.

Гарантійні та компенсаційні виплати (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
726 12913
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Гарантійні та компенсаційні виплати

ПЛАН

Вступ

1. Поняття гарантій і компенсацій в трудовому праві

2. Особливості коменсаційних виплат на різних видах робіт

2.1. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських
обов’язків

2.2. Сутність гарантій трудових прав громадян, які призиваються на
строкову військову службу і здійснюють військових обов’язок

2.3. Гарантії і компенсації щодо проїзду у разі направлення на роботу в
іншу місцевість

2.4. Гарантії і компенсації щодо службових відряджень та в разі
направлення для підвищення кваліфікації

2.5. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до
медичних закладів, та для донорів

2.6. Гарантії встановлені для працівників, котрі на виробництві
займаються творчою працею, — винахідників, раціоналізаторів

2.7. Гарантії працівникам, направленим у відрядження в межах України та
СНД

2.8. Порядок здійснення відрахування у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю

2.9. Порядок стягнення аліментів із заробітної плати працівника

2.10. Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди
особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури, суду тощо

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У тих випадках, коли працівник з поважних причин не працював,
законодавством встановлені спеціальні охоронні засоби, які отримали
назву гарантії, це: збереження за працівником місця роботи і середнього
заробітку. Оскільки працівник у визначених законодавством випадках не
працює і не має права на заробітну плату, виплата середнього заробітку
за час виконання державних чи громадських обов’язків називають
гарантійними виплатами. Під гарантійними виплатами розуміють грошові
виплати, які забезпечують повне або часткове збереження заробітку
працівнику у випадках, передбачених законодавством, коли через поважні
причини вони тимчасово звільняються від виконання трудових обов’язків.

До них належать:

виплати за час виконання працівником державних або громадських
обов’язків (ст. 119);

виплати працівникам, що направляються для підвищення кваліфікації з
відривом від виробництва (ст. 122);

виплати працівникам, що направляються на обстеження до медичного закладу
(ст. 123);

виплати допомоги працівникам-донорам за дні обстеження у закладах
охорони здоров’я і здавання крові для переливання (ст. 124);

виплата працівникам — авторам винаходів, корисних моделей, промислових
зразків і раціоналізаторських пропозицій при звільненні від основної
роботи для участі у їх впровадженні (ст. 126).

Норма ст. 119 КЗпГІ України встановлює, що на час виконання державних
або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці
обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується
збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Згідно із
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» на час сесій,
засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських
повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат місцевої
ради звільняється зі збереженням місця роботи (посади). Відшкодування
йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат,
пов’язаних з депутатською діяльністю, здійснюється за рахунок коштів
відповідного місцевого бюджету. Середній заробіток зберігається за
працівниками, які є:

членами добровільних пожежних дружин (команд) на час участі їх у
ліквідації пожеж чи аварій, а також при виконанні інших обов’язків;

свідками, потерпілими, перекладачами, спеціалістами на час виклику до
органів дізнання попереднього слідства, прокуратури та суду;

зареєстрованими кандидатами в Президенти України, кандидатами в народні
депутати на час виборчої кампанії;

членами виборчих комісій, а також комісій з проведення референдумів на
час роботи в цих комісіях;

членами примирних комісій, трудових арбітражів, незалежними
посередниками відповідно до Закону України «Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)».

Норма ч. 2 ст. 119 КЗпП України передбачає надання гарантій працівникам,
які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України
«Про загальний військовий обов’язок і військову службу» і «Про
альтернативну (невійськову) службу».

Так, Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову
службу» від 25 березня 1992 р. встановлено гарантії трудових прав
працівникам, які призиваються на строкову військову службу і здійснюють
військовий обов’язок.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону за громадянами, які проходять
підготовку з військово-технічних спеціальностей з відривом від
виробництва на весь час підготовки, включаючи час проїзду до місця
підготовки і назад, зберігаються місце роботи, займана посада і середній
заробіток.

Витрати по найму житла на період навчання зазначених громадян, вартість
проїзду до місця навчання і назад здійснюється за рахунок коштів
Міністерства оборони України та інших військових формувань.

Відповідно до законодавства за призваними на збори
військовозобов’язаними зберігаються на весь період зборів, включаючи час
проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та
середній заробіток. Збереження середнього заробітку також здійснюється
за рахунок коштів Міністерства оборони України.

Якщо військовозобов’язаний захворів під час зборів і продовжує хворіти
після їх закінчення, за ним зберігається місце роботи і посада, а з дня
закінчення зборів, у разі тимчасової непрацездатності, замість
заробітної плати виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для
працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки,
перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва від
28 червня 1997 р. № 695і для зазначених працівників встановлені такі
мінімальні державні гарантії:

збереження середньої плати за основним місцем роботи. За вчителями та
іншими працівниками освіти, які направляються на курси і до інститутів
удосконалення вчителів, середня заробітна плата зберігається за кожним
місцем роботи;

оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

виплата добових за кожний день перебування в дорозі, а також компенсація
витрат, пов’язаних з наймом житла.

1 Офіційний вісник України. — 1997. — № 28. — Ст. 65.

Закон України «Про охорону праці» (ст. 19) передбачає обов’язок
роботодавця щодо організації періодичних медичних оглядів працівників,
зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними
умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також
щорічні обов’язкові медичні огляди осіб віком до 21 року. Ці огляди
проводяться за рахунок коштів роботодавця. За час проходження медичного
огляду за працівниками зберігаються місце роботи і середній заробіток.

Згідно із Законом України «Про донорство крові та її компонентів» від 23
червня 1995 р. № 239/95-ВР1, в день медичного обслуговування працівник,
який виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на
підприємстві зі збереженням за ним середнього заробітку. Після кожного
здавання крові, в тому числі у разі здавання у вихідні, святкові та
неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку зі збереженням
за ним середнього заробітку. Виплата середнього заробітку здійснюється
за рахунок коштів роботодавця, з віднесенням її до таких, що спрямовані
на благодійну діяльність. Підставою для надання цих пільг є відповідні
довідки, видані донору за місцем медичного обстеження чи здавання крові.

Відповідно до ст. 126 КЗпП України за працівниками — авторами винаходів,
корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозиції!
зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для
участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи
раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві.

У разі впровадження винаходу, корисної моделі, промислового зразка або
раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві за працівниками
зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню
винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської
пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче
середнього заробітку за місцем постійної роботи.

Крім гарантійних виплат законодавство встановлює також і компенсаційні
виплати працівникам. Компенсаційні виплати — це відшкодування витрат,
понесених працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

1. Поняття гарантій і компенсацій в трудовому праві

Чинне законодавство про працю України передбачає гарантії працівникам
при здійсненні ними своїх трудових обов’язків. Це можуть бути гарантії:
у збереженні попереднього місця роботи; у збереженні середнього
заробітку при виконанні державних, громадських, трудових обов’язків поза
місцем своєї роботи; при направленні на навчання, перенавчання чи
підвищення кваліфікації; винахідникам і раціоналізаторам; при переїзді в
іншу місцевість і службових відрядженнях.

Робітникам і службовцям, які вивільнені від роботи внаслідок обрання їх
на виборні посади в державних органах, профспілкових, кооперативних та
інших громадських організаціях, надається після закінчення їх
повноважень по виборчій посаді попередня робота (посада), а при її
відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за їх
згодою, на іншому підприємстві.

Народному депутату після закінчення строку його повноважень, а також у
разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним
депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а у разі
неможливості цього (ліквідація підприємства) він зараховується до
резерву кадрів державної служби або відповідного міністерства чи
відомства, в системі якого він працював на попередній роботі, для
заміщення посади, що відповідає його професійному рівню, з урахуванням
рангу державного службовця.

За військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на
підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання, при
звільненні з військової служби зберігається право на працевлаштування у
тримісячний строк на те саме підприємство або його правонаступника на
посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу,
їм також надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної
плати.

У даному випадку йдеться не про поновлення на роботі, а про надання
попередньої роботи, якщо вона вільна, або іншої рівноцінної роботи. Під
рівноцінною прийнято вважати таку роботу або посаду, що відповідає
попередній за кваліфікацією, умовами праці та її оплатою, а також за
обсягом пільг, що надаються у зв’язку з її виконанням. Саме тому ст. 232
КЗпП передбачає можливість безпосереднього звернення до суду ви-

борних працівників після закінчення строку повноважень з позовом про
відмову у прийнятті на роботу, а не з позовом про поновлення на роботі.

За робітниками і службовцями — авторами винаходів і раціоналізаторських
пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні їх від
основної роботи для участі по впровадженню винаходів і
раціоналізаторських пропозицій на тому ж підприємстві чи організації.

При впровадженні винаходів і раціоналізаторських пропозицій на іншому
підприємстві чи організації за працівником зберігається посада за місцем
постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу чи
раціоналізаторської пропозиції оплачується за угодою сторін у розмірі не
нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи. З винахідником і
раціоналізатором на період впровадження його винаходу на іншому
підприємстві може бути навіть укладено окремий трудовий договір.

За працівником, що направлений у службове відрядження, зберігаються
місце роботи і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням
доплат і надбавок за час відрядження, в тому числі за час перебування в
дорозі. Середній заробіток за час перебування у відрядженні зберігається
за усі робочі дні тижня за графіком, встановленим за постійним місцем
роботи.

Працівникам, які переїжджають у зв’язку з прийняттям на роботу в іншу
місцевість, гарантується виплата заробітної плати за час перебування у
дорозі і ще за шість днів, що надаються на збори в дорогу і влаштування
на новому місці.

Під час перебування робітників і службовців у трудових відносинах їх у
робочий час можуть залучати до виконання державних або громадських
обов’язків. Виплата їм заробітної плати гарантується: при здійсненні
виборчого права; при участі як депутатів у сесіях Рад народних депутатів
усіх рівнів або при виконанні інших депутатських обов’язків; при участі
як делегата на з’їздах, конференціях, пленумах, що скликаються
профспілковими чи громадськими організаціями; при прибутті на виклик в
органи дізнання, попереднього слідства, до прокурора і в суд як свідка,
потерпілого, експерта, спеціаліста, перекладача, понятого, а також при
участі в судовому засіданні як засідателя, громадського обвинувача і
громадського захисника, представників громадських організацій і трудових
колективів;

при участі у роботі комісії по призначенню пенсій і в медичній
соціально-експертній комісії як представників профспілкових органів у
складі цих комісій; при прибутті Із комісію по призначенню пенсій як
свідка для дачі пояснень про трудовий стаж; при участі членів
добровільних пожежних дружин у ліквідації пожару або аварії та в інших
випадках, передбачених законодавством.

За своїм змістом ці суми не можна вважати заробітною платою, оскільки
вони виплачуються не за працю, обумовлену трудовим договором. За їх
допомогою попереджується втрата працівниками свого заробітку в зв’язку з
відволіканням їх від виконання трудових обов’язків, гарантується
одержання рівня заробітної плати, яку працівник мав раніше.

За працівниками, які направляються на підвищення кваліфікації,
підготовку, перепідготовку і навчання іншим професіям з відривом від
виробництва, зберігається середня заробітна плата за основним місцем
роботи за час навчання. За учителями та іншими працівниками освіти, які
направляються на курси до інституту вдосконалення учителів, зберігається
середня заробітна плата за кожним місцем роботи (постанова Кабінету
Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695).

У деяких передбачених законодавством випадках прийняттю громадян на
роботу передує обов’язковий медичний огляд, а пізніше проводяться
періодичні обов’язкові медичні огляди працюючих (ст. 169 КЗпП). В
особливо складних випадках діагностики захворювань, що виявлені при
медичних оглядах, працівники направляються на обстеження в лікувальні
установи. За час перебування в лікувальній установі на обстеженні за
працівниками, які зобов’язані проходити такі обстеження, зберігається
середній заробіток за місцем роботи.

Робітникам і службовцям, які в установах охорони здоров’я здають кров
або її компоненти, в день здачі крові і на наступний день надається
вільний від роботи день із збереженням за ними середнього заробітку за
ці дні.

Усі перелічені випадки дають підстави зробити висновок, що гарантійними
вважаються випадки, коли працівник безпосередньо не виконує своїх
трудових обов’язків, але за ним зберігається і йому виплачується середня
заробітна плата. Виходячи з цього визначення до гарантійних виплат слід
віднести оплату часу щорічної основної та додаткової відпусток, оплату
за

час вимушеного прогулу при незаконному переведенні чи звільненні
працівника, оплату часу простою, що стався не з вини працівника, та інші
подібні випадки.

Крім гарантійних виплат чинне законодавство передбачає гарантійні
доплати. Так, робітникам і службовцям віком до 18 років, які допущені до
відрядних робіт, оплата праці здійснюється за відрядними розцінками, що
встановлені для дорослих робітників, з доплатою за тарифною ставкою за
час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується у порівнянні з
тривалістю роботи дорослих робітників. Гарантійні доплати провадяться
працівникам, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі чи в
закритих неопалювальних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим
категоріям працівників, яким надаються спеціальні перерви для
відпочинку, що включаются до робочого часу і підлягають оплаті.

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальних
перерв для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування
дитини. Ці перерви оплачуються за середнім заробітком, що також є
гарантійною доплатою.

Компенсаційні виплати — це виплати, що мають за мету компенсувати
працівнику понесені ним матеріальні витрати у зв’язку з виконанням ним
трудових обов’язків.

Таких додаткових витрат працівник зазнає при службових відрядженнях,
якими визнається поїздка працівника за розпорядженням керівника
підприємства на певний строк до іншої місцевості для виконання
службового доручення поза місцем його постійної роботи. За період
перебування працівника у службовому відрядженні йому виплачуються
добові, вартість проїзду до місця відрядження і назад, витрати по найму
жилого приміщення.

Добові фактично є компенсацією працівнику витрат, що він змушений нести
у зв’язку з тим, що відірваний від сім’ї і повинен харчуватись окремо. В
межах України добові відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
від 5 січня 1998 р. № 10 для працівників підприємств, усіх форм
власності (крім державних службовців, а також осіб, які направляються у
відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються
(фінансуються) за рахунок коштів бюджетів) граничні норми добових витрат
у разі, коли до рахунку оплати вартості проживання у готелях не
включаються витрати на харчування,

для відряджень у межах України виплачується 6 гривень, для відряджень за
кордон — 76 гривень. У тих випадках, коли до рахунків на оплату вартості
проживання у готелях включаються витрати на одноразове харчування, для
відряджень у межах України виплачується 4 гривні 40 коп., для відряджень
за кордон — 60 гривень; при дворазовому харчуванні для відряджень у
межах України — 2 гривні 60 коп., для відряджень за кордон — 45 гривень.
При триразовому харчуванні для відряджень у межах України добові
виплачуються у сумі 1 гривня, для відряджень за кордон — 27 гривень.

Державним службовцям та іншим особам, які направляються у відрядження в
межах України і за кордон підприємствами, що повністю або частково
утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності
підтверджуючих документів відшкодовуються витрати на харчування,
вартість якого включена до рахунку вартості проживання у готелях, при
одноразовому харчуванні не більше 20 відсотків, при дворазовому — 40
відсотків, при триразовому — 60 відсотків норм добових витрат для
країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до постанови
Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р.

Відшкодовуються також витрати на побутові послуги, що надаються у
готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи
білизни), але не більше як 10 відсотків норм добових витрат для країни,
куди працівник відряджається, за всі дні проживання.

Відшкодовується також бронювання місць у готелях у розмірі не більш як
50 відсотків вартості місця за добу.

Працівникам, направленим на виконання монтажних, налагоджувальних,
ремонтних і будівельних робіт, та працівникам, робота яких виконується
вахтовим методом, постійно провадиться в дорозі або має роз’їздний
(пересувний) характер, підприємства самостійно можуть встановлювати
польове забезпечення. Граничні норми польового забезпечення працівникам
за день не можуть перевищувати розміру добових, що виплачуються
працівникам при службових відрядженнях.

Витрати на проїзд (включаючи перевезення вантажу) до місця відрядження і
назад відшкодовуються працівникові у розмірі вартості проїзду
повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального
користування (крім таксі), включаючи страхові платежі з обов’язкового
особистого страхування пасажирів на транспорті, оплату послуг,
пов’язаних з придбанням квитків і користуванням постільними речами в
поїздах.

У разі, коли документи, що підтверджують проведені витрати на проїзд, не
можуть бути подані, керівник підприємства чи установи має право
дозволити оплату проїзду за мінімальною вартістю.

Працівникам у зв’язку з переведенням на іншу роботу, якщо це пов’язано з
переїздом в іншу місцевість (інший наслений пункт), відповідно до
постанови Кабінету Міністре України від 2 березня 1998 р. № 255
виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім’ї, крім
випадків, коли власник або уповноважений ним орган надає для цього
відповідні засоби пересування у порядку і розмірах, встановлених
законодавством для відряджень; витрати на перевезення майна залізничним,
водним і автомобільним транспортом загального користування вагою до 500
кг на самого працівника і до 150 кг на кожного члена сім’ї, який
переїжджає. За згодою сторони, яка приймає, можуть бути оплачені витрати
на перевезення майна більшої ваги.

За відсутності зазначених видів транспорту можуть бути оплачені витрати
на перевезення майна повітряним транспортом від найближчої до місця
роботи залізничної станції або від найближчого морського чи річкового
порту, відкритого для навігації.

За кожний день перебування в дорозі працівникові виплачуються добові у
розмірі, встановленому законодавством для відряджень.

При переїзді працівника на постійну роботу в іншу місцевість йому
виплачується також одноразова допомога (підйомні гроші) в розмірі його
місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і
кожному члену сім’ї, який переїжджає, — в розмірі 25 відсотків
одноразової допомоги самого працівника.

До членів сім’ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать
чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх
утриманні і проживають разом з ними. Вартість проїзду членів сім’ї і
перевезення ‘їх майна, а також одноразова допомога виплачуються їм у
разі, коли вони переїжджають на нове місце проживання працівника до
закінчення одного року з дня фактичного отримання ними житлового
приміщення.

Працівникам, які переводяться на іншу роботу за власним бажанням,
компенсаційні виплати можуть провадитись повністю або частково за
погодженням сторін.

Якщо працівник переводиться або приймається на роботу на строк не більше
одного року, а сім’я з ним не переїжджає, за погодженням сторін замість
виплати одноразової допомоги йому можуть відшкодовуватися витрати,
пов’язані з тимчасовим проживанням на новому місці. Розмір відшкодування
витрат не повинен перевищувати 50 відсотків розміру добових.

У разі переїзду осіб в іншу місцевість у зв’язку з направленням їх на
роботи в порядку розподілу після закінчення навчального закладу,
аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору їм
виплачуються суми компенсації і надаються зазначені вище гарантії. Якщо
ці особи направлені на роботу в порядку розподілу за місцем знаходження
навчального закладу, в якому вони навчались, якщо вони до навчання
постійно проживали в іншій місцевості, їм також виплачується одноразова
допомога.

У разі відмови у прийнятті або непідготовленості до прийняття
(відсутність необхідних виробничих і житлово-побутових умов) осіб,
направлених у порядку організованого набору, і членів їх сімей
підприємства набору оплачують вартість їх зворотнього проїзду до
колишнього місця проживання, витрати на перевезення майна, а також
добові за час перебування в дорозі.

Підприємства оплачують особам, прийнятим в порядку організованого
набору, і членам їх сімей вартість зворотнього проїзду до колишнього
місця проживання і у разі, якщо вони звільняються з роботи у зв’язку з
скороченням чисельності або штату працівників чи після закінчення строку
дії трудового договору. Усі витрати на виплату сум компенсації несе те
підприємство, до якого переводиться, направляється або яким приймається
працівник.

Працівник зобов’язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у
зв’язку з переїздом на роботу в іншу місцевість, якщо він не з’явився на
роботу без поважної причини: до закінчення строку роботи, передбаченого
законодавством або обумовленого при переведенні, направленні або
прийнятті на роботу, а за відсутності визначеного строку — до закінчення
одного року роботи звільнився за власним бажанням без поважної причини
або був звільнений відповідно до законодавства.

Працівник, який не з’явився на роботу або відмовився стати до роботи з
поважної причини, зобов’язаний повернути виплачені йому кошти, за
винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час
перебування в дорозі.

Працівникам, які направляються на підвищення кваліфікації, підготовку,
перепідготовку і навчання іншим професіям з відривом від виробництва,
оплачується вартість проїзду до місця навчання і назад; добові за кожний
день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для
службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця
добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для
службових відряджень, а в наступному місяці, до закінчення терміну
навчання, тим, хто одержує заробітну плату в розмірі менше шести
неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія у
розмірі 20 відсотків добових.

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У
разі відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов’язаних з наймом
житлового приміщення, провадиться у порядку, встановленому
законодавством для службових відряджень (постанова Кабінету Міністрів
України від 28 червня 1997 р. № 695).

При виконанні трудових обов’язків у деяких випадках працівники змушені
користуватися своїми інструментами. Працівники, які використовують для
потреб підприємства свої інструменти, мають право на одержання
компенсації за амортизацію інструментів. Розмір і порядок виплати такої
компенсації визначаються керівником підприємства за погодженням з
працівником і профспілковим комітетом. В окремих випадках, наприклад,
при використанні музичних інструментів у театрах і концертних закладах,
розмір амортизації визначається у централізованому порядку.

Підлягає компенсації також використання працівником свого одягу за
умови, що підприємство повинно було забезпечити його спеціальним одягом.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про оплату праці» підлягає
компенсації втрата частки заробітної плати у зв’язку з порушенням
строків її виплати працівникам. Ця компенсація здійснюється відповідно
до індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку,
встановленому чинним законодавством.

Порівняльний аналіз гарантійних та компенсаційних виплат, доплат див.
додаток №1.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 23. — Ст. 183.

Відповідно до чинного законодавства до них належать:

компенсація витрат, пов’язаних з відрядженням (ст. 121);

компенсація за зношування інструментів, які належать працівнику (ст.
125);

компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120).

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням
керівника підприємства на певний строк в іншу місцевість для виконання
службового доручення поза місцем його постійної роботи. Термін
відрядження визначається керівниками та їх заступниками, але не може
перевищувати одного місяця. Строк відрядження працівників, які
направляються для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і
будівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об’єктів.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посади) і середній
заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час
відрядження, в тому числі і за час перебування у дорозі.

Працівникам відшкодовуються витрати по найму жилого приміщення та
вартість проїзду до місця відрядження і назад до місця постійної роботи,
а також виплачуються добові за встановленими нормами. Роботодавець має
право самостійно встановлювати замість добових окладів працівникам,
направленим для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і
будівельних робіт, та працівникам, робота яких виконується вахтовим
методом, постійно проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний)
характер, виплати у розмірах, передбачених колективним договором або
угодою сторін.

Компенсація за зношування інструментів виплачується працівникам, які
використовують свої інструменти для виконання трудових обов’язків.
Розмір і порядок виплати цієї компенсації в централізованому порядку не
визначені. Винятком із цього правила є компенсація за використання
особистих легкових автомобілів для службових поїздок.

Розмір компенсації за зношування інструментів встановлюється за угодою
сторін у трудовому договорі або в колективному договорі пропорційно
ступеня амортизації цих інструментів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та
компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998
р. № 255 працівникові виплачуються:

вартість проїзду працівника і членів його сім’ї у порядку і розмірах,
передбачених для службових відряджень. Вказані виплати не проводяться,
якщо роботодавець надає для цього відповідні засоби пересування;

витрати на перевезення майна залізничним, водним і автомобільним
транспортом вагою до 500 кг на самого працівника і до 150 кг на кожного
члена сім’ї, який переїжджає;

добові працівнику за кожний день перебування у дорозі;

одноразова допомога самому працівникові у розмірі місячного посадового
окладу чи тарифної ставки за новим місцем роботи і кожному члену сім’ї,
який переїжджає в розмірі 25 відсотків допомоги самого працівника;

заробітна плата за дні підготовки до переїзду і влаштування на новому
місці проживання, але не більше шести днів.

За угодою сторін зазначені компенсації можуть виплачуватися в
підвищеному розмірі.

2. Особливості коменсаційних виплат на різних видах робіт

2.1. Гарантії для працівників на час виконання державних

або громадських обов’язків

У ст. 119 КЗпП говориться, що на час виконання державних або громадських
обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки
здійснюються у робочий час, працівникам гарантується збереження місця
роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених
законами України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”
і “Про альтернативну (невійськову) службу”, надаються гарантії та пільги
відповідно до цих законів.

У Законі України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів”
від 4 лютого 1994 р. (ст. 25) зазначається: на час сесії Ради, а також
для здійснення депутатських повноважень в інших випадках депутат
місцевої Ради звільняється від виконання виробничих або службових
обов’язків. Компенсація заробітної плати депутату за час виконання ним
депутатських повноважень здійснюється за рахунок коштів відповідного
місцевого бюджету.

Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та
членів їх сімей” від 20 грудня 1991 р. (п. З ст. 8) встановлено: за
військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на
підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності
і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право
на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в
установу чи організацію або їх правонаступників на посаду не нижчу за
ту, яку вони займали до призову на військову службу, їм надається
матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок
коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов
переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або
штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці
протягом двох років з дня звільнення з військової служби.

Відповідно до інших актів законодавства за всіма працівниками
зберігається їх середній заробіток за місцем роботи у випадках: участі в
судових засіданнях (народні засідателі, експерти, свідки); участі їх як
делегатів у роботі з’їздів, конференцій та в інших заходах; участі в
роботі урядових та інших комісій, змаганнях тощо. Крім збереження
середнього заробітку, працівники, що виконують державні або громадські
функції, мають право на відшкодування витрат на переїзд і найом жилого
приміщення, а за певних умов їм виплачуються й добові.

2.2. Сутність гарантій трудових прав громадян, які призиваються на
строкову військову службу і здійснюють військових обов’язок

Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”
встановлено ряд гарантій трудових прав громадян, які призиваються на
строкову військову службу і здійснюють військовий обов’язок.

Ці гарантії діють починаючи з періоду підготовки громадянина до призову
на військову службу. Згідно із ст. 13 Закону за громадянами, які
проходять підготовку до військової служби в оборонно-спортивних,
оздоровчих таборах, навчальних організаціях Товариства сприяння обороні
України з відривом від виробництва, на весь час виконання цих
обов’язків, включаючи час проїзду в обидві сторони, зберігаються місце
роботи, займана посада і середній заробіток.

Витрати по найму житла на період навчання зазначених осіб, вартість
проїзду до місця навчання (зборів) і назад та середній заробіток за цей
період оплачуються військовими комісаріатами, які направили цих громадян
для підготовки до військової служби.

Відповідно до ст. 26 цього Закону за військовослужбовцями строкової
служби і курсантами військових навчальних закладів, які звільняються
(відчислюються) з військової служби (навчальних закладів) за станом
здоров’я або сімейними обставинами, зберігається право на попереднє
місце роботи (посаду) протягом трьох місяців з дня призову чи
зарахування на військову службу, не враховуючи часу проїзду до місця
постійного проживання.

У цих випадках для поновлення на попередній роботі (посаді) звільненого
з військової служби військовослужбовця чи відчисленого через зазначені
підстави курсанта військового навчального закладу власник підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган вправі на підставах,
передбачених п. 6 ст. 40 КЗпП, в установленому порядку розірвати
трудовий договір з працівником, що був прийнятий на роботу (посаду), яку
раніше виконував громадянин, звільнений з військової служби. У разі
відмови в наданні останньому попередньої роботи, він може звернутись до
районного (міського) суду з позовом про поновлення на роботі.

Законом (ст. 29) установлено також, що за військовозобов’язаними,
призваними на збори, зберігаються на весь період зборів, включаючи час
проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та
середній заробіток. Збереження середнього заробітку здійснюється за
рахунок коштів Міністерства оборони України та інших військових
формувань. Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з
ініціативи власника (уповноваженого органу) підприємства, установи,
організації незалежно від підпорядкування і форм власності, крім
випадків повної ліквідації останніх.

Якщо військовозобов’язаний захворів під час зборів і продовжує хворіти
після їх закінчення, за ним зберігаються місце роботи, посада, а з дня
закінчення зборів замість заробітної плати виплачується допомога по
тимчасовій непрацездатності відповідно до чинного законодавства. За
військовозобов’язаними, які тимчасово не працювали на день залучення до
зборів, зберігається право на виплати, передбачені законодавством про
зайнятість. За весь період зборів, включаючи час проїзду до місця
проведення зборів і назад, цим військовозобов’язаним виплачується
грошове забезпечення у розмірі мінімальної заробітної плати за місцем
проходження зборів.

Трудові гарантії є і для тих громадян, які проходять альтернативну
службу замість військової. Законом України “Про альтернативну
(невійськову) службу” (ст. 3) передбачено, що за громадянином, який
проходить альтернативну службу, зберігається попередня робота (посада),
яку він виконував (займав) до призову, а в разі її відсутності — інша
рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за згодою працівника, на
іншому підприємстві, в установі, організації. Він користується
переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або
штату працівників протягом двох років з дня звільнення з альтернативної
служби.

У випадку відмови у працевлаштуванні особа, яка звільнилась із строкової
військової чи альтернативної служби, може згідно із ст. 232 КЗпП
звернутись до районного (міського) народного суду з позовом до
підприємства, установи, організації про укладення трудового договору
(надання роботи).

Попередня робота (посада) в цих випадках надається, якщо вона є
вакантною або коли її виконує (займає) особа, з якою укладено строковий
трудовий договір на період проходження служби працівником, призваним на
строкову військову чи альтернативну службу.

2.3. Гарантії і компенсації щодо проїзду у разі направлення на роботу в
іншу місцевість

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших
компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на
роботу в іншу місцевість.

Відповідно до ст. 120 КЗпП працівникам у разі переведення їх на іншу
роботу, коли це зв’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:
вартість проїзду працівника і членів його сім’ї; витрати по перевезенню
майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого
працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає; заробітна плата за
дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не
більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв’язку з прийняттям їх (за попередньою
домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і
надаються ті ж гарантії, крім виплати одноразової допомоги, яка цим
працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсцій, порядок їх виплати та надання гарантій зазначеним
особам, а також гарантії і компенсації особам у разі переїзду в іншу
місцевість у зв’язку з направленням на роботу за розподілом після
закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ординатури або у
разі організованого набору, встановлюються законодавством.

Чинними нормативними актами, зокрема, встановлено, що у разі переведення
працівників на іншу роботу або направлення на роботу після закінчення
навчальних закладів, аспірантури чи клінічної ординатури, якщо це
зв’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачується одноразова допомога
на самого працівника і на кожного члена сім’ї, що переїздить.
Передбачено й ряд інших гарантій. Наприклад, надання житла молодим
спеціалістам.

2.4. Гарантії і компенсації щодо службових відряджень та в разі
направлення для підвищення кваліфікації

Відповідно до статей 121 і 122 КЗпП працівникам, які направляються у
відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні,
вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого
приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу
відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток. Останнє також
поширюється на осіб, які направляються для підвищення кваліфікації.

Таке питання значною мірою регулюється підзаконними актами. Так, Кабінет
Міністрів України 4 березня 1996 р. прийняв постанову № 287 “Про
затвердження Положення про умови матеріального забезпечення осіб,
направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення
кваліфікації”.

Положенням (п. 8) установлено: за працівниками, направленими за кордон
на навчання, зберігаються місце роботи (посада) або місце навчання та
середня заробітна плата (стипендія). Середня заробітна плата (стипендія)
розраховується за два останніх календарних місяці до направлення за
кордон.

2.5. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до
медичних закладів, та для донорів

Відповідно до статей 123, 169 і 191 КЗпП України за час перебування в
медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити
таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Слід мати на увазі, що власник або уповноважений ним орган зобов’язані
за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на
роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів
працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи
небезпечними умовами праці або таких, де с потреба у професійному
доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до
21 року.

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні
обстеження в закладах охорони здоров’я і здачі крові для переливання.

Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здачі крові для
переливання надається день відпочинку зі збереженням середнього
заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної
відпустки.

2.6. Гарантії встановлені для працівників, котрі на виробництві
займаються творчою працею, — винахідників, раціоналізаторів

Відповідно до ст. 126 КЗпП за працівниками — авторами винаходів,
корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій —
зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для
участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи
раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі,
організації.

У разі впровадження винаходу, корисної моделі, промислового зразка або
раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі,
організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної
роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового
зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням
сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної
роботи.

26. Чи встановлені законодавством обмеження щодо відрахувань із
заробітної плати?

Так, встановлені. І не лише обмеження, але й заборона таких відрахувань
з окремих видів виплат. Регулюються ці питання статтями 127, 128 і 129
КЗпП України та іншими актами законодавства.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках,
передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх
заборгованості підприємству, установі чи організації, де вони працюють,
можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або
уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для
повернення помилково нарахованих сум; для погашення невитраченого і
своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або
переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник
не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або
уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про
відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку,
встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня
виплати помилково нарахованої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення робочого року, в
рахунок якого він вже одержав відпустку, за невід-роблені дні відпустки.

Але відрахування за ці дні не провадяться, якщо працівник звільняється
на підставах: призову або вступу на військову службу, направлення на
альтернативну (невійськову) службу; переведення, за його згодою, на інше
підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду;
відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом з
підприємством (установою, організацією), а також відмови від продовження
роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці; змін в організації
виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або
перспрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату
працівників; виявлення невідповідності займаній посаді або виконуваній
роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які
перешкоджають продовженню даної роботи; нез’явлення на роботу протягом
більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності,
а також при направленні на навчання та у зв’язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству,
установі, організації (ст. 136).

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не
може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених
законодавством України, — п’ятдесяти процентів заробітної • плати, яка
належить до виплати працівникові.

При відрахуваннях із заробітної плати за кількома виконавчими
документами за працівником, у всякому разі, повинно бути збережено
п’ятдесят процентів заробітку.

Вказані обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при
відбуванні виправних робіт, стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та
інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

2.7. Гарантії працівникам, направленим

у відрядження в межах України та СНД

Частково це питання висвітлено у відповіді на запитання № 22 цієї глави.
Наведемо подробиці.

Законодавством, зокрема, передбачено строк виплати добових відрядженому
працівникові у разі його тимчасової непрацездатності за місцем
відрядження. Цей строк не може бути більше двох місяців. Якщо ж
працівник перебуває при цьому на стаціонарному лікуванні, йому
виплачуються добові, а витрати на найом жилого приміщення — не
виплачуються (п. 14 Інструкції про службові відрядження в межах України
та на території держав — учасниць СНД — в редакції наказу Мінфіну
України від 31 січня 1996 р. № 16). Факт тимчасової непрацездатності має
бути підтверджений відповідними документами. За період хвороби
працівникові виплачують також допомогу у зв’язку з його тимчасовою
непрацездатністю на загальних підставах.

Якщо працівник, перебуваючи у готелі, користувався додатковими послугами
(телевізор, холодильник, праска), то ці послуги теж оплачуються. У п. 11
Інструкції сказано: “Підприємства відшкодовують працівникам, відрядженим
у межах України, витрати по найму житлового приміщення за умови подання
документів у розмірі фактичних витрат з урахуванням додаткових послуг,
що надаються у готелях”.

У разі відсутності документів, що підтверджують витрати на найом жилого
приміщення, зазначені витрати можуть відшкодовуватись відрядженому в
межах України працівникові в розмірах, визначених керівником
підприємства, але не більше 2 гривень 60 коп. на добу. Бронювання місця
у готелях також відшкодовується — у половинному розмірі (50%) його
вартості — згідно з поданими документами.

За кожен день перебування працівника у відрядженні в межах України,
враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування у дорозі,
йому мають виплатити добові у розмірі 4 гривні. При цьому день вибуття у
відрядження і день прибуття з нього враховуються як два дні. Якщо ж
працівника було відряджено на один день або у місцевість, звідки він має
можливість щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові
сплачуються у половинному розмірі від вищенаведеної норми. Питання щодо
можливості повернення працівника до домівки, як і інші, з ним пов’язані,
вирішує власник чи уповноважений ним орган (пп. 9, 10 Інструкції).

2.8. Порядок здійснення відрахування

у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю

Порядок оподаткування доходів громадян визначено Декретом Кабінету
Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 “Про прибутковий податок
з громадян”. У ст. 5 (п. 1 “а”) Декрету визначено, що до складу
сукупного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється
оподаткування, не входить допомога по державному соціальному страхуванню
і державному соціальному забезпеченню, крім допомоги з тимчасової
непрацездатності, включаючи допомогу по догляду за хворою дитиною.

На відміну від інших допомог та виплат, які проводяться з Фонду
соціального страхування, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 8
лютого 1995 р. № 100 “Про порядок затвердження порядку обчислення
середньої заробітної плати”, допомога з тимчасової непрацездатності
надається лише працюючим громадянам за місцем їхньої роботи, де
провадиться відрахування до Фонду соціального страхування і соціального
забезпечення, і є відшкодуванням їхнього середнього заробітку за дні
непрацездатності та дні догляду за хворою дитиною.

Сума цієї допомоги входить до середнього заробітку працюючих з того
місяця, за який вона виплачена, і враховується при обчисленні середнього
заробітку при нарахуванні оплати щорічної відпустки та пенсій.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, нарахована за лікарняним
листком, не обкладається прибутковим податком, її слід розглядати як
підвищення соціальних гарантій для вагітних жінок.

2.9. Порядок стягнення аліментів із заробітної плати працівника

Це питання врегульоване постановою Кабінету Міністрів України “Про види
заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів”
від 26 лютого 1993 р. № 146. У п. 2 постанови говориться: встановити, що
із зобов’язаних сплачувати аліменти осіб, які виїжджають за кордон для
постійного проживання у держави, з якими Україна не має договорів про
надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться до виїзду за
весь період до досягнення дитиною повноліття, виходячи із їхньої
заробітної плати за останній місяць роботи на момент від’їзду, або ж з
п’ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на
час проведення розрахунків.

Зазначеною постановою затверджено також Перелік видів заробітку
(доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів. Зокрема,
визначено:

утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і
додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за
сумісництвом, в тому числі з:

1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою,
відрядними розцінками тощо;

2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;

3) грошових і натуральних премій;

4) оплати за надурочну роботу, за роботу у святкові, неробочі та
вихідні дні;

5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з
одержуваної при звільненні компенсації за невикористану відпустку;

6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і
громадських обов’язків, та в інших випадках збереження середньої
заробітної плати;

7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та
організацій;

8) винагород, що виплачуються штатним літературним працівникам газет,
журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного
гонорару, а також штатним літературним працівникам, що підлягають
державному соціальному страхуванню;

9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;

10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги
по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних
сільськогосподарських підприємствах;

11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню,
виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;

12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв’язку з
втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження
здоров’я, за винятком сум для відшкодування збитків на догляд за ними,
на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату
проїзду) і протезування потерпілих;

13) допомоги по безробіттю;

14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються
інвалідам першої групи на догляд за ними;

15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих
навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та
слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та
перепідготовки кадрів;

16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських)
господарств, кооперативів, об’єднань громадян, а також доходів, що
припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки
або підсобного господарства;

84

17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в
юридичних консультаціях;

18) інших видів заробітку.

З членів колективних сільськогосподарських підприємств утримання
аліментів мас провадитися з сум, одержуваних за роботу в цих
господарствах (включаючи вартість натуральних видач).

З письменників, композиторів, художників та інших творчих працівників
утримання аліментів провадиться з сум авторського гонорару і винагороди,
одержуваної за публічне виконання творів, а з тих, хто одержує заробітну
плату, — із заробітної плати.

2.10. Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди
особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства,

прокуратури, суду тощо

Згідно Інструкції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 1 липня 1996 р. № 710

Відповідно до чинного законодавства (стаття 92
Кримінально-процесуального кодексу України, стаття 71 Цивільного
процесуального кодексу України, стаття 275 Кодексу України про
адміністративні правопорушення) за свідками, потерпілими, законними
представниками потерпілих, понятими, а також експертами, спеціалістами і
перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час,
затрачений ними у зв’язку з явкою та викликом до органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні
яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі —
орган, який зробив виклик).

Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій,
виплачується винагорода за відрив від звичайних занять.

Крім того, всім зазначеним у цьому пункті особам, якщо виконання їх
процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного
пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість
проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням жилого
приміщення, добові.

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи
спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу
виплачується також винагорода.

Сума винагороди за відрив від звичайних занять визначається з
урахуванням їх характеру занять у межах від 20 до 30 відсотків
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день.

Витрати, пов’язані з явкою, відшкодовуються у розмірах, передбачених
законодавством для відряджених працівників.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не
в порядку службового завдання, визначається залежно від його
кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір
винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи
встановлюються такі розміри винагороди:

за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних)
знаків);

за усні переклади — від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в’яззю, своєю графікою,
ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само, як і
переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають
писемність в’яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом,
оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

У кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення
виплати, зазначені в абзацах другому, третьому і четвертому пункту 1
цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що
передбачаються кошторисом на зазначені цілі.

У цивільних справах виплати свідкам і експертам провадяться судом з
коштів, що їх вносить сторона, яка порушила клопотання про виклик
свідків або проведення експертизи, а у разі коли ці дії здійснюються за
ініціативою суду чи за клопотанням обох сторін — з коштів, що вносяться
обома сторонами порівну.

Розмір суми, яку наперед має внести сторона (сторони), визначається
судом орієнтовно. Остаточний розрахунок провадиться після виконання
викликаними особами своїх завдань.

Якщо суми, наперед внесені сторонами, виявилися недостатніми для
розрахунків із свідками і експертами, виплати провадяться з коштів суду,
незалежно від часу надходження додаткових платежів сторін.

Якщо сторона звільнена від сплати судових витрат, зазначені виплати
провадяться з коштів суду. З цих же коштів виплачується винагорода
перекладачеві.

Виплати винагороди особі за відрив від звичайних занять і за проведену
роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У
постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми
винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у
пунктах 3,5,6 цієї Інструкції, та час, затрачений нею у зв’язку з явкою
за викликом і на виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад,
витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові)
військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, попереднього
слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення, як свідки,
потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти,
перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за
встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не
відшкодовуються.

Відповідно до статті 15 Закону України “Про судову експертизу”
науково-дослідні установи судової експертизи (далі — установи) проводять
судову експертизу за рахунок замовника.

Вартість проведення експертизи, а також досліджень, що призначаються за
кримінальною справою, визначається за домовленістю між установою і
замовником і складається із собівартості проведеної роботи (заробітна
плата, оплата відрядження, вартість матеріалів, накладні витрати), а
також рентабельності у межах 25 відсотків собівартості.

У разі виклику працівника установи до органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури чи до суду для виконання функцій, передбачених
статтями 128і і 270і Кримінально-процесуального кодексу України,
установі відшкодовується сума заробітної плати працівника за час
виконання зазначених функцій і сума оплати відрядження.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Гарантії — це передбачене законодавством збереження за працівником місця
роботи, заробітку або пільг і переваг, якщо він через поважну причину не
виконує трудових обов’язків. Компенсації — це відшкодування витрат,
понесених працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

Законодавство передбачає такі основні види гарантій і компенсацій: а) на
час виконання державних або громадських обов’язків; б) при переїзді на
роботу в іншу місцевість; в) при службових відрядженнях; г) при
направленні для підвищення кваліфікації; д) при направленні на
обстеження до медичного закладу; е) для донорів; є) за зношування
інструментів, належних працівникам; ж) для винахідників і
раціоналізаторів.

Гарантійні виплати — це суми, що зберігають працівнику заробітну плату
(повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених
законом, звільняється від виконання трудових обов’язків і за ним
зберігається місце роботи.

Гарантійні доплати — це суми, які виплачуються понад заробітну плату
працівникові при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу
у встановлених законом випадках. Ці виплати не є заробітною платою, але
тісно з нею пов’язані: 1) здійснюються з фонду оплати праці; 2) розмір
їх, як правило, порівнюється з тими самими показниками, що і заробітна
плата.

До основних гарантійних виплат належать:

1) виплати працівникам за час виконання державних або громадських
обов’язків (ст. 119 КЗпП);

2) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);

3) виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету
Міністрів України від 23 квітня 1999 p. №663 “Про норми відшкодування
витрат на відрядження в межах України та за кордон”.

4) виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва
(ст. 122 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997
p. №695 “Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються
для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших
професій з відривом від виробництва”);

5) виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123
КЗпП);

6) виплати донорам (ст. 124 КЗпП, ст. 9 Закону України від 23 червня
1995 p. “Про донорство крові та Ті компонентів”);

7) виплати працівникам — авторам винаходів, корисних моделей,
промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);

8) виплати за участь в колективних переговорах і підготовці проекту
колективного договору або угоди (ст. 12 Закону України “Про колективні
договори і угоди”);

9) виплати незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових
арбітражів під час роботи в примирних органах, тобто за участь у
вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 Закону України “Про
порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”).

Гарантійні доплати виплачуються працівникові у разі зниження заробітку.
До основних видів гарантійних доплат належать:

1) доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП);

2) доплати при переведенні працівника на іншу роботу і переміщенні (при
переведенні на іншу нижчеоплачувану роботу і переміщенні — ст. 114 КЗпП,
при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей
віком до 3 років, — ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.

Компенсаційні виплати — це суми, які виплачуються працівникам понад
оплати за працю для компенсації витрат, пов’язаних з виконанням ними
своїх трудових обов’язків, а також витрат у зв’язку з переїздом при
прийнятті на роботу в іншу місцевість. До основних видів компенсаційних
виплат потрібно віднести:

1) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП,
постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 p. №255 “Про
гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість”);

2) витрати на відрядження при направленні в службове відрядження (ст.
121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p.
№663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та
за кордон”);

3) компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст.
125 КЗпП);

4) виплати при призові на військову службу або проходженні військових
зборів (статті 21, 29 Закону України “Про загальний військовий обов’язок
і військову службу”);

5) при направленні для підвищення кваліфікації, підготовки,
перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва
(постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. №695 “Про
гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення
кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання іншим професіям з
відривом від виробництва”);

6) компенсацію витрат за використання особистих легкових автомобілів для
службових поїздок (Норми витрат на представницькі цілі, рекламу та
виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для
службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджені наказом
Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12
листопада 1993 p. №88);

7) компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і
організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв’язку з
виконанням ними службових обов’язків (Порядок відшкодування витрат на
проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних
установ і організацій у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 p.
№922).

Список використаних літературних джерел

Кодекс Законів Про Працю України

Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р.

Гетьманцева Н. Співвідношення централізованого і локального методів
правового регулювання оплати праці // Право України. – 1997. – №12. – С.
66-70.

ЗайкинА.Д., Ремизов К.С. Экономико-правовое регулирование труда и
заработной платы. — М., 1999.

Колот А. Зарубіжний досвід матеріального стимулювання персоналу //
Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. – С. 16-21.

Колот А. Нормування праці: значення в ринковій економіці і шляхи
вдосконалення // Праця і зарплата. — 1998. – №17. – С. 20-21.

Ломанос І. Захист заробітної плати: зарубіжний досвід і пропозиції щодо
його впровадження в Україні / / Праця і зарплата. – 1997. – №20. –
Жовтень.

Солдатенко М., Колот А. Політика заробітної плати: потреби часу //
Урядовий кур’єр. — 1998. — 12 листопада.

Товстенко О., Ломанос І. Мінімальна заробітна плата: функціональна роль
і методологічні основи її застосування // Праця і зарплата. – 1997. –
№23. – С. 8-9.

Фильев В.И. Организация заработной платы на современных предприятиях //
Трудовое право. — 1997. — №1.

Яковлев Р. Реформирование заработной платы — процесс длительный //
Человек и труд. — 1998. – №10; №11.

Яковлев Р. Усиление госрегулирования зароботной платы: необходимость,
направления и меры // Российский экономический журнал. — 1999. — №6. —
С. 36-49.

Додаток 1

Г. виплати Г. доплати К. виплати

1. Це не винагорода за працю. Виплачуються замість заробітної плати у
випадках, коли працівник був відсутній на роботі 1. Виплачуються разом з
заробітною платою, коли працівник з якоїсь-то причини не може виконати
роботу в повному обсязі. 1. Не пов’язані з зарплатою. Виплачуються за
витрати, що працівник мав в зв’язку з виконанням тр. обов’язків.

2. Можуть проводиться і після припинення трудового договору. 2. Лише під
час дії ТД. 2. Під час дії ТД.

3. Виплачуються лише працівнику. 3. Виплачуються лише працівнику.
3. Інколи і на членів сім’ї.

4. Мета – попередити можливі витрати. 4. Компенсувати витрати до з.п.
4. Компенсуються вже наявні витрати.

5. Виплачуються при наявності підтв. документів – інколи. –
5. Виплачуються за наявністю підтверджуючих документів.

6. За період, коли не вик. трудові обов’язки. 6. Виконують. 6. Виконують
або не виконують.

Додаток 2

Форма посвідчення про відрядження

ПОСВІДЧЕННЯ ПРО ВІДРЯДЖЕННЯ

Затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 28
липня 1997 р. № 260

ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ

Штамп підприємства, установи, організації

Видано

(прізвище, ім’я, по батькові)

(посада, місце роботи)

відрядженому до

(пункти призначень)

(найменування підприємства, установи, організації)

Термін відрядження ” ” днів

(мета відрядження)

Підстава: Наказ від ” ” 199_ р. №

Дійсне по пред’явленні паспорта серії №

Керівник М.П.

Зворотна сторона посвідчення про відрядження

Відмітки про вибуття у відрядження, прибуття в

пункти призначень, вибуття з них і прибуття до

місця постійної роботи

Вибув із Прибув до

” ” 199_р. ” ” 199_р.

М.П. Підпис М.П. Підпис

Вибув із Прибув до

” ” 199_р. ” ” 199_р.

М.П. Підпис М.П. Підпис

Вибув із Прибув до

” ” 199_ р. ” ” 199_ р.

М.П. Підпис М.П. Підпис __

Примітка: При виїзді в декілька пунктів відмітки

про прибуття та вибуття робляться окремо в кожному з них.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020