.

Внутрідержавні органи зовнішніх зносин США (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4668
Скачать документ

Реферат на тему:

Внутрідержавні органи зовнішніх зносин США

Зміст:

Вступ………………………………………………………….
…………………………..1

Роль парламенту у міжнародних
відносинах…………………………….5

Виконавча влада США, як гарант забезпечення

зовнішньої
політики……………………………………………………….
…………9

Державний департамент
США…………………………………………………11

Спеціалізовані органи державного
управління…………………………14

Висновки……………………………………………………….
……………………….15

Вступ.

Призначенням дипломатії вважається представлення країни на міжнародній
арені та забезпечення її політичної стабільності у зовнішніх відносинах.
Взагалі, держава як суб’єкт міжнародного права практично не могла б
виконувати свої функції без встановлення і розвитку міжнародних відносин
з іншими суб’єктами міжнародного права.

Для того щоб реально здійснювати ці відносини і особливо у зовнішній
сфері, потрібна система відповідних органів. Адже саме систематизовані
органи, функції між якими чітко поділені, можуть забезпечити безперечне
функціонування цілісної системи.

Вищі державні органи, наділені відповідною компетенцією у сфері
міжнародних відносин, умовно можна поділити на два види
внутрішньодержавні та закордонні. Будь-які рішення, що приймаються цими
органами з питань зовнішньополітичної діяльності, покладають на державу
відповідні обов’язки перед іншими державами та міжнародними
організаціями.

До системи внутрішньодержавних органів, які беруть участь у
дипломатичному процесі, слід віднести: парламент, главу держави, главу
уряду та уряд, міністерство закордонних справ. Також сюди відносяться
спеціалізовані органи державного управління, які теж виконують не
валоважливу роль у загальному функціонуванні внутрішньодержавних
органів.

США є президентською республікою. ЇЇ особливості: злиття повноважень
голови держави і голови уряду в одній посадовій особі – президенті;
парламент обирає президента, який формує уряд (в США голjви міністерств
призначаються президентом); відсутність у президента права розпуску
вищого законодавчого органу, а в конгресу приймати вотум недовіри уряду,
заборона депутатам бути членами уряду і навпаки.

Таким чином, одним з найважливіших принципів в політико-правовій системі
США є принцип розподілу влад – законодавчого, виконавчого і судового
органів. Цей принцип закріплений Конституцією США.

Фактичні відношення між трьома основними органами влади – Конгресом,
Президентом (до речі, він іменується не Президентом республіки , а
Президентом Сполучених Штатів) і Верховним судом постійно змінюються,
але самий принцип поділу влади залишається незмінним.

Відповідно органи кожної з даних влад мають свої функції щодо
забезпечення зовнішньої політики США.

Роль парламенту у міжнародних відносинах.

Законодавча влада в США втілюється конгресом і законодавчими зборами
штатів – легіслатурами.

Конгрес США складається з двох палат – сенату і палати представників.
Засідання конгресу проходять в будинку Капітолія, який знаходиться в
центрі міста Вашингтон.

Число членів палати представників зафіксовано в 1912 році з тих пір не
змінювалось – 435. В теперішній час кожний член палати представників
представляє більш 500 тисяч виборців. У відповідності з результатами
перепису населення, який проводиться кожних 10 років, міста в палаті
перерозподіляються між штатами. Право встановлювати межі виборчих
округів по виборам в палату представників належить легіслатурі кожного
штату.

Сенат. Кожний штат представлений в сенаті двома членами, тобто приблизно
100 сенаторів. Кожний сенатор обирається в своєму штаті на 6 років. На
відміну від палати представників кожних два роки підлягає переобранню
лише 1/3 сенаторів, що забезпечує певну стабільність складу цієї палати.
За традицією сенат займає більш привілейоване становище ніж палата
представників.

Найважнішими повноваженнями сенату є його участь у прийнятті США
міжнародних зобов’язань у формі договорів і участь у призначенні на вищі
посади державного апарата. Президент має право ратифікації укладеного
ними договору, тільки отримавши прийняту 2/3 присутніх сенаторів
резолюцію ухвалення договору, яка містить формулу “поради і згоди”.
Сенат може ухвалити чи відхилити договір повністю чи обумовити його
прийняття поправками і умовами.

Прерогативою сенату є контроль за призначенням посадових осіб уряду.
Сенат затверджує призначення керівників урядових відомств, дипломатичних
представників, членів Верховного Суду, федеральних суддів, а також
переміщення і просування вищих чинів збройних сил і закордонної служби.
Сенат рідко погоджується на призначенних президентом в уряді; відхилення
кандидатур в члени Верховного суда буває частіше. Не підлягають
затвердженню сенатом призначення на пости в апараті Білого дому.

Конгресу належить важлива функція контроля за діяльністю урядових
установ і відомств. Такий контроль впроваджується шляхом розслідуваннь з
різних питаннь, перевірки виконання бюджету, нагляд за організацією і
діяльністю уряду. Велика роль у виконанні цієї функції належить
спеціалізованим установам конгресу, таким, як Головне
контрольно-фінансове управління, Управління по оцінці технології,
Бюджетне управління при конгресі.

Важливою функцією діяльності Конгесу є проведення слухань і
розслідувань. Державні секретарі, які не можуть бути членами Конгесу,
все ж таки запрошуються в Комітети Конгресу для відповіді на питання
конгресменів, які виникають при розгляді основних проблем зовнішньої
політики. Таким чином, відбувається обмін інформацією і думками між
відповідним комітетом конгресу і “спорідненим” виконавчим відомством.

Разом з повноваженнями, які виконують разом обидві палати, існують і
такі, які може виконувати лише одна з них. За конституцією всі
законопроекти щодо державних прибутків повинні виходити лише від палати
представників, сенат може запропонувати до них поправки та брати участь
в їх обговоренні. Це право надає палаті представників певні переваги при
розгляді фінансових питань. Цій палаті також належить право вибору
президента США, якщо ні один із кандидатів не отримав більше полвини
голосів виборців.

Виконавчій владі стає можливим обходити конституційні вимоги про те, що
укладання міжнародних договорів можливе лише зі згоди сенату. Для цього
використовується форма міжнародної домовленості (виконавча угода). Вона
укладається президентом чи іншим органом виконавчої влади з
представниками зарубіжних урядів і не підлягає затвердженню сенатом.
Виконавчі угоди або надаються конгресу у порядку інформації, або
підлягають схваленню обома палатами звичайною більшістю після їх
укладання. В XX ст. виконавчі угоди як форма міжнародних договорів
широко використовуються, і в даний час в декілька разів перевищують
кількість договорів, укладених США. Виконавчі угоди мають такуж юридичну
силу як і договори.

Юридичним засобом впливу Президента на Конгрес є право вето у відношенні
законопроектів, прийнятих останнім. Законопроект повертається
Президентом у Конгрес, що може перебороти вето двома третинами голосів у
кожній палаті. Для прийняття Конгресом поправок (точніше – пропозиції
поправок) до Конституції потрібно дві третини голосів у палатах; саме
стільки необхідно для подолання вето Президента.

Важливу роль відіграють постійні і спеціальні комітети. Вони є в обох
палатах, кожний комітет спеціалізується в конкретній області державного
управління. В сенаті – 16 постійних і 4 спеціальних комітети. В палаті
представників – 22 постійних і 5 спеціальних. Голвним завданням
постійного комітету є підготовка тексту законодавчого акту, контакт з
органами федерального уряду. Його голова – член конгресу, який має
досвід і повагу оточуючих. Спеціальні комітети створюються для виконання
певних цілей. Є також об’єднані комітети.

Визначити компетенцію законодавчого органу штату шляхом перерахування
питань, які підлягають законодавчому регулюванню практично неможливо.
Ось лише приблизний перелік того, чим займається законодавчий орган.
Більше всього норм він видає, встановлюючи податки, регулюючи торгівлю
всередині штату, створюючи суди штатів і встановлюючи їх юрисдикцію,
визначаючи склади злочинів і покарання за їх скоєння. Нерідко
конституцією штатів спеціально зазначається, що до компетенції
законодавчого органу входить видання законів з питань суспільної охорони
здоров’я, безпеки, моралі. За прийнятою в США термінологією все це
відноситься до так званої поліцейської влади.

Крім видання законів, законодавчий орган виконує інші функції, зокрема
судові при імпічменті у відношенні губернатора, суддів та ряду інших
посадових осіб. Оскільки члени законодавчого органу не підлягають
імпічменту, стосовно них може бути винесено догану і в виключних
випадках піднято питання – навіть про їх виключення. Палати
законодавчого органу вирішують спори про правильність обрання своїх
членів.

Звичайно, найважливіша функція законодавчого органу штату є
законотворчість. Значна частитна законодавчого процесу протікає в рамках
законодавчого органу, однак в законодавчому процесі беруть участь і інші
органи штату, і нерідко окремі особи.

Згідно із Конституцією США, парламент має право «оголошувати війну,
видавати каперські свідоцтва та дозволи на репресалії і встановлювати
правила стосовно захоплень на суші та на морі» (ст.1, розд. 8). Без
санкцій парламенту президент може ввести війська у військові дії лише
для відбиття, раптового нападу на країну і за надзвичайних обставин.
Однак на практиці парламент США до формального оголошення війни
звертався лише у п’яти випадках (а їх понад 200) – рішення про
застосування військової сили президент приймає одноосібно. “За всю свою
историю США около 200 раз использовали вооруженние силы в различных
конфликтах, но до настоящего времени конгрес лишь 5 раз воспользовался
правом объявления войны: в 1812 , 1846, 1898 гг. и в двух мировых
войнах”.

Виконавча влада США, як гарант забезпечення зовнішньої політики.

“Конституция США создавалась в период, когда еще продолжались битвы
освободительной войны и была необходимость в сильной исполнительной
власти”.

У високо розвинутих державах усі функції у сфері зовнішніх відносин
зосереджені переважно в руках уряду.

Вищим за посадою в країні є президент США, який суміщає повноваження
голови держави і глави уряду. Управління державою здійснюється виключно
від його імені. Політично невідповідальний перед конгресом президент
(незалежно від його взаємовідносин з конгресом) залишається при владі.
Президент не має такого сильного засобу переборення конфліктів, як
розпуск парламенту. Конгрес не вправі відкликати президента від влади.
Це стабілізує президентську владу, але має також негативні наслідки, так
як спори є довготривалими і можуть негативно вплинути на проведення
політики держави. Він обирається на чотири роки з можливістю переобрання
ще на один строк.

Президентом США може бути громадянин США за народженням, не молодше 35
років, який прожив на території країни мінімум 14 років. З 1800 року
офіційною резиденцією президента США є Білий дім, який знаходиться в
місті Вашингтоні. Повноваження президента дуже широкі. Як голова держави
він являється головнокомандуючим збройними силами США і верховним
представником держави на міжнародній арені. Президент за схваленням і
згодою сенату призначає федеральних суддів, членів Верховного суду,
послів, вищих посадових осіб адміністрації.

Конституція надає президенту право скликання позачергової сесії конгресу
і переносу чергових сесій, право відкладення виконання вироку і
помилування осіб, засуджених за федеральним законодавством. Не займаючи
будь-якої посади в партійному апараті, він вважається лідером своєї
партії. При виникненні внутрішніх і зовнішніх кризових ситуацій
президент може розраховувати на надзвичайні повноваження.

На практиці конгрес нерідко надає президенту широкі повноваження. На
основі законів конгресу президент отримав право видавати укази,
орденанси, виконавчі накази, розпорядження та інші підзаконні акти, які
формально лише деталізують закон, але фактично його доповнюють і
розширюють. Видання виконавчих розпоряджень набуло широких розмірів і
стало звичайною практикою. За своєю юридичною силою накази президента
прирівнюються до законів конгресу. Вони є в такій же мірі обов’язковими
для суддів, як і закони конгресу.

Найважливішою функцією президента є зовнішньополітична діяльність.
Президент призначає послів, консулів та інших повноважних представників
США в іноземних державах. Призначення провадиться за порадою і згодою
сенату.

Президент приймає представників іноземних держав в США, а також посилає
дипломатичних представників США в інші держави. Він також має право
визнавати чи не визнавати іноземні держави. Це надзвичайно важливе право
президента.

Президент укладає “за порадою і радою Сенату” міжнародні угоди за умови
їх погодження 2/3 голосів сенаторів, які беруть участь у голосуванні.
Інші міжнародні акти президент може укладати сам. Звичайно угоди
укладаються через апарат Державного департаменту, інколи президент діє
через своїх особистих представників.

Разом з президентом на чотирьохрічний строк обирається віце-президент,
причому вони не можуть бути жителями одного штата. За конституцією права
віце-президента обмежуються присутністю в сенаті. У випадку, якщо голоси
сенаторів розділяються порівну, його голос вирішить все. Прийнята в 1933
році XX поправка закріпила статут віце-президента, розглядаючи його як
правонаступника президента у випадку смерті чи недієздатності останього.
Реальні функції віце-президента в уряді визначаються президентом в
кожному конкретному випадку.

Потрібно сказати, що в системі діє не передбачене конституцією виконавче
управління президента, яке включає в себе Раду національної безпеки,
Управління по розробці політики, Управління з питань політики в області
науки і техніки, Управління представника президента на торгових
переговорах.

Як дорадчий орган при президенті, який створений поза конституцією,
функціонує кабінет міністрів. В його склад входять голови 12 федеральних
міністерств (секретарі), генеральний аторней (голова міністерства
юстиції) та інші.

Президент займає велику роль в законодавчому процесі. Формулюючи
законодавчу програму адміністрації у посланні до конгресу, президент
виступає фактичним лідером законодавчої політики. Послання – джерело
законодавчої ініціативи. Президенські послання передбачені Конституцією
США (ст. 2, розд. 3): “Президент періодично представляє конгесу
відомості про стан Союзу і пропонує на його розгляд такі заходи, які
виявить необхідними і корисними”.

Президент не зобов’язаний скликати засідання кабінету і прислухатись до
порад, які йому дає останній, а навіть може чинити наперекір думці
більшості членів кабінету. Оскільки кабінет не має конституційного
статусу і підпорядкований безпосередньо президенту, останній може на
свій розсуд розпоряджатися його діяльністю і службовою кар’єрою його
членів.

Звичайно, на практиці президент тісно взаємодіє з головами
підпорядкованих йому відомств, його вищими радниками, має в своїх штатах
висококваліфікованих експертів, спеціалістів в різних галузях науки,
техніки, економіки, міжнародних відносин. Однак останнє не повинно бути
основою для того, щоб додавати до основних прав президента ще й такі, як
право “радитись”, “попереджувати”, “консультуватись”. Президент вільний
в політичних рішеннях.

Крім виконавчих наказів президент видає правила, положення, плани
реорганізації. Президент має право видавати інші нормативні акти,
адміністративні накази, військові накази, дерективи і т.д. Всі вони
мають такуж силу, як і акти конгресу.

Одним з основних принципів розподілу влади є те, що конгрес не може
делегувати свою законодівчу функцію президентській владі. Делеговане
законодавство виражається в тому, що парламент передає частину своїх
повноважень виконавчій владі.

Однак на практиці конгрес нерідко надає президенту широкі повноваження.
На основі законів конгресу президент отримав право видавати укази,
орденанси, виконавчі накази, розпорядження та інші підзаконні акти, які
формально лише детанізують закон, але фактично його доповнюють і
розширюють. Видання виконавчих розпоряджень набуло широкіх розмірів і
стало звичайною практикою. За своєю юридичною силою накази президента
прирівнюються до законів конгресу. Вони є в такій же мірі обов’язковими
для суддів, як і закони конгресу.

Державний департамент США.

Міністерство закордонних справ є центральним органом виконавчої влади,
який забезпечує, відповідно до наданих йому повноважень проведення
зовнішньої політики держави і координує діяльність усіх міністерств і
відомств у сфері зовнішніх відносин. У США даний орган називається
Державним департаментом.

Він утворений 27 липня 1789 року під ім’ям Департамент Зовнішніх справ.
Був перейменований 15 вересня 1789 року в Державний. На чолі
департаменту стоїть державний секретар (міністр закордонних справ), який
виконує обов’язки, довірені йому президентом ат якого призначає
президент. Державний департамент допомагає президенту в проведенні
зовнішньої політики. Як голова виконавчої влади в державі, як вже було
вище сказано, президент володіє найбільшими повноваженнями в державі.

Головна ціль в діяльності Державного департаменту – сприяти безпеці та
процвітанню США. Департамент збирає та аналізує інформацію, яка зачіпає
зовнішні інтереси США, надає рекомендації та робить необхідні кроки в
напрямку втілення зовнішньої політики у життя.

Реалізуючи вищезгадану ціль, департамент постійно слідкує за настроями
серед населення, Конгресу, пр. відомств США, правлінь закордонних
держав, від імені США виступає в Організації Об’єднаних Націй та більше
ніж п’ятдесяти провідних міжнародних організацій, членом яких є США.
Також Державний департамент представляє США в більш, ніж 800 міжнародних
конференцій, які щорічно проводяться.

Юридично державний департамент – це дорадчий орган, та фактично здійснює
зовнішню політику Конгресу та президента.

Спеціалізовані органи державного управління.

Міністерство закордонних справ за своїм спрямуванням уповноважене
здійснювати дипломатичні функції, однак вони не перебувають у його
виключній компетентності. Сьогодні особливо до процесу реалізації
зовнішньої політики і дипломатії залучається широке коло спеціалізованих
органів державного управління, які за загальним правилом займаються
внутрішньоекономічноми, соціальними та культурними питаннями. Найчастіше
такі функції виконують міністерство фінансів, міністерство внутрішніх
справ, міністерство культури, міністерство торгівлі та ін. Крім цього
можуть формуватись координаційні органи, завданням яких є координація
діяльності цілої низки міністерств з метою визначення загальної політики
при здійсненні дипломатичних функцій .Щодо США то в даній державі
такими органами є Рада з питань зовнішньоекономічної політики, Комітет з
питань торгівельної політики.

Висновки.

Отже, як вже було вище зазначено, в політико-правовій системі США існує
принцип розподілу влад. Кожна з ним має свої повноваження щодо
здійснення зовнішньої політики.

Найважнішими повноваженнями Конгресу (зокрема Палати сенату) є його
участь у прийнятті США міжнародних зобов’язань у формі договорів. Також
парламент може оголошувати війну.

Вищим за посадою в країні є президент США, який суміщає повноваження
голови держави і глави уряду. Управління державою здійснюється виключно
від його імені. Саме президент є основним гарантом здійснення зовнішньої
політики США.

Саме президент призначає послів, консулів та інших повноважних
представників США в іноземних державах. Також він приймає представників
іноземних держав в США. Крім того має право визнавати чи не визнавати
іноземні держави. Це надзвичайно важливе право президента.

Президенту також належить право укладання міжнародних договорів, хоча й
за погодженням сенату. Інші міжнародні акти президент може укладати сам.

Міністерство закордонних справ є центральним органом виконавчої влади,
який забезпечує, відповідно до наданих йому повноважень проведення
зовнішньої політики держави і координує діяльність усіх міністерств і
відомств у сфері зовнішніх відносин.

Отже, внутрішньодержавні органи США мають безпосередньо свої
повноваження і забезпечують окремі ланки у міжнародних відносинах, що і
є гарантом висококваліфікованого функціонування.

Список використаної літератури:

Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки:
Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка,
1993. — С. 133-157.

Никифоров А.С. Правовые особенности презижентской власти. США –
экономика, политика, идеология 1972 № 8 с. 24;

Мишин А.А. “Государственное право США” М.1976 г.;

Мишин А.А. “Центральные органы власти США – орудия монополистического
капитала” М. 54, стр. 67;

“США: Энцеклопедический справочник” М.82, ст. 69;

Віденська конвенція про дипломатичні зносини. 18 квітня 1961 р., Україна
у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші
акти, учасником яких є Україна. – К., 1966

Віденська конвенція про консульські зносини, 24 квітня 1963 р.,
інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – К., 1996.

“Дипломатичне і консульське право” В. Репецький, Львів: ВАТ «Біль бос»,
2002. – 352 с.;

Політичний словник, за ред.. Врублевського, видання друге, Головна
редакція української радянської енциклопедії: К.- 1982;

Блищенко И. П. Дипломатичне право. – М., 1990;

Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., 1998;

Блищенко И. П., Дурденевский В. Н. Дипломатичне и консульское право. –
М., 1962;

Матвеев В. М. Дипломатическая служба США. – М., 1987;

Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх /
Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993.— 192 с.;

Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.— Інформаційне агенство Сполучених
Штатів, 1989.— 128 с.;

Сандровский К. К. Право внешних сношений. – К., 1986;

Мишин А. А., Власихин В. А., Конституція США: політико-правовой
коментарій. – М., 1985;

Шевченко О.О. “Механізм формування і реалізації зовнішньої політики США”
К. 1994 р.;

Нипорко Ю.И. “Конституционные взаимоотношения президента и конгеса в
области внешней политики” К. 1979 г.

Абрамов Ю.К. “Партии и исполнительная власть в США” М.90.

“Дипломатичне і консульське право” В. Репецький, Львів: ВАТ «Більбос»,
2002.

Аптекер Г.”История американского народа”, т.1
“Колониальная эра”. М., 1961г.,с.159.

“США: Энцеклопедический справочник” М.82, ст. 69

Мишин А.А. “Центральные органы власти США – орудия монополистического
капитала” М. 54, стр. 67.

Конституции государств американского континента Т.3, ст.241

Никифоров А.С. Правовые особенности презижентской власти. США –
экономика, политика, идеология 1972 № 8 с. 24

Мишин А.А. Государственное право США. М. 1976, ст.168

Політичний словник, за ред.. Врублевського, видання друге, Головна
редакція української радянської енциклопедії: К.- 1982

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020