.

Російсько-Японська війна (1904-1905) (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
32 13301
Скачать документ

Курсова робота

Російсько-Японська війна (1904-1905)

План

Вступ

I. Причини початку Російсько-Японської війни

II. Перші бойові зіткнення

III. Облога Порт-Артура

IV. Війна в Манчжурії

V. Бойові дії на морі

a)битва в Жовтому морі

б)дії Владивостоцької бригади крейсерів

в)Цусимська морська битва

Висновок

Додаток 1

Додаток 2

Список використаної літератури

Вступ

Пройшо 102 роки з моменту початку російсько-японської війни, але
сором поразки залишається до цих пір. Україна зараз незалежна, але не
треба забувати що дуже багато українців були матросами і солдатами на
Далекому Сході. Причини поразки різні групи істориків трактують по
різному. На заході поширена думка, про те що поразку викликала
некомпетентність військового та політичного керівництва, українські ж
історики цю війну просто ігнорують. Що ж сталося насправді? Насправді на
Далекому Сході сталася трагедія визвана цілим рядом факторів. Ці фактори
умовно можна поділити на три групи: військові, політичні і господарські.

До військових факторів можна віднести непідготовленість театру
бойових дій. На Далекому Сході не було виробничої бази для виробництва
та ремонту бойової техніки, не було достатніх запасів озброєння та
боєприпасів і надійного зв`язку з метрополією. Війна з Японією
передбачалась в основному морською, і російське керівництво зробило дуже
багато для підготовки такої війни. Але була відчутна недостатня
кількість портів, які можна було перетворити на військові бази,
відсутність ремонтної бази та недостатні навики багатьох офіцерів в
плаванні Тихим океаном. Єдиним російським містом з військово-морською
базою був Владивосток. Але його використання утруднювало те, що він
замерзав зимою. Це було однією з причин експансії Росії до Китаю.
Захоплена там база Порт-Артур була незамерзаючою, але знаходилась на
значній відстані від кордону Росії і могла бути легко відрізана і
блокована. Крім того важкість виходу ескадри з внутрішнього рейду,
вузкість виходу давала змогу японцям легко блокувати ескадру в гавані.
Наявність двох баз на великій відстані вимагало розділення сил флоту,
яких і так було недостатньо. Великою помилкою російських адміралів
було переведення більшої частини ескадри в Порт-Артур. Це давало
політичні переваги в Китаї, але в випадку війни з Японією ставило
ескадру в дуже скрутне становище, особливо в випадку облоги Порт-Артуру.
Сухопутних військ в Манчжурії була незначна кількість, а ті що були
базувалися на гігантській території. Звинувачувати в цьому генералів та
адміралів не можна. Військові вимушені були рахуватися з вказівками
політиків, які в свою чергу мусили робити такі кроки для збереження
миру. В ці роки відбувалася технічна революція в військово-морських
флотах всіх країн світу. По суті всі тогочасні кораблі та озброєння були
великою мірою експерементальними. Більшість кораблів Тихоокеанського
флоту були побудовані для Балтики, і для боротьби в європейських водах з
англійським флотом. В цей час в Росії панувала доктрина крейсерської
війни на океанських комунікаціях суперника. Тому кораблі і артилерія
Росії створювались, в основному, для боротьби з торговим флотом, в
крайньому випадку, для незначних ар`єгардних сутичок. Лише в останні
роки XIX століття почалося будівництво класичного флоту. Японія ж
будувала флот по англійським моделям і на англійських верфях спеціально
для далекосхідного театру бойових дій. Це давало японцям велику
перевагу. Крім того, Росії просто не вистачило часу на створення великої
кількості легких суден де перевага японців була величезною. Сухопутні
війська на Далекому Сході складалися з другорядних частин з посередніми
командирами. Це було визвано загрозою з боку європейських країн.

До політичних факторів можна віднести певну міжнародну ізоляцію
країни. Японія мала значну підтримку збоку Великобританії, Німеччини та
США. Росія ж могла розраховувати лише на підтримку Франції, та й те
більш символічно. Це пояснювалося великим впливом Росії в Китаї, що
суперечило планам європейських країн, які самі грабували Китай.
Великобританія боялася виходу на провідну роль в Європі Росії, а США –
втрати панування на Тихому океані. Німеччина ж підтримувала обидві
сторони намагаючись випровадити основні сили російських армії та флоту з
Європи. Російська дипломатія просто фізично не була в змозі розірвати це
кільце. В таких умовах не зовсім зрозуміла авантюристична політика
Миколи ІІ на Далекому Сході визвана корисними інтересами. Але
виправданням може слугувати військова міць Росії, і розуміння того
факту, що Японія з своїми малими ресурсами просто не може виграти
затяжну війну.

В господарському плані Далекий Схід був абсолютно непідготовлений для
базування великих армій та флоту. Військам доводилося доставляти навіть
продукти харчування. В Китаї російські війська знаходилися на положенні
окупантів, що не давало змоги створити надійну тилову базу.
Транссибірська магістраль мала занадто обмежені можливості для швидкого
розгортання військ. Величезною помилкою була відмова від освоєння
північного морського шляху, флоту доводилось отримувати підкріплення з
Балтики кружним шляхом через три океани.

Ще одним фактором російської поразки було елементарне невезіння яке
супроводжувало Росію під час війни.

Після цієї війни було багато сказано про низьку кваліфікацію
військових та низьку якість бойової техніки, але техніка була на рівні
світових стандартів, а в деяких питаннях навіть краще, а особистий склад
армії і флоту проявив неперевершені кваліфікацію та героїзм. Прикладів
цьому дуже багато. Найкращий доказ цього Цусимська битва де
перевантажені російські броненосці отримавши смертельну кількість
снарядів залишалися на плаву і відстрілювалися до останнього. Помилка з
конструюванням снарядів була визвана лише недостатнім розвитком науки в
той час. Сам похід Другої ескадри через три океани є доказом надійності
техніки та високої кваліфікації моряків. Не менш відважно билися
сухопутні війська.

Але треба відмітити що війну з нами вели найсильніші країни заходу, а
японці використовувалися лише як гарматне м`ясо.

I.Причини початку Російсько-Японської війни

Російсько-Японська війна розпочалася 8 лютого 1904 року з нападу
японського флоту на кораблі Першої Тихоокеанської ескадри на рейді
Порт-Артура. Японія і Росія ще до початку бойових дій довгий час
балансували на межі війни і миру. Причин для цього було багато. Ще в
1891 році Росія почала новий курс в зовнішній політиці. Цей курс
пов`язаний в основному з іменем прем`єр-міністра Вітте. Суттю цього
курсу було отримання додаткових ресурсів для індустріалізації країни за
рахунок освоєння Далекого Сходу. Після сходження на престол
імператора Миколи II (1894 рік) Вітте розпочав модернізацію країни по
Європейським зразкам. Це передбачало окрім індустріалізації створення
колоніальних ринків збуту. Важко сказати коли з`явилися перші плани
створення колонії на території Північного Китаю. В правління імператора
Олександра III (1881 – 1894) таких планів не було. Хоча в 1891 році
розпочалося будівництво Транссибірської магістралі, але вона була
призначена для освоєння внутрішніх районів країни. Тому бажання
окупувати Манчжурію можна пояснити лише планами Вітте створити
«взірцеву» європейську країну. У 1898 році березні місяці Росія
примусила Китай підписати договір про оренду Квантунського п-ва з портом
Порт-Артур (Люйшюнь). Ця домовленість відбулася на фоні поразки Китаю у
Китайсько-Японській війні 1896-1898 років, під час якої даний півострів
був окупований Японією. Але європейські країни які вважали Китай сферою
своїх інтересів (Англія, Німеччина, Росія) примусили Японію відмовитись
від окупованих територій. У червні 1900 року в Китаї розпочалося
«боксерське» повстання направлене проти іноземних колонізаторів. У
відповідь уряди Англії, Німеччини, Росії та Японії ввели свої війська на
територію країни та жорстоко подавили повстання. При цьому Росія
окупувала Манчжурію, крім того у 1902 році російські підприємці взяли в
корейського уряду концесії на видобуток золота на річці Ялу. У 1903 році
концесії перейшли у володіння статс-секретаря Безобразова. Була утворена
акціонерна компанія членами якої стали представники імператорської
фамілії. Тому в Корею для охорони концесій були введені російські
війська.

Японія, що вийшла з зовнішньо-політичної ізоляції у 1867 році у
результаті візиту американського військового корабля під командою
коммодора Перрі країна була змушена відкрити свої порти для іноземних
кораблів. З цього моменту розпочинається відлік так званої епохи Мейдзі.
Японія стала на шлях індустріалізації та наукового та технічного
прогресу. Досить швидко країна включилася в боротьбу за статус
регіонального лідера та за колоніальні ринки збуту. Почав рости вплив
японців в Кореї. У 1896 році вибухнула Японсько-Китайська війна.
Китайська армія і флот були озброєні найсучаснішою зброєю виробництва
Німеччини та Англії, але за рахунок кращої бойової підготоки та
організації командування Японія отримала блискучу перемогу. Можна
сказати що Китай купував озброєння, а Японія переймала технологічні
досягнення та тактику і стратегію європейських країн. Але завдяки змові
великих держав Японія втратила більшість результатів своєї перемоги. В
країні виникає могутній мілітаристський та реваншистський рух.
З`являються заклики заволодіти Кореєю, Північним Китаєм та Росією до
Урала. Відносини з Росією які до 1898 року були дружніми та
взаємовигідними починають перетворюватися в відверто ворожі. Японський
уряд робить великі замовлення Англії на побудову океанського флоту та
Німеччині на переозброєння армії. В збройних силах країни з`являються
інструктори з європейських країн та США.

Крім об`єктивних факторів що викликали конфронтацію були фактори
викликані іноземним впливом. Потрібно не забувати що великі держави вели
боротьбу за Китай тому війна між двома потенційними конкурентами була
вигідна всім зацікавленим сторонам. В результаті цього Японія отримала
значну підтримку та пільгові кредити на придбання озброєння. Відчуваючи
за своєю спиною могутніх покровителів японці сміливо йшли на загострення
конфлікту.

В цей час в Росії Японію не сприймали як серйозну загрозу. Під час
візиту міністра оборони Росії Куропаткіна в Японію в травні 1903 року та
його інспекційної поїздки в цей же час по Далекому Сходу були зроблені
повністю необ`єктивні висновки про бойову могутність Японії та
обороноздатність Росії. Намістник імператора на Далекому Сході адмірал
Алєксєєв, що був нешлюбним сином Олександра II, був повністю непридатним
по своїм здібностям до займаємої посади. Він зумів прогледіти підготовку
японців до війни та стратегічно неправильно розташував армію і флот.
Завдяки діяльності Безобразова політика Росії на Далекому Сході
перетворилася на політику сили, якої на той час Росія на Далекому Сході
не мала. Сухопутні сили Росії в Манчжурії нараховували лише 80 000 тисяч
солдат і офіцерів. В склад Першої Тихоокеанської ескадри входило 7
ескадрених броненосців, 9 крейсерів різних класів, 19 есмінців та дрібні
кораблі і бази Порт-Артур та Владивосток. Японський флот нараховував 6
самих сучасних ескадрених броненосця і 2 застарілих, 11 броненосних
крейсерів, що практично не поступались броненосцям, 14 легких крейсерів
та 40 есмінців і допоміжні суда. Японська сухопутна армія нараховувала
150 000 солдат і офіцерів, а після оголошення мобілізації зростала до
850 000 чоловік. Крім того російську армію з`єднувала з метрополією
лише одноколійна транссибірська магістраль по якій потяги йшли двадцять
діб що виключало швидке зростання та нормальне постачання російської
армії. Такі регіони російської імперії, як Сахалін та Камчатка взагалі
були не прикриті військами. Набагато краще в японців була поставлена
розвідка, вони знали практично все про склад і дислокації російської
армії та флоту.

У 1902 році розпочалася дипломатична війна, де обидві країни висунули
одна-одній неможливі для виконання умови. В повітрі запахло війною.

У цьому ж році Англія та Японія підписали угоду про протекцію,за
якою якщо одна з країн вступить у війну то друга буде нейтральною і буде
намагатися утримати треті сторони від вступу в війну. Якщо ж третя
країна вступить у війну на стороні противника, то підписавша договір
держава має підтримати союзника. Цим договором Англія фактично
натравлювала Японію на Росію. Війна стала неминучою. Росія пізніше
підписала подібний договір з Францією прорвавши таким чином можливу
міжнародну ізоляцію. У липні 1903 року міністр іноземних справ Японії
маркіз Куріно звернувся з нотою до Росії в якій заявив що російські
концесії в Кореї загрожують безпеці його країни. Розпочалися переговори,
які обидві сторони використовували для затягування часу. Переговори
швидко зайшли в глухий кут. Між 16 жовтням 1903 року і 13 січням 1904
року сторони обмінялись шістю проектами договорів. Але середини не могло
бути. Трагізм ситуації полягав в тому, що якби Росія виконала вимоги
Японії, то вона б втратила статус наддержави, мільйони вложені в
Манчжурію (побудова лише одного порту Дальній обійшлася в 6 000 000
золотих карбованців) і все одно не запобігла б війні. В Японії панував
мілітаризм засліплений манією величі. Так наприклад професор Томідзу
передрікав три війни з Росією: «В первой войне нам нужно дойти до
Байкала, во второй войне с Россией мы водрузим знамена победы на высотах
Урала, но будет еще и третья война, когда наша кавалерия напоит лошадей
водою из Волги»[9]. В японських школах активно розучували антиросійські
пісні, в країні панувала справжня антиросійська істерія. Народу обіцяли
що кожна сім`я яка віддасть чоловіка в армію чи на флот отримає гроші
після перемоги над Росією. Тим часом деякі круги в вищих ешелонах влади
Росії теж хотіли заробити на цій війні. Отже переговори були на перед
приречені на невдачу. 13 січня 1904 року Японія погодилась на окупацію
Росією Манчжурії при умові що вона окупує Корею. Але ця пропозиція була
неприйнятна з тієї точки зору що японські війська опинилися б вдекількох
десятків кілометрів від Владивостоку, і таким чином погрожували би
території самої Росії. Російські дипломати вирішили потягнути час і поки
що не відповідати на цю пропозицію. 19 січня 1904 року на балу в
Зимовому палаці Микола II заявив: «мною зроблено все щоб війни не
було»[4]. Між тим 4 лютого 1904 року Японія розірвала дипломатичні
стосунки з Росією. Але цар і намісник на Далекому Сході адмірал Алєксєєв
вважали що японці блефують. Між тим війна стала майже реальністю.
Почалась евакуація японських громадян з Порт-Артура, Владивостока і
Дальнього. Але на всі заклики флотського та армійського командування
привести збройні сили в повну бойову готовність була негативна відповідь
як з Мукдена (штаб-квартира Алєксєєва), так і з Петербургу. Між тим
японський флот 5 лютого 1904 року вийшов в море і взяв курс на Порт-
Артур, а ескадра контр-адмірала Уріу взяла курс на корейський порт Чіфу
де базувалися крейсер «Варяг» та канонерський човен «Кореєць».

II.Перші бойові зіткнення

9 лютого 1904 року вночі японський флот підійшов до гавані
Порт-Артура. Російський флот був розташований на зовнішньому рейді,
бойова варта складалася лише з двох есмінців («Расторопний» і
«Безстрашний»). Їм була дана задача мирного часу: фіксувати кожен
помічений корабель, зупиняти його і оглядати, інших задач їм ніхто не
давав. О 10.50 вечора вони помітили десять дивних кораблів що йшли без
вогнів. Есмінці повернулися на рейд і доклали про це командуючому флотом
віце-адміралу Старку. Японці зрозумівши що їх виявили кинулись в атаку.
На рейді чергував крейсер «Паллада». Він був яскраво освітлений і тому
став першою японською мішенню. Флагманом японської флотилії був есмінець
«Чіракумо», він підійшовши на відстань пострілу випустив торпеди по
«Палладі». Одна з них влучила в вугільний трюм лівого борту визвавши
велику пробоїну і загоряння вугілля. Інші японські есмінці теж вийшли в
атаку. Спочатку торпеда влучила в ескадрений броненосець «Ретвізан»,
пошкодивши носовий відсік, ще одною жертвою став ескадрений броненосець
«Цесаревич». Торпеда розбила переборку між складом боєприпасів і
корабельним магазином. Після цього японські есмінці відступили.

Російський флот встиг підготуватися до наступних атак і без втрат
відбив ще дві торпедні атаки. О 2.00 ночі атаки припинилися і російський
флот відступив на внутрішній рейд. В море вийшов легкий крейсер «Новік»,
з задачею догнати ворожі есмінці але це йому не вдалося. О 6.00 ранку до
Порт-Артуру підійшов третій дивізіон японців в складі чотирьох легких
крейсерів під командуванням контр-адмірала Дева. Їх завданням було
провести розвідку. Коли їх атакував крейсер «Боярин», вони відступили
під захист основних японських сил, які повним ходом йшли атакувати нашу
ескадру в Порт-Артурі. О 10.30 ранку почалася битва яка йшла 40 хвилин
після чого японці відступили. Героїзм проявив екіпаж крейсера «Новік»
який зблизився з противником на мінімальну відстань і випустив торпеду
яка нажаль не розірвалась. Японський флот відійшов на південь.

Про цю битву в історії ходить багато легенд. Сама образлива з них для
Росії про святкування «дня Марії». По ній в ніч нападу весь офіцерський
склад ескадри святкував день Марії під час нападу і тому, флот не був
готовий до атаки. Що ж сталося насправді? Виною всьому адмірал Алєксєєв
та морське міністерство які заборонили після розриву дипломатичних
відносин відвести ескадру на внутрішній рейд, та вчиняти будь-які дії
які могли здатися японцям ворожими. Звичайно прорахунки були і зі
сторони командуючого ескадрою. Наприклад: не був налагоджений прямий
зв`язок флоту з береговими батареями, які під час нічної атаки не
відкривали вогню думаючи що флот проводить навчання. В виправдання
морського керівництва Росії можна сказати що до цього моменту ще не одна
війна не починалась без її оголошення. Японці своїм віроломним нападом
порушили цю традицію і всі писані та не писані закони війни, хоча цей
напад не приніс їм практично ніякого успіху. Всі три пошкоджених кораблі
легко піддавалися ремонту, людські втрати складали лише 150 чоловік
проти 90 в японців. Але важко переоцінити моральне значення цієї поразки
на армію і флот, і появи зневіри в своєму командуванні.

Через п`ять годин після атаки на Порт-Артур екадра адмірала Уріу
підійшла до порту Чемпульпо. В цей же час консул Росії в цьому місті
послав канонерський човен «Кореєць» з дипломатичною поштою в Порт-Артур.
На виході з гавані «Кореєць» помітив японську ескадру в складі шести
крейсерів та восьми есмінців. Обмінявшись кількома пострілами з
противником корабель повернувся в гавань. Адмірал Уріу прислав нашим
судам ультиматум в якому вказував: якщо росіяни не здадуться їх
потоплять на рейді. В 7.00 ранку 9 лютого російські кораблі пішли на
прорив. Зав`язалась важка для росіян битва. «Варяг» отримав тяжкі
пошкодження і вимушений був повернутися в гавань. За ним попрямував і
«Кореєць». На військовій раді командир «Варяга» капітан 1-го ранга
Руднєв вирішив затопити корабель, підірвати «Кореєць» та російський
пароплав «Сунгарі». Команди суден перебралися на військові судна
нейтральних країн що стояли в порту. Відмовили в цьому лише американці.
В нерівному бою росіяни випустили по противнику 1 100 снарядів. Японці
так і не повідомили які вони дістали ушкодження, а героїзм росіян
пояснили самурайським духом Руднєва. Відразу ж Уріу висадив десант на
берегах Кореї і півтори тисячі чоловік захопили столицю Кореї – Сеул.
Крім того Росія втратила два канонерські човни які стояли в нейтральних
портах і були інтерновані.

В росіян почалася смуга невдач. 10 лютого підірвався на своїй же міні
мінний загороджувач «Єнісей». В Порт-Артурі вирішили що це атака японців
і вислали туди легкий крейсер «Боярин» який теж наштовхнувя на свою
міну. На наступний день командуючий флотом наказав його затопити. 13
лютого адмірал Того вислав знову три есмінці для атаки ескадри, але
росіяни зустріли їх в повній готовності і ворог відступив з
пошкодженнями. 20 лютого японці спробували закупорити фарватер на
внутрішній рейд але ця спроба завершилась невдачею. Ще 9 лютого
владивостоцька бригада крейсерів наблизилась до берегів Японії і
потопила одне транспортне судно. Адмірал Того потрапив в скрутне
становище, його плани блискавично розгромити російський флот
провалилися.

Лише 29 березня японці розпочали сухопутні бої в Кореї, де вони
висадили з моря свою першу армію під командуванням маршала Курокі яким
протистояло близько двох тисяч козаків. Перша битва розпочалася 3 квітня
на річці Ялу. Росіяни були змушені відступити. 30 квітня відбулася ще
одна сутичка в районі цієї річки. Росіяни змогли зібрати 5 000
кавалерії, 15 000 піхоти і 60 гармат під командуванням генерала
Засуліча. Армія Курокі нараховувала 2 000 кавалерії, 28 000 піхоти і 128
гармат. 1 травня японці в результаті несподіваної атаки прорвали оборону
росіян і змусили їх відступити, захопили 30 гармат, 600 полонених і
вбили 1 300 росіян. Японські втрати склали 900 чоловік (з них 160
вбитих).

Тим часом адмірал Того вислав ескадру контр-адмірала Камімури (п`ять
тяжких і два легких крейсера) з завданням знищити владивостоцьку бригаду
крейсерів. Але командир бригади під час обстрілу Владивостоку в море не
вийшов. Японці випустивши кілька снарядів відступили. Адмірал Того
вирішив знову заблокувати фарватер на внутрішній рейд, але і ця спроба
провалилася. 8 березня Тихоокеанська ескадра отримала нового
командуючого. Ним став відомий віце-адмірал Макаров, який відразу ж
енергійно почав наводити порядок. Вже 10 березня росіяни отримали першу
перемогу, в бою чотирьох російських та восьми японських есмінців,
росіяни змусили ворога відступити,але вже через кілька годин два
російських есмінці зустрілися з десятком японських. Есмінець
«Рєшитєльний» зумів прорватися в гавань, а «Стєрєгущій» був оточений
японцями і потоплений в нерівному бою. З екіпажу уціліло лише чотири
моряки. Адмірал Макаров з флотилією легких суден не встиг на виручку. Не
дивлячись на це бойовий дух флоту різко зріс, з`явилася віра в перемогу.
Макаров зняв кілька командирів суден та молодших флагманів і замінив їх
на більш талановитих. Він вивів ескадру на зовнішній рейд, але Того
побоявся генеральної битви. Тоді японці задумали заманити росіян в
пастку. В ніч на 12 квітня вони виставили міни в районі маневрування
російського флоту. Ранком 13 квітня японці напали на російські патрульні
суда. Есмінець «Страшний» був потоплений, а «Смєлий» прийняв нерівний
бій. Адмірал Макаров вийшов на виручку на ескадреному броненосці
«Петропавловськ» в складі ескадри в яку входили також ескадрені
броненосці «Побєда», «Полтава», «Пєрєсвєт» і крейсери «Баян», «Діана»,
«Аскольд», «Новік». О 9.40 хвилин ранку 13 квітня була помічена японська
ескадра в складі шести ескадрених броненосців та двох важких крейсерів.
І тут в носовій частині «Петропавловська» сталося два сильних вибухи з
інтервалом в декілька секунд. Корабель затонув миттєво. Було врятовано
лише 7 офіцерів і 73 матроса з екіпажу в 649 чоловік. Досі історики
сперечаються про причини загибелі корабля і адмірала. По офіційній
версії броненосець наштовхнувся на японські міни що визвало детонацію
боєзапасу, але коли через декілька хвилин на міну наштовхнулася
«Побєда», вона отримала лише незначні ушкодження тому більш вірогідною
здається версія диверсії яку провели революціонери за японські гроші.
Хоча це повністю не доведено.

Ця втрата значно підірвала моральний рівень росіян, ескадру очолив
нерішучий та неталановитий контр-адмірал Віфгефт.

Вже 5 травня при повній бездіяльності російського флоту японці почали
висадку в усті річки Шахе в восьмидесяти кілометрах від Порт-Артуру. Не
дивлячись на наявність 30 000 солдатів у цьому районі головнокомандуючий
генерал Куропаткін наказав відступити і до 16 травня Порт-Артур був
повністю блокований. Чого в цій трагедії було більше дурості і
некомпетентності чи зради не ясно до цих пір. Але Японія в момент
загибелі адмірала Макарова і початку облоги Порт-Артура практично
виграла війну.

ІІІ.Облога Порт-Артура

Тим часом в фортеці була криза безначалья. Адмірал Макаров загинув,
намісник Алєксєєв втік в Мукден, а сухопутним командиром став
безталанний генерал-лейтенант Стесель. Новий командуючий флотом адмірал
Скридлов тільки виїхав з Петербургу, а тимчасовим командуючим призначили
віце-адмірала Вітгефта. Це був освітчений штабіст, талановитий теоретик
але на роль самостійного командуючого великим флотом він був
непридатний.

В Порт-Артурі знаходилось 30 000 російських солдатів. А основні сили
армії Куропаткіна знаходилися в Манчжурії де багато частин тільки
формувалося. Проти Порт-Артура діяла друга японська армія під
командуванням генерала Оку. Передові частини цієї армії кілька разів
перерізали залізничне полотно що з`єднувало місто з Манчжурією, але
росіянам вдавалося відновити нерегулярне сполучення. Не дивлячись на це
до 16 тоавня місто було повністю блоковане. Тим не менше генерал Оку не
наважився на штурм, боячись оточення, що дало змогу захисникам міста
підготувати укріплення. Японський флот почав регулярні обстріли міста.
Але тут фортуна почала відвертатися від японців. 14 травня російський
мінний загороджувач «Амур» під командуванням капітана другого рангу
Іванова з самого ранку вийшов в море, і поставив міни на звичайному
курсі японського флоту в 10 милях південніше півострова Тигровий хвіст.
15 травня японський флот підійшов для обстрілу і тут першокласний
ескадрений броненосець «Хацусі» під командуванням контр-адмірала Нашиби
напоровся на російську міну. Інші судна повернули назад але через
декілька хвилин інший броненосець «Яшима» теж напоровся на міну. В
японців почалася паніка, і тут «Хацусі» напоровся на ще одну міну,
вибухнув і відразу затонув. «Яшима» японці намагалися відбуксирувати в
свій порт але він затонув по дорозі. Наступного дня на мілину сіло авізо
«Тацута», а в той же день броненосний крейсер «Касуга» протаранив і
відправив на дно легкий крейсер «Іосіно» що перевозив батальйон піхоти.
Вижило лише 90 чоловік. 17 травня есмінець «Акацукі» теж напоровся на
міну і відразу затонув. З екіпажа вижило лише кілька чоловік. 18 травня
канонерський човен «Акагі» протаранив свою ж канонерку «Осіма», яка
відразу ж затонула. Якщо б Вітгефт був справжнім бойовим командиром як
Макаров він відразу ж би вивів флот в море і дав би бій японцям, які
були деморлізовані значними втратами. Але цього не сталося.

Спроби деблокувати Порт-Артур силами Манчжурської армії успіху не
мали. І 7 серпня новий командуючий генерал Ногі розпочав перший штурм
Порт-Артура, оборону якого встигли підготувати. О 4.30 ранку японці
почали артилерійську підготовку, російська артилерія відповіла сильним
вогнем, дуель продовжувалася цілий день. О 7.30 вечора в сутінках під
сильним дощем в наступ перейшла японська піхота. Після двох днів боїв 9
серпня японці припинили наступ захопивши дві ключових висоти, які
дозволяли прострілювати частину внутрішнього рейду. Японці втратили 1200
чоловік, а росіяни – 400[8]. Генерал Стесель відвів війська на внутрішні
оборонні укріплення і тепер японці могли взяти місто лише облогою, але
навичок облоги японці не мали. В серпні японці спробували взяти місто
масованими атаками в яких втратили 14 000 чоловік не добившись ніяких
результатів. В вересні японці почали підтягувати до міста тяжку
артилерію, у відповідь росіяни почали знімати гармати з середніх
кораблів.

Облога почалася з атаки Водопроводного редуту. Два тижні японці
робили підкопи, і після чотирьохгодинного бомбардування пішли на штурм.
Після дводенного бою редут був взятий, за що заплатили своїм життям 500
японських солдатів. В той же день впав Кумірненський редут, почали штурм
висоти 203, але після двохденного бою висота вистояла. Японці втратили
2 500 чоловік[1]. Єдиним успіхом японців стало захоплення водопроводу,
але росіяни мали резервну водопровідну систему. До кінця вересня генерал
Ногі отримав тяжку артилерію. Але в них сталася нова біда – почалися
епідемії. Фортеця в епідемій не страждала, хоча довелося ввести
нормування добового раціону. В кінці вересня японці почали обстріл
укріплень з тяжкої артилерії. Дуже зросла небезпека для кораблів флоту.
У випадку якщо б японці захопили висоту 203, то під обстрілом опинилася
б вся гавань і все місто.

Починаючи з 9 жовтня японці почали штурм фортів що прикривали
підступи до висоти 203. 30 жовтня розпочався вирішальний штурм фортів.
Не дивлячись на масовані атаки японці втративши за 6 днів 4 000 солдат і
офіцерів не взяли жодного з трьох фортів.

Але в верхівці командування фортецею почалися заворушення. Утворилося
дві фракції: одна була за боротьбу до останнього солдата(генерали
Смірнов і Кондратенко), а друга складалася з пристосуванців та
кар`єристів. Очолювали її генерали Стесель і Фок.

В середині листопада японців охопило занепокоєння. З Балтики вийшла
Друга Тихоокеанська ескадра, а Порт-Артур і залишки Першої ескадри ніяк
не виходило захопити, що загрожувало японцям військовим крахом у випадку
об`єднання ескадр та знищення японського флоту. Тому японці почали
готуватися до вирішального штурму.

Він розпочався 26 листопада після могутнього обстрілу. Росіяни
відповіли смертельним вогнем, і до вечора стало ясно, що штурм
провалився. Японці спробували здійснити нічну атаку, але з 2 500
атакуючих 1 500 загинула[1].

В цьому наступі японці втратили 5 500 чоловік, а росіяни 1 500.

До кінця листопада положення японців не покращилося, правда холодна
погода завершила епідемії. В фортеці, навпаки, почалися епідемії тифу та
дизентерії. В місті помирало до 10 чоловік в день.

Японці почали новий наступ на гору Висока (висота 203) в останніх
числах листопада. Битва продовжувалася 9 днів, і стала одним з самих
кривавих епізодів облоги. Японці втратили 11 000 чоловік, а росіяни –
3 000. 5 грудня о 5.00 вечора гора впала, після того як загинув останній
захисник. На висоту японці відразу доставили тяжкі гармати для обстрілу
флоту. Цей день показав що Перша ескадра мусить загинути. Обстріл
російських кораблів став систематичним і не припинявся. Призначений в
вересні адмірал Вірен теж проявив нерішучість і не вивів флот для
останнього бою, чим міг ослабити японський флот перед підходом Другої
ескадри.

Вже 5 грудня затонула «Полтава», 6 грудня загинув «Ретвізан», 7
грудня одночасно затонули «Побєда», «Пєрєсвєт», «Палада». 8 грудня
загинув канонерський човен «Гіляк», а наступного дня крейсер «Баян» і
мінний загороджувач «Амур». Кораблі затонули на мілині на рівні верхніх
палуб. Адмірал Вірен виправдовував себе тим, що коли прийде Друга
ескадра їх можна буде відремонтувати. Але капітан «Севастополя» Ессен
вивів свій броненосець на зовнішній рейд намагаючись врятувати його до
підходу Другої ескадри. Броненосець і три есмінці стали в бухті Білого
Вовка, куди не долітали снаряди з висоти 203. кораблі прикривали також
берегові батареї, але він був відкритий для торпедних атак. Положення
погіршувало те, що з екіпажа на судні залишилося лише 100 чоловік, інші
були на сухопутному фронті. Також з корабля було знято більшу частину
артилерії.

Кожну ніч японці намагалися торпедувати «Севастополь». Особливо
сильна атака відбулася в ніч на 14 грудня. В атаку вийшло одночасно 25
есмінців та міноносців, було випущено 60 торпед. Але з 16 грудня
торпедні атаки припинилися, тому що японці несли забагато втрат.

Між тим спори між Стесселем та Смірновим продовжувалися. Генерал
Кондратенко був призначений командуючим сухопутною обороною. Але 15
грудня сталося чергове нещастя. Під час обстрілу він загинув.

Стессель не питаючи нікого призначив на місце Кондратенка генерала
Фока.

Японці отримали нові поповнення і почали новий штурм. 18 грудня впав
форт Чікуань, його здали по наказу генерала Фока.

Тепер коли не було генерала Кондратенка, Стессель і Фок почали
прилюдно обговорювати можливість здачі фортеці. 26 грудня японці взяли
форти Ерлунь і Суньшу. Захисники перейшли на укріплену лінію під назвою
Китайська стінка. На випадок падіння Китайської стінки місто захищав би
лише форт Вантай.

Стало очевидним що генерали Стессель і Фок хочуть здати фортецю. 31
грудня Стессель дав наказ відступати з Китайської стінки при першому
натиску противника. В фортеці ще залишалися значні запаси і багато
здорових боєздатних солдатів, але завдяки зрадницьким наказам оборона
слабіла кожен день. 1 січня 1905 року капітан Ессен наказав затопити на
великій глибині вцілівші кораблі, а Стессель без нічийого дозволу
запропонував генералу Ногі визначити умови капітуляції. 2 січня 1905
року о 9.45 фортеця капітулювала. Після війни генералів Стесселя і Фока
судили, і винесли вирок: Стессель отримав 10 років в`язниці, а Фок був
розжалуваний. Судили також генерала Смірнова, але його виправдали.
Японці під час облоги втратили 60 000 чоловік. Генерал Ногі пізніше
заявив: «Я як самурай був вражений тим що мені довелося витратити такі
значні людські і матеріальні ресурси на незакінчену справу»[5].

IV.Війна в Манчжурії

Поки йшла облога Порт-Артура російські війська відступаючи на північ
вели тяжкі бої з японською армією. Першою з серії битв в Манчжурії стала
битва під Наньшанем. Японські війська для того щоб оточити Порт-Артур
вимушені були захопити село Наньшань та перешийок на якому було
розташоване місто Цзінчжоу. Місцевість тут була сильно укріплена
росіянами.

25 травня японці при підтримці флоту почали наступ на російські
позиції. З Порт-Артура вийшли лише канонерський човен «Бобр» та два
міноносці. Вночі японці висадили десант який негайно атакував місто,
японцям вдалося підірвати міські ворота і місто впало. Його захисники
також відійшли до села Наньшань. Біля села зібралося 18 000 російських
солдатів.японська армія налічувала 39 000 чоловік. 26 травня японці
почали обстріл з 197 гармат російських позицій, які відповідали 114
гарматами. Але коли з моря почав бити японський флот російська артилерія
почала нести тяжкі втрати. До середини дня йшов жорстокий бій, але
росіяни вимушені були відступити завдяки некомпетентності генерала Фока
який, тримаючи в резерві чотири полки, не послав на передову жодного
солдата. Генерал Фок відступив в Порт-Артур. Японці втратили 5 000
чоловік, а росіяни 700 чоловік[7].

Російська армія після битви під Наньшанем зіткнулася з великими
труднощами. Формально під командуванням генерала Куропаткіна знаходилось
250 000 чоловік, але ця армія існувала лише на бумазі. Реально існували
лише штаби армійських підрозділів, а солдат ще треба було підвезти з
центральної Росії. Транссибірська магістраль пропускала лише три потяги
на добу. Армія була розділена на чотири корпуси, але за недостатка людей
ця система була відразу поломана. Четвертий армійський корпус
знаходився ще перед Байкалом, Третій корпус опинився в
Порт-Артурі, а в Куропаткіна залишилось 100 000 чоловік і 250 гармат.
Після блокади Порт-Артура намісник адмірала Алєксєєв віддав наказ
деблокувати місто. Для цього був виділений Перший армійський корпус під
командуванням генерал-лейтенанта Штакельберга, який мав 35 000 солдатів.
Кавалерія корпусу знаходилась в Вафангоу. 30 травня розпочалися перші
бойові зіткнення з армією генерала Оку яка налічувала 60 000 солдатів.
Накази Куропаткіна Штакельбергу давали змогу останньому ухилитися від
наступу і були достатньо невизначеними. Японці зрозумівши що росіяни
збираються наступати самі почали наступ. Відбулася кривава зустрічна
битва. Японці використавши численну перевагу швидко оточили росіян з
трьох сторін, і Штакельберг вимушений був відступити 15 червня з
великими втратами. Взагалі особливістю сухопутних операцій була їх
прив`язка до залізниці по якій обидві сторони отримували постачання та
підкріплення.

Японська армія розгорнувшись почала наступ трьома арміями на місто
Ляолян, де знаходилась ставка росіян. Загальне керівництво японців
прийняв фельдмаршал Ояма. До Ляоляна росіянам вдалося стягнути 132
тисячі чоловік і 400 гармат та укріпити місто. Японці наступали силами
220 тисяч чоловік при 600 гарматах. 23 серпня японці перейшли в наступ.
Перший наступ не приніс японцям успіху, через добре підготовлену оборону
росіянами.

Другий наступ розпочався 30 серпня і був для японців більш успішним,
під час якого росіян відтіснили на запасні позиції.

2 вересня розпочався третій наступ. Японці добре підготувалися і
планували оточити російську армію в місті. Але план був виконаний досить
бездарно, в результаті чого Куропаткін без втрат відвів російську армію
на північ, а японці під час битви, в результаті бездарного маневрування,
поставили свою Першу армію під загрозу повного знищення. Росіян підвела
розвідка яка давала повністю невірну інформацію. Ця битва фактично
закінчилась внічию, а плани японців швидкої війни були зірвані. Не
дивлячись на великі втрати (росіяни – 18 000, японці – 23 000).
Російська армія повністю відступила і була збережена для нових битв.

Після битви під Ляоляном російська армія отримала великі
підкріплення, і до кінця вересня налічувала 245 000 чоловік проти
150 000 японців. Генерал Куропаткін вирішив перейти в контрнаступ.
Рубежем наступу була вибрана річка Шахе. Наступ розпочався 5 жовтня на
світанку. Перші чотири дні японці майже не чинили опору, і вже 9 жовтня
корпус генерала Штакельберга захопив командні висоти, а підрозділи
козаків перерізали тилові комунікації Першої армії маршала Курокі. Але
вже наступного дня козаків відтіснила японська кавалерія. Перша армія не
дивлячись на численні атаки росіян встояла. Російські втрати налічували
до 20 000 чоловік. 11 жовтня Друга і Четверта армії нанесли фланговий
удар і корпус Штакельберга опинився під загрозою оточення. На протязі
тижня йшли важкі для росіян оборонні бої. А з 13 жовтня почали
відступати. Врятував Штакельберга генерал Більдеринг твердою обороною
свого корпусу. Особливо показова контратака 19 Західносибірського полку
який майстерно переправився через Шахе, вибив японців з окопів і захопив
їх артилерію. Продовжуючи наступ росіяни захопили пануючу висоту. Нині
ця висота називається іменем командиру полку – Путіловска сопка. Ця
контратака спокійно відійти всій армії. В загальному наступ приніс
поразку російській армії що втратила 41 тисячу солдатів проти 20 тисяч
японських, і відступила майже під самий Мукден.

Не дивлячись на перемогу японці змогли відновити наступальні дії лише
після падіння Порт-Артуру. На той час численість російської армії
складала 210 000 чоловік розділених на три армії. В ряді дрібних
зіткнень японці отримали тактичну перевагу, але значних успіхів не
досягли. Найбільшими зіткненнями були кавалерійський рейд генерала
Міщенка по тилам японців (за вісім днів російська кавалерія в кількох
місцях перерізала залізницю) та бій під Сандепу який нікому не дав
значної переваги. На той час російська верхівка була сильно
деморалізована постійними поразками, в верхах йшли постійні сутички між
вищими офіцерами. А японська армія значно підсилювалась за рахунок
вивільнення Третьої армії з-під Порт-Артура. Японці розробили план удару
по флангам росіян і оточення основних сил армії. Японські війська
нараховували близько 200 000 чоловік. Битва відкрилася 18 лютого
наступом японців проти лівого флангу Першої армії, але наступ
провалився, а росіяни 22 лютого перейшли в контрнаступ, хоча теж не
досягли значних успіхів. На наступний день японці знову спробували
перейти в наступ, і знову без успіху. Тоді японці вирішили завдати удар
по правому флангу. 24 лютого японці почали атаку двох сопок –
Денікінської і Берсенівської. Бій йшов до вечора, і після багатьох атак
росіяни змушені були відступити. Лівий фланг отримав підкріплення у
вигляді 42 батальйонів і 128 гармат, після чого росіяни почали
просуватися вперед. Тим часом Ояма віддав наказ Ногі почати наступ на
правому фланзі, що й було виконано 27 лютого. До ночі японці утримували
безперервну лінію що обходила російські позиції справа. Битва досягла
небачених раніше масшатабів, довжина фронту була 90 миль. Японцям
потрібно було захопити Путіловську сопку щоб наступати далі. Після
двохденного бомбардування росіяни потрохи відступати. До першого березня
японці обійшли росіян з флангів, але не оточили і не зламали російської
оборони. 2 березня японський наступ на заході був зупинений. 3 березня
японці знову почали просуватися на сході, але не дивлячись на помилки
командування військами і цей наступ був зупинений. 4 березня росіяни
почали контратаки які продовжувались до 7 березня, але не принесли
успіху. Росіяни почали оборонні бої з ціллю утримати Мукден. 9 березня
розпочалася фінальна фаза Мукденської битви. Після ряду могутніх атак
японців російська армія опинилася під загрозою оточення, і о 6.45 вечора
Куропаткін віддав наказ почати загальний відступ на Харбін, який
увінчався успіхом. Японцям знову не вдалося оточити російську армію, але
людські і матеріальні втрати були страхітливі. До Харбіна відійшло лише
133 тисячі солдатів. Битва під Мукденом була програна. Російська армія
втратила 90 тисяч чоловік, і хоча японці втратили 70 тисяч чоловік
російська армія в найближчий час не могла проявити ніякої активності. 16
березня генерал Куропаткін здав командування генералу Ліневичу.
Виснаженою була й японська армія яка вже не була здатна на активні
наступальні дії. Сильно була виснажена війною Японія, а сухопутні
війська деморалізовані важкими втратами. Обидві сторони до кінця війни
обмежувалися пасивною обороною. Хоча росіянам постійно надходили великі
підкріплення генерал Ліневич був ще пасивніший за генерала Куропаткіна і
ставив собі за ціль лише оборону Владивостока і Сибіру. В результаті
постійного нарощування сил російська армія вже складала 446 тисяч
чоловік проти 360 тисяч японців і була досить добре оснащена. Але в
результаті революції в Росії 1905 року обидві сторони почали мирні
переговори.

V.Бойові дії на морі

Битва у Жовтому морі

Російський флот в оточеному Порт-Артурі опинився в тяжкому положенні.
Елементарні правила стратегії вимагали від флоту покинути блокований
порт і перейти в Владивосток. Але адмірал Вітгефт вважав що флот повинен
залишитися в Порт-Артурі до підходу Другої ескадри, і заявив адміралу
Алєксєєву що без імператорського рескрипту він не виведе флот з гавані.
Такий рескрипт був отриманий 26 червня 1904 року. Вітгефт віддав наказ:
«Кто может тот прорвется, при аварийных ситуациях никого не ждать. При
гибели кораблей никого не спасать, дабы не задержать общее движение
эскадры… При сильном сопротивлении противника на генеральном курсе к
Владивостоку разрешается отойти в порты нейтральных государств, даже
если это грозит интернированием и разоружением. Но, ни в коем случае
обратно в Порт-Артур никому не возвращаться…»[7].

В море вийшли 6 ескадрених броненосців («Цесарєвіч», «Рєтвізан»,
«Побєда», «Пєрєсвєт», «Полтава», «Сєвастополь»), 5 крейсерів («Новік»,
«Баян», «Палада», «Діана», «Аскольд») та дрібні судна. Японці відразу
знали про вихід російського флоту і адмірал Того вийшов з основними
силами напереріз росіянам. В японський флот входили 4 ескадрених
броненосці («Мікаса», «Асахі», «Фудзі», «Шикішима») та два броненосних
крейсера («Ніссін», «Кассуга»). Крім того багато крейсерів та
міноносців. Японці мали перевагу в легких суднах та в швидкості, тому що
броненосець «Ретвізан» був пошкоджений. Того відразу спробував оточити
голову російської ескадри, але адмірал Вітгефт наказав відвернути на
чотири румби вліво в результаті чого ескадри розійшлися на контргалсах
та відкрити вогонь з головного калібру. Відбулось це о 12.10 28 червня
1904 року. В результаті промаху в маневруванні Того його ескадра
опинилась в хвості російської і 14.30 бій припинився за збільшення
дистанції між ескадрами. О 16.30 знову почалося зближення та
артилерійський бій від якого однаково стараждали обидві сторони. О 17.30
японський снаряд вибухнув над мостиком «Цесаревича» і адмірал Вітгефт
загинув. О 17.43 другий снаряд розбив ходову рубку броненосця і він
втратив керування. В цей час по свідченню морських аташе Франції та
Англії Того сказав: «Вони, здається, перемагають мене»[2], та наказав
писати наказ про відступ в Сассебо. Але тут він побачив що російська
ескадра втратила керування і наказав продовжувати бій. Врятував росіян
командир «Ретвізана» капітан першого рангу Щенснович. Він наказав свому
броненосцю йти на таран «Мікаси». Японці відступили, відступили і
російські броненосці в Порт-Артур. Виконав наказ свого адмірала лише
«Цесаревич» який відійшов в нейтральний порт де був інтернований. Загін
крейсерів пішов на прорив в результаті чого «Діана» і «Аскольд» були
інтерновані, а «Новік» дійшов до Сахаліна де загинув у нерівному бою.
Хоча битва була програна росіянами, найкрайще їх характеризують слова
французького аташе при японському флоті: «Адмирал Того был потрясен
решимостью русской эскадры, которая надвигалась на него, готовая
погибнуть, чтобы спасти судьбу войны и честь России»[5].

Дії Владивостоцької бригади крейсерів

У Владивостоцьку бригаду входили чотири крейсери першого рангу:
«Росія», «Богатир», «Громобой» і «Рюрик». Ця бригада була відділена від
інших кораблів ескадри по причині специфічної конструкції суден. В Росії
панували погляди крейсерської війни, а основним супротивником вважалася
Англія, основу могутності якої складала морська торгівля. Для такої
війни були сконструйовані специфічні кораблі, не придатні для
ескадреного бою, зате з дуже великою автономністю. З самого початку
війни бригаді під командуванням контр-адмірала Реценштейна була
поставлена задача не допускати перекидання японцями військ та ресурсів
на материк та перешкоджати морській торгівлі. Японці для протидії
бригаді виділили ескадру адмірала Камімури в складі шести броненосних
крейсерів та дрібних суден. В перший бойовий похід ескадра вийшла 1
лютого 1904 року але за нерішучості Реценштейна вдалося потопити лише
один японський транспортний корабель. Після призначення командиром флоту
адмірала Макарова, командиром бригади було призначено контр-адмірала
Ієсена. Причиною відставки Реценштейна став наліт крейсерів Камімури на
Владивосток під час якого крейсери бригади не вийшли в море для бою.
Адмірал Ієсен вивів свої крейсери в море 12 квітня. В похід вийшло три
крейсери: «Росія», «Богатир», «Громобой». Їх супроводжувало два
міноносці, які увірвались в корейський порт Гензан де потопили японський
транспорт «Гойо-Мару». Після цього міноносці повернулися на базу, а
крейсери пішли далі. Вони потопили два транспорта, на одному з яких
знаходився полк солдатів. Похід закінчився 15 квітня і визвав великий
переполох в Японії, Того вимушений був підсилити ескадру Камімури, що
ослабило дії японського флоту під Порт-Артуром. Але в долі крейсерів
свою роль зіграло фатальне невезіння. Під час патрулювання налетів на
камні самий сильний крейсер бригади – «Богатир». Ремонт затягнувся до
кінця війни. Після прибуття в Владивосток віце-адмірала Скридлова, що
був призначений командуючим флотом та контр-адмірала Безобразова, що був
призначений командуючим Першою ескадрою верховне командування в місті
перейшло до Скридлова. Першого червня крейсери знову вийшли у похід.
Результатом походу стало потоплення трьох кораблів, та захоплення
британського пароплаву «Алантон», що віз контрабанду. Разом з
транспортами пішов на дно полк японської піхоти, 18 важких гармат
призначених для захоплення Порт-Артуру і спеціальні локомотиви
побудовані для російських рельсів. Російські крейсера журналісти
прозвали невидимими. У наступному поході, що розпочався 18 червня,
російські крейсери зіткнулися з ескадрою Камімури і змушені були
відступити, хоча на зворотному шляху захопили британський пароплав з
контрабандою. Доставка вантажів в Японію після цього відбувалася лише
окружним шляхом зі сторони Тихого океану, а японці спалили будинок
Камімури і в пресі з`явилися заклики до нього зробити харакірі. Матроси
західних країн відмовлялися вийти в море навіть за величезні гроші. 28
червня крейсери почали бункеровку, а 4 липня вийшли в море з завданням
обігнути Японію і топити суда в районі Токіо. Пройшовши Сангарською
протокою між островами Хокайдо і Кюсю крейсери вийшли в океан де
потопили три іноземні пароплави з військовими вантажами, і повернулися
знову Сангарською протокою. Похід визвав гігантський міжнародний
резонанс, на японських адміралів посипались звинувачення в
некомпетентності. Коли перша ескадра мала йти на прорив в Владивосток,
адмірал Алєксєєв вирішив вислати крейсери їй на зустріч. Проблема
полягала в тому, що точна дата виходу була невідома. 30 липня крейсери
вийшли в море, і взяли курс на Корейську протоку. І лише через кілька
годин після виходу стало відомо що бій вже програно, але попередити
крейсери було вже пізно. 1 серпня японці помітили російські крейсери
недалеко від острова Цусіма. Проти трьох російських крейсерів йшло
чотири броненосних ( «Ідзумо», «Токіва», «Адзумо», «Івата») і дванадцять
легких суден. О 5.00 ранку розпочався нерівний артилерійський бій. Битва
йшла до самого вечора, але росіяни завдяки вдалому маневруванню змогли
відірватися і відійти з великими пошкодженями в Владивосток. Загинув
лише старий крейсер «Рюрик», який не міг дати швидкого ходу і був
затоплений командою. Уцілівші два крейсери в море не виходили до кінця
війни.

Цусимська морська битва

Незадовго після початку війни вище керівництво Росії вирішило послати
на Тихий океан кораблі Балтійського флоту під назвою Другої
тихоокеанської ескадри. На початку осені 1904 року ескадра вийшла з
Кронштадту і кружним шляхом навколо Африки вирушила на Далекий Схід. У
підготовці походу була величезна кількість недоліків. В склад ескадри
ввійшло чотири щойно добудованих ескадрених броненосців: «Суворов»,
«Олександр ІІІ», «Бородіно», «Орел»; три броненосці старіших моделей:
«Наварін», «Сісой Великий», «Ослябя»; та тринадцять крейсерів (з них
п`ять переробладнані торгівельні пароплави) і дев`ять есмінців. Ескадру
супроводжувало чотири військових транспорти, плавуча ремонтна майстерня,
два буксири, два госпітальних судна. На перший погляд це була гігантська
сила, але ряд факторів обесцінювали бойове значення ескадри. Екіпажі
багатьох суден були доукомплектовані запасними та штрафниками, які часто
не володіли сучасною бойовою технікою; снаряди для артилерії були
невдалої конструкції (дуже часто не вибухали); похід не був
підготовлений дипломатично (не було домовленості про надання портів з
жодною з держав); найновіші судна не були добре випробувані в морі; не
була налагоджена розвідка про пересування японського флоту.

Після виходу в море ескадра вийшла в Атлантику через Датську протоку,
де стався, так званий, Гульський інцидент. Вночі, під час плавання через
протоку, ескадра зіткнулася з флотилілею британських риболовецьких
суден, і переплутавши їх з японськими міноносцями відкрила вогонь.
Причинами цього стало неправдиві повідомлення морського штабу про те, що
японські міноносці перекинуті в Європу. В результаті стрілянини було
потоплено кілька рибальських суден, отримав кілька снарядів і крейсер
«Аврора», де було двоє поранених. Ескадра обігнувши Європу і Африку
зупинилася в бухті Носсі-Бе на Мадагаскарі, що був на той час
французською колонією. Причиною зупинки стала не повна укомплектованість
ескадри припасами. Не дивлячись на протести віце-адмірала
Рожественського, що командував ескадрою, зупинка затягнулася майже на
півроку. Адмірал мудро вказував що японський флот ослаблений після
облоги Порт-Артуру, та постійних битв з Першою ескадрою, і тому треба
поспішати поки японці не провели ремонт та переозброєння новими
снарядами з шимозою. Але в Петербурзі не поспішали. Тут ескадра взнала
про падіння Порт-Артуру, та загибель Першої ескадри. Після цього було
єдине розумне рішення – заключити мир. Але в Петербурзі вирішили
підсилити Другу ескадру суднами Третьої ескадри (застарілий ескадрений
броненосець «Ніколай І», три броненосці берегової оборони «Апраксін»,
«Сєнявін», «Ушаков», та застарілий крейсер з вітрильним озброєнням
«Владімір Мономах»). Лише в березні 1905 року ескадра вийшла в
Індійський океан, і 14 квітня в бухті Камрань (Індокитай) зустрілася з
Третьою ескадрою. 9 травня ескадра вирушила на Схід з ціллю прорватися
через Корейську протоку в Владивосток. З незрозумілих причин адмірал
Рожественський не надав детальної інструкції про ведення бою. Це
спричинило небезпечну централізацію командування в одних руках. В ніч на
27 травня японський допоміжний крейсер виявив російську ескадру в
Корейській протоці. 27 травня на 11 годину ранку п`ятий японський
дивізіон в складі чотирьох суден підійшли до Другої ескадри, але після
короткої перестрілки відступили. О 13.19 почався бій з основними силами
Того який ввійшов в історію під назвою Цусімської морської битви.
Відразу почали виявлятися всі недоліки ескадри. Ескадра не могла дати
швидкості більше ніж 9 вузлів, по причині зношеності машин під час
походу. Адмірал Того маючи швидкість 14 вузлів почав виконувати
класичний маневр охвату голови колони противника, що йому блискуче
вдалось. Японці зосередили вогонь на обох флагманах: «Суворові» та
«Ослябі». Не дивлячись на те, що російські комендатори вивели з строю
броненосний крейсер «Ассама» японський вогонь ставав все щільніший.
Велику шкоду приніс наказ Рожественського вести вогонь по «Мікасі». О
14.30 «Суворов» дістав великі пошкодження і вибув зі строю, адмірал
Рожественський був тяжко поранений. В цей же час затонув ескадрений
броненосець «Ослябя». Завдяки японській перевазі в артилерії на багатьох
російських кораблях почалися пожежі. Через кілька годин росіянам вдалося
відірватися від японців. Битва відновилася о 15.00. О 18.30 затонув
«Олександр ІІІ», о 19.00 «Бородіно». В цей час російські крейсери
захищали транспортні судна, ледве відбиваючись від японців, і не могли
допомогти основним силам. «Суворов» відстав від ескадри де його ввечері
наздогнав весь японський флот. Екіпаж броненосця до останнього
відстрілювався з двох уцілівших гармат і був потоплений лише торпедними
атаками. Адмірала Рожественського зі штабом зняв раніше есмінець
«Буйний». Вночі Того кинув проти росіян есмінці. За ніч були потоплені
ескадрені броненосці: «Сісой Великий», «Наварін»; та крейсери:
«Нахімов», «Володимир Мономах». Броненосець «Ушаков» відстав від ескадри
через пошкодження; три крейсера під командуванням контр-адмірала
Енквіста відвернули на захід і були інтерновані в Манілі. Зранку
контр-адмірал Небогатов, що прийняв командування, побачив навколо себе
лише п`ять суден: «Орел», «НіколайІ», «Апраксін», «Сєнявін» та крейсер
«Ізумруд». Інші кораблі за ніч порозбрідалися. Скоро загін Небогатова
оточив весь японський флот, і адмірал Небогатов вирішив здатися. Інакше
думав екіпаж крейсера «Ізумруд», який вирушив на успішний прорив в
Владивосток. Японці прочесавши море знищили практично всі кораблі
ескадри за виключенням кількох дрібних суден. До Владивостоку дійшли
крейсер «Алмаз» та два есмінці. Есмінець «Бєдовий» з всім штабом
Рожественського здався в полон. Російська ескадра втратила практично всі
судна, 26 офіцерів і 4614 матросів вбитими, 278 офіцерів, 5639 матросів
полоненими. За цю перемогу японці заплатили трьома есмінцями та 110
вбитими і 590 пораненими. Розгром був повний.

Після поразки Другої ескадри обидві держави були до краю виснажені, і
не могли продовжувати війну. Воюючі сторони опинилися в патовій ситуації
і почалися переговори про мир, який був підписаний 23 серпня 1905 року
на досить м`яких умовах для росіян. Кватунський півострів переходив
японцям, як і Корея. Японія отримувала піденний Сахалін. Війна
закінчилась.

Висновок

Отже, закінчення російсько-японської війни не принесло очікуваних
результатів жодній з сторін. Японці, не дивлячись на ряд блискучих
перемог на суші та морі, не отримали того на що сподівалися. Звичайно
Японія стала регіональним лідером на Далекому Сході, здобула велику
військову могутність, але основні цілі війни не були виконані. Японії не
вдалося захопити всю Манчжурію, Сахалін та Камчатку. Не вдалося також
добитися репарацій від Росії. Фінансові та людські витрати на цю війну
виявилися непосильними для Японського бюджету, лише кредити західних
країн дозволили Японії протриматись так довго. На мир довелось
погодитись, хоча би тому, що в іншому випадку країна б збанкрутувала.
Крім того, Росію не вдалося повністю витіснити з Китаю, як в
військовому, так і в господарському плані. Виграш був лише в тому, що
ціною величезного напруження Японії вдалося створити власну колоніальну
імперію. Вище японське керівництво ясно зрозуміло, що не дивлячись на
блискучі перемоги армія і флот мають багато недоліків, а перемоги
визвані не стільки якостями японської армії, а везінням та неготовністю
Росії до війни. Ця війна привела до величезного розвитку мілітаризму.

Для Росії результат війни був шоком. Величезна імперія зазнала
нищівної поразки від невеликої азіатської держави. Під час війни
загинула більша частина військового флоту, понесла великі втрати армія.
По суті Росія втратила статус наддержави. Крім того війна визвала
економічну кризу та як її наслідок революцію. Образливою була втрата
південної половини острова Сахалін. Хоча результати поразок були більше
моральні ніж практичні, визвана нею революція та фінансова криза несли
небезпеку для самого існування імперії. Крім того практично з нуля
потрібно було відновлювати флот. Про це свідчать такі цифри: з 22
броненосців нових типів в строю залишилось 6, втрачено було також 15
крейсерів. Повністю загинув (за винятком трьох крейсерів та кількох
міноносців), величезні втрати зазнав Балтійський флот. Війна показала
всю незахищеність Далекого Сходу, та слабкий зв`язок його з метрополією.
Всі ці фактори значно послаблювали роль Росії на міжнародній арені.

На даний момент історики досить чітко визначили причини поразки Росії
в цій війні. Багато в чому поразка була визначена суб`єктивними
факторами. Але на момент закінчення війни, її результат став соромом для
великої імперії.

Найбільше від війни виграли західні країни, хоча витіснити Росію та
Японію з Китаю не вийшло. Навпаки, у 1912 році ці країни підписали
договір про дружбу та ненапад та розподіл сфер впливу в Китаї.

Повне завершення російсько-японська війна отримала лише в 1945 році,
коли радянські армія та флот захопили Порт-Артур, Сахалін та Курильські
острови, а Японія була перетворена на другорядну державу.

Додаток 1

ГОРЬКАЯ  СЛАВА  РОССИИ. ПОДВИГ  “ВАРЯГА”

       

     …Холодные декабрьские волны, рассекаемые форштевнем HYPERLINK
“http://www.fegi.ru/PRIMORYE/flot/flot1_9a.htm” “Варяга” , послушно
обтекали его борта. В машинном отделении гигантские поршни мерно сновали
вниз — вверх, на высоту трехэтажного дома. Вахтенная смена машинистов
сноровисто работала, остальные спали крепким крестьянским сном…

       Командир крейсера HYPERLINK
“http://www.fegi.ru/PRIMORYE/flot/flot1_9b.htm” Всеволод Федорович
Руднев , один из блестящих русских морских офицеров, стоял на мостике,
пристально всматриваясь в зимнюю влажную мглу. И даже сквозь нее
командир корабля различал границу между черным декабрьским морем и таким
же черным, чуждым небом. Тридцать морских лет обучили Руднева этому
искусству.

       Прямо по курсу во тьме стали вырисовываться очертания острова
Иодольми: это были морские ворота в бухту корейского порта Чемульпо…
Наступал рассвет одного из последних дней 1903 года. Для России, для ее
моряков он был последним мирным годом. В воздухе пахло надвигавшейся
военной грозой.

       Что-то она сулит Отечеству? И так ли уж необходимо в такое время
новейшему быстроходному крейсеру отстаиваться во второстепенном
иностранном порту? Да и задачи, поставленные кораблю, были какие-то
второстепенные: поддерживать связь между Порт-Артуром, где базировалась
эскадра, и русским посланником в Сеуле, а также собирать информацию о
военных приготовлениях японцев.

       Такие ли задачи в канун военных действий следовало решать
крейсеру, лишь за два года до того вступившему в строй?
Семитысячетонному кораблю, скорость хода которого достигала чуть ли не
25 узлов; кораблю, вооруженному 12-ю орудиями 152-и 75-миллиметрового
калибра, 10-ю пушками помельче и 6-ю торпедными аппаратами. Такие ли
задачи командованию надо было ставить прекрасно обученному экипажу
“Варяга”, который насчитывал 550 матросов, кондукторов, унтер-офицеров и
20 офицеров — превосходных специалистов военно-морского дела!?

       Наверное, нет. Совсем по-другому следовало бы распорядиться
русскому командованию, и тогда, вероятно, по-иному сложилась бы и судьба
крейсера. Однако, как гласит, хотя и банальная, но истина, — в истории
нет сослагательного наклонения: если бы да кабы… А есть только то, что
происходило в действительности.

       А в действительности… 5 января 1904 г. из Порт-Артура пришла в
Чемульпо канонерская лодка “Кореец”, которой командовал капитан 2 ранга
Г.П. Беляев, и стала на якорь неподалеку от “Варяга”. Никаких инструкций
“Кореец” из Порт-Артура не привез. Там же, в Чемульпо, находился русский
пароход “Сунгари”, а также стояли английские, французские, итальянские,
американские и японские корабли. “Варяга”, “Корейца” то и дело достигали
разного рода слухи. “Слышал о разрыве наших дипломатических отношений с
Японией. Вы можете это подтвердить или опровергнуть?” — спрашивал В.Ф.
Руднев у русского посланника в Сеуле Павлова в двадцатых числах января.
Посланник отвечал: “Слухи о разрыве отношений распускаются здешними
частными лицами. Никакого сколько-нибудь достоверного подтверждения этим
слухам не получено” .

       Оставалось быть в неведении и беспомощно ждать. Руднев как
исполнительный офицер собирал данные: “Японцы построили склады риса и
ячменя на миллион пудов… Выгрузили 100 ящиков патронов… Из Чемульпо в
Сеул направлено 3616 тонн риса, 1816 — угля. Никто назад не
возвращается…”

       Ожидание становилось нетерпимым. Откровенную подготовку Японии к
войне, к оккупации Кореи можно было видеть в Чемульпо, как говорится,
невооруженным глазом. Японцы захватили в порту телеграф, за действиями
русских моряков постоянно следили японские лазутчики. В ночь на 26
января 1904 г. с рейда тайно отправился в море японский крейсер “Чиода”.
Он ушел с потушенными огнями, под покровом ночного тумана.

       В такой обстановке “Варягу” и “Корейцу” нужно было экстренно
покинуть Чемульпо и направиться в Порт-Артур для соединения с русской
эскадрой. Но указание царского наместника требовало: “Ни в коем случае
не уходить из Чемульпо без приказания, которое будет передано тем или
иным способом” . Но связи с Порт-Артуром по-прежнему не было. Тогда В.Ф.
Руднев вызвал к себе командира канлодки “Кореец” Беляева и приказал ему
срочно собираться в поход в Порт-Артур. Через полчаса “Кореец” вышел в
море.

       Стояла тихая, слегка мглистая морозная погода. Медленно
развернувшись, канонерская лодка прошла возле борта “Варяга”, а затем,
миновав иностранные крейсера, выдвинулась на рейд.

       — По носу впереди японские корабли, — доложил командиру
сигнальщик. И тут же продолжил: — Слева на параллельном курсе четыре их
же миноносца.

       — Сколько же их всего? — спросил капитан 2 ранга Беляев.

       — На норд-весте — шесть крейсеров во главе с броненосным
крейсером “Асама”, — ответил один из находившихся на мостике офицеров.

       — А на юге пока шесть миноносцев, которые идут на сближение с
нами.

        Приблизившись к японской эскадре, “Кореец” хотел было оставить
ее в стороне. Однако японские миноносцы уклонились влево, а крейсера
вправо, и канонерская лодка оказалась между двумя кильватерными
колоннами японских кораблей. Русским морякам было хорошо видно, как
японцы приводили в боевое положение орудия и минные аппараты.
Броненосный крейсер “Асама” в девять тысяч тонн водоизмещением, вышел из
строя, преградил дорогу русскому кораблю. Бортовые орудия направили свои
стволы на “Корейца”, одновременно японцы подняли сигнальные флаги.

        “Вернитесь обратно в порт”, — разобрал флажной семафор
сигнальщик.

       — Стоп! — скомандовал в машину Беляев. И тут же обратился к
стоящим рядом с ним взволнованным офицерам: — Что же будем делать,
господа?

        Вступить в бой — чистое безумие, через три минуты мы будем на
дне, — таковым было общее мнение. И в самом деле, что мог
противопоставить японской эскадре “Кореец”? Эта канонерская лодка вошла
в строй еще в 1888 г. Ее водоизмещение составляло 1334 т., скорость хода
достигала лишь 13 узлов. Вооружен “Кореец” был двумя орудиями калибра
203 мм и одним — калибром 152 мм. Имела канлодка еще несколько
сравнительно малокалиберных пушек. Экипаж состоял из 11 офицеров и 168
матросов .

        Памятуя указание Руднева не ввязываться в бой, Беляев дал
команду лечь на обратный курс. Через несколько минут, развернувшись,
“Кореец” полным ходом направился обратно, в Чемульпо .

        Вслед за русской канонерской лодкой на рейд корейского порта
вошли 4 японских миноносца и окружили русские корабли. Через некоторое
время японцы, попирая нормы международного права, высадили на берег
нейтральной страны (а таковой тогда была Корея) свой десант, состоявший
из 3 тысяч человек. Утром 27 января 1904 г. японские корабли покинули
рейд. Перед уходом командующий японской эскадрой контр-адмирал С. Уриу
передал на “Варяг” ультиматум, требуя, под угрозой открытия огня,
немедленного выхода русского крейсера и канлодки из порта . Вот что было
сказано в ультиматуме японского контр-адмирала:

 “Командиру крейсера “Варяг” Императорского Российского флота.

 Сэр! Ввиду начала военных действий между Японией и Россией я имею честь
почтительнейше просить Вас покинуть со всеми судами, находящимися под
Вашей командой, порт Чемульпо до полудня 27 января 1904 года. В
противном случае я атакую Вас в порту.

 Имею честь быть Вашим почтительнейшим слугой.

 С. УРИУ,

 контр-адмирал Императорского Японского Флота и командующий Японской
эскадрой на рейде в Чемульпо” .

        В то же январское утро командиры стоявших в порту английского
крейсера “Талбот”, французского крейсера “Паскаль”, итальянского
крейсера “Эльба” и американской канонерской лодки “Виксбург” собрались
на борту английского корабля. По их приглашению на “Талбот” прибыл и
командир “Варяга”. На этом международном военно-морском совете командиры
кораблей подписали протест против действий Уриу и японской эскадры. Как
только официальная часть совещания закончилась, все иностранцы
заговорили наперебой, стремясь и выказать поддержку “Варягу”, и узнать,
что же предпримет русский моряк.

       — Сделаю попытку прорваться и приму бой с японской эскадрой, как
бы она велика ни была, — сказал В.Ф. Руднев. — Но сдаваться никогда не
буду, так же, как и сражаться на нейтральном рейде .

       — Вы настоящий храбрец, мосье! — воскликнул экспансивный командир
французского крейсера Виктор Сене. Остальные командиры дружно
зааплодировали.

        Возвратившись на “Варяг”, капитан 1 ранга Руднев по большому
сбору построил весь экипаж на верхней палубе и обратился к нему с
краткой речью:

        — Безусловно, мы идем на прорыв и вступим в бой с эскадрой, как
бы она сильна ни была, — подчеркнул командир крейсера. — Никаких
вопросов о сдаче не может быть — мы не сдадим ни крейсера, ни самих себя
и будем сражаться до последней возможности и до последней капли крови.
Исполняйте каждый обязанности точно, спокойно, не торопясь, особенно
комендоры, помня, что каждый снаряд должен нанести вред неприятелю. В
случае пожара тушите его без огласки, давая мне знать… Враг сильнее, но
не храбрее нас, а храбрость, как вы знаете, города берет. Помолимся же
теперь Богу и смело пойдем в неравный бой за Веру, Царя и Отечество под
Андреевским флагом. Ура!

        В 11 ч. 20 мин “Варяг” снялся с якоря и направился к выходу с
рейда. В одном кабельтове за крейсером шел “Кореец”. Палубы стоявших в
бухте иностранных кораблей были заполнены их экипажами. Офицеры и
матросы стояли в строю вдоль бортов и восторженным “ура!” приветствовали
русских моряков, шедших на верную смерть. Находившийся в то время на
борту итальянского крейсера очевидец писал позже в неаполитанской газете
«Маттино»

        “Варяг” шел впереди и казался колоссом, решившимся на
самоубийство. На мостике “Варяга” неподвижно и спокойно стоял его
командир. Громовое “ура!” вырывалось из груди всех моряков и
раскатывалось вокруг. На всех кораблях оркестры играли русский гимн,
подхваченный экипажами, на что на русских кораблях отвечали тем же
величественным гимном…”

        На выходе с рейда “Варяг” и “Кореец” обнаружили японскую
эскадру. Она шла — один броненосный крейсер, пять крейсеров и восемь
миноносцев — наперерез двум русским кораблям. Контр-адмирал С. Уриу, чей
флаг развевался на крейсере “Нанива”, поднял сигнал, предлагавший
русским сдаться в плен. Руднев не ответил. Он, его моряки шли в бой,
защищая честь русского флага. И, хотя японцы имели семикратное
превосходство в кораблях и пятикратное — в количестве орудий, на
“Варяге” и “Корейце” никто и не помышлял о сдаче в плен.

 В 11 ч. 45 мин. с дистанции 45-50 кабельтовых крейсер “Асама” произвел
выстрел из орудия главного калибра. Вслед за ними открыли огонь и другие
корабли японской эскадры. На “Варяге” и “Корейце” комендоры стояли
наготове у заряженных орудий.

        …Вот правый борт “Варяга” окутался пороховым дымом — это
прогремел первый залп крейсера по врагу. Неравный бой начался…

 Темп стрельбы с обеих сторон непрерывно возрастал. Море вокруг “Варяга”
бурлило от разрывов снарядов. Вскоре в крейсер один за другим попало
несколько снарядов. Осколки их, с воем и свистом рассекая воздух,
ударялись в борта, палубу, в надстройки. Один снаряд угодил в верхний
мостик, разрушил дальномерный пост и вызвал пожар в штурманской рубке.
Другой снаряд японцев, разорвавшись возле третьего орудия, поразил почти
всех его комендоров. Но оставшиеся в живых артиллеристы, несмотря на
тяжелые ранения, продолжали вести огонь.

 Все комендоры “Варяга”, помня наказ Руднева, действовали мужественно и
умело. От меткого огня русских артиллеристов (а его, поддерживая
“Варяг”, вели и моряки “Корейца”) загорелся крейсер “Чиода”. Пылая от
носа до кормы, он начал поспешно уходить, укрываться за другие корабли.
Точными попаданиями артиллеристы “Варяга” разрушили кормовой мостик
“Асамы”, вывели из строя его кормовую башню, вызвали на нем пожар.

       — Перенести огонь на “Наниву!” — приказал Руднев. И через
несколько минут этот японский флагманский крейсер, охваченный пламенем,
тоже, вслед за “Чиодой” стал отходить. Тут же несколькими меткими
залпами был потоплен, быстро уйдя на дно, вышедший в торпедную атаку
миноносец японцев.

        В какой-то момент боя японская эскадра, маневрируя,
расположилась по дуге, ее сторонами как бы обхватив “Варяга”. Он
оказался в центре этой дуги. Воспользовавшись этим, контр-адмирал Уриу
приказал весь огонь сосредоточить на русском крейсере. “Варяг” буквально
засыпало снарядами. Вода около его бортов кипела от беспрерывных
всплесков. Корабль от многочисленных попаданий и возникших пожаров
заволокло дымом.

        На “Варяге” было выведено из строя более половины орудий,
отказало рулевое управление, через пробоины ниже ватерлинии внутрь
корабля хлынула вода. Крейсер накренился на левый борт, что мешало вести
огонь исправным орудиям.

        Однако и в этой обстановке все моряки действовали
самоотверженно, храбро и умело. Раненный в спину рулевой Г.П. Снегирев,
истекая кровью, до конца боя продолжал стоять у штурвала. Ординарец
командира крейсера Т.П. Чибисов, раненный в обе руки, не пошел в
лазарет, заявив, что пока жив, ни на минуту не оставит своего командира.
Получивший несколько ранений машинист С.Д. Крылов подавал снаряды из
порохового погреба до тех пор, пока не потерял сознание…

        В какой-то миг сражения среди команды пронесся слух, что
командир крейсера убит. Тогда Руднев, которому об этом слухе сказал
сигнальщик, как был, без фуражки, в залитом кровью мундире, выбежал на
мостик и крикнул в мегафон:

       — Братцы, я жив! Целься верней!

       Призыв командира воодушевил команду. Из оставшихся в строю орудий
комендоры продолжали вести огонь по противнику, хотя вся палуба крейсера
представляла собой искореженное железо, залитое кровью. Видя, что
корабль в значительной степени утратил боеспособность, Руднев решил
вывести крейсер из зоны огня и возвратиться в Чемульпо. За “Варягом”
последовал “Кореец”.

       Японцам, несмотря на огромное численное превосходство над
русскими кораблями, не удалось ни потопить их, ни тем более захватить.
Капитан 1 ранга Руднев имел все основания доложить командованию, что
“суда вверенного мне отряда с достоинством поддержали честь Российского
флага, исчерпали все средства к прорыву, не дали возможности японцам
одержать победу, нанесли много убытков неприятелю и спасли оставшуюся
команду”.

       Осмотр кораблей на рейде показал, что все возможности вести бой и
дальше исчерпаны. И Руднев принимает решение, единодушно одобренное
советом офицеров, — взорвать корабли, чтобы они не попали в руки врага.
27 января 1904 г. в 16 ч. 30 мин. была взорвана канонерская лодка
“Кореец”. Затем со слезами на глазах герои “Варяга” покинули свой
корабль. Последним сошел с него командир крейсера, бережно неся в руках
иссеченный осколками корабельный флаг. В 18 ч. 10 мин. экипаж затопил
свой непобежденный крейсер. Русские моряки перешли на французский и
итальянский крейсера и позже были доставлены в Россию. На всем пути
следования по родной стране до столицы моряков-героев торжественно
чествовали соотечественники…

       Моряки крейсера “Варяг” и канонерской лодки “Кореец” вписали
ярчайшую страницу в боевую летопись отечественного военно-морского
флота, они стали своеобразной горькой славой России, беспримерным
мужеством поддержав ее. Об их подвиге русский народ сложил прекрасные
песни.

       На Морском кладбище Владивостока воздвигнут HYPERLINK
“http://www.fegi.ru/PRIMORYE/flot/flot1_9c.htm” памятник погибшим
матросам “Варяга” . На нем надпись: “Пройдут века, и новые поколения
русских моряков с гордостью будут носить в своих сердцах светлую память
о тех, кто в грозный для Отчизны час не склонил голову перед врагом”…

Додаток 2

Перечень войсковых соединений, частей и командования русской и японской
армий.

Русская армия

Главнокомандующий всеми сухопутными и морскими силами, действующими
против Японии — Алексеев, Куропаткин, Линевнч HYPERLINK
“http://militera.lib.ru/h/levicky_na/app.html” \l “64” \t “app” {64} .

Начальник полевого штаба — Жилинский.

Командующий Манчжурской армией — Куропаткин.

После образования трех армий

Командующий 1-й армией — Линевич, Куропаткин.

Командующий 2-й армией – Гриппенберг, Каульбарс.

Командующий 3-й армией — Бильдерлинг.

Командующий 1-й Тихоокеанской эскадрой — Макаров, Витгефт.

Командующий 2-й Тихоокеанской эскадрой — Рожественский.

Командующий 3-й Тихоокеанской эскадрой — Небогатов.

1-й Сибирский корпус – Штакельберг, Гернгросс.

1-я Вост.-сиб. стр. дивизия — Гернгросс, Довбор-Мусницкий.

1-я бригада – Рутковский, Максимович, Леш.

2-я бригада — Яцынин, Сычевский.

4-й Вост.-сиб. стр. полк — Котюжинский.

9-я Вост.-сиб. дивизия — Кондратович, Краузе.

1-я бригада — Краузе.

33-й Вост.-сиб. стр. полк — Лисовский, Бунин.

3-й Вост.-сиб. стр. полк — Бачинский. [453]

2-й Сибирский корпус – Засулич.

5-я Сибирская дивизия — Алексеев, Окулич.

2-я бригада — Путилов.

1-я Сиб. пех. дивизия — Морозов.

3-й Сибирский корпус – Иванов.

3-я Вост.-сиб. стр. дивизия — Кашталинский.

1-я бригада — Марданов.

11-й Вост.-сиб. стр. полк — Лайминг, Яблочкин.

6-я Вост.-сиб. стр. дивизия — Трусов, Данилов.

2-я бригада — Кричинский.

21-й Вост.-сиб. стр. полк — Лечицкнй.

4-й Сибирский корпус – Зарубаев.

2-я Сиб. пех. дивизия — Левестам.

8-й Томский полк — Успенский, Борисов.

3-я Сиб. пех. дивизия — Коссович, Шилейко.

1-я бригада — Шилейко.

2-я бригада — Ребиндер.

11-й Семипалатинский полк — Стельницкий.

5-й Сибирский корпус – Дембовский.

54-и Сиб. пех. дивизия — Орлов, Артамонов.

71-я Сиб. пех. дивизия — Экк, Подвальнюк.

1-я бригада — Петров.

284-й Чембарский полк — Беймельбург.

6-й Сибирский корпус – Соболев.

55-я Сиб. пех. дивизия — Лайминг.

72-я Сиб. пех. дивизия — Туган-Мирза-Барановский, Радкевич.

1-й армейский корпус – Мейендорф.

22-я пех. дивизия — Кутневич, Афанасович, Флейтшард, Новиков.

1-я бригада — Новиков.

86-й полк — Тихомиров, Сивицкий.

2-я бригада — Фриш.

88-й полк — Апухтин, Эмануэль.

37-я пех. дивизия – Чекмарев, Ползиков. [454]

1-я бригада — Мандрыко.

8-й армейский корпус – Мылов.

4-я пех. дивизия — Русанов.

2-я бригада — Ганнефельд.

15-я пех. дивизия — Иванов.

2-я бригада — Голембатовскин.

59-й полк — Кузнецов.

10-й армейский корпус – Случевский, Церпицкин.

9-я пех. дивизия — Гершелыиан.

1-я бригада — Рябинкин.

2-я бригада – Мартсон, Шатилов.

31-я пех. дивизия — Мау, Васильев.

122-й Тамбовский полк — Клембовский, Соколов.

124-й Воронежский полк — Ржесниовецкий, Соломко.

16-й армейский корпус – Топорнин.

25-я пех. дивизия — Пневский.

41-я пех. дивизия — Биргер.

17-й армейский корпус – Бильдерлинг, Волков, Селиванов.

3-я пех. дивизия — Янжул, Орлов.

1-я бригада — Защук.

10-й Новоингерманландский полк — Цараделов.

2-я бригада – Якобинский.

11-й Псковский полк — Грулев.

35-я пех. дивизия — Добржинский.

1-я бригада — Глинский.

137-й Нежинский полк — Истомин.

138-й Волховский полк — Орлов.

2-я бригада — Гласко.

139-й Моршанский полк — Петров.

140-й Зарайский полк — Плавский.

Сводно-стрелковый корпус – Куткевич.

1-я стр. бригада — Дембровский.

2-я стр. бригада — Петров.

3-я стр. бригада — Чурин.

Сводная дивизия из частей 10-го корпуса — Васильев.

Сводная дивизия из частей 8-го корпуса — Голембатовский.

Ляохейский отряд — Коссаговский. [455]

Отряд Запольского (из состава 3-й армии).

Цихэченский отряд – Ренненкампф, Алексеев, Ренненкампф.

71-я пех. дивизия (некоторые части) — Экк.

Сводносибирская бригада — Маслов.

Забайкальская казачья дивизия — Ренненкампф (основная должность).

1-я бригада — Греков М.

2-я бригада — Любавин.

2-й Читинский полк — Закржевский.

Кавказская конная бригада — Орбелиани.

Оренбургская казачья дивизия — Греков В.

2-я бригада — Толмачев.

Донская казачья дивизия — Телешов.

Сибирская казачья дивизия — Коссаговский, Самсонов, Баумгартен.

7-й казачий полк — Трубецкой.

Донская кавалерийская бригада — Степанов.

52-й Нежинский драгунский полк — Стахович.

Уссурийская конная бригада — Самсонов, Гурко.

Конный отряд, Урало-Забайкальская казачья дивизия и приданные части —
Мищенко.

Южно-Уссурийский отряд — Анисимов.

Квантунский укрепленный район — Стессель.

Крепость Порт-Артур — комендант Смирнов.

Крепость Владивосток — комендант Казбек.

Японская армия

Главнокомандующий японскими армиями — Ойяма.

Начальник штаба — Кодама.

Командующий 1-й армией — Куроки.

Командующий 2-й армией — Оку.

Командующий 3-й армией — Ноги.

Командующий 4-й армией — Нодзу.

Командующий 5-й армией — Кавамура.

Командующий 1-й эскадрой — Того. [456]

Командующий 2-й эскадрой — Урну.

Командующий 3-й эскадрой — Катоака.

Командующий легким крейсерским отрядом — Дева.

Гвардейская дивизия — Хасегава, Асада.

1-я бригада — Асада, Кимура.

2-я бригада — Ватанабе.

1-я дивизия — Фушима, Матзумура.

2-я дивизия — Нисши, Нишиима.

3 я бригада – Матсунаги, Ишибаши.

15-я бригада – Окасаки, Охара.

3-я дивизия — Ошима I.

5-я бригада — Ямагучи, Намбо.

17-я бригада — Кодама HYPERLINK
“http://militera.lib.ru/h/levicky_na/app.html” \l “65” \t “app” {65} .

4-я дивизия — Огава, Теукамото.

5-я дивизия — Уеда, Кигоши.

9-я бригада — Ямада.

6-я дивизия — Окубо.

7-я дивизия – Тсамешима, Осеко.

8-я дивизия — Тадзукн.

9-я дивизия — Ошима II.

10 я дивизия — Кавамура, Андо.

11-я дивизия — Тушийя, Самбешима.

12-я дивизия — Инуйэ.

12-я бригада – Сизаки, Шимамура.

23-я бригада – Кигоши, Имамура.

15-я дивизия — Харагучи.

Резервная дивизия — Сакаи.

Резервная бригада — Томиоко.

Резервная бригада — Умесава.

1-я кавалерийская бригада — Акияма.

2-я кавалерийская бригада — Канин, Тамура.

В японских армиях действовал еще ряд резервных пехотных бригад,
состоящих из трех родов оружия.

Список використаної літератури

Мартін К., Русско-Японская война – Москва: – «Внешторгпресс», – 2003 –
221с.

Валянскій С.І., Калюжний Д.В., – Русские горки. Конец Российского
государства – Москва: – «АСТ», – 2003 – 559с.

Хоскінг Дж., Россия и русские – Москва: – «АСТ», – 2004 – 501с.

Семанов С.Н., Тайна гибели адмирала Макарова – Москва: – «Вече», – 2000
– 432с.

Дубровская О.Н., Краткая история войн и сражений – Москва: – «Рипол
класик», – 2002 – 480с.

Широкорад А.Б., Флот, который уничтожил Хрущев – Москва: – «АСТ», – 2004
– 448с.

Новіков-Прибой А.С., Цусима – Москва: – «Політіздат», – 1982 – 687с.

Лєвіцкій Н.С., Русско-Японская война – Москва: – «АСТ», – 1998 – 398с.

Пикуль В.С., Каторга – Москва: – «Современник», – 1990 – 304 с.

PAGE

PAGE 36

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020