Реферат на тему:
Українська мова: походження, поняття і форми, сучасна мова
Зміст
Вступ
Українська мова в житті суспільства
Походження мови
Поняття літературної мови та мовної норми
Форми сучасної української літературної мови
Додатки
Вступ
Введення курсу “Українська ділова мова” у вищих навчальних
закладах було одним із усеукраїнських освітянських заходів на виконання
“Закону про мови” (1990р.). З того часу вийшло друком кілька программ і
навчальних посібників, у
яких окреслено обсяг поняття “ділова мова” і, відповідно, запропоновано
перелік
тем, які охоплюють певні теоретичні відомості про мову й визначають
сукупність
практичних мовних навичок, що ними повинні оволодіти майбутні фахівці.
Обсяг поняття підсвідомо, автоматично перенесено з поняття
“офіційно-діловий
стиль” на поняття “ділова мова”, а саме: до компетенції ділової мови
включено насамперед рекомендації щодо складання ділових паперів.
Водночас у сучасній світовій літературі, яка наприкінці XX
століття зазнала остаточної переорієнтації наукових інтересів ( від
аналізу мови як системи до вивчення функціонування мови в цілому й у
різних сферах зокрема ), розвивають-
ся нові напрями програмна лінгвістика, когнітивна лінгвістика,
психолінгвістика,
нейролінгвістичне програмування, лінгвістика тексту тощо, які і
розглядають проб-
лему практичної реалізації системи мови.
Мову тепер розглядають як одну із засобів забезпечення
інформаційних про-
цесів у сучасному суспільстві ( у науковій, технічній, політичній,
діловій, освітній
та інших галузях життя людства ).
Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої
сфери.
Це одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів
унаслідок їхнього
спільного функціонування в одному часі й просторі.
Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в
науково-виробничій сфері,
є причиною взаємопроникнення двох різновидів мови – письменної (
книжної) і
розмовної ( яку досі розглядають переважно-побутового стилю).
Розмовний стиль має досить істотно виявлений різновид
–розмовно-професійний,
тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та
інших сферах.
Отже поняття “ділова мова” охоплює принаймі три сучасні стилі –
офіційно-діло-
вий, науковий і розмовний – і містить великою мірою близькі,
взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле
використання цих засобів – необхід-
на умова досягнення успіху в професійній сфері.
Рідна мова – то душа народу, то його живе серце; гине чи занепадає
мова-гине й занепадає народ.
Іван Огієнко
Українська мова в житті суспільства
Українська мова – національна мова українського народу. У сучасному
світі налічується майже шість тисяч мов, Наша, українська, як і будь-яка
інша, посідає своє унікальне місце. У мові нація залишає всю свою
історію, свій всебічний багатовіковий досвід, здобутки культури,
світоглядні ідеї, свою самобутність. Мова кожного народу є витвором
багатьох поколінь.,
Мова є засобом комунікації, інструментом порозуміння між людьми,
спілкуванням між народами. Адже у процесі суспільної діяльності люди
мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми,
погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі
досвід інших, давати поради й розпорядження або одержувати їх Без мови
не може існувати будь-яке виробництво, не може розвиватися наука,
техніка, культура, мистецтво, преса, радіо і телебачення.
Мова є також знаряддям формування і вираження думки, основою духовності
народу, мідного і надійною опорою самоусвідомлення особистості,
імпульсом до творчого самовираження людини не тільки в національній
культурі, а й у світовій цивілізації
Коріння української мови сягає у сиву давнину. Аж українська мова
протягом багатьох віків не мала певного визначеного статусу. На
найвищому державному рівні видавалися укази, закони, постанови-
положення, що сприяли забороні і викоріненню української мови. Мова
однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, її носіями в
основному були мешканці села Мовою міського побуту в найширшому
розумінні, а також спілкування в усіх сферах була російська мова Також
керівники українського походження та більшість міських мешканців, які
мігрувала з села, говорили, як відзначив у своєму виступі
Б.Олійник”…російською мовою, але з таким зачепилівським акцентом, що
корінному москвичу, аби він і втямив, треба ще раз перекладати на
справжню російську.”
“Закон про мови” 1989 р. та Конституція України (1996 р., ст. 10)
-документи. Що надали українській мові державного статусу.
У другій половині 80- 90рр. XX ст. зміна суспільного ладу, масової
свідомості, формування нових держав і проголошення незалежності України,
зумовили якісні зрушення в сучасній українській літературній мові.
Статус державної мови, безперечно, стимулював розширення її
функцій, сприяв розвитку української нації, її традицій і культури. Тому
ми повинні пам’ятати, що виховувати в собі повагу до мови, якою
спілкуємося, – це, перш за все, виявляти повагу до народу, його історії,
культури. Адже мова -своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб
спілкування.
Походження мови
Людство завжди цікавилось питанням походження мови. Чому саме людина
володіє мовою? На ранніх етапах розвитку суспільства люди вважали
творцем мови Бога. Пізніше античними вченими формується думка, що мова
творилася поступово самими людьми, а не якоюсь надприродною силою.
Ще в період до не і впродовж кількох сторіч точилася дискусія з питання
зв’яжу між мисленням і мовою, між словом і тими речами, які воно
називає, тобто як слова набули своїх значень, хто їм дав ці значення.
Тому зародилися такі теорії походження мови: договірна,
звуконаслідувальна і
вигукова
Геракліт Ефеський та його однодумці вважали, що слова, різні назви, а
значить і мова виникли в результаті певної домовленості між людьми
називати ті чи інші речі;
процеси, ознаки так, а не інакше.
Демокріт, Арістотель відстоювали думку, що людина повторювала,
осмислювала ті звуки, які вона чула навколо себе, і поступово
перетворювала у відповідні назви предметів, подій-, процесів. Так
виникли слова, так утворилася мова
Епікур був автором вигукової теорії, що була близькою до
звуконаслідувальної. Він пов’язував виникнення мови з вигуками, криками
самої людини від болю, страху радості і т.д. Пізніше ці вигуки
усвідомлювалися як слова
Але жодна з цих теорій не спромоглася науково обгрунтувати походження
мови, довести, чому саме в людей з тих чи інших природних елементів
складалася мова, а у тварин, які мають ті ж природні можливості,
утворення мови не відбулося.
Однак самий факт існування теорій на той час був явищем прогресивним.
Тому представники церкви придушували будь-яку прогресивну думку.
У 18-19ст. письменники, мовознавці, філософи в різних формах почали
відроджувати старогрецькі теорії щодо походження мови, прагнули науково
пояснити, як і за яких умов утворилась людська мова Але проблема
походження мови не була й тоді вирішена.
Основною хибою всіх теорій було те, що вони не враховували суспільного
характеру мови, зв’яжу мови з мисленням, а також того, що мова і
мислення виникли і розвинулися в процесі колективної праці людей.
Наукове висвітлення питання походження мови знаходимо в працях Ф.
Енгельса, Ч. Дарвіна, І. Павлова.
Ф.Енгельс писав, що праця створила людину. Мова ж як засіб спілкування
виникла в процесі праці.
Відомий вчений Ч.Дарвін переконливо довів, що людина походить від
людиноподібних мавп.
Академік І. Павлов назвав мову (слово) другою сигнальною системою, яка
виникла разом з появою абстрактного мислення людини, як форма його
вираження, як засіб передачі результатів людського мислення з покоління
в покоління.
Формування мови, як і формування людини, суспільства із стада
людиноподібних мавп, було довго тривалим і непомітним для людського ока
поступовим процесом.
Поняття літературної мови та мовної норми
Українська національна мова існує у двох формах:
а) у вищій формі. загальнонародної мови – сучасній укранській
літературній мові,
б) у нижчій формі загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми,
усталену вимову й правопис називається літературною.
Сучасна українська літературна мова – оброблена унормована форма
української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г.
Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі
середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші
наріччя.
Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби
суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються ддержавні й
громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби
масової інформації і т.д.
Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова
відзначається нормами, що є обов’язковими для всіх її членів. Українська
літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й
збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням
цьому є роки видання “Українського правопису” -1946., 1960,1990,1993.
. Мовна норма – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної
системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують
такі типи норм :
• орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);
• графічні (передача звуків на письмі);
• орфографічні ( написання слів);
• лексичні (слововживання);
• морфологічні (правильне вживання морфем).
• синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);
• стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов
спілкування);
• пунктуаційні ( вживання розділових знаків).
Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані.
Але з поступом суспільства виникають потреби щодо зміни літературної
норми мовної одиниці.
І тому в межах норми співіснують мовні варіанти старого і нового в мові.
Так у словниках українського літературного словосполучення розрізняють
варіантіи акцентні (розплід і розплід; плугатар і плугатар; договір і
договір; завжди і завжди);
фонематичні (врожай і урожай); морфологічні (стіл, а в Р.в. стола і
столу).
З мовними нормами ви можете ознайомитись у правописі, довідниках,
словниках, підручниках і посібниках з української мови.
Форми сучасної української літературної мови
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах.
Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми.
Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні
особливості.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в
суспільстві між людьми, безпосередньо пов’язаними між собою. Це мова
ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації.
Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови
сприяють:
інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у
яких відбувається розмова.
Усне мовлення – це діалог.
В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при
безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з
півслова або з одного натяку,
Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній
переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання
розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.
Існує ціла низка “штампів” привітання, прощання і загалом побутових
діалогів, що є складовими мовного етикету.
Усній мові характерна спонтанність .непідготовленість.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної.
політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на
сгіілкування з необмеженою кількістю осіб.
Вимоги до писеиної мови ~ точність, послідовність і лакоіпчшсть
виклад^’ фактів, гранична чіткість у висловлюванні.
У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за
страми спілкування.
Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації,
існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень
і вибору лексичних одиниць.
Писемній мові властиві як прості-, так складні речення, вживання їх
-потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова
добирати доречно, з урахуванням знань і правил правописусу, вдалого
вибору слова.
Письменна мова дає нам можливість фіксувати кимось висловлене
(відтворення висловленого в просторі та часі).
Наша мова – дзеркало нашої культури.
Наука, освіта- ділові стосунки розмовних слів не припускають.
Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується
українською мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб
досконало знати мовні норми і дотримуватись їх.
ДОДАТКИ
Запитання
1. Які функції мови в житті людини та суспільства?
2. Назвіть урядові документи, що надали українській мові статусу
державної.
3. Хто з вчених науково обгрунтував походження мови?
4. Дайте визначення поняття “літературна мова”, “мовна норма”.
5. Які дві форми сучасної української літературної мови ви знаєте?
З’ясуйте їх особливості та значення для суспільства.
Завдання
1. Прочитайте текст Статті 10-ї Конституції України. З’ясуйте зміст
поняття державна мова. Поясніть, яких мовних норм треба дотримуватись,
щоб грамотно писати слова, підкреслені в тексті.
Стаття 10
Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови
в усіх сферах суспільного життя на всій території України,
В Україні гарантуються вільний розвиток, використання і захист
російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та
визначається
законом.
2. Прочитайте тексти і назвіть тему, що об’єднує їх в одне ціле. З
поданих текстів випишіть приклади орфографічних та граматичних норм,
Усно обґрунтуйте вживання розділових знаків.
Українська земля, як доводять археологічні розкопки, була заселена з
найдавнішого часу, ще з часів палеоліту, цебто старшої кам’яної доби.
Київ постав ще з початком людського життя на Дніпрових пагірках; на його
о терені знайдено найдавніші сліди людського життя в Східній Європі.
Дніпро(Бористен) з глибокої давнини був головною торговельною дорогою.
Він має широку систему допливів, сам простий, спокійний, тому дуже
надавався на водний шлях, і Київ став його найкращим пристанком при а
різних зносинах.
Археологія й мовознавство тепер сильно розвинулися, й вони освітили
початки українського народу й його мови ще в доісторичних часах.
Археологія показала, що на наших землях, підбиваючи під себе тубільну
людність, жило багато різних народів, напр. кімерійці ( 1000 літ до
Христа), скити (VІІ ст. до Хр.) сармати (IV- III віки до Хр.), роксолани
чи алани, готи (П-Ш в, по Хр.), гуни (ІV-V віки)), болгари, авари.
Народи ці позоставили на наших землях, а також у нашій мові багато своїх
слідів. Цим пояснюється, що дуже багато, понад 600 різних топографічних
назв, напр. річок, пагорків осель і т. ін. походження -готських,
сарматських, аланських і ін.
Уже з 4-го віку по Христі безперечно вирисовується перед нами
український народ (М.Грушевський: Історія України – Русі, І., 15), а вже
з 4-го віку бачимо його зовсім ясно. Так званих антів, що жили по
берегах Чорного моря, наука сприймає за предків українців, і дають уже
грецькі джерела УІ-го віку.
(І.Огієнко)
Слово “україна” в старовину визначало попросту ”пограниччя”. За часів
великого князівства київського XII віку ми знаходимо, наприклад,
згадку про “україну” галицьку, точніш – галицько-волинську, на
гюграниччі області смоленської (див. Іпатський літопис під роком 1189),
й одночасно зустрічаемо звістку, під 1187-им роком, про “україну”
наддніпрянську, лівобічну; теперішню Полтавщину. Після татарської руїни
ХТО віку під “українок))” малоруси розуміли переважно самісінькі, землі
дніпрового степового пограниччя (Україна Лівобічна й Україна
Правобічна). І 3 ХУ-ХУІ віку тут розвивалося козацтво, і тоді територія
‘України” значно поширилася як по лівому, так і по правому боці Дніпра
Під кінець XVI віку козаччина України, цебто Наддніпрянщини, зробилася
висловником національних ідеалів малоруського народу, а в ХУЛІ- XIX віці
нова малоруська література пішла з тієї знов – таки козацької України.
Котляревський, Гулак -Артемовський, Квітка – Основ’яненко, Шевченко й
інші талани літературно розробили живу малоруську мову своїх
місцевостей, – і вона, мова “властиво українська”, лягла в основу
літературної мови геть-усіх малорусів, хоч би якими малоруськими
наріччями та говірками вони говорили. Геть-усі національно свідомі
малорусиі, чи то російські піддані, чи австрійські, од Кавказу до
Карпат, по волі позвикали звати себе українцями і теперечки дуже не
люблять, як їх сторонні люди, за старою звичкою, все ще взивають
малорусами.
(А Кримський).
Українська мова є спадкоємицею мов ще тих слов’янських племен, що
населяли територію сучасної України – полян, древлян, сіверян, тиверців,
угличів та ін. Минули довгі історичні етапи формування регіональних
мовних утворень, періоди інтеграції триторіальних діалектів у живу
давньоруську мову київського зразка, розквіту усномовної та писемної
культури Київської держави, доки витворилася давньоукраїнська
літературна мова. Історія її формування та становлення охопила кілька
віків і залишила нащадкам багато писемних пам’яток світського та
релігійного характеру: літописи, повчання, сказання, “Слово…”,
збірники, проповіді, історичні проповіді, вірші, драми, інтермедії.
грамоти, міські ратушні книги, акти, універсали, послання, трактати,
поезію та художню прозу.
Давній період української мови породив багатющий українській фольклор:
історичний, обрядовий, календарний, соціальний, госгюдарський,
побутовий.
Це історичні думи та пісні, казки, легенди, перекази, оповіді,
колядки, щедрівки, гаївки, веснянки.
Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала
в
3. Перекладіть текст українською мовою. Порівняйте структуру речень в
обох мовах. У чому труднощі перекладу?
И кто может слушать без соучастия эти песни и думы, в которых старина
запорожская отразилась такими верными, живописными очерками, – старина,
исполненная жизни, хотя и грубой, но величественной, поэтической! В
песнях и думах запорожских вы не найдете ни чопорного сладкогласия, ни
изнеженности чувств., ни роскоши выражений. Нет? В них все дико, подобно
дубравам и степям, воспринявшим их на лоно свое при рождении, – все
порывисто, подобно полету, урагана степного, под глухие завывания
которого они взлелеяны, – вое бурно, подобно минувшей жизни Запорожья.
(I. Срежевський).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
