.

Роль фольклору в розвитку української літературної мови XVI-XVIII ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
582 7037
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль фольклору в розвитку української літературної мови XVI-XVIII ст.

Фольклор – це мудрість народу, це народна поетична творчість. Сама
наука про фольклор, фольклористика, оформилася як окрема галузь на
початку ХІХ ст. у працях М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського,
М.Костомарова. Специфічними ознаками фольклору є спосіб збереження
(фіксації) в пам’яті поколінь, усна форма творення й побутування,
традиційність, варіантність, неспеціалізованість, колективність.
Найпоширенішими жанрами українського фольклору, які побутували у
ХУІ-ХУІІІ ст., були думи, історичні пісні, пісні-хроніки та балади.

Століттями тривала боротьба українського народу проти гноблення
соціального, національного, релігійного. Історичні обставини склалися
таким чином, що довго ворожою народу силою була, окрім турецьких і
татарських орд, шляхетська Річ Посполита, «ляхи – мостиві пани». Отже,
зрозуміло, що гнів українського народу спрямований не на польський
народ, а не магнатів і старшину. Та й на власних «дук-срібляників», які
найчастіше відхрещувалися від свого народу. «ляхами» в думах названо і
зрадника Барабаша, переяславця Довгополенко, ніженця Войтенка,
чернігівця Золотаренка, ключника на турецькій галері Ботурлака.

Питання про витоки думового епосу залишається відкритим. Якщо
замислитись над значенням терміну «дума», то можна побачити, що ще в
ХУІ ст. в українсько-польських писемних джерелах натрапляємо на цей
термін на означення пісень з історичною тематикою. У першому
опублікованому збірнику українських дум (1819р. Цертелєв) термін «дума»
не фігурував. Але вже у 1825р. виходить збірник «Думи» Рилєєва.
Напрошується також порівняння із тотожним за змістом болгарським «дума»,
що означає «слово». Термін «слово» на означення епічного твору відоме
слов’янам ще з ХІІ ст.(«Слово о полку Ігоровім»). Якщо «слово» і «дума»
означають одне і те ж, а твори, названі цими термінами, близькі за
вибором тематики і способом виконання, то є певні підстави вважати, що
родовід дум можна вивести з ХІІ ст., тільки як жанр українського
фольклору вони виокремилися пізніше, десь у ХУ ст.

Завдяки тому, що думи, історичні пісні, балади жили лише в усній формі і
передавалися з уст в уста від покоління до покоління, а також що в них
найбільше відображалася жива мова українського народу, його життя і
побут того періоду, ми маємо реальне підтвердження багатьом історичним
подіям та постатям (бо в думах та історичних пісням відображено дуже
багато історичних імен та історичних подій), а також – що дуже важливо
– відображення тогочасної української народної живої мови.

Величезне значення має перша публікація українських народних пісень, як
спроба фіксація народної поетично-пісенної мови. Мається на увазі
закарпатська пісня про воєводу Стефана, вміщена в рукописній граматиці
чеської мови Яна Благослава (1522-1571), і пісню про козака й Кулину,
надруковану в польській сатиричній брошурі Яна Дзвоновського 1625 року
(щоправда, мова цих пісень дуже попсована тому, що вони передані
авторами-неукраїнцями, які, до того ж, транскрибували їх готичним
алфавітом; отже, і реконструювати цю мову в її первісному вигляді дуже
важко).

Наведемо для ілюстрації уривки з зазначених пісень в українській
транскрипції.

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?

На версі Дунаю три роти ту стою(т)

Перша рота турецька,

Друга рота татарська,

Третя рота волоска.

В турецькі(й) м(и) роті шаблями шермую(т),

В татарські(й) м(и) роті стрілками стріляю(т),

(в) волоскі(й) роті Стефан вий вода.

В Стефанові(й) роті дівонька плачет.

І плачучи повідала:

«Стефане, Стефане, Стефан вий вода,

Альбо мє пуйми, альбом є лиши!»

Ач што ми речет Стефан вий вода:

«Красна діво нице!Ё

Пуймил бих тє, дівонько, неровна – й ми єсь, –

Лишил бих тє, миленька ми єсь»

У мові цієї пісні відбиваються західноукраїнські діалектизми типу лишил
бих, што, а також словацизм вийвода та чехізм ач тощо. Зустрічаються
тут і характерні для народної пісні пестливі форми іменників та
прикметників (дівонька, миленька), постійні епітети (красна діво нице) і
діалогічна мова.

Уривок з пісні про козака й Кулину

Гой, козачейку пане ж мій,

Далек же маєш домик свій?

«При березі при Дунаю,

Там я свою хижу маю:

Ліс зелений,

Оздоблений

Красним цвітом,

Густим листом –

То дім мій,

то покій,

Кулина!

Тут теж є елементи західноукраїнського діалекту: козачейку – і такі
улюблені засоби пісенної мови, як пестливі форми типу козачейку, домик
та постійні епітети на зразок зелений, красний цвіт, густий лист.

На другу половину XVI – середину XVIIст. Припадає і розквіт українських
народних дум, в яких оспівується героїчна боротьба українського народу
з татарськими, турецькими та польсько-шляхетськими загарбниками. Крім
своєрідності строфіки (довільність кількості рядків у строфі і
кількості складів у рядках), непослідовності римування, переваги
дієслівних рим над іншими тощо, думи мають також ряд особливостей щодо
мови і стилю, які підносять їх на рівень довершених художніх творів.

Найголовніші з особливостей дум:

У мові дум, цілком природно, значну питому вагу має військова лексика
(козак, джура, сотник, полковник, гетьман, лицар, полк, військо
запорозьке, застава, зброя, гармати, шабля, спис, куля, порох).

З турецькою неволею в думах зв’язані слова кайдани, каторга, галера,
сполучення стрілки-яничари, залізо-кайдани, дівка-бранка ін. на
означення місцевості, де відбувалися битви козаків з турками, татарами
та польською шляхтою, в думах вживаються численні географічні назви, які
відображають географічну картину козацьких походів (Лебедин, Біла
Церква, город Козлов, Трапезонт, Яси, Озов, Кілія ін). взагалі в зв’язку
з цим думи рясніють різними топонімічними назвами (річка Самарка,
Осавул-могила, поле Килиїмське, Великий луг).

Тенденція до особової конкретизації учасників подій, оспівуваних у
думах, пояснюється наявністю у думах їх імен і прізвищ історично дійсних
і таких, що документально не засвідчені, часто в супроводі вказівки на
соціальний стан і територіальне походження носія певного імені і
прізвища ( пан Барабаш, отаман Матяш, пан гетьман Хмельницький, Гаврило
Довгополенко Переяславський, Олексій Попович Пирятинський ін).

У побутовій лексиці дум є чимало слів на означення одежі, їжі, народного
календаря тощо (поясина, жупан, шапка-бирка, попруги, сідло, саломаха,
сухарі, мед-вино, пиво, рано-пораненьку).

З лексичних засобів мовної емоційності дум впадає в око скупчення часток
(наприклад, тоді ж то козаки…добре дбали) і часте вживання вигуків ой,
ей, гей ін.

З мовних засобів, типових для дум, привертає до себе увагу також яскрава
народна фразеологія з настановою на посилення експресивності й
образності вислову ( по шиях затинати, руки ламати, обливаться дрібними
сльозами, каторгу завдавати, живцем і зв’язати, чужа далека сторона,
мир хрещений, добре дбати, у три березини потягати, нігде стати і коня
попасти, упень рубати, з ляхами, панами накладати).

Із стилістичних емоційних засобів словотвору треба підкреслити часте
вживання в думах іменникових форм з різними суфіксів здрібнілості і
пестливості (ненька, братик, матуся, княжя, соколя, головонька,
сторононька, тетівонька, частинка, неділенька, стременочко, попілець
ін).

Цією рисою думи споріднюються з українськими ліричними піснями, в яких
той же словотвір використовується як характерний штрих емоційності в
народному дусі. Разом з тим думи мають своєрідну специфіку в творенні
дієслівних форм інфінітиву, теперішнього і минулого часу із значенням
тривалої повторюваної дії на зразок погримали, вставає, побігає,
затоптає, виводжали ін. певною мірою ці штучні форми, очевидно,
зумовлюються бажанням розширити можливості улюбленого в думах
дієслівного римування, але в основі цього незвичайного явища лежить
настанова на спеціальне смислове наголошення зображуваної цими словами
дії ( взагалі ж насиченість мови дум дієсловами-присудками є річ
природна, зважаючи на їх зміст).

З стилістичних особливостей дум слід відзначити:

Часте поєднання семантично споріднених слів і вживання тавтологічних
виразів (стежки-доріжки, долини-яри, кайдани-залізо, срібло-злато,
куми-побратими, отцева-матчина, козацька-молодецька, знає-відає,
плаче-ридає, грає-виграває, тяжко-важко, смутно-жалібно ін).

Вживання назв осіб у кличній формі замість називного відмінка «Отамане
Матяш старенький теє зачуває», «полковниче Іване Богуне» і т.п.: цим
незвичайним «очуднюванням» мови привертається увага до названої особи і
посилюється мовна емоційність.

Нахил до стереотипного вживання плеоназмів на зразок словами промовляє,
сльозами ридає і виразів типу добре дбає тощо

Специфічний характер засобів образності мови:

Вживання заперечного паралелізму як улюбленого засобу зображення:

«Не сива зозуля закувала,

То вдова заплакала».

«…в чистім полі не орел літає, –

То козак Голота добрим конем гуляє».

Нахил до вживання постійних епітетів (ліс темний, хмара темна, туман
сивий, вітер буйний, голуб сивий, зозуля сивая, сокіл ясний, вовк сірий
сіроманець, кінь добрий, шабля булатна, стріла калинова тощо) при
наявності також елементів яскраво оригінальних на зразок «щирозолотий»,
«злосупротивний», «святоруський» ін.

Залежно від народної симпатії або антипатії до героїв дум вони
наділяються позитивними чи негативними епітетами оціночного або
уточнюючого характеру: Самійло Кішка – гетьман запорозький, Лях-бутурлак
– сотник переяславський – ключник галерський, недовірок християнський
ін.

Захоплення книжними присудками типу єсть порубала, єсть покарала.
Зрідка зустрічаються і незвичні складні присудки, наприклад:

«Се єсть давній, бідний невольник

Кішка Самійло із неволі утікає»,

( В обох випадках дієслівні присудкові форми вжиті для створення
урочистості стилю викладу; присудок у думах, як правило, стоїть у кінці
речення і одночасно в кінці рядка, що нагадує будову речення в
українській прозі XVI-XVII ст.. не без впливу латинської мови).

Композиційна особливість дум, що полягає в дослівному повторенні
багатьох однакових рядків:

«Ей, – козаки, – каже, діти, друзі молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Сих дуків-срібляників за лоб, наче волів,

Із-за стола виходжайте,

Перед вікнами покладайте,

У три березини потягайте!

Щоб вони мене споминали,

Мене довіку пам’ятали».

Тільки Гаврила Довгополенко

Переяславського за те улюбив,

Що він йому за свою денежку пива купив.

Тоді ж то козаки, діти, друзі-молодці, добре дбали –

Сих срібляників за лоб брали,

Із-за стола, наче волів, виводжали,

Перед вікнами покладали,

У три березини потягали…»

(дума про Хвиська Ганжу-Андибера)

Складні синтаксичні конструкції (речитативні періоди або тиради)
замість строфічної пісенної будови, кожна з яких містить у собі образ
або закінчену думку.

Аналіз мови і стилю дум незаперечно свідчить про книжний вплив на
справжні перлини козацького епосу. Крім зазначених уже синтаксичних
явищ, характерних для дум, про це красномовно свідчать
церковнослов’янізми, якими рясніє їх мова (глас, глава, злато, перст,
прах, смирніє, розлюбити, воздихати, вкушати, паче, будеш, рече тощо і
за їх зразком фіктивні церковнослов’янізми на зразок опрощеніє, олгати,
у руцях, а також новотвори типу домодержавець, злосопротивна, як епітет
до хвиля тощо).

Беззаперечно, що такі перлини народної творчості, як думи та історичні
пісні були поціновані великим Кобзарем українського народу,
Т.Г.Шевченком, на що вказує навіть те, що деякі з його творів теж
називаються думами чи думками. Отже, Т.Г.Шевченко використовував
традиції українського фольклору в своїй творчості, а він став
основоположником української літературної мови. Можна зробити висновок,
що найхарактерніші особливості дум ввійшли до української літературної
мови як її норми:

Поширене вживання часток та вигуків;

Часте вживання в думах іменникових форм з різними суфіксів здрібнілості
і пестливості;

Вживання власних імен у кличній формі;

Вживання постійних епітетів, тавтологічних висловів.

Лексичний склад мови збагатився різними військовими термінами і
поняттями, запозиченнями з польської, турецької, татарської мов.

Отже, роль фольклору у розвитку української літературної мови ХУІ-ХУІІІ
ст. надзвичайно вагома, і не залишилась непомітною.

ЛІТЕРАТУРА:

Бабич, Надія Денисівна. Історія української літературної мови: Практ.
курс / Бабич, Надія Денисівна; Худож. Р.Різник. – Львів: Світ, 1993. –
375 с

Огієнко І. Історія української літературної мови. – К.,
Либідь,1995.-296с.

Півторак Григорій. Про походження української мови: Глибини мови //
Українська мова та література. – 1999.- 11. – С.1-2.

Русанівський, Віталій Макарович. Історія української літературної мови:
Підруч. для студентів гуманіт. спец. вищ. навч. закл. – К.: АртЕк, 2001.
– 391 с.

Сучасна українська літературна мова: Підруч. для студентів філолог.
спец. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас и др.; За ред.
М.Я.Плющ. – 3-є вид. – К.: Вища школа, 2001. – 430 с.

PAGE

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020