.

Ринок капіталів. Інвестування (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2081 6484
Скачать документ

Контрольна робота

Ринок капіталів. Інвестування

ВСТУП

Ефективна національна економіка – гарантія незалежності держави.
Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій
невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів
керівництва до ринкової економіки.

Нашій країні доведеться зробити ще незнаний в історії людства
крок – здійснити зворотний перехід від суспільства з плановою економікою
до суспільства з ринковою економікою.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу
існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок
фінансових коштів, і інші – у яких їх не вистачає. Для нормального
розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і
перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами

Отже значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій
та грошово-кредитній політиці.

У підприємств усіх форм власності все частіше виникає потреба залучення
позикових засобів для здійснення своєї діяльності отримання прибутку.

Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання банківської
позички. Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і
розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес
акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх
найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна
роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у
суспільстві.

РИНОК КАПІТАЛІВ

1. Капітал (капітальні блага) – це виробничий ресурс тривалого
користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі)
блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють:
фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси
матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що
необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та
послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях
капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу.
Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її
капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки
інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає
витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу.
Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові
кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з
прибутком. Процент – це чистий доход (прибуток), який отримує власник
капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом
певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через
рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці
фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка
вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у
фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або
взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій
рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між
собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість
переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов
отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна
вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку
позичкових коштів.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою
особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією
метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання
капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в
експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати
різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як
відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у
часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення
інвестиційного проекту до одного періоду.

У свою чергу, домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для
інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між
рівнем своїх видатків (споживання благ) у поточному періоді і в
майбутньому.

Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються
розміщення ресурсів, протягом кількох часових періодів – тобто
здійснення міжчасового вибору.

2. З’ясуємо, як вимірювати капітал та інші ресурси, що їх купують фірми.
Капітал визначається запасом, тобто кількістю заводів та устаткування,
власником яких є фірма на певний момент часу. Наприклад, якщо фірма є
власником фабрики електродвигунів, вартість якої 10 млн. дол., то фірма
має запас капіталу вартістю 10 млн. дол. З іншого боку, трудові та
сировинні ресурси визначаються як потоки, так само, як і продукція фірм.
Наприклад, та сама фірма може використовувати 20 тис. людино-годин праці
та 50 кг міді для виробництва 8 тисяч електродвигунів щомісяця (або 240
тис. людино-годин праці та 600 кг міді для виробництва 96 тис. двигунів
на рік).

Розглянемо випадок із виробництвом електродвигунів детальніше. Як
сумарні змінні витрати, так і рівень виробництва продукції є потоками.
Припустимо, що рівень заробітної плати 15 дол. за годину, а ціна міді –
80 центів за кг. Тоді сумарні змінні витрати становитимуть (20000)*(15)
+ (50000)*(0,8) = 340000 дол. на місяць / (8000 одиниць на місяць) =
42,50 дол. за одиницю.

Припустимо, фірма продає електродвигуни за ціною 52,50 дол. Тоді її
середній прибуток становить 52,50 – 42,50 = 10,00 за одиницю, а сумарний
80 тис. дол. на місяць. (Зауважте, що це також є потоком). Проте, щоб
виготовити і продати електродвигуни, фірма потребує капіталу – фабрики,
яку можна побудувати за 10 млн. дол. Таким чином, запас капіталу фірми в
розмірі 10 млн. дол. дає змогу їй одержувати потік прибутку в розмірі 80
тис. дол. в місяць.

Чи варто було у фабрику вкладати 10 млн. дол.? Щоб дати відповідь на це
запитання, нам потрібно перетворити щомісячний потік прибутку в розмірі
80 тис. дол. у таке число, яке можна порівняти із 10-міліонною вартістю
фабрики. Припустимо, що фабрика, за підрахунками, функціонуватиме 20
років. Тоді, питання досить просте: якою буде сьогоднішня цінність
щомісячної суми 80 тис. дол. протягом наступних 20 років? Якщо ця
цінність перевищуватиме 10 млн. дол., то інвестування виправдане.

Прибуток у розмірі 80 тис. дол. щомісяця протягом 20 років сягає
величини (80000)*(20)*(12)=19,2 млн. дол. Здавалося б, такі інвестиції у
фабрику повністю виправдовують себе. Проте, чи варті сьогоднішні 80 тис.
дол. такої суми через 5 років чи навіть 20 років? Ні, оскільки сьогодні
гроші можна покласти на банківський рахунок, вкласти в облігації чи інші
вигідні активи – з тим, щоб вони дали більше прибутку у майбутньому.
Через це ті ж 19,2 млн. дол., що будуть одержані протягом наступних 20
років, коштуватимуть менше, ніж сьогоднішні 19,2 млн. дол.

Основний капітал фірми вимірюється як запас, а такі виробничі (ресурси)
фактори, як робоча сила та сировина, є потоками. Запас капіталу дає
можливість фірмі отримувати поток прибутків протягом певного періоду
часу.

2. Одне з найпоширеніших та найважливіших рішень, які приймають фірми, –
інвестування в новий капітал.

Як фірма може визначити чи окупиться певна інвестиція в капітал? Треба
обчислити сьогоднішню цінність майбутніх потоків грошей, які фірма
очікує одержати від інвестицій, та порівняти її з інвестиційними
витратами. Це і є критерій чистої сьогоднішньої цінності (ЧСЦ):

Критерій ЧСЦ: Робіть інвестиції, якщо сьогоднішня цінність очікуваних у
майбутньому потоків грошей перевищує інвестиційні витрати.

Фірмі слід інвестувати лише в тому випадку, коли чиста вигода має
додатне значення, тобто чиста сьогоднішня цінність більша від нуля.

Припустимо, що вартість інвестицій у капітал становить В, а очікуваний
прибуток протягом наступних 10 років (1,(2,(…(10, С – ставка дисконту,
якою ми користуємося для дисконтування майбутнього потоку прибутків.

ЧСЦ= – В + ((1 / (1+С)) + ((2 / (1+С)2) + ((10 / (1+С)10).

Якою ставкою дисконту слід скористатися фірмі? Відповідь на це запитання
залежить від альтернативних шляхів, якими фірма може використати свої
кошти. Наприклад, замість даного інвестування фірма може вкласти кошти в
інший капітал, який даватиме інший потік прибутків. Або ж фірма може
вкласти гроші в облігацію, яка даватиме більшу віддачу. Через це можна
розглядати С як альтернативну вартість капіталу фірми.

Як оцінювати ступінь ризику інвестування? Припустимо, що деякий проект
зовсім не ризиковий (тобто фірма впевнена, що майбутні потоки прибутків
становитимуть (1,(2 і т.д.). Тоді альтернативна вартість інвестування
матиме гарантовану віддачу, тобто віддачу, яку можна одержати від
урядової облігації. Якщо тривалість проекту за оцінками становить 10
років, то фірма може скористатися щорічною процентною ставкою по
10-річній урядовій облігації, щоб обчислити ЧСЦ даного проекту, як в
попередньому рівнянні. Якщо ЧСЦ дорівнює нулю, то вигода від
інвестування саме дорівнюватиме альтернативній вартості, так що фірмі
байдуже – інвестувати чи не інвестувати. Якщо ЧСЦ більша нуля, то вигода
перевищуватиме альтернативну вартість, і, отже, слід робити інвестицію.

Розрізняють реальні та номінальні ставки дисконту. Якщо потоки грошей
подані в реальних показниках, то ставку дисконту також треба подати в
реальних показниках. Причина полягає в тому, що ставка дисконту є
альтернативною вартістю інвестування, темпи інфляції не враховуються, їх
не слід також враховувати і в альтернативній вартості. Реальну ставку
процента можна вирахувати так: номінальна ставка процента і очікувані
темпи інфляції (номінальна ставка процента – це просто процентна ставка,
виражена в грошових одиницях).

Приклад, припустимо що номінальна процентна ставка і рівень інфляції
складають по 10%. Якщо позичити 100 дол., то необхідно виплатити 110
дол. в рік. Проте, через 10%-у інфляцію кожен із цих 110 дол. буде
коштувати на 10% дешевше (тому що гроші знецінюються). Звідси, реальна
вартість, чи споживча здатність, виплачених в кінці року 110 дол. складе
лише 100 дол. Отже, з поправкою на інфляцію, якщо позичають 100 дол. в
кінці року виплачують тих же 100 дол. В цьому випадку номінальна ставка
складає 10%, а реальна процентна ставка дорівнює 0. Тобто, якщо
вирахувати 10% рівня інфляції із 10% номінальної процентної ставки, то
отримаємо, що реальна процентна ставка дорівнює 0.

3. Для різних інвестиційних проектів характерні різні ставки, тобто
діапазон ставок. Чому?

1. Ризик. Певне значення має різна ступінь ризику за позикову суму. Чим
більший шанс, що позичальник не виплатить позику, тим більший позиковий
процент буде брати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

Здебільшого, інвестиційні проекти є ризиковими. Розрізняють два види
ризику:

диверсифікаційний ризик – можна усунути інвестуванням у значну кількість
проектів або придбанням акцій багатьох компаній (якщо фірма
інвестуватиме в десятки проектів (як це роблять крупні компанії), то її
сумарний ризик буде значно меншим);

недиверсифікаційний ризик – впливає на альтернативну вартість капіталу,
а тому його слід включати у плату за ризик.

Оскільки інвестори можуть усунути диверсифікаційний ризик, вони не
можуть очікувати більшої віддачі, ніж та, яку може давати гарантована
ставка (ніхто не заплатить вам за те, що ви ризикуєте там, де це зовсім
не потрібно).

Недиверсифікаційний ризик може виникати через те, що прибутки фірми і
прибутки від окремих проектів, як правило, залежать від загального
економічного становища. При значному економічному зростанні корпоративні
прибутки вищі. З іншого боку, в періоди економічного спаду прибутки, як
правило, зменшуються. Оскільки розмір прибутків більшості компаній
свідчить про стан економіки і оскільки майбутнє економічне зростання
ніхто не гарантує, диверсифікація може усунути всі можливі види ризику.
Інвесторам слід (і вони справді так можуть вчинити) одержувати більшу
віддачу, беручи на себе цей ризик.

Терміновість. Довгострокові позики переважно видаються по більш високим
ставкам процента, ніж короткострокові, тому що кредитори довгострокової
позики відчувають певні трудності і можуть мати фінансові збитки через
відмову від альтернативного використання своїх грошей на протязі
довгострокового періоду.

Розмір позики. Якщо дві позики однакової строковості та ступеня ризику,
ставка позикового процента переважно більш висока на меншу із двох.

Обкладання податками. Наприклад, кредитор який має високі доходи, може
віддати перевагу 7%-й ставці позикового процента на муніципальну
облігацію, яка не обкладається податком, а не 9%-й ставці позикового
процента на облігацію, яка підлягає оподаткуванню.

Обмеження умов конкуренції на ринку. Наприклад, в невеликому місті банк,
монополізуючий місцевий грошовий ринок, може стягати високі ставки
позикового процента із позик споживачам, тому що домогосподарствам
незручно “бігати” по банкам десь в інших містах.

4. Розміри процентних ставок визначають пропозиція та попит.

Пропозиція позичкових коштів походить від сімей, котрі бажають заощадити
частину своїх доходів, маючи на меті більше споживати в майбутньому.

Попит на позичкові кошти двокомплементарний. По-перше, деякі сім’ї
бажають споживати більше, ніж дозволяють їхні доходи сьогодні. Це
відбувається тому, що в їх доходах або очікується приріст, або ж тому,
що вони бажають зробити велику покупку, виплата за яку має робитися з
майбутнього доходу.

Другим джерелом попиту на позичкові фонди є фірми, котрі бажають зробити
вкладення капіталу. Слід пам’ятати, що фірми вкладатимуть гроші в
проекти з додатною ЧСЦ, тому що додатний показник ЧСЦ означає, що
очікувана рентабельність проекту перевищує альтернативну вартість
фондів. Ця альтернативна вартість – ставка дисконту, що використовується
для визначення ЧСЦ – це процентна ставка, можливо, з урахуванням міри
ризику. Часто фірми беруть позику на інвестиції тому, що потік прибутків
від інвестицій очікується в майбутньому, а вартість інвестицій, як
правило, має сплачуватись в поточний час. Прагнення фірм до вкладень
капіталів, таким чином, важливе джерело попиту на позичкові фонди.

Слід відзначити, що чим вища процентна ставка, то тим нижча ЧСЦ проекту
(чим вища процентна ставка, тим більша пропозиція та менший попит).

Ставка проценту є виключно важливою ціною в тому випадку, що вона
одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва
інвестиційних проектів.

Позичковий процент і об’єм виробництва. Процентна ставка є
“адміністративною ціною”. Це означає, що кредитно-грошові органи
цілеспрямовано маніпулюють пропозицією грошей, щоб вплинути на ставку
процента і тим самим на об’єм виробництва, зайнятість та ціни. Низькі
процентні ставки (м’яка кредитно-грошова політика) сприяє до збільшення
інвестицій та розширення виробництва; жорстка політика “душить”
інвестиції та зупиняє виробництво.

Позичковий процент та розміщення капіталу. Ціни виконують розподільчі
функції. Ставка проценту не є виключенням; вона виконує функцію
розподілу грошового і, відповідно, реального капіталу серед різних фірм
і інвестиційних об’єктів. Проте процентна ставка не виконує ідеально
завдання розподілу капіталу з метою його найбільш виробничого
використання. Крупні олігополії знаходять в кращому становищі, ніж
конкуруючі позичальники, перекладаючи затрати на позичковий процент на
споживачів, так як вони в змозі контролювати пропозицію і маніпулювати
своїми цінами.

ВИСНОВОК

Капітал – один з основних факторів виробництва власниками якого є
домогосподарства, а споживачами – фірми; будь-які створені за участю
людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс
тривалого користування.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.

Накопичення капіталу – використання прибавочної вартості в вигляді
капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.

Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови
для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому
його розумінні.

Суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства
засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість
трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних
конкретних формах капіталу.

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між
суб’єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові
(грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.

Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно
підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних
джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні
витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що
належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі
створення товарів і послуг.

В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх
трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на
затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів
роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

З особливістю кругообороту індивідуальних капіталів пов’язана
необхідність кредиту.

Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує
безперервність виробництва, але і прискорює його.

Перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива
проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про
інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай
сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок
національних джерел.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість
використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування
капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу
є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.

Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в
Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають
ось у чому:

Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового
ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних
можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.

Створення механізму координації діяльності між економічними відомствами,
що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу.

На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має
бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та
іноземних інвестицій.

Створення банку реконструкції та розвитку України.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його
подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські
фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового
досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш
доцільним є розвиток:

а) інвестиційних компаній;

б) ощадних установ;

в) взаємних фондів.

Разом з тим при використання світового досвіду нагромадження капіталу
для цього подальшого інвестування необхідно максимально враховувати
умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка
б працювала на користь подальшого розвитку держави.

Список використаної літератури

Гейблонер Роберт Л. Тароу Лестер С. Економіка для всіх; Пер. з анг. –
Львів; Просвіта, 1995.

Борис Райзберг. Ринкова економіка. Підручник. 1993. Москва.

Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у
промисловість України. // Фінанси України – 8/2000.

Економіка підприємств: підручник/ За заг. ред. С.Ф Покропивного. – вид.
2, перероб. та доп. – к.: КНЕУ. 2000.

Іноземні інвестиції в Росії: сучасний стан і перспективи/За редакцією
И.П. Фаминскогою – М: Міжнародні відносини – 1995.

Коноводченко Л.Я.Кушнарьова Б.П. Загальна економічна теорія.
Навчальний посібник/ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ,Гермес,2000.

Лебедєв Е.А. Грошово-кредитна система в сучасних умовах Просвіта; Л.
1990 р.

Плоткін О.В. Використання світового досвіду в процесі нагромадження
капіталу та його інвестування в Україні. Наукові праці НДФІ – 4. 97.

Ринкова економіка. Словник. Під загальною редакцією. М.Я. Кинермана
Видавництво “Республіка”. 1993 р.

Филюк Г.М. Напрями підвищення інвестиційної привабливості природних
монополій в Україні. // Фінанси України – 8/2000.

r

re

0

Ke K

Dk Sk

E

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020