таке положення
зберігалося недовго, сьогодні облігації відносяться до одного з самих
конкурентоспроможних інвестиційних інструментів, що володіють
потенційними можливостями забезпечення привабливої прибутковості у
вигляді поточних відсотків приросту капіталу. Облігації – це
довгострокові боргові цінні папери, що знаходяться у відкритому продажу;
вони випускаються з різними номіналами цілим поряд
інститутів-позичальників. Облігації дуже часто відносять до категорії
цінних паперів з фіксованим доходом, оскільки зобов’язання по
обслуговуванню боргу носять фіксований характер, тобто інвестиційна
установа зобов’язала періодично виплачувати фіксований відсоток і
фіксовану викупну суму після закінчення встановленого терміну.

Як і будь-який інший інвестиційний інструмент, облігації забезпечують
інвестору два види доходів: значний поточний дохід та істотний приріст
вкладеного капіталу. При цьому поточний дохід виникає з відсотків,
одержуваних протягом терміну, встановленого умовами емісії. А дохід у
вигляді приросту капіталу виникає всякий раз, коли відбувається падіння
ринкової процентної ставки. Основне правило дій на ринку цінних паперів
полягає в тому, що рух ринкових процентних ставок і курсів облігацій
відбувається в протилежних напрямах. Ринок облігацій приводиться в рух
процентними ставками. По суті справи, коливання ставок відсотка є єдиною
найважливішою силою на цьому ринку. Як правило, відсотки по облігаціях
виплачуються кожні шість місяців. Проте з цього правила існують
виключення: в деяких випадках інтервал виплати відсотків скорочується до
одного місяця, і зовсім рідко виплата здійснюється один раз в рік.
Величина виплачуваного відсотка залежить від купона, що визначає розміри
річного процентного доходу, який виплачуватиметься емітентом утримувачу
цінних паперів. Наприклад, облігація номіналом 1000 дол. з 8%-м купоном
забезпечує виплату річного відсотка у розмірі 80 дол., звичайно по 40
дол. двічі в рік. Величина суми погашення (принципал), яку часто
називають номінальною вартістю випуску (par) або просто номіналом
випуску, визначає величину капіталу, яка повинна бути повернений
інвестору при настанні встановленого терміну погашення. Наприклад, сума
погашення 1000-доларової облігації складає 1000 дол.

Ринок облігацій по своїй природі є «вуличним», або неорганізованим,
оскільки випуски, що пройшли лістинг, є лише малою частиною всіх
випущених в обіг облігацій. В порівнянні з ринком акцій курси на ринку
облігацій звичайно більш стабільні. Беручи до уваги, що процентні ставки
(і, отже, курс облігацій) можуть підвищуватися і знижуватися і останнім
часом мають тенденцію до нестійкості, слід проте відзначити, що при
оцінці активності коливань курсу облігацій можна говорити про його
рідкісну стабільність.

Єврооблігація – це облігація, випущена для залучення засобів на
євроринку. Іншими словами, це облігація, вартість якої виражена у
визнаній світовою спільнотою валюті, валютою країни, що не є, де
випущена дана облігація. Згідно визначенню і традиційно, єврооблігації
розміщуються на європейському фінансовому ринку з центром в Лондоні.
Початок ери єврооблігацій сходить до шестидесятих років. Перший випуск
єврооблігацій був здійснений в 1963 році компанією “Аутостраде”
(італійською дорожньою компанією) в Лондоні на суму в 15 мільйонів
доларів США. Провідним менеджером випуску тоді була компанія SG Warburg.
Підйом випуску єврооблігацій припав на початок восьмидесятих років, коли
намітився перехід від синдикованих позик до випуску даного виду цінних
паперів. [29, с.176]

Учасники процесу випуску і розміщення єврооблігацій є емітенти
єврооблігацій. Даний вид позики використовують наступні суб’єкти:

Компанії, банки і фінансові організації;

Уряди і державні організації (Центральні банки і т.п.)

Муніципалітети.

Міжнародні організації (Світовий Банк, Міжнародна фінансова організація
і т.д.)

Обмежень по випуску єврооблігацій корпораціями, в цілому бути не
повинно. Відповідно до пропонованих змін в законодавство суспільство
повинно ухвалити корпоративне рішення про випуск даного виду зобов’язань
і отримати схвалення на загальному зборі акціонерів. Після цього
суспільство повинне повідомити, але не реєструвати випуск, орган,
уповноважений регулювати ринок цінних паперів- Національну комісію.

Провідним менеджером випуску єврооблігацій (lead manager), як правило є
інвестиційний банк. Компанія-емітент видає інвестиційному банку мандат
на здійснення функцій ведучого менеджера. Як провідний менеджер випуску,
інвестиційний банк здійснює широкий спектр повноважень, включаючи, але
не обмежуючись керівництвом роботи по випуску єврооблігацій,
консультації емітента по структурі і графіку випуску від моменту
отримання мандата і до отримання фундацій емітентом. Часто провідний
менеджер також виступає і лістинговим агентом по даному випуску
облігацій.

Нерідко провідний менеджер пропонує провести випуск єврооблігацій за
допомогою синдикату (syndicate), який є об’єднанням інвестиційних банків
і брокерських контор, сприяючих подальшому розміщенню єврооблігацій, що
випускаються, серед інвесторів. Даний синдикат сприяє формуванню так
званої “книги попиту” (bookbuilding) на облігації, діючи через своїх
постійних клієнтів і використовуючи свою репутацію на ринку цінних
паперів. Здатність інвестиційного банку розмістити цінні папери серед
інвесторів також є одним з основоположних моментів у виборі банку
емітентом.

У випуску єврооблігацій принципову роль грає фіскальний агент, який є
агентом емітента. Основною задачею фіскального агента є своєчасна і
чітка виплата номінала облігацій і відсотків по них. Крім того, у
фіскального агента є також ряд номінальних функцій, таких як публікація
звітів для утримувачів облігацій, здійснення доступу Казахстану
публічної інформації про єврооблігації для зацікавлених сторін.

Депозитарій є також невід’ємною частиною випуску єврооблігацій. Згідно
визначенню, по конкретному випадку випуску єврооблігацій він є агентом,
діючим відповідно до стандартів клірингової системи і здійснюючим
відповідальне зберігання облігацій емітента. Звичайно депозитарієм є
банк. Якщо сторони використовують більш ніж одну клірингову систему,
кожна з них повинна використовувати одного і того ж депозитарію, який
називатиметься “загальним депозитарієм”. Наприклад, загальний
депозитарій може тримати частину цінних паперів для клірингової компанії
Цедіал і частину для компанії Евроклеар, а також здійснювати
взаємозаліки і переклад облігацій з однієї компанії в іншу.

Вищезгадані консультанти грають дуже важливу роль в процесі випуску і
розміщення єврооблігацій. Юридичні консультанти, як правило
призначаються як емітентом, так і провідним менеджером. В цілому, вони
відповідають за розробку і підготовку документів – проспекту емісії
(offering circular) і тому подібних документів, а також здійснення
належної перевірки (due diligence) емітента. Юридичні консультанти з
боку емітента звичайно виконують роботу по забезпеченню відповідності
випуску даних облігацій законодавству країни, якщо тут є які-небудь
вимоги. [30, с.112]

Аудитори здійснюють аудиторську перевірку фінансової документації
емітента за останні три роки. При лістингу єврооблігацій аудировані
звіти підприємств повинні бути включений в проспект емісії.

Стадії випуску єврооблігацій:

отримання мандата;

належна перевірка;

розробка документації;

маркетинг;

початок випуску і утворення синдикату;

лістинг;

андеррайтинг;

закриття випуску і формування фундації.

Перед початком випуску компанія-емітент проводить велику кількість
зустрічей з представниками різних інвестиційних банків для вироблення
найбільш прийнятних для нього умов. Після визначення ведучого менеджера
компанія офіційно дає повноваження інвестиційному банку на випуск і
розміщення єврооблігацій. Цей процес відомий як процес “видачі мандата”.
Інвестиційний банк, у свою чергу, надає структуру випуску – тип цінних
паперів, що випускаються, термін обігу і т.д., а також країну розміщення
даного випуску єврооблігацій.

Цей процес звичайно включає зустрічі провідного менеджера з відповідними
працівниками емітента, юридичними консультантами і аудиторами. Провідний
менеджер представляє емітенту і його представникам ряд ключових питань,
різних аспектів його діяльності, що стосуються.

Основною задачею належної перевірки є збір матеріалів для подальшої
підготовки лістингових матеріалів і проспекту емісії єврооблігацій.

Юристи ведучого менеджера відповідальні за підготовку документації для
випуску єврооблігацій емітента. Оскільки більшість випусків даних цінних
паперів проводиться на території Великобританії, основним законодавством
по випуску буде англійське корпоративне право. Якщо майбутній випуск
єврооблігацій передбачається виставити на лістинг, відповідні документи
повинні бути представлений на фондову біржу, що здійснює лістинг.
Наприклад, документи на лістинг на Лондонській фондовій біржі повинні
бути отриманий як мінімум за 14 днів.

Доробка деяких документів вестиметься протягом всього випуску, тому
процес підготовки їх звичайно закачується тільки після висновку
операції.

Процес маркетингу є основною задачею ведучого менеджера. Основною формою
його при випуску єврооблігацій стають презентації інвесторам і
потенційним покупцям – “роуд-шоу” (roadshows). “Роуд-шоу” можуть
проводитися в різних країнах для збільшення спектру потенційних
клієнтів.

Дата випуску затверджується емітентом і провідним менеджером випуску.
Після оголошення про випуск провідний менеджер розсилає зацікавленим
сторонам запрошення брати участь в синдикуванні. В запрошенні указується
ціна майбутнього випуску облігацій, період обігу, а також розмір
комісійної винагороди учасникам синдикату. Со-менеджери (учасники
синдикату) звичайно повинні відповісти на запрошення протягом 24 годин з
дня його отримання.

Випуски єврооблігацій не завжди є предметом лістингу на біржі. Проте
лістинг є одним з найважливіших показників для інвесторів при виборі
даних цінних паперів. В більшості випадків єврооблігації котируються на
Лондонській або Люксембургськой фондових біржах.

Андеррайтингова угода підписується емітентом і учасниками синдикату і
після підписання приймає обов’язковий характер для сторін. При лістингу
випуску підписані копії андеррайтингової угоди передаються на біржу, яка
здійснюватиме лістинг.

Закриття є заключним процесом у випуску єврооблігацій і відбувається
приблизно через тиждень після підписання андеррайтингової угоди. до
цього часу емітент випуску одержує необхідні фундації, даючи таким чином
початок виникнення юридичних зобов’язань по відношенню до утримувачів
облігацій.

Випуск єврооблігацій, як правило, залучає велику кількість різноманітних
документів. Всі документи можна розділити на дві основні групи:

документи, що відносяться до андеррайтингу, підписки і розповсюдження
облігацій;

документи, що відносяться безпосередньо до єврооблігацій, що
випускаються.

Документи, що відносяться до андеррайтингу, підписки і розповсюдження
облігацій

До першої групи можна віднести наступні документи: мандат, запрошення
для участі в синдикаті, проспект емісії (циркуляр), андеррайтингова
угода, угода між менеджерами випуску, аудиторський звіт, юридичний
висновок.

Мандат. Після ухвалення рішення про призначення ведучого менеджера
випуску і проведення ряду переговорів з ним емітент ініціює підготовку
листа-мандата (мандата), що містить основні умови випуску даних
єврооблігацій. Проте відповідно до практики, мандат розробляється
провідним менеджером. Видача мандата сигналізує офіційне визнання
менеджера випуску і делегування йому повноважень на запрошення
со-менеджерів, тобто створення андеррайтингового синдикату.

Запрошення для участі в синдикаті. Провідний менеджер після отримання
офіційного мандата починає розсилку запрошень потенційним партнерам для
участі в синдикаті. Існують мінімальні вимоги, обов’язкові для включення
в запрошення. Воно повинне містити коротку інформацію про випуск,
емітент і основні умови випуску. Окрім цього, Казахстану запрошенню
повинен бути прикладений графік випуску облігацій.

Проспект емісії (циркуляр) є документом, що уявляє потенційним
інвесторам повну інформацію про емітент і умови випуску даних
єврооблігацій. Проспект також є основним документом випуску, і тому йому
надається особлива увага з боку учасників. Як правило, проспект
розробляється юридичними консультантами ведучого менеджера і далі
узгоджується з емітентом і його юристами.

Андеррайтингова угода є договором між емітентом даних цінних паперів,
провідним менеджером і со-менеджерами. Основним його змістом служать
умови, на яких емітент збирається продати, а менеджери купити
здійснюваний випуск. Як правило, учасники синдикату збирають заявки на
покупку єврооблігацій серед своїх клієнтів і в окремих випадках купують
облігації для себе, тобто з інвестиційними намірами. Але даний вид збору
заявок все ж таки має певний ризик того, що деякі з клієнтів менеджера
відмовляться придбавати дані облігації безпосередньо перед випуском.
Тому більшість випусків єврооблігацій є “підписаною” –
“андеррайтинговими”, де учасники синдикату зобов’язали в обов’язковому
порядку викупити незатребувану частину облігацій. В обмін не це менеджер
одержує певну комісію “за ризик”. В такому договорі учасники синдикату
обумовлюють умови викупу, розмір комісії, ціну випуску, витрати, що
покриваються емітентом, гарантії для учасників синдикату (про наявність
грошей на рахівницях менеджера, законності інкорпорації і т.д.)

Угода між менеджерами випуску є договором між провідним менеджером
випуску і со-менеджерами. Метою даного договору служить запис в
документному порядку кількості облігацій, обов’язкових для реалізації
кожним з менеджерів. Оплата комісійних менеджером випуску, порядок їх
виплати і т.д. також обмовляються в даному договорі.

Аудиторський звіт і юридичний висновок повинен бути прикладений до
проспекту емісії єврооблігацій. У разі додатку тільки його частини або
зведених звітів аудитори повинні написати лист відповідного зразка, що
свідчать про достовірність прикладеної інформації. [29, с.137], [31,
с.305]

Висновки до 2 розділу

Отже, ринок євровалют – це автономний і незалежний оптовий ринок, де
оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається
регулюванню, не підкоряється національному законодавству, майже не
оподатковується, євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника
і високого прибутку для позикодавця. Маючи відмінності від національних
ринків позикових капіталів, ринок євровалют разом з тим тісно з ними
пов’язаний, оскільки на ньому використовується практично ті ж види
банківських операцій і грошових документів, а також переплітаються
грошові потоки.

Розділ ІІІ. Україна на ринку євровалют

Для України більшість операцій, що проводяться на ринку євровалют, мають
специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі “слабкою” валютою та
жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних
операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ
функціонування валютного ринку, а й вивчення та кваліфікованого
застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють
діяльність суб’єктів валютного ринку. [3, с.8]

В Україні міністерство зв’язку здійснює контроль за дотриманням правил
поштових переказів та пересилання валютних цінностей. Також в Україну
залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані зі
структурною перебудовою економіки, технічним переоснащенням і
модернізацією виробничих процесів, проведенням конверсії та розвитком
експортного потенціалу.

Єврокредити залучаються на підставі міжнародних угод, що укладаються між
суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних
агентів України щодо залучення та цільового використання іноземних
кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів.

Протягом останніх років Україна уклала низку міжнародних угод щодо
відкриття кредитних ліній під конкретні проекти й програми. Набрала
сталого характеру співпраця Національного банку України (головного
агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і
Європейським банком реконструкції та розвитку. 1995 р. було підписано
угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано кілька
проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектора, що
реалізуються спільно зі Світовим банком починаючи з 1996 р. набула
чинності (1996) керована НБУ кредитна лінія з ЄБРР на підтримку малого
та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд
комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками багатьох
зарубіжних країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними
банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця
з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Однак нині відбувається процес швидкого зростання зовнішнього боргу
держави та погіршання показників, що характеризують його обслуговування.
Це можна пояснити такими обставинами: [2, с.204]

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що
призводить до надмірного накопичення боргових зобов’язань перед
іноземними кредиторами. Ці зобов’язання не завжди підкріплені
потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення
зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок
внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає
недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності
позичальників. Низький економічний потенціал України призвів до того, що
кредитний рейтинг нашої країни значно знизився. Сьогодні Україна
належить до групи країн з високим кредитним ризиком;

по-третє, іноземні кредити часто використовуються в Україні вкрай
неефективно. До того ж так званий економічний романтизм наших
економічних агентів призвів до невиправдано оптимістичних прогнозів
розвитку економіки. Тому її потенційні можливості були надто
переоцінені, а кредитів було залучено більше, ніж держава реально може
обслужити. Нині наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг
частково за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових
кредитів ( це річ неприпустима, яка загрожує остаточним банкрутством
держави.

Відтак головне завдання органів системи управління зовнішнім боргом — це
здійснення системного аналізу та контролю за ефективним використанням
іноземних кредитів відповідно до реальних можливостей країни обслужити
свій зовнішній борг. Такий аналіз будь-яка держава розпочинає з вивчення
сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості на душу
населення, обсягу нетто-заборгованості. При цьому розглядається
динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення
зовнішньої заборгованості. [22, с.25]

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри
заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни.
Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з
обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яку частку експортних
надходжень спрямовано на погашення боргу, тобто скільки років
(орієнтовно) потрібно буде для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед усіх цих різноманітних показників головним є норма обслуговування
боргу. Вона обраховується як відношення суми платежів за обслуговування
зовнішньої заборгованості (сплата процентів та погашення капітальної
суми боргу) до загального обсягу експорту. Цей показник свідчить, яка
частка валютного прибутку вилучається на певний період з економічного
обороту країни і не може бути використана ні для нагромадження, ні для
споживання.

Під час аналізу міжнародної валютної ліквідності враховуються також стан
і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та
обсягу імпорту і багато інших показників. [27, с.78]

Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів та країни в цілому
значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також
обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

• цінні папери (акції, облігації та ін.);

• цільові грошові внески;

• науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та
права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об’єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не
суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право
здійснювати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у
створенні підприємств;

• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також
філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та
інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством
України може належати іноземним інвесторам;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

• надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);

• виконавці робіт (підрядники);

• користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;

• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної
продукції;

•юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,
інвестиційні фонди та компанії та ін.);

• громадяни України;

•іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк,
створений в 1944 році з метою сприяння соціально-економічного розвитку
різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн). [11, с.172]

Проектний портфель України у Світовому банку налічує близько 30 проектів
на загальну суму понад 3,5 млрд дол. США. В 1997 р. реалізувалося сім
кредитних угод, найважливіші з яких:

— проект розвитку підприємств 300 млн дол. США;

— проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн дол. США;

— проект реструктуризації сільського господарства 300 млн дол. США;

експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн дол. США

За оцінками деяких спеціалістів, прямі іноземні інвестиції в Україну
обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу
інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9%
прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і
нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20%
від необхідного рівня інвестування.

У структурі зовнішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд.
доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на державний та
гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані
ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні гарантії)
становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за енергоносії
(країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та
фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні
кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв’язані кредити
для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових
домовленостей). Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та
значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року
сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів
та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може
негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно
падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи
старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з
превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з
низьким ступенем обробки. Від 1990 року частка енергоємних та сировинних
галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості)
збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової
промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у
вісім разів (до 1.5%).

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась
Україна, пов’язана передусім з невиваженою політикою у
зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних
актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою
має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному
регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму
прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні
пов’язані з забороною національним експортерам продавати виручену
іноземну валюту на ринку (вони зобов’язані здавати її в обмін на
національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти
за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо
пов’язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно
велике значення з точки зору ефективності включення національної
економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу
праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі
орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки,
забезпечення конвертованості гривні стає неминучим. [12, с.15] [13,
c.24]

Висновки до 3 розділу

Ринок євровалют є дуже конкурентним позабіржовим ринком, переважно
організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають
валюту, фактично являє собою купівлю-продаж кредитів, депозитів,
номінованих в іноземній валюті. Будь-які позики, які потребує Україна,
їй може надавати євробанк. Багато капіталістичних країн прагнуть
обмежити або частково піддати контролю вплив міжнародного ринку
позикових капіталів на їх економіку, в тому числі і Україна. Учасником
євровалютного ринку в Україні є Національний банк України, уповноважені
банки та валютно-кредитні установи. Джерелом наповнення валютного ринку
України є різні іноземні інвестиції, зокрема і з євровалютного ринку. Це
кредити міжнародних економічних організацій, окремих держав і суб’єктів
господарської фінансової діяльності, а також іноземні інвестиції.
Важливим джерелом наповнення валютних ринків України є участь
нерезидентів на ринку єврооблігацій та єврокредитів.

Висновки

На сьогоднішній день у міжнародних валютних відносинах надзвичайно
посилюються позиції ринку євровалют, тому він набирає великої
потужності і великих обертів у світі. Ринок євровалют має свої
специфічні риси: в цьому ринку беруть участь лише першокласні
позичальники, тому поки що Україні важко співпрацювати з цим ринком,
адже мінімальна сума депозиту становить 1 млн. дол. США або еквівалент
цієї суми, кредити в євровалюті завжди незабезпечені, термін угод
зазвичай не перевищує одного року, операції здійснюються на
міжбанківському ринку депозитів та за допомогою депозитних сертифікатів.
На ринку євровалют функціонують євробанки, які реєструють у своєму
балансі операції в євровалютах.

  Переміщення капіталів з країни в країну за допомогою операцій на ринку
євровалют робить істотний вплив на хід економічного розвитку країни,
тісно пов’язує міжнародний ринок з національними ринками позичкових
капіталів. Бурхливий розвиток євровалютних операцій грає істотну роль в
процесі інтернаціоналізації ринків позикових капіталів. Пропонований на
ринку позиковий капітал, на відміну від звичайних товарів виступає у
вигляді якісно однорідної маси. Тому відсоток як ціна цього позикового
капіталу є загальним і обов’язковим для всіх позичальників і кредиторів
на даному ринку.

Ринок євровалют грає двояку роль в міжнародно-кредитних відносинах. З
одного боку, він надає сприятливу дію на рішення капіталістичними
країнами проблем економічної політики, оскільки збільшує кількість
міжнародних ліквідних засобів. З другого боку, значні стихійні
переміщення євровалютних засобів ослабляють ефективність національної
грошово-кредитної політики капіталістичних країн, загострюють
конкурентну боротьбу між ними, особливо в умовах хронічної інфляції,
“війни процентних ставок” і нестабільності валютних курсів.

  Всякий ринок включає постійних і тимчасових учасників. На
національному ринку позикових капіталів постійними учасниками є кредитні
установи і фондова біржа, на міжнародному – євробанки і іноді фондові
біржі, що котирують і розміщують єврооблігації. До тимчасових слід
віднести, з одного боку, первинних кредиторів, які формують джерела
позикового капіталу за рахунок засобів, що вивільняються, а з іншою –
кінцевих позичальників, що використовують їх у міру необхідності.

Центральні банки або інші державні установи можуть самі розмістити
частину валютних резервів в одному з європейських банків або в
міжнародній організації. Окрім центральних банків прямими кредиторами на
ринку євровалют виступають міжнародні організації, особливо БМР (Банк
Міжнародних Розрахунків). Можна виділити три головні чинники, що
визначають участь комерційних банків на ринку євровалют як кредитори:
прибутковість, надійність і ліквідність.

На відміну від ринків звичайних товарів, на грошовому ринку протистоять
один одному лише кредитор і позичальник. Товар має одну і ту саму форму
– форму грошей. У зв’язку з цим на міжнародному ринку позикових
капіталів з’являються чинники, сприяючі інтеграційним процесам, у
вигляді обмеженого круга валют і фактично єдиної системи процентних
ставок по євровалютних операціях.

Список використаної літератури

“Международные валютно-кредитные отношения: два пути развития “,
А.И.Ачкасов, О.М.Прексин,М.”Финансы и статистика”, 1988г. 175 с.

“Настольная книга валютного дилера”,Киев, 1994 г.218 с.

Балабанов И.Т. Валютный рынок и валютные операции в России.- М.: Финансы
и статистика, 1994.- 240 с.: ил.

Барановський О. Валютна безпека / Вісник НБУ. – №8, 2003.

Береславська О. Від обмежень – до лібералізації / Вісник НБУ. – №6,
2003.

Береславська О. Курс під контролем / Вісник НБУ. – №8, 2003.

Бункина М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие для вузов / — М.,
2000. — 192 с.

Валютный рынок и валютное регулирование. Учебное пособие / под ре.
Платоновой. – М.: Изд-во БЕК, 1996. 475 с.Введение в финансовый
менеджмент: Учеб. пособие для вузов / Ковалев В.В. — М., 2002. — 768 с.

Деньги, кредит, банки. Под редакцией Лаврушина О.И., М.-“Финансы и
статистика”, 1998 г.

Кабанець О. Еволюція валютного регулювання//Вісник податкової служби
України. – 2001. – №13. с. 62-63.

Кабанець О.І. Валютне регулювання та контроль в Україні. – Донецьк:
Донеччина, 2000. – 224 с.

Кольга В. З історії регулювання міжнародних валютних відносин//Вісник
податкової служби України. – 1999. – №3. – с. 42-43.

Маркевич М., Гурські У. Стратегія дерегулювання валютного ринку. – К.:
Центр соціологічних та економічних досліджень – Гарвардський інститут
міжнародного розвитку, 1998.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под
ред. Л.Н.Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 1994.

Михайличенко С. Лібералізація валютного ринку / Вісник НБУ. – №5, 2002.

Михайличенко С. Проблеми та перспективи валютно-курсової політики в
Україні / Вісник НБУ. – №2, 2000.

Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків:
Підруч. для ВНЗ: Пер. з фр. — К.: Основи, 1999. — 963 с.

Міжнародні валютно-кредитні відносини. / За ред. А.С.Філіпенка. – К.:
Либідь, 1997.

Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. / Рязанова Н.С.
— К., 2001. — 119 с.

Мусієнко Т. Глобалізація фінансових ринків і вибір курсових режимів /
Вісник НБУ. – №9, 2001.

Мусієнко Т. Особливості валютного регулювання в Україні / Вісник НБУ. –
№5, 2003.

Мусієнко Т. Проблеми валютної інтеграції України / Вісник НБУ. – №3,
2000.

Наконечный А., Селиверстов И. Валютная политика и перспективы украинской
экономики / Финансовые риски. – №4 (16), 2002.

Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник – за ред. А. М.
Мороза. – К.:КНЕУ, 1999. – 368 с.

Порядок переміщення валюти через митний кордон України. НБУ, митний
комітет України,лист N 19029/381 від 14.03.93 р.

Правила проведення торгів на Валютній Секції Української Міжбанківської
Валютної біржі. Протокол N 30 від 16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.

Правила членства у Валютній Секції Української Міжбанківської Валютної
біржі. Протокол N 30 від 16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.

Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. —
К., 2001. — 119 с.

Стукало Н.В., Бойцун Н.Є. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. –
2-ге видання. – К.: ВД “Професіонал”, 2005. –336 с.

Федоров М.В. Валюта, валютні системи, валютні курси. Під ред.
Ю.Г.Єрмолаєва.- М. ПАИМС, 1995.- 152 с.

Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник – За заг. ред. А.А. Мазаракі. –
Київ. нац. торг-екон. Ун-т, 2000.-336 с.

PAGE

PAGE 1

Євровалютні банки

Євровалютні

депозити

Євровалютні кредити

Євровалютні облігації

Євровалютні акції

Строкові

депозити

Депозитні

сертифікати:

transh, rollover, tap.

Синдиковані позики

Джерела поновлювального кредиту

Програми випуску євронот

Векселі та ін.

Глобальні облігації

Іноземні облігації

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020