Реферат на тему:
Міжнародне врегулювання принципів міжнародних комерційних договорів
(Принципи УНІДРУА)
ЗМІСТ
ВСТУП
………………………………………………………………
…………………………3
РОЗДІЛ І
Проблема вибору права країни для регулювання зовнішньоекономічних
контрактів ………………………………………………..4
Права контрагентів у площині Закону України “Про ЗЕД” …..4
1.2 Цивільний Кодекс України – можливе рішення проблеми вибору норм
права для їх застосування у зовнішньоекономічних контрактах
………………………………………………………………
……………………6
РОЗДІЛ ІІ
Принципи УНІДРУА, як збірник уніфікованих норм законодавства у галузі
договірних відносин
……………………………………………………………8
2.1 Загальний огляд Принципів УНІДРУА
…………………………………….8
2.2 Застосування Принципів УНІДРУА, як шлях досягнення згоди по
контракту
………………………………………………………………
…………………9
ВИСНОВОК
………………………………………………………………
……………….11
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
……………………………………………………………..1
2
ВСТУП
При укладанні та виконанні зовнішньоторговельних угод постає питання
щодо вибору права конкретної країни, яке має бути застосованим для
регламентації цих правовідносин. За загальним правилом зазначене питання
вирішується у контексті взаємо домовленості сторін, а у разі відсутності
права країни, що підлягає застосуванню або відсутності згоди, – у
судовому (арбітражному) порядку шляхом застосування відповідних
колізійних норм, які вирішують питання щодо врегулювання правовідносин
із іноземним контрагентом.
РОЗДІЛ І
Проблема вибору права країни для регулювання зовнішньоекономічних
контрактів
Права контрагентів у площині Закону України “Про ЗЕД”
Частиною восьмою статті 6 Закону УРСР від 16.04.91 № 959-ХІІ “Про
зовнішньоекономічну діяльність” [1] закріплено, що права та обов’язки
сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення
, якщо сторони не погодили інше. Проте місце укладення угоди
визначається законами України.
А частиною дев’ятою статті 6 цього Закону встановлено, що права та
обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору
(контракту) або в результаті подальшого погодження.
У зовнішньоторговельній угоді сторони також можуть зазначити, що до
відносин контрагентів має застосовуватись право однієї із сторін
контракту, або право іншої (третьої0 країни. Нормами міжнародного
приватного права, тобто нормами національного права переважної більшості
розвинених країн закріплюється, що сторонам дозволяється вибирати і
застосовувати право за спільною домовленістю. Але законодавством деяких
країн все ж встановлюються певні обмеження щодо такого вибору.
Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) розроблено так
званий Правовий посібник (порадник) ЮНСІТРАЛ із зовнішньоторговельних
угод, що має рекомендаційний характер, у якому, зокрема, наводяться
положення щодо вибору права при укладанні зустрічних торговельних угод у
міжнародній зовнішній торгівлі. Зазвичай, рекомендується вибирати право
будь-якої конкретної країни та радиться при цьому звертати увагу на
наступні фактори: обізнаність (можливість обізнаності) та доступність
контрагентів до відповідної національної правової системи; потенціал
цієї національної правової системи щодо врегулювання визначеного кола
правових відносин, які випливають із зобов’язань; співвідношення
імперативних та диспозитивних норм у регламентації даних зобов’язальних
правовідносин; динамічність (консерватизм) обраної правової системи
тощо.
Разом з тим слід зазначити, що як передбачено частиною
десятою-п’ятнадцятою статті 6 закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” відповідно, за відсутності погодження між сторонами відносно
права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних контрактів,
застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або
основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем – у договорі
купівлі-продажу; наймодавцем – у договорі майнового найму; ліцензіаром –
у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;
охоронцем – у договорі зберігання; комітентом – у договорі комісії;
довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі
перевезення; експедитором – у договорі транспортно-експедиторського
обслуговування; страхувальником – у договорі страхування; кредитором –
у договорі кредитування; дарувальником – у договору дарування;
поручителем – у договорі поруки; заставником – у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво,
спеціалізацію та кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт
застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де
створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили
інше.
До зовнішньоекономічного контракту про створення спільного підприємства
застосовується право країни, на території якої спільне підприємство
створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору, укладеного на аукціоні, в результаті
конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої
проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов’язків, за зовнішньоекономічними контрактами, не
зазначеними у цій статті, застосовується право країни, де заснована чи
має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює
виконання такого контракту, що має вирішальне значення для його змісту.
При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором береться до
уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не
погодили інше.
1.2 Цивільний Кодекс України – можливе рішення проблеми вибору норм
права для їх застосування у зовнішньоекономічних контрактах
Питанню вибору права країни, що застосовується до договору, присвячені
положення параграфу 1 “Договірні зобов’язання” глави 111 “Колізійні
норми зобов’язального права” нового Цивільного кодексу України. Так,
по-перше, статтею 1586 Кодексу визначено, що сторони договору можуть
вибрати право країни, що застосовується до договору, крім випадків, коли
вибір права прямо заборонено законом. По-друге, статтею 1587 цього
Кодексу розширено коло договорів, які регулюються із застосуванням права
одного із учасників за відсутності їх (його) погодження відносно вибору
права. За відсутності погодження сторін договору про вибір права, що
підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право країни, в
якій має звичайне місце діяльності сторона, яка є: одержувач ренти – за
договором ренти; відчужувачем – за договором довічного утримання;
позикодавцем – за договором позички (безоплатного користування майном);
підрядником – за договором підряду; довічним управителем – за договором
довірчого управління майном; банком – за договором про банківській
рахунок; фактором – за договором факторингу; правоволодарем – за
договором франчайзингу; виконавцем – за договором про надання послуг.
Якщо зовнішньоекономічна угода укладається на аукціоні, в результаті
конкурсу або на біржі, до нього застосовується право країни, на
території якої проводяться аукціон, конкурс або перебуває біржа.
Статтею 1591 Цивільного Кодексу України робиться спроба щодо визначення
сфери дії права, що застосовується до договору. Так, право, що
застосовується до договору згідно із положеннями глави 111 кодексу,
охоплює: дійсність договору; тлумачення договору; права та обов’язки
сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного
виконання договору; припинення дії договору; наслідки недійсності
договору; передання вимоги та переведення боргу у зв’язку з договором.
Щодо способів та процедури виконання, а також заходів, які мають бути
вжиті у разі неналежного виконання, крім права країни, що підлягає
застосуванню, береться до уваги й право країни, в якій здійснюється
виконання.
РОЗДІЛ ІІ
Принципи УНІДРУА, як збірник уніфікованих норм законодавства у галузі
договірних відносин
2.1 Загальний огляд Принципів УНІДРУА
Фундаментальним чинником у регламентації правовідносин будь-якої галузі
права, у тому числі зобов’язального права із іноземним елементом( у
площині нашого дослідження: суспільні відносини у сфері
зовнішньоторговельних відносин), є ж звичайно принципи права – загальні
основи права, які відображають його підпорядкованість “велінням
справедливості у тому вигляді, як остання розуміється у визначену епоху
та у визначений момент” [3]. У цьому контексті заслуговують на увагу
розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА)
Принципи міжнародних комерційних договорів ( Principles of International
Commercial Contracts) або, інакше кажучи, принципи УНІДРУА [4].
Зазначені принципи встановлюють загальні норми для міжнародних
комерційних угод та підлягають застосуванню у випадку, коли контрагенти
погодились про те, що їх угоди будуть регулюватися цими Принципами.
Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися, коли контрагенти дійдуть згоди
щодо регламентації зобов’язальних правовідносин “загальними принципами
права”, “lex memoria” або аналогічними положеннями.
Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися і для вирішення питання, яке
виникає у випадку, коли не уявляється можливим визначити відповідну
норму, яка підлягає застосуванню.
Крім того, зазначені Принципи можуть бути використані для тлумачення
міжнародних уніфікованих правових документів та слугувати в якості
моделі для національного законодавства.
Принципи, між іншим, містять: загальні положення, положення стосовно
укладання угод, їх дійсності, тлумачення, змісту, припинення угоди тощо.
Як зазначено у вказівках Принципів, для їх застосування до конкретного
право чину необхідна спеціальна угода між сторонами про це. При цьому
підставою для застосування Принципів може слугувати й угода сторін в
частині регулювання контракту між ними “загальними принципами права”
(“General principles of Low”) , торговим правом (“lex memoria”) або
залученням до тексту контракту таких положень, як, наприклад, посилання
на “звичаї міжнародної торгівлі” (“usages & customs of international
trade”).
2.2 Застосування Принципів УНІДРУА, як шлях досягнення згоди по
контракту
У контексті Принципів уявляється актуальним визначення таких понять як
свобода форми, обов’язковість договору, спосіб укладання договору,
протиріччя між стандартними і нестандартними умовами, конфлікт проформ,
дійсність простої угоди, правило “contra proferentem”, невизначеність
валюти, валюта розрахунку збитків тощо.
Так, зокрема, вимоги щодо свободи форми (стаття 1.2 Принципів) викладені
наступним чином: зазначені принципи не встановлюють ніяких вимог
стосовно того, що договір має бути укладеним або підтвердженим у
письмовій формі. Його існування може бути підтверджено у будь-який
спосіб, включаючи показання свідків; вимоги щодо обов’язковості договору
(стаття 1.3 Принципів) – належним чином укладений договір є обов’язковим
для сторін, його може бути змінено або припинено лише у відповідності до
його умов або за згодою сторін, або у інший засіб їх відповідності до
цих Принципів; спосіб укладання договору (стаття 2.1 Принципів) –
договір може бути укладено шляхом акцепту оферти або у результаті
поведінки сторін, яка достатньо засвідчує про угоду; протиріччя між
стандартними і нестандартними умовами (стаття 2.21 Принципів) – у
випадку протиріччя між стандартною умовою та умовою, що є нестандартною,
перевагу має останнє; конфлікт проформ – якщо контрагенти використовують
стандартні умови і досягають угоди поза рамок цих стандартних умов,
договір вважається укладеним на підставі погоджених умов та тих
стандартних умов, які співпадають за своєю сутністю, окрім випадку, коли
сторона попередньо зазначить, що вона не має наміру щодо пов’язаності
таким договором, або у наступному без затримки проінформує про це другу
сторону, дійсність простої угоди – договір укладається, змінюється або
припиняється в силу самої угоди сторін без будь-яких додаткових вимог;
правило “contra proferentem”– якщо умови договору однієї із сторін є
неясними, то перевага віддається тлумаченню, що є протилежним інтересам
цієї сторони; невизначеність валюти (стаття 6.1.10 Принципів) – якщо
грошове зобов’язання не виражено у будь-якій конкретній валюті, платіж
иає бути здійсненим у валюті місця, де має бути здійснений платіж;
валюта розрахунку збитків (стаття 7.4.12 Принципів) – збитки мають бути
розраховані або у валюті, у якій було виражено грошове зобов’язання, або
у валюті, у якій було завдано збитків. У залежності від того, що більш
відповідає зобов’язанням.
ВИСНОВОК
Таким чином, з огляду на викладене, доходимо висновку, що питання вибору
права країни, яке має бути застосованим для регламентації правовідносин
(ускладнених іноземним елементом) у частині зовнішньоекономічних
договорів має вирішуватись (вирішується) сторонами:
за взаємо домовленістю;
як правило диспозитивно;
у момент укладання угоди та/або в результаті подальшого погодження.
Уразі ж відсутності згоди та/або права країни, що підлягає застосуванню,
це питання вирішується у судовому (арбітражному) порядку (державним або
відповідним недержавним-комерційним органом) шляхом застосування
відповідних колізійних норм, які вирішують питання щодо врегулювання цих
правовідносин із іноземним елементом.
Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися до зовнішньоекономічних
зобов’язальних правовідносин (у тому числі ускладнених іноземним
елементом) лише у випадку, коли контрагенти дійдуть згоди щодо
регламентації цих правовідносин “загальними принципами права”, “lex
memoria” або аналогічними положеннями.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Закон УРСР від 16.04.91 № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність”
// Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 , № 29, ст..377.
Цивільний Кодекс України, Київ, Українська правнича фундація, 2003.
Розенберг М.Г. Контракт международной купли-продажи. Современная
практика заключения. Разрешение споров. – 3-е изд., переработанное и
дополненное – Книжныйй мир, 1998. – С. 470-500.
Weber M. Law in Economy and Society, 1954.
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
