.

Уряди Української Держави – історія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
226 1722
Скачать документ

Реферат на тему:

Уряди Криму (1917-1921) – історія, керівники

Після Лютневої революції в Росії 1917 р. зміна влади в Криму відбулася
мирним шляхом. Після одержання звістки про повалення самодержавства в
містах утворилися «комітети громадської безпеки», керівна роль в яких,
як правило, належала кадетам.

Влада на півострові, який залишався частиною Таврійської губернії,
зосереджувалася в руках комісара Тимчасового уряду, який зайняв місце
царського губернатора. 6 березня комісаром Таврійської губернії було
призначено колишнього голову губернської земської управи Харченка.
Незабаром його замінив кадет Богданов. В містах продовжували діяти
місцеві думи та управи, а в селах – земські управи.

В політичному русі в Криму брали участь усі прошарки населення. У містах
та повітах виникли громадські організації. Серед розмаїття політичних
партій найбільшим впливом на населення користувалися соціал-демократи –
меншовики, есери, українські есери та мілліфірківці.

Спочатку Таврійська губернія належала до розряду «спокійних». Перша
хвиля політичних страйків по Криму пройшла наприкінці травня – на
початку червня 1917 р. Між місцевими органами влади Тимчасового уряду та
національними організаціями почали виникати гострі конфлікти. Процес
розмежування став набувати більшої сили після провалу наступу російських
військ на Південно-Західному фронті.

Звістка про жовтневий переворот 1917 р. прийшла в Крим уже наступного
дня, 26 жовтня, і викликала негативну реакцію майже всіх політичних сил
півострова. У Сімферополі, на нараді в губернському земському зібранні,
політичні партії Криму створили Раду народних представників як
коаліційний, тимчасовий орган губернської влади зі своїми збройними
силами, якими командував спеціальний орган – Кримський штаб під
керівництвом Д. Сейдамета. Ці частини розміщувалися в Ялті, Феодосії,
Євпаторії, Судаку та інших містах півострова. За повідомленнями місцевих
газет, в розпорядженні Кримського штабу знаходилися понад 2 тис.
офіцерів царської армії.

26 листопада в залі Баб-і-діван (Зал суду) Ханського палацу в Бахчисараї
відкрився Курултай. Його 78 депутатів (з них чотири жінки) було обрано
голосами понад 70 % татарського населення Криму.

Після тривалого обговорення 13 грудня Курултай проголосив Кримську
Демократичну Народну Республіку. Було затверджено конституцію і
сформовано національний уряд – Раду директорів (Директорію). До її
складу увійшли 5 директорів: голова Ради та директор юстиції
Ч. Челебієв, директор з зовнішніх та військових справ Д. Сейдамет,
директор фінансів та вакуфів С. Хаттатов, директор у справах релігії
А. Шукрі, директор народної просвіти І. Озенбашли. Одразу ж після
проголошення Кримську республіку визнала ЦР.

Тим часом більшовицькі організації Криму прийняли рішення взяти владу в
свої руки. На початку листопада місцеві більшовики отримали
підкріплення: в Крим прибула з Петрограда значна група партійних
працівників та балтійських моряків, які мали «досвід революційної
боротьби». Першим містом, де більшовики перейшли в наступ, був
Севастополь. 4 січня 1918 р. радянська влада була встановлена у
Феодосії, 6 січня – в Керчі, 9 січня – в Ялті, 14 січня – у Сімферополі,
16 січня – в Євпаторії.

У деяких містах татарські війська намагалися відбити наступ
більшовицьких загонів, але військова підтримка флоту та артилерії
змусила їх відступити. Частина військових формувань була знищена (в тому
числі загинуло кілька керівників Кримського штабу), але іншим вдалося
сховатися в гірській частині півострова.

Одразу ж після захоплення півострова більшовиками розпочався процес
зміцнення радянської влади. Спочатку вона була представлена
військово-революційними комітетами (ревкомами). Деякий час у Криму
існувало два керівних центри – Севастопольський та Сімферопольський
ревкоми.

Згодом виникла необхідність створення єдиного керівного центру всієї
Таврійської губернії. Було прийнято рішення про скликання конференції
військово-революційних комітетів та рад Таврійської губернії. Вона
відбулася 28 – 30 січня 1918 р. в Севастополі і проголосила себе
Надзвичайним з’їздом рад робітничих і солдатських депутатів, за участю
представників селянських депутатів та військово-революційних комітетів
Таврійської губернії. На конференції були присутні 44 делегати:
27 більшовиків, 10 лівих есерів, 2 інтернаціоналісти, 5 безпартійних.
Обрали Таврійський центральний виконавчий комітет рад (голова –
Ж.Міллер, заступник – Ю.Гавен). Було прийнято рішення про скликання
губернського з’їзду рад, скасування міських дум та земств із заміною їх
радянськими організаціями. Адміністративним центром губернії
проголошувався Сімферополь.

21 березня 1918 р. на засіданні Таврійського губернського ЦВК рад
робітничих, солдатських і селянських депутатів було оголошено про
створення Радянської Соціалістичної Республіки Таврида (РСРТ).
Сформувалася Рада народних комісарів у складі 13 осіб (8 більшовиків,
4 лівих есери, 1 безпартійний). Головою РНК призначили надісланого з
центру члена Петроградського комітету партії більшовиків А. Слуцького.
До складу РНК увійшли: народний комісар іноземних справ І. Фірдевс,
нарком фінансів А. Коляденко, нарком внутрішніх справ С. Новосельський,
нарком праці Ф. Шахнович, нарком землеробства С. Акімочкін, нарком
шляхів сполучення С. Коробцов та ін. Головою ЦВК було призначено
Ж. Міллера.

З перших днів існування РСРТ збільшила тиск на «ворожі класи» і почала
вивозити з Криму хліб та інші продовольчі продукти. Було розпущено всі
партії (від кадетів до Міллі-фірка – у перекладі з арабської Народна
партія), закрито їхні газети.

У середині квітня 1918 р. німецькі війська розпочали наступ у центр
півострова. 19 квітня вони оволоділи Джанкоєм, 22 квітня – Євпаторією та
Сімферополем. До кінця квітня об’єднані німецькі війська повністю
зайняли Крим. Уряд був змушений тікати. Одним вдалося врятуватися, інших
військові формування кримських татар захопили під Алуштою, а потім
розстріляли.

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся державний переворот. На чолі
Української Держави став гетьман П. Скоропадський. На його думку, Крим
мав приєднатися до України на правах автономного краю.

Німецьке командування бажало залишити Крим за собою. Деякий час
управління півостровом здійснював генерал Кош, але незабаром німці
вирішили створити місцевий уряд. Спочатку Кош зупинився на фігурі
Д. Сейдамета і доручив йому сформувати уряд. Швидко з’ясувалося, що
Д. Сейдамет користувався підтримкою лише партії Міллі-фірка, а на все
інше населення півострова не мав впливу.

6 червня Кош доручив сформувати уряд генералу С. Сулькевичу. 21 червня в
газетах був надрукований склад Кримського крайового уряду, в який, крім
С. Сулькевича, входили С. Горчаков, П. Рапп, В. Налбандов, Л. Фридман,
С. Ахматович, М. Чериков, Д. Сейдамет, граф В. Татіщев та інші.

Уряд С. Сулькевича скасував декрети та розпорядження радянської влади,
оголосив діючими закони колишньої імперії, повернув націоналізовані
підприємства та маєтки колишнім хазяям. С. Сулькевич почав проводити
політику, спрямовану на відрив півострова від України. Усі заходи
Української Держави ігнорувалися.

Відкидаючи вимоги уряду Української Держави, Кримський крайовий уряд
вирішив 21 липня відправити делегацію до Берліна. Її метою було добитися
від німецького уряду визнання незалежності Криму.

Тоді Українська Держава з середини серпня оголосила економічну блокаду
Криму. Було припинено залізничний та морський рух і торгівлю. Це змусило
Кримський крайовий уряд розпочати переговори з Києвом, і в середині
вересня до Києва прибула кримська делегація. Але антигетьманське
повстання зупинило переговори.

Революційні події в Німеччині змусили німецьке командування вивести свої
війська за межі України. Після відходу німців уряд С. Сулькевича став
втрачати вплив. У жовтні Сімферопольська міська рада стала добиватися
його відставки. Через деякий час подібні вимоги почали висувати думи
інших міст. Після майже місячної боротьби С. Сулькевич 14 листопада
1918 р. подав у відставку.

15 листопада на з’їзді представників міст, повітів та волосних земств
сформовано новий склад Кримського крайового уряду на чолі з С. Кримом.
До нього входили В. Набоков, М. Винавер, П. Боровський, О. Ставен,
О. Ніконов15.

У своїй діяльності уряд C. Крима спирався на підтримку Добровольчої
армії та Антанти. Своїм завданням вважав зближення з усіма державними
організаціями, які прагнули до «возз’єднання єдиної Росії», відбудови
органів «громадського самоврядування» та переобрання їх згідно з
законами Тимчасового уряду, скликання Кримського крайового сейму,
проведення рішучої боротьби з більшовизмом з метою припинення зростання
його впливу на маси.

З перших же днів між Кримським крайовим урядом та командуванням
Добровольчої армії почалися чвари. Командири часто ігнорували
розпорядження уряду. Уряд, у свою чергу, вважав себе незалежним від
генерала А.Денікіна й тому виконував розпорядження тільки командування
союзних військ.

Уряд С. Крима, в складі якого були чотири кадети, есер та меншовик,
провів деякі заходи для поліпшення становища населення півострова. Було
видано розпорядження про дозвіл діяльності профспілок, створено комісію
з питань праці. В грудні 1918 р. прийнято рішення про повернення
мешканцям Криму грошей, вилучених більшовиками у вигляді контрибуцій.
Розглядались заходи щодо компенсації збитків, які були у власників
заводів та фабрик. Було відновлено обіг цінних паперів. Почався випуск
нових грошей. Одночасно щодо ними в обігу були різноманітні грошові
одиниці: «романівки», «керенки», донські паперові гроші – «дзвоники»,
українські карбованці, німецькі марки, французькі франки, англійські
фунти, американські долари, купони від різних процентних паперів, позик,
лотерейні квитки (надруковані урядом С. Крима) та ін. Одразу ж після
скасування Брестського миру Москва розпочала надсилати до Криму
агітаторів і організовувати партизанські загони. Був створений
підпільний обласний революційний комітет для підготовки збройного
повстання. Наприкінці 1918 – початку 1919 р. партизанські загони виникли
майже в усіх кримських містах.

Наприкінці березня – початку квітня 1919 р. більшовицькі війська
підступили до Криму. 4 квітня вони захопили Перекоп, 11 квітня –
Сімферополь та Євпаторію, 13 квітня – Бахчисарай та Ялту. Севастополь
взято 29 квітня.

29 квітня у Сімферополі відкрилася Кримська обласна партійна
конференція, на якій вирішено утворити Кримську Радянську Соціалістичну
Республіку.

Її уряд був сформований 5 травня. До нього увійшли: нарком здоров’я та
соціального забезпечення Д. Ульянов (тимчасово виконуючий обов’язки
голови уряду), нарком внутрішніх справ Ю. Гавен, нарком закордонних
справ С. Меметов, нарком юстиції І. Арабський, нарком військових і
морських справ П. Дибенко, нарком освіти І. Назукін, нарком радянського
народного господарства, фінансів, шляхів сполучення і
поштово-телеграфного відомства Я. Городецький, нарком землеробства
С. Ідрісов, нарком праці С. Полонський, керуючий справами РНК
А. Боданинський, нарком продовольства і торгівлі С. Вульфсон (Давидов).

Протягом травня 1919 р. у Москві намагалися вирішити питання про голову
кримського уряду. Політбюро неодноразово розглядало це питання, але
знайти авторитетну людину, яка керувалася б виключно директивами, що
надходили з центру, не вдалося. 28 травня політбюро ЦК РКП(б) призначило
головою уряду «відкликаного з Казані т. Малютіна». Але цей кандидат до
Криму так і не прибув. Постійного голову Кримського уряду призначено не
було.

Кримський раднарком розігнав створений попереднім урядом
адміністративний апарат, здійснив націоналізацію банків, кредитних
установ, великих підприємств, залізничного та водного транспорту,
маєтків. Щоб мати повний контроль за продовольчими товарами, була
заборонена вільна торгівля хлібом. В усі повіти надсилалися продзагони,
які мали провести загальну реквізицію хліба.

Заходи радянської влади з насильницького відбирання у населення
продовольчих товарів та примусова посівна кампанія призвели до зростання
обурення серед населення. Почали виникати стихійні виступи протесту.

Влітку 1919 р. вся територія України була охоплена численними
селянськими повстаннями. Радянський уряд повинен був направляти в райони
повстань велику кількість військ. Цим скористалися сили Антанти та
Добровольча армія. Вони перейшли в наступ і зайняли територію
півострова.

Після повернення до Криму Добровольчої армії її керівництво не стало
створювати на півострові окремого уряду. Генерал А. Денікін вважав Крим
частиною Таврійської губернії. Новий головнокомандувач збройними силами
Півдня Росії барон П. Врангель сформував уряд на чолі з О. Кривошеїним
(існував у Криму з червня до листопада 1920 р. у такому складі:
О.Кривошеїн – голова уряду та помічник головнокомандувача генерала
П.Врангеля з громадянської частини, П. Струве – міністр іноземних справ,
М. Бернацький – міністр фінансів, С. Тверськой – начальник
громадянського управління, Н. Савич – державний контролер, В. Налбандов
– міністр торгівлі та промисловості, Г. Глінка – міністр землеробства,
Н. Таганцев – міністр юстиції; 10 серпня його офіційно визнала Франція).

Проте П. Врангель створив всі умови для того, щоб цей уряд не мав
реальної повноти влади. П. Врангель же у Криму поєднував посади
головнокомандувача збройними силами Півдня Росії та правителя Півдня
Росії, тобто у своїй особі об’єднував і військову і цивільну владу на
півострові. Такий стан речей зберігався увесь той час, поки влада в
Криму була в руках білогвардійців.

Після остаточного захоплення півострова радянськими військами у
листопаді 1920 р. в Криму було створено обласний революційний комітет
(Кримревком), головою якого став Бела Кун. Разом із секретарем
Кримського обкому РКП(б) Р.Землячкою він наприкінці 1920 – початку
1921 р. був ініціатором і натхненником звірячих масових репресій.

Через деякий час у керівництві Кримревкому розгорівся конфлікт. Бела Кун
став надсилати реляції до ЦК РКП(б), в яких наполягав на тому, щоб
відкликати з території Криму всіх «старих більшовиків» (тобто тих, хто
брав участь у революційному русі з 1917 р.) – Ю.Гавена, С.Бабахана,
І.Фірдевса, П.Новицького, Л.Немченка та багатьох інших, а замість них
прислати з Москви «перевірених» товаришів. Щоб «поліпшити моральний
клімат у керівництві, налагодити нормальну роботу радянських органів
влади», Бела Кун був відкликаний з півострова.

За рішенням ЦК РКП(б) з Челябінська до Криму 20 лютого 1921 р. прибув
новий голова Кримревкому М. Поляков. Він займав цю посаду з 21 лютого до
7 листопада 1921 р.

Восени 1920 р., коли радянська влада остаточно закріпилася в Криму,
перед ЦК РКП(б) постало питання про дальшу долю півострова. Більшовики
розглядали Крим як плацдарм для майбутнього проникнення до Туреччини і
далі – на весь Схід. Тому на території Кримського півострова було
вирішено створити автономну республіку у складі Російської Федерації.

Одночасно з обговоренням питання про створення автономії Кримський обком
розпочав процес переходу від ревкомів до виборних рад. Було вирішено
провести вибори спочатку в містах, де були «найбільш підготовлені
пролетарські маси»: Сімферополі, Севастополі, Керчі, Феодосії. Строки
виборів в міські ради були визначені з 5 до 15 липня 1921 р., вибори по
повітах в районні ради – з 25 липня, а вибори в сільради – з 5 серпня. У
першій половині вересня відбулися повітові з’їзди рад, на яких були
обрані делегати на I Всекримський з’їзд рад.

7 листопада 1921 р. у Сімферополі відкрився I Всекримський з’їзд рад.
Він заслухав звіт Кримревкому про здійснену за рік роботу, прийняв закон
про землю, розглянув питання про впровадження непу в Криму. Центральне
місце в роботі I Всекримського з’їзду рад зайняло питання про утворення
Кримської АСРР. З’їзд оголосив Крим автономною республікою, затвердив
конституцію, яка була підготовлена на V партконференції (листопад
1921 р.), обрав ЦВК рад (КримЦВК) та голову РНК.

Кримський ЦВК був обраний в складі 50 осіб та 15 кандидатів (до складу
увійшли Ю. Гавен, М. Поляков, Бортников, Шіндарев, Максимов, Барабаш та
ін.). Невдовзі був сформований апарат управління Кримської АСРР
(13 наркоматів та 3 управління). Головою Кримського ЦВК було обрано
Ю.Гавена, а головою РНК – М.Саід-Галієва.

 

 

 

УЛЬЯНОВ Дмитро Ілліч керівник урядом Криму (1919)

 

(1874 – 1943)

(керував радянським урядом:

травень-червень 1919 р.)

 

Народився 16  серпня 1874  р.  у м. Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ, у
багатодітній сім’ї директора народних училищ Симбірської губернії Іллі
Ульянова. Брат В. Ульянова (Леніна). У 1894 р. закінчив Самарську
гімназію і вступив на медичний факультет Московського університету.
Досить рано примкнув до партійної роботи. За участь у революційному русі
1897 р. його заарештовано, виключено з університету, вислано із столиці.
З 1898 р. був під гласним поліцейським наглядом у Подольську. У
1901 р. закінчив медичний факультет Юр’євського (Тартуського)
університету і з 1902 р. працював лікарем на півдні Росії, одночасно
беручи активну участь у революційному русі. З 1900 р. – член
соціал-демократичної організації «Искра», а в 1903 р. стає членом
РСДРП(б). У 1905– 07 рр. починає практикувати в Симбірську, а потім у
Серпуховському повіті Московської губернії. У 1911 р. приїхав у Крим, де
працював повітовим лікарем у Феодосії. У роки Першої світової війни
мобілізований в армію, де працював лікарем шпиталю в Севастополі,
потім Одесі, в санітарній управі Румунського фронту.

Від грудня 1917 р. – член Таврійського комітету РСДРП(б). На початку
1918 р. обрано до редколегії газети «Таврическая правда». Після поразки
більшовицького уряду у квітні 1918 р. протягом року (до 1919 р.) вів
революційну роботу в підпіллі.

Після того, як у Криму в квітні 1919 р. знову була встановлена влада
більшовиків, Д. Ульянов стає членом Євпаторійського комітету РКП(б) та
членом Кримського ревкому. Завдяки тому, що у Москві не змогли вчасно
визначитися з новим головою уряду Кримської Соціалістичної Радянської
Республіки, його призначили виконуючим обов’язки голови Кримської РНК
Кримської СРР, а також наркомом охорони здоров’я і соцзабезпечення. Цю
посаду він обіймав до літа 1919 р. – поки існувала республіка.

Після остаточного захоплення Кримського півострова Червоною армією
наприкінці грудня 1920 р. Д. Ульянов – член Кримського обкому РКП(б) і
ревкому, керівник Центрального управління курортами Криму. Під час
перебування на цій посаді здійснював націоналізацію палаців, маєтків,
вілл і пристосування їх під санаторії.

Навесні 1921 р., зважаючи на неодноразові прохання Кримського уряду,
через «систематичне пияцтво, виступи у такому стані на мітингах,
партійних зборах та розкладання навколишніх», був відкликаний з Криму.
Від 1921 р. до 1941 р.  працював у Москві на різних посадах: в наркоматі
охорони здоров’я, Комуністичному університеті ім. Я. Свердлова, в
науковому секторі поліклініки Санітарного управління Кремля (з 1933 р.).
У 1941– 42 рр. жив в Ульяновську, а потім знову вернувся до Москви.
Помер 16 липня 1943 р. у селищі Горки Ленінські Московської області РФ,
поховано у Москві.

 

Література

Борьба большевиков за власть Советов в Крыму. – Симферополь, 1957.

Боєчко В. Д., Ганжа О. І., Захарчук Б. І. Кордони України: історична
ретроспектива та сучасний стан. – К., 1994.

Зарубин А. Г., Зарубин В. Г. Без победителей. Из истории гражданской
войны в Крыму. – Симферополь, 1997.

Касьянов Г. В., Марочко В. И., Мовчан О. Н., Ткачёва Л. И. Крымская
АССР: 20-е – 30-е годы: Исторический очерк. – К., 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020