РЕФЕРАТ
на тему:
Стимули і механізми підприємницької діяльності
ПЛАН
1. Поняття «підприємець» і «підприємництво»
2. Функції та умови існування підприємництва, механізми підприємництва
Список використаної літератури
1. Поняття «підприємець» і «підприємництво»
Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У
господарській практиці категорії „підприємництво” і „бізнес” часто
ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням
поняття.
Бізнес – поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відносини, що
виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не
тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні
структури.
Підприємництво – динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою
ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під
свою майнову відповідальність громадянами, об’єднаннями громадян з
виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою
одержання прибутку. Підприємництво включає в оборот свого
суб’єкта-підприємця, а не всіх учасників ринку. Звідси можемо вести мову
про підприємницький бізнес, поряд із споживчим і трудовим.
Філософією підприємництва є вільний індивідуалізм, основною рисою якого
є забезпечення розквіту за рахунок власних зусиль, але це не суперечить
інтересам суспільства. Можливості збагачення одних не повинні
стримуватися слабкістю, нездатністю інших Тільки багатий може бути
меценатом, спонсором. Убогий не може допомогти іншим. Багаті люди –
багате суспільство. Підприємництво формує навколо себе певне середовище,
в якому стверджується повага до особистості як такої; повною мірою
реалізується природне честолюбство людини, її прагнення до
самореалізації та самоствердження, що дає змогу вивільнити творчий
потенціал, надає сферу діяльності, сферу прикладання своїх сил і
виступає як тип господарювання. Як наслідок демократизації суспільства
підприємництво в міру проникнення в економічні структури і в психологію
людини розвиває і підтримує процес вивільнення суспільства й особистості
від рутини, стагнації виробництва, формує тип мислення, спосіб життя.
Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, підвищення
конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, що не
використовуються або погано експлуатуються, більш повну реалізацію
основного потенціалу суспільства – людини. З цієї причини підприємництво
не може бути соціалістичним або капіталістичним. Воно – невід’ємний
елемент бізнесу і розвивається тільки там, де у суспільстві
стверджуються вільна ринкова економіка і демократизація. Будь-яке
пригнічення підприємництва є основою для поневолення людини. Не можна
бути вільним громадянином, не маючи свого доходу, своєї справи.
Суспільство, у якому всі люди – наймані працівники щодо держави, не може
бути гуманним. Економіка, перетворена в єдину фабрику, де всі працюють
за єдиним господарським планом, відкинула підприємництво за своєю суттю.
Так звана соціалістична держава, що виникла та демагогічне проповідувала
нібито свій розквіт при убогому рівні народу та розореній, дефіцитній
економіці, була приречена Практика показала, що сучасні соціалістичні
тенденції знаменують різкий розрив з усім розвитком західної
цивілізації, яку сучасна людина створювала, починаючи з епохи
Відродження, і яка була, в свою чергу, цивілізацією, заснованою на
принципах підприємництва. Тому нині повернення до підприємництва – це
повернення до цивілізації, шлях виходу із глухого кута, в який нас
завели провісники „будівництва комунізму”.
Підприємництво як елемент бізнесу не може бути відокремлене від праці,
від ведення господарства, від привласнення. Без праці бізнесу не буває.
Праця і підприємництво – процеси цілеспрямованої діяльності на
виробництво матеріальних і духовних благ, але якщо для підприємництва
праця основна умова його розвитку і джерело створення життєвих благ, то
підприємництво – це засіб, що надає праці творчості, це змістовна,
якісна сторона діяльності, яка характеризується самопримусом суб’єктів,
що вибрали цю діяльність.
Підприємництво – якісно новий ефективний тип ведення господарства. Воно
потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного
власника, господаря виробництва Бо тільки господар прагне до примноження
своєї власності і заради цього займається сам підприємницькою діяльністю
або наймає працівників. Він не буде марно розбазарювати своє добро, не
дасть це зробити й іншим. І в цьому розумінні поняття „підприємець” і
„господар” тісно пов’язані одне з одним.
Підприємництво не можна ідеалізувати – це важка, складна праця, яка не
кожному під силу, до того ж за певних умов вона не виключає і
експлуатацію, але разом з тим внесок підприємництва у прогрес
цивілізації величезний і на це необхідно зважати. Отже, підприємництво
виступає як економічна категорія, елемент бізнесу, тип господарювання і
спосіб життя.
Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб’єктів ринкових
відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є
необхідною, визначальною рисою ринку, його обов’язковим атрибутом. Немає
підприємців — немає і ринку, і навпаки.
Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в
ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних,
історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося
впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та
надбудовчих інституцій, психології людей.
У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р.
Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з
нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був
зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та
непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до
ризику.
Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М.
Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д.
Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.
А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені Гйого
психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що
підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує І свою
власну вигоду. При цьому він часто дійовіше служить інтере-I сам
суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.
Ураховуючи інтерес, вигоду як невід’ємний атрибут підприємця, не можна
лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового
середовища суб’єктів підприємницької діяльності багато, і між ними
точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати
його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту
використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це
спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі
якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності.
Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності,
реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням
суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у
житті суспільства, є рушієм його поступу.
Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а
підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного
розвитку людського суспільства
Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на
виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси.
Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу
(прибуток). Однак віддача обов’язково виявиться через певний час, коли
відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах
суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах,
що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати.
Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у
господарську діяльність, а не на власні потреби.
Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як
«господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її,
називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є
суб’єкт, що має свою ферму або майстерню, де ви-I робляється певна
продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи
можна його назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді і великий
власник, багатство якого зростає вивисокими темпами, і дрібний
товаровиробник, прибутки якого невеликі, а то й на межі банкрутства, —
підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і
ризик займаються певною справою, одержуючи від неї певний доход, є
господарюючими суб’єктами. Це поняття більш широке і об’ємніше, ніж
«підприємець».
Рис. 1. Найхарактерніші риси підприємця
Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих
суб’єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:
1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;
2) освоєння нового ринку збуту;
3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження
нового методу виробництва;
4) здійснення відповідної реорганізації (рис. 1).
Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування
ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність
визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір
соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї
діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис. 2).
Рис. 2. Якості підприємця
Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим
паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і
капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинання, що так характерно
для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу
звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти
не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на
поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним,
коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення
виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності
ігрового дому, важко чекати добрих результатів.
Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної
підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед
Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.
Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної
свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а
також персональної економічної відповідальності за результати роботи,
наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.
Отже, підприємець — суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні
та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та
методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер
застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської
поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і
реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту
У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності
розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного
боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не
якихось кон’юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до
найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання
реалізувати творчі потенції людини.
2. Функції та умови існування підприємництва, механізми підприємництва
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні
функції: творчу, ресурсну, організаційну.
Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей,
здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що
пов’язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш
ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління
і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та
інформаційних ресурсів.
Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва в
оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.
Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у
певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для
його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис. 3).
Рис. 3. Передумови підприємництва
Економічні норсіумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві
функціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні,
кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності,
можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання
майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів. Тому
шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є
роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.
Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні
сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки
розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має
гарантувати усім господарюючим суб’єктам гарантії щодо збереження
їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, ‘.
експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у
тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи )
організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, 1
проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.
Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законодавстві,
нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх
учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати
однакові права І повну свободу, не допускати втручання органів
державного управління у господарську діяльність будь-якого суб’єкта, за
винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що
підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною
умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»),
а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.
Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих
зв’язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні
відносини між господарськими суб’єктами: довіра, джентльменство, слово
честі тощо.
Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний
чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо
підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва
стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя
кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне
ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в
одну мить не вдасться.
В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент
для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону
України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в
Україні здійснюється за такими принципами:
• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення
підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;
• вільне наймання працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, встановлених законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зов?
нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Бізнес відбиває відносини, що склалися в суспільстві, джерелом розвитку
яких є внутрішні суперечності способу виробництва А як відомо,
суперечності – рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі і бізнесу.
Суперечність між продуктивними силами і виробничими (діловими)
відносинами – найбільш загальна суперечність економічної системи
суспільства і бізнесу, що містять у собі цілу систему суперечностей, які
виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням,
зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами
власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією,
робочою силою і засобами виробництва тощо). Як рушійна сила бізнесу
суперечності одночасно самі потребують вирішення, оскільки,
нагромаджуючись до „критичної маси”, вони можуть виплеснутися у вигляді
різних криз. Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників
саморозвитку економічних процесів і явищ, виступає бізнес, який є
системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція),
систему забезпечення і відтворення (прямі зв’язки суб’єктів ділових
відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи,
консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему
управління (менеджмент) систему вивчення контрагентів (маркетинг),
систему оцінки діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою
логікою і здатністю до саморозвитку, бізнес сам по собі стає рушійною
силою.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка –Центр, 2000. – С. 257-274.
2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії.-К.: Вища школа, 1995.
3. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа,
1994.
4. Клімко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища
школа, 1997.
5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – К.: Видавничий центр
“Академія”, 1998.
6. Ніколенко Ю.В., Мацишин І.Р. Основи економічної теорії. – К.: Либідь,
1998.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
